Правдиве Світло

ПРАВДИВЕ СВІТЛО

«Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ»

(Івана 1:9).

    Всюди в Святому Письмі світло використовується, щоб представляти Бога, Його правду, Його справедливість, Його слуг і їх послання. І навпаки, темнота є синонімом сатани, князя темряви та всіх його зведених послідовників, дітей темряви, а також зла, з яким він асоціюється, що є вчинками темряви. Ці метафори мають настільки яскраве вираження, що їх швидко розпізнають не лише ті, хто добре знайомий зі Святим Письмом, але й світ. Голос натхнення в Біблії повідомляє, що під впливом сатани, під впливом сили темряви, «весь світ лежить у злі». Ця заява прозвучала під час Євангельського Віку, а не в часи перед потопом чи перед тим, як Ізраїль отримав Закон, чи у Віці Закону. Незважаючи на те, що прийшов Ісус і віддав Своє життя на викуп, а також незважаючи на те, що Його послідовники були помазані Святим Духом в день П’ятидесятниці, світ все одно лежить у злі. Як вже було сказано, «бо темрява землю вкриває, а морок – народи» (1 Ів. 5:19; Іс. 60:2). Та, однак, Святе Письмо свідчить, що Ісус є Світлом для світу, правдивим Світлом, що просвічує кожну людину, яка приходить на світ, про що заявляє процитований на початку текст. Як і в якому значенні це може бути правдою? Відповідаємо, що це ще не є правдою, це є пророчим свідоцтвом про те, що ще має статися.

Наш Господь проголосив цю велику правду, коли сказав: «Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався», але «люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 12:46; 3:19-21). Іншими словами, наш Господь вказує тут на те, що людство піддалося такій деградації, такій симпатії до гріха і такій суперечності з абсолютною правдою, справедливістю і праведністю, що світло не було для нього привабливим, і менш привабливим, аніж блуд. Господь сказав, що це було таємницею ненависті, яку викликала Його присутність і яка довела до Його розп’яття. Темрява «ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не були зганені вчинків її», бо суть світла – розпорошувати темряву. Дивна річ, але темрява не була тоді обмежена до несвідомих, так само, як і сьогодні. Вона не зважає на становище. Найбільш рішучими слугами темряви і найбільш противними світлу Правди, яке променіло з життя і наук нашого Спасителя, були первосвященики, вчителі закону та провідні фарисеї. «І багато людей залюбки Його слухали». Правду кажучи, сили темряви є найбільше в особах більш впливових і більш вчених. Сам сатана, князь темряви, став таким не з причини незнання чи глупоти, але з причини гордості і грішної амбіції, яка провадила його до опозиції щодо Божому Плану (Мар. 12:37).

Наш Господь не лише поінформував нас, що можливості випромінювання Його світла були обмежені через диявольські впливи темряви, людську розбещеність та злі наміри, які оточували Його, але також, що те саме пропорційно діється в житті Його послідовників, тобто, що вони будуть далекі від того, щоб стати сонцем, потужними світилами на небозводі земних справ, розпорошуючи її темряву, і що вони будуть лише малим світлом або свічками. Господь остерігає нас від знеохочення, від того, щоб ми соромились Його, соромились світла, а заохочує поставити свої свічки на свічнику так, щоб вони могли світити для всіх, хто в Домі – щоб наше світло світило домочадцям віри. І нехай наші вікна навіть будуть відкриті, щоб ті, хто назовні, могли зауважити його в домочадцях віри і прийти до того світла й отримати сердечний прийом. Однак, ми не повинні думати, що світ буде любити наше світло, чи припускати, що коли ми занесемо це світло до нього, то він буде схильний славити нас, вивищувати й шанувати. Якраз навпаки, так довго, як князь темряви буде тримати світ у своїй владі і діяти через світську амбіцію та упередження, міцно утверджені ілюзії та фальшиві доктрини, так довго будуть актуальними слова Господа: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас» (Ів. 15:18). «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свинями, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас» (Мат. 7:6). Ця глибина нашого послання не є передбачена для світу, який шанує мамону, а для посвячених, щоб вони пізнали таємницю «Царства Небесного». Для них тепер є призначене світло Правди, для тих, «кого б тільки покликав Господь, Бог наш». Решта цього світу є дітьми темряви, щодо яких, через Боже провидіння, буде розгорнута діяльність у властивому часі (Мат. 13:11; Кол. 1:13).

