Дорогі співучні нашого Господа, який ми маємо великий привілей постійно перебувати в молитві, молитися завжди – звертати наші серце і розум до Бога, в будь-який час і в будь-якому місці, і розуміти щодня і щогодини, що Отець і наш дорогий Господь Ісус постійно перебувають з нами. І тоді, коли повсякденні обов’язки виконано під Його наглядом і керівництвом, або ж тоді, коли душа відчуває потребу, як цінним є цей привілей зайти у свою кімнату, і там, наодинці з Господом, скинути тягар з нашого серця. – R 1864
* * *
Молитва – це духовна спільність людини з Богом. Бог, на противагу до людини, ніколи не змучується від віруючих, які приходять до Нього. Тому вони завжди мають доступ до Бога в молитві в ім’я Ісуса. З якою ж вдячністю ми повинні завжди оцінювати цей привілей і користати з нього! Це нас піднесе на дусі і принесе нам благословенства, які недосяжні в інший спосіб. Ці благословенства будуть двоякого роду: одні походять з розвивання нами духа молитви (як зворотній ефект молитви), інші будуть дарами у відповіді на молитви.
Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.