Вона не є однією з жертв дня примирення – Не є однією з наступних жертв за народ – Клас, зображений в цій жертві – Апостол Павло, священик, який свідчить щодо антитипу – Кроплення попелом для очищення народу буде під час Тисячолітнього віку – Як це очищення буде виконане.
Одна риса обрядового закону Ізраїля, записана в Числах 19, відноситься до забиття рудої ялівки (корови), що була без вади і ніколи не була в ярмі. Вона не була однією з жертв за гріх Дня Примирення, ані однією з жертв народу, що наступали після Дня Примирення – насправді, вона взагалі не була «жертвоприношенням», тому що її частини не були жертвувані на Господньому жертівнику, а також не споживалися священиками. Вона була жертвувана, але не в такому ж значенні і не в тому самому місці, що й попередні жертви – на Подвір’ї. Вона навіть не була забита одним зі священиків, а її кров не була взята до Святая чи Святая Святих. Руда ялівка була забрана поза ізраїльський табір і була там забита і спалена на попіл – м’ясо, товщ, шкіра, кров і т.п., за винятком трохи крові, що була взята священиком і покроплена сім разів в напрямку передньої частини Скинії (див. Хом. і Revised Version). Попіл ялівки не заносився до Святого
106
місця, але був залишений поза Табором, згорнутий разом до кучі, і був доступний для кожного з народу, кому він був потрібен. Згідно припису Закону частина цього попелу мала бути змішана з водою в посудині, а гілка ісопу мала бути вмочена в цю суміш, щоб використовувати для кроплення особи, одягу, намету і т.п. (усього, що можна було за законом очищувати) для їх очищення .
З точки зору того, що ми бачили стосовно жертв Дня Примирення, які зображували кращі жертви цього Євангельського віку (вчинені Царським Священством, Христом, Головою й Тілом), ця ялівка в жодному значенні не була пов’язана з ними, і, очевидно, не зображувала жодних жертв теперішнього часу. Так само вона відрізняється від будь-яких жертв, що були прийняті на користь ізраїльського народу після Дня Примирення, і які, як ми щойно показали, вказують на їх покаяння та жаль за гріхи під час Тисячоліття та їх повне посвячення себе Господеві. Спалення ялівки не було пов’язане з жодною з цих жертв, усі з яких були принесені священиками, і то на Подвір’ї. Отже, ми маємо шукати деінде антитип рудої ялівки, бо якби вона в якомусь значенні зображувала священиків, то це було б необхідним, щоб вона була забита одним з них, що вказувало б на цей факт.
На що ж тоді вказує ця жертва рудої ялівки? Який клас або особи були зображені в ній, постраждавши поза «Табором», і в якому значенні їх страждання були пов’язані з очищенням Божого люду, включаючи тих, котрі ще стануть Його людом під час Тисячолітнього віку?
Відповідаємо, що це був клас Божого люду (не з «Царського Священства»), який страждав за праведність поза «Табором»; їх коротка історія, а також огняні проби, які вони пережили, подані нам Апостолом в Євр. 11. Перерахувавши деякі їхні подвиги віри, він каже про них:
107
«І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків, що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців; жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх» (Євр. 11:32-38).
Тут ми маємо клас, що пасує до опису рудої ялівки – клас, що віддав свої життя поза «Табором»; клас, що у всьому гідний пошани, хоча не належить до священицького класу. Цей клас, не будучи частиною Тіла Первосвященика, не міг бути частиною або учасником жертв за гріх Дня Примирення, і також він не міг мати доступу до духовного стану, зображеного в Святая і Святая Святих. Це також може для декого виглядати дивним, що ми з такою впевненістю можемо заявляти, що ці Старожитні Гідні не були членами «Царського Священства», в той час, як ми з подібною впевненістю заявляємо, що не більш вірні Божі слуги цього Євангельського віку є членами «Царського Священства». Наша впевненість в цьому питанні є впевненістю з Божого Слова, яке, в зв’язку з розповіддю про цих вірних патріархів, впевнено заявляє: «І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли
108
[не прийняли головних благословень], бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали» (Євр. 11:39,40).
Для нас не повинно бути трудністю зрозуміти, що хоча серед них могли бути антитипічні Левити (виправдані через віру в наступаюче примирення), перед тим, як наш Господь Ісус прийшов в світ, та, проте, там не могло бути антитипічних священиків, тому що Він був Головою або Головним Священиком, і в усьому мав першенство, і вчинив примирення за хиби свого «Тіла» і «свого дому», перш ніж хто-небудь міг стати Його братами або членами Царського Священства. Сам наш Господь дуже влучно це висловив і виразно визначив лінію розмежування між вірними, що випереджали Його, та тими вірними, які з’являлися після Нього, йдучи Його слідами і стаючи Його співспадкоємцями. Про Івана Хрестителя Він сказав: «Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя! Та найменший у Царстві Небеснім той більший від нього» (Мат. 11:11). Іван Хреститель належав до цього класу Рудої Ялівки, який страждав поза «Табором», аж до смерті, але він не мав нічого спільного з майбутніми кращими жертвами Царського Священства під час Дня Примирення, товщ і життєдайні органи яких були принесені в жертву на Божому жертівнику на «Подвір’ї» і кров яких була занесена до «Святая Святих», зображуючи тих, котрі стали новими створіннями в Христі Ісусі, а також членами Його «Тіла», Церкви, співспадкоємцями з Ним у всьому.
Але, хоча ці Старожитні Гідні не є в якому-небудь значенні частиною жертви за гріх, вони, тим не менш, пов’язані з очищенням від гріха: їх попіл (знання і пам’ять про їх вірність до смерті), змішаний з водою правди і вживаний з очищаючим ісопом, є цінним, тому що очищує, освячує всіх, хто
109
бажає прийти до повної гармонії з Богом і, «як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла». Однак, самі по собі ці лекції вірності минулого не могли б бути вартісними для нас, тільки через, завдяки і у зв’язку з жертвами за гріх Дня Примирення, до яких у зв’язку з цим також звертається Апостол: «кров козлів та телят». І спогадування та лекції вірності тих Старожитніх Гідних (зображені в попелі рудої ялівки) не лише мають для нас освячуючу силу тепер, але в значно більшому значенні будуть пристосовані і будуть благословенням для людства в загальному під час Тисячолітнього віку. Тому, як ми вже бачили в іншому місці, Божою постановою є, щоб ці Старожитні Гідні, найвизначніші з яких є в своїй славі меншими від найменших з класу Царства, тим не менш, зайняли дуже славне й почесне місце в цьому Божому Царстві як його представники. Таким чином, вони будуть «князями по всій землі», представниками судів Царства і проводом Його благословень для «всіх народів землі». Отже, вірність цих Старожитніх Гідних була зображена в згорнутому попелі ялівки, який був відкладений на зберігання для майбутнього вжитку, як цінні уроки або досвід віри, послуху, довір’я і т.п., які, будучи застосовані для людства, що шукатиме очищення в наступаючому віці, будуть їх освячувати й очищати – не без жертв Дня Примирення, але у зв’язку з ними і на їх підставі (Пс. 45:17, Хом.).
Свідком палення ялівки був священик, який взяв кедрове дерево, гілку ісопу і кармазинову нитку, і вкинув їх до вогнища, де горіла ялівка. Ісоп зображує очищення; кедрове (вічнозелене) дерево зображує вічне життя; кармазинова нитка зображує кров Христа. Їх вкинення до вогнища
110
натякає на те, що зневаги, які впали на Старожитніх Гідних (що були каменовані, перепиляні і т.п., яких світ не був вартий), дозволили, щоб заслуга дорогоцінної крові, очищення правдою і дар вічного життя були приписані їм через віру, і щоб в результаті своєї смерті вони були визнані очищеними, виправданими і прийнятими. Антитип підсвященика (не Аарон, який зображував Господа Ісуса), який бачив, визнавав і підтверджував палення ялівки, і який брав її кров і кропив нею в напрямку до дверей Скинії, можна добре побачити в цьому великому підсвященику, Апостолі Павлі, який, при Божій помочі (ім’я Елеазар означає «той, що одержує поміч від Бога»), не лише визначив для нас жертви за гріх Дня Примирення, але також вказав нам в своїх писаннях (Євр. 11) на те, що дає нам можливість визначити жертву Рудої Ялівки як таку, що зображує Старожитніх Гідних. І таким чином він покропив їх кров’ю в напрямку Скинії, показуючи, що їх життя було цілком і повністю в гармонії з умовами Скинії – хоча, не живши в часі теперішнього високого поклику, вони не мали можливості стати членами Тіла великого Первосвященика, Царського Священства. [Зауваження IV]
В тому, що ця руда ялівка ніколи не була в ярмі, було показано те, що цей клас виправданих був звільнений з-під Угоди Закону. Хоча більшість Старожитніх Гідних народились під Угодою Закону, і тому законно підлягали його умовам і осуду за недосконалість тіла, тим не менше, ми бачимо, що Бог виправдав їх через віру як дітей вірного Авраама. Це цілком засвідчено і підтверджено Апостолом, коли він каже, що «всі вони одержали засвідчення вірою» – визнання, похвалу, засвідчення, що вони Богові догодили, і що Він приготував для них благословення згідно з Його обітницею; хоча ці благословення
111
не могли бути їм дані на той час, проте, вони мусили очікувати, щоб одержати їх через духовне Насіння Авраама – Христа. Той факт, що цією жертвою мала бути телиця, а не бичок, служить тому, щоб розділяти її від великої жертви Дня Примирення, якою міг бути лише бичок. А те, що це мала бути руда телиця, здається, вчить, що ці Старожитні Гідні могли бути прийняті Богом ще перед жертвою великого Дня Примирення не через те, що були безгрішними (тому що вони були «грішниками», «як і інші») – їх очищення або виправдання було через віру, як було показано вище.
Очищення, для якого був призначений цей попіл рудої телиці, було особливого роду; спеціально для тих, хто торкався мертвого. Це, здається, вказує на те, що цей попіл ялівки не був передбачений для усунення особистої нечистоти – ні, її моральна нечистота могла бути очищена лише через заслугу жертв Дня Примирення. Очищення від занечищення через контакт з померлим, здається, вчить, що це очищення, здійснене через і завдяки досвідченням Старожитніх Гідних, буде особливо застосоване для людства під час Тисячолітнього віку, коли людство намагатиметься позбутися всякої нечистоти, що походить від Адамової смерті – намагаючись осягнути людську досконалість. Всі вади упавшого стану походять з контакту зі смертю; всі спадкові тілесні слабості і вади також є контактуванням зі смертю; і цей попіл Рудої Ялівки служитиме для очищення від усього цього всіх тих, хто стане народом Божим. Як попіл рудої ялівки був згорнутий в чисте місце, так і наслідки болючих досвідчень Старожитніх Гідних будуть засобом для благословення, інформування та допомоги, завдяки яким вони, коли стануть підданими «князями» в Царстві, будуть допомагати в реституційній праці. Кожен прощений грішник, бажаючи бути
112
досконало очищеним, повинен не лише обмитися водою (правдою), але також мусить пристосуватися до інструкцій тих «князів» – ці інструкції, будучи зображені в покропленні попелом ялівки, являють собою цінні уроки віри і послуху, яким, завдяки досвідченням, навчився цей клас (Вих. 12:22; Лев. 14:4,49; Пс. 51:7; Євр. 9:19).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: