А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! — 2 Тим. 2:3.
Правдивий воїн не дебатує над своєю справою. Слушним є припустити, що таке рішення він прийняв, будучи переконаний в її справедливості та слушності ще перед тим, як приступив до її виконання. Відтоді він доводить її та відкидає усе, що їй суперечить. Він готовий усе віддати в її обороні, і буде усе віддавати. Це честь – служити Христу чесно і в повній відданості. Яка невимовна радість – бути на правильному боці, знати, що поза полем крові і долиною тіні смерті є щедрий вхід до радості і миру переможного Царя царів! Задля цієї надії ніхто не повинен ухилятися від труднощів боротьби, здригатися перед люттю ворога чи тремтіти перед неминучістю голоду, спраги, наготи, ран або смерті. – R 3162
* * *
Господній народ – це воїни в армії, в якій Ісус є Командувачем. Їх боротьба вимагає великої витривалості через численні труднощі, на які вони наражаються. Вони мусять зберегти самозречення, не дивлячись на багато нестатків. Їхні численні недоліки виснажують витривалість мало не до зомління. Їхні вади змушують виявляти витривалість, щоб не знеохочуватися, а напруження випробувань і страждань може зноситися лише через духа, загартованого в зношенні труднощів і підтримуваного Господом.
Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.