ПИТАННЯ: Чи ад, до якого зійшов Ісус, є місцем вічних мук?
ВІДПОВІДЬ: Якщо карою для Адама та його роду, «заплатою за гріх», не є «смерть», а вічне життя в муках, як продовжують навчати деякі, які ще не звільнилися від цього богозневажливого середньовічного вчення про вічні муки, і якщо ад є місцем, станом вічних мук, про що вони також неправдиво навчають, тоді беззаперечним та єдиним логічним висновком є те, що або (1) Ісус, сплачуючи борг Адама та його роду, страждаючи за наші гріхи, «праведний за неправедних» (1 Пет. 3:18), продовжує страждати і вічно буде нести муки в полум’яному пеклі, або (2), що борг вічного життя в такому пеклі вічних мук залишається несплаченим, і тому Ісус не став нашим Спасителем від кари за гріх, і що ми навіки занапащені і всі підемо на вічні муки.
Дякувати Богові, що біблійний ад не є місцем вічних мук! «Душа, що грішить, вона помре»; «Бо заплата за гріх смерть»; тому «Христос був умер ради наших гріхів за Писанням»; «на смерть віддав душу Свою»; був «умертвлений тілом, але Духом оживлений» (Єзек. 18:4,20; Рим. 6:23; 1 Кор. 15:3; Іс. 53:10,12; 1 Пет. 3:18). Ад, до якого зійшов Ісус, був біблійним адом (шеолом, гадесом), до якого в момент смерті ідуть як праведні, так і безбожні (Бут. 37:35; Йов 14:13; 1 Цар. 2:6,9). Сучасні переклади залишають слова шеол і ад (гадес) не перекладеними, але деякі переклади перекладають слова шеол і гадес, вживаючи слова пекло або могила, показуючи, що вони означають те ж саме (наприклад (порівняй різні переклади), Пс. 49:15; 55:16; 86:13; Іс. 14:9; Йона 2:3; 1 Кор. 15:55; Об. 20:13). Ад, до якого пішла душа Ісуса (Дії 2:31; Іс. 53:10,12) і з якого вона була пробуджена третього дня, це був стан «сну» (1 Кор. 15:20), забуття, до якого пішли також Його послідовники, які померли (Ів. 11:11-14, 39-44; Дії 7:60; 1 Кор. 15:18; 1 Сол. 4:14). (Більше деталей дивіться в наших брошурах Де знаходяться померлі і Що таке ад).
Тільки будь дуже сильний та відважний — Іс.Н. 1:7.
«Будь дуже сильний та відважний». Є різні види відваги. Один вид породжений самолюбством і самовпевненістю, інший породжений легковажністю, яка не враховує труднощів. Але відвага, яку прищеплює Господь і якої повинні шукати всі духовні ізраїльтяни, є відвагою, яка незворушно й спокійно дивлячись на проби і труднощі шляху, і покірно усвідомлюючи свою неспроможність справитися з ситуацією, є підтримувана вірою в Господа – довір’ям до Божих обітниць, що дає їм можливість зміцнюватися в Господі і в силі Його могутності. – R 3079
* * *
Відважна сила означає не лише фізичну силу і хоробрість, але й розумову, моральну й релігійну силу та відвагу, породжену вірою в Бога, надією перемоги, отриманням насолоди від Божих засад і послухом цим засадам. Тому вона складається з самоконтролю, терпеливості і відваги. Вона необхідна, тому що ми живемо в несприятливі часи; також по причині багатьох питань, пов’язаних з Богом, Христом, Правдою, Церквою і світом; по причині ворогів у вигляді засад, наповнених оманою, гріхом, самолюбством і світовістю, які чинять нам опір, і таких осіб, як сатана, ми самі і світ; по причині праці, яку ми мусимо виконувати, кожен для себе, для Церкви і світу; по причині перемог, які ми повинні здобути; і по причині нагород, які ми повинні осягнути. Така відважна сила не може бути розвинена в бездіяльності чи з самим лише бажанням. Вона може бути осягнена лише через вірне користання з Господнього Духа, Слова і Провидіння в щоденних досвідченнях і конфліктах, малих і великих.