І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його — Лук. 4:22.
Це повинно бути правдою, наскільки це можливо, про всіх послідовників Господа: їх мова, випливаючи з сердець, наповнених симпатією до Правди, а також мова тих всіх, які її люблять і шукають, повинна бути приємна і поміркована. Їхні слова повинні бути завжди в межах розсудку і праведності, і в докладній згоді зі Словом Господа. Їх поведінка, як живих листів, повинна гармонізуватись з їх словами, щоб навіть їхні неприятелі дивувались і брали з них приклад, як з тих, які були з Ісусом і вчилися від Нього. – R 2437
* * *
Слова благодаті, що линули з уст нашого Господа, були прекрасними, глибокими, милими й помічними. Вони доводили, що Ісус був великим оратором, переконливим промовцем і найприємнішим проповідником. Його надзвичайні здібності в цьому відношенні викликали подив і захоплення серед слухачів і приводили до того, що вони мимоволі визнавали Його вищість в публічних промовах. «Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік».
Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [мужність] — 2 Пет. 1:5.
Однією з найбільших труднощів люду Божого є те, що навіть тоді, коли він рішучо налаштований поступати справедливо, і тим самим чинити спокусам опір, не є, однак, достатньо безкомпромісним в діяльності. Багато кажуть до спокусника: Я постановив, що цього разу тобі не піддамся. І таким чином вони залишають в своєму розумі відкритою можливість, котрою спокусник скористається іншим разом. Поводження нашого Господа було б найвластивішим, і ми повинні в такий же спосіб відігнати спокусника раз і назавжди. Ми повинні зайняти таку позицію, щоб навіть наш противник і не думав повертатися до нас знову з цим. «Відійди, сатано!… Господеві Богові своєму буду вклонятися, і буду служити Одному Йому!». – R 3296
* * *
Після розвинення розумового оцінення Бога й Христа і цілковитого сполягання на Них усім серцем – фундаменту християнського характеру – ми маємо будувати на цьому фундаменті решту вищих першорядних чеснот, починаючи з мужності, суттю якої є надія перемоги. Господь дав нам об’єкти для такої надії і дав для неї певний ґрунт у Своїй Угоді, скріпленій присягою, в священницькому уряді Христа і участі в Дусі. Така надія зробить нас відважними, щоб ми могли стати лицем до всіх труднощів і могли боротися з кожним ворогом. Розвиток такої позиції буде вимагати постійної пильності, бо інакше наші зусилля, не підтримувані вірністю, врешті виявляться недостатніми для перемоги.