«Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!» 1 Кор.5:7,8
1) СВЯТО ПЕРЕХОДУ, яке є першою рисою Закону, а також маніфестацією Божого благословення для ізраїльського народу, зображувало першу рису Божої ласки, започаткованої нашим Господом Ісусом Христом на останній вечері в святій спільноті. Як показав Апостол в нашому вірші, єврейське Свято Переходу було тінню, образом кращих речей, правдивого Переходу, з яким ми, як християни, маємо справу. Однак ми не мусимо покладатися тільки на єврейські образи, як на джерело інформації, тому що маємо запевнення нашого Господа і Його Апостолів на тему зв’язку між Христом і Його Церквою, а також відносно особливого спасіння для вибраних. Та все ж знаходимо ми багато деталей в типі Свята Переходу, які нам дуже допомагають в зрозумінні позаобразу.
2) Перш за все ми повинні зауважити, що Свято Переходу особливо відносилося тільки до перворідних Ізраїлю, хоча посередньо стосувалося всього ізраїльського народу, тому що останньою карою для Єгипту була смерть всіх його перворідних, а Свято Переходу пригадує факт, що тієї ночі ангел губитель проминув перворідних Ізраїлю, не вчинивши їм жодної кривди. Так як молодші діти єгиптян не були під загрозою, так само не були під загрозою і молодші діти ізраїльтян. Тому при переході ті останні не були в небезпеці. Однак вони з певністю були зацікавлені збереженням перворідних, і не тільки з причини їхніх родинних зв’язків, але також тому, що з Божого передбачення ці перворідні мали стати вождями і визволителями народу наступного дня під час виходу з Єгипту (Чис.8:17,18).
3) Більше того, ці ізраїльські перворідні з Божого наказу були замінені на ціле покоління Левія, яке з того часу їх представляло, і якого представники, священики, які приносили жертви, і левити, які навчали, стали слугами Угоди Закону для того народу. Позаобраз цього був виразно показаний Апостолом Павлом, коли він сказав, що вибрана Церква Віку Євангелії є «церквою перворідних, на небі написаних». Вони мають бути «здатними служителями Нового Завіту» (Євр.12:23; 2Кор.3:6).
4) В часі Віку Євангелії, тобто «ночі», Бог займався тільки перворідними. Тільки вони були в небезпеці кари смерті. Як говорить Апостол, якщо ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників (Євр.10:26,27). Та, однак, цілий людський рід є з певністю зацікавлений цією Церквою Перворідних, тим, що вона була збережена і отримала вічне життя, бо вона є Царським Священством і буде учителем Нової Угоди, яка має бути запечатаною, і за допомогою якої мають бути благословенні всі народи землі. Всі люди отримають благословення примирення з Богом через пізнання Правди і через благословення Тисячолітнього Царства, пов’язані з Новою Угодою (Єр.31:31-34).
ІСУС, ПАСХАЛЬНИЙ АГНЕЦЬ
5) Ми також повинні добре зауважити пасхальне ягня, завдяки крові якого було запевнене збереження перворідних. Ягня є по-особливому невинною твариною, зовсім не приготовленою до захисту чи оборони, і тому є властивою ілюстрацією або типом на нашого Господа, який не оборонявся і який цілковито і добровільно віддав свої права і земні користі для Церкви – для Перворідних. Також є правдою те, що остаточно не тільки перворідні скористаються з жертви Ісуса, однак вони користаються з неї в особливий спосіб і єдиний в своєму роді. Як дотепер, в Віці Євангелії Бог тільки з тим класом мав справу. Тільки він має Заступника перед Отцем – Ісуса Христа Праведного (1Ів.2:1,2). Тільки він, як дотепер, був примирений з Богом.
6) Всі Божі благословення для невибраних прийдуть тільки в майбутньому, під Новою Угодою, тому що тільки віруючі можуть бути виправдані через віру й отримати благословення Угоди Віри – Угоди Авраамової. «Агнець Божий, який бере гріхи світу на себе», найперше спасає Церкву Перворідних, а потім, в Тисячолітті, буде благословляти всіх, хто стане насінням Авраама.
7) Інші біблійні образи показують на Церкву, яка бере уділ з Господом в Його жертві, але цей образ Переходу не є одним з них. Пасхальний агнець зображує нашого Господа як «агнця Божого, що на себе гріх світу бере» (Ів.1:29). Але гріх світу ще не став забраний. Наш Господь ще не застосував Своєї заслуги за невіруючих, але тільки за дім віри. В іншій жертві, що зображує нашого Господа і Церкву, які складають жертву разом, як Голова і члени, тіло звіряти було розітнуте на куски й покладене з головою на жертовник, в такий спосіб зображуючи Христа Ісуса як Голову і Церкву як членів Його Тіла (Вих.29:15-18). Але пасхальна жертва не була розділена, вона мала бути з’їдена в цілості – жодна кістка не мала бути зламана. Вона не зображувала Христа разом з Церквою, але самого Христа в Його жертві (Вих.12:46, Ів.19:36).
«ТІЄЇ НОЧІ»
8) Пам’ятаймо, що перехід відбувся 14 Нісана в ночі, а не в день. Ізраїльтяни вийшли з неволі в Єгипетському краї на волю наступної ночі, 15 Нісана. Ці дві ночі в образі зображують час ночі Віку Євангелії.
9)Ту саму думку висловив наш Господь, коли сказав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми», а також: «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,- і світить воно всім у домі» (Мат.5:15,16). Апостол Петро говорить подібну думку, кажучи: «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (2Пет.1:19). Також пророк, говорячи про Церкву, стверджує: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» ( Пс. 119:105).
10) Багато інших віршів говорять про нову Тисячолітню епоху як про ранок, в якому сонце справедливості зійде з оздоровленням в своєму промінні, а всяка тінь пересудів і учинки темноти будуть усунуті. Кожна розумна людина погодиться, що це є відповідний образ. Народ Божий – це діти дня в тому значенні, що їхні надії й почуття линуть не до темноти гріха, але до дня, до панування справедливості, про що й моляться: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя, як на небі, так і на землі».
11) Дев’ятнадцять століть тому наш Господь сказав, що прийшов як Світло для світу, але люди більше полюбили темряву аніж світло (Ів.8:12; 3:19-21). Як і дотепер, тільки не багато визнали Його за правдиве «Світло». «Світлом правдивим був той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів.1:9). О, так, Його Церква під час своєї подорожі на землі була запрошена до того, щоб разом з Ним нести світло, а якщо далі вірно дозволяла на те, щоб її світло світило, то тепер є частиною Його великого Сонця Справедливості, яке в слушному часі уздоровить світ своїм промінням. Наш Господь показав на це в приповісті про пшеницю і кукіль. Він сказав, що при кінці цього віку буде збирати пшеницю (Церкву) до клуні (духовного Царства) , щоб потім «справедливі сяяли як сонце в Царстві свого Отця» (Мат.13:43). Нажаль, так мало мають «вуха до слухання» і приймають чудові науки Божого Плану!
КРОВ НА ОДВІРКАХ
12) Ізраїльтяни були навчені, щоб тієї ночі були покроплені кров’ю агнця бокові і верхній одвірки в їхніх домах. Це вказувало на те, що всі, хто буде належати до Дому Віри, повинні вірити в дорогоцінну кров Христа і в такий спосіб бути «виправданими через віру», незалежно від деномінації. Їхня віра робила їх членами Дому Віри, але не визначала, чи будуть вони належати до Перворідних. Вибрані, Святі, Царське Священство, займали цю позицію першості в Домі Віри – не з тієї причини, що вони були старші віком, але з причини духовного розвитку. Те, що вони були священиками, старшими, було через те, що вони були вищими в розвитку подібності характеру до свого Відкупителя, що також показує на їхню віру і послух.
13) Не можна затінити факту, що це біблійне вчення. Ми не маємо вірити тільки в те, що Ісус жив і помер. Маємо особливо вірити, що Він помер жертовною смертю, «праведний за неправедних» і ми повинні взяти свій уділ у відкупленні, яке Він запевнив через свою дорогоцінну кров. В образі покроплення одвірків кров’ю означало публічне визнання дорогоцінної крові Агнця Божого, Його смерті та її результативності за нас, яка в такий спосіб тут зображена (Євр.11:28).
14) Потрібно пам’ятати, що ізраїльтяни отримали наказ не виходити тієї ночі з дому, тому що Господь мав проходити, щоб вразити єгиптян. Він мав бачити кров на одвірках і не дозволити, щоб ангел губитель увійшов до їхніх домів (Вих.12:1-13). Застереження, аби ті, які знаходилися за дверима, покропленими кров’ю, не виходили з-під неї тієї ночі, мало особливе застосування і значення по відношенню до перворідних. В позаобразі це означає, що якби хто-небудь з перворідних вийшов з-під крові, в значенні заперечення заслуги, важливості крові Христа, карою за таку поведінку буде смерть – Друга Смерть – знищення без надії на відкуплення (Євр. 6:4-6; 10:26-31).
СПОЖИВАННЯ АГНЦЯ
15) Як кров Агнця позначувала дім віруючих, не тільки перворідних того дому, так і споживання агнця не було лише для перворідних, але для цілого дому. Наш Господь сказав так: «Бо тіло Моє – то правдиво пожива»; також: «То є хліб, що з неба зійшов; хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Ів.6:55,58). Іншими словами, необхідним було не тільки те, щоб Ісус помер, як жертва, яка була заслугою, але також необхідно, щоб усі, які хочуть скористатися з заслуги Жертви Ісуса, споживали Його – присвоювали собі заслугу Його жертви.
16) Споживання агнця було образом присвоювання собі домом віри тих земних прав і користей, які були втрачені через непослух Адама і відкуплені через Ісусову смерть. Іншими словами, воно означає присвоювання собі виправдання від гріха. Споживаємо ми вірою, і тому говориться про нас, що ми є «виправданими через віру». Через віру ми можемо вважатися за повністю привернених до Божої ласки через заслугу Христової жертви, так само, як ми стали відкинені від Божої ласки через провину гріха Адама. Споживання агнця означає оцінення тих речей і присвоювання їх собі членами дому віри. Чим більше споживаємо, тим більшим є наше почуття задоволення з нашої вільності від прокляття і з повернення до Божої ласки через заслугу Пасхального Агнця.
КРОВ НОВОГО ЗАВІТУ
17) З року в рік понад шістнадцять століть євреї з Божого наказу обходили Свято Переходу – не тільки жертву агнця і його споживання тієї самої ночі після того, як покропили кров’ю бокові і верхній одвірки, але додатково семиденне свято, яке наступало після неї. Це Свято Переходу зображує радість і веселість, благословення і добродійства, які випливають з примирення з Богом, яке оперте на заслузі Пасхального Агнця – Його жертві та її споживанні. Та однак євреї не розуміли значення того, що робили. Було необов’язково, вони щоб розуміли. Це було вияснене тільки тоді, коли в Бога прийшов властивий час на це, щоб ті речі виконались.
18) Той відповідний час прийшов тієї ночі, коли наш Господь був зраджений – в ніч чотирнадцятого дня першого місяця, власне тієї ночі, коли забивали образне пасхальне ягня. Учитель зібрав навколо себе своїх дванадцять Апостолів. Вони спожили звичайну пасхальну вечерю з запеченим ягням, а потому наш Господь встановив те, що ми популярно називаємо «Господня Вечеря» – новий символ позаобразного Переходу.
19) Остання Вечеря, яку встановив наш Господь мала зайняти місце єврейського Свята Пасхи. Для Його послідовників вона мала нести ту ж саму думку, тільки на вищому рівні, і уособлювати ясніше, краще зрозуміння цього питання. Замість ягняти мав бути не заквашений хліб, який зображує тіло нашого Господа. Учитель подав його своїм Апостолам, говорячи: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» (Лук.22:19). Споживання того прісного хліба зображувало присвоювання собі заслугу жертви Христа, яке робили для того, щоб отримати виправдання через віру.
20) Після цього наш Господь додав нову річ – «чашу». Хоча всі віруючі могли брати уділ в хлібі, могли отримати виправдання через заслугу жертви Господа, та, однак, певний клас віруючих був запрошений до уділу в виноградному соку, який зображував кров. Чаша означає смерть. Зазвичай під єврейським законом уділ в крові означав вину крові, тобто відповідальність за смерть (Лев. 17:10-14). Але наш Господь подав своїм учням виноградний плід як символ Своєї крові і заохочував їх, щоб присвоювали її собі, кажучи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається», а також «за багатьох». «Пийте з неї всі» (Лук. 22:20; Мат. 26:27,28).
21) Це запрошення до вживання Його крові означає уділ з Христом як члени Його Тіла в пожертві земного життя, земної користі, цілей, амбіцій – усього. Всі, хто прийняли це запрошення до пиття Його крові, зобов’язуються через те посвятити своє життя тій самій службі, якій Він віддав своє життя. Це було зовсім новою думкою, яка перевищувала те, що було в образі єврейського Свята Переходу. В образі не було ніякої згадки про те, що хто-небудь з дому віри міг мати уділ в крові агнця, якого забивали. Однак всі, хто прийняв запрошення нашого Господа до уділу в Його крові і складання свого життя разом з Ним в обороні правди, давали доказ того, що вони є старшими братами в домі віри, членами перворідних з нашим Господом, нашим Відкупителем і потенційними членами Царського Священства.
22) Тому під час поклику церкви кожен, хто свідомо брав уділ в Пам’ятковій Вечері, показував через те дві речі: (1) свою віру в Ісуса як Пасхального Агнця і своє оцінювання, і уділ в другорядній частині жертви за гріх ( Господній козел) з Ісусом – Його виправдання через віру, а також (2) своє потенційне членство в Тілі Христа, всі члени якого погодились на те, щоб бути зламаними – членство в цій «Малій Черідці», вірність якої була заманіфестована через пиття ними з чаші Учителя – розділення з Ним Його жертви, терпіння з Ним, щоб царювати з Ним (1Кор. 10:16,17; 2Тим. 2:11,12). Всі з цього особливого класу тепер вірно перемогли в своїй подорожі до небесного Царства і знаходяться із своїм Господом на троні слави (Об. 3:21).
ТР ʼ 2008,2
Теперішня Правда № 61, літо-осінь 2014
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: