Принципи застосування обітниць, даних Малій Черідці, до інших
Усі Божі поступування щодо Його розумних створінь знаходяться у згоді з абсолютною справедливістю, керованою Божественною любов’ю. Та хоча любов може спрямовувати Божу справедливість, то справедливість мусить панувати, оскільки «справедливість та право підстава престолу Твого» (Пс. 89:15).
Біблія – Боже Слово – була написана для збудування тих, котрі прагнуть близьких та особистих стосунків з Богом. Правильна інтерпретація біблійних слів життя в багатьох викликала прагнення віддати себе на служіння Єгові. Завдяки своїй нескінченній мудрості Бог може розпізнати тих, котрі дійсно хочуть бути проваджені Божою рукою до виправдання. «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Ів. 6:44). На початку саме Отець покликує і притягує нас, аж до часу, коли ми приймаємо Його ласку в Христі і посвячуємося. До часу Реституції ми повинні найперше бути притягнуті, перш ніж зможемо прийти до Ісуса, а тоді треба буде прийти до Ісуса, перш ніж можна буде мати доступ до Отця (Ів. 14:6).
Перед початком Посередницького Панування Христа усі Божі дії щодо Його розумних створінь відбуваються на підставі притягування, переконання та обмеження, а не примусу. Під час Євангельського Віку сам Отець є тим, хто притягує або переконує до праведності за допомогою Своєї правди. Це Йому наш Господь Ісус приписує будь-яке притягнення в теперішній час, що підтверджує Івана 6:44. Ділом Отця було притягування або покликання і вибрання з-поміж покликаних «Малої Черідки», яких Він прийняв в Ісусі Христі, щоб Його члени, разом з Ним як Головою, були учасниками божественної природи, аби могли становити Його небесне Царство і благословляти і притягувати всі народи землі під час Тисячоліття.
З моменту, коли останній член Малої Черідки перейшов за заслону, минуло вже сімдесят років, а передтисячолітнє насіння Авраама, яке Він вибирає, продовжує притягуватися Богом. Цей факт породив в розумах багатьох наступне питання: Чи пророцтва і обітниці, що були дані Малій Черідці, такі, як Бут. 49:5,6, Іс. 54:17 чи Лук. 21:15, можуть в якомусь значенні стосуватися також Господніх Слуг з інших класів? Пастор Р.Ґ. Джолі багато разів порушував це питання. Тому приведемо тепер кілька його висловлювань: «Є багато уривків Святого Письма, які відносяться лише до Малої Черідки, як, наприклад, ті, що обіцяють безсмертя, божественну природу, співнасліддя з Христом, місце на Престолі, членство в Нареченій, Царському Священстві і т.д. Але є також [курсив наш] багато віршів, які вказують безпосередньо і головним чином на Малу Черідку, але мають також непряме і другорядне застосування, як також застосування щодо принципів, які відносяться до інших вірних слуг Господа…
Бр. Джонсон часто цитував Бут. 49:5, стосуючи цей уривок до інших осіб [курсив наш], аніж тих, до яких він відноситься безпосередньо. Ми [пастор Р.Ґ. Джолі] робимо подібно. Після об’явлення і збиття певних неправдивих учень, витончених обманів, серйозних перекручень і фальші деяких з теперішніх пересівачів, інколи в такий спосіб ми виражаємо несхвалення та пересторогу, оскільки, на нашу думку, немає кращого і більш відповідного нагадування або перестороги, аніж та, яку згідно зі Святим Письмом вживала Мала Черідка. Вірні Господні слуги теперішнього часу [курсив наш] можуть, якщо це необхідно, вживати цей вірш і подібні висловлювання, які стосувалися Малої Черідки, і застосовувалися нею для виявлення несхвалення щодо зла і об’явлених чинителів зла, а також для остерігання інших від «змови» і єднання з ними. Бо, з певністю, ті ж самі почуття вірності щодо правди і праведності, а також ненависті до неправди і гріха, які були характерні для Малої Черідки, повинні виявлятися у всіх серед теперішнього посвяченого люду Господа» (PT ’64:62).
Розгляньмо тепер кілька думок на тему Ісаї 54. Адресатом тих слів є Угода Сари, представлена як жінка Єгови і матір Його дітей, а обітниця з 17 в. з певністю відноситься до «Господніх слуг, зв’язаних Його Угодою, Підтвердженою Присягою», включно з «вірними Старого Заповіту» (Е 6:675). Як чудово цей 17 вірш погоджується з Рим. 8:28: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре».
Той же самий принцип стосується вірного Божого люду сьогодні, оскільки Бог запевняє нас наступними словами: «Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (Іс. 55:11). Ті, котрі сьогодні вірно стоять при парусійній та епіфанічній правді, аби «боротись за віру, раз дану святим» (Юди 3) і ходити «в світлі Господньому» (Іс. 2:5), отримають те ж саме благословенне досвідчення, яке було уділом Малої Черідки під час Євангельського Віку – бо «коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
Бр. Рассел так коментує Іс. 54:17: «Це стосується не лише однієї особи, але, як це виразно зазначено, усіх Господніх слуг – кожен правдивий ізраїльтянин може претендувати на цю спадщину, мати надію на неї і радіти їй… немає сумніву, що ця спадщина в головному значенні є спадщиною духовного Ізраїлю – Нових Створінь у Христі Ісусі, які успадковують разом з Ним Авраамові обітниці як обіцяне Авраамове насіння» (R 3050).
Обітниця з Луки 21:15: «Бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші» стосується в першу чергу Малої Черідки. Але ми не повинні думати [курсив наш], що це благословення не охоплює інших з-поміж посвяченого Божого люду. Ми маємо пам’ятати, що це правда, «меч духовний, яким є Слово Боже», відбиває усі атаки супротивника (Еф. 6:17). «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» (Євр. 4:12) – це не наша власна мудрість (PT ’64:62).
Первісна думка є наступною: наш Господь зауважив таку ж різницю між тілесними та правдивими ізраїльтянами. Приймаючи Нафанаїла, Він сказав: «Ото справді ізраїльтянин» (Ів. 1:47). Ці два Ізраїлі – тілесний і духовний – були в типі показані в Ісааку та Ізмаїлу, а також ще раз, як каже Апостол, в Якові та Ісаві (Рим. 9:8-13). В кожному випадку дитям обітниці був молодший брат, що показує те, що духовний Ізраїль мав розвинутися після тілесного Ізраїлю і зайняти своє місце як спадкоємець головних благословенств, згаданих в Авраамовій Угоді. Але ми повинні пам’ятати, що в кожному з тих образів благословення було дане також старшому братові. Так само і в антитипі: хоча Бог визначив Христа спадкоємцем усього і покликав Церкву як Його Наречену і співспадкоємців у всьому, Він також постановив, що благословення попливуть від них також до земного потомства, а через нього – до всіх народів землі (Рим. 11:26-33).
Натхнені слова св. Якова, дуже прагматичної людини, адресовані «братам» (Як. 1:2), а не світові. Насправді ціле це послання адресоване Церкві. Третій розділ загально визнається одним з найбільш вникливих роздумів про силу язика в світі. Зауваження в квадратних дужках – це поступаюча правда з РТ ’55:35 [Та є інші посвячені «брати», які користають з благословенств, отриманих через Святого Божого Духа, і до цих братів також відноситься настанова нашого тексту – тобто, Велика Громада (всі члени якої, як окремі особи, спочатку належали до Христового Тіла), Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії]. Розгляньмо ці вражаючі слова нашого віршу і постараймося визначити, в якому значенні їх слід розуміти. Постановімо також, що коли побачимо, що в якомусь значенні чи мірі вони відносяться до нас особисто, то ми рішуче та невідкладно відповімо на науку Духа і поправимо свій недобрий стан.
До уже наявної правди Господь додає ще більше правди, подаючи заповідь на заповідь, правило на правило (Іс. 28:10,13). Спадання манни на росу протягом всієї ночі наводить на думку поступовий розвиток правди (Прип. 4:18), нагадуючи нам думку, виражену в одній пісні: «І прийде ще більше» [„Still there’s more to follow”, вірш з пісні № 80 п.н. „Have you on the Lord believed?” в англійському співнику Пісні Зоріння Тисячоліття – прим. перекл.] (Е 9:19). Правда на часі була і впродовж цілого теперішнього Віку надалі буде поживою для Божого люду, доки він не ввійде в Царство (Е 11:323).
Брати в зборі можуть радити й переконувати, але роблячи це, завжди повинні старатися говорити не згідно власних думок, але згідно Слова Божого: «Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова… щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом» (1 Пер. 4:10,11). Їх порада в такій мірі повинна рахуватися в зборі, в якій має підтримку в Слові і Дусі Божім, щодо яких всі мають мати власну думку. А коли така порада основується на Божому Слові, звертаючи увагу на його принципи і заповіді, вона повинна бути уважно розглянута всіма в дусі миру. Якщо в гордості серця хто-небудь буде погорджувати таким повчанням через ігнорування чи легковаження людських знарядь, які Бог вибрав для звернення на них (повчання) уваги, то опозиція в дійсності є опозицією проти Господа і способу Його діяльності.
Власне тому Апостол заохочує: «Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою… багато-хто» (Євр. 12:15), бо Божа ласка спливає на церкву в основному через Його вибране людське знаряддя. Якщо хто-небудь по причині конфліктності чи марної слави, чи будь-якій іншій намагається підірвати довіру Господнього народу й засіяти гіркий корінь в їх серцях проти таких Божих слуг, яких Бог поставив, щоб представляли і захищали правду, то таким чином він блокує Божу ласку для них (для Господнього народу), а наслідком, майже напевно, буде опоганення багатьох. Кожен, хто так поступає, підлягає Божому суду, і не дивлячись на свої визнання, рано чи пізно, він стане нічим з тими всіма, які йдуть його згубним слідом (PT ’94:58; ТП ’09:10).
Чи можемо ми стосувати слова, призначені для Нових Створінь, до Великої Громади? Пастор Р.Ґ. Джолі відповів на це наступним чином: «Усі члени Великої Громади були Новими Створіннями, тому багато слів, звернених до Нових Створінь з Малої Черідки, стосувалися також Нових Створінь з Великої Громади. Деякі речі стосувалися лише Малої Черідки. Як же ми могли б пристосувати пісню «Малою Черідкою Він нас зове», яка, звичайно, відноситься безпосередньо до Малої Черідки? Чи може вона в якийсь спосіб бути застосована до Божого люду сьогодні, який належить до Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії? Ми мусимо пам’ятати, що тепер ніхто з-поміж Божого люду не є сплоджений від Духа. Всі Нові Створіння – Мала Черідка і Велика Громада – завершили свій біг тут на землі. Однак ми могли б сказати, що Божий люд є нечисельним в порівнянні зі світом в загальному. Ми також могли б сказати, що всі посвячені Господа на обличчі землі є нечисленні в порівнянні з «великим натовпом» тих, хто вірить номінально. Тому ми можемо сказати: Так, ми в певному значенні є «малою черідкою» і нас небагато, але ми не є тим самим, що Нове Створіння з Малої Черідки. Тому багато речей, які стосувалися безпосередньо Малої Черідки, в принципах можуть також бути застосовані до нас і можуть вживатися для нашої користі сьогодні. Багато текстів, багато пісень, які ми співаємо, а також багато віршів з книжки Вірші Зоріння відносяться безпосередньо до Малої Черідки, але ми можемо з них навчитися певних прекрасних лекцій. Наприклад, візьмімо 2 Петра 1:4 (Турконяк): «Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ви стали учасниками Божественної природи». Яким чином цей вірш міг би стосуватися кого-небудь поза Малою Черідкою? Як ми, які не належимо до Малої Черідки, Нових Створінь, можемо отримати для себе якісь благословення з цього уривка? Звичайно, ми можемо сказати, що «нам» також дані великі і дорогоцінні обітниці, через які ми можемо стати учасниками небесної слави. Посвячені Табірники Епіфанії можуть сказати: Ми маємо боротися боєм віри за вічне життя на землі. Цей вірш можна застосувати до кожного з нас! Отже, бачимо, як багато прекрасних слів, адресованих безпосередньо до Малої Черідки, стосуються в принципах до всіх з посвяченого люду Господа» (Зібрання питань і відповідей 27 жовтня 1962 р.).
В жовтні 1954 року завершився поклик до Молодих Гідних (E 10:114; PT ’58:91-93; PT ’60:91,92; PT ’65:63; PT ’70:58) і розпочалося будівництво епіфанічного Табору Скинії, на відміну від Подвір’я (PT ’59:56). З того часу покликується інший клас – Посвячені Табірники Епіфанії – який приготовляється як спеціальні помічники Старожитніх та Молодих Гідних в земній фазі Тисячолітнього Царства (E 11:293; E 12:185,188). Тому в часі від завершення вознесіння Нареченої Христа все ще лишалися три класи, які завершують свій біг в дочасному житті – Велика Громада, Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, саме вони зображені в книзі Пісні Пісень 6:8, в застосуванні на період після 1954 р., в трьох групах жінок, що перебувають в особливому зв’язку з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада була скомплектована 14 лютого 1979 року; Молоді Гідні доповнюють тепер свої гефсиманські випробування як особистості; а наступними в черзі з точки зору близькості є Посвячені Табірники Епіфанії. Вони є зображені в дівчатах, які перебували в наступному найближчому зв’язку з Соломоном, хоча ще не в подружньому.
Їх становище в інший спосіб зображене ізраїльтянами в Таборі, що займали нижче становище від Великої Громади і Молодих Гідних, показаних в Левитах на Подвір’ї. І так само, як у випадку Великої Громади і Молодих Гідних, Посвячені Табірники Епіфанії є «без числа», оскільки не подається конкретне число членів жодного з тих трьох класів. Вдячність і слава нехай буде Богові і Господу Христу за це та інші подальші об’явлення теперішньої правди на цю тему, що так відповідна для теперішнього скріплення Посвячених Табірників Епіфанії і для сильного утвердження віри всіх нас в Божому Слові (PT ’72:66; TP ’79:27; ТП ’2000:16).
Правди, представлені «тим вірним і мудрим рабом» (Мат. 24:45), були, є і будуть підставою правди та її поступу в часі. Як він сам стверджував в Р 1:24, «Проповідувати тепер про те, що настане потоп, не було б правдою, але є інші епохальні зміни, які постійно стають актуальними». Література правди, дана через пастора Рассела, разом з літературою поступаючої правди пастора Джонсона, яку захищав та видавав пастор Джолі в його праці представлення теперішньої правди, триває по цей день. Бр. Рассел під час Парусії заклав основу, а також «виконав серед Божого люду працю приготування до побудови цього [епіфанічного] Табору (PT ’54:78). Ми віримо, що це Божа воля, аби ми продовжували цю працю на тих самих засадах, оскільки «Табір Епіфанії […] складатиметься з вірних виправданих, а також навернених вірних євреїв. Ця величезна кількість літератури буде використовуватися згідно з потребами, разом з пристосуванням праць бр. Рассела і Джонсона, достосованими до нагальних потреб» (Е 10:672).
Послання Юди, як і, по суті, всі інші послання Нового Заповіту, звернене безпосередньо до святих (1-3 в.). Тому вислів «себе самих», що виступає в 21 вірші, означає членів Малої Черідки – єдиних, які були освячені Отцем та покликані до Ісуса Христа і збережені в Ньому. Тому у вузькому значенні цей текст відноситься до Малої Черідки, але як принцип може стосуватися до добрих Молодих Гідних, а після очищення нечистих членів Великої Громади і Молодих Гідних може стосуватися також і до них (РТ ’40:2).
Через 45 років в РТ ’85:23,130, завдяки конструктивній поступаючій правді розширеного Жнива Євангельського Віку, це послання є звернене безпосередньо до святих (1-3 в.). Тому вислів «себе самих», що виступає в нашому вірші [21 в.], не означає світу ані всіх християн, ані також усіх членів якоїсь однієї деномінації в християнстві. Він не звернений навіть до тих всіх, які є так званими християнами, багато з яких є лицемірами, а багато інших не осягнули навіть стану пробного виправдання, а ще інші є членами Великої Громади і «тими, що посвячуються між віками».
Ми бачимо, як добра настанова нашого віршу у стислому значенні стосується Малої Черідки, але як принцип може відноситися до добрих Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії. Кожен з них, щоб бути збереженим, мусить бути вповні посвячений і стояти на Скелі.
Хоча це правда, що святі (праведні особи) в значенні Малої Черідки і Великої Громади – «святі з утиску» (див., напр., R5231, 12 абз.) – уже всі були зібрані, та є ще інші святі (праведні, посвячені особи), що мають бути зібрані. В широкому значенні всі вони є святими, які вчинили повне посвячення Богові – включно з тими, «що посвячуються між віками» – і вірно в ньому поступають. Тому праця їх розвитку, жаття та збирання – тих, котрі становлять посвячене передтисячолітнє потомство Авраама – є найважливішим ділом Бога щодо Його люду в теперішній час. Ми повинні пам’ятати, що в нашій літературі різні думки подаються у вузькому чи в розширеному значенні, і інколи це важко зрозуміти.
У Передмові до видання книжки Манна за 1980 рік (15 червня 1980 р.) бр. Август Ґольке написав: «Нове оформлення полегшило внесення певних поправок і менших змін, на які давно очікувалося. Деякі з цих змін служать більш прямому застосуванню коментарів до Божого люду, що тепер живе і старається розвивати в собі подобу до Христа, аби щораз більше наповнюватися Святим Духом. Вірші і коментарі, які відносяться безпосередньо лише до Малої Черідки та Великої Громади, можуть вважатися такими, що відносяться в своїх принципах також до інших з-поміж посвяченого Божого люду…». З цією думкою ми публікуємо дану статтю.
PT № 765, 2019:7; ТР № 548, 2019:7
Теперішня Правда №70, березень-квітень 2021