Життя-Смерть-Майбутнє, 2 Розділ – Кара за гріх

РОЗДІЛ ІІ

КАРА ЗА ГРІХ

Вічні муки: Ортодоксальний погляд, поганський, небіблійний – Ясні науки про біблійну кару – Справедлива та сувора – Ісус не говорив про вічні муки – Навчав іншої доктрини – Викуп проти вічних мук – Кара за гріх не вічне життя в муках, а смерть – Біблійні, логічні та фактичні докази проти першого та на користь останнього.

«Бо заплата за гріх смерть». «Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть» (Рим. 6:23; 5:12).

Вчення «ортодоксії», що карою за гріх є вічні муки, прямо і посередньо суперечить вище наведеним натхненим словам, як і багатьом іншим, які можна було б процитувати. Наскільки логічним є твердження Біблії і наскільки абсурдний загальнопоширений погляд, якого не можна ані довести логічно, ані знайти в Святому Письмі. Він гостро суперечить Плану і Характеру Бога, представленому в Його Слові.

Теорія вічних мук має поганське походження, хоча, коли вона підтримувалася поганами, вона не була настільки безжальною, як стала пізніше, коли поступово почала проникати в номінальне християнство під час його поєднання з поганськими філософіями в другому столітті. Таким чином, велике відступництво після поєднання з поганською філософією додало ті страшні елементи, в які сьогодні так загально вірять і малюють їх сюжети на стінах церков, пишуть про них в конфесійній літературі і церковних гімнах, перекручуючи Боже Слово, щоб надати цьому неправдивому вченню вигляд благочестя, який ніби то підтримує цю неправду, яка зневажає Бога. Тому легковірність нашого часу приймає її як спадщину – але це спадщина не Господа, Апостолів і Пророків; це спадщина компромісного духа, який жертвує правдою і розумом, безсоромно перекреслюючи науки християнства під впливом безбожної амбіції і боротьби за владу, багатство і людські маси.

Вчення про вічні муки як кару за гріх не було знане Патріархам в минулих віках; воно як таке було також незнане для Пророків Єврейського Віку; про це також не навчали Господь і Апостоли. Однак воно стало визначним вченням  номінального християнства від часу великого відступництва. Воно стало бичем, за допомогою якого били легковірних, несвідомих і забобонних людей цього світу, щоб примусити їх до рабського послуху тиранії. Вічними муками погрожували всім, хто противився римському авторитету чи відкидав його, а визначення кар починалося вже в цьому житті, настільки, наскільки Рим мав владу, щоб їх започаткувати. Таким чином, муками чистилища Рим погрожував своїм прихильникам настільки, наскільки міг нав’язати їм свою волю, коли вони виявляли навіть незначну схильність до непослуху. Під впливом цієї страшної неволі, забобонної пошани щодо тих спів-ближніх, які самі себе вивищували, з незрозумілою необізнаністю про справжній Божий План і мучені нещасним страхом перед вічними муками, людські маси відмовилися від вживання розуму і Божого Слова. Навіть тепер під впливом зростаючого світла нашого часу люди ледве зважуються на самостійне мислення на тему релігії і Біблії (Іс. 29:13).

Нехай будуть почуті натхнені Божі письменники замість суперечних опоганених  традицій церкви, і нехай розум розсудить, що є правдою, а що неправдою. В першу чергу давайте розглянемо, що каже Старий Заповіт – Боже Об’явлення, яке охоплює період часу, що тривав чотири тисячі років. Пророки Старого Заповіту жодним словом не згадували про вічні муки, але вони часто згадували слово знищення як долю грішників і багаторазово заявляли, що вороги Господа будуть знищені. Закон, що був даний Ізраїлеві за посередництвом Мойсея, ніколи не згадував про якусь іншу кару за його порушення, окрім смерті. Застереження Адама, коли він був виставлений на пробу в Едемі, не містило навіть найвіддаленішої думки про вічні муки в разі невдачі та непослуху, зовсім навпаки, воно чітко заявляло, що карою буде смерть – «В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!» (Бут. 2:17; порівняй з 2 Пет. 3:8).

Якби карою за непослух і невиконання було вічне життя в муках, то безперечно, непростимим злом проти Адама, патріархів і єврейського народу було б ненадання інформації про це і подання їм неправдивої інформації, що смерть мала бути цією карою. Якби Адам, патріархи і євреї будь-коли були покарані вічними муками, а багато християнських віровизнань вірять, що багатьох з них спіткає саме така доля, то, без сумніву, вони мали б достатню підставу звернутися до СПРАВЕДЛИВОСТІ. Такі, як мільярди поган, які померли, не знаючи про Бога, а тому без віри, мали б підставу проклинати несправедливість такої кари як найбільш огидне зловживання владою; по-перше, за те, що вони були піддані пробі і нерозумному покаранню без їх поінформування, а по-друге, за залишення одного класу в повному незнанні про таке покарання і за впровадження в неправду інших через поінформування їх, що карою за гріх буде смерть – знищення. Треба визнати, що припущення в твердженні, що смерть, знищення, загибель та інші подібні вислови означають життя в муках належать теологам, що перекручували ці слова ще від часів Апостолів, тоді як Апостоли, як ми покажемо, цьому не навчали.

Зверніть увагу на писання Нового Заповіту. Святий Павло каже: «Бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу», але він нічого не написав про вічні муки. Цього також не робив святий Петро, ані святий Яків, ані святий Юда, ані святий Іван, хоча деякі стверджують, що святий Іван писав про вічні муки в символах Об’явлення. Але ті, які так твердять, визнають книгу Об’явлення запечатаною книгою, якої не розуміють і не можуть розуміти, а тому не мають права пояснювати будь-якої її частини буквально, оскільки тим самим могли б порушити її символічний характер і зробили б це у прямій суперечності до решти Біблії, включаючи зрозумілі, але не символічні послання святого Івана.

Якщо Апостоли навіть не згадують про вічні муки, то правдиві шукачі правди, особливо християни, повинні бути зацікавлені тим, чого Апостоли навчають стосовно кари за гріх, пам’ятаючи, що саме вони, а не відступна середньовічна церква, навчали про «усю волю Божу». Апостол Павло також висловлюється в даному питанні: «бо заплата за гріх смерть», а неслухняні «кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» і «багато бо хто… поводяться, як вороги хреста Христового. Їхній кінець то загибіль» (Рим. 6:23; 2 Сол. 1:9; Фил. 3:18,19).

Апостол Іван каже: «Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває… Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола… А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б… Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя» (1 Ів. 2:17; 3:8,14,15; 5:12).

Апостол Петро каже, що неслухняний «знищений буде з народу», що злочинці «стягнуть на себе самі скору погибіль», і що Господь не хоче, «щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (Дії 3:23; 2 Пет. 2:1; 3:9). Апостол Яків каже: «А зроблений гріх народжує смерть». «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити» (Яків 1:15; 4:12).

Жоден з тих, котрі аналізували цю тему, не може сказати, що кара за гріх, як її представляє Святе Письмо, є занадто легкою. Вона ані залегка, ані за сувора, вона просто є «справедливою заплатою». Апостол каже, що «дар Божий вічне життя». А Божа ласка, якою був наділений Адам, а через нього і його потомство, мала тривати вічно лише за умови її належного використання, тобто славлення Бога в благополуччі і доброчинності, а не Його зневажання через бунт і гріх. При створенні Бог зберігає за Собою право і силу знищення того, що визнає негідним подальшого існування. Коли людина згрішила, Бог відібрав у неї лише ту ласку, якою Він її наділяв, і яку людина неналежно використала, і настала смерть (знищення), чому природно передувало вмирання – біль, хвороби, розумовий, моральний та фізичний занепад.

Якби Бог не передбачив відкуплення в Христі, то кара смерті, яка прийшла на наш рід в Адамі, була б вічною. Однак, кожен ще раз, але особисто, мусить підлягати дії того самого Божого Права, яке є незмінним. «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:23).

Чи наш Господь Ісус коли-небудь вжив вираз вічні муки? Чи хоч раз дав зрозуміти, що прийшов у світ, аби спасти людину від вічних мук? Ні, ніколи! А тому, якби це було правдою, то люди за те, що не прийняли Його, опинилися б в небезпеці такої страшної кари, натомість, з Його боку не було б ані справедливим, ані милосердним приховувати такої важливої правди від них. Та Ісус сказав їм, що прийшов для того, аби врятувати їх від смерті, від погибелі. Смерть, кара за гріх, що тяжіла над усіма людьми і ніхто не міг мати надії на воскресіння до будь-якого майбутнього життя, але всі безнадійно гинули, поки Христос не відкупив їх від смерті до того, що було втрачене в Адамі – до праведності та її привілеїв вічного життя і ласки. Титул нашого Господа «Спаситель» має важливе значення в світлі цього міркування. Цей титул не означає визволителя або спасителя з мук, але Спасителя з смерті. Господь і Апостоли послуговувалися мовою Самарян, в якій слово Спаситель означає Життєдавець.

