ДЕНЬ ЮВІЛЕЮ
Дії 2:1-11
П’ЯТИДЕСЯТНИЦЯ
«А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди» (Ів. 16:13).
Грецьке pentakoste означає п’ятидесятниця. Цю назву євреї вживали для визначення свята, яке обходили п’ятдесятого дня після свята Пасхи як одне з їх найважливіших свят або релігійних урочистостей. Як їх п’ятдесятий «Ювілейний» рік наступав після циклу сім разів по сім років, так і П’ятидесятниця, як ювілейний день, наступала після циклу сім разів по сім днів, з моменту збору снопа первоплоду жнива, який був представлений Господу як «жертва колихання». Цей сніп первоплоду жнива (Лев. 23:10) очевидно є типом на нашого Господа в Його воскресінні 16 нісан – Ісус був забитий як Пасхальне Ягня чотирнадцятого нісан (Лев. 23:5,6,15,16).
Одинадцять Апостолів, «мужі Галілейські», були свідками вознесіння на небо нашого Господа. Це були ті мужі, котрі могли бути Його спеціальними представниками, через слова яких мали увірувати інші, і саме їм Він дав вказівку залишатися в Єрусалимі, доки вони не будуть зодягнуті силою з висоти. Тих самих одинадцять Апостолів, виконуючи доручення нашого Господа, знаходилися в горішній кімнаті й чекали з молитвою й надією. Без сумніву, від Зелених Свят вони були готові розпочати місію годування Його овець і ягнят.
Ми не маємо достовірної інформації про те, чи хтось інший був тоді присутній, але з попередніх слів виникає, що інші (в загальному 120 осіб), зібрані з Апостолами, «перебували єдинодушно в молитві і проханнях», з чого слушно можемо зробити висновок, що вони були присутні під час злиття Святого Духа в день П’ятидесятниці, і що всі зібрані були таким чином охрещені, занурені в Святого Духа, який наповнив місце зібрання.
Що стосується поділених вогняних язиків, не має жодної істотної причини виясняти, чи вони осіли на комусь крім Апостолів. В Діях 2:3,4 читаємо: «І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнилися Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав». Дальший опис подає, що ті всі, які говорили, всі яким дух дав дар говоріння мовами, були галілеянами. Але щодо того, чи були Апостоли тоді в такий особливий спосіб визнані, ми впевнені не тільки на підставі слів нашого Господа, але також Його пізнішого об’явлення – Апостоли займали особливе місце в тому, що було пов’язано з Його Царством, Його Церквою, і не було призначене ні для кого іншого (Ів. 6:70; Об. 21:14).
ПЯТИДЕСЯТНИЦЯ ВИЯВИЛА БОЖЕ ПРИЙНЯТТЯ
Благословення П’ятидесятниці означало Боже прийняття звершеної на Голгофі Ісусової жертви за гріх, яку наш Господь в тому часі представив Отцю. Злиття Святого Духа на посвячених віруючих було їх сплодженням від Духа до нової природи. Це означає, що прокляття, яке лежало на них як на дітях Адама та під Угодою Закону, було анульоване. Тепер вони стали прийняті в Улюбленім, пораховані за Божих дітей – а коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христа, їхнього Господа (Рим. 8:16,17).
Як видно з свідчень нашого Господа та з Його обітниці, це було навою річчю. Ніколи перед тим такого злиття Божого Духа на дітей Адамових не було. Звичайно, жодне таке прийняття і нове сплодження зі сторони Бога не було можливе аж до принесення й прийняття жертви за гріх. Єдиною річчю, що цьому відповідала, було сходження Святого Духа на Ісуса під час Його посвячення та хрещення в Йордані. Він, будучи досконалим, отримав там Святого Духа всиновлення в тому самому значенні, але «без міри»; ті, які отримали того Святого Духа в день П’ятидесятниці, отримали його в міру, тобто в обмеженій мірі (Ів. 3:34). Хоча всі учні були «наповнені» Духом, однак по причині слабості й недосконалості їх організмів вони були в стані отримати його в обмеженій мірі, при чому та міра відрізнялася в окремих випадках відповідно до природних характеристик і т.д.
Святий Божий Дух був звичайно різними способами представлений раніше, але всі попередні прояви відрізнялися від цього. Наприклад, це була свята Божа сила, яка ширяла над водами у зв’язку зі створенням світу (Бут. 1:2). Апостол Петро також заявляє: «Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» – механічно (2 Пет. 1:21). Він додатково пояснює, що вони не розуміли того, що говорили й писали, бо їх проповіді і листи не були для них, але для нас у Віці Євангелії.
ЕПОХА ДУХА ПОЧАЛАСЯ ВІД ІСУСА
Отже, ми маємо зауважити той факт, що епоха Духа почалася від Ісуса, коли Йому було тридцять років, але коли йдеться про інших, то її початок наступив для посвячених під час П’ятидесятниці, як зазначено в цій лекції. Однак, ми не повинні думати, що це злиття Духа і хрещення в день П’ятидесятниці вимагають повторення, тому що Святий Дух, що був таким чином один раз злитий на Церкву, залишався, перебував з Церквою, не будучи забраний і знову багаторазово злитий.
Деякі роблять висновок, що був час, коли Святого Духа взагалі не було на світі. Але дійшли до такого висновку, бо шукали в неправильному напрямку чи помилкових середовищах. В часи, коли номінальна церква складалася з поверхневих визнавців, в ній розвинувся «кукіль», так що «пшеницю» не легко було відрізнити, однак ми впевнені, що Господь не залишився без свідка, і що навіть в найтемніші години середньовіччя існували певні правдиві Божі люди на світі, певні представники Христа, тому вони мали Святого Духа. Саме вони були сіллю землі і великими світилами світу, хоча довкола них темнота була величезна, а її вплив був настільки сильний, що не можна знайти жодного запису правдивої Церкви, а тільки записи відступництва від віри.
Святий Дух, згідно з обітницею нашого Господа, був зісланий тільки для посвяченого класу і мав залишатися в класі правдивої Церкви. А ми і всі інші, які відтоді входимо в спільність з нашим Господом, потрапляємо таким чином під вплив Святого Духа, нашого слушного уділу і привілею. Через цього Духа всі ми отримали новий розум, серце і волю, і таким чином чекаємо виконання незмірно великих і дорогоцінних обітниць.
Це було властивим, щоб дання Святого Духа наступило з певною видимою демонстрацією і маніфестацією, але не тільки для того, щоб викликати враження й переконати Апостолів і ранню Церкву, але також для користі тих, які пізніше повинні були ввійти в спільність з Церквою. Віра мусить мати основу, на якій стоїть; запевнення, що на початку було таке безпосереднє визнання жертви Спасителя і Боже прийняття тих посвячених, які Йому довіряли.
Сильний вітер відповідно представляв того Святого Духа. По суті, обидва грецькі слова, які описують «духа» і «вітер», походять від того самого кореня pneo, з якого походить слово pneuma. Вітер є найкращою ілюстрацією Божого Духа, бо є потужним, однак невидимим. Поділені язики, «немов би огненні», або світла, були також відповідними символами, які в деякій мірі вчать Церкву щодо Божої сили, яка зійшла на Церкву.
Подібно мови представляли вплив, який Бог справляв під час віку Євангелії як осередок дії Його Духа у виконанні праці, яку Він замірив тепер виконати, бо ж «Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» (1 Кор. 1:21). Цей спосіб проповіді не є нерозумним. Але він настільки відрізняється від того, який могла б вибрати звичайна людина, що для неї цей спосіб здається нерозумним. Насправді, на початку цього віку мови, проголошення Євангелії, були додатком до надзвичайних «дарів» серед Господнього люду, але вони не були замірені назавжди, як це пояснює Апостол (1 Кор. 13:8). Після смерті Апостолів, єдиних, які мали силу наділяти цими дарами, вони поступово самі по необхідності перестали існувати. З того часу мова проголошення була практично єдиним інструментом, який Господь використовував у зв’язку з Його великою працею покликання й освячення того особливого народу.
Дехто вигляд тих вогняних язиків не властиво ототожнює з пророцтвом Івана Хрестителя, яке відноситься до Христа і говорить: «Він хреститиме вас Святим Духом й огнем» (Мат. 3:11,12). Слова Івана не були адресовані до учнів, але до грона Його слухачів різного роду, при чому деякі з них були дійсно Ізраїльтянами, а інші, як він сам об’явив, були розпусним родом. Благословенство П’ятидесятниці дійсно було виконанням пророцтва Івана, того, яке відноситься до хрещення Святим Духом (Дії 1:5), але воно не було виконанням останньої частини пророцтва Івана, яке відноситься до хрещення вогнем (Мат. 3:5).
Приміщення, в якому були зібрані учні, не було наповнене вогнем, а вони не були занурені у вогонь ані буквально, ані символічно. Поділені язики, які з’явилися над їх головами, не були вогнем, але світлом, стосовним символом Святого Духа, символом об’явлення світла і правди та благословенства, яке Апостоли голосили.
ХРЕЩЕННЯ ВОГНЕМ
Хрещення вогнем, провіщене Іваном, прийшло пізніше не на вірний Ізраїль, а на клас, який Іван описав Як «рід лукавий», на клас, про який Апостол Павло говорить, що «Але Божий гнів їх спіткає вкінці» – утиск, нищівний утиск, вогняний утиск, яким цілий той народ був охоплений і хрещений. Цей утиск, що завершився в 70 р. н.е., підтвердив знищення мільйонів життів і власності, а також повний обвал народної державності Ізраїлю, а також був відповідним виконанням пророцтва Івана про хрещення вогнем.
Факт, що злитий на Апостолів Святий Дух супроводжували надзвичайні прояви або дари (мови і т.д.), не означає якоїсь більшої Божої ласки для ранньої церкви, яка мала такі дари, за Божу ласку для Господнього люду пізнішого часу, коли ці дари перестали існувати. Тому що, як показує Апостол, для деяких було можливим мати ці дари без значної міри правдивого Господнього духа. Він говорить: «Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, – то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий! І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не мою, – то я ніщо!»
Тому цінімо любов до Господа, братів і наших ближніх – активну любов, яка робить так само добре, як прагне і говорить – будучи найкращим свідоцтвом стану, який може прийняти Господь, найкращим свідоцтвом наповнення Його Святим Духом, свідоцтвом набагато кращим від посідання «дарів». Набагато більшими, набагато ціннішими дарами Духа є ті дари, які Святий Дух розвиває в нас – плоди Духа – радість, мир, віра, любов і т.д.
Навини відносно надзвичайної маніфестації Божої сили швидко розлетілися по Єрусалимі, в якому додатково до постійних мешканців знаходилося в тому часі багато гостей із сусідніх країн, які говорили на інших мовах та діалектах. І це представило можливість покірним Господнім учням, «людям не ученим», розпочати ту велику працю, для провадження якої вони тепер мали повне доручення та повноваження. Є цілком можливим, що через дар мов Господь доповнив недостачу глибшого вивчення у своїх учнів і зробив їх здібними для виконання тієї праці. У всіх випадках, не тільки по цій причині, ми дійсно переконуємось, що вони могли говорити на всіх тих мовах; і крім того, пізніше, коли вони подорожували в різні сторони світу, не знаходимо згадки про спіткання ними будь-яких труднощів, пов’язаних з мовами чи діалектами, скільки б їх не було серед різних класів і народів.
Зібрання людей в Єрусалимі, які приймали участь в цьому святі, мало релігійний характер – найбільш релігійні Євреї з усіх сусідніх країн і народів (де жило більше Євреїв, ніж в Палестині) зібралися, щоб віддати честь Господу, скласти Йому подяку й молитися про обіцяне благословенство і царство.
Більше того, звичаєм багатьох найбільш релігійних Євреїв був переїзд в похилому віці до Єрусалиму, щоб там померти. Отже бачимо, що Господні розпорядження й розпорядження людські, яким сприяло Його передбачення, всі на той час співпрацювали в ласкавому представленні доброї новини, що прийшов Месія, і що Він відкупив Ізраїль і світ згідно з пророцтвами й типами, що Він зійшов до Отця як великий Первосвященик свого народу, і що ті благословенства П’ятидесятниці представляли Божу ласку, дану Ним і відкриту для тих, хто дійсно прийняли б Його і стали Його послідовниками – учнями. Коли порозважаємо над класом слухачів та надзвичайною силою, яка лежала на проповідниках, то не буде несподіванкою, що так багато (три тисячі) було навернених за так короткий час (Дії. 2:41).
Поданий лише стислий звіт про це проголошення, а саме, виняток з промови Петра. Але з числа навернених видно, що всі Апостоли були задіяні в службі. Зміст їх проповіді поданий в 11 вірші, де про слухачів сказано, що говорять – «чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими». Ми тут звернулися до тих надзвичайних діл, що були в споріднені зі смертю нашого Господа і Його воскресінням, а також до Господнього доручення для Апостолів, яке вони тепер виконували. Дійсно, є сказано, що Апостоли між тими слухачами використали вжили слова: «Рятуйтесь від цього лукавого роду», об’являючи в такий спосіб засудження церкви і єврейської держави і огонь Божого гніву, утиск, який незабаром мав прийти на них.
ПРОПОВІДУВАННЯ В ЛЮБОВІ
Головною частиною їх промов не були репліки для Євреїв, але об’явленням майбутніх надзвичайних обрисів Божого плану. І навіть в оскарженні влади й людей за великий переступ, який вони вчинили, розіп’явши Ісуса, Апостол представляє справу так шляхетно, як це є тільки можливим, кажучи: «А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники» (Дії 3:17). Тут є цінний урок для всіх послідовників Христа, які голосять в Його ім’я і які хочуть здобути душу, що знаходиться темноті блуду, до гармонії з Богом. Відповідна корисна проповідь, сьогодні і тоді – це така проповідь, яка говорить про надзвичайні діла Бога у відкупленні людини, а не репліки проти номінальної церкви – навіть якби було необхідним при можливості виказати блуди Вавилону, як Апостоли виказували блуди юдаїзму. Наша лінія поступування, подібно як і їх, а також ясність мови, повинна бути однією з найбільш поміркованих та лагідних: «правдомовні в любові».
Праця в теперішньому часі дуже нам нагадує збір урожаю жнива в Ізраїлі. Тепер, як і тоді, ті, до яких звертається Святий Дух, є правдивими Ізраїльтянами – «люди побожні, від усякого народу під небом». І таким значним є напрямок, в якому Святий Дух проводить цю жниварську працю, що одним із закидів проти неї є доказ, що ми не намагаємося наслідувати п’яниць, блудниць, азартних гравців, злодіїв і волоцюг, але стараємося кормити Господні вівці і ягнята, намагаючись представити теперішню правду, своєчасну поживу, побожним з кожного народу. Ми віримо, що така Божа воля стосовно нас, і тому радимо, щоб усі з Господнього народу, коли стараються проголошувати про Божу ласку, пам’ятали слава Господа, що ми повинні пасти Його вівці і Його ягнята, а не марнувати непотрібно час на козлів і вовків (як тільки розпізнаємо цей рід), хіба що тільки, щоб їх відігнати чи виявити їх справжній характер перед вівцями.
Ми маємо уповноваження «добру Новину звіщати вбогим», щоб перев’язати рани зламаносердим, а не старатися ламати затверділі серця. Господь має свій власний план відносно поступування з кам’яними серцями – в часі утиску, який вже близько, і під час віку Тисячоліття, коли буде застосована необхідна сила для опанування зла і для відкриття їх очей та вух зрозуміння. Тепер наше повноваження зобов’язує нас звернутися до тих, які мають слух. «Хто має вуха, нехай чує». Тих, які не мають вух до слухання цього послання і які не мають сердець до оцінення його краси, не потрібно переконувати чи сваритися з ними, але мудрим буде залишити їх в якнайбільш лагідний спосіб в їх неосвіченості та засліпленні аж до Господнього властивого часу на розсіяння покривала темноти, яке сатана розтягнув над людством. Ми скоріше залишимо в неосвіченості і в колах пересуду тих, які не виявляють оцінення Божої ласки, оскільки, без сумніву, якби їх пересуди були перераховані в теперішньому часі, то це не було б їм на користь, а може було б на не користь і іншим. Пам’ятаємо, що послання Євангелії має на меті зібрати особливий Господній народ, натомість в такій мірі, в якій це стосується світу, Євангелія служить тепер тільки «на свідоцтво».
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
ТР № 91’ 66;