Скинія, 5 Розділ – Інший Образ Жертв Примирення

РОЗДІЛ V

ІНШИЙ ОБРАЗ ЖЕРТВ ПРИМИРЕННЯ

Левит 9 розділ

  Жертви примирення, повторювані з різними деталями – Мойсей та Аарон увійшли в скинію і знову вийшли та благословили народ – «Другий раз з’явитися тим, хто чекає Його» – Після смерті суд – Боже прийняття жертв примирення є показане.

  В цьому розділі ми маємо більш стислий образ праці і жертв Примирення, що вже були нами розглянуті (Лев. 16), і, додатково, це дає нам певні риси, які, в світлі раніше сказаного, будуть для нас цікавими та корисними. Це є інший образ жертв Примирення.

«Тоді Мойсей сказав: «Ось що заповідав Господь вам чинити, щоб з’явилась вам слава Господня». І каже Мойсей Аронові: «Приступи до жертовника та принеси твою жертву за гріх і твоє всепалення, і зроби примирення за себе [ті, що мали бути покликані стати членами «Тіла Його», потребували цього] й за людей [світ]» (KJV, Хом.).

Цей образ зображує той факт, що наш Господь Ісус (бичок жертви за гріх) був достатнім для викупу як «Тіла Його», «Малої Черідки», так і всього людства. Тут можна було цілком обійтися без участі Церкви в цій жертві за гріх: ми могли б бути звільнені від тих особливих проб нашої «вузької дороги», звільнені

80

від жертовних страждань, і могли бути привернені до досконалості людської природи, подібно, як буде з усім людством. Але Богу Єгові сподобалось вибрати не лише Ісуса для цієї великої праці жертвування, але також зробити Його Провідником або Головою «Тіла Його, що воно Церква», і щоб вони, подібно до свого Провідника, могли стати досконалими як ДУХОВНІ істоти через страждання в тілі як жертви за гріх (Євр. 2:10; Кол. 1:24).

Апостол Павло, звертаючись до нашого близького споріднення з нашим Головою, каже: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах [«Святая» і «Святая Святих»], так як ВИБРАВ у Ньому Він НАС перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові… на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він [виправдав або] обдарував нас в Улюбленім» (Еф. 1:3,4,6). Бог «покликав… вас через нашу Євангелію, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа» (2 Сол. 2:14), так що «коли разом із Ним… терпимо, то будемо разом також царювати» (2 Тим. 2:12).

Після принесення своєї власної жертви первосвященик мав «принести жертву за народ [козла] і зробити примирення за них [весь Ізраїль], як заповідав Господь». Ця постанова, щоб ми мали участь в жертві примирення, була частиною Божого розпорядження або оригінального плану для нас, як засвідчує св. Павло – Кол. 1:24-26.

«І підійшов Аарон до жертівника, та й зарізав теля [гебр. «молодого бичка»] жертви за [замість або в замін за] свій гріх. А сини Ааронові принесли до нього кров, і вмочив він свого пальця в кров, та й дав на роги жертівника, а кров вилив до підстави жертівника. А лій [і т.п.]… спалив на жертівнику… а м’ясо та шкуру спалив в огні поза табором. І зарізав він жертву цілопалення [барана], а Ааронові сини подали йому кров, і він покропив на

81

жертівника навколо. А цілопалення достачали йому його частинами, і голову, а він палив на жертівнику. І обмив він нутрощі та голінки, і спалив на цілопаленні на жертівнику» (Лев. 9:9-14; опис, дуже подібний до того, що є в 16 розділі, і має таке саме значення).

Таким чином, жертва цілопалення Ісуса горіла протягом цілого Євангельського віку, даючи всім, хто був в стані «Подвір’я» (виправдання), доказ Його прийняття Богом, а також прийняття всіх членів «Тіла Його» – які були покладені до голови на жертівнику.

«І приніс він жертву за народ, і взяв козла жертви за гріх народу [не за священиків та Левитів, як перед тим], та й зарізав його, і склав його в жертві за гріх, як і першого»; тобто, він учинив з ним так само, як був учинив з бичком. Цей козел є той самий, що й «Господній козел» в іншому образі; «козел для Азазеля» та інші риси оминаються в цьому більш загальному перегляді. Це є подальшим підтвердженням навчання, що той, хто йде слідами Господа, є учасником жертви за гріх.

«І він приніс цілопалення, і вчинив його за постановою. І він приніс хлібну жертву, і наповнив із неї руку свою, та й спалив на жертівнику, крім цілопалення ранкового. І зарізав він вола й барана жертву мирну, що належить народові».

Мирна жертва, як вже було описано, зображувала обітницю або угоду. Вона була вчинена в зв’язку з жертвою за гріх Первосвященика і вказувала на обітниці, зобов’язання та угоди, взяті на себе Священиком, основані на жертві за гріх. В образі мир між Богом Єговою та Ізраїлем був встановлений наступним чином: була принесена жертва за гріх, потім жертва цілопалення, вказуючи на її прийняття Богом, і тоді наступав мир між Єговою та Ізраїлем, тому що їх попередній Адамів гріх був образно усунений, і вони, таким чином, були

82

зобов’язані жити в послусі угоді, що була основана на їх прощенні, – тобто вони могли дотримуватися Закону, – щоб той, хто виконуватиме ці речі, міг жити ними (або мати як нагороду за їх дотримання). Але, як наші жертви за гріх є кращими, аніж образні, так і мирна жертва, або угода, встановлена через ці жертви, є кращою угодою. Таким чином, в цій мирній жертві, або жертві угоди, Священик виступає як приклад і тінь духовних речей – посередник кращої угоди (Євр. 8:6-13), під якою всі люди будуть благословенні РЕСТИТУЦІЄЮ і завдяки цьому будуть в змозі користатися з досконалого закону і жити вічно.

«І підняв Аарон свої руки до народу, та й поблагословив його, і зійшов від приношення жертви за гріх і цілопалення та мирної жертви». Тут ми бачимо показаний в образі факт, що хоча благословення не прийдуть вповні на народ, доки всі жертви не будуть завершені, проте, певна міра благословення приходить на людство від членів Священика навіть тепер, під час віку жертви, перш ніж всі ми перейдемо до «Святая Святих» або духовного стану.

«І ввійшов Мойсей та Аарон до скинії заповіту; і вийшли вони, і поблагословили народ»

Коли цей день (вік) жертви завершиться, комплектний Священик (Голова і Тіло) з’явиться перед Богом і подасть докази того, що були виконані всі вимоги Справедливості супроти народу (світу). Слід зауважити, що тоді як образ 16 розділу Левит ділить працю Дня Примирення і показує всі деталі того, як Господня жертва робить в першу чергу наші жертви гідними прийняття і т.д., то цей образ

83

показує цілу працю Євангельського віку як жертви, що йдуть одна за одною, але насправді поєднані в одну – всі терпіння цілого Христа, після яких будуть слідувати реституційні благословення. Вхід Мойсея з Аароном до Скинії, здається, говорить: Закон є вповні задоволений і його праведність заспокоєна через жертву Христа. Закон (зображений в образі Мойсея) буде свідчити на користь тих, котрі були під Законом, – Ізраїля по тілу, – що всі, які були під його осудом, були також виправдані до життя через жертви Священика, який «приніс Самого Себе» раз за всіх.

Ціла жертва, коли була представлена, була «свята, приємна Богові»; це було показано в тому, що Мойсей та Аарон не померли на порозі Святая Святих. Мойсей та Аарон вийшли і разом благословили народ. Так в наступаючому віці Христос благословлятиме всі племена землі (Гал. 3:8,16,29; Бут. 12:3); але це буде не через скасування чи нехтування Божим Законом та вибачення гріха, а через поступове відновлення людини до людської досконалості, в якій вона буде здатна дотримуватися досконалого Божого права і завдяки цьому буде благословенна. Будучи благословенна Священиком і вчинена досконалою та здатною дотримуватися його (Закону) – виконуй і живи – «хто чинить праведність, той праведний», вона буде дуже благословенна; тому що тоді кожен, хто захоче, зможе бути слухняним і жити вічно в щасті та спільності з Єговою.

«Слава Господня показалася всьому народові»

Коли благословення буде все більше проявлятися (відновлюючи та підіймаючи людство морально та фізично), його наслідки ставатимуть очевидними. Народ – світ в загальному – буде день-за-днем щораз більше пізнавати Божу ласку. Таким чином «з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло» (Іс. 40:5). Вони прийдуть і поступово побачать довжину і ширину, висоту

84

і глибину Божої любові, яка перевищує всяке розуміння.

Варто зазначити, що згадане тут благословення не було благословенням для підсвящеників. Ні! Вони були зображені в тім, хто благословляв – в Аароні. Благословення прийшло на цілий народ Ізраїля, який в образі зображував світ. Це те благословення світу через «Насіння» (цілого Христа, після того, як всі страждання Тіла завершаться, Кол. 1:24), про яке говорить Ап. Павло, кажучи: «Все створіння [людство] разом зідхає й разом мучиться… очікуючи з’явлення синів Божих». Перед визволенням з неволі тління (гріха та смерті) і відновлення до свободи синів Божих (вільності від осуду, гріха, смерті і т.п.), якою тішився перший Божий син, Адам (Лук. 3:38), жертви Дня Примирення мусять завершитися, і священики, які приносили жертви, мусять зодягтися в шати слави, царський, божественний авторитет і силу, щоб таким чином зробити людство вільним (Рим. 8:19-22).

Це, без сумніву, те саме благословення всіх людей, – спасіння від смерті та її жала, гріха, – про яке говорить Ап. Павло, кажучи: «Не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його [не як жертва за гріх, не заплямований тими гріхами, які поніс за грішників] на спасіння» (Євр. 9:28). Світ бачив Первосвященика, – Голову і Тіло, – який терпів як жертва за гріх на протязі цього віку; Ісус був показаний євреям в тілі (як жертва за гріх) і, як міг сказати Ап. Павло, а також кожен послідовник Ісуса: «Щоб і Ісусове життя з’явилося в нашому смертному тілі» (2 Кор. 4:11, УБТ). Як цілий Христос з’явився таким чином і страждав в тілі, так само вони будуть «разом із Ним і прославлені» перед світом, бо «з’явиться слава [благословення і спасіння] Господня, і разом побачить її кожне тіло». Коли Він

85

з’явиться, ми також з’явимося з Ним у славі (Кол. 3:4).

Але цей великий Первосвященик світу буде розпізнаний лише «тими, хто чекає Його». Якби Він з’явився як тілесна істота, на небесах чи будь-де ще, це було б з’явленням для всіх, незалежно від того, чи чекають вони Його, чи ні; але ми вже бачили, що Писання вчить, що Голова став досконалим як духовна істота, і що Його «Мала Черідка» стане «подібна до Нього» – духовними істотами в божественній природі, якої ніхто з людей не бачив, і бачити не може (1 Тим. 6:16). Ми побачили спосіб, в який світ буде бачити прославлену Церкву через розумове сприйняття, в такому ж значенні, як сліпа особа (коли щось зрозуміла) може властиво сказати, що вона бачить. В такому ж значенні ми тепер бачимо нагороду, «корону життя», «коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме [для фізичного зору]. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне» (2 Кор. 4:18). Саме в такий спосіб ціла Церква в цьому віці «бачила Ісуса»; так і ми «дивимось на Ісуса» (Євр. 2:9; 12:2). Отже, своїми очима розуміння «сторожі» розпізнають другу присутність Господа в Його властивому часі завдяки світлу Божого Слова. А пізніше світ, кожне око, побачить Його в подібний спосіб, але через світло «огню полум’яного» Його судів (2 Сол. 1:8).

Це єдиний спосіб, яким людські істоти можуть бачити або пізнавати речі на духовному рівні. Ісус виразив таку саму думку своїм учням, що ті, які пізнали Його духа та розум, і таким чином пізнали Його, пізнають також Отця в такий же спосіб. «Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили» (Ів. 8:19; 14:7). Це єдине значення, в якому світ зможе коли-небудь бачити Бога, бо «ніхто Бога ніколи не бачив»

86

(«Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може») – «Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив [об’явив – показав] був» (1 Тим. 6:16; Ів. 1:18). Ісус показав або спричинився до того, щоб Його учні бачили Отця, об’явивши Його характер – показуючи Його словами та вчинками як Бога Любові.

В такий самий спосіб папська система була показана Лютером та іншими, і багато бачили, що вона є антихристом, або, як провістив Ап. Павло, що ця зла система, чоловік гріха, була тоді об’явлена, хоча багато ще навіть дотепер не бачать її як такої.

В такий же спосіб наш Господь Ісус, Голова (присутній тепер, щоб позбирати свої дорогоцінні камені), є тепер об’явлений живим членам «Малої Черідки», хоча інші не знають про Його присутність (Лук. 17:26-30; Мал. 3:17).

Так буде і Тисячолітнього дня, коли комплектний Христос (Священик) буде об’явлений. Він буде об’явлений лише тим, які чекають Його, і лише вони Його бачитимуть. Вони бачитимуть Його, але не фізичним зором, а так, як ми бачимо всі духовні речі – нашого Господа Ісуса, Отця, нагороду і т.п. – очима віри. Людина не буде бачити Христа фізичним зором з причини різних рівнів існування – один є духовним, а інший тілесним; з тієї ж причини, з якої вона ніколи не бачитиме Бога Єгови. Але ми [Мала Черідка, коли буде прославлена] будемо бачити Його, як Він є, бо будемо подібні до Нього (1 Ів. 3:2).

Але, хоча можливість пізнати Христа як Визволителя, Який врятує їх від панування смерті, матимуть лише «ті, що чекають Його», та це охопить весь світ, тому що спосіб об’явлення буде такий, що остаточно всі мусять побачити. «Побачить Його кожне око» і всі, що в гробах, коли будуть пробуджені, і навіть ті, що прокололи Його, зрозуміють, що вони розіп’яли Господа слави. «Він з’явиться [на небі? Ні!] в огні полум’яному [в судах], що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає [не визнає], і [також на тих, хто] не слухає

87

Євангелії Господа нашого Ісуса». Це не забере багато часу, щоб все людство пізнало Його в таких обставинах. Тепер добрі страждають, але тоді ви побачите різницю «між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому», тому що того дня різниця буде чітко показана (Мал. 3:15-18). Тоді всі, які будуть виразно бачити, завдяки прийняттю Христа і Його пропозиції життя під Новою Угодою, зможуть мати вічне життя; бо ми «надію кладемо на Бога Живого, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних» (1 Тим. 4:10).

«А ПІСЛЯ СМЕРТІ СУД»

Цей текст, що прямо пов’язаний з нашою темою, як видно з контексту, є ще одним з тих, що часто неправильно зрозумілі, і може навіть більше, аніж інші тексти Біблії, і звучить він так: «І як людям [Аарону та його наступникам, які були лише образом Первосвященика нового створіння] призначено вмерти [образно, як було зображено в забитті тварин] один раз, потім же [внаслідок тих жертв] суд [Божий, визнання або невизнання тих жертв], так і Христос один раз був у жертву принесений [це більше ніколи не повториться], щоб понести гріхи багатьох [«кожної людини»], і не в справі гріха [ані не заплямований гріхом, ані не для того, щоб повторити жертву примирення] другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» – щоб дати вічне життя всім бажаючим на Божих умовах віри і послуху (Євр. 9:27,28).

Кожного разу, як Священик заходив до «Святая Святих» в День Примирення, він ризикував власним життям, тому що, якби його жертва була недосконалою, він би помер, коли проходив крізь «Другу Завісу». Він не був би прийнятий до «Святая Святих» сам, ані його недосконала жертва не була б прийнята як примирення за гріхи
88

народу. Тому будь-яка хиба означала б його смерть, а також засудження всіх тих, за чиї гріхи він намагався чинити примирення. Це був той «суд», згаданий в цьому тексті, через який щороку проходили образні священики; від успішного проходження цього суду залежало життя священиків і щорічне типічне примирення за гріхи народу.

Наш великий Первосвященик, Христос Ісус, пройшов під позаобразною Другою Завісою, коли помер на Голгофі; і якби Його жертва була якимось чином чи в якійсь мірі недосконалою, Він ніколи не був би пробуджений зі смерті – «суд» справедливості пішов би проти Нього. Але Його воскресіння третього дня довело, що Його праця була виконана досконало, що вона встояла на пробі Божого «суду» (дивись Дії 17:31).

Подальший доказ того, що наш Господь успішно пройшов «суд», Один за всіх, і що Його жертва була прийнята, був даний в благословенні дня П’ятидесятниці; це також було передсмаком більших майбутніх благословень і вилиття Духа на кожне тіло (Йоіл 3:1), гарантією або запевненням, що остаточно Він (і ми в Ньому) вийде, аби поблагословити народ – світ, за гріхи якого Він вповні і відповідно вчинив примирення.

Будь-яке пояснення цього тексту, що стосує його до звичайної смерті людства в загальному, цілком заперечується та відкидається контекстом.

Багато в невизначений спосіб чекали приходу доброго часу – усунення певним способом прокляття гріха, смерті і зла в цілому, але вони не зрозуміли довгої затримки. Вони не зрозуміли, що жертва «Дня Примирення» є необхідною і мусить бути довершена перед тим, як прийде слава та благословення: вони не бачать, що Церква, «Вибрані», «Мала Черідка», є співучасниками жертви Христа, а також Його

89

страждань, так само, як вони будуть в славі, що має прийти по тому. «Все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі», «очікує [хоча в несвідомості] з’явлення [Церкви] синів Божих» (Рим. 8:19,22).

Більше того, оскільки типічний Священик зображував як «тіло», так і «голову» антитипічного Священика, Христа, то з цього випливає, що кожен член Церкви мусить пройти цей «суд»; що хоча багато було покликаних, не багато буде вибраних як остаточно прийнятих «членів» Тіла Христового, галузок правдивої Виноградини, хіба що вони стануть «переможцями» – вірними до смерті (Об. 3:21). Проте, вони мають осягнути не досконалість тіла, а досконалість серця, волі та намірів – вони повинні бути «щирими в серці», скарб мусить бути з чистого золота, випробуваного в печі, хоча їх теперішня скриня є лише недосконалим глиняним начинням.

БОЖЕ ПРИЙНЯТТЯ МАЄ БУТИ ПОКАЗАНЕ

«І вийшов огонь від лиця Господнього, і спалив на жертівнику цілопалення та товщ. А ввесь народ бачив це, і закричали вони з радости, та й попадали на обличчя свої» – вклонились. Це та сама думка, виражена в іншій формі. Огонь символізує Боже прийняття: визнання цього народом показує, що світ визнає жертву і її вартість в Божій оцінці як ціну їх вільності від смерті і гробу; і коли вони це зрозуміють, то вклоняться перед Єговою та Його представником, Священиком.

Є очевидним, що це ще не виконалося. Бог ще не виявив через огонь Свого прийняття великої жертви Дня Примирення; народ ще не вигукнув з радості і не впав на свої обличчя у вшануванні Великого Царя і Його представника. Ні, світ все ще лежить у злі
90

(1 Ів. 5:19); бог цього віку все ще засліплює в більшій чи меншій мірі майже все людство (2 Кор. 4:4); темрява все ще вкриває землю, а морок народи (Іс. 60:2). Ми не повинні шукати великих реституційних благословень, показаних в цьому образі, доки всі члени Церкви, «Тіла» великого Первосвященика, не перейдуть поза Другу Завісу (дійсну смерть), до Святая Святих, через зміну у воскресінні. Також «благословення» цього образу сповниться не раніше, аж після великого часу утиску. Після покарання, протверезіння та упокорення людство в загальному буде «чекати» й «дивитися» на великого Христа, Насіння Авраамове, щоб Він благословив його та підняв.

Як чудово цей образ вчить про повний викуп для всіх людей, а також про реституцію і благословення, які стали можливими для всіх!

Здається, ніщо в образі не робить різниці між живими і мертвими, і через те дехто може бути схильний думати, що коли жертви Первосвященика завершаться і розпочнуться благословення, тоді лише ті, хто є живими, будуть одержувати великі користі. Але ми відповідаємо – ні. В Божій оцінці живі і мертві є подібними; Він говорить про всіх їх як про мертвих. Усі підпали під осуд смерті в Адамі, і маленька іскра життя, яку тепер має кожна людина, є лише одним з етапів вмирання. Тепер це є вмираюча раса з причини Адамового гріха, але при завершенні цього антитипічного «Дня Примирення» благословення виправдання і життя будуть поширені на всіх на умовах, які всі зможуть виконати, і кожен, хто захоче, знову зможе одержати від Життєдавця, Відкупителя, все, що він втратив в Адамі – життя, свободу, Божу ласку і т.п. – як ті, що зійшли до гробу, так і ті, які ще затримались на краю «долини тіні смерті».

Мета антитипічних жертв за гріх:

91

звільнити «всі народи», все людство, від панування гріха і смерті та повернути його до досконалості існування, яке необхідне для досконалого щастя і поєднання з Творцем.

Це те благословення, яке має прийти на всі племена землі через Авраамове Насіння. Це та добра новина, яка була проголошена Авраамові, як читаємо: «І Писання, передбачивши, що вірою Бог виправдає поган [все людство, язичників], благовістило [добрі новини] Авраамові: Благословляться [будуть виправдані] в тобі всі народи… Насінню твоєму, яке є Христос [по-перше, Голова, а по-друге, Тіло]… А коли ви Христові [члени], то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці»; це стосується одного з благословенних класів, Авраамового Насіння, яке буде благословляти всі племена землі (Гал. 3:8,16,29). Але це «Насіння» повинно бути доповнене, перш ніж настануть благословення, як показано в образі, що був раніше розглянутий: жертва за гріх повинна бути завершена, перш ніж зможуть спливати всі благословення, які є її наслідком.

Обмеження, щоб лише сам Первосвященик входив до «Святая Святих» раз на рік, аби вчинити примирення, не потрібно помилково розуміти, ніби воно означає, що ні він, ні підсвященики ніколи не могли заходити туди в наступні дні – після того, як День Примирення зробив повне залагодження за гріхи. Навпаки, Первосвященик заходив туди часто в наступні дні. Саме до «Святая Святих» Первосвященик заходив тоді, коли хотів довідатися про потреби Ізраїля, і т.п., вживаючи нагрудник суду, Урім і Туммім. І знову, коли вони розбирали табір, що відбувалося часто, священики заходили всередину і знімали «завіси» й загортали Ковчег і все святе начиння, перш ніж Левитам було дозволено їх нести (Чис. 4:5-16).

Також, коли хтось з ізраїльтян приносив жертву за гріх до

92

священиків (після того, як жертви «Дня Примирення» були завершені), всі вони їли її в «Святая Святих» (Чис. 18:10). Так і в антитипі, після того, як теперішній «День Примирення» завершиться, «Царське Священство» буде в «Святая Святих» або в досконалому духовному стані, і там буде приймати (їсти) жертви за гріх, що будуть приноситися світом за їх власні переступи (не за початковий, тобто Адамів гріх, який був усунений в «День Примирення»). В цьому досконалому духовному стані священство буде навчати в кожній справі, як показано в рішеннях та відповідях, даних Ізраїлеві через Урім і Туммім.