ЩЕДРІСТЬ— це подібна до Божої прикмета. Бог не є скупим. Ідею самовідданої служби вмістив в активному осередку природи — як на живому, так і на неживому рівні. В ієрархії прикмет характеру щедрість класифікується як «другорядна»; та це не вказує на саме таку її вартість, але означає, що вона формується через стримання нахилу до зажерливості. Детальне пояснення цієї особливої прикмети і прикмет характеру в загальному знаходиться в епіфанічному томі 1., God[в ТР № 233 (1967 стор. 50-55)].
Вказуючи на поблажливість і на недбале ставлення до традицій, будучи «щедрим», можна викликати неприємнівраження у когось, якщо він «консервативний». Однак її значення як прикмети серця включає симпатичне ставлення до добра для інших і прагнення прояву готовності до служби. Воно виступає у протилежності.
Щедрість особливо активна в тих особах, які проявляють доброчинні і філантропічні нахили. Нещодавні явища циклонів, ураганів і землетрусів в різних місцях планети викликали щедрі ініціативи надання допомоги. Такі організації, як французька гуманітарна інституція Лікарі без Кордонів (яка нещодавно була нагороджена Нобелівською премією миру), Oxfam(OxfordCommiteeforFamineRelief) — доброчинна організація, яка діє у випадку настання голоду, Армія Спасіння, Міжнародний Червоний Хрест, Червоний Півмісяць і багато інших доброчинних тіл, які розподіляють і організовують допомогу для бездомних, потерпілих і біженців, є прикладом підставового співчуття людства. Ця діяльність, ведена такими групами, пом’якшує наслідки Адамового прокляття. Людство в загальному, всупереч противним академічним визнанням, не виживає згідно з догмою, яка проголошує, що «виживає найбільші пристосований».
Чинення чогось для когось без думки про нагороду є діянням подібним до Божого. Вірші нашої теми на 2000 рік здається цьому заперечує, тому що той, хто практикує рису великодушності, щедрості, буде у відповідь збагачений. Так висловлюється Сучасна Англійська Версія (CEV) «Щедрість буде нагороджена: дай кухоль води і в заміну отримаєш кухоль води».
Ми, як посвячені Господа, отримуємо взаємні благословення, коли проголошуємо Правду іншим і допомагаємо їм в їх подібній діяльності (Мат. 10:41, 42). Найвеличніша думка нашого цьогорічного вірша входить в сферу отримування нами духовних благословень — відчуття «повені»— відмінних від дочасних, матеріальних благословень.
ЄВРЕЙ І САМАРЯНИН БЛИЗЬКІ, ОДНАК ВІДДАЛЕНІ ЯК ПОЛЮСИ
Ворожість, яка існувала між Євреєм і поганином, виросла у взаємному сприйманню. Для поганина Єврей був пихатим і виключним, зухвалим в своєму релігійному фанатизмі, а також зарозумілим і відмінним від решти оточуючого світу. Для Єврея поганин був брудним — заплямованим і безвартісним. Бог любив тільки Єврея, а решта могла б бути і непотрібною.
Хоча Ізраїль читає в своїх пророцтвах, що благословення для всіх народів землі мають прийти через нього, однак забув перспективу своєї майбутньої служби для людства як провідника ласки, і замінив її краєвидом зовнішнього світу, світу гоїв, який не має жодної вартості в Божих очах. Самарянин оцінювався навіть менше (див. Ів. 8:48).
КИМ БУЛИ САМАРЯНИ?
Самаряни відіграють важливу роль в біблійній драмі, по черзі то втрачаючи, то набираючи значення. В записах Нового Заповіту вони висуваються на головну — хоча дещо неприємну — позицію. «Самарянин», представлений в некорисному світлі, добре відомий читачеві Святого Письма подібно як негідний «навчений в Писаннях» або «Фарисей». «Добрий» Самарянин був у той час для Єврея висловом суперечним із значенням назви. Найбільш милосердним побажанням Євреїв для Самарян було, щоб вони не мали участі у воскресінні!
Хоча єврейський народ не визнавав Самарян як частину спільноти, все ж таки трактував їх як окремий від Поган клас — мішанина утворилася з груп народностей, яких Євреї тримали на відстані (Мат. 10:5). Відсилка до Ів. 4:4 здається містить виправдовуючу думку.
Хоча Самаряни були сумішшю народностей, вони однак приписували собі претензії до єврейської спадщини. Опис в 2 Цар. 17 містить короткий елемент їх історії.
Самаряни, які були переселені з інших регіонів, розвинулися в процесі укладання шлюбів з Євреями і присвоєння через адаптацію єврейського знання і традицій. Вони прийняли, в зміненій формі, П’ятикнижжя, а пізніше збудували святиню на горі Хоразин. Очікували також Месію.
В книзі Ездри 4 подано опис про зустріч Євреїв, які поверталися з вавилонського полону, із Самарянами в їх краї. Ця подія розвинула вороже суперництво між цими двома народами, яке з бігом часу переросло у взаємну ненависть.
Зміна в атмосфері настала тоді, коли Ісус дав це зрозуміти жінці біля криниці (Ів. 4:23, 24). Стіна між Євреєм і Самарянином мала бути невдовзі усунена. Господь провів два дні в самарійському селі і був гаряче прийнятий. В книзі Дій Ап. (8:1-25) описується як Пилип, Петро і Іван занесли Боже Слово спасіння до колись заборонених самарійських сіл і містечок.
Вирівнююча і єднаюча сила Євангелії Добрих Новин розпочала свое діло. Хоча самаряни присвоювали собі єврейську культуру і подібні вірування, однак вони були схрещеним народом, гібридом, і як такі були зараховані до категорії, яку євреї не могли терпіти — подібно до прислів’я «ні рибою, ні птахом».
Однак Ісус, Єврей, не поділяв такого погляду. Це випливає з Його приповісті про «доброго» самарянина — яка шокувала Його єврейських слухачів (Лк. 10:25-37) — і із зустрічі з сиро-фінікійською жінкою (Map. 7:24-30), а також з тією жінкою біля криниці.
ІСУС РОЗДАЄ ВОДУ
Після подорожі під спекою і курявою через заборонену територію Самарії Ісус приглянув місце для полуденного відпочинку.
Криниця, подарунок суспільству від патріарха Якова, була добре відомим місцем з огляду на свіжу джерельну воду («живу» воду). Це було гарне місце, не лише з приводу невичерпної води, але також як усуспільнюючий чинник. Тут сів стомлений і спрагнений Ісус. До цього місця Його привело Провидіння і Він перебував в готовності до служби.
Незабаром надійшла вона. Ця жінка несвідомо входить в оповідання, яке буде повторюватися відлунням протягом століть і торкатися багатьох сердець, життя яких дізнавало б нищення, а також з приводу гіркоти гріха і ошукання самого себе.
Ісусове прохання про воду — висловлене тут простим способом, а для наших сучасних вух безцеремонно — не було незвичайним. Ця жінка часто чула такі прохання. Але від Єврея? Iвзагалі що тут робить Єврей? Можливо саме через це в її відповідях вився клубок ущипливих зауважень. Ми не маємо підстав припускати, що вона не виконала прохання нашого Господа. Дійсно, Його включення в цю невелику справу коштом її послуг надало Йому добру нагоду продовжувати цю розмову.
В вишуканий спосіб, Ісус кількома словами інформує її про те, що Він той самий і готовий благословити її тим, чого вона потребує.
«Ти б у Нього просила» – говорить Ісус — «і Він тобі дав би живої води».
Heрозуміючи прихованого значення пропозиції нашого Господа, чи не усвідомлюючи його собі, жінка вела далі чемну розмову, скептично додаючи то це, то те.
«Iчерпака в Тебе, Пане, нема, aкриниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу? ».
її ущипливе зауваження очевидне. Підтримуючи свою думку далі вона розмотувала цей клубок,
«Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?»
Зауваж винахідливий виклик пригадування імені Якова, практично святого для Єврея, а також навіювання думки про спільного предка («нашого отця…»). Цим привласненням собі права на спільне батьківство вона старалася зрівняти зв’язок і знайти поступ в дискусії.
ВОДА ВІЧНОГО ЖИТТЯ
Вказуючи на криницю «Ісус відповів і сказав їй: »Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне« […]».
Тут Ісус у вишуканий спосіб порівнює Якова і Яковову криницю із Собою і живою водою, яку може дати тільки Він. Той факт, що Єврей обминає вартість легендарного Якова, був для самарійської жінки незрозумілим. Втративши рівновагу і войовничість вона відповідає: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати».
«[…] Говорить до неї Ісус: »Іди поклич чоловіка свого та й вертайся сюди« […]».
Розумовий зворот, який жінка зробила в напрямку нашого Господа, тепер був перевірений. Випробовувана і підтримувана нею в дискусії справа зникнула. Ця людина дуже мудра, можливо навіть вона є пророком, однак не знає, що я незаміжня! В іншому місці читаємо про одного фарисея, який подібно відреагував, коли побачив, що Ісус приймає послугу помазання від «грішної» жінки (Лк. 7:36-38). «[…] Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка […]». У тому випадку, відповідаючи на невисказаний цинізм, Ісус представив притчу про двох боржників, закінчуючи її засвідченням про очищення і відпущення тій жінці гріхів (вірші 39-50).
Тепер же, повертаючись до самарянської жінки, Ісус скупиться на невиражену і відчувану нею потребу відпущення, говорячи про її особистий незадовільний стан. По-вчительськи, але простим способом, змальовує детальний образ.
Цей останній розгляд, точно висказаний з гострістю лазера, оживлює її зацікавленість і розвіює решту сумнівів. Вона змушена визнати те, що припускала: «Бачу, Пане, що Пророк Ти».
Подальша розмова приносить пізнання вражаючої дійсності: ця людина не лише пророк, ця людина — Христос і Вона швидко відходить, щоб привести своїх друзів, залишаючи відро!
Ісус «перебув там два дні», даючи жителям свідоцтво і навертаючи багатьох (вірші 40-42).
СПРАВЕДЛИВІ НАГОРОДИ
В заміну за посудину води із криниці самарянська жінка отримала воду життя. «Дай кухоль води, і в заміну отримаєш кухоль води».
Однак щедрість — це не тільки заняття для здобуття рівноважної нагороди. Ми неповинні давати із заміром отримати. Нагорода, що випливає із несамолюбної служби, є настільки природною, наскільки вона непошукувана. Щедрість відчуває приємність, коли іншим щастить. В своїй найвищій формі вона означає доброчинного духа, який тішиться наділенням інших благословенствами. Щоб взаємний ефект був приємністю, нагорода є заміреною послідовністю, встановленою не дарувальником, а Богом в Його повсюдному упорядкуванні людських справ. Можемо сказати, що такий наслідок диктують закони справедливості; приємні результати заохочують до повторювання. Через такий процес розігрівається християнське серце і цементується християнська спільнота (Прип. 11:18).
ЩЕДРІСТЬ У ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ
Правильно застосовувана щедрість допомагає на роботі покращити насичені непослухом стосунки між роботодавцем і робітником, керівником і підвладним. Скупість і надмірно примусове застосування правил можуть, в зв’язку з цим, викликати недобрі економічні впливи на діяльність фірми.
В сім’ї і мати, і батько проявляють велику щедрість, віддаючись вихованню і навчанню своїх дітей. Материнське почуття і посвячення є взірцем Божого старання про свій люд. Потреби життя і опіки, а також годування закликають до самопосвяти і безкорисливості збоку матері.
УОСОБЛЕННЯ ЩЕДРОСТІ
Хоча подія з жінкою біля криниці є класичним прикладом незвичайного і властивого свідчення, вона також служить для прикрашання характеру Ісуса.
Характерною поставою нашого Господа була готовність до служби, незважаючи на власну втому. Завжди в гармонії з Божою волею Він розпізнавав Отцівське керівництво і, поступаючи згідно з ним, використовував кожну і всі можливості для просування Отцівської справи в світі вперед.
«Допоминайся вчасно-невчасно» (2 Тим. 4:2). Ми повинні вчитися розпізнавати можливості для служби — в проголошенні Слова, в християнській службі — а потім бути готовими скористатися з них, незважаючи на те, наскільки це може бути для нас обтяжливим в момент стичності з ними.
«Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9; порівняй з 1, 2 віршами). Тут ми маємо найвищий приклад щедрості.
Позбувшись своєї потужної природи, наш Господь понизився аж до землі і виставився на зле обходження, яке врешті решт привело до хреста.
«Взяття хреста» є однозначним із дорогою Христа, на яку небагато ступало (Мат. 10:38, 39; Map. 10:17-31). Християнська дорога, в своїй істоті, це посвячення себе і віддання себе на справу Євангелії, що має набагато ширший обсяг, аніж тільки пояснення ряду доктрин.
Розмова нашого Господа із самарянською жінкою наприкінці пояснила обітницю повсюдного спасіння. Це складає найважливішу річ. В Христі зникає різниця рас (Гал. 3:28). Спасіння, як подає 1 Тим. 2:1-7, є для всіх, через посередництво Божого Сина. Бог постановив в цьому бути щедрим. Iми не можемо бути менш щедрими.
ОБМЕЖЕНА ЩЕДРІСТЬ
В дуже багатьох представленнях християнської теології спасіння обмежене до небагатьох вибраних — «вибраний народ» певної деномінації, віровизнання або секти, про яку ведеться мова. Дилетанти, сучасні самаряни або погани — всі невіруючі — не згадані, вислані на вічне відлучення, навіть гірше, на муки в полум’яному пеклі. Це скупа теологія, повністю незгідна з широким представленням свого Отця Сином.
Це не означає, що всі будуть вічно спасенні, таке пояснення процесу спасіння було б занадто ліберальним. Підпорядкування Христові і вірність Богові завжди вимагатимуться. Можливість це проявити буде надана всім: декому в цьому житті, a найбільше в тисячолітньому посередницькому пануванні Христа і Його Церкви. Тим, які не мають віри (2Сол. 3:1, 2) не буде надана в цьому житті жодна можливість спасіння. Християнин не може жити видінням. Тепер Бог займається чоловіками і жінками віри.
Вважати самих себе, нашу расу, нашу групу, нашу Церкву як єдину ціль благословення, означає встановити бар’єр для сердечної і необхідної служби. Раз «зруйнував серединну перегороду, ворожнечу» між Євреєм і Самарянином, і поганином, спричинюючи вільний перехід Божого об’явлення до тих, які мають віру (Еф. 2:11-22).
Бог часто може вибрати з метою благословення тих, з якими ми не погоджуємося. В даванні і прийманні в щоденному житті ми матимемо багато можливостей подавати «воду життя». Ми повинні вигнати з нашого розуму пересуд і образу, так ласкаво, так терпеливо, як тільки можемо, благословляти наших слухачів, які можуть — як самарянська жінка — уразитися.
Щедрість випливає із вдячного серця. Маємо багато цінних благословень з неба (Пс. 68:20; Фил. 4:19). Відкриймо не скупо і не самолюбно наші засіки і наділяймо їх вмістом інших.
Пісня 296 (англ.) i російського Духовные Песни Тысячелетнего Рассвета («Необъятна милость Бога») є гімном року.
Теперішня Правда №17-18
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: