«А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробування, що має прийти на весь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі» (Об.3:10)
Цитовані слова були скеровані до філадельфійської церкви (дивись 7 вірш). Філадельфійська церква була шостим періодом в історії Церкви; в тому часі відбувалася реформація через секти. Цей період завершився в 1874 році.
Ми не трактуємо різні епохи в історії церкви на підставі послань, скерованих до кількох церков, як таких, що є докладно обрахованими періодами, з докладно зазначеними моментами їх початку і закінчення. Скоріше погодьмося, що кожен з цих періодів становив загальну епоху, тісно пов’язану з епохою попереднього і наступного. Цей шостий період вірності Божому Слову, про яку говорить наш вірш, як нам здається, тривав якийсь визначений час, так як триває досить довгий час Лаодикійський період, в якому ми живемо.
Довгий час не цінувалося Боже Слово. Перехід від поганого до кращого зрозуміння цього Слова стався поступово. Два Божих Свідка, Старий і Новий Завіт (що віками свідчили в символічних мішковинах), поступово сходили до неба, місце захисту і влади, що Святе Письмо символічно представляє в Об. 11:3-12. Потім наступило загальне проголошення, тому що надійшов час другої присутності Христа.
Християнський рух пов’язаний з оголошенням такого післанництва деколи називали рухом Джозефа Вольфа, а часом рухом Вільяма Міллера – перший був вождем особливо в Англії, другий – в Америці. Брата Вольфа вважали за особливого помічника брата Міллера, який був членом зорі (на той час Америка була осередком світової прогресивної думки). Ця прокламація Христового Царства була надзвичайним рухом, до якого, як ми віримо, відносився наш Господь в притчі про десять дів, які на той час обудилися і приготували свої лампи. Однак це була фальшива тривога. Молодий на той час не прийшов.
РОЗЧАРУВАННЯ В РУСІ МІЛЛЕРА ЯК ПЕРЕСІВАННЯ
Розчарування спричинило пересівання серед визнаного Божого люду. Деякі більше, аніж до того, зацікавилися Біблією як Божим Словом і не сумнівалися в ній, інші ж стали гордими і скептичними, заявляючи, що Біблія є старою немудрою книгою, і кожен, хто звертає увагу на її пророцтва, напевно є «розумово відсталим» і т.д. Тому ті останні не виконували Божого Слова, а відкинули його об’явлення. Біблійні обітниці й пророцтва, які відносяться до другого приходу Господа, хоча правдиві і чисельні, більшість тогочасних великих вчителів відкинула. І більше того, люди дуже мало знали про Біблію. Їх віра, звичайно, не може бути набагато більша за їх знання.
В результаті діяльність руху Міллера була певного роду розділенням на тих, які терпеливо зберегли Боже Слово, і тих, які втратили віру в Боже Слово. Ця витривала, терпелива віра правдивих Божих святих ми вважаємо є тим, що в приведеному вірші є визначене виразом «слово терпіння Мого». Також по цій причині їх не огорнула година загальної спокуси, але охопила тих, які прийшли після них, тобто лаодикійську церкву. Філадельфійська церква, яка терпеливо зносила пробу своєї віри, вже не була піддана цій пізнішій пробі.
“Година випробування“
«Година випробування» охопила нас в час жнива, в період Парусії, в численних аспектах вона випробувала Господній люд і показала, хто був вірний Божому Слову, а хто не був вірний. Тому більшість так званих християн в світі, правдоподібно більше ніж три четвертих, втратила всяку віру в Біблію і потрапила в численні оманливі теорії наших часів: еволюцію, так зване християнське знання, теософію, спіритизм, світський гуманізм і т.п. Такі християни втратили віру, перестали бути лояльними по відношенні до Божого Слова. Вони не були в стані витримати в тому «злому дні».
Проба розпочалася від класу святині (1Пет. 4:17; Єзек. 9:6). Вона була паралельна пробі єврейського жнива (Лук. 22:31-38 і т.п. Більше інформації на тему триваючих 1845 років паралелей можна знайти в другому томі Студій Св. Письма, Надійшов Час, в 7 розд. і в його додатку, вміщеному в Т.П. №50). Цей особливий час проби для учнів Ісуса, під час Його першого приходу, тривав три з половиною роки (від 29 до 33 р.); результати були очевидні в 33р. Подібно 1845 років пізніше, в 1874-1878 роках настав час проби і в 1878 р. розпочалося подальше об’явлення серед послідовників Ісуса. Тому, ми легко можемо визначити початок тої «години». Особлива проба для посвячених жнива Євангельського віку почалася 16 квітня 1878 р. (ця дата в календарі відповідає 14 Нісана). Зваживши, що проба проходила в час Господнього Дня Суду, ця година була 1/24 Тисячоліття, яка тривала 41 рік і 8 місяців. Тому, вона завершилася 6 грудня 1919 року (згідно з єврейським місячним календарем цей день випадав тоді 14 Кіслев).
В цей день 16 квітня 1878 року пан Н. Х. Барбер вечором почав підлягати «спокусі» і незабаром розпочав перше пересівання жнива через проводженням між людом Правди руху, який заперечує Викуп (подробиці про початок цього пересівання подані в Р 89). Так як наш дорогий брат Джонсон накреслив це для нас, ми можемо почати обрахунок «години спокуси» на підставі паралельної епохи від 17 квітня (цей день розпочався, згідно Божого часу, попереднього дня о 6 годин вечора). Тому ця «година» була періодом, який тривав від 17 квітня 1878 року до 6 грудня 1919 року. В тому часі проби кожен з Господніх сплоджених від Духа здійснював таку активність, яка допровадила до об’явлення його як члена класу Малого Стада, Великої Громади або другої смерті.
Що пан Барбер (як відповідник Юди в 33 році) робив 16 квітня 1878 року, не важко здогадатись в світлі наступаючих подій. Брати сподівалися залишити землю перед 19 квітня 1878р. (тобто 16 Нісана – що мало бути паралеллю воскресіння з мертвих нашого Господа в 33 році. Зазнавши розчарування, деякі з них серйозно застановилися над тим, щоб залишити рух Правди. Щоб відвернути їх увагу від зробленої ним помилки в зв’язку з особливістю цієї події, яка мала наступити 16 Нісана 1878 р., і в такий спосіб запобігти відходу його прихильників, пан Барбер оголосив про своє відречення від Викупу.
Поза сумнівом, 16 квітня 1878 року вечором він роздумував про їх очікування, які не мають виповнитись 19 квітня і про те, про що без сумніву пам’ятав, що на протязі 1874 року він кілька разів подавав дату, яка визначала час визволення Господнього люду, помилку, котра захитала їх довіру до нього. Правдоподібно тієї ночі (паралельно зі зрадою нашого Господа Юдою) він вирішив, що у випадку наступного розчарування він мусить зробити щось дуже надзвичайне, щоб запобігти подальшій втраті довіри до нього. Цим чимось надзвичайним було зречення Викупу. Таким чином, виходячи з власних міркувань, він продав свого Господа.
Ця «година» закінчилася 6 грудня 1919 року. Того часу кожен зі сплоджених від Духа зробив те, що безпомилково об’явило, якого роду було його будування (Мат. 7:24-27). Від тієї дати почалося об’явлення як окремої і відмінної від класу священників останньої левитської групи під злим проводом левитів, тобто амрамітських кегатитів (під керівництвом братів Гірша і Кіттінджера).
Цей самий дух (продажу Господа ціною вождівства) був зауважений в поступуванні кожного морального виконавця шести пересіювальницьких рухів в кінці цього віку, тобто: в зреченні Викупу, недовір’ї, комбінаціонізмі, реформізмі і нарікаючому контрадикціонізмі, а також в пересіванні на фоні революціонізму, яке розпочалося восени 1916 (подробиці в Е5, розд. ІІ).
Ослабла віра багатьох
Проби в цьому «злому дні» розпочалися від церкви (Дому Божого), але на ній не закінчилися. Година випробування мала прийти «на весь світ, щоб випробувати мешканців землі». Ця спокуса, або проба, торкнулося людей зі всіх народів, особливо християнських (спокуса була наслідком тієї «години» в парусійному русі). Суворі досвідчення, які багато осіб пережили, вели до сумніву в реальне існування Бога. Ті, котрі сумнівалися, не могли уявити собі Бога, який би міг допустити такі страшні нещастя, які сталися, і дозволити на майбутній відчай. Люди тратили всяку довіру до найвищої істоти, бо не знали великого Божого плану, не розуміли прекрасного наслідку теперішніх умов, золотих променів, видимих довкола темної хмари, що висить над цілим світом. Бідні люди в своїй несвідомості і засліпленні не були освічені Божим Словом і нічого не знають про наступаюче Царство, його способи, заміри і цілі його інаугурації.
Багато з них становили номінальну церкву; а в теперішньому часі проб і хитання всі церковні системи повністю розпадуться. Вавилон впаде, тому що не є ані гідний, ані не є в стані утриматися в тому дні великої проби. Страшний буде його упадок! Натомість ті, котрі Божого Слова не зрозуміли, ані не звернули на нього уваги, будуть у великому заклопотанні.
Тому, ми не вважаємо, що вище описані блуди були обмежені до приведеного пересівання. Але погодьмося, що блуди збереглися аж до теперішнього часу. Про це свідчать існуючі досі вчення про те, що не існує Викупу, а також недовірство, комбінаціонізм, реформізм і контрадикціонізм на пункті Посередника, Жертви за гріх і Нової Угоди.
Збереження філадельфійської церкви
Якщо йдеться про збереження філадельфійської церкви від «години випробування», то ми рахуємо, що Господь замірив, щоб певні особи з тієї епохи церкви, які будуть жити в теперішньому (лаодикійському) періоді, стали збережені перед особливими пробами тієї години. Пастор Рассел розповів історію про одного дуже милого старшого чоловіка. Він мав біля дев’яноста років і був пастором якоїсь церкви. Здавалося, що він приймає теперішню правду з великою радістю і представлятиме її іншим дуже ревно. Та, однак, зіткнувшись в своєму середовищі з опозицією, в дома і в церкві, в якій він виконував обов’язки пастиря, почав застановлятися, чи може він довіриться своєму розсуду. Можливо, що застановлявся над цим так: «мені дев’яносто років і я не можу покластися на свою власну думку. Навіть на вулиці хтось мусить подати мені свою руку, щоб опертися, в іншому випадку я можу спіткнутися і впасти. Якби я був певен, що це воля Божа, то витримав би всяку опозицію. Але я не впевнений».
Можливо, що цей джентльмен був представником більшої групи людей з подібними переконаннями і ми зберегли до нього багато симпатії з тієї власне причини, що він не міг прийняти рішення вийти з Вавилону. Біблійний вірш, котрий ми розважаємо, потішив мене по відношенню до нього і інших йому подібних. Здається вони підтверджують свою лояльність Божому Слову, вірність по можливості їх зрозуміння. Правдоподібно, жодна з тих осіб, які прийшли б до руху Правди в час жнива, не була б трактована як працівник жнива. Звичайно ми не впевнені в цьому.
Але ми знаємо, що Господь пообіцяв членам філадельфійської церкви, що вони будуть збережені від проб, які тепер переживає церква (і світ) в лаодикійському періоді. Тим всім, які тепер переживають ці проби і досвідчення, Бог обіцяв, що Ісус до них прийде і буде вечеряти зі всіма, які почують його голос (Об. 3:20). Таким чином Господь в лаодикійському періоді дав особливу поміч своєму вірному людові, дав йому світло на час Парусії та Епіфанії, годує його небесною правдою і дає силу для зношення всяких проб.
Т.Р. 90’ 82-85
Теперішня Правда №55, весна-літо 2010
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: