Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу — Рим. 12:1.
Віддавання всього, що ми посідаємо, в Господній службі є не лише розумною річчю, але це є дуже малою жертвою, набагато меншою від тієї, яку ми хотіли б віддати Богові, Котрий проявив до нас стільки співчуття і милосердя. Ми повинні мати таке почуття, ніби взагалі немає нагороди за самопосвяту. Хоча Бог зв’язав з посвяченням великі нагороди і благословенства, однак ми повинні зрозуміти, що відмова їх прийняти не лише вказувала б на недостатнє оцінення Господнього милосердя, але також на слабкість розуму, розсуду, який нездатний співставити триваючі впродовж кількох коротких років нікчемні і скороминущі приємності, що випливають з самоволі, з вічністю радості, благословенств і хвали в гармонії з Господом. – R 2642
* * *
Ця настанова дана не для того, щоб спонукати нас до посвячення в надії отримати велику нагороду, але швидше, щоб учинити це по причині великого довір’я до Бога, вдячної любові за отримане добро і оцінюючої любові за добро, котрим є Бог і котре Він виявляє. Ці достоїнства – діючи в нас через Правду, яка стала зрозуміла і пережита у виправданні – допомагають нам віддати Богові наше мале людське все, не лише в його представленні перед Ним, але також в повному виконанні в смерті як жертві. Якщо ми практикуємо силу, любов, справедливість і мудрість, які в нас щоденно виробляє Господь, то будемо в стані виконати нашу посвяту Богу на славу, іншим на користь і собі для вічного добра.
Вірші Зоріння: 37. Статті з Вартової Башти: R 5422.
Питання: Чи дотримувався я своєї посвяти цього тижня? В яких обставинах моя посвята була випробовувана? Як я відповідав на заклик до посвяти? Що мені допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь — Лук. 2:10, 11.
Хоча ми не можемо погодитися з тим, що цей день є властивим днем для святкування народження нашого дорогого Відкупителя, та мусимо наголосити, що це мало місце біля першого жовтня (Студії Святого Письма, Том 2, 58 с.). Оскільки Господь не висловив Свого бажання, щоб ми святкували Його день народження, то не має значення, в який день буде святкуватися ця важлива для всіх подія. В цей так загально святкований день, ми також можемо приєднатися до тих всіх, чиї серця палають любов’ю й оціненням Бога і Спасителя. Звичай давати один одному подарунки в цю пору року здається особливо відповідним. Бог є Дарителем кожного доброго і досконалого дару. Бог постійно дарує, а ми отримуємо від Нього, але серед усіх Його дарів найбільшу вартість має для нас дарування Ним Свого Сина, Який став нашим Відкупителем. – R 3289
* * *
Добра новина великої радості для всіх людей звіщає наступні численні благословенства: прощення гріхів, наслідком якого буде воскресіння померлих; докладне знання Правди; створення для людського роду умов, які не сприяють гріху й омані, а сприяють правді й праведності; благотворний Христовий вплив, який діє на всіх; допровадження до того, що кожне коліно зігнеться і кожні уста визнають Його владу; уділення всім Святого Духа і привілеїв Святої Дороги. Це ті благословення Угоди, скріпленої присягою, які запевняють «насінню», що воно буде адміністратором для людства. Ціна викупу, досконала людська істота, мусила існувати, перш ніж могла бути складена як підстава тих всіх благословенств. Тому Той, хто мав бути Господом і Христом, мусив народитись в людській природі. І про Його прихід на світ Ангел міг благовістити як про передвістя благословенного розвитку, який має своє коріння в народженні Немовлятка в Віфлеємі, а свій плід – в реституції людини.