Подібно, тексти Святого Письма говорять про дорогу праведних у Віку Євангелії. Вони не вказують на дорогу Церкви, як таку, що променіє, але навпаки, що вона є вузькою і тісною, тому що вона переповнена труднощами та випробуваннями, оточена темрявою, за винятком того, наскільки її освічує Божа Правда. Більше того, представлений у Святому Письмі образ цієї дороги і Церкви, яка подорожує по ній, підкреслює цю думку. Він представляє подорожнього зі світильником, прикріпленим до краю його взуття, освічуючи лише кожен крок на дорозі, як це подає Біблія: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» (Пс. 119:105). Апостол Петро, подаючи ту саму думку, говорить: «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (2 Пет. 1:19). Тут підкреслені чотири факти: (1) що існує новий день, приготований Богом, який засвітає у властивому часі; (2) що ми живемо в період ночі, яка випереджає цю нову епоху; (3) що Слово Господнє є єдиним світлом і провідником для Його народу серед цієї ночі; (4) що ті, які не є Його народом і не мають того світла, ходять в темряві, не дивлячись на те, наскільки вони могли б бути мудрими і розважними в світових справах у власних очах та очах інших.

НАСТУПАЮЧИЙ КРАЩИЙ ДЕНЬ

Ми радіємо Божому запевненню, що настане кращий день, славний день, в якому «тіні проминуть», виснажливі тіні цього світу. Це вказує на перемогу світла над темрявою, про що нас запевняють численні вірші Святого Письма, які говорять, що у властивому часі наш великий Спаситель, Христос, Сам прийме велику силу і почне панування, панування справедливості, панування Божого Царства. Наступне запевнення говорить, що швидко, на початку цього панування, сатана буде зв’язаний на тисячу років, щоб таким чином було обмежене зведення людського роду. Наш Господь, говорячи про це в одній зі Своїх притч, називає сатану володарем теперішньої епохи (віку) й оголошує, що зв’яже його й «пограбує його дім» – знищить діла зла, гріха, забобонів, незнання і т.п. О, який щасливий день тоді настане для цілого світу!

І саме в цьому місці Апостол нам пригадує, що Божий План, який охоплює майбутнє Боже Царство, говорить, що вибрана під час цього Віку Євангелії Церква поєднається в ньому зі своїм Господом, зі своїм Нареченим. Так сердечним є це поєднання Церкви з Христом, що інколи праця обмеження сатани та сил зла на початку Тисячолітнього Віку приписується Церкві під головуванням Голови і Господа. Так є у випадку, про який говорить Апостол: «А Бог миру потопче незабаром сатану під ваші ноги» (Рим. 16:20). Подібно наш Господь згадує Церкву як поєднану з Ним у майбутньому ділі просвітлення, бо коли наш текст говорить про Христа, як про правдиве і велике Світло, яке остаточно освітить кожну людину, яка приходить на цей світ, наша Біблія вказує, що члени Церкви – які були вже раніше просвічені, поступаючи вузькою дорогою в Його сліди, і виставлені на особливі труднощі та випробування, які мали розвинути і випробувати переможців – будуть також членами великого Сонця Праведності, проміння якого, згідно обітниці Святого Письма, будуть лікувати (Мал. 4:2). Цю участь Церкви з Ним, в якості членів славного Сонця Праведності, наш Господь показує в притчі про пшеницю і кукіль. В поясненні цієї притчі Господь говорить про зібрання вибраних при закінченні цього віку через переміну в воскресінні і оголошує, що «тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!» (Мат. 13:43).

А тепер після славного образу Тисячолітнього ранку, вертаючись до фактів, які мають місце тепер, ми зауважуємо абсолютну правду біблійних образів, які представляють світ в темряві та язичництво у великій темряві, і лише Божий народ як єдиних, хто має світильник Божого об’явлення, і цей світильник кожен раз кидає світло тільки на один крок на цій стежці. Все в цьому образі підтверджує решту тверджень Слова, і наші власні досвідчення, а саме, що нічого з того, що Божий народ може зробити в теперішньому часі, не розпорошить сили темряви. Наші малі свічки повинні бути поставлені на свої свічники, гніт наших ламп має бути очищений і запалений, щоб міг дати від себе стільки світла, скільки це можливо, аби освітити нас та інших. Але немає абсолютно жодної причини для нас, щоб припускати, що своєю власною силою ми могли б розпорошити темряву. Щоб зробити нас здібними і приготувати до праці освічення світу, вимагається славна зміна воскресіння. Навпаки, не дивлячись на старання Божого народу на протязі дев’ятнадцяти століть, починаючи від смерті Ісуса, число язичників постійно збільшується. Згідно статистики, язичників у світі є вдвічі більше, ніж було сто років тому.

Нажаль, хоча зовнішній вигляд і пишнота цивілізації, званої християнством, в багатьох випадках є вражаючим, та, проте, наш Господь, даючи пророчий образ реальної ситуації, говорить: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене» (Мат. 15:8). Лише небагато хто сьогодні, як і завжди, є по стороні Господа, будучи наповнені Його духом і ведені Його Світильником Правди. Більшість християн всюди, у всіх деномінаціях «падають», як це є описано Господом через пророка, який говорить до правдивої Церкви Христа: «Впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе, до тебе ж не дійде» (Пс. 91:7).

Ці тисячі і десять тисяч охоплюють багатьох найбільш вчених сьогоднішньої доби, саме так, яке це було з «паданням» під час Першого Приходу нашого Господа, коли до тих, хто «падає», входили вчителі закону, первосвященики і члени синедріону. Упадок в цьому випаду не є моральним відхиленням, потраплянням у вульгарний гріх, але вони відпали від «віри, раз даної святим» і попали в теорію еволюції, вищий критицизм, невірство, теософію, нове мислення, нову теологію, християнське знання, і т.п. – відпали від наук Божого Слова, яке говорить про те, що людство попало в гріх і під Божий вирок, про викуп Адама і його роду дорогоцінною кров’ю Ісуса, про визволення Церкви і, остаточно, про всіх тих, які приймуть Божу ласку з рук Того, який нас полюбив і викупив Своєю дорогоцінною кров’ю (Юди 3; 1 Пет. 1:18,19).

Чому Господь дозволив на таке довге зволікання, незважаючи на свідчення, що має силу поконати гріх та сатану і визволити світ з темряви, незнання й забобонів? Чому лише після того, як минуло чотири тисячі років від упадку, Бог послав Відкупителя, і чому лише після того, як минуло понад дев’ятнадцять століть від смерті Спасителя за цілий світ, Господь прийшов в силі і великій славі, щоб визволити людський рід з ярма гріху та смерті, щоб визволити стогнуче створіння з неволі до славної свободи Божих синів? Чому? О, є певна причина, яка тепер не всім знана. І навіть, коли б ми про неї говорили, не всі могли б її почути. Наш Учитель правдиво сказав, звертаючись до Своїх вірних учнів, Його послідовників: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли» (Лук. 8:10). Тому ми не повинні боятися розповідати іншим Господньої таємниці, про яку Апостол сказав як про «таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим» (Кол. 1:26). Потрібно знати цю Таємницю, бо сила яку дає це знання, буде особливою цінністю для святих в їхній боротьбі з винятковими труднощами і випробуваннями, які стоять прямо перед ними. Цією таємницею є наступне: від початку ціллю Бога було, щоб великим Визволителем, Месією, був не лише Господь Ісус – Відкупитель, але, щоб Він також охоплював вибране в цьому Віці Євангелії Мале Стадо, дозрілі зерна, зібрані під час жнива Ізраїлю, а також зібраних у Віці Євангелії з кожного народу, люду, племен і язиків. Їх Господь назвав Своїми «коштовностями». «І будуть вони Моїми, каже Господь Саваот, в той день, коли вчиню їх Своїми коштовностями [коли прийду, щоб зробити їх Своїми коштовностями]» (Мал. 3:17,KJV). «Коштовності» раніше не були нагороджені, ані не були обдаровані славою, доки повне число Вибраних не було скомплектоване, виполіруване і приготовлене. Скоро Вибрані, тобто праведні, засяють як сонце в Царстві їх Отця, щоб благословити весь людський рід. Тоді вони зі своїм Господом, Нареченим, як позаобразне насіння Авраама, виповнять Божу обітницю, яка говорить: «І благословляться в тобі всі племена землі!» (Бут. 12:3).

