«І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд, так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з’явитися тим, хто чекає Його на спасіння» (Євр. 9:27,28).
Наш текст здавна неправильно розуміється; для більшості християн він означає наступне: стережіться того, щоб під час смерті не піти на вічні муки, і стережіться дня останнього суду. Він (на їхню думку – заув. перекл.) наказує людству тремтіти від самої лише думки про ізоляцію від Бога, яка чекає всіх, котрі в цьому житті не досягли миру з Богом у Христі. Ми цілком погоджуємося з тим, що Святе Письмо справді вчить про справедливу заплату, чи то тепер, чи в майбутньому житті, «на всяку душу людини, хто чинить зле» (Рим. 2:9; Мат. 12:36; 1 Тим. 5:24). Ми погоджуємося, що ніхто не може безкарно порушувати будь-якого Божого права, і «що тільки людина посіє, те саме й пожне» (Гал. 6:7), але ми цілком відкидаємо погляд, що Божественний Творець з моменту створення людини запланував жорстокі та несправедливі неймовірні тортури, з їх болючим та постійним стражданням, до яких в момент смерті нібито вкидається більша частина людства, де вона має навіки лишатися.
Цей помилковий погляд перекочував до нас з середньовіччя. Та ми дякуємо Богові, що очі нашого розуміння поступово відкриваються, в результаті чого від нас відходять ті вчення, які кажуть про це страшне жахіття, яке нас колись поневолювало, а наші розуми побачили більш тверезий образ Всемогутнього разом з кращим розумінням Його Слова, яке вчить, що кара за гріх – смерть, тобто припинення життя, а остаточною карою для непоправно грішних буде знищення (Рим. 6:23; Пс. 144:20; див. спец. видання нашого журналу Біблійний Прапор, «Багач в аду»).
Неправда зазвичай є дуже непослідовною, так як і в цьому випадку: з одного боку, деякі на підставі зацитованого віршу стверджують, що суд усіх відбувається негайно після смерті, і що невимовні страждання всіх тих, визнаних за негідних, тобто безбожних, невідроджених, починаються відразу після того і триватимуть цілу вічність без будь-якої зміни чи полегшення. З іншого боку, вони стверджують, що в майбутньому буде день суду, під час другого приходу Христа і воскресіння померлих, якого усі мусять чекати, і що тоді ті, котрі в мить смерті були вже засуджені як негідні, будуть спроваджені з місця вічних мук і знову будуть засуджені як негідні, після чого будуть відіслані назад в ті самі безнадійні вічні муки.
Такий погляд є, звичайно, дуже нелогічним, оскільки, якщо всі ті, які були визнані негідними, в мить смерті відправляються на покарання у вічні муки, то чому вони мають бути збережені на майбутній день суду? Вчення про те, що одразу після смерті всі відправляються або до небесної слави, або на вічні муки, не згідна з Божим свідоцтвом, яке відносить нагороду і карання на час після пробудження у воскресінні (Мат. 16:27; Лук. 14:14; Об. 11:18; 2 Пет. 2:9; Йов 21:30, див. Турконяка і KJV).
Ми не обговорюємо зараз наш текст детально. Перш за все, ми просто аналізуємо деякі загально поширені помилкові погляди щодо суду, як також біблійний погляд щодо часу суду Церкви і світу. Який же посвячений, освячений Духом християнин, не визнає того факту, що він тепер стоїть на випробуванні, щоб могло бути прийняте рішення, чи може він, чи не може бути визнаний за гідного Божої ласки і вічного життя? Правдивими християнами ми стаємо тепер через віру і посвячення, будучи на «пробі», як це визнають наші друзі методисти. Часом випробування є наше земне життя, в якому ми виконуємо власне спасіння зо страхом і тремтінням (Фил. 2:12). Нашою пробою є перевірка вірності, щирості та лояльності у згоді з угодою посвячення. Прекрасні остаточні нагороди після пробудження у воскресінні під час другого приходу Христа будуть залежати виключно від нашої вірності під час проби в земному житті.
СУД СВІТУ НАЛЕЖИТЬ ДО МАЙБУТНЬОГО
В Діях 17:31 Апостол виразно показує, що суд світу належить до майбутнього. Він це підтверджує, запитуючи: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2). Оскільки Євангельський вік був призначений для того, аби визначити, хто буде членом Христового Тіла, аби з Ним царювати тисячу років (Об. 20:4,6), і становити вибраних суддів світу, а також, аби визначити, хто буде належати до позосталих вибранців – для кожної думаючої людини має бути цілком очевидним, що суд світу або день проби не може настати перед завершенням суду і проби всіх вибраних.
Характер суду, або проби вибраних в час теперішнього віку, повинен, крім того, стати такою ілюстрацією теми випробування, тобто суду, яка раз і назавжди відкинула б такий немудрий погляд, який дістався у спадок від середньовіччя, а саме, що день суду світу триватиме 24 години, коли Христос просто винесе вирок людству, оминаючи, при тому, будь-який сенс процесу, найперше, в значенні навчання та випробування його у знанні правди, а потім карання задля направи.
Тексти Святого Письма досить виразно й логічно доводять, що часом проби, або суду світу, має бути день Тисячоліття (що триватиме 1000 років), і що в цей день зійде Сонце Праведності, яке осяє розуми цілого світу знанням про Бога, правду і праведність (1 Тим. 2:4-6; Мал. 4:2; Іс. 11:9; Єр. 31:34).
Ми віримо, що для величезної більшості людства (усіх, за винятком Його правдивого люду) суд, або проба, наступить після смерті – після законного усунення вироку Адамової смерті та її поглинення перемогою (1 Кор. 15:54), що добре представлено в нашій літературі.
Аргументи Павла знали ті, котрі були ознайомлені з образними службами при скинії. В її церемоніях кожного року мало місце пригадування гріхів; щороку в день примирення приносилась типічна жертва, яка насправді ніколи не усувала гріха, а була лише образом на правдиве діло, яке пізніше мало бути виконане Христом. Бо кров козлів і телят не могла усунути гріха, вони були лише образами й ілюстраціями правдивої жертви – «Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере», «щоб власною жертвою знищити гріх».
ПРИМИРЕННЯ, ПОКАЗАНЕ В ОБРАЗАХ
Бог покерував, щоб весь процес примирення за гріхи людини був показаний в типах, тобто образах, нам на науку, щоб Божа людина була «до всякого доброго діла готова». Отже, євреї мали святая святих, що зображувала присутність Єгови – тобто саме небо; а смерть Христа була щороку ілюстрована священиками, які вживали тварин, щоб зображувати свою смерть. Коли забивався бичок, що зображував (був принесений за) священика, він символізував смерть священика, який з того моменту зображував Христа як «нове створіння»; він брав кров (як доказ жертвування свого попереднього життя) з собою до святая святих, щоб представити її як ціну викупу за гріхи народу, і таким чином отримати від Бога прощення гріхів народу і його майбутню ласку.
Але, оскільки ці люди були в даних чинностях типом Христа і Його досконалого діла, то це повинно було бути показане; для цього була така постанова, що якщо священик не приносив точно визначеної жертви у властивий спосіб, то повинен був померти біля другої завіси і не ввійти до святая святих, в наслідок чого не відбулося б примирення за гріхи народу і він не міг би вийти, щоб благословити цей народ. Та якщо все було докладно виконане, то священик і його жертва були прийняті Єговою, після чого мало місце скасування гріхів і благословення народу. Таким чином, стає зрозуміло, що для тих людей, які в посвяченні і забиванні тварин протягом багатьох років були типом Христа, після цієї репрезентативної смерті наступав суд, тобто проба. Чи це було досконало виконано в кожній деталі? Якщо так, то їх суд мав бути успішним, а вони повинні були вийти, щоб образно скасувати гріхи народу і благословити його.
Як було встановлено в типі, щоб ці люди (священики) репрезентативно помирали і т.д., ТАК І Христос був один раз принесений в жертву – дійсно помер, аби понести гріхи багатьох; (як показує тип) було необхідним, щоб Його жертва була прийнята в святая святих. Ми маємо докази на те, що Христос перебуває в цій святая святих, – в досконалому духовному стані, – і це є для нас підтвердженням, що Він був приємною жертвою, і що у відповідному часі Він вийде з благословеннями для всіх, за чиї гріхи Він заплатив ціну викупу – власне життя.
Тут є очевидною причина, чому Апостол представив цю справу. Євреї насміхалися з погляду про Спасителя, який помер, не рятуючи їх, оскільки вони очікували, що Месія буде панувати у великій земній славі і пишноті. Павло показує їм, що Христос обов’язково повинен був найперше страждати, аби купити їх, – відкупити, – перш ніж зможе врятувати і благословити, і що все це було показане в типах Закону. І як людям (вашому священству) призначено найперше померти, а потім увійти до святая святих і т.д., ПЕРШ НІЖ могло наступити благословення, ТАК І з Христом, Якого ваш священик був лише типом, тобто тінню (Дивись також книжку Тіні Скинії).
BS №677, ’92,69; SB №86, ’95,31
Біблійний Прапор №6, вересень-грудень 2016
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: