А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса! — 2 Тим. 2:3.
Правдивий воїн не дебатує над своєю справою. Слушним є припустити, що таке рішення він прийняв, будучи переконаний в її справедливості та слушності ще перед тим, як приступив до її виконання. Відтоді він доводить її та відкидає усе, що їй суперечить. Він готовий усе віддати в її обороні, і буде усе віддавати. Це честь – служити Христу чесно і в повній відданості. Яка невимовна радість – бути на правильному боці, знати, що поза полем крові і долиною тіні смерті є щедрий вхід до радості і миру переможного Царя царів! Задля цієї надії ніхто не повинен ухилятися від труднощів боротьби, здригатися перед люттю ворога чи тремтіти перед неминучістю голоду, спраги, наготи, ран або смерті. – R 3162
* * *
Господній народ – це воїни в армії, в якій Ісус є Командувачем. Їх боротьба вимагає великої витривалості через численні труднощі, на які вони наражаються. Вони мусять зберегти самозречення, не дивлячись на багато нестатків. Їхні численні недоліки виснажують витривалість мало не до зомління. Їхні вади змушують виявляти витривалість, щоб не знеохочуватися, а напруження випробувань і страждань може зноситися лише через духа, загартованого в зношенні труднощів і підтримуваного Господом.
Бо це воля Божа [щодо вас], – освячення ваше — 1 Сол. 4:3.
Звертаючись до Божого Слова, аби упевнитись, що є Божою волею, ми дізнаємося, що та велика праця, якої Бог вимагає від нас, не є працею для інших, але працею в нас самих, працею підкорення, перемагання та опанування себе самого. Тому-то все інше – наше служіння домочадцям віри і наше чинення добра всім людям через місцеві і закордонні місії – є підмогою для цієї найважливішої праці в нас самих. Тому Апостол Павло під впливом натхнення говорить, що хоч би як красномовно ми проповідували Євангелію іншим, і навіть якби все наше майно віддали на їжу бідним, чи стали мучениками за добру справу, то без любові, що є Духом Христа і Отця, розвиненої в нас як домінуючої засади життя, ми були б нічим з Божої точки зору. – R 2411
* * *
Освячення означає відречення від себе самого і світу, а посвячення себе на служіння Богові. Практикування його в повній мірі розвине в нас характер, подібний до характеру Небесного Отця. Не менш важливою справою, аніж розвиток характеру, подібного до Божого, є прийняття Божої волі Його дітьми; і кожен, хто під час покликання з вибору піддався Божій волі, буде цілком таким, яким є Бог на духовному рівні існування, тоді як під час Посередницького панування Христа таке підкорення буде нагороджене досконалим людським життям.