Свято Переходу

СВЯТО ПЕРЕХОДУ

«Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!»  1 Кор.5:7,8

1) СВЯТО ПЕРЕХОДУ, яке є першою рисою Закону, а також маніфестацією Божого благословення для ізраїльського народу, зображувало першу рису Божої ласки, започаткованої нашим Господом Ісусом Христом на останній вечері в святій спільноті. Як показав Апостол в нашому вірші, єврейське Свято Переходу було тінню, образом кращих речей, правдивого Переходу, з яким ми, як християни, маємо справу. Однак ми не мусимо покладатися тільки на єврейські образи, як на джерело інформації, тому що маємо запевнення нашого Господа і Його Апостолів на тему зв’язку між Христом і Його Церквою, а також відносно особливого спасіння для вибраних. Та все ж знаходимо ми багато деталей в типі Свята Переходу, які нам дуже допомагають в зрозумінні позаобразу.

2) Перш за все ми повинні зауважити, що Свято Переходу особливо відносилося тільки до перворідних Ізраїлю, хоча посередньо стосувалося всього ізраїльського народу, тому що останньою карою для Єгипту була смерть всіх його перворідних, а Свято Переходу пригадує факт, що тієї ночі ангел губитель проминув перворідних Ізраїлю, не вчинивши їм жодної кривди. Так як молодші діти єгиптян не були під загрозою, так само не були під загрозою і молодші діти ізраїльтян. Тому при переході ті останні не були в небезпеці. Однак вони з певністю були зацікавлені збереженням перворідних, і не тільки з причини їхніх родинних зв’язків, але також тому, що з Божого передбачення ці перворідні мали стати вождями і визволителями народу наступного дня під час виходу з Єгипту (Чис.8:17,18).

3) Більше того, ці ізраїльські перворідні з Божого наказу були замінені на ціле покоління Левія, яке з того часу їх представляло, і якого представники, священики, які приносили жертви, і левити, які навчали, стали слугами Угоди Закону для того народу. Позаобраз цього був виразно показаний Апостолом Павлом, коли він сказав, що вибрана Церква Віку Євангелії є «церквою перворідних, на небі написаних». Вони мають бути «здатними служителями Нового Завіту» (Євр.12:23; 2Кор.3:6).

4) В часі Віку Євангелії, тобто «ночі», Бог займався тільки перворідними. Тільки вони були в небезпеці кари смерті. Як говорить Апостол, якщо ми грішимо самовільно, одержавши  пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників (Євр.10:26,27). Та, однак, цілий людський рід є з певністю зацікавлений цією Церквою Перворідних, тим, що вона була збережена і отримала вічне життя, бо вона є Царським Священством і буде учителем Нової Угоди, яка має бути запечатаною, і за допомогою якої мають бути благословенні всі народи землі. Всі люди отримають благословення примирення з Богом через пізнання Правди і через благословення Тисячолітнього Царства, пов’язані з Новою Угодою (Єр.31:31-34).

ІСУС, ПАСХАЛЬНИЙ АГНЕЦЬ

5) Ми також повинні добре зауважити пасхальне ягня, завдяки крові якого було запевнене збереження перворідних. Ягня є по-особливому невинною твариною, зовсім не приготовленою до захисту чи оборони, і тому є властивою ілюстрацією або типом на нашого Господа, який не оборонявся і який цілковито і добровільно віддав свої права і земні користі для Церкви – для Перворідних. Також є правдою те, що остаточно не тільки перворідні скористаються з жертви Ісуса, однак вони користаються з неї в особливий спосіб і єдиний в своєму роді. Як дотепер, в Віці Євангелії Бог тільки з тим класом мав справу. Тільки він має Заступника перед Отцем – Ісуса Христа Праведного (1Ів.2:1,2). Тільки він, як дотепер, був примирений  з Богом.

6) Всі Божі благословення для невибраних прийдуть тільки в майбутньому, під Новою Угодою, тому що тільки віруючі можуть бути виправдані через віру й отримати благословення Угоди Віри – Угоди Авраамової. «Агнець Божий, який бере гріхи світу на себе», найперше спасає Церкву Перворідних, а потім, в Тисячолітті, буде благословляти всіх, хто стане насінням Авраама.

7) Інші біблійні образи показують на Церкву, яка бере уділ з Господом в Його жертві, але цей образ Переходу не є одним з них. Пасхальний агнець зображує нашого Господа як «агнця Божого, що на себе гріх світу бере» (Ів.1:29). Але гріх світу ще не став забраний. Наш Господь ще не застосував Своєї заслуги за невіруючих, але тільки за дім віри. В іншій жертві, що зображує нашого Господа і Церкву, які складають жертву разом, як Голова і члени, тіло звіряти було розітнуте на куски й покладене з головою на жертовник, в такий спосіб зображуючи Христа Ісуса як Голову і Церкву як членів Його Тіла (Вих.29:15-18). Але пасхальна жертва не була розділена, вона мала бути з’їдена в цілості – жодна кістка не мала бути зламана. Вона не зображувала Христа разом з Церквою, але самого Христа в Його жертві (Вих.12:46, Ів.19:36).

«ТІЄЇ  НОЧІ»

8) Пам’ятаймо, що перехід відбувся 14 Нісана в ночі, а не в день. Ізраїльтяни вийшли з неволі в  Єгипетському краї на волю наступної ночі, 15 Нісана. Ці дві ночі в образі зображують час ночі Віку Євангелії.

9)Ту саму думку висловив наш Господь, коли сказав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми», а також: «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,- і світить воно всім у домі» (Мат.5:15,16). Апостол Петро говорить подібну думку, кажучи: «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (2Пет.1:19). Також пророк, говорячи про Церкву, стверджує: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» ( Пс. 119:105).

10) Багато інших віршів говорять про нову Тисячолітню епоху як про ранок,  в якому сонце справедливості зійде з оздоровленням в своєму промінні, а всяка тінь пересудів і учинки темноти будуть усунуті. Кожна розумна людина погодиться, що це є відповідний образ. Народ Божий – це діти дня в тому значенні, що їхні надії й почуття линуть не до темноти гріха, але до дня, до панування справедливості, про що й моляться: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя, як на небі, так і на землі».

11) Дев’ятнадцять століть тому наш Господь сказав, що прийшов як Світло для світу, але люди більше полюбили темряву аніж світло (Ів.8:12; 3:19-21). Як і дотепер, тільки не багато визнали Його за правдиве «Світло». «Світлом правдивим був той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів.1:9). О, так, Його Церква під час своєї подорожі на землі була запрошена до того, щоб разом з Ним нести світло, а якщо далі вірно дозволяла на те, щоб її світло світило, то тепер є частиною Його великого Сонця Справедливості, яке в слушному часі уздоровить світ своїм промінням. Наш Господь показав на це в приповісті про пшеницю і кукіль. Він сказав, що при кінці цього віку буде збирати пшеницю (Церкву) до клуні (духовного Царства) , щоб потім «справедливі сяяли як сонце в Царстві свого Отця» (Мат.13:43). Нажаль, так мало мають «вуха до слухання» і приймають чудові науки Божого Плану!

КРОВ НА ОДВІРКАХ

12) Ізраїльтяни були навчені, щоб тієї ночі були покроплені кров’ю агнця бокові і верхній одвірки в їхніх домах. Це вказувало на те, що всі, хто буде належати до Дому Віри, повинні вірити в дорогоцінну кров Христа і в такий спосіб бути «виправданими через віру», незалежно від деномінації. Їхня віра робила їх членами Дому Віри, але не визначала, чи будуть вони належати до Перворідних. Вибрані, Святі, Царське Священство, займали цю позицію першості в Домі Віри – не з тієї причини, що вони були старші віком, але з причини духовного розвитку. Те, що вони були священиками, старшими, було через те, що вони були вищими в розвитку подібності характеру до свого Відкупителя, що також показує на їхню віру і послух.

13) Не можна затінити факту, що це біблійне вчення. Ми не маємо вірити тільки в те, що Ісус жив і помер. Маємо особливо вірити, що Він помер жертовною смертю, «праведний за неправедних» і ми повинні взяти свій уділ у відкупленні, яке Він запевнив через свою дорогоцінну кров. В образі покроплення одвірків кров’ю означало публічне визнання дорогоцінної крові Агнця Божого, Його смерті та її результативності за нас, яка  в такий спосіб тут зображена (Євр.11:28).

14) Потрібно пам’ятати, що ізраїльтяни отримали наказ не виходити тієї ночі з дому, тому що Господь мав проходити, щоб вразити єгиптян. Він мав бачити кров на одвірках і не дозволити, щоб ангел губитель увійшов до їхніх домів (Вих.12:1-13). Застереження, аби ті, які знаходилися за дверима, покропленими кров’ю, не виходили з-під неї тієї ночі, мало особливе застосування і значення по відношенню до перворідних. В позаобразі це означає, що якби хто-небудь з перворідних вийшов з-під крові, в значенні заперечення заслуги, важливості крові Христа, карою за таку поведінку буде смерть – Друга Смерть – знищення без надії на відкуплення (Євр. 6:4-6; 10:26-31).

СПОЖИВАННЯ АГНЦЯ

15) Як кров Агнця позначувала дім віруючих, не тільки перворідних того дому, так і споживання агнця не було лише для перворідних, але для цілого дому. Наш Господь сказав так: «Бо тіло Моє – то правдиво пожива»; також: «То є хліб, що з неба зійшов; хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Ів.6:55,58). Іншими словами, необхідним було не тільки те, щоб Ісус помер, як жертва, яка була заслугою, але також  необхідно, щоб усі, які хочуть скористатися з заслуги Жертви Ісуса, споживали Його – присвоювали собі заслугу Його жертви.

16) Споживання агнця було образом присвоювання собі домом віри тих земних прав і користей, які були втрачені через непослух Адама і відкуплені через Ісусову смерть. Іншими словами, воно означає присвоювання собі виправдання від гріха. Споживаємо ми вірою, і тому говориться про нас, що ми є «виправданими через віру». Через віру ми можемо вважатися за повністю привернених до Божої ласки через заслугу Христової жертви, так само, як ми стали відкинені від Божої ласки через провину гріха Адама. Споживання агнця означає оцінення тих речей і присвоювання їх собі  членами дому віри. Чим більше споживаємо, тим більшим є наше почуття задоволення з нашої вільності  від прокляття і з повернення до  Божої ласки через заслугу Пасхального Агнця. 

КРОВ НОВОГО ЗАВІТУ

17) З року в рік понад шістнадцять століть євреї з Божого наказу обходили Свято Переходу – не тільки жертву агнця і його споживання тієї самої ночі після того, як покропили кров’ю бокові і верхній одвірки, але додатково семиденне свято, яке наступало після неї. Це Свято Переходу зображує радість і веселість, благословення і добродійства, які випливають з примирення з Богом, яке оперте на заслузі Пасхального Агнця – Його жертві та її споживанні. Та однак євреї не розуміли значення того, що робили. Було необов’язково, вони щоб розуміли. Це було вияснене тільки тоді, коли в Бога прийшов властивий час на це, щоб ті речі виконались.

18) Той відповідний час прийшов тієї ночі, коли наш Господь був зраджений – в ніч чотирнадцятого дня першого місяця, власне тієї ночі, коли забивали образне пасхальне ягня. Учитель зібрав навколо себе своїх дванадцять Апостолів. Вони спожили звичайну пасхальну вечерю з запеченим ягням, а потому наш Господь встановив те, що ми популярно називаємо «Господня Вечеря» – новий символ позаобразного Переходу.

19) Остання Вечеря, яку встановив наш Господь мала зайняти місце єврейського Свята Пасхи. Для Його послідовників вона мала нести ту ж саму думку, тільки на вищому рівні, і уособлювати ясніше, краще зрозуміння цього питання. Замість ягняти мав бути не заквашений хліб, який зображує тіло нашого Господа. Учитель подав його своїм Апостолам, говорячи: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» (Лук.22:19). Споживання того прісного хліба зображувало присвоювання собі заслугу жертви Христа, яке робили для того, щоб отримати виправдання через віру.

20) Після цього наш Господь додав нову річ – «чашу». Хоча всі віруючі могли брати уділ в хлібі, могли отримати виправдання через заслугу жертви Господа, та, однак, певний клас віруючих був запрошений до уділу в виноградному соку, який зображував кров. Чаша означає смерть. Зазвичай під єврейським законом уділ в крові означав вину крові, тобто відповідальність за смерть (Лев. 17:10-14). Але наш Господь подав своїм учням виноградний плід як символ Своєї крові і заохочував їх, щоб присвоювали її собі, кажучи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається», а також «за багатьох». «Пийте з неї всі» (Лук. 22:20; Мат. 26:27,28).

21) Це запрошення до вживання Його крові означає уділ з Христом як члени Його Тіла в пожертві земного життя, земної користі, цілей, амбіцій – усього. Всі, хто прийняли це запрошення до пиття Його крові, зобов’язуються через те посвятити своє життя тій самій службі, якій Він віддав своє життя. Це було зовсім новою думкою, яка перевищувала те, що було в образі єврейського Свята Переходу. В образі не було ніякої згадки про те, що хто-небудь з дому віри  міг мати уділ в крові агнця, якого забивали. Однак всі, хто прийняв запрошення нашого Господа до уділу в Його крові і складання свого життя разом з Ним в обороні правди, давали доказ того, що вони є старшими братами в домі віри, членами перворідних з нашим Господом, нашим Відкупителем і потенційними членами Царського Священства.

22) Тому під час поклику церкви кожен, хто свідомо брав уділ в Пам’ятковій Вечері, показував через те дві речі: (1) свою віру в Ісуса як Пасхального Агнця і своє оцінювання, і уділ в другорядній частині жертви за гріх ( Господній козел) з Ісусом – Його виправдання через віру, а також (2) своє потенційне членство в Тілі Христа,  всі члени якого погодились на те, щоб бути зламаними – членство в цій «Малій Черідці», вірність якої була заманіфестована через пиття ними з чаші Учителя – розділення з Ним Його жертви, терпіння з Ним, щоб царювати з Ним (1Кор. 10:16,17; 2Тим. 2:11,12). Всі з цього особливого класу тепер вірно перемогли в своїй подорожі до небесного Царства і знаходяться із своїм Господом на троні слави (Об. 3:21).

ТР ʼ 2008,2

Теперішня Правда № 61, літо-осінь 2014