Два Вавилона і дві неволі

Теперішня Правда

ДВА ВАВИЛОНА І ДВІ НЕВОЛІ

Протягом століть дослідники Біблії бачать, що багато тяжких виразів, які походять зі Старого Заповіту, що вжиті по відношенню до Вавилону, знайшли в Новому Заповіті свої рівнозначні відповідники, які відносяться в цьому випадку до символічно Вавилону. Здається, що багато з тих виразів зі Старого Заповіту – це вирази більш образні і складні, щоб могли вживатися до буквального Вавилону. По цій причині також існує припущення, що в них частіше йдеться про символічний, аніж про буквальний Вавилон. Також було зауважено, що так як Ізраїль і Юда опинилися в неволі буквального Вавилону, то Книга Об’явлення вчить, що духовний Ізраїль зазнає суворих досвідчень в неволі образного або символічного “Великого Вавилону – матері розпусти” (Об. 17:5). На протязі минулих п’ятдесяти років (написано в 1924 році – припис перекл.), під впливом нищівного впливу теорії еволюції та руйнівного впливу вищого критицизму на Біблію, паралелі, про які ми тут говоримо, зникли з поля зору. І, звичайно, за винятком лекцій, які провадила International Sunday School (Міжнародна Недільна Школа), усюди загально нехтувалося дослідження Біблії, навіть в теологічних семінаріях. А на лекціях, які дає недільна школа під впливом світської мудрості, вчителі намагаються оминути все, за виключенням «молока Слова» (простих доктрин), щоб не допустити до зауваження суперечностей. Тільки нещодавно було поновлено правдиве дослідження Біблії. Можемо всі щиро себе привітати, дорогі Друзі, що завдяки Божому провидінню нам вдалося уникнути руйнівного для віри впливу вищого критицизму та еволюціонізму. Можемо також себе з радістю привітати з мірою свободи, якої ми досягли в дослідженні Божого Слова, зі звільненням від помилкових вірувань, прихованих в темних віках, від певного роду забобонів та фальшивих теорій, які на протязі певного часу заплутували наш розум і робили так, що Божий план здавався недобрим – недостойним справедливої і люблячої людини, а тим більше негідним Премудрого, Всесильного, Справедливого і Люблячого Творця.

Коротко пригадаємо, що стародавній Вавилон був збудований над річкою Ефрат і оточений мурами, які не можна було здолати; річка бігла серединою міста, а великі брами з бронзи простягалися над річкою як захист від нападів ворогів ззовні. Назва міста відносилася до великої території краю, яка лежить за його мурами, якому воно служило як столиця. І, звичайно, в пік свого розвитку Вавилон був володарем цивілізованого світу – першою всесвітньою імперією. Пригадуємо про захоплення в полон спочатку десяти поколінь Ізраїлю, а пізніше двох інших, які складали царство, зване Юдою. Вавилон застосував метод розсіяння Ізраїльтян серед жителів Вавилону, щоб через їх земні інтереси змішати всіх, роблячи з Ізраїльтян невід’ємну частину Вавилону. Так тривало аж до падіння Вавилону перед завоюванням його Кіром. Його генерал, біблійний мідянин Дарій або мідянин Гобрія, ім’я якого було записане в горах Бехістону (ці два імені відносяться до однієї особи), одержав перемогу способом, що заслуговує уваги, коли мешканці Вавилону святкували, будучи впевнені в своїй безпеці (Дан. 5). Хоча упадок прийшов несподівано, приготування до нього було довгим процесом. Воїни Кіра, під його командуванням, викопали канал досить великої глибини, готуючись до миттєвого осушення річки, коли буде завершене необхідне сполучення. Коли канал був готовий, його швидко з’єднали з річкою і вода швидко збігла в нове русло, роблячи з дна ріки під великими мідними брамами з двох сторін міста відкритий перехід, через який пройшла маршем армія Кіра. Раптово, в найбільш несподіваний момент, величне місто, гордий Вавилон, було здобуте. Незабаром переможець, Цар Кір, видав наказ, правом якого даровано свободу кожному Ізраїльтянину, який був взятий в полон, щоб міг повернутися до своєї країни. Більше того, запропоновано допомогу всім, хто хотів повернутися, і було повернуто золотий посуд, який був пов’язаний з віддаванням честі Богу у храмі. Але, що дивно, з усіх, які складали Ізраїль і Юду перед неволею, з усіх племен тільки п’ятдесят три тисячі прагнуло скористатись привілеєм повернутися до свого краю.

Книга Об’явлення, книга символів, останнє послання, залишене нашим Відкупителем, Який відходив, для Церкви, була написана Апостолом Іваном через багато століть після падіння буквального Вавилону. Отже, згадки про Вавилон повинні бути розглянуті тільки в світлі символів. Як ми вже зауважили, виглядає, що багато пророчих виразів представляють занадто яскравий образ, щоб його можна було застосувати до буквального Вавилону і його падіння. Звичайно, говорячи безпосередньо про Вавилон і його падіння з рук мідян і персів під командуванням Кіра, ці пророцтва говорять про кінець цього віку і про всесвітні нещастя, що виникають з упадку різних інституцій, які противляться Божій волі в приготуванні інаугурації Царства Месії. Просимо прочитати Іс. 13:1-19 для підтвердження наших висновків. Більше того, рекомендуємо також порівняти наступні цитати: Єр. 50:15, 29 з Об. 18:6; Єр. 50:38 з Об 16:12; Єр. 50: 46 з Об 18: 9. Порівняйте також Єр. 51:6-9 з Об. 18:4 і Єр. 51:13 з Об. 17:1-15, а також Єр. 51:37, 63, 64 з Об 18:2, 4, 21. Віримо, що після перевірки вище наведених порівнянь кожен буде цілком переконаний, що Святий Дух, який промовляє через Ісаю і Єремію, був тим самим Святим Духом, який керував Іваном під час апокаліптичного видіння. Такі дослідники не можуть не зробити з цього висновку, що значення цих пророцтв відноситься більш до символічного Вавилону, аніж до буквального міста й держави. Як приходили до упадку одна за другою частини буквального Вавилону, так подібно, згідно з провіщенням Об’явлення, станеться із символічним Вавилоном. Як буквальний Вавилон панував над цілим світом, так символічний Вавилон є показаний як пануючий над цивілізованим світом, тобто над цілим світом. Як володарі Вавилону впилися вином із золотого посуду, який загарбали з храму в Єрусалимі, так вважається, що символічний Вавилон, представлений у жінці (Об. 17), призвів до того, що всі народи впилися вином, тобто доктриною із золотої чаші, яку вона тримала у своїй руці. Як буквальний Вавилон упав по причині висихання вод Ефрату, так Об’явлення говорить, що символічний Вавилон простягається над символічним Ефратом, і що дорога царів зі сходу буде приготована осушенням тих вод – Об. 16: 12.

Подібно ми отримали запевнення, що упадок символічного Вавилону прийде раптово «в одній годині». Того часу Вавилон буде вкинений до моря як великий млинарський камінь, щоб вже ніколи не піднявся. Як буквальні Ізраїльтяни отримали запрошення залишити буквальний Вавилон, а також всіляку допомогу в цьому напрямку, то, не дивлячись на це, небагато відгукнулися на отримане запрошення, так подібно і духовних Ізраїльтян підганяють, щоб залишили символічний Вавилон, який є для них місцем неволі, але тільки відносно невелика кількість має достатню відвагу, любов і ревність, щоб зараз же це зробити – інші будуть звільнені після його упадку. Однак тепер післанництвом є:

«Упав, упав великий Вавилон [позбавлений статусу представника]… Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:2-5). Ніхто, хто досліджує ці слова, не уникне здивування і розпізнання, що символічний Вавилон безперечно мусить бути певною впливовою системою, яка має велику владу над світом в часі теперішнього віку Євангелії, особливо при його закінченні. Особливе значення, дане Вавилону як в пророцтвах, так і в Об’явленні, є пересторогою для Божого народу, що якщо ще не знайшов Вавилону, то повинен його шукати. Бо така велика інституція, яка змогла впоїти всі народи своєю фальшивою доктриною, дійсно мусить дуже серйозно вирізнятися в очах тих, які впилися під впливом п’янких опарів з його чаші. Звичайно, це є вказівником, що цілий цивілізований світ буде настільки п’яний фальшивими науками Вавилону, що буде цілком під його впливом. А те, коли настане його упадок, вияснено це особливо ясно: всі великі, багаті і ті, хто має владу і вплив, будуть оплакувати катастрофу його упадку. Тільки жменька святих пізнає, наскільки важливою насправді є ця подія і буде радіти. Читаємо: «Горе, горе, місто велике, зодягнене в вісон і порфіру та в кармазин, і прикрашене золотом і дорогоцінним камінням та перлами, бо за одну годину згинуло таке велике багатство… Котре до великого міста подібне? І вони посипали порохом голови свої, і закричали, плачучи та голосячи, і кажучи: «Горе, горе, місто велике!» (Об 18: 16-19). В протиставленні до цього, інший клас відчуває радість, як це читаємо: «Радій з цього, небо, і святі апостоли та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним». «По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: «Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому, правдиві бо та справедливі суди Його, бо Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою, і помстив за кров Своїх рабів з її рук!» – Об. 18:20; 19:1, 2.

Ми впевнені, дорогі брати, що багато з нас були колись невід’ємною частиною цього великого Вавилону, цієї великої системи замішання, через яку Божий характер був спотворений неправдивими поясненнями Божого Слова. Знаємо, що католики стверджують, що то, власне, протестантизм є цією вавилонською системою; розуміємо також те, що протестанти проголошують, що це католицизм є вавилонською системою. Згідно з нашим розумінням Божого Слова всі мають рацію. Вавилоном є католицизм, материнська система, і різні секти протестантизму – дочки, а тому назва Вавилон є прізвищем родини. В першу чергу воно відноситься до материнської системи, але тепер також до всіх дочок цієї системи. Невластиве поєднання зі світом, світськими урядами й системами є переступом, в якому вони приймають участь. «Дочки» наслідують «матір» і в більшій чи меншій мірі схвалюють деякі її вчинки. Жодна з них не утримала відповідного стану чистоти і відокремлення від світу. Не зрозумійте нас неправильно, ми віримо, що правдиві святі Божі люди знаходяться у тих всіх різних угрупованнях християнства – показаних в матері і в дочках. Ми навіть не припускаємо й не віримо, що ті, які підтримували і надалі підтримують ці різні секти Вавилону, мають злі наміри: ми віримо, що вони є цілком «п’яні», впоєні власними неправдивими теоріями. Упадок їх теперішніх інституцій буде для них приголомшливим ударом, оскільки насправді вірять, що вони є Христовим царством, і так його називають – християнством.

Цілий світ буде здивований упадком Вавилону, тому що настільки абсолютною є ілюзія, що християнство являє собою трон і уряд Месії серед людей. І, пам’ятаймо, що значна більшість тих, котрі знаходяться в усіх цих різних сектах і деномінаціях християнства – це святі люди, які не мають жодних найменших уявлень про правдиву Церкву та її цілі. Їх бажанням є наблизитись до стану справедливості і певної форми побожності, але поза цим вони не бачать нічого більш необхідного. Все, що більше понад це, було б для них чимось нераціональним, нерозумним, бо вони не були сплоджені зі Святого Духа. По тій самій причині вони не в стані оцінити справи з Божої точки зору. На початку упадок Вавилону приведе їх в здивування, заклопотання, але не принесе великої шкоди, тому, що влада Вавилону над світом буде усунена через панування нового Єрусалиму – царства дорогого Божого Сина. Найбільш посвячені серед Божого люду почують голос Божого наказу: «Вийдіть з нього люди мої». Вони почують цей голос перед початком упадку. Однак значне число, навіть серед Божого люду, втративши відвагу, розділить з Вавилоном утиск тієї години. Натомість, внаслідок цього, коли усвідомлять собі справедливість Божого вироку стосовно Вавилону, відчують радість і задоволення. Тоді швидко настане давно обіцяний людству цілого світу час реституції, про який ми молимося: «Нехай прийде Царство Твоє; Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

Як Бог і належна Йому честь мають бути на першому місці в розумах Його дітей, так їх наступні думки повинні стосуватися славного царства, яке згідно з Його обітницею буде благословляти світ. Не дивлячись на те, наскільки наші особисті справи і вигоди обмежують нас, і не дивлячись на те, як сильно ми прагнемо отримати Господнє благословенство і керівництво в них, ці справи не повинні займати вищої позиції, аніж займе наша оцінка Його благих розпоряджень, які Він так виразно обіцяв у своєму Слові. Ми повинні пам’ятати, що Царство, коли прийде, стане ліками на всі недуги та різні клопоти, не тільки наші, але також людства цілого світу. Тому ми не повинні дозволити, щоб наші особисті потреби стали занадто бурхливі. Маємо пам’ятати, що все створіння зідхає й мучиться у спільних недугах, чекаючи на славне Царство і благословенства, призначені для всіх родів землі, які, як провістив наш небесний Отець, прийдуть тільки через насіння Авраама. Ця думка, яка відноситься до Царства, його необхідності і благословенств, які воно принесе, буде результативно зосереджувати нашу увагу на високому поклику, уповноважуючи нас до співнасліддя з нашим Господом у тому Царстві. І в такій пропорції, в якій ця надія буде виражена для наших розумів, вона стане, згідно з поясненням Апостола, «для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону» (Євр. 6:19). Закинення котвиці цієї надії в майбутнє, в царство, зробить можливим нам безпечний і відносно спокійний перехід через проби, шторми і труднощі теперішнього злого світу. Більше того, наші думки про царство пригадають нам, що якщо ми маємо стати його спадкоємцями, необхідним є відповідне вишколення і дисципліна.

Прохання «нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі», яке походить з серця, означає, що той, хто його засилає, виконав цілковите посвячення своєї волі і серця Господу. Також означає, що якщо він має надію, що царство прийде скоро, перемагаючи всяке беззаконня і утверджуючи Божу волю від моря до моря, від полюса до полюса, то тепер сам прохач, будучи в згоді з волею Господа, і тим самим прагнучи, щоб ця воля могла усюди запанувати, буде старатися, щоб ця воля панувала в його власному серці, тобто, що в межах своїх дочасних справ буде чинити Божу волю згідно зі своїми найкращими можливостями в тих земних умовах, в яких знаходиться, не дивлячись на те, що Бог сподівається, що вона буде удосконалена в Царстві. Ніхто не може із зрозумінням і щиро представити це прохання, не прагнучи й не стараючись, щоб Господня воля виконувалася в ньому самому, коли знаходиться ще на землі. Тому благословенство отримує та особа, яка засилає таке прохання ще до того, як просила про якесь особисте благословенство для себе самого чи інших. Вже саме роздумування про Божий порядок приносить благословенство, спокій, відпочинок і освячення серця.

Т.Р. ’87,82

Теперішня Правда №53-54, осінь-зима 2009

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.