Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста — Пр. 16:32.
Хоча гнів в значенні ненависті, злоби, незгоди, заздрості повинен бути усунений тими всіма, хто старається бути відбитком дорогого Божого Сина, то гнів в значенні справедливого обурення проти беззаконня, гріха в його різних формах, є властивим. І хоча він повинен застосовуватися з великою поміркованістю, підтверджуватись любов’ю, то, однак, є такі обставини, в яких було б невластивим не мати праведного гніву і не виявляти його. – R 2068
* * *
Причиною, по якій повільні до гніву є ліпші від силачів, є те, що любов і симпатія спонукають їх брати до уваги слабкості інших, до чого не був би схильний силач. А причиною, по якій той, хто панує над своїм серцем, вищий від того, хто завоював місто, є те, що зусилля витіснити сатану, світ і тіло з фортеці свого серця вимагає більше витривалості, мужності і досконалої стратегії, аніж зусилля того, хто завоював місто. Таке панування над собою є правдивим завоюванням.
Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [мужність] — 2 Пет. 1:5.
Однією з найбільших труднощів люду Божого є те, що навіть тоді, коли він рішучо налаштований поступати справедливо, і тим самим чинити спокусам опір, не є, однак, достатньо безкомпромісним в діяльності. Багато кажуть до спокусника: Я постановив, що цього разу тобі не піддамся. І таким чином вони залишають в своєму розумі відкритою можливість, котрою спокусник скористається іншим разом. Поводження нашого Господа було б найвластивішим, і ми повинні в такий же спосіб відігнати спокусника раз і назавжди. Ми повинні зайняти таку позицію, щоб навіть наш противник і не думав повертатися до нас знову з цим. «Відійди, сатано!… Господеві Богові своєму буду вклонятися, і буду служити Одному Йому!». – R 3296
* * *
Після розвинення розумового оцінення Бога й Христа і цілковитого сполягання на Них усім серцем – фундаменту християнського характеру – ми маємо будувати на цьому фундаменті решту вищих першорядних чеснот, починаючи з мужності, суттю якої є надія перемоги. Господь дав нам об’єкти для такої надії і дав для неї певний ґрунт у Своїй Угоді, скріпленій присягою, в священницькому уряді Христа і участі в Дусі. Така надія зробить нас відважними, щоб ми могли стати лицем до всіх труднощів і могли боротися з кожним ворогом. Розвиток такої позиції буде вимагати постійної пильності, бо інакше наші зусилля, не підтримувані вірністю, врешті виявляться недостатніми для перемоги.