Бо вам терпеливість [радісна витривалість, сталість] потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю — Євр. 10:36.
Тут ми бачимо, що випробування є не просто виконання Божої волі. Після осягнення цього стану, цієї риси характеру в наших серцях, в нашій волі (якщо в тілі, то частково), ми повинні через терпеливу витривалість закріпити Божу справедливу волю як право нашого серця, як правило життя за всяких обставин та умов. Тільки тоді, не раніше, ми будемо мати серця в такому стані, який надається до Царства. Апостол Яків говорить: «Досвідчення вашої віри дає терпеливість [терпеливу витривалість]»; це означає, що якщо наша віра витримає це випробування, то виробить в наших характерах терпеливу витривалість. Інакше, якщо не осягнемо терпеливої витривалості, то це означатиме, що наша віра не витримала випробування, і що ми не надаємось до Царства. – R 2790
* * *
Під терпеливістю Біблія визначає не просто довготерпіння, але й витривалість, сталість, непохитність, яка дозволяє радісно тривати в негараздах, котрі натискають на нас під час правильного поводження. Під вчиненням Божої волі Апостол, здається, мав на думці розвивання любові аж до досягнення мети; бо суть Божої волі стосовно нас, або ціль наказу – любов від чистого серця, і доброго сумління і нелукавої віри. Після досягнення цього ступеня любові, єдиною необхідною річчю є витривалість в її застосуванні, в радісному зношенні кожної перешкоди, яка стоїть на шляху виконання її наказів. Це остаточно зробить нас переможцями, і таким чином гарантує нам успадкування всіх благословенств, які містяться в скріпленій присягою обітниці, призначеній потомству Авраама.
Ми не повинні покладатися на вождів, але на Господа. Це не означає, що ми не повинні довіряти вождям і визнавати їх, бо ж ціла історія діяльності Господа з Його типічним і антитипічним народом показує, що Йому було до вподоби вживати людських посланців як Своїх представників у навчанні та провадженні Свого люду від ласки до ласки, від знання до знання. З цього потрібно взяти такий урок, що Господь вповні компетентний керувати Своєю працею, і хоча ми шукаємо Його керівництва в людських представниках, то, однак, наші надії ми не покладаємо на них, на їх мудрість і силу, а тільки на Господню мудрість і силу, яка веде їх, а через них також і нас. – R 3077
* * *
Ідоли це не завжди вульгарні фізичні статуї. Ними є всі фізичні, розумові, моральні і релігійні об’єкти, окрім Єгови, яким люди вклоняються і віддають найвищу честь. Те, чому хтось віддає найвищу честь, є його богом. І якщо це буде не Єгова, то це – ідол. Дивлячись так, ми бачимо, що деякі роблять ідолів зі своїх віровизнань, деномінацій, сект, з себе самих, своїх амбіцій, вигляду, вбрання, вигоди, освіти, становища, популярності, безпеки, думки про себе, прав, уподобань, дому, власності, родини, титулів, друзів, країни, вождів, протилежної статі і т.п. Це ті ідоли, які приваблюють нас, хоча ми й утримуємось від вульгарних поганських ідолів. Апостол особливо заохочує нас берегтися. Поблажливість до них означає рух назад в посвяті, в якій ми присягали бути мертвими для себе і світу, а живими для Бога – це означає, що ми знову, на радість сатани, стаємо слугами гріха, омани, самолюбства і світовості.