Щоденно і щохвилини ми можемо зберігати себе в Господній любові через послух і зростаючу любов до принципів праведності. Ми повинні також радіти з кожного життєвого досвіду – з його випробувань, його труднощів, смутків, розчарувань і т.п. – не менше, чим з його приємностей, якщо через який-небудь з цих засобів чи через усі разом Господь буде нас навчати і давати нам ясніше зрозуміння наших власних недомагань і краще пізнання цього досконалого права свободи і любові, яке Він встановив і стосовно якого вимагає повного і вірного підкорення нашого серця. – R 3021
* * *
Божа Любов – яка складається з безкорисливої любові до Отця і Сина з усього серця, розуму, душі і сили; з безкорисливої любові до братів, більшої, ніж до себе; з безкорисливої любові до людського роду загалом, а навіть до ворогів, як до себе самого – не залишається сама по собі в людських серцях в теперішніх умовах. Хто не старається зберегти її в умовах, що ведуть до її знищення, напевно, втратить її. Тому, коли ми осягнули цю любов, стараймося її втримати.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.