Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, – каже Господь, – і не торкайтесь нечистого, – і Я вас прийму — 2 Кор. 6:17.
Тільки ті, які свідомо живуть відлученими від світу в справах духовних, а братами вважають лиш тих, які визнають обрізання серця і прийняття до Божої родини, зустрінуться з опозицією моралістів, вільнодумців і вищих критиків, а також мас, які ненавидять світло, тому що воно засуджує їхню темноту – доктринальну і будь-яку іншу. І, все ж, це єдиний добрий і безпечний спосіб поводження. Було б набагато краще, якби тільки правдивих ізраїльтян визнавали за братів, щоб таким чином правдива пшениця стала відокремлена від куколю. – R 2510
* * *
Це є Божою волею, щоб Його люд був відлучений від усіх зобов’язань, співпраці та симпатій щодо інституцій і практик, які перебувають під контролем сатани і мають його духа. Це означає відлучення від спілкування і від духа усіх тих людей, які свідомо чи несвідомо є слугами сатани, а також, на скільки це можливо, відлучення від спільноти з ними. Таким чином ми зможемо у значній мірі уникнути заплямування всім, що нечисте. Що з того, що деколи ми мусимо бути самотніми? Ми можемо потішити себе думкою, що Господь мав ті самі досвідчення перш за нас, і що Бог нас приймає і нас супроводжує. Таке прийняття і супроводження компенсує усі втрати.
Усі посвячені слуги Господа віддали своє життя в жертву, коли стали послідовниками Агнця. І якби вони могли постійно усвідомлювати власне посвячення, то були б готові кожної миті завершити цю жертву, згідно з побажаннями Господа і засобами та способами, на які дозволить Його провидіння. Нехай посвячені Господу… завжди пам’ятають про те, що жодна волосина не може впасти з їхньої голови без відома і дозволу їхнього Отця, а постава їхніх сердець повинна бути така, як виразив наш дорогий Відкупитель: … «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?». Виразом їхнього серця повинні бути слова поета:
Я завжди вдоволений зо своєї долі,
Бо прийняв я керівництво Божої волі. – R 3407
* * *
Ці слова є правдою в стосунку до всієї Церкви і до окремих її членів. Бог має властивий час на все, що пов’язане з Його Планом. Відповідно, ми бачимо прекрасні обриси часу, що позначають досвіди Церкви. Це в багатьох деталях підтверджують особливо паралельні епохи, які виконуються з точністю до дня. Так, Бог не дозволяє навіть на найменшу помилку в обрисах часу, коли це пов’язано з Церквою. Ту ж саму турботу Він виявляє і до окремих її членів. Він приготовляє кожне переживання, досягнення, завдання та привілей саме тоді, коли це принесло б Йому найбільшу славу, а їм – користь.