Молитва – Великий Привілей

МОЛИТВА – ВЕЛИКИЙ ПРИВІЛЕЙ

Мат. 6:1-18

«Стережіться виставляти свою праведність перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі» (Мат. 6:1, ASV).

Наш Учитель в цій лекції говорить про правильний і неправильний спосіб давання милостині. Розважаючи цю тему, Він пояснює також поняття правильної і неправильної молитви та правильного і неправильного посту. У всіх цих справах Ісус відкрито критикує лицемірство і театральні вистави. Єдиним мотивом, який схиляє послідовників Ісуса до дій, повинно бути прагнення уподібнитись Небесному Отцю і отримати Боже схвалення. Можуть виникнути ситуації, в яких час і місце сприяють даванню милостині, коли давання добровільної жертви в присутності інших є цілком нормальним, а молитва в присутності інших є цілком властивою річчю, і коли інформація про практикування посту може дійти до людей, не викликаючи докору.

Мотив, який схиляє нас до дій, Великий Учитель ставить на перший план. Якщо дія виникає з самолюбних мотивів; якщо ми намагаємось робити щось напоказ, для оплесків чи матеріальної користі, то  таке поступування не може отримати Божого схвалення чи благословенства – «Блаженні чисті серцем». Інші можуть бачити, що ми робимо добрі вчинки чи молимося, чи постимо, але ми не маємо давати добровільні пожертви, молитися і постити заради того, щоб інші це бачили. Про тих, які так поступають наш Господь говорить, що «вони мають вже нагороду свою» – нічого більше над те їм не належить. Вони отримують бажаний розголос.

ПРИВІЛЕЙ МОЛИТВИ

Молитва є привілеєм. Ісус не наказував своїм учням молитися, а також не визначив форми в якій вони повинні молитися, доки вони самі Його про це не попросили. «Молитва є щирим прагненням серця – вираженим або не вираженим словами». Божий люд мусить відчувати особисту потребу Божої ласки і допомоги, щоб оцінити привілей наближення до Бога і трону небесної ласки. Проби і труднощі, клопоти і спокуси життя схиляють Божих дітей до молитви. Стан, в якому їм подобається можливість прийти до Бога не тільки тоді, коли їх пригнічують клопоти, але також і тоді, коли переповнює радість, яка схиляє до вдячності, до віддання честі, хвали і вираження прославлення, свідчить про кращий і вищий християнський розвиток.

Зауважмо, що наш Господь не говорить про те, яким чином світ повинен молитися. Він звертався лише до Своїх учнів: «Ви ж моліться отак». Треба визнати, що загалом язичники, все людство, не мають доступу до Бога. Тільки ті, які залишаються в союзі угоди з Богом (євреї і християни) отримали від Бога запевнення, що їх прохання будуть Ним прийняті. Таке твердження може викликати в декого здивування, бо зазвичай є поширене заохочення і схиляння всіх до молитви. Однак, якщо поглянути на ситуацію, то видно усталені принципи, які лежать в основі обговорюваної теми. Звернімо на це увагу. Цілий світ, рід Адама, був відлучений від Бога по причині грішних вчинків. Адам був зв’язаний з Богом угодою, завдяки чому тішився привілеями становища сина Божого. Цей стан охоплював привілей спільноти, єдності, молитви, Божого нагляду й опіки, які могли дати навіть вічне життя. Але непослух Адама спричинив розірвання цієї угоди – припинення зв’язку, а також всіх привілеїв (Ос. 6:7). Тільки ті, які були знову прийняті Богом, яким Бог знову дозволив увійти в зв’язок угоди, тішаться тепер привілеєм молитви. Таким чином були трактовані буквальні ізраїльтяни під угодою Закону і в зв’язку з тим Храм в Єрусалимі був названий Домом Молитви. Він мав служити особливо єврейському народу, але всі народності мали привілей стати єврейськими новонаверненими і тим самим отримати всі привілеї євреїв, що також включало привілей молитви.

Наш Господь, через власну кращу жертву за гріхи, зробив святими і гідними доступу до ще вищого привілею молитви тих, які були Його учнями і послідовниками. Починаючи з П’ятидесятниці, вони були названі Божими синами і тішилися сплодженням від Святого Духа. Спочатку це були лише віруючі євреї, але у властивому часі серединна перегородка, перепона, яка ділила євреїв і язичників, була знесена. Всі віруючі язичники, почавши від Корнилія, були прийняті як сплоджені від Духа сини і як таким їм був даний привілей молитви (Дії 10).

Язичники увійшли в споріднення з Богом не через Мойсеєву угоду Закону, але через угоду жертви, завдяки силі якої вони були покликані і прийняті як співспадкоємці з Христом – «Позбирайте для Мене побожних моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною» (Пс. 50:5). Тільки ті язичники, які прийняли Христа і увійшли з Ним в угоду жертви, можуть в цьому віці стати Божими синами і тішитися привілеями синівства, до яких належить молитва. Звичай заохочення до молитви людей, які знаходяться поза межами зв’язків угоди з Богом, є небіблійним і нерозумним. «Грішників Бог не послухає» (Ів. 9:31). Ті, які прийшли до Нього через Христа, були прийняті тільки тому, що Ісус є їх Заступником. Тому ми можемо виразно побачити, що ті, які наблизилися до Бога з власного імені, – не прийнявши Заступника та поставлених Ним умов учнівства, – не можуть займати в Отця ніякого становища, а їх молитви не є прийнятими.

Замість того, щоб заохочувати наших друзів і сусідів молитись до Бога і вірити, що їхні молитви будуть вислухані, ми повинні дати їм біблійну пораду – заохочувати до покаяння за гріхи згідно зі свідоцтвом Божого Слова і до повного посвячення і наслідування Ісуса. Тоді вони, як Божі сини, отримають всі привілеї синівства, а також славні перспективи на майбутнє.

ПОРОЖНІ ПОВТОРЮВАННЯ  ЯЗИЧНИКІВ

Всі, які не залишили цього світу і не ввійшли через Христа в зв’язок угоди з Богом, є язичниками. Ті, які стоять з боку і не розуміють цієї Єдиної Дороги, Єдиних Дверей, які провадять до Божої ласки, даремно чекають, що будуть вислухані через свою велемовність, повторюючи свої молитви. Деякі вживають молитовні барабани, інші чотки, а ще інші по сто разів повторюють визначені фрази.

Ніхто окрім послідовників Ісуса не вислуховується, тому нехай вони не думають, що довжина проказаних молитов стане причиною їх прийняття Отцем. Немає потреби засилання довгих молитов, бо, як сказав Ісус, «знає Отець ваш, чого потребуєте, перш за ваше прошення». Чому  ми тоді взагалі повинні просити? Тому що так розпорядився Бог. Очевидно, щоб пробудити нашу віру і дати нам багатші й частіші благословенства. Бог поводиться з нами як з коханими дітьми, яких любить і хоче навчити поводитися так, щоб це було найбільшою допомогою в житті. Коли Ісус відчував потребу довгої молитви, Він ніколи не виставлявся публічно. Відходив самотньо на гору. Так само мають поступати послідовники Ісуса – віддалитися і у відокремленому місці тішитися спільністю з Отцем, незважаючи на те, що участь в публічній молитві в зібранні Господнього народу є виразно схвалена.

ФОРМА   СКАЗАНИХ   СЛІВ

У відповіді на прохання своїх учнів Ісус дав приклад правильної молитви. Заслуговує на увагу її коротка форма, простота, безпосередність і порядок.

• Починає молитву віддавання слави і обґрунтування нашого приходу до Бога, як дітей до свого батька: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться [буде прославлене] Ім’я Твоє». Боже Ім’я представляє Його характер, Його Царство і Його особистість. Перш за все, ми приписуємо честь, пошану, велич і славу нашому великому Творцю, Якого ми в установлений Ним спосіб з радістю називаємо нашим Небесним Отцем.
• Далі, згідно порядку, ми визнаємо Божу владу і авторитет. Це означає, що наші серця є піддані Божій волі на смерть і життя, не дивлячись на те, чи переповнює їх радість чи сум, задоволення чи біль. Далі ми виражаємо нашу довіру Божій силі і обітниці, що остаточно Його воля буде так цілковито і повністю виконуватися на землі, як тепер виконується в небі: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Через цю заяву ми визнаємо прихід Царства Месії і через те виражаємо наші особисті надії, пов’язані з тим Царством – виражаємо надії, що коли збережемо вірність, то матимемо спільність з Господом в Його славному Царстві, уділяючи людству благословенства Божої сили і милосердя, результатом яких буде припровадження до відродження усіх охочих і слухняних з-поміж людського роду.
• Наші щоденні потреби, щоденний хліб, є наступним предметом прохання: «Хліба нашого насущного, дай нам сьогодні». Як це просто! Бог обіцяв, що запевнить нам необхідні хліб і воду в тому значенні, що не забуде про нас і про наші потреби. В наших проханнях ми лише виражаємо думку, що чекаємо з довірою до Господа, жодним чином не сумніваючись в Його готовності і можливості здійснення Його обітниць. Бог не обіцяв, і ми не повинні молитися про достаток, багатство, заможність, ані про різноманітну вишукану їжу чи розкоші. Думка, яка тут міститься, означає: Отче, дай нам заспокоєння життєвих потреб в спосіб, який Тобі здається найкращим. Але якщо Боже провидіння коли-небудь не забезпечило нам необхідних потреб, віруюча людина повинна пізнати, що це не виникає з недогляду чи безсилля, але що Божа мудрість вважає це за найкращий спосіб поводження з нами.
• «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». В цій частині зроблено наголос на науку Вчителя, яка говорить, що лише милосердні удостояться милосердя; що лише ті, які прощають, отримають прощення. Це не має ніякого відношення до прощення первинних гріхів, які належать до минулого; вони назавжди відійшли для тих, які залишаються під силою крові, тому що були прикриті в момент прийняття Христа і входу в зв’язок угоди з Ним. Однак, нас щоденно супроводжують падіння, слабості, недосконалості, непостійність і порушення Божого закону. Ми повинні зізнатися в цьому. Бог так покерував, щоб дати нам прощення згідно з нашими молитвами, але за однієї умови, а саме: якщо ми глибоко оцінимо його суть в стосунку до інших і будемо поступати згідно того самого принципу.
• «І не введи нас у випробовування [не залишай нас в них]». Ми відчуваємо наші слабості й недосконалості, тому знаємо, що згідно з Божим провидінням мусимо знайтися в умовах проб і досвідчень, тому нам можна молитися про те, щоб ми не були в них залишені, полишені на власні сили, але, щоб за згодою Господа Його ласка виявилася для нас достатньою.
• Біблія запевняє нас про існування лукавого, який має велику силу і вплив на людей; що це є князь, «що панує в повітрі», «бог цього віку». Але є властивим просити Господа, щоб Він не залишав нас на здобич диявольських пасток і «визволив нас від лукавого».

  Слова «Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь» не містяться в найдавніших грецьких манускриптах, і тому також є властиво упущені в деяких перекладах, бо не є частиною Святого Письма. Царство або панування в теперішньому часі не походить від Бога. Його Царство, сила і слава тепер не панують. Ми чекаємо на закладення Царства Месії на місці поваленої імперії сатани, на в’язання противника на тисячу років і запровадження Божого Царства сили і слави, яке триватиме вічно.

ТР №396, ’89, 13-16; РТ №607, ’87,9-11

Теперішня Правда № 61, літо-осінь 2014