Єв. Івана 5:30 – текст Річного Девізу на 2005 рік.
Дорогі читачіТеперішньої Правдиз початком року прийміть наші привітання й сердечні побажання. Маємо надію, що почуття наших сердець та слова наших уст є в гармонії зі словами поета: Оглядаючись назад, славимо ми Бога, За дорогу, по якій Він провадив нас щодня.
Пам’ятаймо, що Господь незмінний і нехай це додасть нам довіри в обітниці, що містяться в Його Слові. Якщо ми через віру прийняли Ісуса Христа за свого Спасителя, присвятили наше життя виконанню Божої волі й день за днем намагаємося виконувати Його волю, то можемо відпочивати, будучи запевнені, що, що б не прийшло, 2005 рік буде щасливим роком. Ми віримо, що можемо навіть гарантувати це, оскільки Бог не обманув, ані ніколи не обмане в дотриманні Своїх обітниць для Його люду. Чи ж ми не були свідками цього в нашому власному житті та в житті інших?
Але як багато з нас, розуміючи, що це є правдою, дозволяють, однак, своїм серцям на страх, сумніви та недовіру? Розуміючи, що неспокійне, боязливе серце було натуральною схильністю багатьох з учнів Ісуса, коли при одній оказії Він сказав їм: “Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Івана 14:27); і знову: “Нехай серце вам не тривожиться” (Івана 14:1).
Школа Христа
Розгляньмо ілюстрацію Школи Христа. Ми можемо думати про Бога як про Директора та Учителя-Магістра, а про нашого Господа як про інструктора в класі. Ми знаходимося в школі, але часом звичайно питаємо самі себе: Чому я є в цій школі і чому Бог призначив мені Вчителя? Відповідь, звичайно, є такою: Оскільки ми маємо навчитися певних лекцій. Якби ми не були змушені вчитися різних лекцій, то Бог просто видав би нам свідоцтво, що ми не потребуємо жодних інструкцій – але знаємо, що це неправда.
Наш Вчитель дає нам інструкції головним чином двома способами:
(1) через Боже Слово, і
(2) через Божі провидіння (наші щоденні життєві досвіди).
Ці методи вживаються, для того, щоб ми могли розвинути характер, подібний до Христа, а також зростати в знанні Божого Слова.
Самоволя – проти волі Божої
Якщо ми є початківцями в цій школі або якщо ми не зробили ще досить великого поступу, то часом втрачаємо орієнтацію й помилково приймаємо власну волю замість волі Божої. Наш вірний Вчитель так делікатно, як тільки є можливим, виявить нам цю помилку через дозволяння на певної міри невдачі в наших планах. Тоді приходить проба. Чи будемо ми; (1) збентежені та вражені з причини цієї лекції?; або (2) знеохочені та пригнічені? Якщо наша постава є властивою, то ми будемо прагнути використати кожне досвідчення й дбати про впровадження в практику теперішніх лекцій так, аби вони були для нас поміччю в наступаючі дні.
Найважливішою лекцією в цій школі є віра. Віра, яку ми виявили, коли прийняли нашого Спасителя та віра, яка зробила нас здібними до вступу в Його Школу, мусить зростати. Але, щоб зростати, ми потребуємо знання – не світського знання та науки, але Господнього знання – Його метод, плану й характеру. Ми повинні студіювати слова нашого Вчителя, Його приклад та Його провидіння (особисті інструкції) щодо нас. В міру спливання часу багато з того, що ми прийняли через віру, поступово стає знанням, а це знання стає підставою до більшої віри, як також і більшої любові та визнання для нашого Відкупителя. Так як і в інших школах, так і в Школі Христа, студенти вчаться в різному темпі та знаходяться на різних рівнях навчання: Деякі є на початковому етапі розвитку, інші середньо розвинені, а деякі осягнули вже етап зрілості, до якого всі повинні прагнути.
