Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу — Рим. 12:1.
Віддавання всього, що ми посідаємо, в Господній службі є не лише розумною річчю, але це є дуже малою жертвою, набагато меншою від тієї, яку ми хотіли б віддати Богові, Котрий проявив до нас стільки співчуття і милосердя. Ми повинні мати таке почуття, ніби взагалі немає нагороди за самопосвяту. Хоча Бог зв’язав з посвяченням великі нагороди і благословенства, однак ми повинні зрозуміти, що відмова їх прийняти не лише вказувала б на недостатнє оцінення Господнього милосердя, але також на слабкість розуму, розсуду, який нездатний співставити триваючі впродовж кількох коротких років нікчемні і скороминущі приємності, що випливають з самоволі, з вічністю радості, благословенств і хвали в гармонії з Господом. – R 2642
* * *
Ця настанова дана не для того, щоб спонукати нас до посвячення в надії отримати велику нагороду, але швидше, щоб учинити це по причині великого довір’я до Бога, вдячної любові за отримане добро і оцінюючої любові за добро, котрим є Бог і котре Він виявляє. Ці достоїнства – діючи в нас через Правду, яка стала зрозуміла і пережита у виправданні – допомагають нам віддати Богові наше мале людське все, не лише в його представленні перед Ним, але також в повному виконанні в смерті як жертві. Якщо ми практикуємо силу, любов, справедливість і мудрість, які в нас щоденно виробляє Господь, то будемо в стані виконати нашу посвяту Богу на славу, іншим на користь і собі для вічного добра.
Вірші Зоріння: 37. Статті з Вартової Башти: R 5422.
Питання: Чи дотримувався я своєї посвяти цього тижня? В яких обставинах моя посвята була випробовувана? Як я відповідав на заклик до посвяти? Що мені допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Ми не повинні покладатися на вождів, але на Господа. Це не означає, що ми не повинні довіряти вождям і визнавати їх, бо ж ціла історія діяльності Господа з Його типічним і антитипічним народом показує, що Йому було до вподоби вживати людських посланців як Своїх представників у навчанні та провадженні Свого люду від ласки до ласки, від знання до знання. З цього потрібно взяти такий урок, що Господь вповні компетентний керувати Своєю працею, і хоча ми шукаємо Його керівництва в людських представниках, то, однак, наші надії ми не покладаємо на них, на їх мудрість і силу, а тільки на Господню мудрість і силу, яка веде їх, а через них також і нас. – R 3077
* * *
Ідоли це не завжди вульгарні фізичні статуї. Ними є всі фізичні, розумові, моральні і релігійні об’єкти, окрім Єгови, яким люди вклоняються і віддають найвищу честь. Те, чому хтось віддає найвищу честь, є його богом. І якщо це буде не Єгова, то це – ідол. Дивлячись так, ми бачимо, що деякі роблять ідолів зі своїх віровизнань, деномінацій, сект, з себе самих, своїх амбіцій, вигляду, вбрання, вигоди, освіти, становища, популярності, безпеки, думки про себе, прав, уподобань, дому, власності, родини, титулів, друзів, країни, вождів, протилежної статі і т.п. Це ті ідоли, які приваблюють нас, хоча ми й утримуємось від вульгарних поганських ідолів. Апостол особливо заохочує нас берегтися. Поблажливість до них означає рух назад в посвяті, в якій ми присягали бути мертвими для себе і світу, а живими для Бога – це означає, що ми знову, на радість сатани, стаємо слугами гріха, омани, самолюбства і світовості.