Таким чином, закрита від віків таємниця стає зрозумілою для тих, очі яких були помазані Святим Духом і які дивляться в напрямку, вказаному нашим Господом. Вони бачать, що тепер «Світло [Правди] сіється для справедливого, а для простосердих розрада», і радіють, по-перше, прояву Божої ласки і, по-друге, тому, що це їх заохочує і побуджує до праведності серця, завдяки чому вони можуть тривати в Божій любові, іти вперед по вузькій дорозі від ласки до ласки, від знання до знання, проваджені Словом як світильником при нозі. Вони відчувають також радість, коли вже тепер розуміють ціль Божої Мудрості в дозволенні особливих випробувань і страждань Божого народу. Вони розуміють, що випробування й страждання призначені для того, щоб приготувати їм «славу вічної ваги», до якої вони «покликані Його постановою».

Такі особи не заздрять Святій Дорозі світу, по якій він матиме привілей іти аж до осягнення досконалості реституції під час Тисячоліття. Бо вони розуміють, що незалежно від того, якими великими будуть ті благословення, «Бог передбачив щось краще про нас» (Євр. 11:40). Тому вони задоволені, і навіть здібні радіти серед вогняних випробувань, бо вони усвідомлюють, що ці випробування є наслідком Божого розпорядження, ціллю якого є приготувати, випробувати й досвідчити їх щодо того становища, яке вони мають обійняти в славному Царстві, бо лише воно буде встановлене для того, щоб благословити світ. Такі особи зі збільшеними та розігрітими серцями, повні любові до Бога і кожного створіння, є задоволені тим, що здобувають знання про Божий План, а саме про те, що все створіння є під Божим наглядом, хоча й самі вони є предметом Його особливої опіки. Вони переживають радість з причини відкривання Божого Плану, який дуже ясно показує, що Бог передбачив можливість вічного спасіння через Христа усіх тих, які будуть Йому слухняні, а крім того, Він запевнив, що під час Тисячоліття людському родові буде дане відповідне знання, можливості та необхідна допомога.

«ЗВІЩАЮ ВАМ РАДІСТЬ ВЕЛИКУ»

Чи це дивно, що Послання Божої ласки, проголошене в перший ранок народження Господа, було Посланням миру і доброї волі щодо людей – усіх людей? Чи не дивно, що з точки зору того, що ми бачимо в розвитку Божого Плану, що ангели оголосили пастухам: «Оце благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім: Бо сьогодні в Давидовім місті народився Спаситель, що є Христос Господь»? Ні! Це Послання є цілком згідне з усім, що ми знаємо про Боже Слово, і усім, чого може сподіватися інтелігентний і розсудний розум зі сторони премудрого, справедливого, могутнього й люблячого Творця. Чому Він не повинен відчувати задоволення в благословенні кожного створіння з роду Адама? Чому Він повинен був би мати на меті спасіння виключно групки вибранців, а решту віддати вогнетривким демонам на вічні муки? Такі небіблійні поняття, без сумніву, походять від великого князя темряви, який охоче хотів би відвернути наші серця від Божої мудрості, справедливості, любові та сили, який був би задоволений, якби міг схилити нас до того, щоб ми вважали нашого Бога за противника людського роду, який насолоджується стражданнями (Єз. 33:11). Яким виразним, яким славним і широким є твердження нашого тексту, яке проголошує, що Ісус є тим правдивим Світлом для світу, для кожної людини, яка приходить на світ! Цей текст запевнює нас, що Відкупитель світу був Божим великим різдвяним Подарунком для Адама і всіх його потомків, даром, вартість якого в теперішніх часах зростає в оцінці всіх Господніх святих, в міру того, як вони день за днем, крок за кроком, приходять до пізнання Христа Божого. Це оцінення буде зростати у світі в міру того, як у Віці Тисячоліття людство буде приносити користь, наближаючись до сердечної згоди з Господом і Його справедливістю. А також це оцінення буде збільшуватися в них на протязі цілої вічності, в міру того, як довжина, ширина, висота і глибина Божої любові буде щораз більше проявлятися.

