«А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди» (Ів. 16:13).
Грецьке pentakoste означає п’ятидесятниця. Цю назву євреї вживали для визначення свята, яке обходили п’ятдесятого дня після свята Пасхи як одне з їх найважливіших свят або релігійних урочистостей. Як їх п’ятдесятий «Ювілейний» рік наступав після циклу сім разів по сім років, так і П’ятидесятниця, як ювілейний день, наступала після циклу сім разів по сім днів, з моменту збору снопа первоплоду жнива, який був представлений Господу як «жертва колихання». Цей сніп первоплоду жнива (Лев. 23:10) очевидно є типом на нашого Господа в Його воскресінні 16 нісан – Ісус був забитий як Пасхальне Ягня чотирнадцятого нісан (Лев. 23:5,6,15,16).
Одинадцять Апостолів, «мужі Галілейські», були свідками вознесіння на небо нашого Господа. Це були ті мужі, котрі могли бути Його спеціальними представниками, через слова яких мали увірувати інші, і саме їм Він дав вказівку залишатися в Єрусалимі, доки вони не будуть зодягнуті силою з висоти. Тих самих одинадцять Апостолів, виконуючи доручення нашого Господа, знаходилися в горішній кімнаті й чекали з молитвою й надією. Без сумніву, від Зелених Свят вони були готові розпочати місію годування Його овець і ягнят.
Ми не маємо достовірної інформації про те, чи хтось інший був тоді присутній, але з попередніх слів виникає, що інші (в загальному 120 осіб), зібрані з Апостолами, «перебували єдинодушно в молитві і проханнях», з чого слушно можемо зробити висновок, що вони були присутні під час злиття Святого Духа в день П’ятидесятниці, і що всі зібрані були таким чином охрещені, занурені в Святого Духа, який наповнив місце зібрання.
Що стосується поділених вогняних язиків, не має жодної істотної причини виясняти, чи вони осіли на комусь крім Апостолів. В Діях 2:3,4 читаємо: «І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав». Дальший опис подає, що ті всі, які говорили, всі яким дух дав дар говоріння мовами, були галілеянами. Але щодо того, чи були Апостоли тоді в такий особливий спосіб визнані, ми впевнені не тільки на підставі слів нашого Господа, але також Його пізнішого об’явлення – Апостоли займали особливе місце в тому, що було пов’язано з Його Царством, Його Церквою, і не було призначене ні для кого іншого (Ів. 6:70; Об. 21:14).
ПЯТИДЕСЯТНИЦЯ ВИЯВИЛА БОЖЕ ПРИЙНЯТТЯ
Благословення П’ятидесятниці означало Боже прийняття звершеної на Голгофі Ісусової жертви за гріх, яку наш Господь в тому часі представив Отцю. Злиття Святого Духа на посвячених віруючих було їх сплодженням від Духа до нової природи. Це означає, що прокляття, яке лежало на них як на дітях Адама та під Угодою Закону, було анульоване. Тепер вони стали прийняті в Улюбленім, пораховані за Божих дітей – а коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христа, їхнього Господа (Рим. 8:16,17).
Як видно з свідчень нашого Господа та з Його обітниці, це було навою річчю. Ніколи перед тим такого злиття Божого Духа на дітей Адамових не було. Звичайно, жодне таке прийняття і нове сплодження зі сторони Бога не було можливе аж до принесення й прийняття жертви за гріх. Єдиною річчю, що цьому відповідала, було сходження Святого Духа на Ісуса під час Його посвячення та хрещення в Йордані. Він, будучи досконалим, отримав там Святого Духа всиновлення в тому самому значенні, але «без міри»; ті, які отримали того Святого Духа в день П’ятидесятниці, отримали його в міру, тобто в обмеженій мірі (Ів. 3:34). Хоча всі учні були «наповнені» Духом, однак по причині слабості й недосконалості їх організмів вони були в стані отримати його в обмеженій мірі, при чому та міра відрізнялася в окремих випадках відповідно до природних характеристик і т.д.
Святий Божий Дух був звичайно різними способами представлений раніше, але всі попередні прояви відрізнялися від цього. Наприклад, це була свята Божа сила, яка ширяла над водами у зв’язку зі створенням світу (Бут. 1:2). Апостол Петро також заявляє: «Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» – механічно (2 Пет. 1:21). Він додатково пояснює, що вони не розуміли того, що говорили й писали, бо їх проповіді і листи не були для них, але для нас у Віці Євангелії.
ЕПОХА ДУХА ПОЧАЛАСЯ ВІД ІСУСА
Отже, ми маємо зауважити той факт, що епоха Духа почалася від Ісуса, коли Йому було тридцять років, але коли йдеться про інших, то її початок наступив для посвячених під час П’ятидесятниці, як зазначено в цій лекції. Однак, ми не повинні думати, що це злиття Духа і хрещення в день П’ятидесятниці вимагають повторення, тому що Святий Дух, що був таким чином один раз злитий на Церкву, залишався, перебував з Церквою, не будучи забраний і знову багаторазово злитий.
Деякі роблять висновок, що був час, коли Святого Духа взагалі не було на світі. Але дійшли до такого висновку, бо шукали в неправильному напрямку чи помилкових середовищах. В часи, коли номінальна церква складалася з поверхневих визнавців, в ній розвинувся «кукіль», так що «пшеницю» не легко було відрізнити, однак ми впевнені, що Господь не залишився без свідка, і що навіть в найтемніші години середньовіччя існували певні правдиві Божі люди на світі, певні представники Христа, тому вони мали Святого Духа. Саме вони були сіллю землі і великими світилами світу, хоча довкола них темнота була величезна, а її вплив був настільки сильний, що не можна знайти жодного запису правдивої Церкви, а тільки записи відступництва від віри.
Святий Дух, згідно з обітницею нашого Господа, був зісланий тільки для посвяченого класу і мав залишатися в класі правдивої Церкви. А ми і всі інші, які відтоді входимо в спільність з нашим Господом, потрапляємо таким чином під вплив Святого Духа, нашого слушного уділу і привілею. Через цього Духа всі ми отримали новий розум, серце і волю, і таким чином чекаємо виконання незмірно великих і дорогоцінних обітниць.
Це було властивим, щоб дання Святого Духа наступило з певною видимою демонстрацією і маніфестацією, але не тільки для того, щоб викликати враження й переконати Апостолів і ранню Церкву, але також для користі тих, які пізніше повинні були ввійти в спільність з Церквою. Віра мусить мати основу, на якій стоїть; запевнення, що на початку було таке безпосереднє визнання жертви Спасителя і Боже прийняття тих посвячених, які Йому довіряли.
Сильний вітер відповідно представляв того Святого Духа. По суті, обидва грецькі слова, які описують «духа» і «вітер», походять від того самого кореня pneo, з якого походить слово pneuma. Вітер є найкращою ілюстрацією Божого Духа, бо є потужним, однак невидимим. Поділені язики, «немов би огненні», або світла, були також відповідними символами, які в деякій мірі вчать Церкву щодо Божої сили, яка зійшла на Церкву.
Подібно мови представляли вплив, який Бог справляв під час віку Євангелії як осередок дії Його Духа у виконанні праці, яку Він замірив тепер виконати, бо ж «Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» (1 Кор. 1:21). Цей спосіб проповіді не є нерозумним. Але він настільки відрізняється від того, який могла б вибрати звичайна людина, що для неї цей спосіб здається нерозумним. Насправді, на початку цього віку мови, проголошення Євангелії, були додатком до надзвичайних «дарів» серед Господнього люду, але вони не були замірені назавжди, як це пояснює Апостол (1 Кор. 13:8). Після смерті Апостолів, єдиних, які мали силу наділяти цими дарами, вони поступово самі по необхідності перестали існувати. З того часу мова проголошення була практично єдиним інструментом, який Господь використовував у зв’язку з Його великою працею покликання й освячення того особливого народу.
Дехто вигляд тих вогняних язиків не властиво ототожнює з пророцтвом Івана Хрестителя, яке відноситься до Христа і говорить: «Він хреститиме вас Святим Духом й огнем» (Мат. 3:11,12). Слова Івана не були адресовані до учнів, але до грона Його слухачів різного роду, при чому деякі з них були дійсно Ізраїльтянами, а інші, як він сам об’явив, були розпусним родом. Благословенство П’ятидесятниці дійсно було виконанням пророцтва Івана, того, яке відноситься до хрещення Святим Духом (Дії 1:5), але воно не було виконанням останньої частини пророцтва Івана, яке відноситься до хрещення вогнем (Мат. 3:5).
Приміщення, в якому були зібрані учні, не було наповнене вогнем, а вони не були занурені у вогонь ані буквально, ані символічно. Поділені язики, які з’явилися над їх головами, не були вогнем, але світлом, стосовним символом Святого Духа, символом об’явлення світла і правди та благословенства, яке Апостоли голосили.
ХРЕЩЕННЯ ВОГНЕМ
Хрещення вогнем, провіщене Іваном, прийшло пізніше не на вірний Ізраїль, а на клас, який Іван описав Як «рід лукавий», на клас, про який Апостол Павло говорить, що «Але Божий гнів їх спіткає вкінці» – утиск, нищівний утиск, вогняний утиск, яким цілий той народ був охоплений і хрещений. Цей утиск, що завершився в 70 р. н.е., підтвердив знищення мільйонів життів і власності, а також повний обвал народної державності Ізраїлю, а також був відповідним виконанням пророцтва Івана про хрещення вогнем.
Факт, що злитий на Апостолів Святий Дух супроводжували надзвичайні прояви або дари (мови і т.д.), не означає якоїсь більшої Божої ласки для ранньої церкви, яка мала такі дари, за Божу ласку для Господнього люду пізнішого часу, коли ці дари перестали існувати. Тому що, як показує Апостол, для деяких було можливим мати ці дари без значної міри правдивого Господнього духа. Він говорить: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не мою, – то я ніщо!»
Тому цінімо любов до Господа, братів і наших ближніх – активну любов, яка робить так само добре, як прагне і говорить – будучи найкращим свідоцтвом стану, який може прийняти Господь, найкращим свідоцтвом наповнення Його Святим Духом, свідоцтвом набагато кращим від посідання «дарів». Набагато більшими, набагато ціннішими дарами Духа є ті дари, які Святий Дух розвиває в нас – плоди Духа – радість, мир, віра, любов і т.д.
Навини відносно надзвичайної маніфестації Божої сили швидко розлетілися по Єрусалимі, в якому додатково до постійних мешканців знаходилося в тому часі багато гостей із сусідніх країн, які говорили на інших мовах та діалектах. І це представило можливість покірним Господнім учням, «людям не ученим», розпочати ту велику працю, для провадження якої вони тепер мали повне доручення та повноваження. Є цілком можливим, що через дар мов Господь доповнив недостачу глибшого вивчення у своїх учнів і зробив їх здібними для виконання тієї праці. У всіх випадках, не тільки по цій причині, ми дійсно переконуємось, що вони могли говорити на всіх тих мовах; і крім того, пізніше, коли вони подорожували в різні сторони світу, не знаходимо згадки про спіткання ними будь-яких труднощів, пов’язаних з мовами чи діалектами, скільки б їх не було серед різних класів і народів.
Зібрання людей в Єрусалимі, які приймали участь в цьому святі, мало релігійний характер – найбільш релігійні Євреї з усіх сусідніх країн і народів (де жило більше Євреїв, ніж в Палестині) зібралися, щоб віддати честь Господу, скласти Йому подяку й молитися про обіцяне благословенство і царство.
Більше того, звичаєм багатьох найбільш релігійних Євреїв був переїзд в похилому віці до Єрусалиму, щоб там померти. Отже бачимо, що Господні розпорядження й розпорядження людські, яким сприяло Його передбачення, всі на той час співпрацювали в ласкавому представленні доброї новини, що прийшов Месія, і що Він відкупив Ізраїль і світ згідно з пророцтвами й типами, що Він зійшов до Отця як великий Первосвященик свого народу, і що ті благословенства П’ятидесятниці представляли Божу ласку, дану Ним і відкриту для тих, хто дійсно прийняли б Його і стали Його послідовниками – учнями. Коли порозважаємо над класом слухачів та надзвичайною силою, яка лежала на проповідниках, то не буде несподіванкою, що так багато (три тисячі) було навернених за так короткий час (Дії. 2:41).
Поданий лише стислий звіт про це проголошення, а саме, виняток з промови Петра. Але з числа навернених видно, що всі Апостоли були задіяні в службі. Зміст їх проповіді поданий в 11 вірші, де про слухачів сказано, що говорять – «чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими». Ми тут звернулися до тих надзвичайних діл, що були в споріднені зі смертю нашого Господа і Його воскресінням, а також до Господнього доручення для Апостолів, яке вони тепер виконували. Дійсно, є сказано, що Апостоли між тими слухачами використали вжили слова: «Рятуйтесь від цього лукавого роду», об’являючи в такий спосіб засудження церкви і єврейської держави і огонь Божого гніву, утиск, який незабаром мав прийти на них.
ПРОПОВІДУВАННЯ В ЛЮБОВІ
Головною частиною їх промов не були репліки для Євреїв, але об’явленням майбутніх надзвичайних обрисів Божого плану. І навіть в оскарженні влади й людей за великий переступ, який вони вчинили, розіп’явши Ісуса, Апостол представляє справу так шляхетно, як це є тільки можливим, кажучи: «А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники» (Дії 3:17). Тут є цінний урок для всіх послідовників Христа, які голосять в Його ім’я і які хочуть здобути душу, що знаходиться темноті блуду, до гармонії з Богом. Відповідна корисна проповідь, сьогодні і тоді – це така проповідь, яка говорить про надзвичайні діла Бога у відкупленні людини, а не репліки проти номінальної церкви – навіть якби було необхідним при можливості виказати блуди Вавилону, як Апостоли виказували блуди юдаїзму. Наша лінія поступування, подібно як і їх, а також ясність мови, повинна бути однією з найбільш поміркованих та лагідних: «правдомовні в любові».
Праця в теперішньому часі дуже нам нагадує збір урожаю жнива в Ізраїлі. Тепер, як і тоді, ті, до яких звертається Святий Дух, є правдивими Ізраїльтянами – «люди побожні, від усякого народу під небом». І таким значним є напрямок, в якому Святий Дух проводить цю жниварську працю, що одним із закидів проти неї є доказ, що ми не намагаємося наслідувати п’яниць, блудниць, азартних гравців, злодіїв і волоцюг, але стараємося кормити Господні вівці і ягнята, намагаючись представити теперішню правду, своєчасну поживу, побожним з кожного народу. Ми віримо, що така Божа воля стосовно нас, і тому радимо, щоб усі з Господнього народу, коли стараються проголошувати про Божу ласку, пам’ятали слава Господа, що ми повинні пасти Його вівці і Його ягнята, а не марнувати непотрібно час на козлів і вовків (як тільки розпізнаємо цей рід), хіба що тільки, щоб їх відігнати чи виявити їх справжній характер перед вівцями.
Ми маємо уповноваження «добру Новину звіщати вбогим», щоб перев’язати рани зламаносердим, а не старатися ламати затверділі серця. Господь має свій власний план відносно поступування з кам’яними серцями – в часі утиску, який вже близько, і під час віку Тисячоліття, коли буде застосована необхідна сила для опанування зла і для відкриття їх очей та вух зрозуміння. Тепер наше повноваження зобов’язує нас звернутися до тих, які мають слух. «Хто має вуха, нехай чує». Тих, які не мають вух до слухання цього послання і які не мають сердець до оцінення його краси, не потрібно переконувати чи сваритися з ними, але мудрим буде залишити їх в якнайбільш лагідний спосіб в їх неосвіченості та засліпленні аж до Господнього властивого часу на розсіяння покривала темноти, яке сатана розтягнув над людством. Ми скоріше залишимо в неосвіченості і в колах пересуду тих, які не виявляють оцінення Божої ласки, оскільки, без сумніву, якби їх пересуди були перераховані в теперішньому часі, то це не було б їм на користь, а може було б на не користь і іншим. Пам’ятаємо, що послання Євангелії має на меті зібрати особливий Господній народ, натомість в такій мірі, в якій це стосується світу, Євангелія служить тепер тільки «на свідоцтво».
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
ТР № 91’ 66;
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: