Протягом століть дослідники Біблії бачать, що багато тяжких виразів, які походять зі Старого Заповіту, що вжиті по відношенню до Вавилону, знайшли в Новому Заповіті свої рівнозначні відповідники, які відносяться в цьому випадку до символічно Вавилону. Здається, що багато з тих виразів зі Старого Заповіту – це вирази більш образні і складні, щоб могли вживатися до буквального Вавилону. По цій причині також існує припущення, що в них частіше йдеться про символічний, аніж про буквальний Вавилон. Також було зауважено, що так як Ізраїль і Юда опинилися в неволі буквального Вавилону, то Книга Об’явлення вчить, що духовний Ізраїль зазнає суворих досвідчень в неволі образного або символічного “Великого Вавилону – матері розпусти” (Об. 17:5). На протязі минулих п’ятдесяти років (написано в 1924 році – припис перекл.), під впливом нищівного впливу теорії еволюції та руйнівного впливу вищого критицизму на Біблію, паралелі, про які ми тут говоримо, зникли з поля зору. І, звичайно, за винятком лекцій, які провадила International Sunday School (Міжнародна Недільна Школа), усюди загально нехтувалося дослідження Біблії, навіть в теологічних семінаріях. А на лекціях, які дає недільна школа під впливом світської мудрості, вчителі намагаються оминути все, за виключенням «молока Слова» (простих доктрин), щоб не допустити до зауваження суперечностей. Тільки нещодавно було поновлено правдиве дослідження Біблії. Можемо всі щиро себе привітати, дорогі Друзі, що завдяки Божому провидінню нам вдалося уникнути руйнівного для віри впливу вищого критицизму та еволюціонізму. Можемо також себе з радістю привітати з мірою свободи, якої ми досягли в дослідженні Божого Слова, зі звільненням від помилкових вірувань, прихованих в темних віках, від певного роду забобонів та фальшивих теорій, які на протязі певного часу заплутували наш розум і робили так, що Божий план здавався недобрим – недостойним справедливої і люблячої людини, а тим більше негідним Премудрого, Всесильного, Справедливого і Люблячого Творця.
Коротко пригадаємо, що стародавній Вавилон був збудований над річкою Ефрат і оточений мурами, які не можна було здолати; річка бігла серединою міста, а великі брами з бронзи простягалися над річкою як захист від нападів ворогів ззовні. Назва міста відносилася до великої території краю, яка лежить за його мурами, якому воно служило як столиця. І, звичайно, в пік свого розвитку Вавилон був володарем цивілізованого світу – першою всесвітньою імперією. Пригадуємо про захоплення в полон спочатку десяти поколінь Ізраїлю, а пізніше двох інших, які складали царство, зване Юдою. Вавилон застосував метод розсіяння Ізраїльтян серед жителів Вавилону, щоб через їх земні інтереси змішати всіх, роблячи з Ізраїльтян невід’ємну частину Вавилону. Так тривало аж до падіння Вавилону перед завоюванням його Кіром. Його генерал, біблійний мідянин Дарій або мідянин Гобрія, ім’я якого було записане в горах Бехістону (ці два імені відносяться до однієї особи), одержав перемогу способом, що заслуговує уваги, коли мешканці Вавилону святкували, будучи впевнені в своїй безпеці (Дан. 5). Хоча упадок прийшов несподівано, приготування до нього було довгим процесом. Воїни Кіра, під його командуванням, викопали канал досить великої глибини, готуючись до миттєвого осушення річки, коли буде завершене необхідне сполучення. Коли канал був готовий, його швидко з’єднали з річкою і вода швидко збігла в нове русло, роблячи з дна ріки під великими мідними брамами з двох сторін міста відкритий перехід, через який пройшла маршем армія Кіра. Раптово, в найбільш несподіваний момент, величне місто, гордий Вавилон, було здобуте. Незабаром переможець, Цар Кір, видав наказ, правом якого даровано свободу кожному Ізраїльтянину, який був взятий в полон, щоб міг повернутися до своєї країни. Більше того, запропоновано допомогу всім, хто хотів повернутися, і було повернуто золотий посуд, який був пов’язаний з віддаванням честі Богу у храмі. Але, що дивно, з усіх, які складали Ізраїль і Юду перед неволею, з усіх племен тільки п’ятдесят три тисячі прагнуло скористатись привілеєм повернутися до свого краю.
Книга Об’явлення, книга символів, останнє послання, залишене нашим Відкупителем, Який відходив, для Церкви, була написана Апостолом Іваном через багато століть після падіння буквального Вавилону. Отже, згадки про Вавилон повинні бути розглянуті тільки в світлі символів. Як ми вже зауважили, виглядає, що багато пророчих виразів представляють занадто яскравий образ, щоб його можна було застосувати до буквального Вавилону і його падіння. Звичайно, говорячи безпосередньо про Вавилон і його падіння з рук мідян і персів під командуванням Кіра, ці пророцтва говорять про кінець цього віку і про всесвітні нещастя, що виникають з упадку різних інституцій, які противляться Божій волі в приготуванні інаугурації Царства Месії. Просимо прочитати Іс. 13:1-19 для підтвердження наших висновків. Більше того, рекомендуємо також порівняти наступні цитати: Єр. 50:15, 29 з Об. 18:6; Єр. 50:38 з Об 16:12; Єр. 50: 46 з Об 18: 9. Порівняйте також Єр. 51:6-9 з Об. 18:4 і Єр. 51:13 з Об. 17:1-15, а також Єр. 51:37, 63, 64 з Об 18:2, 4, 21. Віримо, що після перевірки вище наведених порівнянь кожен буде цілком переконаний, що Святий Дух, який промовляє через Ісаю і Єремію, був тим самим Святим Духом, який керував Іваном під час апокаліптичного видіння. Такі дослідники не можуть не зробити з цього висновку, що значення цих пророцтв відноситься більш до символічного Вавилону, аніж до буквального міста й держави. Як приходили до упадку одна за другою частини буквального Вавилону, так подібно, згідно з провіщенням Об’явлення, станеться із символічним Вавилоном. Як буквальний Вавилон панував над цілим світом, так символічний Вавилон є показаний як пануючий над цивілізованим світом, тобто над цілим світом. Як володарі Вавилону впилися вином із золотого посуду, який загарбали з храму в Єрусалимі, так вважається, що символічний Вавилон, представлений у жінці (Об. 17), призвів до того, що всі народи впилися вином, тобто доктриною із золотої чаші, яку вона тримала у своїй руці. Як буквальний Вавилон упав по причині висихання вод Ефрату, так Об’явлення говорить, що символічний Вавилон простягається над символічним Ефратом, і що дорога царів зі сходу буде приготована осушенням тих вод – Об. 16: 12.
Подібно ми отримали запевнення, що упадок символічного Вавилону прийде раптово «в одній годині». Того часу Вавилон буде вкинений до моря як великий млинарський камінь, щоб вже ніколи не піднявся. Як буквальні Ізраїльтяни отримали запрошення залишити буквальний Вавилон, а також всіляку допомогу в цьому напрямку, то, не дивлячись на це, небагато відгукнулися на отримане запрошення, так подібно і духовних Ізраїльтян підганяють, щоб залишили символічний Вавилон, який є для них місцем неволі, але тільки відносно невелика кількість має достатню відвагу, любов і ревність, щоб зараз же це зробити – інші будуть звільнені після його упадку. Однак тепер післанництвом є:
«Упав, упав великий Вавилон [позбавлений статусу представника]… Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:2-5). Ніхто, хто досліджує ці слова, не уникне здивування і розпізнання, що символічний Вавилон безперечно мусить бути певною впливовою системою, яка має велику владу над світом в часі теперішнього віку Євангелії, особливо при його закінченні. Особливе значення, дане Вавилону як в пророцтвах, так і в Об’явленні, є пересторогою для Божого народу, що якщо ще не знайшов Вавилону, то повинен його шукати. Бо така велика інституція, яка змогла впоїти всі народи своєю фальшивою доктриною, дійсно мусить дуже серйозно вирізнятися в очах тих, які впилися під впливом п’янких опарів з його чаші. Звичайно, це є вказівником, що цілий цивілізований світ буде настільки п’яний фальшивими науками Вавилону, що буде цілком під його впливом. А те, коли настане його упадок, вияснено це особливо ясно: всі великі, багаті і ті, хто має владу і вплив, будуть оплакувати катастрофу його упадку. Тільки жменька святих пізнає, наскільки важливою насправді є ця подія і буде радіти. Читаємо: «Горе, горе, місто велике, зодягнене в вісон і порфіру та в кармазин, і прикрашене золотом і дорогоцінним камінням та перлами, бо за одну годину згинуло таке велике багатство… Котре до великого міста подібне? І вони посипали порохом голови свої, і закричали, плачучи та голосячи, і кажучи: «Горе, горе, місто велике!» (Об 18: 16-19). В протиставленні до цього, інший клас відчуває радість, як це читаємо: «Радій з цього, небо, і святі апостоли та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним». «По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: «Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому, правдиві бо та справедливі суди Його, бо Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою, і помстив за кров Своїх рабів з її рук!» – Об. 18:20; 19:1, 2.
Ми впевнені, дорогі брати, що багато з нас були колись невід’ємною частиною цього великого Вавилону, цієї великої системи замішання, через яку Божий характер був спотворений неправдивими поясненнями Божого Слова. Знаємо, що католики стверджують, що то, власне, протестантизм є цією вавилонською системою; розуміємо також те, що протестанти проголошують, що це католицизм є вавилонською системою. Згідно з нашим розумінням Божого Слова всі мають рацію. Вавилоном є католицизм, материнська система, і різні секти протестантизму – дочки, а тому назва Вавилон є прізвищем родини. В першу чергу воно відноситься до материнської системи, але тепер також до всіх дочок цієї системи. Невластиве поєднання зі світом, світськими урядами й системами є переступом, в якому вони приймають участь. «Дочки» наслідують «матір» і в більшій чи меншій мірі схвалюють деякі її вчинки. Жодна з них не утримала відповідного стану чистоти і відокремлення від світу. Не зрозумійте нас неправильно, ми віримо, що правдиві святі Божі люди знаходяться у тих всіх різних угрупованнях християнства – показаних в матері і в дочках. Ми навіть не припускаємо й не віримо, що ті, які підтримували і надалі підтримують ці різні секти Вавилону, мають злі наміри: ми віримо, що вони є цілком «п’яні», впоєні власними неправдивими теоріями. Упадок їх теперішніх інституцій буде для них приголомшливим ударом, оскільки насправді вірять, що вони є Христовим царством, і так його називають – християнством.
Цілий світ буде здивований упадком Вавилону, тому що настільки абсолютною є ілюзія, що християнство являє собою трон і уряд Месії серед людей. І, пам’ятаймо, що значна більшість тих, котрі знаходяться в усіх цих різних сектах і деномінаціях християнства – це святі люди, які не мають жодних найменших уявлень про правдиву Церкву та її цілі. Їх бажанням є наблизитись до стану справедливості і певної форми побожності, але поза цим вони не бачать нічого більш необхідного. Все, що більше понад це, було б для них чимось нераціональним, нерозумним, бо вони не були сплоджені зі Святого Духа. По тій самій причині вони не в стані оцінити справи з Божої точки зору. На початку упадок Вавилону приведе їх в здивування, заклопотання, але не принесе великої шкоди, тому, що влада Вавилону над світом буде усунена через панування нового Єрусалиму – царства дорогого Божого Сина. Найбільш посвячені серед Божого люду почують голос Божого наказу: «Вийдіть з нього люди мої». Вони почують цей голос перед початком упадку. Однак значне число, навіть серед Божого люду, втративши відвагу, розділить з Вавилоном утиск тієї години. Натомість, внаслідок цього, коли усвідомлять собі справедливість Божого вироку стосовно Вавилону, відчують радість і задоволення. Тоді швидко настане давно обіцяний людству цілого світу час реституції, про який ми молимося: «Нехай прийде Царство Твоє; Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».
Як Бог і належна Йому честь мають бути на першому місці в розумах Його дітей, так їх наступні думки повинні стосуватися славного царства, яке згідно з Його обітницею буде благословляти світ. Не дивлячись на те, наскільки наші особисті справи і вигоди обмежують нас, і не дивлячись на те, як сильно ми прагнемо отримати Господнє благословенство і керівництво в них, ці справи не повинні займати вищої позиції, аніж займе наша оцінка Його благих розпоряджень, які Він так виразно обіцяв у своєму Слові. Ми повинні пам’ятати, що Царство, коли прийде, стане ліками на всі недуги та різні клопоти, не тільки наші, але також людства цілого світу. Тому ми не повинні дозволити, щоб наші особисті потреби стали занадто бурхливі. Маємо пам’ятати, що все створіння зідхає й мучиться у спільних недугах, чекаючи на славне Царство і благословенства, призначені для всіх родів землі, які, як провістив наш небесний Отець, прийдуть тільки через насіння Авраама. Ця думка, яка відноситься до Царства, його необхідності і благословенств, які воно принесе, буде результативно зосереджувати нашу увагу на високому поклику, уповноважуючи нас до співнасліддя з нашим Господом у тому Царстві. І в такій пропорції, в якій ця надія буде виражена для наших розумів, вона стане, згідно з поясненням Апостола, «для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону» (Євр. 6:19). Закинення котвиці цієї надії в майбутнє, в царство, зробить можливим нам безпечний і відносно спокійний перехід через проби, шторми і труднощі теперішнього злого світу. Більше того, наші думки про царство пригадають нам, що якщо ми маємо стати його спадкоємцями, необхідним є відповідне вишколення і дисципліна.
Прохання «нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі», яке походить з серця, означає, що той, хто його засилає, виконав цілковите посвячення своєї волі і серця Господу. Також означає, що якщо він має надію, що царство прийде скоро, перемагаючи всяке беззаконня і утверджуючи Божу волю від моря до моря, від полюса до полюса, то тепер сам прохач, будучи в згоді з волею Господа, і тим самим прагнучи, щоб ця воля могла усюди запанувати, буде старатися, щоб ця воля панувала в його власному серці, тобто, що в межах своїх дочасних справ буде чинити Божу волю згідно зі своїми найкращими можливостями в тих земних умовах, в яких знаходиться, не дивлячись на те, що Бог сподівається, що вона буде удосконалена в Царстві. Ніхто не може із зрозумінням і щиро представити це прохання, не прагнучи й не стараючись, щоб Господня воля виконувалася в ньому самому, коли знаходиться ще на землі. Тому благословенство отримує та особа, яка засилає таке прохання ще до того, як просила про якесь особисте благословенство для себе самого чи інших. Вже саме роздумування про Божий порядок приносить благословенство, спокій, відпочинок і освячення серця.
Т.Р. ’87,82
Теперішня Правда №53-54, осінь-зима 2009
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: