Ми знаємо, що кожен, хто народився від Бога, не грішить, – бо… той себе береже, і лукавий його не торкається — 1 Ів. 5:18.
Доки серце (розум, воля) є святим, в гармонії з Богом і праведністю, тобто, доки дух святості перебуває в нас, новий розум не може дозволити на гріх, але мусить бути і буде його противником. Не дивлячись на численні бої, що ведуться з членами нашої упалої і слабкої людської природи, з її апетитами й забаганками, ми є відособлені і відрізнені від тіла. Слабості і недосконалості тіла не приписуються новому розумові в Ісусі Христі, але вважаються прикритими завдяки заслузі викупної жертви нашого Господа. – R 2438
* * *
Нове створіння є сплоджене Богом. Воно є духовною якістю кожного органу мозку і дає кожному органу здатність співпрацювати у виконанні Божої волі. Тому нове створіння – як воля, що прагне виконувати і виконує Божу волю – ніколи не грішить. Це нове створіння пильнує всі думки, мотиви, слова і діла, піддаючи їх під Божу волю, і це робить неможливим противникові очорнити особу, сплоджену Богом.
Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [мужність] — 2 Пет. 1:5.
Однією з найбільших труднощів люду Божого є те, що навіть тоді, коли він рішучо налаштований поступати справедливо, і тим самим чинити спокусам опір, не є, однак, достатньо безкомпромісним в діяльності. Багато кажуть до спокусника: Я постановив, що цього разу тобі не піддамся. І таким чином вони залишають в своєму розумі відкритою можливість, котрою спокусник скористається іншим разом. Поводження нашого Господа було б найвластивішим, і ми повинні в такий же спосіб відігнати спокусника раз і назавжди. Ми повинні зайняти таку позицію, щоб навіть наш противник і не думав повертатися до нас знову з цим. «Відійди, сатано!… Господеві Богові своєму буду вклонятися, і буду служити Одному Йому!». – R 3296
* * *
Після розвинення розумового оцінення Бога й Христа і цілковитого сполягання на Них усім серцем – фундаменту християнського характеру – ми маємо будувати на цьому фундаменті решту вищих першорядних чеснот, починаючи з мужності, суттю якої є надія перемоги. Господь дав нам об’єкти для такої надії і дав для неї певний ґрунт у Своїй Угоді, скріпленій присягою, в священницькому уряді Христа і участі в Дусі. Така надія зробить нас відважними, щоб ми могли стати лицем до всіх труднощів і могли боротися з кожним ворогом. Розвиток такої позиції буде вимагати постійної пильності, бо інакше наші зусилля, не підтримувані вірністю, врешті виявляться недостатніми для перемоги.