“Усе писання Богом надхнене, і корисне до навчання,
до докору, до направи, до виховання в праведності” – 2 Тим. 3:16
Ісус пообіцяв: “Блаженні голодні та спрагнені правди [того, що є правильне, добре й правдиве]; бо вони [не інші] нагодовані будуть”. “Просіть – і буде вам дано, шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам”. “І пізнаєте правду, – а правда вас вільними зробить [від гріха, блуду, легковажності, пересудів і суперечних та заплутаних людських теорій, визнань та релігій]” (Мат. 5:6; 7:7,8; Лук. 11:9,10; Ів. 8:32).
ДЕ МИ ЗНАЙДЕМО ПРАВДУ?
Існує розумний Творець, який дав людині здібність розуміти об’явлення Правди. Щоб знайти Правду, чисту “мудрість, що зверху вона”, ми повинні спочатку звернутись до Бога, “ОТЦЯ СВІТИЛ”, а Він її “дає просто та не докоряє” (Як. 1:5,17; 3:17), і не вірити “БАТЬКУ НЕПРАВДИ”, бо ним є “вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт [і щораз, то більше шанується, навіть відкрито]”, який “ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого”, “бог цього віку”, який “прикидається анголом світла”, і “для невіруючих [Слову Божому]… засліпив розум”, “він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, – бо він неправдомовець і батько неправді” (Об. 12:9; 1 Пет. 5:8; 2 Кор. 4:4; 11:14; Ів. 8:44; 14:30; 16:11).
Таким чином, в пошуках Божої Правди ніхто не повинен звертатися до людських та надхнених сатаною теорій, вірувань і традицій, – не дивлячись на їх популярність, – які здаються Правдою, та нею не є, але до Біблії (багато внутрішніх та зовнішніх свідоцтв доводять, що вона є Словом Божим, Правдою), про яку Ісус сказав: “Освяти Ти їх Правдою! Твоє слово – то правда.” (Ів. 17:17; 6:63).
Святе Писання може зробити нас “мудрим(и) на спасіння вірою в Христа Ісуса”, бо “ Усе писання Богом надхнене, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3:15-17).
Для того, щоб здобути Правду з Біблії, потрібна сумлінність, покора і лагідність разом з бажанням відкинути попередньо вироблені думки. Потрібно сказати собі “Бог правдивий”, хоча б це зробило так, що “кожна людина неправдива”; “Як вони не так кажуть, як це, то немає для них зорі ранньої”. Отже віра покладається не на мудрість людську, але на силу Божу (Рим. 3:4; Іс. 8:20; 1 Кор. 2:5).
ОТЕЦЬ СВІТИЛ І БАТЬКО НЕПРАВДИ
ОТЕЦЬ СВІТИЛ сказав Адамові: “в день [один день у Господа немов тисяча років – 2 Пет. 3:8; Пс. 90:4 – Адам помер, маючи 930 років] їди твоєї від нього ти напевно помреш [правильніше, вмираючи вмреш]” (Бут. 2:17).Але БАТЬКО НЕПРАВДИ явно заперечив Богові, коли висловлював до Єви свою першу велику неправду: “Умерти – не вмрете!“ (Бут. 3:4).
ОТЕЦЬ СВІТИЛ, засуджуючи Адама, сказав йому, що в момент смерті “вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, – і до пороху вернешся” (Бут. 3:19), але БАТЬКО НЕПРАВДИ стверджує, що в момент смерті Адам зовсім не вернувся до якогось попереднього стану, але надалі живий перейшов до зовсім нового.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ, як доводить історія, всюди виконує свій вирок смерті на людському роді, але БАТЬКО НЕПРАВДИ “звів” Єву, щоб вона повірила, що вона, Адам та його рід будуть жити далі і будуть як боги [ангели]” (Бут. 3:5; 1 Тим. 2:14).
ОТЕЦЬ СВІТИЛ виразно подав цю правду і в її світлі сказав християнам через Апостола Павла: “Та боюсь я, – як змій звів був Єву лукавством своїм, щоб так не попсувалися ваші думки, і ви не вхилилися від простоти й чистоти, що в Христі” (2 Кор. 11:3), але БАТЬКО НЕПРАВДИ зводить багатьох, щоб вони вірили, що Адам, людська істота, ніколи не сплоджена від Духа, якимось чином помер духовною смертю і, що він та цілий його рід після смерті і далі живе (в небі, в вічних муках чи в якомусь проміжному стані свідомості), а тому не мусить очікувати на день воскресіння.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ каже: “Бо доля для людських синів і доля звірини – однакова доля для них. Як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям… Все до місця одного йде [зовсім не до неба ані не на вічні муки]: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху” (Екл. 3:19,20; Пс. 49:15), але БАТЬКО НЕПРАВДИ стверджує, що більшості людей після смерті гірше, аніж тваринам – бо в момент смерті тварини перестають жити, і тому вільні від страждань, тоді як люди насправді не помирають, але живуть далі – майже всі з них в стані вічних мук.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ каже, що “стала людина живою душею [гебр. нефеш, чутлива істота]”, що “душа, що грішить, – вона помре”, що “не можуть зберегти свого життя” (Бут 2:7; Єзек. 18:4,20; Пс. 22:30 (KJV); 30:4; 78:50), але БАТЬКО НЕПРАВДИ навчає, що людська душа має вроджене безсмертя і не може померти; що всередині в людини є щось надзвичайно мале, нероздільне і невидиме і, що це обов’язково мусить існувати вічно.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ каже: Бо заплата за гріх – смерть, а дар Божий – вічне [протилежність смерті] життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 6:23), але БАТЬКО НЕПРАВДИ навчає чомусь зовсім протилежному, стверджуючи, що карою за гріх не є смерть, але вічне життя в муках, а також, що безбожні не отримають через Христа вічного життя як дару від Бога лише через те, що мають в собі безсмертну душу, якої Сам Бог не може знищити. Таким чином, він заперечує також вислів Ісуса, що Бог “може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні” [тут вжите грецьке слово не хадес, а ґехенна, що відноситься до другої смерті, повного і вічного знищення]” (Мат 10:28).
ОТЕЦЬ СВІТИЛ говорить, що “померлі нічого не знають”; “Чи сини його славні, того він не відає… чи в прикрому стані – того він не відає”; “Вийде дух його – і він до своєї землі повертається, – того дня його задуми гинуть”; “Бож у смерті нема пам’ятання про тебе, в шеолі хто ж тебе хвалити буде?” (Екл. 9:5,10; Йов 14:21; Пс. 146:4; 6:6; 115:17), але БАТЬКО НЕПРАВДИ навчає чомусь цілком протилежному, представляючи – часто через талановитих вчителів і артистів – померлих батьків, які живуть в духовному світі і керують своїми малими дітьми на землі.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ відноситься до Ісуса як до Того, Хто “Єдиний [крім Нього], що має безсмертя…” (1 Тим. 6:16), а також нагадує Церкві, щоб шукала “слави і честі і нетління [безсмертя]”, які Він “віддасть” її членам в першому воскресінні (не раніше), в “день гніву та об’явлення справедливого суду Бога”, тепер в час утиску при кінці віку Євангелії. Члени цієї Церкви як наречена Христа “подібні до Нього” і “зодягнені в нетління” (Рим. 2:5-7; Об. 20:6; Дан. 12:1-3; 1 Ів 3:2; 1 Кор. 15:53, 54), але БАТЬКО НЕПРАВДИ стверджує, що людська душа має вроджене безсмертя і, що це дурість шукати зодягнення в те, чим ти вже володієш і маєш від першої миті свого існування.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ каже, що Ісус “первороджений з мертвих” (Кол. 1:18; Об. 1:5); що лише ці сплоджені від Духа через Його Слово Ів. 3:5; 1 Кор. 4:15; Як. 1:18; 1 Пет. 1:3, 23, 25), а потім народжені від Духа із стану смерті – воскреслі –так, як Ісус, могли ввійти до небесної, духової, невидимої фази Царства Божого, а тому до першого приходу Ісуса “не сходив на небо ніхто” Ів. 3:13); що до дня Зелених Свят Давид “не зійшов бо на небо” (Дії 2:29-34); що навіть Апостоли повинні були очікувати на коронування безсмертним життям, їх небесною нагородою, аж до другого приходу Ісуса (Об. 2:10; 1 Кор. 15:48-54; Кол. 3:4; 1 Сол. 4:13-17; 2 Тим. 4:8; 1 Пет. 1:4, 5,13; 5:4; Ів 14:2,3; 1 Ів 3:2), коли в воскресінні праведних в День Суду (Дії. 17:31; 2 Пет. 3:7, 8) Христос нагородить весь свій люд, разом з пророками стародавніх часів (Мат. 16:27 Лук. 14:14; Об. 11:18; 20:12; 22:12), але БАТЬКО НЕПРАВДИ навчає, що ніхто не мусить очікувати, але з моментом смерті всі засуджені і отримують або вічне життя в небі, або в вічних муках в огняному пеклі визнань, яке було запозичене через папство від поганських релігій і прийняте більшістю протестантів.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ каже, що (з огляду на воскресіння) ті, хто вмирає в Адамі не гинуть, “бо надходить година, коли всі, хто в гробах, – Його голос почують…”; бо Христос “дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого”; таким чином Бог “хоче, щоб усі люди спаслися [від Адамового осуду й смерті], і прийшли до пізнання правди”, а потім отримали одну повну і цілковиту можливість отримати вічне життя як дар від Нього (до цього часу порівняно небагато мали таку можливість).Тому не сумуймо “як і інші, що надії не мають” про тих, “що сплять” в позбавленому свідомості сні смерті, “у земному поросі”, бо вони “збудяться” – “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (Ів. 5:28, 29; 1 Тим. 2:4-6; 1 Сол. 4:13-17; Дан. 12:2; 1 Кор. 15:22), але БАТЬКО НЕПРАВДИ навчає “Умерти – не вмрете (Бут 3:4) – буде здаватися, що ви померли, але це лише ваше тіло засне в смерті, а ви (душа) будете цілком свідомі, більш живі, аніж перед тим, тому що воскресіння означає лише нове з’єднання і прилипання до вас ваших тілесних тіл, яких ви насправді зовсім не потребуєте.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ обіцяє, що коли людський рід внаслідок досвіду пізнає жахливі наслідки гріха, тоді Він в Своїй мудрості, справедливості, любові та силі очистить свесвіт від усіх злих, які не надаватимуться да направи – “безбожних усіх Він понищить”; “і стануть вони, немов їх не було”; “не буде безбожного” – “загинуть… заникнуть” (Пс. 145:20; 37:10,20; Об. 16); “І ці підуть на вічную муку [грецьке слово коласін, відтяття: не вічні муки, але вічне відтяття від життя, тобто вічна смерть, повне, цілковите і вічне знищення – друга смерть, “Бо заплата за гріх – смерть” – Рим. 6:23]; а [в протиставленні] праведники – на вічне життя (Мат 25:46), але БАТЬКО НЕПРАВДИ заперечує й легковажить святими прикметами Божого характеру, а також глумиться над Ним, представляючи Його як мстивого і демонічного запекло тортуруючого мільярди Своїх людських створінь. Сатана погано перекладає, погано застосовує і погано пояснює гебрайське слово шеол і грецькі слова хадес та ґехенна, надаючи їм фальшивого значення місця, де ніби то більшість людського роду перебуває в муках.
ОТЕЦЬ СВІТИЛ вживає огонь як символ знищення – “Як Содом і Гоморра [в їх повному знищенні]… понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад” (Юди 7) – це не означає, що цей огонь вічно палає, але, що він знищив їх на завжди (міста, не людей, які мають в майбутньому шанс на спасіння (Єзек. 16:46-63; Мат. 10:15; Лук. 10:11, 12) і таким чином зображує знищення, так як його зображують черв’як та огонь в Іс. 66:24 і Мар. 9:43-48 (тут вжито не хадес, а геєнна, долина Гінном, місце знищення відходів). Знищення зображене також в озері огню та сірки в Об. 20:14,15; 21:8 (оскільки, “це [зображує] – друга смерть” – не життя!), але БАТЬКО НЕПРАВДИ, щоб підтримати свій перший обман, навчає, що огонь символізує не знищення, але збереження, а також, що озеро огню не є другою смертю, але другим життям, вічним існуванням в неймовірних тортурах, яких завдають вогнетривкі демони і т.п..
ОТЕЦЬ СВІТИЛ навчає, що “вічний огонь” (знищення) “дияволові та його посланцям приготований” (Мат. 25:41); що диявол “був укинений в озеро огняне та сірчане [другу смерть – повне, цілковите і вічне знищення]… і мучені будуть вони день і ніч на вічні віки” [басанізо, грецьке слово, яке відповідає тут слову “мучені”, має основне значення випробовувати; порівняй з віршами Іс. 14:16; 66:24, які доводять, що праведні вічно будуть “дивитися”, “приглядатися” і “вийдуть”, що означає, що будуть розумово розважувати, випробовувати, піддавати дослідженню злих, які не захочуть виправитися. Внаслідок цього випробовування чи досвідчування вони прийдуть до висновку, що слушно заслужили на знищення по причині свого нерозлучного зв’язку зі злом] (Об. 20:10); Що Христос знищить “того, хто має владу смерти, цебто диявола” (Євр. 2:14); що сатана, котрий як Люцифер (носій світла) був “ув Едені, садку Божому” – “бездоганний… аж поки не знайшлася на тобі несправедливість”, буде цілковито і навічно знищений – “не буде тебе аж навіки” (Іс. 14:12-20; Єзек. 28:11-19), але БАТЬКУ НЕПРАВДИ не подобається явні пророцтва, які стосуються його остаточного знищення, і тому зводить (1) деяких (Християнських Вчених і т. п.), щоб вони заперечували його особовість (стверджуючи, що від є тільки злим принципом), (2) інших (універсалістів і т. п.), щоб вірили, що “озеро огняне” символізує очищення та збереження – що остаточно усі будуть врятовані до вічного життя, а також (3) ще інших, щоб вони заперечували існування Бога або вірогідність Біблії, а також її Божественне натхнення.
Таким чином остаточно Бог, ОТЕЦЬ СВІТИЛ, Котрий “є любов” (1 Ів. 4:8), матиме чистий всесвіт. Всі злі будуть знищені і діяльність зла припиниться – “закриває уста свої всяке безправ’я” (Пс. 107:42). Кожне створіння на небі й на землі приєднається тоді до величного, вічного гімну вихваляння Бога й Христа, кажучи “Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення, і честь, і слава , і сила на вічні віки!” (Об. 5:13,14).
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: