Він – Господь, нехай зробить те, що добре в очах Його! — 1 Сам. 3:18.
Ми не знаємо, що є для нашого найвищого добра. Іноді ті речі, про які ми просимо і яких прагнемо, вважаючи добрими, насправді можуть бути для нас некорисними. Блаженні ті, хто є в стані вірою проникнути морок кожної проби, трудності і складності, і усвідомити, що «Господь знає тих, хто Його», і що Він також робить так, щоб усе діяло для їх добра.
Ми маємо терпеливо чекати на Господа і терпеливо приймати всі досвідчення, які Його провидіння може визначити для нас, не ставлячи під сумнів мудрості, любові і сили Того, з Ким маємо справу. – R 2806,2887
* * *
Християнин повинен визнати Господнє провидіння у всіх своїх справах, незважаючи на те, приносить воно приємні чи неприємні події, нагороди чи карання. В кожному випадку Господня воля повинна бути сердечно прийнята. Це буде тяжко в несприятливих досвідченнях, особливо тоді, коли це карання, але тоді тим більше потрібно бути покірним, тому що нестача покори приводить до цілковитої самоволі, яка в кінцевому результаті приведе до повної поразки. Тому краще для нас бути такими, як Самуїл, котрий є типом Малої Черідки, щоб нам вистачало лише погляду, аніж бути такими, як Ілій, котрий є типом Великої Громади, якому потрібне було карання за велику міру сваволі.
Вірші Зоріння: 184. Статті з Вартової Башти: R 5296.
Питання: Які я мав досвідчення минулого тижня, пов’язані з думкою цього вірша? Як я їх прийняв? Що мені у цьому допомагало чи перешкоджало? Що з того виникло?
Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.