Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя — Пр. 4:23.
Недостатньо лише визнавати, що гріх у всіх його формах є злом, і постановити боротися проти нього, тому що він є під Господньою забороною. Крім того, ми ще маємо викоренити зі свого серця будь-яке прагнення, будь-яке бажання того всього, що Господь не вповні схвалює. О, яке велике очищення серця і життя це означало б, а особливо очищення думок тих, які носять Ім’я Христа! Багато з тих, котрі не звертають на це уваги, знаходяться в постійному оточенні спокус, бо хоча зовнішньо вони й уникають великої неморальності, та потаємно мають симпатію до речей, що є під осудом, і бажали б їх мати, якби тільки вони не були заборонені. – R 2479
* * *
Серце потрібно стерегти з усією пильністю, пильнуючи, що до нього входить і що виходить. Ми повинні дуже пильно і уважно тримати зло подалі від нашого серця і наповнити його добром. Якщо так будемо поступати, то результатом нашого життя буде добро, а не зло. Бо як людина думає в своєму серці, такою вона є! Таким чином тренуються наші характери, а тим самим визначається наше призначення.
Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту [мужність] — 2 Пет. 1:5.
Однією з найбільших труднощів люду Божого є те, що навіть тоді, коли він рішучо налаштований поступати справедливо, і тим самим чинити спокусам опір, не є, однак, достатньо безкомпромісним в діяльності. Багато кажуть до спокусника: Я постановив, що цього разу тобі не піддамся. І таким чином вони залишають в своєму розумі відкритою можливість, котрою спокусник скористається іншим разом. Поводження нашого Господа було б найвластивішим, і ми повинні в такий же спосіб відігнати спокусника раз і назавжди. Ми повинні зайняти таку позицію, щоб навіть наш противник і не думав повертатися до нас знову з цим. «Відійди, сатано!… Господеві Богові своєму буду вклонятися, і буду служити Одному Йому!». – R 3296
* * *
Після розвинення розумового оцінення Бога й Христа і цілковитого сполягання на Них усім серцем – фундаменту християнського характеру – ми маємо будувати на цьому фундаменті решту вищих першорядних чеснот, починаючи з мужності, суттю якої є надія перемоги. Господь дав нам об’єкти для такої надії і дав для неї певний ґрунт у Своїй Угоді, скріпленій присягою, в священницькому уряді Христа і участі в Дусі. Така надія зробить нас відважними, щоб ми могли стати лицем до всіх труднощів і могли боротися з кожним ворогом. Розвиток такої позиції буде вимагати постійної пильності, бо інакше наші зусилля, не підтримувані вірністю, врешті виявляться недостатніми для перемоги.