Життя-Смерть-Майбутнє, 1 Розділ – Життя і Безсмертя

РОЗДІЛ І

ЖИТТЯ І БЕЗСМЕРТЯ

Визначення надій майбутнього життя – Примирення як підстава майбутнього – Благословенне майбутнє на умовах – Боже забезпечення для вічного життя логічне – Смертність і безсмертя – Безсмертя для небагатьох, вічне життя для багатьох – Остаточні результати Божого Плану.

«Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене» (Йова 14:14).

В людині закладена якась палка надія, що смерть, не дивлячись ні на що, не закінчить її існування. Існує якась невизначена надія, що розпочате тут життя буде тривати далі. В деяких людей ця надія перероджується в страх. Багато усвідомлюють, що не заслуговують на майбутнє щастя, і тому вони бояться майбутнього нещастя. Чим більше вони бояться за себе і за інших, тим більше в це вірять.

Ця невизначена надія на майбутнє життя і супроводжуючий її страх, без сумніву, мали свій початок в засудженні Господом змія після того, як Адам впав у гріх і смерть, і була дана обітниця, що насіння жінки врешті-решт зітре голову змієві. Це, без сумніву, розумілося так, що принаймні частина Адамового роду остаточно здобуде перемогу над сатаною, а також над гріхом і смертю, в які він їх втягнув. Без сумніву, Бог підкріпив таку надію, хоча невиразно говорив до Ноя і через нього, а також через Еноха, який пророкував: «Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих». Але Євангелія, «добра новина» про спасіння від смерті, яке буде запропоноване всьому людству в призначеному Богом часі, була вперше виразно представлена Авраамові. Апостол каже: «І Писання [Євангелія]… благовістило Авраамові: Благословляться в тобі всі народи!» Це було принаймні основою єврейської надії на воскресіння; бо хоча багато родів землі померли і далі помирають, обіцяне благословення всіх вказувало на майбутнє життя. І коли через багато століть після того Ізраїль під час вавилонської неволі був розпорошений між усіма народами, він, без сумніву, заносив туди певні частини Божих обітниць, а також свої надії.

Певним є те, що куди б вони не йшли, чи то в результаті домішок єврейських думок, чи через те, що надія є складовою частиною людської природи, чи з обох тих причин, весь світ вірить в майбутнє життя. І мало не всі вірять, що воно буде вічним. Але такі надії не є доктринальними доказами, а старозавітні обітниці, дані євреям, є занадто невизначеними, щоб становити підґрунтя для чистої віри. Вони є дуже незначними для «догматичної теології» в даному питанні. Лише в Новому Заповіті ми знаходимо зрозумілі і чіткі твердження нашого Господа і Апостолів на цю важливу тему Вічного Життя, завдяки яким ми починаємо змінювати наші невизначені надії на чіткі переконання. В їхніх словах ми не лише знаходимо виразні слова про те, що можливість осягнути майбутнє життя була гарантована для всіх, але й філософію того факту і способу одержання і збереження життя, які тут представлені так, як більш ніде. Багато не звернули уваги на ці деталі, і тому є «слабими в вірі». Звернімо увагу на те, якою є ця філософія, і переконаймося ще більше, що майбутнє життя, вічне життя, завдяки постанові нашого величного й мудрого Творця стало можливим для кожного представника людського роду.

З самого початку виникнення цього запевнення Нового Заповіту про Вічне Життя, ми бачимо, на наше здивування, що воно в першу чергу пояснює нам, що ми самі не маємо нічого, що могло б дати нам будь-яку надію на вічне життя; що життя нашого роду було втрачене через непослух нашого батька Адама; що хоча він був створений досконалим і був пристосований до вічного життя, його переступ не лише приніс йому кару за гріх, – смерть, – але його діти, спадкоємці його вмираючого впливу, також народилися в помираючому стані. Божий Закон, як і Сам Бог, є досконалим, і таким було Його створіння (Адам) перед тим, як згрішило. Тому про Бога написано: «Діло Його досконале». І тому Бог через Свій Закон визнає лише те, що є досконалим, і засуджує на знищення все, що недосконале. Через те рід Адама, будучи народжений в беззаконні і «в гріху зачатий», не має надії на вічне життя, хіба що на умовах, представлених в Новому Заповіті і названих Євангелією, – доброю новиною. Зворотна дорога від упадку до досконалості, до Божої ласки і вічного життя, була відкрита через Христа для всіх з Адамового роду, які самі забажають з неї скористатися.

ХРИСТОС ПОМЕР ЗА АДАМА ТА ВЕСЬ ЙОГО РІД

Головна суть надії поєднання з Богом, і тим самим нової надії вічного життя, міститься в словах (1), що «Христос був умер ради наших гріхів», і (2) що Він «воскрес для виправдання нашого»; бо «людина Христос Ісус… дав Самого Себе на викуп [відповідну ціну] за всіх». Адам і його рід, який, коли той згрішив, був ще в ньому, і тому природно розділив з ним його осуд, «відкуплений… був… дорогоцінною кров’ю [смертю] Христа» – 1 Пет. 1:18,19.

Та хоча Господня постанова є достатньою для всіх, однак, це не може бути для будь-кого, хіба що за певних умов, а саме, якщо вони боротимуться проти гріха і з того моменту житимуть у згоді з Богом і праведністю. Отже, ми читаємо, що «дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:23). Дуже виразними на цю тему є наступні слова Біблії: «Хто має Сина, той має життя [право або привілей, як Божий дар]; хто не має Сина Божого, той не має [досконалого] життя» (Ів. 3:36; 1 Ів. 5:12).

Ніхто не може одержати вічного життя іншим способом, окрім як через Христа як Відкупителя і визначеного Життєдавця, а також через Правду, яка дає нам привілей виявляти віру і послух, і тим самим «ухопитися за вічне життя», і яка названа «водою життя» і «хлібом живим» (Ів. 4:14; 6:40,51).

Вічне життя буде дане лише тим, які, коли будуть навчені про нього і про умови, на яких воно може бути дане як дар, шукатимуть його, живучи у згоді з духом святості. Вони пожнуть його як дар-нагороду (Рим. 6:23; Гал. 6:8).

Щоб отримати це вічне життя, ми повинні стати Господніми «вівцями» і слухатися голосу, вказівок Пастиря (Ів. 10:26-28; 17:2,3).

Дар Вічного Життя не буде нікому нав’язаний силою. Навпаки, кожен, хто його отримає, мусить його прагнути, шукати і хапатися за нього (1 Тим. 6:12,19). Отже, це скоріше надія, аніж дійсне життя, яке Бог дає нам тепер – надія, що остаточно ми зможемо його отримати, оскільки Бог приготував спосіб, через який Він може бути справедливим і в той же час виправдати кожного, хто справді вірить і приймає Христа.

З Божої ласки наш Господь Ісус не лише відкупив нас, віддавши в жертву за нас Своє життя, але Він став нашим великим Первосвящеником, і таким чином тепер «Він став джерелом вічного спасіння для тих, хто слухняний Йому» (Євр. 5:9, переклад ВБТС). «А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя».

«А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав [тепер через віру і надію, а потім все більше і більше дійсно, «коли з’явиться Христос, наше життя»], а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1 Ів. 5:11,22).

Вічне життя стало можливим для Адама і всього його роду завдяки нашому Творцеві через нашого Відкупителя, але замірене і обіцяне воно було лише вірним і слухняним, а тепер дається їм лише як надія. В дійсності воно буде дане вірним у «воскресінні». Зауважмо, що виразні обітниці Божого Слова дуже сильно відрізняються від світських філософій на цю тему. Вони стверджують, що людина повинна мати майбутнє вічне життя по причині їхнього сподівання на нього, хоча в деяких випадках боїться його. Але надії і страхи не є логічною підставою для віри в щось. Також немає підстав стверджувати, що в людині є щось, що мусить жити вічно – не знана така частина людського організму, її існування не можна довести чи визначити її місцезнаходження.

Натомість, біблійний погляд на цю тему не містить таких суперечностей. Цілком слушно застановитися над своїм існуванням, або життям, представленим в Біблії як «дар Божий», а не як наша вроджена властивість. Більше того, Біблія уникає серйозних труднощів, на які відкритий погляд поганських філософів. Коли поганські філософи стверджують, що людина не може загинути, що вона мусить жити вічно, що вічне життя не є Божим даром, як стверджує Біблія, але природною властивістю, яку посідає кожна людина, то вони лише багато балакають. Така філософія наділяє вічним життям не лише тих, які б добре його використовували і для яких воно було б благословенням, але також інших, які не вживали б його добре, і для яких воно було б прокляттям. Науки Святого Письма навпаки, як ми вже зауважували, заявляють, що цей великий і безцінний дар (вічне життя) буде даний тим, хто вірить і виявляє послух Відкупителю і Життєдавцю. Інші, для кого він був би на шкоду, не лише не мають його тепер, але ніколи не зможуть його одержати. «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім». Безбожні (усі, які після того, як прийдуть до ясного розуміння Правди, добровільно залишатимуться неслухняними їй) будуть відтяті від Божого люду через Другу Смерть. «І стануть вони, немов їх не було», «витяті будуть». Їх участю стане «вічна погибель» – знищення, яке буде назавжди і з якого не буде повернення ані воскресіння. Вони понесуть втрату вічного життя та всіх його привілеїв, радощів і благословень – втрату усього, що отримають вірні (Пс. 37:9,20; Йов 10:19; 2 Сол. 1:9).

Божий дар вічного життя є дорогоцінним для Його народу, і міцне тримання за нього руками віри має важливе значення для зрівноваженого і відповідного життя. Лише той, хто «ухопився за вічне життя» через прийняття Христа і посвячення Йому на служіння, здатен властиво та успішно здолати бурі теперішнього життя, які зараз бушують.

ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗСМЕРТЯ

А тепер, після того, як ми проаналізували надію безсмертя в звичному значенні цього слова – в значенні вічного життя – і після переконання, що вічне життя є Божим забезпеченням для всіх з Адамового роду, які приймуть його «свого часу» на умовах Нової Угоди, ми приготовані крок за кроком іти далі і показати, що вічне життя і безсмертя не є синонімічними виразами, як люди загалом припускають. Слово «безсмертя» означає більше, аніж можливість вічно жити. Згідно зі Святим Письмом, мільйони в кінці-кінців зможуть осягнути вічне життя, але лише дуже обмежена по кількості «мала черідка» стала безсмертною. Безсмертя є елементом або властивістю божественної природи, але не людської, ангельської чи будь-якої іншої, окрім божественної. А це тому, що Христос і «мала черідка», Його «Наречена», є «учасниками Божественної природи», і тому є винятками з-поміж усіх інших створінь як на небі, так і на землі (2 Пет. 1:4, УБТ).

Слово безсмертний означає не смертний – той, що не підлягає смерті, незнищенний, нетлінний. Будь-яка істота, існування якої в будь-якому значенні залежить від іншої, або від таких умов, як їжа, світло, повітря і т.п., не є безсмертною. Ця властивість є вродженою лише в Бога Єгови, як написано – «має Отець життя Сам у Собі» (Ів. 5:26), тобто, Його існування ні від кого не залежить і ніким не підтримується. Він «єдиний, що має безсмертя» (1 Тим. 6:16) як вроджену або оригінальну властивість істоти. Цей текст може бути застосований до нашого Господа Ісуса Христа в Його теперішньому і майбутньому стані, «високо вознесеного», що є «образом особи Його [Отця]». Але навіть не дивлячись на таке розуміння, піддамо цей вірш принципу інтерпретації, представленому тим самим письменником в 1 Кор. 15:27: «Він усе впокорив… окрім Того [Отця]» [у всіх порівняннях, тому що Він є джерелом, з якого походять усі благословення]. Цей текст є вирішальним авторитетом в даному питанні, і ми знаємо, поза всяким сумнівом, що люди, ангели, вищі ранги ангелів чи навіть Син Божий перед тим і тоді, коли Він «став тілом, і перебував між нами», не були безсмертними, але смертними.

АДАМ БУВ СТВОРЕНИЙ СМЕРТНОЮ ІСТОТОЮ

Слово «смертний» не означає вмираючий, а тільки такий, що підлягає смерті – тобто той, чиє життя узалежнене від підтримування його Богом. Наприклад, ангели, не будучи безсмертними, є смертними і можуть померти, можуть бути знищені Богом, якщо почнуть бунтувати проти Божої мудрої, справедливої і люблячої влади. В Ньому (в Його провидінні) вони живуть, рухаються та існують. Про сатану, який був ангелом світла, але збунтувався, ясно сказано, що свого часу він буде знищений (Євр. 2:14). Це не лише доказує, що сатана є смертним, але також, що ангельська природа є смертною і може бути знищена Творцем. Наскільки це стосується людини, вона є «мало що меншою від ангелів» (Пс. 8:6, УБТ), і тому також смертною, що рясно підтверджене тим фактом, що наша раса помирає протягом шести тисяч років, і що навіть до святих у Христі звернений заклик шукати безсмертя (Рим. 2:7).

Таким чином, Адам не став смертним по причині гріха, але був створений смертним. По своїй природі він був підданий або підлягав карі смерті. Якби він був створений безсмертним, то ніщо не могло б його знищити, тому що, як ми бачили, безсмертя – це стан, що не підлягає смерті, незнищенний.

Отже, яким був стан Адама перед тим, як він згрішив, і в який спосіб на нього вплинуло прокляття? Яке життя він мав втратити, якщо був створений смертним?

Відповідаємо: його стан життя був подібний до ангельського, він мав життя в повній мірі, життя, яке він міг би зберігати завжди, будучи постійно слухняним Богові. Та оскільки він не був незнищенним, тому що не мав «життя в самому собі», але був залежний від подальшого тривання Божого бажання і ласки, то погроза Бога, що коли він буде неслухняним, то помре, щось означала. Якби він не був смертним, то вирок Бога був би порожніми словами. Але досконале життя Адама, яке могло б тривати вічно, якби він залишився слухняним, було втрачене через непослух, і він помер.

Бог Єгова, «єдиний, що має безсмертя», або «життя в самому собі», оригінальне, вроджене, і від Нього походить усе. Ним були створені різні ранги істот, ангельських та людських, на Його власну моральну та розумову подобу, але смертними і не в Його божественній природі. Він заявив, що передбачив нові створіння – ранг істот не лише морально та розумово подібних до Нього, але як «образ особи Його» і учасників Його власної «божественної природи» – визначним складником або елементом якої є безсмертя (2 Пет. 1:4).

Ми зі здивуванням запитуємо: Кому буде даний цей високий привілей або відзнака? Ангелам, херувимам чи серафимам? Ні, лише Його Сину – Його особливому «Перворідному» і «Єдинородному» Сину, щоб Той, Хто завжди був Його слухняним Сином, «щоб у всьому Він мав першенство» над іншими. Але, перш ніж бути так високо привілейованим, Він мав бути випробуваний, довести, що «гідний» такої великої відзнаки і так високого вивищення «понад друзів». Це випробування стало очевидним, коли Адамові та всім його дітям у його стегнах був винесений вирок смерті. Це випробування полягало в тому, що Він, Христос, повинен був покласти Своє життя як жертву Викупу за життя Адама, а також усіх, хто втратив життя через його переступ. І Він витримав пробу й одержав в нагороду «божественну природу», «життя в самому собі», «безсмертя».

Давайте розглянемо Того, Хто заради радості, що чекала на Нього, витерпів страту на хресті. Він знехтував цією ганьбою й тепер посів Своє місце по правиці [місце ласки] від Божого престолу. Він був багатий, але збіднів ради нас. Оскільки людина і той рід, що мав бути відкуплений, мав людську природу, було необхідно, щоб Він став людиною, щоб міг дати Викуп, тобто відповідну ціну. Тому Він упокорив себе, прийнявши вигляд раба. А коли опинився в образі людини, то умалив Самого Себе аж до смерті, і то смерті на хресті. «Тому й Бог повищив Його [до обіцяної божественної природи, даної в Його воскресінні], та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я» (за винятком імені Єгови – 1 Кор. 15:27; Євр. 12:3,2 (WBTC); 2 Кор. 8:9; Фил. 2:8,9).

«Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!» (Об. 5:9-12).

Але це ще не все. Багатство Божої ласки не обмежилося вивищенням одного, але запланувало, що Ісус Христос, як Провідник, буде провадити громаду Божих синів до «слави, і чести, і безсмертя» (Євр. 2:10; Рим. 2:7, KJV), кожен з яких повинен був бути духовним «відбитком» або подобою «Перворідного». І як величний урок Божого верховенства, що є прекрасним протиставленням теорії еволюції, Бог постановив покликати до цього місця слави (як Наречену, Дружину Агнця і Співспадкоємицю – Об. 21:2,9; Рим. 8:17), не ангелів чи херувимів, але декого з-поміж грішників, відкуплених дорогоцінною кров’ю Агнця.

Бог визначив число тих, що мають бути в такий спосіб вивищені (Об. 7:4), і визначив, якими мусять бути їхні характеристики, якщо вони хочуть зробити свій поклик і вибір певними, аби зайняти місце в такій високо привілейованій громаді. А все решта мав зробити Христос, який тепер працює, так само, як працює Отець (Ів. 5:17).

Вік Євангелії був часом відбору цього вибраного класу, який має різні назви: «Церква», «Тіло Христове», «Священство Царське», «Авраамове Насіння» (Гал. 3:29) і т.п. Допущення зла частково було призначене для того, щоб розвинути цих «членів Тіла Христового» і дати їм можливість жертвувати своє мале і відкуплене усе, в служінні Тому, Хто купив їх Своєю дорогоцінною кров’ю, і таким чином розвинути в їх серцях Його духовну подобу, щоб після того, як будуть представлені їх Господом і Відкупителем перед Отцем, Бог міг бачити в них «образ Сина Його» (Кол. 1:22; Рим. 8:29).

Як нагорода «слави, честі і безсмертя», а також усі інші риси божественної природи не були дані «Перворідному» раніше, аніж Він закінчив Свій біг через завершення Своєї жертви і послух до смерті, так і з Церквою, Його «Нареченою», яка становить одне ціле і розглядається колективно. Як наш Господь, Перворідний і Провідник, «ввійшов в Свою славу» при Своєму воскресінні, коли вповні став учасником божественної природи, як «первороджений з мертвих», «народжений з духа», і був високо піднесений до трону найвищої ласки («правиці») Бога, так і Його «Наречена» була перемінена під час воскресіння (силою воскресіння) з людської природи до слави, честі і безсмертя божественної природи.

Про «воскресіння» Церкви написано: «Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає, сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає, сіється тіло звичайне, встає тіло духовне» (1 Кор. 15:42-44,49).

Божий План Спасіння Адамового роду пошириться на кожного його представника під час Тисячоліття, пропонуючи вічне життя на умовах Нової Угоди, запечатаної для всіх дорогоцінною кров’ю Агнця. Але ніде немає згадки про те, що безсмертя, божественна природа, коли-небудь буде запропоноване або дароване кому-небудь окрім «вибраної» Церкви Євангельського Віку – «малої черідки», «невісти, жони Агнця». Усім іншим з Адамового роду буде запропонована «реституція» (Дії 3:19-21, порівняй з KJV – прим. пер.) до життя і здоров’я, а також досконалість людської природи – та сама, яку посідав Адам як земний образ Бога перед тим, як відпав від ласки до гріха і смерті. І коли при кінці Тисячолітнього Віку всі слухняні з людства отримають усе, що було втрачене в Адамі і відкуплене Христом, тоді всі, озброєні повним знанням та досвідом, а тим самим вповні здатні встояти в пробі, будуть випробувані суворо (як колись Адам), але особисто. Лише ті, які осягнуть повну гармонію серця, а також зовнішню гармонію з Богом та Його праведними постановами, отримають дозвіл перейти поза Тисячоліття до вічного майбутнього або «світу [віку] без кінця» (Еф. 3:21, KJV). Усі інші будуть знищені другою смертю – «знищені будуть з народу» (Дії 3:23).

Хоча там більше не буде ані смерті, ані крику, ані болю, це не буде через те, що переможці Тисячолітнього Віку будуть нагороджені безсмертям, але тому, що будучи навчені розрізняти між добром і злом та їх наслідками, вони матимуть характери, сформовані в повній згоді з Богом і праведністю, а також тому, що вже пройдуть випробування, які доведуть, що вони більше не бажатимуть грішити, навіть якби з’явилась така можливість і якби за це не було кари. Вони не матимуть життя в собі, але будуть і надалі залежні від Божого забезпечення їжею і т.п. для підтримки життя. Про це особливо говориться в Об. 21:4,6,8 і Мат. 5:6.

В світлі Святого Письма питання безсмертя світить яскравим сяєвом. Це пояснення дає виразне розуміння «дару Божого вічного життя», що має поширитися на всіх, кого Відкупитель знайде охочими прийняти цей дар лише на тих умовах, на яких будуть можливі ці благословення, залишаючи негідних цього дару підданими справедливій карі, яка завжди проголошується великим Суддею всіх, а саме:

«Бо заплата за гріх смерть» (Рим. 6:23).

«Душа, що грішить, вона помре» (Єз. 18:4,20).

«Хто в Сина не вірує, той життя не побачить а гнів Божий [вирок, смерть] на нім перебуває» (Ів. 3:36).

І знову переконуємось, так у зв’язку з цією, як і іншими темами, що філософія Божого Слова є глибшою і чистішою, і далеко більш раціональною, аніж поганські системи та теорії. Слава Богові за Його Слово Правди і за серця, схильні прийняти його як Об’явлення Мудрості і Сили Бога!