Велика Пасха царя Єзекії

ВЕЛИКА ПАСХА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ

(2 Хронік 30:1-13)

«Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його».

Видіння пророка Ісаї та дання йому доручення оголошувати занепад Ізраїлю мало місце «року смерти царя Озії» (Іс. 6:1). Безбожний цар Ахаз посів трон Юдеї після Озії та Йотама і безбожно правив, нехтуючи Богом та Його правом впродовж шістнадцяти років (2 Хр. 28:1). Та як виявилося, Азах мав прекрасну дружину Авійю (2 Хр. 29:1), яка старанно виховувала свого сина Єзекію, приготовляючи його до царювання, і в результаті з багатьох точок зору він став правителем, гідним наслідування, та вірним Божим слугою.

Є навіть припущення, що Ісая, який був родинно пов’язаний з царською сім’єю, виховував Єзекію і допомагав в належному спрямуванні процесів його мислення та поступування.

Той факт, що добрий син міг походити від настільки злого батька, слугує доказом того, що завдяки Божественному провидінню ми необов’язково мусимо успадкувати погані риси своїх предків. Хоча ми не в стані здолати їх до кінця (і ніхто з роду Адама не може мати надії, що через власні зусилля та виховання осягне досконалість), тим не менше, ми бачимо, що сприятливі умови, релігійне виховання і т.д., ведуть до величезної направи тих, котрі належно ними виховуються.

І тут ми маємо певний натяк думок щодо методів, які застосує Єгова, благословляючи світ і підносячи його в часі розвитку земної частини Царства в Тисячолітті. Людський рід не в стані сам піднятися з занепаду, в якому опинився, по причині короткого життя і повсюдно пануючого зла, тому також і сила, яка підійме людство, мусить походити ззовні, і не має підлягати тлінню через упадок Адама. Більше того, в умовах Божественного вироку, кара за гріх людини – смерть – мусить бути усунена, мусить бути заплачена за людину, перш ніж вона могла б бути цілком звільнена від її осуду і слабостей. Відкуплення людства Ісусом уже було доконане. Визволення з гріха та його наслідків релігійної, розумової, моральної та фізичної деградації – це завдання на майбутнє, яке буде можливо здійснити завдяки великій викупній жертві Христа.

Яка прекрасна думка, що, власне, Ісус, який відкупив людський рід і був високо піднесений в силі і великій славі, невдовзі використає цю силу для добра людини – для піднесення до праведності і досконалості кожного, хто з усіх народів землі захоче прийняти Його ласку (Об. 22:17). Підношення з занепаду буде відбуватися згідно з певними визначеними засадами, а саме: навчання, випробування, карання за провини і направа згідно вимог праведності, в чому кожна особа буде зобов’язана співпрацювати, аби могла усвідомити собі повне «відновлення [реституцію] всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21).

ПРИВЕРНЕННЯ ШАНУВАННЯ ЄГОВИ

Про те, що Єзекія був вже добре поінформований і вповні посвячений Богові, коли помер його батько, а сам він почав правити, свідчить той факт, що негайно, в перший місяць свого правління (2 Хр. 29:3), він розпочав впровадження реформ, які дуже подібні за характером до тих, що були описані в нашій темі – тобто відновлення звичаю віддавати честь Єгові як утвердженого самим Богом. Якби Єзекія не був посвячений Господу, а мав лише належний підхід у своєму серці, то прихід до влади мав би на нього протилежний вплив і привів би  його до самовдоволеності та марнославства.

Першим публічним актом Єзекії було відкриття та приготування Господнього храму, який вже роками був замкнений і занедбаний, і в якому назбиралося багато сміття і т.п. Цар покликав собі на допомогу відповідних для цієї праці помічників – вибране Богом покоління Левія. Очищення храму відбувалося за законом Мойсея, і першою чинністю після завершення роботи було принесення великої жертви за гріх.

Цар Єзекія мав широку перспективу; він видав спеціальні розпорядження, щоб Пасху святкували не лише на користь двох поколінь Юдеї, але також на користь їх відлучених братів «по всьому Ізраїлю» (2 Хр. 30:1,5). Він добре розумів, що всі покоління Ізраїлю становили ще й доти в певних відношеннях одне ціле, а саме, в тому значенні, що Божі обітниці були дані цілому насінню Авраама; тому кожен, хто з усіх поколінь визнав би Єгову і шукав би Його милості, був би визнаний братом ізраїльтянином.

Це був час свята Пасхи, яке відмічалося для пригадування Господнього визволення Ізраїлю з Єгипту, що було типом визволення духовного Ізраїлю з неволі гріха і сатани, а також остаточного порятунку з неволі сатани усіх тих, які люблять праведність і прагнуть служити Господу, в час цілковитого повалення сатани в малому періоді. Було постановлено, що в тому році свято Пасхи буде святкуватися правильно. Бо хоча, як ми знаємо з опису, його святкувало, очевидно, невелике число ізраїльтян, однак загальний релігійний безлад призвів до того, що це свято не святкував увесь народ та ніхто не дотримувався всіх деталей, пов’язаних з цим святом.

Цього разу цар вирішив, що потрібно відродити його правильне святкування, якому б передували усі необхідні приготування, вказані в Законі, які стосувалися очищення народу (Вих. 12:15-20) та викидання з домів усякої закваски (символу гріха). Таким чином, принаймні в образі, типічно, народ був освячений, щоб міг відповідно святкувати своє свято. Але все це вимагало часу – потрібно було видати декрети, викликати ревність в народу, який мав виконати усю цю працю, символізуючи святість Господу та відлучення від гріха.

Оскільки народ був опоганений, то залишалося надто мало часу, щоб усі встигли приготуватися до святкування Пасхи у властивий день, тобто чотирнадцятого дня першого місяця (Вих. 12:6), і тому свято було святковане чотирнадцятого дня другого місяця – на що дозволив Господь (Чис. 9:10,11).

ЗАКЛИК ДО ЦІЛОГО ІЗРАЇЛЮ

Той самий настрій розуму й серця, який характеризував розпорядження Єзекії щодо Пасхи та її застосування щодо цілого Ізраїлю, оволодів ним і допровадив до того, що він прагнув реформації не лише двох поколінь, знаних як Юдея, але також десяти поколінь відлучених братів, знаних як Ізраїль. Відповідно, спеціальні посланці були вислані до Беер-Шеви, міста, що було висунуте найбільше на південь ізраїльської землі, щоб публічно запросити усіх ізраїльтян з кожного покоління, аби вони відновили звичай віддавання шани Єгові, а особливо, щоб з нагоди цього свята вони прийшли до Єрусалима. Поштова система в той час ще не існувала, як це є сьогодні, тому було зроблено спеціальні кроки і скликано посланців, щоб вони рознесли запрошення.

Запрошення царя Єзекії на свято Пасхи прийшло в найбільш відповідний час, оскільки пророцтво Ісаї, яке говорило про забрання Ізраїлю до неволі, уже було в процесі. В той час, власне, десять поколінь платили данину Асирії і очевидно розпочалося переселення багатьох людей. Таким чином, приготоване влаштування Єгови служило зверненню уваги кожного, хто був «правдивим ізраїльтянином», на той факт, що неволя Ізраїлю була карою за відкинення Єгови, а одночасно це запрошення мало заохотити тих, котрі мали віру і ревність до відновлення звичаю віддавання шани Богові.

Коротко кажучи, листи царя Єзекії були нагадуванням, щоб вони не забували про минуле і навернулися до Єгови: «І не будьте такі, як ваші батьки та як ваші брати, що спроневірилися Господеві, Богові їхніх батьків, і Він дав їх на спустошення, як ви бачите… Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його… і Він відверне від вас жар гніву Свого» (2 Хр. 30:7,8).

Це нагадування містило думку не лише про теперішнє визволення, але також про повернення їхніх братів, які вже були депортовані. Але в північній частині царства було висміяно посланців, які розносили ці листи (10 в.). Чим більше хтось віддалився від Бога, тим більше був гордим і марнославним, як зазвичай буває. Без сумніву, це, власне, та пиха в значній мірі допровадила їх до знищення як народу.

Всі, хто є в гармонії з Богом, є покірними, і лише такі отримують славне Господнє послання з визнанням та любов’ю; вони також добре ставляться до слуг, які його приносять. Ми також помічаємо, що їх післанництво в таких умовах свідчить про велику віру і посвячення Єгові, тому що, як вони самі, так і посланці, які їх запрошують, знаходяться в погорді і стають предметом насмішок невіруючих мас.

ВІДПОВІДЬ НА ЗАПРОШЕННЯ

Хоча небагато, та, як подає опис, досить значне число ізраїльтян впокорилися і прийшли з поколінь Асира, Манасії та Завулона (11 в.) і, очевидно, отримали благословення, якими Бог обдаровує тих, які впокоряються і залишаються слухняними. Разом з цією згадкою знаходимо ще одну, що також прийшли «багато» з поколінь Єфрема, Манасії, Іссахара та Завулона (18 в.). Таким чином, принаймні п’ять з десяти поколінь були представлені більш-менш чисельно, а з позосталих два вже були в неволі – Рувим та Ґад. Крім того, ми пам’ятаємо, що деякі ізраїльтяни з десяти поколінь раніше поєдналися з царством Юди, з огляду на пануюче в їх власному краї ідолопоклонство і кращі релігійні можливості в царстві Юди (2 Хр. 15:9).

Здається, що в цілій Юдеї запрошення прийняти участь в святі Переходу було добре прийняте: «Також в Юдеї була Божа рука, щоб дати їм одне серце для виконання наказу царя та зверхників за Господнім словом» (12 в.). В результаті, того року зібралося незвично велике зібрання в Єрусалимі. Опис подає, що з часів Соломона, тобто впродовж двохсот п’ятдесяти років, не святкувалося свято Пасхи так, як тоді. Свято обходилося з великою радістю і задоволенням, зо співом і прославлянням Бога. Народ був настільки захоплений в своєму релігійному запалі, що на його пропозицію тижневе віддавання честі і слави святим речам в час Пасхи було продовжено на наступний тиждень (21-26 в.).

В цьому місці відійдемо на хвилинку від нашої теми, щоб звернути увагу на той факт, що в той ранній період правдиві, вірні ізраїльтяни з царства десяти поколінь зібралися в царство двох поколінь. Пізніше, коли покоління Юди опинилося в неволі, більше не було можливості прослідковувати подальший поділ Ізраїлю. Виданий Кіром декрет, який дозволяв на повернення з неволі, оминув усі поділи і відносився до цілого Ізраїлю (Езд. 1). Вірні з усіх поколінь, які повернулися, були разом визнані Ізраїлем, і так до них відноситься Біблія. (Подивися симфонію і перевір записи Нового Заповіту, які говорять про Ізраїль). Це, власне, залишки Ізраїлю, а не лише Юди, були зібрані завдяки особливій ласці Божої угоди в Євангельському віці, тоді як всі інші були «засліплені» і відкинені від обітниць цієї угоди аж до моменту завершення збирання «вибраних» віку Євангелії, тобто духовного Ізраїлю (див. Рим. 11:7,25-32).

Одночасно відновлення правдивої релігії, започаткованої Єзекією, не завершилося святкуванням цієї Пасхи. Воно наповнило народ ревністю у віддаванні честі Господу, ревністю в щедрій підтримці священників та Левитів, в утримуванні жертв і т.д., але також призвело до сильного руху проти будь-якої форми ідолопоклонства по всій Юдеї, поширюючись навіть на край, що належав десяти поколінням. В результаті наступило загальне знищення ідолів того краю, а також знищення пагорбів непристойності, посвячених розпущеному шануванню Ваала і т.п. Результат такого властивого навернення народу до Бога приніс йому та його цареві багато дочасних благословенств, згідно з Божою угодою, вчиненою з цим народом. Цар і народ стали дуже багаті, а їх десятина і жертви для Господа були не лише достатніми для утримання священників і Левитів, але ще багато поза тим залишалося, і потрібно було побудувати склади для його зберігання (2 Хр. 31).

АНАЛОГІЇ В ДУХОВНОМУ ІЗРАЇЛІ

Розгляньмо наступні аналогії, які мають місце в духовному Ізраїлі:

  • Будь-яка правдива релігія асоціюється з порядком і чистотою, про що каже нам Апостол: «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог» (1 Кор. 3:17). У згоді з цим ми можемо сказати, що кожен, хто намагається очистити Божий Храм і допровадити його до гармонії з Божим порядком, буде тепер благословенний, як Єзекія та його царство. Однак ми повинні пам’ятати, що нагороди, які були обіцяні духовному Ізраїлю, є духовними, а не дочасними благословенствами.

Як ми вже раніше зазначили, Господнє зібрання в теперішній час може вважатися Його символічним Храмом, хоча правдивим Храмом є переможна Церква. Тим не менше, буде властивим застосувати цей урок також до серця кожного з нас, оскільки, як зазначає Апостол, кожен християнин є Храмом Духа. По цій же причині Церква зазвичай може бути належно трактована як Храм Духа, посвячений і відданий Господу.

Таким чином, кожен окремий християнин, виправданий та освячений через велику жертву примирення нашого Первосвященника, повинен зберегти себе (і, наскільки це можливо, усіх інших, пов’язаних з ним і пронизаних тим самим духом) від будь-якого опоганення світовістю, щоб в такий спосіб отримати очищення з нечистоти світовості, щоб таким чином отримати Господнє благословення в духовних справах. Увесь Господній люд повинен пам’ятати про потребу очищення з бруду світовості, і не лише минулого, але також від того, який тепер є в світі. Ми пам’ятаємо слова Апостола: «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху» (2 Кор. 7:1).

Однак недостатньо доконати саме очищення, його потрібно ще провести згідно з Божественними розпорядженнями. Як Єзекія, священники та Левити були очищені і посвячені «за законом Мойсея», посередника угоди між Богом та Ізраїлем, так і ми, які належимо до дому синів, маємо також старатися очищуватися та освячуватися в точній згоді з законом Христа, Посередника Нового Завіту.

Як під Угодою Закону потрібно було дотримуватися формального ритуалу, так у Євангельському віці потрібно дотримуватися певних форм віри, слухати «здорової науки» і бути слухняним. Наше очищення не відбувається через кров бичків і козлів, але через заслугу дорогоцінної крові Христа, який не вимагає помсти на нас за Його смерть, але, навпаки, кличе про милосердя, прощення і милість для всіх, які через Нього приходять до Отця.

  • Для нас також є урок в широкій концепції Єзекії про загальне святкування свята Пасхи всіма ізраїльтянами. Ті ж, котрі виявили бажання взяти участь у вшануванні Господа, мають вважатися братами і заохочуватися до цього. Посідання Єзекією широкого, багатого біблійного знання, яке стосувалося описаних подій, не було достатнім. Його обов’язком і привілеєм було упевнитися, чи між правдивим Господнім народом та зарядженнями, які стосувалися шанування Бога в Його домі, храмі, не було жодних розділяючих бар’єрів.

Подібно духовні ізраїльтяни повинні усвідомити собі, що всі «правдиві ізраїльтяни» становлять одне у Христі Ісусі, і всі мають буди оцінювані і трактовані як правдиві ізраїльтяни, які довіряють дорогоцінній крові Христа як великій викупній жертві за гріхи і посвячуються Господу на службу. Таке загальне визнання характеру християнина, у що ми з задоволенням віримо, посилюється в останньому столітті. Але є ще багато роботи в цьому відношенні: потрібно знайти усі сектантські перешкоди, знищити сектантські назви та віровчення, а правдиві християни (усі, які вірять в дорогоцінну кров Христа і є цілком посвяченими Господу, повинні бути слухняні вказівкам Його Слова, найкраще, як тільки можуть його зрозуміти) повинні перебувати разом і бути одним людом без інших різниць, крім того, що одні осягнули більше знання і вищий рівень посвячення, аніж інші – але всі повинні старатися дійти до повного зросту в Ісусі Христі (Еф. 4:13).

  • Ми повинні також взяти урок з того, що таке післанництво про правдиву спільність правдивих ізраїльтян, а згідно з Божими обітницями усіх, не дивлячись на вірування і погляди, не завоювало б тепер популярності, як воно не було популярним серед багатьох і в ті часи. Тепер, як і тоді, більшість схильна висміювати і трактувати тих, котрі пропагують простоту, яка виявляється в Ісусі Христі, про що вчить Святе Письмо і було на початку практиковане в ранній Церкві, як фанатиків та мрійників. Не дивлячись на це, тепер, як і колись, деякі притягуються, як вони це собі усвідомлюють, властивим посланням – Правдою. Ми не сумніваємося, що багато інших почують цю новину, але не матимуть відваги поступати згідно її вказівок, як це, без сумніву, мало місце з деким в Ізраїлі. Однак певна частина з майже всіх сект, вірувань і груп буде притягнута. І виявиться, що це будуть люди лагідні, готові і охочі впокоритися. Горді натомість будуть підтримувати сектантство, дбаючи про пов’язані з тим почесті і становища, але вони не отримають спеціальних Божих благословенств. «Блаженні лагідні».
  • Правдиве відродження релігійних почуттів щодо Бога, вшанування Його з «оздобою святості» і згідно з вказівками Його Слова, асоціюється тепер, як і в часи Єзекії, з загальним знищенням ідолів. О, як багато довкола нас ідолів, які Господній народ ревно повинен знищити! Ці ідоли мають багато різних форм і характеристик, але один спільний характер. Одним з тих ідолів, через які тисячі за тисячами падають ниць на землю, є Сектантство, ще іншим є Гроші, далі Жадоба, потім Самолюбна Амбіція, ще іншим Пиха, далі Вигода і, загалом, існує цілий легіон зі спільною родинною назвою – Самолюбство.

Кожен, хто через відкуплення дійшов до стану виправдання через віру і повного посвячення Господу через відкуплення в Ісусі Христі, кожен, хто шанує Господа в «оздобі святості», легко собі усвідомить огидний характер тих ідолів, які великий противник посилає кожному через гріх, щоб ми їм вклонялися і їх шанували. А пропорційно до нашої ревності в служінні Господу, пропорційно до міри Його Духа в наших серцях, ми самі будемо з запалом триматися здалеку від тих ідолів, підкоряючи не лише слова наших уст і вчинки нашого життя, але також усі наші думки під волю Бога в Ісусі Христі (1 Ів. 5:21; 2 Кор. 10:5).

 

BS №528 ’80:20; TP №391, ’88:117.

Теперішня Правда № 81, Весна 2023