ДУХОМ цього віку є неспокій. Майже кожен шукає якоїсь зміни в житті. Звідси доцільність нашої статті. Цитований вірш говорить про задоволення, яке є третьорядною ласкою. Зречення – є її рисою, що розвивається в несприятливих умовах, однак в сприятливих обставинах вона є рисою, визначеною словом – задоволення.
Ми хотіли б процитувати деякі вірші Святого Письма, щоб показати, що так само є і з задоволенням. З багатьох віршів Святого Письмами вибрали кілька: “Ліпше мале справедливе, аніж великі прибутки з безправ’я” (Прип. 16:8). “Ліпший черствий кусок зо спокоєм, ніждім, повний учти м’ясної зо сваркою” (Прип. 17:1). “Серце радісне добре лікує” (Прип. 17:22). “Віддали Ти від мене марноту та слово брехливе, убозтва й багатства мені не давай!“
“Годуй мене хлібом, для мене призначеним” (Прип. 30:8). “Краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!” (Екл. 4:6).
“Питали ж Його й вояки й говорили: „А нам що робити?” І він їм відповів: „Нікого не кривдьте, ані не оскаржайте фальшиво,удовольняйтесь платнею своєю””. (Лук. 3:14).
“Нехай тільки так ходить кожен, як кому Бог призначив, як Господь покликав його. І так усім Церквам я наказую… Нехай кожен лишається в стані такому в якому покликаний був. Чи покликаний був ти рабом? Не турбуйся про те. Але коли й можеш стати вільним, то використай краще це. Браття, кожен із вас, в якім стані покли-I каний був, хай у тім перед Богом лишається!” (ІКор. 7:17, 20, 21, 24).
“Не за нестатком кажу, бо навчився я бути задоволеним із того, що маю. Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі” (Фил. 4:11, 12). “Великий же зиск – тоблагочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєш поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того”. (1Тим. 6:6-8). “Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: „Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!” (Євр. 13:5).
Можемо взяти під увагу деякі приклади, які показують задоволення: Ісав, який відкидає дар Якова (Бут. 33:9); Барзіллай якийвідмовляється підтримувати Давидові кампанії по дорозі до Єрусалиму (2Сам. 19:33-37). Шунамітянка, яка не скористалася з нагодипопросити Єлисея про щось (2Цар. 4:3).
РОЗГЛЯД ПРОТИЛЕЖНОСТЕЙ ЗАДОВОЛЕННЯ
Розмірковування над протилежністю задоволення можливо дасть нам дещо краще розуміння цього предмету, бо знаємо, що наші розуми часто роблять висновки на підставі контрасту. Прямою протилежністю задоволення є ремствування, нарікання і схильність жалітися в благополучних досвідченнях. А в несприятливих досвідченнях може виступити бунтівничість, крайнє незадоволення, гризота. Ці протилежності всюди і завжди тяжко зносити, особливо коли переважає почуття нещастя, що пов’язане з платнею та умовами існування,політичними системами, особливими інтересами, споживчими товарами, продукцією, процентами і т.п. Іншою протилежністю може бути повільність, летаргія або пасивність, яка відрізняється від старанності – інакше кажучи – забагато задоволення коштом вищих першорядних ласк характеру, таких як самоконтроль і терпеливість.
СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ЗАДОВОЛЕННЯ
Складовими частинами задоволення є: в несприятливих досвідченнях – зречення, в сприятливих досвідченнях – сатисфакція, Отже бачимо, що задоволення складається з двох частин. Якщо виступає досвідчення зі злом, то задоволення піддається зреченню в виконуванні Господньої волі, яка виражена в Його Слові, Дусі і провидінні, якщо ж досвідчення сприятливі, легкі і приємні, тоді задоволення ми називаємо сатисфакцією — не сатисфакцією в значені повної досконалості, такої, яка буде у Царстві, але земною сатисфакцією, в такому значенні, в якому люди звичайно вживають це слово. Обставини, в яких розвивається задоволення, з одного боку суворі, неприємні, несприятливі, вельми піддані пробі і дуже трудні, з іншого боку можуть бути легкими, приємними, радісними і сприятливими.
СФЕРА ЗАДОВОЛЕННЯ
Сферою задоволення передусім є родина. Чоловіки повинні бути задоволені своїми дружинами, а жінки повинні бути задоволені своїмичоловіками. Дуже часто чоловіки і жінки від заручин до весілля стараються взаємно ставити себе на п’єдестал, думаючи що кожен з них є уособленням всяких добрих достоїнств, не усвідомлюючи в собі будь-яких помилок, упадків та відмінностей. І будучи разом у щоденній співпраці в шлюбі, вони часто взаємно помічають в собі риси, які їм важко зносити.
Батьки також часто думають, що їх діти є взірцем чесноти, але в якомусь особливому досвідченні щоденного життя вони часто помічають, що багато їхніх вад проявляються в їх дітях, такі як впертість, нечемність, непослух, риси які в великій мірі самі успадкували від своїх батьків, вони й надалі мають, а це для батьків є непомірно тяжким випробуванням.
Натомість діти сподіваються, що батьки будуть їх прибічниками, часто розраховуючи на те, чого батьки, бажаючи мати чисте сумління, не можуть їм дати, бо вони мусять мати над ними опіку з більшою чи меншою суворістю для їх власного добра.
ЗАДОВОЛЕННЯ В ЦЕРКВІ
Брати в зборі часто усвідомлюють, що вони незадоволені один одним. Деколи в них проявляються риси, якими вони незадоволені, і коли такі особи мають наміри позбавити збір миру і перешкодити поступу в дорученій йому місії, то нагадуванняв любові з метою поправи з певністю було б в згоді з порядком. Часто деякі брати сподіваються, що збір буде на їхньому боці, думаючи, що вживання запобіжних кроків буде проти справ збору, як цілісності. А ми тим часом маємо бути задоволені Ісусом як нашим Учителем і Його учителями в зборі, особливотоді, коли вони вже продемонстрували чого варті та прийняли науку, яка показана в Діях Ап. 17:11.
Існує також велика потреба вживання тих достоїнств в нашому поводженні зі світом. Часом наші співпрацівники у великому універмазі, в якому ми можемо працювати, кладуть на нас тягарі, яких не повинні класти, і часто сподіваються, що ми виконаємо якусь працю, чого ми однак не повинні сподіватись. Іноді також очікують, що ми зробимо те, що вони мають зробити, і очевидно нам тяжко в такій ситуації чинити їм добро.
Також в крамниці, чи фабриці часто наша праця є тяжкою по причині тих осіб, які стараються покласти на нас тягарі, котрі вони самі повинні носити. Якби вони позбулися тих тягарів, то були б задоволені.
Працедавці також змушені в своїх взаємних торгових стосунках розвивати ласку задоволення. Іноді їх справи перебувають в колізії. Хоча вони зазвичай є в згоді між собою, але не дивлячись на це працедавці мають більше чи менше різних досвідчень в своїх взаємних стосунках.
Наші близькі сусіди часто бувають нестерпні. Йдеться про тих, що живуть близько. Вони часто засмічують вулиці та роблять те, що шкодить нашому середовищу. А однак ми мусимо бути задоволені, незважаючи на зло, якого ми зазнали з їх сторони, тому що маємо пам’ятати, що наші сусіди, як і ми, є людьми, і до того ж недосконалими людьми. Ми мусимо бути до них настільки толерантними, наскільки ми хотіли б, щоб вони терпіли нас. Інакше кажучи, ми маємо старатись принаймні застосовувати Золоте Правило до наших сусідів, котрі живуть близько нас.
Світ бізнесу також є сферою діяльності задоволення. З приводу конкуренції системи виявляється немало клопотів серед ділових людей. Якщо ці люди стараються поступати у взаємостосунках згідно Золотого Правила, то роблять це для добра, однак, коли намагаються когось використовувати, тоді напевно з’являються клопоти в бізнесі, і то з приводу всебічної конкуренції.
Часто люди політики завдають клопотів своїм виборцям. Вони дають різні обіцянки під час виборчої кампанії, але коли кампанія завершиться, то в більшості випадків вони їх порушують. Замість дотримання обіцянок, вони замилюють очі своїм виборцям будь-якими можливими способами, що показує їх нещирість під час виборчої кампанії. Нехай це не буде для нас дивним, люди політики не є взірцем чесності, хоча вони хотіли б, щоб їх такими бачили. Вони люди грішні, деградовані, як і ціле людство. Багато стараються дотримувати слова, але з причиниполітичних союзів неможливо поступати чесно, коли їхня праця в поєднанні з взаємною залежністю часто ведеться проти виборців.
ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРІБНЕ
Задоволення як прикмета характеру дуже потрібна. Воно необхідне в поступуванні щодо нас самих. Часом ми занадто незадоволені собою, більше, ніж Господь хотів би, щоб ми самих себе осуджували. Таке положення приносить нам смуток і терпіння, більше, ніж на це заслуговує сама причина нашого поступку.
Задоволення також потрібне в наших взаємних стосунках з іншими. Ми мусимо брати під увагу те, що інші також страждають підпрокляттям і тому вони не в стані поступати справедливо щодо нас, хоча б нам цього духа хотілось з їх сторони. Коли вони виявляють погані риси характеру, котрі нас ранять, то замість незадоволення їхніми поступками, виявленого їм через брак милосердя, ми повинні їх залишити Божому судові, тому що ми знаємо, що Небесний Отець, судить їх не тільки в зв’язку з Адамовим прокляттям, але також згідно ступеня освічення, яке вони могли мати завдяки контактам з Божим людом, і освіченням, яке могли отримати у взаємних стосунках. Отже ми бачимо, що задоволення є прикметою, необхідною для Божого люду.
ВОРОГИ ЗАДОВОЛЕННЯ
Задоволення має своїх ворогів. Деякі вороги є особовими, як, наприклад, світ, тіло і сатана. Його неособовими ворогами є нечесності які ми проявляємо і які діють всупереч прикметі задоволення, такі як, наприклад, часте думання про вади інших осіб і наші власні. В такий спосіб ми дозволяємо самим собі на пасивність і зазнавання шкоди від наших вад, як і вад інших. Ми уникнемо цього, якщо будемо думати про ці вади не тільки доброзичливо, в гармонії з Золотим Правилом, але також жертовно, що було б в інтересах Божої справи.
ЗЛОВЖИВАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯМ
Ласка характеру, якою є задоволення, часто зловживається. Часом задоволення є перебільшене. Батьки часто перебільшено проявляють цю рису щодо своїх дітей і занедбують виявлення необхідної суворості, що закінчується для дітей злом.
Деколи винні вчителі, бо застосовують подібну практику, занедбуючи виховання дітей у властивій дисципліні і дозволяють їм нехтувати правами і обов’язками в школі, а це приносить шкоду всім, кого це стосується.
Також брати не повинні взаємно зловживати цією ласкою характеру. Не повинні бути занадто поблажливими один до одного, але повинні собі взаємно допомагати, щоб показати якнайкращі достоїнства, які вони можуть маніфестувати. Поступаючи так, вони будуть благословляти один одного і взаємно збагачуватись.
Задоволення часто недооцінюється. Батьки часто не виявляють задоволення своїми дітьми, на яке вони заслуговують, коли забувають, що їх діти успадкували їх вади. І дітям дуже прикро, коли від них очікують забагато.
Подібно й діти часто недооцінюють цього достоїнства, з незадоволенням очікуючи поблажливості зі сторони своїх батьків; якщо батьки її проявлять, то вона шкодитиме дітям.
Люди часто очікують один від одного того, що є набагато краще, аніж вони на це заслуговують, чи є чимось більшим, аніж вони самі хотіли б дати іншим. Пам’ятаймо, що в стосунку до інших ми повинні практикувати принаймні Золоте Правило, не сподіваючись того, що вони дають нам неохоче. Так далеко, як це можливо в посвяті, маємо виявляти до інших багатство ласки, знання і служіння. Якщо так будемо поступати щодо інших і себе, то нам запевнено, що для всіх випробовуваних виникне добро, якщо ж ми так не поступаємо, то будьмо певні, що шкода в ласці, знанні і служінні спіткає випробовувані особи.
ПЛЕКАННЯ ЗАДОВОЛЕННЯ
Задоволення є прикметою характеру, яка вимагає плекання. Ця ласка властиво розвивається тоді, коли в своєму розвитку піддана керівництву вищих першорядних ласк характеру, бо коли першорядні ласки не розвинуть цього достоїнства, то воно незабаром стане невластивим і грішним. Правильним також є те, що вищі першорядні ласки охороняють цю ласку від її викривлення, самому або іншими. Ми мусимо старатись про її зміцнення в кожній деталі під керівництвом вищих першорядних ласк характеру, як це роблять батьки в приготуванні своїх дітей, в наших стосунках з учнями, якщо ми є вчителями та у всіх стосунках з ближніми в нашому житті.
Ми не лише маємо розвивати, берегти і зміцняти цю ласку характеру, але також врівноважувати її з іншими ласками так, щоб вона не стала бунтівничою і не зробила шкоди в удосконаленні нашого розвитку. Таке достоїнство мусить бути випробуване. А випробовується вона через наші вади та вади інших.
Отже, так чоловіки, як і жінки, набагато суворіше під час своїх спільних стосунків взаємно піддаються пробі. Інші, як, наприклад, вчителі неможуть показати це достоїнство в досвідченнях та дозволяють своїм вадам кривдити дітей. Поки що проби в 1996 році будуть такими, які схилили нас до прийняття вірша, процитованого на початку статті як підстава нашого девізу.
Не піддаваймось спокусі духа неспокою теперішнього часу, радше будьмо задоволені! Будьмо також вірні як брати і сестри, незалежно від того, чи ми є батьками, чи працедавцями, чи вірними працівниками на своїх становищах, бо ж проба триває. Пережиті проби принесуть плоди благословенства. За гімн який супроводжуватиме цьогорічний девіз, ми обрали пісню № 44 на стор. 50 (укр. співник), маючи надію, що брати і сестри часто будуть її співати і зауважать її будуючий вплив…
Теперішня Правда №5-6, 1996
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: