Дай мені, сину мій, своє серце, і очі твої хай кохають дороги мої — Пр. 23:26.
Віддане Богу серце, воля, старається пізнати Божу волю, аби зрозуміти Божу думку і бути їй слухняним в словах і ділах. І пропорційно до того, наскільки осягнений цей стан нового розуму, розпочинається цілком нове життя в кожному відношенні – в стремліннях, надіях, почуттях і зусиллях. Власне тому об’явлення Божої волі і Плану дане віруючим, аби через зростання в цьому знанні, через роздумування над тими речами, через наповнення розуму думками про Божий План і Його волю, перетворюючий вплив міг поширитися на всі сфери життя. – R 2890
* * *
Господь прагне нашого розуму, наших почуттів і волі. Він хоче нашого розуму, щоб очистити його від грішних, облудних, самолюбних і світських думок, а наповнити справедливими, правдивими, люблячими і духовними думками. Наш розум, випорожнений і наповнений в такий спосіб, може стати посудом, освяченим і відповідним Господу для його вживання при благословенні нас та інших. Він просить наші почуття і нашу волю, аби очистити їх від грішних, самолюбних, світських і облудних почуттів та інтенцій, а наповнити справедливими, правдивими, люблячими і духовними почуттями й інтенціями. Наші серця, так очищені і наповнені, можуть стати освяченим посудом, який надається для вживання Господом при благословенні нас та інших. Тому наш вірш сердечно заохочує віддати наші серце і розум Богові. Блаженний є той, хто піддається такому збагаченню серця і розуму!
Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.