Можливо в попередні роки деякі з нас не прикладали зусиль у цій Школі, так, як би ми цього хотіли, але зробити це ще не запізно. Постановімо собі, що з цього року ми будемо більш відданими студентами, а якщо так зробимо, то результати будуть справді благословенні. По мірі, як ми будемо робити поступ, то переконаємося, що мир Божий, що вищий від усякого розуму, буде керувати нашими серцями. Проби віри та терпеливості перетворяться на благословенства, смуток і розчарування, пов’язані з земними надіями, стануть проводами Божої ласки, а життєві клопоти вторують дорогу до повної певності віри. Але цей благословенний стан можна осягнути лише через повне підкорення нашої волі під волю Господа у всіх справах.
Різниця між прагненням та чиненням
Можливо деякі кажуть: це те, чого я прагну від дня, коли я віддав для Господа усе своє, але ще цього не осягнув. Що можна ще зробити? Так, усі цілковито посвячені діти Божі прагнуть повністю піддати свою волю волі Божій, але є різниця між прагненням чинення певних речей та дійсним їх чиненням. Немає нічого поганого в добрих бажаннях; вони є справді важливі, але якщо в кінці-кінців не ведуть до дій, то не мають ніякої вартості. Деякі люди ніколи не підіймаються понад рівень бажання в справах свого життя. Вони пригнуть здоровіше харчуватися, розпочати й розвивати програму фізичних тренувань, щодня прагнуть присвятити певну кількість часу на студіювання Біблії, виконати якусь службу або сказати декілька добрих слів чи слів заохоти в ім’я Господа – але їх добрі бажання не переходять в дії.
Який є вихід? Не відмовляючись окремо від доброго бажання, спрямуймо усю свою силу волі на впровадження її в чин. Але тут знову потрібна обережність, оскільки сильна воля, яка буде не властиво спрямована, є великою силою, що може спровадити на манівці. Сумлінні люди є в особливій небезпеці у цьому відношенні, оскільки, якщо їх воля вхопиться за якесь рішення, яке схвалить їхнє сумління, то вони можуть зробити досить серйозну помилку. Можливо найкращим прикладом цього є Савл з Тарсу. На щастя він мав добре серце і, коли Господь втрутився й направив його мислення, то він став великим слугою добра.
Є тільки один безпечний спосіб поступування і ним є усвідомлення, що воля, в якій ми маємо висловлювати добрі слова й чинити добре, не є нашою власною волею, але Господньою волею, яку ми прийняли як свою власну, Повернімося в пам’яті назад до часу, коли ми стали учнями Господа. Чи не було це через підкорення нашої власної волі і чи перші наші лекції не стосувалися утримування нашої волі в мертвому стані? Ми зауважили, як наш великий Учитель допоміг нам в одержанні перемоги над власною волею. З надією ми доходимо до повної згоди зі словами поета:
Господи, любов Твоя перемогла –
Усе тобі, нічого нам. Обережність завжди потрібна
Навіть після прийняття Господньої волі за власну, а також постанови чинення Його волі, ми й надалі маємо поступати обережно. Завжди існує ризик невластивого розуміння Його волі та прийняття планів наших впавших недосконалих розумів або планів наших ближніх замість Господньої волі. Ми не повинні забувати, що Господь побуджає людських вчителів, щоб вони інструктували Його люд, але сатана також використовує людських розум та людських помічників, аби вони заводили в блуд та зводили. Бог дозволяє на те, аби навчити нас, що Він є нашим великим Учителем-Магістром. Він ставить Своє Слово як критерій, через який Його люд може відрізнити правдивих вчителів від фальшивих, кажучи: “Як вони не кажуть згідно цього Слова, то це через те, що немає в них жодного світла” (Іс. 8:20, KJV).
Коли ми звертаємося до Святого Письма, щоб довідатися, якою є Божа воля, то відкриваємо, щ велика праця, про яку просить наш Господь, не є працею для інших, але працею для нас самих: праця підкорення, перемагання себе, панування над собою. Апостол Павло підсумовує це в 1 Сол. 4:3: “Бо це воля Божа, освячення ваше.” Утвердьмо це в нашому розумі й не дозвольмо, аби ніщо інше – жодні інші правди ані блуди – не заслонило великої правди, що міститься в цьому вірші. Наша служба для домочадців віри та служба чинення добра усім людям має другорядне значення по відношенню до цієї найважливішої праці всередині нас. Апостол під натхненням заявляє: Хоч би ми навіть вражаюче проповідували Євангелію іншим та роздали свій маєток для нагодування бідних, чи стали б мучениками задля доброї справи, то без любові, яка є духом Отця та Христа, розвиненої в наших серцях як головного принципу життя, були б нічим з Божої точки зору (1 Кор. 13:1-3). І навпаки, якщо наша воля є мертвою, а Господня воля була вповні прийнята як наша власна в розумі, слові та ділі – то навіть, якби ми не використали усіх нагод для служби щодо інших – то можемо відпочивати з запевненням, що якщо ми збережемо таку поставу, то будемо зараховані до “переможців”.
Але, поза сумнівом, Бог відкриє нам нагоди, щоб наше світло світило Його славою і благословляло людство. Якщо ми шукаємо нагоди служби й не знаходимо їх, то можливо тому, що шукаємо якоїсь особливої служби згідно з нашими уподобаннями — тобто, що стара воля знову підкреслює свій авторитет. Або, можливо, що великий Учитель помічає пиху, що в нас ще залишається, яка найперше мусить бути упокорена. Через Своє Слово та провидіння Він може до нас говорити: “Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби”. Правдоподібно Господь помічає, що одержання важливішої служби від інших зашкодило б нам, доки ми не навчимося уроку покори – “Тож покоріться під міцну Божу [виконуйте таку службу, яку Його провидіння зробить для вас можливою] руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Пет. 5:6).
“Не дивуйтесь”
Цей рік правдоподібно принесе несподівані досвідчення, як приємні, так і неприємні. Деякі з Господнього люду можуть бути покликані до зношення різних “огняних” досвідчень, які навіть можуть схиляти до сумніву, чи наш стосунок до Господа є властивим. Апостол Павло під натхненням перестерігає нас про це в потішаючих словах: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас” (1 Петра 4:12).
Деякі з тих досвідчень можуть прийти в формі переслідувань. В 2 Тим. 3:12 Апостол Павло заявляє: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Чи ми коли-небудь зносили переслідування? Якщо ні, то можливо тому, що не живемо побожно? Можливо це наступна справа, якої ми лише пригнемо, замість того, щоб її виконувати. Якщо так, то повністю зречімося з нашої волі та почнімо виконувати Господню волю, приймаючи інструкції з Божого Слова та всяку людську поміч, яку Господу сподобається нам дати. Не повинно пройти багато часу перш ніж з’являться переслідування – і то часто з несподіваного боку.
А коли з’являться переслідування, то прийдуть також і спокуси, оскільки ворог буде впливати на наше впавше та недосконале тіло, намагаючись нас знеохотити і побуджаючи нас до несправедливого гніву, злоби, ненависті, заздрості та колотнечі. Якщо це не вдасться, то він звернеться до наших достоїнств, таких як почуття справедливості, чи нашої любові до родини та друзів. Його ціль – призвести до того, аби ми боролися з тим переслідуванням або щоб ми занедбали старання, щоб жити побожно. Коли так станеться, визнаймо, що переслідування є пробами нашої лояльності та відданості для Господа та Його Слова. Пригадаймо собі вірші, такі як Мат. 5:44: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”.
Інша ознака самоволі
І знову запитаймо самих себе: Чи ми є схильні до нарікання чи почуваємося розчаровані нашою долею в житті? Якщо так, то це наступна ознака, що наша воля не є мертвою, як ми того сподівалися. Якщо наша воля є похована в Господній волі, то ми не можемо зазнати жодного розчарування, оскільки в кожній життєвій справі ми будемо розпізнавати Боже поступування, нагляд та керівництво. В такий момент ми повинні пам’ятати про такі вірші як Рим. 8:28: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”.
У цьому всьому є добрі новини, оскільки так, як і фізичний опір зміцняє фізичне тіло, що має місце у випадку спортсменів, які підіймають вагу, то та ж сама засада має застосування і в нашому духовному житті. Перша битва є найтяжчою і кожна наступна перемога приходить легше, оскільки з кожною перемогою нова вола (Господня воля в нас) стає міцнішою. А кожна перемога приносить благословенства – щораз більший мир, радість та повну впевненість віри. Тільки з такої позиції буде можливим прийняття з відвагою та резиґнацією будь-яких проб віри, надії, любові чи терпеливості, які Господь може визнати за відповідні для нас в цьому році.
Розважмо коротко вірші з 5 розділу Євангелії Івана, які передують нашому віршу девізу. Ісус оздоровляв, власне, в день суботи і багато Євреїв переслідували Його, а навіть намагалися Його вбити, стверджуючи, що лікування в суботу були порушенням Закону (1-16 в.). Однак це дало нашому Господу добру нагоду до виголошення великих правд. Він вияснив, що ті діяння, які Він робив, не походили від Його злих намірів, але були Йому доручені Отцем і через Нього навчені.
Далі Він їм сказав, що навчиться і звершить ще більші справи в майбутньому (19-23 в.). Господь звернув увагу на те, що ці більші справи будуть доконані по відношенню до двох загальних класів – Церкви та світу – і що можливість осягнення вічного життя буде дана кожній особі з обох класів, а умовою його отримання буде віра та послух (24-29 в.). До речі, Ісус зробив тут натяк на той факт, що чуда, які Він робив, були передсмаком майбутніх більших діл, які Він разом з Церквою звершить для світу – особливо велике діло реституції в земній частині Його майбутнього Царства (Дії 3:19-21).
Наш вірш девізу
Тепер переходимо до віршу нашого девізу, останньої частини 30 віршу: “Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене”. Ісус об’являє тут єдність, що є між Ним та Отцем – єдність серця, розуму та цілі. Це та сама єдність, про прагнення до якої, при іншій нагоді, Господь заохочував Своїх послідовників (Івана 17:11). Ісус ніколи не стверджував, що Він є Отцем, ані, що є рівним Отцю. Найбільшим твердженням, яке Він зробив на цю тему, було те, що він є удостоєним Речником та Посланником Отця.
Послання до Євреїв 4:15 вказує, що Ісус був випробуваний на пункті Його повного підкорення волі Отця, так як є випробовувана повна лояльність Його послідовників. Це особливо показано в трьох спокусах, яким Він чинив опір на пустині (Мат. 4:1-11). Ключ до Його успіху знаходиться в Його відмові прийняти кожну пропозицію, суперечну Божому Планові.
Дивімося усі на Ісуса як на наш найкращий приклад відречення від себе і світу, а також постійного старання та чинення волі Отця. Крім того, споглядаймо на інші вірні приклади – в Біблії, в історії, а навіть на тих, кого ми знаємо з нашого життя.
Дорогі друзі, поєднаймо наші серця, наші молитви, а передусім нашу нову волю й постановімо, що будемо вповні віддані Господу, вповні відлучені на користь Господа, на скільки це є можливим, завжди полягаючи на Господню помічну ласку. Кажучи в загальному, в якій мірі ми гамуємо нашу волю й дозволяємо, аби Божа воля вповні керувала нашим життям, в такій самій мірі Господь буде в змозі безпечно нас вживати для Його прославлення, для принесення слави нашому Спасителеві, для допомоги в підтримці Його Плану і для благословення інших. І в такій мірі ми також одержимо благословення.
Нехай нашою молитвою до Бога кожного ранку будуть слова. “Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!” (Пс. 19:15). А кожного вечора зробімо перегляд дня, оцінюючи наше поступування, чи домінувала в ньому Господня воля, чи наша воля також мала на нього вплив. І поступаймо так, в молитві прохаючи про його прощення нам наших недомагань, а потім дякуючи Господу за силу і ласку, яка призвела до нашої перемоги. Як пісню, що супроводжуватиме вірш девізу, пропонуємо номер 244 (Пісні Зоріння Тисячоліття на англ. мові).
Теперішня Правда №36, 2005 р.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: