«Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!» 1 Кор.5:7,8
1) СВЯТО ПЕРЕХОДУ, яке є першою рисою Закону, а також маніфестацією Божого благословення для ізраїльського народу, зображувало першу рису Божої ласки, започаткованої нашим Господом Ісусом Христом на останній вечері в святій спільноті. Як показав Апостол в нашому вірші, єврейське Свято Переходу було тінню, образом кращих речей, правдивого Переходу, з яким ми, як християни, маємо справу. Однак ми не мусимо покладатися тільки на єврейські образи, як на джерело інформації, тому що маємо запевнення нашого Господа і Його Апостолів на тему зв’язку між Христом і Його Церквою, а також відносно особливого спасіння для вибраних. Та все ж знаходимо ми багато деталей в типі Свята Переходу, які нам дуже допомагають в зрозумінні позаобразу.
2) Перш за все ми повинні зауважити, що Свято Переходу особливо відносилося тільки до перворідних Ізраїлю, хоча посередньо стосувалося всього ізраїльського народу, тому що останньою карою для Єгипту була смерть всіх його перворідних, а Свято Переходу пригадує факт, що тієї ночі ангел губитель проминув перворідних Ізраїлю, не вчинивши їм жодної кривди. Так як молодші діти єгиптян не були під загрозою, так само не були під загрозою і молодші діти ізраїльтян. Тому при переході ті останні не були в небезпеці. Однак вони з певністю були зацікавлені збереженням перворідних, і не тільки з причини їхніх родинних зв’язків, але також тому, що з Божого передбачення ці перворідні мали стати вождями і визволителями народу наступного дня під час виходу з Єгипту (Чис.8:17,18).
3) Більше того, ці ізраїльські перворідні з Божого наказу були замінені на ціле покоління Левія, яке з того часу їх представляло, і якого представники, священики, які приносили жертви, і левити, які навчали, стали слугами Угоди Закону для того народу. Позаобраз цього був виразно показаний Апостолом Павлом, коли він сказав, що вибрана Церква Віку Євангелії є «церквою перворідних, на небі написаних». Вони мають бути «здатними служителями Нового Завіту» (Євр.12:23; 2Кор.3:6).
4) В часі Віку Євангелії, тобто «ночі», Бог займався тільки перворідними. Тільки вони були в небезпеці кари смерті. Як говорить Апостол, якщо ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників (Євр.10:26,27). Та, однак, цілий людський рід є з певністю зацікавлений цією Церквою Перворідних, тим, що вона була збережена і отримала вічне життя, бо вона є Царським Священством і буде учителем Нової Угоди, яка має бути запечатаною, і за допомогою якої мають бути благословенні всі народи землі. Всі люди отримають благословення примирення з Богом через пізнання Правди і через благословення Тисячолітнього Царства, пов’язані з Новою Угодою (Єр.31:31-34).
ІСУС, ПАСХАЛЬНИЙ АГНЕЦЬ
5) Ми також повинні добре зауважити пасхальне ягня, завдяки крові якого було запевнене збереження перворідних. Ягня є по-особливому невинною твариною, зовсім не приготовленою до захисту чи оборони, і тому є властивою ілюстрацією або типом на нашого Господа, який не оборонявся і який цілковито і добровільно віддав свої права і земні користі для Церкви – для Перворідних. Також є правдою те, що остаточно не тільки перворідні скористаються з жертви Ісуса, однак вони користаються з неї в особливий спосіб і єдиний в своєму роді. Як дотепер, в Віці Євангелії Бог тільки з тим класом мав справу. Тільки він має Заступника перед Отцем – Ісуса Христа Праведного (1Ів.2:1,2). Тільки він, як дотепер, був примирений з Богом.
6) Всі Божі благословення для невибраних прийдуть тільки в майбутньому, під Новою Угодою, тому що тільки віруючі можуть бути виправдані через віру й отримати благословення Угоди Віри – Угоди Авраамової. «Агнець Божий, який бере гріхи світу на себе», найперше спасає Церкву Перворідних, а потім, в Тисячолітті, буде благословляти всіх, хто стане насінням Авраама.
7) Інші біблійні образи показують на Церкву, яка бере уділ з Господом в Його жертві, але цей образ Переходу не є одним з них. Пасхальний агнець зображує нашого Господа як «агнця Божого, що на себе гріх світу бере» (Ів.1:29). Але гріх світу ще не став забраний. Наш Господь ще не застосував Своєї заслуги за невіруючих, але тільки за дім віри. В іншій жертві, що зображує нашого Господа і Церкву, які складають жертву разом, як Голова і члени, тіло звіряти було розітнуте на куски й покладене з головою на жертовник, в такий спосіб зображуючи Христа Ісуса як Голову і Церкву як членів Його Тіла (Вих.29:15-18). Але пасхальна жертва не була розділена, вона мала бути з’їдена в цілості – жодна кістка не мала бути зламана. Вона не зображувала Христа разом з Церквою, але самого Христа в Його жертві (Вих.12:46, Ів.19:36).
«ТІЄЇ НОЧІ»
8) Пам’ятаймо, що перехід відбувся 14 Нісана в ночі, а не в день. Ізраїльтяни вийшли з неволі в Єгипетському краї на волю наступної ночі, 15 Нісана. Ці дві ночі в образі зображують час ночі Віку Євангелії.
9)Ту саму думку висловив наш Господь, коли сказав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми», а також: «І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,- і світить воно всім у домі» (Мат.5:15,16). Апостол Петро говорить подібну думку, кажучи: «І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях» (2Пет.1:19). Також пророк, говорячи про Церкву, стверджує: «Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї» ( Пс. 119:105).
10) Багато інших віршів говорять про нову Тисячолітню епоху як про ранок, в якому сонце справедливості зійде з оздоровленням в своєму промінні, а всяка тінь пересудів і учинки темноти будуть усунуті. Кожна розумна людина погодиться, що це є відповідний образ. Народ Божий – це діти дня в тому значенні, що їхні надії й почуття линуть не до темноти гріха, але до дня, до панування справедливості, про що й моляться: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя, як на небі, так і на землі».
11) Дев’ятнадцять століть тому наш Господь сказав, що прийшов як Світло для світу, але люди більше полюбили темряву аніж світло (Ів.8:12; 3:19-21). Як і дотепер, тільки не багато визнали Його за правдиве «Світло». «Світлом правдивим був той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ» (Ів.1:9). О, так, Його Церква під час своєї подорожі на землі була запрошена до того, щоб разом з Ним нести світло, а якщо далі вірно дозволяла на те, щоб її світло світило, то тепер є частиною Його великого Сонця Справедливості, яке в слушному часі уздоровить світ своїм промінням. Наш Господь показав на це в приповісті про пшеницю і кукіль. Він сказав, що при кінці цього віку буде збирати пшеницю (Церкву) до клуні (духовного Царства) , щоб потім «справедливі сяяли як сонце в Царстві свого Отця» (Мат.13:43). Нажаль, так мало мають «вуха до слухання» і приймають чудові науки Божого Плану!
КРОВ НА ОДВІРКАХ
12) Ізраїльтяни були навчені, щоб тієї ночі були покроплені кров’ю агнця бокові і верхній одвірки в їхніх домах. Це вказувало на те, що всі, хто буде належати до Дому Віри, повинні вірити в дорогоцінну кров Христа і в такий спосіб бути «виправданими через віру», незалежно від деномінації. Їхня віра робила їх членами Дому Віри, але не визначала, чи будуть вони належати до Перворідних. Вибрані, Святі, Царське Священство, займали цю позицію першості в Домі Віри – не з тієї причини, що вони були старші віком, але з причини духовного розвитку. Те, що вони були священиками, старшими, було через те, що вони були вищими в розвитку подібності характеру до свого Відкупителя, що також показує на їхню віру і послух.
13) Не можна затінити факту, що це біблійне вчення. Ми не маємо вірити тільки в те, що Ісус жив і помер. Маємо особливо вірити, що Він помер жертовною смертю, «праведний за неправедних» і ми повинні взяти свій уділ у відкупленні, яке Він запевнив через свою дорогоцінну кров. В образі покроплення одвірків кров’ю означало публічне визнання дорогоцінної крові Агнця Божого, Його смерті та її результативності за нас, яка в такий спосіб тут зображена (Євр.11:28).
14) Потрібно пам’ятати, що ізраїльтяни отримали наказ не виходити тієї ночі з дому, тому що Господь мав проходити, щоб вразити єгиптян. Він мав бачити кров на одвірках і не дозволити, щоб ангел губитель увійшов до їхніх домів (Вих.12:1-13). Застереження, аби ті, які знаходилися за дверима, покропленими кров’ю, не виходили з-під неї тієї ночі, мало особливе застосування і значення по відношенню до перворідних. В позаобразі це означає, що якби хто-небудь з перворідних вийшов з-під крові, в значенні заперечення заслуги, важливості крові Христа, карою за таку поведінку буде смерть – Друга Смерть – знищення без надії на відкуплення (Євр. 6:4-6; 10:26-31).
СПОЖИВАННЯ АГНЦЯ
15) Як кров Агнця позначувала дім віруючих, не тільки перворідних того дому, так і споживання агнця не було лише для перворідних, але для цілого дому. Наш Господь сказав так: «Бо тіло Моє – то правдиво пожива»; також: «То є хліб, що з неба зійшов; хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Ів.6:55,58). Іншими словами, необхідним було не тільки те, щоб Ісус помер, як жертва, яка була заслугою, але також необхідно, щоб усі, які хочуть скористатися з заслуги Жертви Ісуса, споживали Його – присвоювали собі заслугу Його жертви.
16) Споживання агнця було образом присвоювання собі домом віри тих земних прав і користей, які були втрачені через непослух Адама і відкуплені через Ісусову смерть. Іншими словами, воно означає присвоювання собі виправдання від гріха. Споживаємо ми вірою, і тому говориться про нас, що ми є «виправданими через віру». Через віру ми можемо вважатися за повністю привернених до Божої ласки через заслугу Христової жертви, так само, як ми стали відкинені від Божої ласки через провину гріха Адама. Споживання агнця означає оцінення тих речей і присвоювання їх собі членами дому віри. Чим більше споживаємо, тим більшим є наше почуття задоволення з нашої вільності від прокляття і з повернення до Божої ласки через заслугу Пасхального Агнця.
КРОВ НОВОГО ЗАВІТУ
17) З року в рік понад шістнадцять століть євреї з Божого наказу обходили Свято Переходу – не тільки жертву агнця і його споживання тієї самої ночі після того, як покропили кров’ю бокові і верхній одвірки, але додатково семиденне свято, яке наступало після неї. Це Свято Переходу зображує радість і веселість, благословення і добродійства, які випливають з примирення з Богом, яке оперте на заслузі Пасхального Агнця – Його жертві та її споживанні. Та однак євреї не розуміли значення того, що робили. Було необов’язково, вони щоб розуміли. Це було вияснене тільки тоді, коли в Бога прийшов властивий час на це, щоб ті речі виконались.
18) Той відповідний час прийшов тієї ночі, коли наш Господь був зраджений – в ніч чотирнадцятого дня першого місяця, власне тієї ночі, коли забивали образне пасхальне ягня. Учитель зібрав навколо себе своїх дванадцять Апостолів. Вони спожили звичайну пасхальну вечерю з запеченим ягням, а потому наш Господь встановив те, що ми популярно називаємо «Господня Вечеря» – новий символ позаобразного Переходу.
19) Остання Вечеря, яку встановив наш Господь мала зайняти місце єврейського Свята Пасхи. Для Його послідовників вона мала нести ту ж саму думку, тільки на вищому рівні, і уособлювати ясніше, краще зрозуміння цього питання. Замість ягняти мав бути не заквашений хліб, який зображує тіло нашого Господа. Учитель подав його своїм Апостолам, говорячи: «Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене!» (Лук.22:19). Споживання того прісного хліба зображувало присвоювання собі заслугу жертви Христа, яке робили для того, щоб отримати виправдання через віру.
20) Після цього наш Господь додав нову річ – «чашу». Хоча всі віруючі могли брати уділ в хлібі, могли отримати виправдання через заслугу жертви Господа, та, однак, певний клас віруючих був запрошений до уділу в виноградному соку, який зображував кров. Чаша означає смерть. Зазвичай під єврейським законом уділ в крові означав вину крові, тобто відповідальність за смерть (Лев. 17:10-14). Але наш Господь подав своїм учням виноградний плід як символ Своєї крові і заохочував їх, щоб присвоювали її собі, кажучи: «Оця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається», а також «за багатьох». «Пийте з неї всі» (Лук. 22:20; Мат. 26:27,28).
21) Це запрошення до вживання Його крові означає уділ з Христом як члени Його Тіла в пожертві земного життя, земної користі, цілей, амбіцій – усього. Всі, хто прийняли це запрошення до пиття Його крові, зобов’язуються через те посвятити своє життя тій самій службі, якій Він віддав своє життя. Це було зовсім новою думкою, яка перевищувала те, що було в образі єврейського Свята Переходу. В образі не було ніякої згадки про те, що хто-небудь з дому віри міг мати уділ в крові агнця, якого забивали. Однак всі, хто прийняв запрошення нашого Господа до уділу в Його крові і складання свого життя разом з Ним в обороні правди, давали доказ того, що вони є старшими братами в домі віри, членами перворідних з нашим Господом, нашим Відкупителем і потенційними членами Царського Священства.
22) Тому під час поклику церкви кожен, хто свідомо брав уділ в Пам’ятковій Вечері, показував через те дві речі: (1) свою віру в Ісуса як Пасхального Агнця і своє оцінювання, і уділ в другорядній частині жертви за гріх ( Господній козел) з Ісусом – Його виправдання через віру, а також (2) своє потенційне членство в Тілі Христа, всі члени якого погодились на те, щоб бути зламаними – членство в цій «Малій Черідці», вірність якої була заманіфестована через пиття ними з чаші Учителя – розділення з Ним Його жертви, терпіння з Ним, щоб царювати з Ним (1Кор. 10:16,17; 2Тим. 2:11,12). Всі з цього особливого класу тепер вірно перемогли в своїй подорожі до небесного Царства і знаходяться із своїм Господом на троні слави (Об. 3:21).
ТР ʼ 2008,2
Теперішня Правда № 61, літо-осінь 2014
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: