Якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягнулися в нову, що відновлюється для пізнання за образом Створителя її — Кол. 3:9, 10.
Тільки в наших розумах і в нашій волі старі речі проминули, а всі стали новими. А в дійсності ця зміна буде довершена тоді, коли смертне зодягнеться в безсмертне, а тлінне зодягнеться в нетлінне – підняте в славі і в силі, як духовні істоти. Але, в міжчасі, аби ми могли бути визнані гідними мати участь у воскресінні праведних, від нас вимагається виявлення готовності розуму, наших щирих прагнень стати тим, чим би хотів Господь, щоб ми були. Цього в жодній мірі не можна краще показати Господу і самому собі (щоб переконатися, що це буде краще для нас), як тільки через суворий контроль наших сердець і наших думок. – R 3304
* * *
Люди Божі «скинули» людину стародавню в тому значенні, що відреклися людської волі щодо себе і світу. Вони «зодягнулися» в нову людину в тому значенні, що прийняли Божу волю за власну, і не лише в справах людських, але й духовних. Таким чином в них щоденно відновлюється Божий образ, коли вони перемінюються зі слави меншої подібності до слави більшої подібності, аж доки цей образ, характер, не стане в них досконалим. Засобом, за допомогою якого здійснюється ця переміна, є Слово Боже, прийняте зі зрозумінням і вірно застосовуване добрими і шляхетними серцями в життєвих досвідах.
Теж недбалий у праці своїй – то брат марнотратнику — Пр. 18:9.
Ми не можемо дивитись на марнотратство якої-небудь Господньої дитини без відчуття, що, не дивлячись на те, яким великим є її поступ в пізнанні розуму Господнього в певних відношеннях, вона все ще має певні недоліки в цьому відношенні. Оцінення дару і пошана для Дарителя містить в собі поняття старанності і доморядництва в стосунку до тих всіх дарів, які приходять до нас від нашого Небесного Отця – як дочасних, так і духовних. Згідно з приповістями нашого Господа, Він вимірює нашу любов і ревність відповідно до міри вживання або надуживання талантів, можливостей і благословенств, уділених нам тепер. – R 3332
* * *
Дух людини недбалої є духом марнотратства. Недбалий марнує свій час, який є цінним і незворотнім. Він марнує свої таланти, які міг би удосконалювати. Втрачає можливості, які переходять до інших. Марнує енергію, яка іржавіє від бездіяльності. Втрачає репутацію, якої ніколи не поверне. Втрачає товаришів, які його залишають. Втрачає свій достаток, який забирається від нього. Руйнує свій характер, а це понижує його. Марнує своє життя, яке забирається від нього. Втрачає вічність, яка є для нього втраченою. Тому нехай недбальство буде далеко від нас як Господніх святих!