А що сказав наш Господь про Свою місію? Він сказав, що прийшов «проповідувати полоненим визволення». Яким полоненим? В’язням гріха, які щоденно приймають свою заплату – які потроху помирають і сходять до великої в’язниці, до гробу.  Він каже, що прийшов «в’язням відчинити в’язницю». Яка може бути інша в’язниця, як не могила, про яку також говорив Пророк (див. Іс. 61:1; Лук. 4:18). Ісус каже, що прийшов для того, аби людство «мало життя»; що прийшов, аби «душу [життя] Свою дати на викуп за багатьох», щоб через віру в Нього людина «не згинула, але мала життя вічне», і що є «вузька та дорога, що веде до життя», а «широка дорога, що веде до погибелі» (Ів. 10:10; Мат. 20:28; Ів. 3:16; Мат. 7:14,13).

Серед ортодоксальних християн загалом було прийняте переконання, що наш Господь Ісус відкупив людство через Свою смерть; що Він добровільно поніс кару за гріх людини, щоб людина могла бути звільнена від цієї кари. «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс… Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено» (Іс. 53:4,5).

Якщо ми з цим погодимося, тоді буде зовсім легко і з переконанням вирішити, що було карою за наші гріхи, якщо ми знаємо, що  наш Господь Ісус поніс за нас, коли «кара… за наш мир» була покладена на Нього за Його згодою. Чи Він терпить за нас вічні муки? Якщо так, то таким чином було доведено, що це є кара за наші гріхи. Але ніхто так не каже, а Святе Письмо вчить протилежно, що наш Господь є тепер в славі, а не в муках, що є незаперечним доказом, що карою за гріх не є вічні муки.

Але що зробив наш Господь, аби запевнити усунення наших гріхів? Що Він дав, коли склав ціну Викупу – ціну, або кару за грішників? Нехай відповість Святе Письмо. Воно неодноразово і виразно заявляє, що Христос помер за наші гріхи; що Він віддав Своє життя як Викуп, щоб запевнити життя для засуджених грішників; що Він купив нас Своєю дорогоцінною кров’ю; що задля цього Божий Син став тілом, щоб віддати його за життя світу; що як через людину (Адама) прийшла смерть, так через людину («людину Христа Ісуса») має прийти воскресіння з мертвих (1 Кор. 15:3; Мат. 20:28; 1 Тим. 2:5,6; Ос. 13:14; 1 Кор. 6:20; 1 Пет. 1:18,19; 1 Ів. 3:8; Ів. 6:51; 1 Кор. 15:21).

Чи можна ще ставити під сумнів чисте вчення Біблії, що «заплата за гріх смерть»? Чи можна також ставити під сумнів небіблійність чи нерозсудність поганської догми про вічні муки?

Як доповнення до даного обговорення пропонуємо наступну таблицю іншого автора на дане питання: Що є карою за гріх – Вічне життя в муках чи смерть?

1. I. Це не вічне життя в муках.

А. Писання ніде не вчить про вічне життя в муках як кару за гріх.

Б. Це суперечить віршам з Біблії.

В.Суперечить біблійним доктринам.

Г. Суперечить саме собі, будучи непереконливим.

Д. Суперечить Божому характеру, що є досконалим в Мудрості, Силі, Справедливості і Любові.

Е. Суперечить Викупу Христа, – відповідній ціні, – який був запевнений через смерть, а не через вічні муки.

Є. Суперечить здоровому розуму, що робить його захисників нелогічними, а жертви його обману у багатьох випадках позбавлені логіки.

Ж. Суперечить досвіду, який показує, що не це, але щось інше є карою.

З. Суперечить побожності, приносячи шкоду правдивій вірі, надії і любові, поширюючи терор, невірство, розпач і затверділість серця.

И. Суперечить розуму, тому що кожен інстинкт здорового розуму повстає проти такої кари.

І. Суперечить доктрині, що гріх припинить існування.

Ї. Суперечить доктрині, що зло буде усунене.

Й. Суперечить доктрині, що вічне життя є нагородою.

К. Це поганське вчення.

Л. Це наука сатани і впавших ангелів.

М. Це було надихаючим мотивом для переслідування з боку тих людей, які втратили Господнього духа і були наповнені духом супротивника.

Н.  Це інструмент для втручання священства в світські справи.

О. Це папська підробка справжньої кари за гріх.

П. Це основа неправдивого погляду на суть і властивості людської душі.

Р. Це основа неправдивого погляду на шеол.

С. Це основа неправдивого погляду на Вічне Життя.

Т. Це основа неправдивого погляду  на Майбутнє.

У. Це основа неправильних методів інтерпретації.

Ф. Це підтримується помилковими перекладами.

Х. Це серце першого обману, який коли-небудь був сказаний.

Ц. Віра в біблійність такого погляду зробила невіруючими деяких з найкращих і найсвітліших людей.

1. II. Смерть

А. Доказ смерті

16. a) Прямі уривки: Бут. 2:17; Єр. 31:30; Рим. 1:32; 5:12,15,17; 6:16,21,23; 7:5; 1 Кор. 15:21,22,56; Як. 1:15; 1 Ів. 5:16.

б) Паралельні уривки: Бут. 3:19; Рим. 1:18; 5:16,18,19.

Б. Сутність смерті

1. a) Не є життям: Повтор. 30:15,19; Рим. 5:21; 6:23; 8:13; Гал. 6:8;

б) Але припиненням життя.

1. Небуття: Йов. 6:15,18; 7:9; Пс. 37:10,35,36; 49:13; 104:35.
2. Знищення: Йов 31:3; Пс. 9:6; 37:38; 145:20; Іс. 1:28; 1 Кор. 3:17; Фил. 3:19; 2 Сол. 1:9; 1 Тим. 6:9; 2 Пет. 2:1,12; 3:16.
3. Поглинання: Пс. 104:35; Іс. 1:28; Євр. 12:29.
4. Пожирання: Іс. 1:20; Євр. 10:26-28.
5. Погибель: (а) доказ погибелі: Йов 4:9; 6:15,18; Пс. 73:27; Прип. 11:10; (б) значення погибелі: Пс. 37:20; Mat. 8:25,32; Лук. 11:50,51; 13:33; Ів. 3:16;
6. Викорінення: Пс. 37:9,22,34,38.

В. Наслідок смерті: знищення тіла і душі.

а) Душа помирає: Йов 36:14; Пс. 56:14; 78:50; 116:8; Єзек. 18:4,20; Як. 5:20.

б) Мертва душа не живе: Пс. 22:30; 30:4; 33:19,20; Іс. 55:3; Єзек. 13:19; 18:27.

в) Мертва душа не існує: Пс. 49:10.

г) Грішна душа буде знищена: Пс. 35:17; 40:15; Прип. 6:32; Єзек. 22:27; Мат. 10:28; Дії 3:23; Як. 4:12.

д) Грішна душа буде вигублена: Іс. 10:18.

е) Грішна душа  буде пожерта: Єзек. 22:25.

є) Грішна душа гине: Мат. 16:25, 26.

ж) Грішна душа буде викорінена: Лев. 22:3; Чис. 15:30.

Г. Гармонійність розуміння смерті як кари за гріх.

а) Це погоджується зі Святим Письмом.

б) Це погоджується з усіма уривками Святого Письма.

в) Це погоджується з усіма доктринами Святого Письма.

г) Це погоджується саме з собою, має здатність переконувати.

д) Це погоджується з Божим характером.

е) Це погоджується з Викупом Христа і Його смертю.

є) Це погоджується зі здоровим розумом.

ж) Це погоджується з досвідом і спостереженням.

з) Це погоджується з побожністю.

и) Це погоджується з розумом.

і) Це погоджується з доктриною, що гріх перестане існувати.

ї) Це погоджується з доктриною, що зло перестане існувати.

й) Це погоджується з доктриною, що життя є даром, нагородою.

к) Це було доктриною Божого люду перед Середньовіччям.

л) Це є наукою Бога та Його слуг.

м) Це побуджує до релігійної толерантності і свободи.

н) Це є доказом рівності.

о) Є наукою Христа про кару за гріх.

п) Основане на правдивій сутності душі.

р)  Згідне з біблійним адом.

с) Основане на правильному погляді на вічне життя.

т) Основане на правильному погляді на майбутнє життя.

у) Основане на правильних методах інтерпретації.

ф) Це підтримується правильними перекладами.

х) Є першою доктриною, якій Бог навчав людський рід.

ц) Віра в її біблійність переконує невіруючих.