Не дозвольмо, щоб обмеженість нашого розуму стримала нас від оцінення правдивого значення нашого тексту. Пам’ятаймо про слова нашого Господа: «Бо ваші думки – не Мої це думки, а дороги Мої [плани] – то не ваші дороги [плани], говорить Господь». Великий Божий План (який досі охопив лише Церкву, рівно стільки осіб, скільки наш Господь Бог покликав) ще має досягнути не лише цілого людства, яке буде жити тоді, коли Сонце Праведності засяє в небесній славі, але також усіх тих, які пішли до великої в’язниці смерті – гробу (шеолу, гадесу; Іс. 55:8,9; 40:5). Відомо, що величезна більшість з них ніколи не була освічена Господом Ісусом і Його Післанництвом Євангелії. Цього світла не було до того, як наш Відкупитель прийшов на світ, не дивлячись на те, що минуло чотири тисячі років, відколи мільярди людей пішли до в’язниці. Біблійне свідоцтво говорить про це докладно, а саме, що «Христос… вивів на світло життя та нетління Євангелією» (2 Тим. 1:10). Безсмертя, яке є Божим даром для Церкви, не було до того зауважене, ані оцінене чи зрозуміле, і те ж саме можна сказати про вічне життя, яке Бог забезпечив для всіх з Адамового роду, які його отримають. Правда, колись були дані певні невизначені обітниці, але не було ясного світла щодо них. Їх потрібно було приймати вірою.

Однак тепер є інша ситуація. Ми бачимо Ісуса, ми побачили Його як Слово Боже, яке стало тілом, побачили Його місію, тобто той факт, що Він прийшов, щоб відкупити наш рід. Очима віри ми бачимо Його розп’ятого за наші гріхи, і навіть воскреслого з мертвих, і що Він відійшов до Отця, щоб перед Ним з’явитись як Заступник домочадців віри, Церкви Перворідних. Як говорить Апостол: «Щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Тепер ми можемо зрозуміти, чому старожитні не могли побачити, що Бог може бути справедливим і може виправдати того, хто вірить в Ісуса. Ми можемо бачити, що була заплачена кара за Адама, завдяки чому Адам і всі з його роду, його раси, можуть бути звільнені з гробу та вироку смерті, і можуть мати можливість дивитись на Світло, правдиве Світло, щоб освічені ним були припроваджені до знання Правди і через це мали можливість отримати повне примирення з Отцем і привернення всіх благословенств Його ласки. Може здаватися, що цей предмет є надто зрозумілий, щоб над ним дискутувати – що Бог обіцяв, що правдиве світло освітить кожну людину, а досі воно освітило небагатьох, і що як таке воно мусить об’явитися кожному створінню під час Тисячолітнього Віку; кожен повинен побачити це велике світло, перш ніж великий Божий План щодо викупу людства міг би бути виконаний і перш ніж будь-хто міг би підлягати великій карі – другій смерті.

Ми, які удостоїлись бути покликаними Богом в теперішній час, і які очима віри побачили правдиве Світло, були освічені Святим Духом, наші кроки були проваджені по стежці віри, в світлі Світильника, радіймо щораз більше через добродійства нашого Бога і поступаймо по добрій дорозі, розвиваючи плоди і якості Духа, і таким чином будьмо готові, що Вчитель вживе нас, щоб ми брали уділ у благословенні всіх народів землі!

«Був один чоловік, що від Бога був посланий, – йому ймення Іван.

Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про СВІТЛО, щоб повірили всі через нього.

Він тим СВІТЛОМ не був, але свідчити мав він про СВІТЛО.

СВІТЛОМ правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.

Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.

До свого прибуло, – та свої відцурались Його.

А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його»

Євангелія від Святого Івана 1:6-12

Біблійний Прапор №5, травень-серпень 2016