Питання: Чи Ісус приходить і дійсно і особисто на землю в своїм другім приході, чи Він залишається в небі, а на землі лише проводить працю для спасіння людського роду?
Відповідь: Біблія ясно показує, що Ісус дійсно приходить на землю особисто в часі свого другого приходу. З багатьох Писань, які стосуються цієї справи, зауважмо наступне:
(1) В Ів. 14:2, 3 контраст між Його відходом та повторним приходом доводить, що Його другий прихід буде дійсний і особистий.
(2) В Діях 1:11 Його повторний прихід в подібний спосіб як Він сходив до неба, доводить ті самі думки.
(3) Дії 3:19-21 показують, що Він мав залишатися в небі аж до часів реституції всіх речей, що означає, що Він на той час залишить небо і прийде на землю.
(4) Його сходження з неба (1Сол. 4:16) доводить Його особистий прихід.
(5) 1Сол. 4:17 запевняє, що святі, які живуть, зустрінуть Його в атмосфері землі, а це доводить Його особисте повернення до атмосфери землі.
(6) Притча про чоловіка славного роду (Луки 19:12-27) через контрастне представлення його відправлення в далеку країну, щоб отримати царство, і пізнішого повернення, демонструє, що повернення нашого Господа є так само особисте і фактичне, як особистим і фактичним було його залишення землі і відхід до неба.
(7) Фил. 3:20-21 показує, що Його прихід є з неба («звідки»), звідки святі в згоді з науками Св. Письма виглядають прихід Ісуса для їх визволення. Якщо Він приходить з неба, то Його прихід звичайно мусить бути особистим.
Виразні контрасти цих семи абзаців, до яких могли б бути додані інші, ясно показують, що повернення нашого Господа в Його другому приході є фактичне й особисте.
Ісус невидимий для людських очей
Питання: Чи другий прихід Ісуса видимий для людських очей?
Відповідь: Згідно з поглядами різних визнань наш Господь повернеться, будучи видимий для людських очей, на буквальній хмарі, зодягнений в палаючий огонь, сяючи буквальним світлом, яснішим за сонце і сурмлячи в буквальну сурму так голосно, щоб було чути по всій землі. Цей погляд має на меті налякати людей, щоб вони виявили покаяння. Це найбільш абсурдний погляд. Він не є в гармонії з Святим Письмом, розумом і фактами і порушує принципи біблійного тлумачення. Оскільки він узятий з буквальної інтерпретації символічних уривків, таких як притчі, символи й незрозумілі вирази, які згідно з вченням Біблії й правилами мови, ясна річ, мусять бути інтерпретовані символічно. Цей погляд основується на фальшивому методі інтерпретації, але на підставі логічного аналізу його абсурдність стає очевидною.
Наприклад, з огляду на округлість землі, яким чином люди на антиподах місця Його прибуття могли б бачити Його прихід? Навіть якби після свого прибуття, як дехто подає, залишався нерухомий в якомусь місці неба протягом 24 годин, щоб земля оберталася навколо осі, щоб Його можна було бачити по всій землі, від сходу до заходу, то однак округлість землі спричинила б Його невидимість на території кількасот миль на північ і на південь. Хмари, які формуються в межах атмосфери землі, округлість землі, як також її великий розмір, робили б Його невидимим вже з невеликої відстані.
Буквальна сурма, що сурмить страшенно голосно, так щоб її було чути по всій землі, мусила б спричинити лопання барабанних перетинок у всіх в межах принаймні 12 000 миль. Якби світло від прославленого тіла Ісуса стало видиме для людей, то вони були б моментально осліплені, так як був осліплений Савл в дорозі до Дамаску, натомість, якби могли побачити тіло Ісуса, то моментально впали б мертві, бо ніхто не може бачити Його і жити (Вих. 33:20; Євр. 1:3; 1Тим. 6:16). І якби всесвіт потрібно було б розуміти буквально в уривках, які кажуть про небо і землю, що втікають перед Його лицем (Об. 20:11 і т.д.), то мусили б проминути давно тому (так!) відразу після створення, бо Його обличчя звернене на всі речі. Тому правильні методи інтерпретації Біблії, розум і факти, суперечать тій думці, що наш Господь Ісус в своїм поверненні явиться очам людей, так що буде видимий.
Неупереджене, сповнене честі та уважне дослідження Св. Письма пояснює той факт, що повернення нашого Господа буде невидиме для людського зору, але видиме для їх розумового бачення, для їх очей зрозуміння.
Біблія прямо вчить, що Ісус не буде більше видимий для фізичних очей людських створінь. «Ще не довго і світ Мене більше не побачить» (Ів. 14:19). Це пояснення нашого Господа є безперечно правильним. В той же час відповідні властивості, а також 1Ів 3:2 показують, що Господня Церква побачить Його, коли буде перемінена, Ів. 14:19 ясно навчає, що ніхто інший з людського роду не побачить Його. Звичайно Ісус говорить тут про Себе як про невидимого назавжди для людського роду в Своєму прославленому, воскреслому (з мертвих) тілі. Цей факт ясно показаний в твердженні святого Павла, яке відноситься до нашого Господа, відколи Він пішов щоб замешкати з Богом в славі: «єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі, Якого (в Його прославленому стані) не бачив ніхто із людей, ані бачити не може» (1Тим. 6:16). Ці фрагменти дуже виразно показують, що наш Господь від Його вознесіння до слави був і назавжди залишиться невидимим для людей. Тому в Своїм поверненні Він є невидимий для фізичних людських очей.
Який рід очей побачать Ісуса
Питання: Як слід розуміти Об. 1:7, де сказано, що побачить Його кожне око?
Відповідь: В Об. 1:7 читаємо: «Ото Він із хмарами (терпіння в великому утиску) йде, і побачить Його кожне око, і ті, що Його «прокололи були». Коли б ми інтерпретували «хмари» з цього віршу буквально, то зробили б його текстом, який навчає абсурду, як ми показали це вище; також якби ми інтерпретували вираз віршу «кожне око» як такий, що стосується фізичних очей, то зробили б цей текст суперечним з 1Тим. 6:16; Ів. 14:19. Не має потреби казати, що пошана до Божого Слова повинна стримувати нас від інтерпретації Писань всупереч одне одному.
Яким чином ми можемо інтерпретувати цей і подібні фрагменти і зберегти гармонію Біблії? Відповідаємо, що 1Тим. 6:16 і Ів. 14:19 є однозначно буквальні і відносяться до буквального зору; тому очі з Об. 1:7 мусять бути символічні і відноситися до нашого зрозуміння. Тому цей вірш означає, що друга присутність нашого Господа поєднана з хмарами утиску, і що очі розуміння у всіх людей, включаючи навіть євреїв, будуть відкриті на відповідне знання про Нього. Власне, так розуміючи «бачення», святий Павло заявляє: «Бачимо [тепер] Ісуса» (Євр. 2:9). З певністю він не мав на думці, що ми бачимо Ісуса нашими природними очима, але скоріше нашими очима зрозуміння, нашими розумовими очима.
Така інтерпретація доводить не тільки її розумність і біблійне застосування в інших фрагментах, але також символічний характер книги Об’явлення. Наш Господь дав її Івану у вигляді знаків і символів. Тому також хмари, око і бачення з Об. 1:7 слід інтерпретувати символічно. Посилання у цьому вірші на євреїв, які Його прокололи і які мають Його побачити, розв’язує цю справу. А це тому, що Ісус в середу перед розп’яттям, тобто за два дні до того, як євреї востаннє Його бачили, сказав їм, що більше Його не побачать аж до Його другого приходу, коли привітають Його з окриком: «Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я!» (Мат. 23:39). Цей фрагмент доводить, що не про фізичний зір тут іде мова, вони бачили Його фізичними очима через два дні після виголошення тих слів. Тому тут іде мова про розумовий зір, а це означає, що ті, які Його розп’яли, побачать Його під час Його другого приходу, тобто не своїми фізичними, а розумовими очима.
Додатково підтверджує це проповідь Ісуса два дні перед тим – тобто в день Його тріумфального в’їзду до Єрусалиму, чотири дні перед смертю – про їх розумове засліплення по причині гріхів (Лук. 19:42, 44); а святий Павло запевняє нас, що таке їх засліплення мусить тривати доти, аж буде знайдене повне число вибраних з поган (Рим. 11:7-10, 25-33 ). В той час в другім приході воно буде поступово усунене і євреї побачать (зрозуміють) Ісуса як Божого Месію й Спасителя. Дуже подібними до Об. 1:7 текстами, як в значенні, так і в методі інтерпретації, є Мат. 26:64. Ці уривки, з поданої вище точки зору, гармонійні з ясними заявами 1Тим. 6:16 та Ів. 14:19, а будучи зрозумілі таким чином, доводять, що повернення нашого Господа є невидимим для фізичних очей людей, хоча помітним для їх розумових очей.
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
Т.Р. ’89, 62 –63
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: