А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості — Лук. 8:15.
Кожен, хто хоче себе пожертвувати, обов’язково мусить бути лагідним, покірним і здібним до навчання, бо інакше він зійде з цієї дороги. Він також мусить навчитися розвивати Господню ласку в напрямку терпеливості, бо терпеливість необхідна при самозреченні і зношенні часом і несправедливості, коли немає можливості її уникнути, не зробивши шкоди Господній справі чи комусь з Його люду. Це також означає вироблення братерської доброзичливості – словом, розвитку в наших серцях і в нашому житті всього того, чого бажає Божа воля, а саме: любові, яка мусить бути осягнена у великій і переважаючій мірі, перш, ніж ми завершимо нашу земну жертвенну працю. – R 3265
* * *
Чесне і добре серце є найкращим з усіх маєтків, бо таким серцям Бог дає Правду, в таких серцях Правда тримається, через такі серця діє і приносить багатий плід, який остаточно дозріває до Божої подоби, необхідної всім тим, які братимуть участь з Христом в керуванні справами Царства.
Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? — Євр. 12:7.
Характеру не можна виробити зовсім без випробувань. Він як рослина: спочатку є дуже делікатним і потребує багато сонячного світла Божої любові, частого підливання дощем Його милості, доброго підживлення через застосоване знання про Його характер як доброї основою віри і натхнення до послуху. А потім, коли він таким чином розвинеться під впливом сприятливих обставин, то він готовий до очищення рукою дисципліни, і здатний переносити певні труднощі. Поволі, як сила характеру поступово розвивається, застосовувані проби служать лише для того, щоб розвинути більше сили, краси і чеснот, аж остаточно він стає утверджений, розвинений, уґрунтований і вдосконалений – через страждання. – R 1805
* * *
Якщо наші тілесні батьки карали нас для нашого добра, то ми не повинні погано судити про нашого Небесного Отця, коли Він карає нас для нашого добра. Відсутність таких карань є доказом, що ми не є Його синами. Отримання таких карань підтверджує Його Отцівство, а наше синівство. Тому нехай карання не знеохочують нас, а будуть запевненням, що ми є Божими синами, і нехай також спонукають нас до направи.