Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою — Фил. 4:6.
Може повстати питання: Чому Бог не дає нам речей, про які знає, що є нам потрібні, без нашого прохання про них і посилання на Його обітниці? Це, без сумніву, тому, що ми спочатку маємо прийти до властивого стану серця, а потім одержали Його милості і користали з них. Бо якби ми ті милості навіть і отримали, то будьмо певні, що ми б достатньо не оцінили Божої турботи, дарованої на раніше і тепер. Навіть в стані молитви і вдячності ми, напевно, не розпізнаємо навіть половини причин, за які повинні бути вдячні, і які зможемо зрозуміти лише з часом, коли пізнаємо так, як ми тепер самі є пізнані. – R 3128
* * *
Неспокій так личить християнину, як малій дитині брак віри в любов матері. В серці, в якому панує сполягання на Бога, а на троні сидить вдячність за численні отримані милості, стурбованість не має місця. Божа дитина знає, що в кожній потребі має дуже чуйного Отця, до Якого завжди мають доступ Його благаючі діти; тому, коли дитина представить свої потреби Отцю, стурбованість зникне.
Ми не маємо привілею ввійти в особистий контакт з нашим дорогим Відкупителем, але маємо привілей помазувати Господніх «братів» солодкими пахощами любові, симпатії, радості і миру. Чим коштовнішими вони будуть в нашому самозреченні, тим ціннішими будуть в оціненні нашого Старшого Брата, Котрий засвідчив, що пропорційно до того, що ми робимо або не робимо Його братам, ми робимо або не робимо Йому. Нашими алебастровими пляшечками є наші серця, котрі повинні бути наповнені найціннішими і найприємнішими пахощами добрих побажань, ввічливості і любові до всіх, але особливо до нашого Господа Ісуса та всіх Його учнів, на котрих тепер маємо привілей виливати приємні пахощі любові та відданості в Ім’я Господа, бо ж належимо Йому. – R 2447
* * *
Ісус оцінив добрий вчинок Марії, зроблений для Нього, не тому, що не знав про її людські слабості, але всупереч знанню про неї. Вчинив це, бо мав такий шляхетний характер, що міг зауважити її здібності та інтенції. Це привело до того, що Марію, про яку Він знав, що задумала пожертвувати Йому найкраще, що мала, і зробила це якнайкраще, Він оцінив відповідно до її найкращих можливостей. Тому, їй на згадку, Він з задоволенням похвалив її. Без сумніву, Його метою було, щоб та похвала стала уроком і заохоченням для нас, щоб ми навчилися оцінювати добрі і милі вчинки інших, і були заохочені до чинення добра. Якщо ми з найкращих намірів і можливостей розіб’ємо наші алебастрові пляшечки і виллємо вміст на посвячених Господу осіб, то Він оцінить наш вчинок і згадає його як пам’ятку вчинення того, що ми могли. Більше від нас Бог не вимагає, але й ми не повинні давати від себе менше.