ЧАС ЖАТТЯ
«Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати» – Об. 14:15; «Доки є день, потрібно, щоб робили діла того, хто мене послав; надходить ніч, коли ніхто не зможе робити» – Ів. 9:4, UBT.
В літературі правди слово жниво вживається в двох значеннях: в широкому та вузькому. В широкому значенні воно охоплює працю з символічними зернами пшениці, починаючи з їх шукання і до безпечного допровадження до Царства. В такому значенні цього слова, як в буквальному, так і в духовному жниві, як в Палестині, так і скрізь, існує сім різних процесів: (1) жаття – відокремлення Божого люду від його місця зростання, номінальної церкви; (2) в’язання в снопи – згромадження в збори; (3) сушіння – розвивання в знанні, ласці та служінні; (4) молотіння – випробування задля зміцнення характеру; (5) перевіювання – відокремлення від чужих; (6) пересівання – відокремлення від членів класу другої смерті і Великої Громади; (7) збирання до житниці – забрання до Царства. У вузькому значенні цього слова воно означає тільки один процес Жнива – жаття. В заголовку цього розділу ми вживаємо слово жаття, а не жниво, щоб ніхто не подумав, що ми обговорюємо час усіх семи процесів Жнива, оскільки нашою ціллю є обговорення лише часу жаття.
Аналізуючи слово жаття, ми зауважуємо, що воно також вживається в широкому та вузькому значенні. В широкому значенні, окрім того, що ми зазвичай називаємо працею жаття, воно містить в собі збирання колосків (поколосся), тоді як у вузькому значенні воно не включає поколосся. В цій статті ми будемо вживати слово жаття, інколи маючи на увазі, а інколи упускаючи поколосся. Контекст покаже, чи ми вживаємо вузьке чи широке значення даного виразу.
Завершення праці жаття в широкому значенні цього слова, а також завершення печатання вибраних на їхніх чолах є тотожні. Тому в цій статті дані вирази будуть вживатися як синоніми.
Святе Письмо говорить про печатання вибраних з двох точок зору: одна з них відноситься до серця (2 Кор. 1:22; Еф. 1:13; 4:30), а друга – до голови (Об. 7:3-8; 14:1). В обох випадках печатання є доказом визнання Богом особи, що одержала попечатання. Печатання серця є відтиском духа примирення з Господом, який насолоджується і симпатизує з усіма Його дорогами, вираженими в Його Дусі, Слові чи провидінні. Печатання на чолі означає надання достатньої кількості правди на часі, аби її знання дало можливість уникати помилок номінального Божого люду серед обох домів Ізраїлю (Іс. 8:14) завдяки виходу з них або зі світу під час жаття.
Ціллю даної статті не є обговорення печатання святим Духом сердець Божих святих, оскільки ми не знаємо, коли завершиться цей рід печатання вибраних. Її ціллю є скоріше обговорення часу завершення печатання вибраних на їхніх чолах. Тепер з’явилося світло на цю тему, якого не можна було бачити в часи нашого дорогого Пастора. Це, звичайно, не означає, що ми вважаємо себе більш розумово талановитим, аніж він, чи більш оціненим Господом, оскільки в обох цих аспектах він перевершував нас на цілу голову. Ми швидше думаємо, що зрозуміння даного обрису правди не було на часі за його днів, але є на часі тепер. Якби цей обрис правди був вияснений йому і через нього, то це зробило б неможливим випробування, через які Господь бажав зробити відокремлення Малої Черідки від Великої Громади, що Він робить уже протягом кількох років. Тому Бог заховав від нього світло на цю тему, щоб вона не була до кінця зрозуміла чи вияснена аж до часу, коли це знання не йшло б у розріз з Його цілями, але просувало їх уперед.
В цій статті увазі спрагненого правди Божого люду ми хочемо представити велике число біблійних доказів, які підтверджують, що:
- жаття Малої Черідки, тобто її печатання на чолах (але не всі інші аспекти Жнива) було завершене перед смертю нашого Пастора;
- жаття розпочалося в 1874 році;
- наш Пастор ніколи не вчив, що жаття розпочалося в 1878, а звершилося в 1918 році.
(І) Жаття завершилося перед смертю нашого Пастора. На доказ цього приведемо багато аргументів.
НІЧ БЕЗ ПРАЦІ ЖАТТЯ (Ів. 9:4)
Наш другий текст дає нам перший з них. Згідно нього є очевидним, що оскільки в досвідченнях Церкви мав настати час сплодження від Духа і запечатання на чолі його останнього члена, то ніхто інший пізніше не мав бути сплоджуваний від Духа в пізніший період Євангельського Віку. Також очевидним є те, що цей останній сплоджений від Духа і запечатаний на чолі член Церкви повинен буде залишатися в світі принаймні протягом кількох років, аби розвинути, зміцнити, зрівноважити та скристалізувати характер, подібний до Христового, як також поконати гріх, неправду, самолюбство та світовість. Тому повинно було пройти багато років між попечатанням (зжаттям) останнього члена класу Христа та його відходом за другу завісу. Очевидним є те, що як і решта нових створінь, цей останній член класу Христа міг відпасти від ласки. Будучи, однак, останнім з вірних, він не відпаде, точно так само, як і інші зі 144 000 могли відпасти, однак завдяки вірності були збережені від упадку. Тому Церква в тілі мусить дійти до періоду, коли протягом кількох років вона більше не зможе виконувати жаття членів Малої Черідки, оскільки всі вірні святі будуть уже зжаті – до періоду, який буде ніччю, під час якої ніхто не зможе працювати як жнець.
Праця, якої стосується наш текст, зрозуміло, є працею жаття, оскільки, власне, таку працю виконував Ісус і Апостоли в Ізраїлі («ми мусимо виконувати діла»), коли Ісус висловив нагадування, виражене в нашому тексті (Ів. 4:34-38; 3:29,30; Мат. 9:35-10:5; Лук. 9:1-6; Мар. 3:13-15). Тому праця, до якої відноситься цей текст, є працею жаття. Цей текст не може стосуватися всіх аспектів праці Жнива, яка, окрім жаття, включала в’язання в снопи, сушіння, молотіння, перевіювання, пересівання та збирання до житниці, які слідували за ним. Бо це неправдоподібно, щоб за днів перебування Церкви в тілі мав настати час, коли пов’язані між собою співчлени не могли зробити нічого один для одного після завершення жаття, але перед кінцем інших шести обрисів Жнива. Наш дорогий Пастор показав нам, що після закінчення жаття ми все ще матимемо працю допомагати один одному в чиненні нашого покликання та вибору певними; наприклад, окрім іншого, через збирання до житниці, надавання остаточної підготовчої допомоги тим, які невдовзі повинні перейти поза завісу, що у випадку деяких з останніх членів класу Христа мусить очевидно статися через кілька років після завершення жаття.
Наш другий текст [Ів. 9:4 – прим. перекл.], перекладений згідно з синайським та ватиканським манускриптами, пояснює настання ночі, коли ніхто не зможе працювати, тобто надалі виконувати працю жаття (хоча це не стосується інших складових праці Жнива). Про цю ніч говорить багато інших віршів (Іс. 21:11,12; Йоіл 2:2; Ам. 5:20 і т.д.). Ми всі погоджуємося з тим, що ця ніч відноситься до часу великого утиску (Дан. 12:1; Мат. 24:21,22; 1 Сол. 5:1-5), який складається з трьох виразних етапів, – війни, революції та анархії (1 Цар. 19:11,12), – переплетених з голодом та епідеміями (Єзек. 14:21). В окремих країнах ця ніч розпочалася з моментом їх втягнення в світову війну, першу частину великого утиску, який розпочався, коли перші країни приступили до війни в серпні 1914 року. Тому ми визнаємо, що ця ніч розпочалася в 1914 році. Ця символічна ніч, як і буквальна ніч, не настала всюди одночасно, але охоплювала окремі країни в момент їх втягнення в війну. Хоча не кожен уряд оголосив війну, кожен народ був в неї втягнутий, оскільки вона торкнулась усіх. Тепер кожна країна знаходиться в ночі, відколи війна торкнулась і таким чином втягнула всі народи, навіть ті, які не оголошували війни. Тому жаття є завершене по всьому світу – печатання на чолах вибраних добігло кінця.
ВОЄННА ШКОДА ПІСЛЯ ПЕЧАТАННЯ ВИБРАНИХ
З думкою нашого віршу тісно пов’язаний текст з Об. 7:1-3, який ми подаємо як другий доказ завершення печатання вибраних на чолах. Оскільки, на нашу думку, ці вірші в значній мірі були помилково пояснені в VII томі, то ми представимо їх і коротко пояснимо: «А по [як побачив] цьому [з 6 розд.] я [Мала Черідка] бачив [як фізичним, так і розумовим зором] чотирьох Анголів [посланців гніву, Р 3,154, тобто (1) володарів, (2) аристократів, (3) приватних бізнесменів і приватних рільників та (4) робітників, які спричиняють утиск, і тим самим виливають терпіння, гнів часу утиску; працівники Жнива не є посланцями гніву, як пояснює том, але є посланцями миру, що проголошують та діють на користь правдивого миру – Іс. 52:7; Еф. 6:15], що стояли [кожна група знаходиться в тій частині суспільства, до якої належить] на чотирьох кутах землі [символічна земля, суспільство (символічні небеса не беруться тут до уваги), поділена на чотири частини, а кожна з них відповідає чотирьом посланцям гніву: (1) уряду, (2) аристократії, (3) буржуазії, (4) робітникам] та тримали [ці групи, більш менш керовані власним самолюбством, діючи різними способами в тих розрізнених групах, ішли шляхом, який стримував упавших ангелів від спровадження великого утиску перед належним часом] чотири земні вітри [упавших ангелів, які, здається, поділені на чотири класи (Рим. 8:38; Еф. 6:12) і які панують над символічною землею – суспільством], щоб вітер [світова війна, 1 Цар. 19:11; див. Веріянські Коментарі, а також стосовно Об. 7:2. Цей «вітер» – це не «вихор», який прийде лише тоді, коли упавші ангели отримають більшу свободу, аніж тоді, коли викликали війну, і як такі опиняться в серйозних міжусобних конфліктах і викличуть між людським родом символічний вихор – революцію та анархію (Єр. 25:29-33, особливо 32 в.; 2 Цар. 2:1,11 і т.п.). Вітер, як натякає цей вірш, мусить випереджати вихор, який починається внаслідок ворожої зустрічі упавших ангелів, після «вітру»; 1 Цар. 19:11,12] не віяв [не спровадив утиску] на землю [суспільство], ані на море [неспокійні, бунтівничі маси, що не дотримуються прав], ані на жодне дерево [ні на кого великого: Божий люд вважається Богом великими, так як прихильники вважають великими своїх лідерів в тих чотирьох групах суспільства].
І бачив я [розумово і фізично] іншого Ангола [Божий люд в служінні правдою братам, що ще не були в правді (Р 3,287; Об. 7:3 – «аж поки ми покладемо печатки» – Єзек. 9:2-5,11), а не лише сам Ісус, як вчить VII том], що від схід сонця виходив [Ісус і Церква (клас Христа) є сонцем, світлом для світу, Ів. 9:5; Мат. 5:14], і мав печатку [правду на часі] Бога Живого [подану в Святому Письмі]. І він гучним голосом крикнув до [як сіль землі, світло для світу і місто, що стоїть на горі (Мат. 5:13-16), вірні через прекрасне послання переконували світ про гріх, праведність і майбутній суд (Ів. 16:8-11); ця праця мала здоровий вплив на світ і прищепила засади, які, будучи в значній мірі прийняті, дуже обмежили самолюбство людського роду перед повним підданням себе волі упавших ангелів і таким чином стримували цих грішних істот, які без такого гамування через] чотирьох Анголів [чотири вище представлені групи людства уже давно спровадили б знищення часу утиску на людський рід], що їм дано пошкодити землі та морю [з цієї частини речення добре видно, що ці чотири ангели не представляють, як вчить VII том, Малої Черідки, праця якої в тілі не полягає в тому, щоб шкодити організованому суспільству, ані самолюбним, бунтівничим людям, ані їм самим, ані великим цієї землі, символічним деревам з 3 в. Ці чотири класи людей, як подано в поясненні 1 в., представлені цими чотирма ангелами, в дійсності є посланцями гніву, тобто тими, які спроваджують великий утиск, гнів, на зорганізованих людей в теперішньому порядку речей]».
«Говорячи [через навчання протягом Євангельського Віку відповідних засад, що стосувалися гріха, праведності та майбутнього суду]: Не шкодьте [не піддавайтесь тим диявольським впливам, які спонукають вас до чинення шкоди] ані землі [суспільству], ані морю [бунтівничим, неспокійним, анархічним масам], ані дереву [як Божим дітям, так і великим в суспільстві], аж поки ми [Церква в функції давання правди братам, які її ще не мали] покладемо печатки [достатньо не просвітимо] рабам Бога нашого [дійсно посвяченим, які залишаються вірними невеликій кількості правди, яку вони посідають] на їхніх чолах [розумово, в міру, яка дасть їм можливість втекти з неволі номінальних ізраїльтян]».
Згідно з цим фрагментом, а особливо його третім віршем, великий утиск, який розпочався символічним вітром (світовою війною), не міг ніде настати перед залишенням Вавилону всіма тими, які вже були попечатані, тобто вибраними. Ми не розуміємо, що цей вірш навчає, що кожен святий в кожному місці мав бути попечатаний, перш ніж символічний вітер взагалі мав почати віяти. Ми скоріше розуміємо, що він означає, що оскільки війна поступово ширилася з однієї країни на іншу, то й печатання мало завершуватись поступово в наступних країнах, завершуючись в кожній з них, перш ніж вона була втягнута у війну. Таким чином усі вибрані у Великій Британії, Росії, Франції, Німеччині, Австрії, Сербії та Чорногорії отримали достатню кількість теперішньої правди, щоб могли залишити Вавилон до 1 серпня 1914 року, тоді як деякі з них в той час все ще знаходились у Вавилоні, – напр., ті, що жили в Америці, – не маючи достатньої кількості правди, аби могли «вийти з нього». Та достатня кількість теперішньої правди дійшла до них і була їм дана, аби дати їм можливість «вийти з нього» до травня 1916 року, коли Америка майже оголосила війну Німеччині, і відтоді постійно до неї йшла, втягуючись таким чином у світову війну. Той самий принцип стосується вибраних в інших країнах. Єдиною мовною групою народів Європи, яка відкрито не оголосила війни, є Скандинавія, тобто народи Норвегії, Швеції й Данії, які все ж окремо надавали виразну підтримку кожній зі сторін і несли очевидні втрати від кожної зі сторін, і через те можуть вважатися задіяними у війну. Коли війна уже всюди розпочалася, вірні всюди мали бути попечатані, перш ніж останній народ був втягнутий у війну, що сталося через посилену діяльність підводних човнів від 1917 року. Таким чином, «велика кампанія», що мала свій початок після того року, а навіть після оголошення війни з боку Америки, не могла бути частиною жаття ані печатання.
СПЕЦІАЛЬНІ СЛУЖБИ ДЛЯ ОСТАННІХ ЧЛЕНІВ
Біблія навчає, що всі святі, всі 144 000, мали бути привілейовані виконанням (духовної) помсти на народи і (духовного) покарання людей, в’язанням царів і князів, а також виконанням написаного вироку (Пс. 149:5-9). Це відбувалося з осені 1914 до осені 1916 року, як ми показали в Е 3, ІІ розділ (ТП №28-31), до якого відсилаємо читачів для більш повного розгляду даної теми. Тому, щоб і надалі мати уділ в цій праці, всі вибрані повинні були бути попечатані на чолах до осені 1916 року. Отже, тоді жаття було уже завершене.
Біблія навчає, що останньою працею антитипічного Іллі стосовно номінального духовного Ізраїлю, перш ніж він втратив плащ уряду речника Бога до номінального духовного Ізраїлю, було вдарення і розділення Йордану (2 Цар. 2:8). Щоб взагалі стати частиною антитипічного Іллі, потрібно було приймати участь в його останній праці як речника Бога до номінального духовного Ізраїлю (тому що Ілля представляє Божих вибраних в цій функції), оскільки усі святі повинні були приймати участь в цій праці (Пс. 149:5-9). Ця праця вдарення добігла кінця осінню 1916 року, як ми показали в Е 3, ІІ розділ. Тому до осені 1916 року усі вибрані були попечатані на чолах – жаття було завершене.
Біблія навчає, що останньою загальною працею Первосвященика Світу перед залишенням світу в своїх останніх членах мало бути: (1) визнавання свідомих гріхів християнства над антитипічним Козлом Азазеля; (2) відведення його до Брами Подвір’я; а також (3) відсилання його до Азазеля за посередництвом визначеного на те чоловіка (Лев. 16:20,21). (1) Визнавання тих свідомих гріхів над Козлом Азазеля (сатана в своїх цілях вживає членів Великої Громади, натомість Господь в Своїх цілях вживає членів Малої Черідки) було завершене до осені 1916 року (див. Е 3, ІІ розділ; Е 4, ІІІ розділ). Тому всі вибрані були попечатані раніше, оскільки останній з них повинен був приймати участь в останній загальній праці Первосвященика Світу, яка виконувалась через Його членів в тілі. (2) Ведення Козла Азазеля до Брами розпочалося 25 листопада 1916 року у Великій Британії. (3) Відсилання Козла Азазеля мало свій малий початок в січні 1917 року у Великій Британії, де клерикальна поведінка певних братів була об’явлена Господом за посередництвом автора та інших. Тому його великий початок був пов’язаний з об’явленням клерикальної поведінки певних британських та американських братів весною, літом та восени 1917 року. Відсилаємо до Е 3, ІІ розділ, де є більше деталей щодо Лев. 16:20-22, який ми детально пояснили в Е 4, ІІІ розділ. Оскільки праця відсилання Козла Азазеля розпочалась на початку січня 1917 року, то до того усі вибрані повинні були бути зжаті й попечатані на чолах, оскільки останній з вибраних мусить мати участь в останній великій праці Первосвященика Світу, перш ніж Той залишить землю в Своїх останніх членах.
Розділення Іллі та Єлисея (2 Цар. 2:11-14) доводить, що перед тим усі вибрані були попечатані на чолах, оскільки Церква повинна була бути укомплектована, а також повинна була зайняти свою позицію щодо номінального духовного Ізраїлю, перш ніж могло відбутися відокремлення Малої Черідки від Великої Громади. В Е 3, ІІ розділ, ми довели, що це розділення вже відбулося, починаючи з 27 червня 1917 року. Таким чином, Мала Черідка була зжата, попечатана на чолах, за якийсь час до 27 червня 1917 року.
Динарій з Мат. 19:27-20:16 означає особливі нагоди служби, що входять до вдарення Йордану, яке – як показує ця притча – відбувалося два рази. Тому динарій давався в двох частинах, наводячи думку на два вдарення Йордану. (1) Кажучи в загальному, покликані об одинадцятій годині (з лютого 1908 до червня 1911 року) отримали свій динарій першими. У виняткових випадках інші отримали свій динарій разом з ними. Але, будучи порівняно малочисельними, вони не враховані в цій притчі як такі, що отримують динарій в той же час, оскільки притча розглядає лише загальності. (2) Кажучи в загальному, ці покликані перед одинадцятою годиною (малочисельні винятки також тут не враховуються) отримали свій динарій пізніше. «Той Раб» з осені 1914 до осені 1916 року дав першому з тих класів особливі нагоди служби, пов’язані з першим вдаренням Йордану (Мат. 20:8,9). Пізнього літа і ранньої осені 1916 року «той Раб», через зміну працівників в Скинії, Бет-ел, а також на інших полях, впроваджуючи кілька нових елементів служби, а також через свій заповіт, який вступив в дію з його смертю, дав другому класу особливі привілеї служби в другому вдаренні Йордану (Мат. 20:10-16), яке мало місце від осені 1917 до весни 1918 року. Оскільки динарій був даний усім покликаним під кінець Віку, котрі після одинадцятої години були порівняно небагаточисленні (і тому не згадуються виразно в притчі, яка розглядає лише загальності), то з цього виникає, що всі вибрані були не лише зжаті, попечатані, але уже вдаряли Йордан перед 24 жовтня 1916 року, коли разом з останнім публічним викладом нашого Пастора почало завершуватися перше вдарення Йордану. Теперішня Правда №25-26 детально пояснює притчу про динарій.
ПРИВІЛЕЇ ТОГО РАБА
Згідно Мат. 24:45-47 і Лук. 12:42-44 «той Раб» був поставлений домоправителем над усім Господнім маєтком на весь період жаття, а також управителем над усім домом з моменту його призначення на цю функцію. Після свого призначення домоправителем і управителем він мав поставити на стіл весь харч на час жаття і контролювати всю працю для цілого дому протягом періоду жаття. В результаті перед його смертю кожен з вибраних працював в гармонії з його ученнями і під його керівництвом. Тому перед його смертю 31 жовтня 1916 року всі вибрані були зжаті, попечатані на чолах, а також були задіяні в службі іншим під загальним керівництвом «того Раба».
Чоловік з писарським каламарем (Єз. 9:2-5,11) принаймні почав складати звіт про завершення праці приблизно в часі смерті бр. Рассела. Всі ми погоджуємося з тим, що «той Раб» принаймні враховується в образі чоловіка з каламарем. Деякі вважають, що тільки він зображений в чоловікові з каламарем; інші, що він був земним вождем тих, які попечатували Божий люд при кінці Віку. Якби ми визнавали погляд, що лише «той Раб» є зображений в «чоловіку [що] був одягнений в льняне, а писарський каламар був при стегнах його», як стверджують [стверджували] брати з Товариства, то ми тим більше були б вимушені визнати, що печатання вибраних на чолах було завершене перед смертю бр. Рассела 31 жовтня 1916 року.
Ми належимо до тих, які вважають, що чоловік з писарським каламарем зображує не одну особу, а клас. Для цього є три причини: (1) Абсолютно очевидно, що шість класів тих, що чинили зло під кінець Віку, є представлені в шести чоловіках з нищівним знаряддям (дивись статтю Заклики – Пересівання – Нищівні Знаряддя в ТП №25-26). Так стверджував «той Раб». Тому сьомий чоловік, що був з писарським каламарем, по аналогії, здається, зображує клас тих, які чинили добро, тобто тих, які під час жаття при кінці Євангельського Віку давали правду своїм братам, пригнобленим по причині зла в доктрині і практиці християнства. (2) Є абсолютно очевидним те, що «той Раб» не дістався до кожної особи і не навчав її правди. Не до кожного з них навіть дійшла його література, оскільки багато з них, будучи незрячі, нездатні читати, були навчені правди усним словом. Натомість ті, які могли читати, без усних пояснень не розуміли достатньо багато, аби «вийти з нього». Тому факти показують, що він сам ані усно, ані через свої праці не поклав знака (правди) на всіх; на багатьох він також не поклав його в достатній кількості, яка дала б їм можливість вийти з Вавилону. Це правда, що він забезпечив нас каламарем (літературою правди), помістив в нього чорнило (правду), помістив каламар з чорнилом при наших стегнах (дав його для нашої праці), а також поставив чорнилом знака на незрівнянно більшій кількості чіл, аніж хто-небудь інший. Але він не виконав цю працю самостійно, і тому він не є єдиним, хто був зображений в чоловікові з писарським каламарем. (3) Паралельна цитата з Об. 7:2,3, в її застосуванні на кінець Віку, доводить, що ангел з Божою печаткою, чорнилом з Єз. 9, є складовим – «аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах», тобто, аж поки ми «зробимо знака на чолах людей, що зідхають та стогнуть… в його середині»! На кінець Віку цей ангел зображує женців (Р 3, 287, 1 абз.). чоловік з писарським каламарем, який відповідав йому, зображує те ж саме. Ці три причини, здається, доводять, що не лише «той Раб» зображений в чоловікові з писарським каламарем при стегнах його, але що в ньому показані і він, і всі інші, які вірно співпрацювали з ним в служінні своїм братам у Вавилоні, або в світі, правдою для їх визволення. Але він був не лише найбільш результативним з тих, які так служили, але також, здається, був першим, хто розпізнав завершення печатання і відзвітував про це Господу. Здається, він зробив це за день до своєї смерті в сцені з тогою у пульманівському вагоні. Пригадуємо собі, як Мента Стерджин трьома способами намагався довести йому, що не помре, нагадуючи, що він (1) не написав сьомого тому, (2) не вдарив Йордану і (3) не дав динарія. Він одержав відповідь на перше та друге зауваження, але жодної на третє. Він знав, що є управителем (Мат. 20:8). Одержавши запитання перед обличчям смерті, він, все ж, не зміг узгодити цього з нібито тим фактом, що не був даний динарій, що він до того моменту сподівався невдовзі зробити. Наше переконання щодо способу його мислення, якого він не виразив словами, є наступним: знаючи, що є управителем, а також, що – маючи перед собою ще кілька годин життя – він повинен був уже дати динарій, він дійшов висновку, що праця жаття була завершена. Тому він оголосив про завершення печатання Божих вибраних 30 жовтня 1916 року, докладно за день до своєї смерті, урочисто стоячи в пульманівському вагоні, вдягнений в тогу. Цей акт був його останньою службою для Бога в якості «того Раба». Єдиною річчю, яку він зробив пізніше, була його смерть! О, славна смерть після такого життя! Нехай Бог благословить його пам’ять! Кожен з нас особисто, зрозумівши закінчення печатання вибраних, як частина чоловіка з писарським каламарем, може тепер також проголошувати це, кажучи: «Я зробив, як мені наказав Ти». Отож, цей вірш доводить, що всі вибрані були попечатані на чолах перед його смертю.
Згідно з Веріянським Коментарем до Об. 16:17, саме Велика Громада викликує: «Сталося!». Це перша визначна наука після того, як був вилитий вміст сьомої чаші. Першим виразним посланням, яке було правдивим щодо Малої Черідки, поданим вождями Товариства та їхніми ревними прихильниками після того, як вони загально оголосили правдиві і вражаючі обриси сьомого тому, було те, що всі вибрані були вже покликані. Хоча ми не погоджуємося з їхньою датою щодо даної події, але погоджуємося з тим, що вони слушно оголосили, що входження в стан сплодження від Духа під умовами високого поклику залишилось уже в минулому. Варто зауважити, що у згоді з цим текстом саме Велика Громада, а не Мала Черідка, першою оголосила укомплектування вибираної Церкви. В Е 3, ІІ розділ ми подали певні деталі на тему цього віршу, яких не має потреби тут знову повторювати. Тут лише достатньо буде сказати, що там міститься доказ, що повідомлення «Сталося!» походить від Великої Громади як такої. Перш ніж переказати цю інформацію, вона повинна була як така існувати протягом певного короткого часу, а тому була окрема і відмінна від Малої Черідки. З цього виникає, що вона повинна була мати антитипічний плащ протягом якогось часу перед цим проголошенням. Та оскільки цей плащ мав бути у володінні Малої Черідки, поки останній її член не був попечатаний на чолі, аби дати цьому останньому члену уділ в останньому вживанні цього плаща, яке зробив антитипічний Ілля, тобто у вдаренні Йордану, останній член «Церкви, яка є Його тілом», був попечатаний на чолі і діяв в силі цього плаща, перш ніж він із рук Малої Черідки перейшов у володіння Великої Громади. Велика Громада оголосила «Сталося!» на великодній Конвенції в Брукліні 26 березня 1918 року. Тому протягом якогось значного проміжку часу перед 26 березня 1918 року вся Мала Черідка була попечатана на чолах.
Об. 19:1,2 – це наступний аргумент в даній справі. Порівняння Об. 19:1,6 з Об. 7:9 доводить, що Об. 19:1-9 пояснює про Велику Громаду, тому що грецькі слова, перекладені як «великий натовп» в Об. 19:1, є тими самими, що перекладені на «натовп великий» в Об. 7:9 і 19:6. Ми вже подали певні деталі на тему Об. 19:1,2 в Е 3, ІІ розділ, до якого відсилаємо дорогих братів. Обговорюваний фрагмент наступним чином доводить, що всі вибрані пережили попечетання на своїх чолах. Послання цих віршів (Об. 19:1,2) є тим, що виконало друге вдарення Йордану, яке мало бути попереджене отриманням плаща антитипічним Єлисеєм і тому могло мати місце лише після того, як антитипічний Ілля втратив цей плащ. Перш ніж антитипічний Ілля міг втратити плащ, він мав вжити його востаннє. Ніхто не міг бути частиною антитипічного Іллі, якщо він не брав участі в частині праці Іллі, який мав діяти як речник Бога до номінального духовного Ізраїлю. Тому останній з класу Іллі повинен був брати участь в останньому вживанні плаща. Ми вже зауважили (Е. 3, ІІ розд.), що Єлисей вдарив Йордан, тобто оголошував послання Об. 19:1,2 від осені 1917 до весни 1918 року. Таким чином, за певний час до осені 1917 року антитипічний Ілля втратив свій плащ. Тому перед цією подією всі вибранці не лише вдарили Йордан, але також (перед завершенням цього вдарення) повинні були бути попечатані на чолах, тобто жаття мусило добігти кінця.
АРМІЯ ГЕДЕОНА
Історія Гедеона та його 300 воїнів (Суд. 6-8) є наступним доказом того факту, що до осені 1916 року всі вибрані були попечатані на чолах. Усі ми пригадуємо собі, що наш дорогий Пастор пояснив антитип цієї історії. Покликання Гедеона до зброї представляє покликання нашим Господом людей протягом усього Євангельського Віку, аби вони прилучилися до священної війни проти гріха, неправди, самолюбства та світовості. 32 000 тих, які позитивно відреагували, зображують тих, які ввійшли в стан пробного виправдання; 22 000 тих, що відмовилися від битви, зображують тих, які боялися вийти за межі битви за праведність, яку вони точили в стані пробного виправдання, тобто тих, які, обрахувавши кошти, бояться посвятитися і ввійти в найтяжчу частину битви; інші 10 000 зображують усіх тих, які посвячуються; 9 700 тих, котрі похилялися, щоб пити, зображують тих, що не були сповнені люблячої ревності і послуху в своєму стосунку до Господнього Слова, тобто – Велику Громаду, яка відсторонялася від високого поклику протягом Євангельського Віку, при чому, відсторонення її останнього члена мало місце за якийсь час до осені 1916 року, а навіть перед 16 вересня 1914 року; 300 зображують найкращих з вибраних в тих їх членах, які жили після того, як Бог перемістив до Великої Громади останнього відкиненого пробного члена класу Христа.
В Фото-драмі Створення (38 с., виданій в кінці 1913 року) наш дорогий Пастор каже: «Перемога малої армії Гедеона над великими воїнствами була образом ОСТАТОЧНОЇ перемоги Христа і Його послідовників над силами гріха» – а отже, перемоги, яка належала до майбутнього в стосунку до дати видання Фото-драми Створення. Ці 300 одержали перемогу в двох битвах (Суд. 7:19-22; 8:10-12,18-21). Вони є типом двох битв остаточної перемоги Малої Черідки. Перша з них відповідає першому вдаренню Йордану, в якому згідно з типом ніхто з Великої Громади не мав привілею брати участь аж до його завершення, натомість аж до кінця брали участь всі останні члени класу Христа. Отож, ця антитипічна битва тривала від осені 1914 до осені 1916 року. Друга антитипічна битва представляє теперішню публічну битву з вічними муками (Зевах – жертва, тобто жертва Молоха, мука), а також свідомістю померлих (Цалмунна – тінь, дух), в якій Мала Черідка бере участь аж до кінця. Це один з текстів, які ми мали на думці, коли в першому номері Теперішньої Правди оголосили, що Мала Черідка видасть наступне публічне і загальне свідоцтво правди. Щодо обговорюваного питання, завершення жаття, то у згоді з вище поданими і виконаними фактами ми бачимо, що твердження з Фото-драми Створення, 38 с., дає нам вказівку щодо вияснення двох битв тих 300 як таких, що були типом двох частин остаточного конфлікту найкращих з вибраних. Тому останній покликаний член «Церкви, яка є Його тілом», очевидно мусить брати в них участь. Таким чином, останній з вибраних повинен був бути запечатаний перед завершенням антитипу першої з тих битв, тобто восени 1916 року. Перерва між тими двома антитипічними битвами була заповнена принаймні частиною антитипічної битви з утікаючими воїнствами під проводом Орева та Зеева (Суд. 7:23-8:3). Ця друга антитипічна битва розпочалася другим вдаренням Йордану восени 1917 року (Об. 19:1,2) і ще [в 1919 р.] не завершена [завершилась в 1920 р.]. Вона охоплює діяльність Великої Громади, описану в Об. 19:3.
ЛЕВИТИ ІЗРАЇЛЮ ТА ХРАМ ЄЗЕКІЇЛЯ
Чис. 7:1-9 містить наступний аргумент, який доводить, що попечатання на чолах вибраних уже завершене. 1 вірш доводить, що вози з 3,7,8 віршів були дані образним Левитам, коли образна Скинія була вже закінчена, помазана і посвячена з усіма її знаряддями і начинням. Закінчення Скинії, її помазання і посвячення є типом укомплектування правдивої Церкви, її помазання правдою, печатання на чолі, а також її духа та її відокремлення від Вавилону чи світу. Як було доказано, це відокремлення мало місце перед осінню 1916 року, а потім почало об’являтися назовні. Днем з 1 віршу є період Епіфанії. Під час цього дня антитипічні Левити Мерарити і Гершоніти одержали свої антитипічні вози, організації. Вони уже стали власністю Мераритів, а два інші найвиразніше є у власності Гершонітів. Ці факти доводять, що вибрані були попечатані на чолах, перш ніж ці три організації (WTB&TS, PPA, IBSA) стали власністю антитипічних Мераритів Махлітів, а також перш ніж дві інші стали власністю антитипічних Гершонітів. За якийсь час ми представимо дорогим братам певні дуже цікаві додаткові деталі на тему подальшої частини Чис. 7.
Єзек. 44:1,2 містить в собі доказ щодо нашої теми. Показана тут замкнена брама представляє оживлене виправдання, яке досвідчили лише ті, які невдовзі мали бути сплоджені від Духа. Закриття навічно цієї брами представляє кінець сплодження від Духа в цілях високого поклику. Невдовзі після припровадження Єзекіїля (який у всій своїй книзі зображує не того Раба, як вчить VII том, але те, що зображував Іван з Об’явлення, тобто Церкву під час виконання символічних подій) в останній раз до цієї брами через чоловіка з мірничим шнуром, йому були показані справи, що стосуються Левитів і були пов’язані з їх злими практиками, а також їх відокремленням від Священників (Єз. 44:4-14). Таким чином, після припинення сплодження від Духа, а також представлення Церкві останнього погляду на тему оживленого виправдання через «того Раба» (в передмові до 6 тому, vіі, vііі с.) наступними поясненими йому питаннями правди були і є справи, пов’язані з Великою Громадою. Тепер ми чуємо послання з Єзек. 44:4-14! Це доводить, що печатання на чолах вибраних було завершене перед написанням 1 жовтня 1916 року передмови до 6 тому і перед остаточним її затвердженням 16 жовтня 1916 року.
ХРОНОЛОГІЯ
Мат. 24:36 і 25:13 містять часовий доказ, який показує, що перед 3 травня 1916 року всі вибрані були попечатані на чолах. Днем, про який іде мова в цих віршах, є день Тисячоліття, який розпочинається 12 вересня 1874 року, першого дня сьомого місяця за місячним календарем того року, а закінчиться в 2874 році. Година з цих віршів є першою 1/24 того дня. Хоча ніхто не міг передбачити дати її початку, деякі, що жили після того, як вона настала, мали передбачити дати позосталих 23 годин. Тому перша година дня з цих віршів є єдиною з 24, про яку можна слушно сказати, що її початок не міг бути знаний раніше. Тому ми робимо висновок, що година з цих віршів є першою годиною 1000-літнього дня. Година 1000-літнього дня – це 1/24 з 1000 років, тобто 41 рік і 8 місяців. 41 рік і 8 місяців (місячного часу) від 12 вересня 1874 року наступним чином приводить нас до дати 3 травня 1916 року: 41 рік закінчується 8 вересня 1915 року. В місячному році, який починається 16 березня 1915 року, було 13 місячних місяців. Закінчились вони через сім повних місячних місяців після 8 вересня 1915 року, тобто 4 квітня 1916 року, а тому вісім місяців після 41 року добігли свого кінця 3 травня 1916 року. Годиною з цих віршів є період жаття й збирання поколосся Віку Євангелії (Об. 14:15, «настала година пожати»), тому вона вирізняється з-поміж годин 1000-літнього дня, при чому, жаття добігло кінця 16 вересня 1914 року, а поколосся – перед 3 травня 1916 року. В результаті після 3 травня 1916 року більше не було ані жаття, ані поколосся. Тому перед цією датою всі з Малої Черідки були зжаті, зібрані – попечатані на чолі.
Бут. 15:7-21 подає часовий доказ, який вказує на 18 квітня 1916 року, тобто на 15 нісана, перший день свята Пасхи, як на дату, коли останній член класу Христа був уже попечатаний на чолі. Згідно Веріянського Коментаря до 9 віршу, сума днів з загального числа років, які прожили тварини та птахи, принесені в жертву Авраамом, становила 3960 і представляє стільки ж років. Угода була складена з Авраамом 15 нісана 2045 р. до н.е., точно 430 років (до дня) перед виходом (Вих. 13:40), що мав місце 15 нісана 1615 р. до н.е. Це було за 2044 роки і 8 ½ місяці до 1 січня 1 р. н.е. Різниця між 3960 роками та 2044 роками і 8 ½ місяцями становить 1915 років і 3 ½ місяця, які від 1 січня 1 р. н.е. закінчуються (за місячним часом) 18 квітня 1916 року, а не 1915 року, як подав К.Дж. Вудворд, змінюючи у Веріянському Коментарі думку, яку брат, що подав таку ідею, виразив у своєму листі, опублікованому в R 3957, 2 кол. Від 1 січня 2045 р. до н.е. до 1 січня 1 р. н.е. минуло 2045 років, а до 1 січня 1916 року – 1915 повних років. 15 нісана 2045 р. до н.е. було на 3 ½ місяці пізніше, аніж 1 січня 2045 року. Тому повні 3960 років (від 15 нісана 2045 р. до н.е.) минули 15 нісана 1916 року.
Брат, в листі якого була вияснена ця справа, подає думку, що повне число днів в роках жертв, що приносились Авраамом, було подане Господом як підтвердження тривалості часу в роках, протягом яких Авраам мусить чекати, щоб унаслідувати обіцяну землю. Тому він подавав думку, що під кінець 3960 років ми повинні очікувати повернення Старожитніх Гідних. Цей обрис поданої думки не сповнився. Тому це була помилка, яку, однак, легко можна пояснити наступним чином.
Якщо ми уважно поглянемо на слова питання з Бут. 15:8, то зауважимо, що вони не твердять, ніби Авраам питав про час успадкування ним землі. Його питання стосувалося чогось, завдяки чому він міг би знати, що її успадкує – насліддя, про яке Авраам знав, що воно не буде йому належати перед його смертю. Що Єгова подає як підставу запевнення, що Авраам і всі йому подібні успадкують цю землю? Відповідаємо: жертву Ісуса і Церкви, які, як головне насіння Авраама, мають дати насліддя землі спадкоємцям земної обітниці (Євр. 9:14,15). Тому тоді, коли був би знайдений останній член класу Христа і покладений на жертівник, а також довів би дійсне принесення даної жертви через залишення символічного Єгипту в символічному четвертому поколінні [тобто (1) Вік Патріархів, (2) Юдейський Вік, (3) Євангельський Вік і (4) Вік Тисячоліття, в якому ми знаходимося з 1874 року, як вказують 13-16 вірші], тоді підстава запевнення мала б бути повна, оскільки мало з’явитися Насіння, яке має дати землю спадкоємцям. Отже, цей уривок доводить, що в день Пасхи, тобто 18 квітня 1916 року, останній член класу Христа продемонстрував, що його членство було в процесі жертвування, яке він учинив через залишення символічного Єгипту, тобто через посідання достатньої кількості правди (печаті на чолі), аби відлучитися від теперішнього злого світу, представленого в номінальній церкві.
VII том подає думку, що рахування періоду 3960 років ми мусимо розпочати через десять років після Угоди, оскільки опис жертви поданий кількома віршами раніше перед словами (Бут. 16:3), що за десять років до Угоди Авраам взяв Агар за дружину. Ми відповідаємо, що ми не можемо довести, що події з Бут. 16:3 і Бут. 15:7-21 сталися в той самий час, а тому не можемо почати рахувати часу від події, дата якої невідома. Без сумніву, час вчинення Угоди є властивим часом початку датування 3960 років, як пропонується в листі з Вартової Башти з 1907 року.
Кілька наступних зауважень зроблять це очевидним, оскільки – як можна зауважити – в якості жертв були вжиті три тварини та два птахи (Бут. 15:9). Вони, здається, зображують п’ять класів, які мали бути в більшій чи меншій мірі відлучені для Господа від часу Угоди (2045 р. до н.е.) до часу запечатання на чолі останнього з Малої Черідки. Ялівка (Хом.; Тіні Скинії, 117-124 – вид. 1990 р.), здається, зображує Старожитніх Гідних і Молодих Гідних (в деяких типах ці два класи інколи поєднуються в один, напр. в типі Єлисея і т.п.); коза – Велику Громаду; баран – клас Христа; горлиця – тих з тілесного Ізраїлю, які в значній мірі трималися обітниць і Мойсея; голубеня – тих з пробно виправданих, які залишилися вірними викупу і праведності. Розтинання тварин, здається, зображує повне посвячення і смерть («засвідчення вірою») класів, типом яких вони є. Те, що птахи не були порозтинані, здається, наводить на думку неповне посвячення (відсутність «засвідчення вірою») тілесного Ізраїлю та пробно виправданих. Знак, даний Авраамові під час цієї дії, – хоча зосереджений на заслузі цілого класу Христа, найвищого класу тих, які страждали за праведність, – включав у себе всі класи Авраамового Насіння, які більше чи менше страждали по причині своєї віри у всі або в деякі обітниці, дані Авраамові. Тому Насіння Авраама – особливо комплектний клас Христа, який страждав за праведність – є тим, через кого Бог дає запевнення, що Авраам успадкує землю. Часовий аспект в цьому шістнадцятому аргументі доводить, що печатання на чолах вибраних, жаття, було завершене на Пасху 1916 року. По цій причині і з того часу є певним, що Авраам отримає землю.
На підставі перерахованих вище доказів ми приходимо до висновку, що маємо досить сильну підставу для нашої віри, що жаття завершене і що вибрані вже були попечатані на чолах. Той факт, що за днів бр. Рассела ніхто з Малої Черідки не міг цього зауважити, не дискредитує ані його, ані їх, оскільки Бог мудро заховав цей факт від нього і від них, аби ще більш ґрунтовно випробувати Свій люд і тим легше доконати його поділ на різні класи. Укриття цього факту Господом було зроблене також для того, щоб дати можливість Великій Громаді як такій (у згоді з Його волею, а тому після її відокремлення від Малої Черідки) стати першими посеред Його люду, які оголосять остаточне завершення сплодження від Духа для цілей високого поклику (Об. 16:17). У повній згоді і природним наслідком думки, що печатання святих на чолах було завершене 18 квітня 1916 року, є також той факт, що незадовго після того, як в Америці, так і у Великій Британії, виникли проблеми серед лідерів трьох груп антитипічних Левитів (Кегатитів, Мераритів і Гершонітів), як наслідок їх взаємних непримиренних амбіцій, викликаючи рішучий спротив Малої Черідки щодо таких амбіцій тих груп – в першу чергу в її лідерах, а потім у всіх інших, в міру того, як їхні очі відкривалися, щоб зауважити таку ситуацію.
ІІ. Показавши, що жаття, разом з поколоссям, було завершене весною 1916 року, переходимо тепер до наведення доказів, що жаття розпочалося в жовтні 1874 року, як навчав наш дорогий Пастор до кінця свого життя. Хоча в R 5950 він писав, що жаття ще не завершилося і може тривати три роки, однак в даній статті (R 5950, 2 кол., 2 абз.) він навчав, що жаття почалося в 1874 році.
ЖАТТЯ ПОЧАЛОСЯ В 1874 РОЦІ
Перший аргумент, який ми пропонуємо в даній справі, це 1335 днів Даниїла (Дан. 12:12), які – як ми віримо – закінчилися в жовтні 1874 року. Згідно цього вірша, почавши з того часу серп правди – в міру того, як виконував їх зжаття – благословив вірних освіченням, яке дуже розвеселяло їх серце. До того наш дорогий Пастор зрозумів викуп, реституцію а також ціль повернення нашого Господа. У вересні того року він зрозумів спосіб повернення нашого Господа. З тими та іншими доктринами як з серпом він негайно розпочав активну кампанію, пов’язану з даними темами, розповсюджуючи серед усього іншого ці думки в першій публікації Жнива «Ціль і спосіб повернення нашого Господа» (Z 1916, 171 с., 1 кол., 1-3 абз.). Отже, 1335 днів Даниїла, а також їх виконані факти доводять, що жаття розпочалося в жовтні 1874 року.
Друге пробудження Іллі та друге споживання їжі (1 Цар. 19:5-8) подібно доводять, що жаття розпочалося в 1874 році. Перше пробудження і споживання їжі антитипічним Іллею розпочалося в 1829 році; його друге засинання почалося відразу ж після розчарування 1844 року; а його друге пробудження і споживання їжі почалося в 1874 році (Мат. 25:1-6). Перша частина другого споживання їжі частково складалася з правд, які згадуються в попередньому абзаці. 40 днів подорожі зображують 40 років жаття (R 4211), які закінчились в 1914 році, після яких наступив 19-місячний час поколосся. Факти, згадані в попередньому абзаці, доводять, що з точки зору другого пробудження, а також споживання їжі антитипічним Іллею 1874 рік був початком праці жаття.
40 днів розвідки землі (Чис. 13:1-25), здається, насувають ту ж саму думку. Ці 40 днів розвідки краю серед іншого представляють 40 років (1874-1914), коли люд Божий з Малої Черідки та Великої Громади особливо шукали своєї майбутньої спадщини, об’явленої в правдах, відкритих в Парусії. Як ми показали вище, розпочалося це разом з жаттям в 1874 році.
День з притчі про динарій вчить цій же думці. Ми частково обговорили це в ТП №25-26 в статті Заклики – Пересівання – Нищівні Знаряддя, куди відсилаємо наших читачів за деталями.
Опис про Женця в короні і Його працю (Об. 14:14-16) доводить, що жаття розпочалося в 1874 році. Золотий вінець як символ представляє Божественну владу Царя (R 1362,1 кол.). Ісус отримав цю владу перед Своїм другим приходом (Пс. 45:4,5). Гострий серп – це правда Парусії. Причиною, чому «подібного до Сина Людського» попросили жати, є той факт, що «настала година [412/3 року з 1000 років] пожати». В жнивах Бога час жаття означає виконання праці жаття. Ця година, яка розпочалася разом з Днем Тисячоліття, мала свій початок в жовтні 1874 року, а тому саме тоді розпочалося жаття, оскільки Бог є пунктуальним. Коли надходить Його час щось зробити, Він це робить, і не спізнюється (Ав. 2:3). Це є відповіддю на твердження Дж.Ф.Р., що в 1874 році розпочався час Жнива, а не праця Жнива. Заклик ангела: «Пошли серпа свого й жни» представляє молитви Божого люду, щоб Він встав і дав успіх тому, що виявилося правдами Парусії, а почалося це перед першими представленнями цих правд. Як ми показали вище, посилання серпа почалося осінню 1874 року, а тому і жаття розпочалося того ж року. Звернімо увагу на те, щоб не плутати посідання вінця Божественної влади як Царя з вживанням такої царської влади. Ісус посідав цю владу перед другим приходом (Пс. 45:4,5), і посідаючи цю владу, Він почав жати в 1874 році, за три з половиною роки до першого вживання такої царської влади в квітні 1878 року у відкиненні Вавилону, а також пробудженні сплячих святих (Іс. 52:7).
ПАРАЛЕЛІ
Паралельні Епохи є наступним доказом того, що жаття почалося в 1874 році. Аргументів, які наш дорогий Пастор подає в Дослідженнях Святого Письма і Вартових Баштах, а брати Джон та Мортон Едґари в «Переходах Піраміди», неможливо збити: що паралелі жнив стосуються як ласки, так і гніву, як правдивих, так і номінальних ізраїльтян. Отже, якщо ми зможемо довести, що жаття Юдейського Жнива почалося в 29 р. н.е. і до П’ятидесятниці 33 р. н.е. тривало понад 3½ року, то результатом буде той факт, що жаття Євангельського Жнива почалося в 1874 році і до П’ятидесятниці 1878 року тривало уже кілька років.
Ісус, як перше зерно пшениці, був зжатий осінню 29 р. Для того, щоб побороти силу цього аргументу, в 1917 році в Бет-Ел, а потім і в статті у Вартовій Башті Дж.Ф.Р. заперечив, що Ісус був зерном пшениці, стверджуючи, що зерном пшениці мусить бути грішна людина з нашого роду. Ісус не погоджується з таким твердженням і визначенням в даному питанні, Сам називаючи Себе зерном пшениці (Ів. 12:24). Дозріле зерно пшениці – це характер, відповідний для правди Жнива під час жаття. Таким був Ісус, а Єгова зжав Його в жовтні 29 р.
Дванадцять та сімдесят учнів були зжаті значно раніше, аніж були вислані як посланці Євангелії, щоб жати інших (Мат. 4:18-22; 9:9; Ів. 1:35-51; Мат. 9:37-10:7; Лук. 10:1-9).
Багато інших ізраїльтян були зжаті під час служби нашого Господа, понад 500 з яких залишилися вірними, не дивлячись на суворе пересівання, яке супроводжувало Його останні земні випробування (Лук. 6:13; 1 Кор. 15:6).
Виразні цитати дослівно стверджують, що Ісус та Його учні виконували працю жаття (Мат. 9:35-10:7; Лук. 9:1-6; 10:1-9; Мар. 3:13-19).
Вживаючи символи Молодого, Зарученої та Дружка Молодого, а також показуючи, що він вишукував і здобував деяких для Нареченої Ісуса, Іван Хреститель виконав працю, яка під іншим символом названа працею жаття (Ів. 3:29,30).
Слова Ісуса з Ів. 4:34-38, сказані приблизно через сім місяців після Його хрещення, виразно кажуть про те, що учні не лише знаходилися в часі Жнива, але що уже виконали певне жаття: «Я вас жати послав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли». Цей вірш збиває також погляд Дж.Ф.Р. про те, що хоча в 29 р. розпочався час Жнива, то праця Жнива, жаття, розпочалася лише в день П’ятидесятниці, в 33 р.
Перед П’ятидесятницею, коли розпочався останній процес Жнива, збирання до житниці, уже діяли шість попередніх процесів Жнива, першим з яких є жаття. Процитовані раніше тексти доводять, що праця жаття, перший з семи процесів Жнива, виконувалася від початку служби нашого Господа. Лук. 22:31 показує, що пересіяний був Петро, а останні описи діяльності нашого Господа вказують на те, що перед П’ятидесятницею були пересіяні усі Апостоли, а також багато інших. Пересівання є шостим процесом Жнива, тому попередні процеси мали місце перед зрадою нашого Господа. Той факт, що останній процес Жнива, збирання до житниці, почав діяти в день П’ятидесятниці (R 5950, 2 кол. внизу), доводить, що позосталі процеси Жнива мали місце перед П’ятидесятницею, а перший з них, жаття, мусило мати свій початок значно раніше перед П’ятидесятницею, саме так, як було нами доведено – в 29 р.
Як доказують сім поданих вище аргументів, жаття діяло протягом понад 3½ року. Отож, з паралелей Жнива виникає, що жаття тривало від жовтня 1874 до квітня 1878 року.
Численні факти доводять, що жаття тривало від жовтня 1874 до квітня 1878 року. Процес жаття означає дві речі: (1) що вживається серп правди Жнива; (2) що він зрізає стебла з зерном, тобто відокремлює їх від їх місця зростання. (1) Під час обговорюваного періоду в розмовах, проповідях та дослідженнях Біблії були проголошені наступні правди Жнива: смертність душі; смерть, а не вічні муки, є карою за гріх; Викуп; Реституція; час, спосіб і ціль повернення нашого Господа; вибір Церкви; Тисячолітнє панування Христа; майбутня проба; вічність землі та ін. Окрім усного проголошення тих правд протягом тих років, наступні публікації того періоду доносили до багатьох ті самі правди через друковане слово: брошура «Ціль і спосіб повернення нашого Господа» авторства нашого Пастора; «Три світи» авторства бр. Барбура; а також місячник «Вісник Поранку», який видавався братами Барбуром, Расселом і Патоном. (2) В результаті цієї кампанії через ці правди були знайдені сотні братів, які відлучилися від Вавилону. Таким чином зерна пшениці через серп правди були відокремлені від стебел, на яких вони росли, тобто жаття діяло з 1874 року.
Той факт, що протягом тих років постало багато зборів люду правди, також доводить, що діяв другий процес праці Жнива, тобто в’язання в снопи. Постав збір в Аллегейні, Па; наступний в Рочестер, Н.Й.; третій в Ельмонт, Міч.; четвертий в Денсвілі, Н.Й.; в інших місцях творились менші групи братів.
Крім того, той факт, що перше пересівання Євангельського Жнива, як шостий процес Жнива, розпочалося на Пасху 1878 року, будучи паралеллю пересівання, пов’язаного зі смертю нашого Господа, доводить, що шість процесів Жнива діяли перед П’ятидесятницею 1878 року, а тому Євангельське Жниво розпочалося значно раніше перед 1878 роком. Отже, факти доводять, що жаття розпочалося в 1874 році.
На підтвердження факту, що жаття розпочалося в 1874 році, можна подати ще інші аргументи, окрім поданих вище, напр., вимір Великої Галереї по лінії підлоги у Великий Піраміді, який закінчується в 1914 році, доводить, що 40-річна праця Жнива розпочалася в 1874 році. Та ми вважаємо, що була подана достатня їх кількість, щоб довести наш другий пункт. Вважаючи це твердження доведеним, переходимо тепер до третього.
НАШ ПАСТОР НЕ НАВЧАВ ПРО ЧАС ЖАТТЯ В 1878-1918 рр.
ІІІ. Наш Пастор ніколи не навчав, що жаття розпочалося в квітні 1878 року і мало завершитися в квітні 1918 року.
Дж.Ф.Р. і його прихильники, а також Карл Олсон і його прихильники стверджують, що наш Пастор навчав, що жаття розпочалося в квітні 1878 року, а завершилося в квітні 1918. Ми заперечуємо цьому. Стаття, на якій вони основують своє твердження (R 5950, 1 кол., 1 абз.) не виражає таких думок, які так безпідставно йому приписуються. Пропонуємо нашим дорогим братам перечитати її ще раз і самим переконатися, що він так не вчить. Найстаранніше дослідження цієї статті не виявляє в ній таких дат як початку та кінця праці жаття. Чи ці брати не були б так ласкаві вказати нам, де ця стаття подає їх як дату жаття?
Ця стаття не лише не вчить, що квітень 1878 та квітень 1918 є початком і кінцем жаття, але навіть в найменшій мірі не подає такої думки, що ці дати мали бути таким початком і кінцем. Є два вирази в цій статті, на підставі яких Дж.Ф.Р. та інші зробили висновок про такі дати, але абсолютно помилково. З одного з тих тверджень (264 с., 2 кол., 2, 6 абз.) виникає, що квітень 73 року був кінцем гніву на Ізраїль, а також, що паралеллю цієї дати є квітень 1918 року. Це твердження є правдивим, але зовсім не відноситься до жаття, а скоріше до палення полови, а кінець палення полови в тілесному Ізраїлі, очевидно, не може бути порівняний з закінченням жаття пшениці в духовному Ізраїлі. Люди, які роблять такі помилкові висновки, не є безпечними провідниками. Вони, безумовно, заведуть інших в яму! Другим твердженням, з якого був зроблений висновок, що в квітні 1878 і квітні 1918 року відповідно мали місце початок та кінець жаття, є те, що стосується появи житниці лише в день П’ятидесятниці 33 р. н.е. (R 5950, 2 кол., 4 абз.). Пояснення, яке привело до такого висновку, є наступним: оскільки житниця з’явилася лише в день П’ятидесятниці 33 р., то лише тоді настало жаття. Тому жаття почалося лише в день П’ятидесятниці 1878 року, в паралельному часі в Євангельському Жниві. Оскільки жаття Євангелії триває 40 років, то воно б мало завершитися в 1918 році. Яке марне пояснення! Процес жаття в ньому сплутаний з процесом збирання до житниці, оскільки, як в природі, так і у виконанні, жаття є першим, а збирання до житниці – сьомим і останнім процесом Жнива. Відповідний висновок, який потрібно зробити з того факту, що збирання до житниці почалося в день П’ятидесятниці 33 року, є наступним: позосталі шість процесів Жнива, першим з яких є жаття, розпочалися перед П’ятидесятницею 33 року, а жаття, перший з тих процесів, мусило розпочатися значно раніше перед П’ятидесятницею 33 року. Це гармонійно відповідає жовтню 29 року як правдивій даті, як ми довели вище. Таким чином, вже саме припущення, на якому вони головним чином опирають своє твердження, цілком заперечує їхній погляд!
Згадана вище стаття з Вартової Башти авторства нашого Пастора не дозволяє на встановлення 1918 року (чи будь-якої іншої дати) як кінця жаття Євангельського Жнива. Про це чітко сказано наступними словами (R 5950, 1 кол., 2 абз.): «Ми не встановлюємо часу, оскільки не знаємо жодного відрізка часу перед нами, який міг би бути застосований, так само, як Ілля та Єлисей, після того, як прийшли до Йордану, не були вислані до жодного конкретного місця». Якби Дж.Ф.Р., К.Д. Вудворд та К. Олсон зберігали святу обережність нашого дорогого Пастора, то не були б винні у введенні в оману багатьох братів в цьому та інших питаннях. Мента Стерджин письмово каже, що одразу після смерті нашого Пастора він обіцяв бути так само вірним йому після його смерті, як був за його життя. Він також знає, що бр. Рассел багаторазово говорив, що після появи статті «Жниво ще не завершене», у відповідь на постійно повторювані на конвенціях запитання, наш Пастор підтвердив, що не встановлює жодної дати кінця жаття, що ми і багато інших також чули від нього на кількох конвенціях того пізнього літа та ранньої осені. З огляду на ці факти ми хочемо запитати Менту Стерджина, як він може погодити зі своєю обітницею схвалення книжки К. Олсона, яка відкидає науки нашого Пастора, і не лише на цю тему, але також багато інших?*
*[Писалося в жовтні 1919 р.].
Визначаючи дату 1918 року, вожді Товариства викликали велике розчарування з боку тисяч братів. Ми переконані, що визначення ними та іншими неправдивих дат принесе подальші розчарування.
ВЕЛИКІ ТА ОМАНЛИВІ ПІДРОБКИ
Слова з «Проповідей Пастора Рассела» (287 с., 1 абз. і 289 с., 3 абз.) багатьма цитуються як доказ того, що наш дорогий Пастор навчав, ніби жаття розпочалося в 1878 році, а закінчилося в 1918. Відповідаємо, що в книзі проповідей, виданій Товариством під кінець 1917 року, ці дати можна знайти на поданих вище сторінках, але їх немає в проповіді, виданій нашим дорогим Пастором. Відповідна проповідь вперше була видана в 1908 році і властиво подавала дати 1874 і 1914 року як початок і кінець Жнива. Наш Пастор ніколи не змінив тих дат в цій проповіді. Вони були змінені після його смерті, найпевніше для того, щоб представити певні часові обриси, яких він ніколи не навчав, як такі, що нібито походили від нього, вводячи таким чином в оману, як це було зроблено через дописання тексту з 1 Ів. 5:7. Особа, відповідальна за цю зміну, має за що відповідати. Таке поступування, коли в його праці були внесені (або ще будуть внесені) інші підступні зміни, може викликати лише недовіру. В ім’я Господа ми застерігаємо тих Левитів від подальшого зухвальства та обману у вигляді маніпулювання священицькими працями «того Раба». Вони не є компетентні вносити в них правки і роблять це на власний ризик (Лев. 10:1,2)!
Ми не кажемо, що наш дорогий Пастор не відмовився від дати 1914 року як кінця праці жаття, оскільки вищезгадана стаття доводить, що він це зробив, хоча, ані в цій статті, ані в жодній іншій, ані усно він не бажав подавати наступної дати кінця праці жаття. Виникає питання: чому в нього виникла думка, що він помилився в даному питанні? Сама стаття показує (R 5950, 2 кол., 3 абз.), що йому здавалося, ніби починаючи з жовтня 1914 року до правди було припроваджено забагато осіб, щоб це могло бути наслідком праці поколосся. Є певним, що в той час до правди приходило багато осіб, але чи не можна цього пояснити працею поколосся, яка тоді виконувалася? Ми вважаємо, що можна. Очевидно, що ніхто з нас точно не знає, як багато було тих, які становили поколосся Євангельського Жнива, хоча це число мало бути значним, але, в будь-якому разі, не настільки значним, як наш дорогий Пастор бачив на той час в числі осіб, що приходили до правди; тому в нього й виникли сумніви. Якби всі, які приходили до правди, були членами Малої Черідки, ми повинні були б зробити висновок, який зробив він, тобто, що це мало бути результатом праці жаття, а не праці поколосся. Але існує сильний біблійний доказ, що в той час номінальну церкву залишали багато членів Великої Громади, що приходили до правди. Лот, який залишав Содому перед початком нищення цього міста, є типом залишення певною частиною Великої Громади номінальної церкви і приходу до правди перед початком нищення християнства в його наступних етапах. Нищення християнства почалося разом з війною. Перш ніж війна почала охоплювати певну країну, частина Великої Громади в тій країні залишала номінальну церкву й приходила до правди. Наприклад, протягом якогось часу перед втягненням Америки у війну значна частина членів Великої Громади залишали місцеву номінальну церкву і приходили до правди. Ці великі кількості призвели до того, що наш Пастор сумнівався, що вони могли бути результатом поколосся. Та якщо ми пам’ятатимемо про той факт, що антитипічний Лот не є частиною поколосся Малої Черідки, то у нас не буде ніяких труднощів в тому, щоб узгодити факти тих часів з тими, які були виразно доведені нашим Пастором: що 40-річне жаття почалося в 1874, а завершилося в 1914 році, а також, що решта членів Малої Черідки, які потім приходили до правди, були поколоссям Євангельського Жнива.
В 1917 році в Господньому провидінні ми були поінформовані кількома братами в Бет-Ел (тепер прихильниками Товариства) про те, як наш дорогий Пастор зробив деякі зміни, подані в R 5950. Вони були свідками і частково учасниками тих подій. Подаємо тут ці факти. Протягом якогось часу він був занепокоєний тим фактом, що до правди приходило більше людей, аніж це передбачала б сама праця поколосся. В такому стані розуму він написав статтю на цю тему для публікації у Вартовій Башті. Але, перш ніж вона була вислана до друку, один брат, який тепер стоїть на боці Товариства, під час обіду в їдальні Бет-Ел задав нашому Пастору запитання: «Чи той факт, що жаття було виконане Женцем в короні (Об. 14:14-16), не доводить, що жаття розпочалося після того, як наш Господь почав виконувати царську владу в 1878 році?». В своєму питанні цей брат переплутав посідання Божественної влади як Царя з виконанням такої царської влади. Наш Господь мав таку владу перед своїм поверненням в 1874 році (Пс. 45:4,5), хоча перше її застосування мало місце в 1878 році. Цей брат продовжував переконувати, що його думка підтверджена часом пробудження сплячих святих (Об. 14:13), яке описане перед самим описом жаття. Але він випустив з уваги той факт, що видіння з Об’явлення не завжди йдуть в хронологічному порядку. Хоча наш Пастор не схвалив думки цього брата, вона посилила сумніви щодо завершення жаття в 1914 році. Відправившись до свого кабінету після обіду, він продиктував кілька абзаців, які вмістив у вищезгаданій статті. Ці абзаци додали кілька змін до тих, які вже були у статті. Це сталося пізнього літа 1916 року. Наш пастор був вмираючою людиною і при своїх багатьох тягарях він не був в стані присвятити цій темі своєї попередньої сили і ясності розуму. Тому опублікував статтю, яка перечила його беззаперечним аргументам, поданим в Дослідженнях Святого Письма і Вартових Баштах. Святе Письмо, розум і факти доводять, що його попередні погляди є правильними. Тому ми приймаємо швидше їх, аніж цей пізніший погляд. В таких обставинах жоден з його прихильників напевно не буде вважати за зло те, що помираючий і переобтяжений надлюдськими завданнями чоловік дав нам менш логічне пояснення, аніж тоді, коли був в повні сил! Вже сам цей його вчинок вказує на його велику покору і збільшує нашу любов до нього! Ми вдячні Богові за кожну згадку про нього і щоденно молимося до нашого Отця, щоб благословив його пам’ять! Аби тільки брати більше оцінювали його науки!
Чому Господь дозволив, щоб наш Пастор подав думку, що помилково вчив, що 1914 рік був кінцем жаття? Наступні події підказують достатню відповідь: Наступною великою подією перед Господнім людом мало бути відокремлення Малої Черідки від Великої Громади. Це означало одне з найбільш болісних випробувань в досвіді Малої Черідки, а також появу найсильніших оман, які коли-небудь були допущені серед Божого люду. Тому що, беручи під увагу той факт, що вони зберегли Святого Духа, дезорієнтація багатьох з Малої Черідки, а також зведення Великої Громади вимагали виру оман значно більш витончених, аніж будь-який вир оман, через який раніше був зведений і відокремлений від Церкви клас другої смерті, який втрачав Святого Духа. Тому що ми знаємо, що дата 1918 року як кінець Жнива (навіть стверджували, що це дата залишення землі останнім членом Тіла), якої наш Пастор не подавав щодо жодної з тих подій, була частиною сильних оман і як така послужила до дезорієнтації багатьох вірних, а також повного зведення більшості Великої Громади. Господь знав, що вожді Товариства, як вчителі «перекрученого», викривлюють статтю «Жниво ще не завершене» так, щоб вона вчила тому, чого не вчить, і таким чином вживають її для засліплення своїх легковірних послідовників, щоб вони долучилися до «великої кампанії», яка виявилася другим ударенням Йордану. Знаючи, що це послужить Його намірам щодо обох класів Його люду, Господь дозволив, аби наш Пастор, поступово вмираючи, написав, що помилявся стосовно дати кінця жаття. В значній мірі перекручуючи цю зміну, вожді Товариства з часом перекрутили її та інші речі з їхнього «перекрученого» задля зведення багатьох. «Він добре все робить» (Мар. 7:37).
«О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! … Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь».
Ми прагнемо запевнити усіх братів (які підтримують чи не підтримують Товариство), що вони мають щиру любов наших сердець. Мотивом, який побуджує нас до викриття їх оман, є любов до Господа, правди і братів. Саме ця любов спонукає нас висилати Теперішню Правду стільком дорогим братам, скількох місцеперебування ми можемо визначити. Ми охоче висилали б її іншим, але не маємо їхніх адрес. Ми певні, що для багатьох вони будуть помічними. Ми співчуваємо кожному, в кому, можливо, викликали незадоволення. Ми віримо, що у свій час вони також визнають і оцінять старання, які ми прикладаємо для їх добра. А між тим для всього дорогого люду Господа ми просимо про найрясніші благословення, які він в стані прийняти. Нехай Бог дасть їх заради Ісуса!
Е5, розділ 3; РТ №240, ’38,164; ТР №4, ’23
Теперішня Правда №68, липень-грудень 2020