Скинія, 6 Розділ – Жертви Після Дня Примирення

РОЗДІЛ VI

ЖЕРТВИ ПІСЛЯ «ДНЯ ПРИМИРЕННЯ»

  Вони зображували покаяння, обітниці, угоди і т.п. під час Тисячоліття – Жертви цілопалення народу – Їх мирні жертви – Їх хлібні жертви – Їх жертви за провини – Образи показують, що різниця між чоловічою та жіночою статтю зникне.

  Жертви, які приносилися народом (Ізраїлем – світом) за себе особисто після жертв Дня Примирення, що зображені  в загальних жертвах Ізраїля, відносяться до наступного віку і будуть тоді представлені прославленому царському священству. Тим не менш, це має невеликий початок вже тепер; світська людина, що посідає багатство, є в певному значенні управителем Божих речей і має тепер вживати цю «мамону», так щоб завдяки їй набувати собі друзів, щоб коли закінчиться цей вік панування сатани і почнеться панування Христа (в якому він більше не буде управителем), ті, кому він допомагав, благословляли її. Якби світські управителі багатства (мамони, що є богом цього віку) були мудрими, вони б вживали більше своїх засобів в такий спосіб. Тому що кожен, хто подасть бодай кухля холодної води одному з найменших з цього священства, через це не втратить своєї нагороди, коли буде встановлене Царство Христа і почнеться Його панування (Лук. 16:1-8; Мат. 10:42).

Ці жертви, що не стосуються класу,

94

який ми відносимо до «Жертв Дня Примирення», зображували приношення і жертви, які відносяться до Тисячолітнього віку.

Як в образі жертви «Дня Примирення» випереджали всі інші і були підставою для загального прощення і прийняття Богом всього Ізраїля, а після них наступали інші жертви, що приносилися окремими особами після того дня і були названі «жертвами за гріхи», «жертвами за провини», «мирними жертвами» і т.п., так буде і в антитипі. Після того, як жертви цього Євангельського віку допровадять «народ» (світ) до виправданого стану, все ще будуть мати місце гріхи і провини, що потребуватимуть визнання та покаяння, тому ці подальші жертви будуть необхідні.

Жертви Дня Примирення зображували усунення Адамового гріха завдяки жертві Христа; але під час Тисячоліття, коли заслуги примирення будуть застосовані за світ, коли люди будуть поступово повертатися до дійсної досконалості і життя та гармонії з Богом, ще далі матимуть місце помилки, за які вони будуть до певної міри відповідальні. За такі помилки вони повинні будуть чинити певне відшкодування, що супроводжуватиметься покаянням, перш ніж вони зможуть знову бути в гармонії з Богом через Христа, їх Посередника.

Посвячення матиме місце також в наступному віці, хоча, з причини зміни світового уряду, посвячення більше не буде, як тепер, до смерті, а навпаки – до життя, тому що з кінцем панування зла прийде кінець болям, смутку та смерті, за виключенням тих, хто чинитиме зло. Посвячення мусить завжди бути добровільним віддаванням своїх сил, здібностей, і тому воно зображене в деяких жертвах після Дня Примирення.

Оскільки підставою для прощення гріхів в наступному віці будуть жертви «Дня Примирення», то це було б властивим для грішників в образі принести певні жертви, які б вказували на визнання жертв «Дня

95

Примирення», як на підставу до ще одного прощення. І тому ми знаходимо, що всі жертви народу після «Дня Примирення» були такими, що знову повертали або визнавали жертви цього дня. Ці жертвоприношення могли складатися з великої рогатої худоби або овець, або птахів (горлиць або молодих голубів), або пшеничної муки – в залежності від можливостей того, хто приносив жертву.

Під час Тисячолітнього віку всі люди «прийдуть до пізнання правди», і тим самим до повної можливості спасіння від прокляття (осуду або вироку) Адамової смерті (1 Тим. 2:4). Коли ми пам’ятаємо, що ця смерть включає всі хвороби, болі й недосконалості, яким тепер піддане людство, то бачимо, що Божий план включає повне відновлення до людської досконалості; лише ті, які свідомо відмовляться або знехтують можливостями, що будуть тоді доступні, помруть Другою Смертю. Але досконалість буде приходити поступово, і щоб її осягнути, буде вимагатися співпраця ВОЛІ грішника. Він повинен буде робити все, що в силі, щоб знову піднятися до досконалості, і матиме всю необхідну допомогу. Це в загальному показано в цих жертвах, оскільки вони приносилися відповідно до можливостей людини. Не дивлячись на деградацію з причини гріха і недосконалості, кожен, коли приходить до пізнання правди, мусить представити себе Богові, а жертва вказує на його стан. Горлиця або голуб приносились в образі найбіднішими, і це зображувало всіх тих виправданих, що є морально бідними та деградованими; козел, що приносився іншими, більш заможними, зображував усіх тих, що були менш деградовані; тоді як бичок зображував усіх тих, які осягнули досконалу людську природу. Як бичок був вжитий, щоб зображувати людську досконалість (багато товщу) жертви Ісуса, і козел (впертий і худий), щоб зображувати недосконалу людську природу святих, в жертвах цього Дня Примирення, так подібно ці тварини зображували тих, що приносили жертви

96

(Ізраїль, що зображує віруючий світ в Тисячолітті) в своєму посвяченні. Але тут потрібно запам’ятати, що ці майбутні жертви цілопалення та мирні жертви зображують народ, що посвячується – віддає себе Господу. Вони не зображують жертв за гріх для забезпечення примирення, як це було з жертвами Дня Примирення. Хоча там дійсно були жертви за провини, які були в певному значенні жертвами за гріхи окремих осіб, але ці, як ми тепер бачимо, цілком відрізнялися від жертв за гріх народу в День Примирення.

Коли ті з людства, що будуть охочі прийняти Божу ласку, будуть припроваджені до досконалості, під кінець Тисячоліття, тоді вже більше не буде бідних в значенні неспроможності жертвувати бичка – в значенні браку розумових, моральних чи фізичних здібностей. Всі будуть досконалими людьми і їх жертвами будуть їх власні досконалості, зображені в бичках. Говорячи про це, Давид каже: «Тоді Ти полюбиш Собі жертви правди [правильного поступування], цілопалення та приношення, тоді покладуть на Твій вівтар тельців [досконалі жертви]» (Пс. 51:21). Але очевидним є те, що слова Давида не слід розуміти, ніби вони навчають про відновлення буквальних, кривавих жертв, тому що на цю ж тему він каже: «Бо Ти жертви [образної чи антитипічної, тому що повне примирення за гріх вже було довершене перед тим «раз за всіх»] не прагнеш… Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже». Всі ці жертви мають бути з доброї волі та бажання того, хто їх приносить (Лев. 1:3).

Повнота посвячення була показана в смерті тварин – це означає, що кожен член нашого роду мусить посвятити свою волю; але це не станеться ані через знищення людської природи (спалення тіла

97

поза табором), ані через перенесення життя до нової природи – до «Святая Святих». Як показано в жертвах Примирення, туди входили лише священики. Ні: після свого посвячення вони будуть прийняті як людські істоти і будуть вдосконалені як такі – їх право до такого життя було куплене Первосвящеником, в членах Тіла якого були показані всі переможці Церкви. Посвячення являє собою оцінення викупу та підкорення Божому Праву тих, хто жертвує, що є умовою, на якій вони можуть продовжувати вічно жити в гармонії й ласці з Ним.

ЖЕРТВИ ЦІЛОПАЛЕННЯ НАРОДУ

Жертви цілопалення священиків мали постійно бути утримувані на жертівнику, а огонь ніколи не мав загасати. «Оце закон цілопалення: Воно приноситься на огнищі своїм на жертівнику цілу ніч аж до ранку, а огонь жертівника горітиме на ньому… А огонь на жертівнику горітиме на ньому, не погасне, а священик палитиме на ньому дрова щоранку, і кластиме на нього цілопалення… Огонь завжди горітиме на жертівнику, не погасне» (Лев. 6:2,5,6).

В такий спосіб перед розумом кожного, хто приносив жертви, був представлений той факт, що жертівник вже був освячений або посвячений, і що їх жертвоприношення будуть прийняті завдяки Божому прийняттю жертв Дня Примирення. До цього жертівника ізраїльтянин приносив жертву своєї доброї волі, як описано в Левит 1. Це було зроблено в звичайний спосіб: тварина була порізана на частини та обмита, її частини були покладені до голови на жертівник, після чого були повністю спалені як жертва приємних пахощів для Господа. Це мало служити для зображення вдячної молитви до Бога Єгови – визнання Його милосердя, мудрості та любові, як це показано в зламаному Тілі Христа – їх викупі.

98

МИРНІ ЖЕРТВИ НАРОДУ

Ця жертва мала бути з великої худоби або з малої худоби, і могла бути вчинена як виконання обітниці (угоди) або як добровільна «жертва подяки». Частина з неї мала бути принесена до Єгови тим, хто її жертвував – «Руки його принесуть огняні жертви Господні, лій із грудиною, принесе грудину»; і Священик спалить лій на жертівнику, і колихатиме грудину перед Господом. Але грудина має бути для Священика, як також лопатка. Той, хто жертвує, мусить їсти цю жертву (Лев. 3; 7:11-18,30-34, див. Хом.).

Це, здається, показує, що коли хтось дійде до стану повного миру й гармонії (до якого усі мусять дійти або будуть відтяті Другою Смертю), то мусить їсти або виконувати перед Богом угоду повного посвячення Йому. Якщо після того, як стане досконалим, він знову буде опоганений через добровільний гріх, то він мусить померти (Другою Смертю), як показано в карі за дотикання нечистих речей (Лев. 7:19-21; порівняй з Об. 20:9,13-15).

Разом з цією жертвою були принесені також мішані в оливі прісні калачі і помазані оливою прісні коржі, що зображували віру того, хто жертвує, в характер Христа, який він наслідує; також був принесений квашений хліб, що вказував на їх визнання своєї недосконалості під час посвячення – квас є образом гріха (Лев. 7:11-13).

ХЛІБНІ ЖЕРТВИ НАРОДУ

Ці жертви, пшенична мука, прісні коржі, олива і т.п., були представлені перед Господом через Священика. Вони, правдоподібно, зображували хвалу і поклоніння перед Господом з боку світу за посередництвом Церкви. «Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки» (Еф. 3:21). Ці жертви були прийняті священиками. Частина з них була

99

жертвувана на жертівнику, показуючи, що вона була прийнята та визнана Єговою.

ЖЕРТВИ ЗА ПРОВИНИ АБО ЗА ГРІХИ НАРОДУ

«Коли хто переступом спроневіриться, і невмисне згрішить проти Господніх святощів, то він приведе жертву за провину свою до Господа, безвадного барана… А якщо згрішить коли хто, і зробить що проти якої зо всіх Господніх заповідей, чого не можна робити, і не знатиме, і завинить, і понесе свій гріх, то він приведе до священика безвадного барана з дрібної худоби», а також гроші, відповідно до оцінки священиком провин, додавши до того п’яту частину, і це буде його жертва. А Священик вчинить примирення за нього. І якщо хтось свідомо вчинив гріх і зашкодив чи обдурив свого ближнього, то відшкодує завдану шкоду і ще додасть п’яту частину понад те (двадцять відсотків), і віддасть це скривдженому (Лев. 5:15-19; 5:20-26).

Це навчає, що за будь-яке зло має бути вчинене відшкодування, з відсотками, і це мусить супроводжуватися покаянням або проханням про прощення в Господа, через Церкву (Священство) – визнання винуватцем власної недосконалості та вартості викупу, що показано в принесенні барана.

Але зауважте різницю між приношенням такої жертви за гріх та жертви за гріх «Дня Примирення». Останні приносились Богові (Справедливості) в «Святая Святих», як «кращі жертви», тоді як перші приносились священикам, які під час Дня Примирення відкупили народ. Народ викаже визнання свого Відкупителя. Священик, очевидно, взяв та приніс Господеві частину жертвоприношення як «пам’ятку», як визнання, що цілий план відкуплення, як він був виконаний в Дню Примирення (Євангельському Віці), належав небесному Отцеві, а

100

решту взяв для себе – споживаючи її.

Щоб одержати прощення своїх провин, весь світ, куплений дорогоцінною кров’ю (людським життям) Христа, представить себе перед «Царським Священством», прийняття яким їх дарів або посвячення означатиме прощення. З цим погоджуються слова нашого Господа Ісуса до Його учнів: «Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого. Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються» (Ів. 20:22,23).

Хоча це «служіння примирення» в його найповнішому значенні відноситься до наступного віку, коли всі жертви Примирення будуть завершені, то навіть тепер кожен член «Царського Священства», на завершення жертв за гріхи, може сказати тим, котрі вірять і каються: «Ваші гріхи прощені вам» – як сказав наш Голова, і дивлячись з вірою вперед, на завершення жертв за гріхи, як дивився Він; більше того, ці священики тепер знають про вимоги та умови, на яких обіцяне прощення, і тому можуть авторитетно так говорити, коли бачать, що ці вимоги виконані.

Жертви Дня Примирення, як ми бачили, завжди спалювалися (Лев. 6:23; Євр. 13:11), але ці останні, жертви за провини, що приносилися після Дня Примирення, не спалювалися, а були з’їдені (присвоєні) священиками.

РІЗНИЦЯ МІЖ ЧОЛОВІЧОЮ ТА ЖІНОЧОЮ СТАТТЮ ЗНИКНЕ

«Оце закон про жертву за гріх [жертву за провину]… Священик, що складає її як жертву за гріх, буде їсти її… Кожен чоловічої статі із священиків буде їсти її» (Лев. 6:18-22).

Про Господа та всіх святих ангелів Писання говорить як про чоловіків, хоча всі святі є разом показані як жінка, «діва», заручена Господеві Ісусові як чоловікові. Але людська жінка була на початку

101

створена на Божий образ як частина чоловіка, і надалі залишається (хоча тимчасово відокремлена задля розмноження людства) частиною чоловіка – жоден з них не є повним сам по собі. Як досконалий чоловік був названий Адамом, так, коли були вчинені обоє, «назвав Він їхнє ймення: Людина [Адам]»; головування залишилося за чоловіком, який таким чином став опікуном або захисником жінки, як частини його власного тіла (Еф. 5:23,28). Цей статевий поділ не робив Адама недосконалим, це просто розділило його досконалість між двома тілами, над якими він і надалі лишався «головою».

Святе Письмо вказує, що остаточно, при завершенні «часів відновлення», всі (чоловіки та жінки) будуть привернені до досконалого стану – стану, представленого в Адамі перед тим, як Єва була відокремлена від нього. Ми не розуміємо, що кожен представник чоловічої та жіночої статі втратить свою ідентичність, але, що кожен з них отримає ті якості, яких йому тепер бракує. Якщо ця думка правильна, то це вказувало б на те, що надмірна делікатність деяких жінок і надмірна грубість деяких чоловіків має місце через упадок, і що результатом відновлення до досконалості, в якій елементи цих двох статей досконало змішаються і гармонізуються, буде ідеальна людська істота згідно з Божим задумом. Наш дорогий Відкупитель, коли був «чоловіком Ісусом Христом», не був, відповідно, грубим чи затверділим, як також зніженим. В Ньому неперевершено розумові сили і велич мужності були поєднані з правдивою чистотою, ніжністю та ласкою правдивої жіночності. То чи ж Він не був досконалим чоловіком, який помер за наш рід і відкупив обидві статі? Ми не повинні забувати, що як чоловік Він не мав помічниці; та чи ж не був Він повнотою сам в собі, щоб сповна заплатити відповідну ціну за Адама (чоловіка та жінку)? Таким чином Єва була представлена у великому викупі – як частина її чоловіка, її «голови» – бо інакше матір Єва взагалі не була б викуплена, а така думка суперечила б іншим місцям Писання.

102

Євангельська Церква в Святому Письмі дійсно названа «Нареченою»; але не як наречена «чоловіка Ісуса Христа», а як Наречена воскреслого та високо прославленого Христа. Як нове створіння, сплоджене Божим духом до духовної природи, ми стали заручені духовному Ісусу, ім’я, славу і трон Якого ми маємо посісти. Церква не є Нареченою пожертвуваного чоловіка Христа Ісуса, але прославленого Господа Ісуса, який у своєму другому приході визнає її своєю (Рим. 7:4).

Як буде з чоловіком та жінкою в наступному віці, так є і з Христом і Церквою – після того, як Церква буде прославлена, будь-яка жіночність зникне – «будем подібні до Нього» – членами Його Тіла. «А це Ймення, яким її кликати [ім’ям її Господа] будуть [тоді]: Праведність Єгови» (Єр. 33:16; 23:6). Як Тіло великого Пророка, Священика і Царя, Церква буде частиною Отця Вічності або Життєдавця для світу (Іс. 9:6).

Та сама думка прослідковується через усе Писання; лише чоловіки зі священицького коліна здійснювали жертвоприношення, і як ми вже бачили вище, споживали жертви за провини; і лише вони входили до Скинії і проходили поза Завісу. Так подібно, згідно влаштування Святого Духа для цього Євангельського віку – «І Він, отож, настановив одних [чоловіків] за апостолів, одних [чоловіків] за пророків, а тих [чоловіків] за благовісників, а тих [чоловіків] за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Помазанця» (Еф. 4:11,12, Diaglott). Слово чоловік, як було вище показано, повинно виступати в англійському, так само, як виступає в грецькому тексті, і постанови Господа і Апостолів з цим погоджуються. «А жінці [в церкві] навчати я не дозволяю, ані узурпувати владу над мужем», прямо заявляє Апостол (1 Тим. 2:12, KJV). Це ілюструє теперішні стосунки Христа і Церкви, які,

103

як ми розуміємо, завершаться з кінцем цього віку, коли переможці будуть прославлені і стануть дійсно одним цілим з Господом, як «брати».

Однак це не вказує на те, що сестри в Церкві не можуть так само «повіддавати свої тіла на жертву живу, святу, приємну Богові», і виконати важливе «діло служби» в Церкві як члени «Царського Священства»; вони так само подобаються Господу, як і брати, тому що з моменту, як ми стали «новими створіннями в Христі», дійсно, вся ця різниця статі, кольору і становища не має значення, усунена з Божої точки зору (2 Кор. 5:17; Гал. 3:28); але тип, образ, лекція мусить далі продовжуватися, і тому так суворо дотримується різниця в особливих і більш важливих частинах служби Церкви Христової.

Навпаки, противник завжди старався контролювати людину релігійно через любов і пошану, яку мають чоловіки до жінок – звідси вивищення Діви Марії до рангу богині і поклоніння серед католиків. З тієї ж причини серед стародавніх єгиптян з’явилась богиня Ізіда, а пізніше, за часів Апостола Павла, в Ефесі з’явилась богиня Артеміда. І чи сатана не намагається так само тепер діяти через жінку, як і в Едемському Саду? Чи жінки не є його головними медіумами в спіритизмі і його головними апостолами та пророками в Теософії та «Християнській Науці»?

Те, що сатана вживав жінок як своїх речників, не було їм на користь. Навпаки, жінки знаходяться на значно вищому соціальному та інтелектуальному рівні, а також більше оцінюється їх справжня жіночність в тих країнах, де визнані та прийняті принципи Біблії; а також серед тих, котрі найбільш старанно наслідують біблійні правила.