РОЗДІЛ XV
ДЕНЬ ЄГОВИ
«День Єгови», «День помсти», «День гніву» – Час великого горя – Його причина – Біблійні свідчення про нього – Його вогонь і буря, потрясіння і топлення є символічними – Свідчення Давида – Свідчення Івана Богослова – Теперішня ситуація та майбутня перспектива очима протилежних партій, капіталістів та робітників – Ліки, які не будуть успішними – Підняття заслони та доступ світла в точно визначений час – Докази цього – Становище святих під час горя та їх належне ставлення до нього.
«День Єгови» – це назва періоду часу, в якому Боже Царство під керівництвом Христа має бути поступово встановлене на землі, в той час як царства цього світу мають проминути, а влада та вплив сатани над людьми обмежені. В різних місцях він описаний як темний день тяжкого горя, неспокою та збентеження серед людей. І не дивно, що революція такого масштабу і необхідність таких грандіозних перемін буде причиною цього горя. Малі революції ставали причиною горя в кожному віці. Так само ця революція, значно більша за попередні, буде часом такого великого горя, якого не було, відколи існують народи, ані не буде потому (Дан. 12:1; Мат. 24:21,22).
Він названий «Днем Єгови», тому що, хоча Христос (з царськими повноваженнями та владою) буде присутній як представник Єгови, беручи під контроль усі справи цього дня горя, все ж, Він буде скоріше Генералом Єгови, підкоряючи все довкруги, аніж Князем Миру, благословляючи всіх. В той же час разом із занепадом фальшивих та недосконалих поглядів і систем буде піднятий прапор нового Царя, і тоді напевно всі
308
розпізнають та визнають Царя царів. Таким чином, пророки представляють це як працю Єгови з встановлення Христового панування: «Дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє – аж по кінці землі!» (Пс. 2:8). «А за днів тих царів небесний Бог поставить царство» (Дан. 2:44). І сів Старий днями, і до Нього було приведено подібного до Сина Людського, і Йому було дане панування, щоб всі царства служили та слухались Його (Дан. 7:9,13,14,22,27). До цього додаються ще слова ап. Павла, що коли Христос досягне мети Свого царювання, «тоді й Сам Син упокориться Тому [Отцю], Хто все впокорив Йому» (1 Кор. 15:28).
Цей період також названий «Днем помсти нашого Бога» і «Днем гніву» (Іс. 61:2; 63:1-4; Пс. 110:5). Але розум, який вбачає тут лише гнів чи приписує Богові злість, серйозно помиляється. Бог затвердив певні закони, у згоді з якими діє, і той, хто з якоїсь причини вступає з ними в конфлікт, пожинає плоди власних вчинків – кару або гнів. Божі поради для людства, за винятком небагатьох, постійно відкидалися, і як ми вже показали, Бог дозволив їм іти власним шляхом і викинути зі свого серця Його та Його поради (Рим. 1:28). Тоді Він зосередив свою спеціальну опіку до Авраама та його насіння, які бажали ходити Його дорогами і служити Йому. Затверділість їх серця як народу і нещирість їх серця щодо Бога не лише в природний спосіб завадили їм прийняти Месію, але так само природно приготували їх і допровадили до горя, яке поклало край їх народному існуванню.
Так само світло Євангелії, яке несла в світ Христова Церква (клас людей, імена яких записані на небесах), дало цивілізованому світові свідоцтво
309
про те, яка різниця між правильним і неправильним, добром і злом, а також про майбутній час, в якому одні будуть нагороджуватися, а інші – каратися (Ів. 16:8-11; Дії 24:25). Це мало б ширший вплив на людей, якби вони дотримувалися Господніх вказівок. Але вони, як завжди вперті, мало скористалися порадами Святого Письма, і тому горе Господнього Дня прийде як наслідок такого нехтування. До того ж, його можна вважати гнівом Бога настільки, наскільки він є наслідком їх нехтування Його порадами та відплатою за несправедливість. Але, з іншого боку, горе, що приходить на світ, є природним або законним наслідком гріха, який був передбачений Богом і від якого Його поради могли б їх захистити, якби ті до них дослухались.
Якщо Божим зверненням до Церкви було: «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу» (Рим. 12:1), то Його зверненням до світу було: «Свого язика бережи від лихого, а уста – від говорення підступу. Відступися від злого і добре чини, миру шукай і женися за ним!» (Пс. 34:14,15). Не багато хто звернув увагу на це чи інші послання. Лише мале стадо пожертвувало себе. Тоді як світ, хоч й вигукує лозунг: «Чесність – це найкраща політика», загалом нехтує ним на практиці. Він скоріше прислуховується до голосу жадоби: бери все, що можеш – багатство, славу і владу цього світу, незалежно від методів, якими все це можна здобути, і незалежно від того, хто втратить через те, що ти здобудеш. Словом, горе цього Господнього Дня не прийшло б, і не могло б прийти, якби засади Божого закону значною мірою дотримувалися. Коротко цей закон можна підсумувати так: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і люби свого ближнього, як самого себе (Мат. 22:37-39). Саме тому, що зіпсований тілесний розум противиться цьому Божому закону і не підкоряється йому, прийде це горе як природний наслідок – як пожинання того, що було посіяне.
310
Тілесний зіпсований розум, далекий від того, щоб любити свого ближнього, як самого себе, завжди був самолюбним і жадібним, що часто приводило навіть до насильства та вбивства, щоб отримати для себе те, що мають інші. Якби її не застосовували, засада самолюбства завжди є тією самою, хіба що може регулюватися обставинами, пов’язаними з народженням, освітою та оточенням. Вона була такою самою в кожному віці світової історії, і буде, доки не сила чи жадоба, а любов (силою залізного панування Месії) буде вирішувати, що є ПРАВИЛЬНИМ і впроваджуватиме його, щоб всі могли одержати можливість усвідомити більші переваги панування праведності і любові у порівнянні з правлінням самолюбства та сили; щоб під впливом сонячного світла правди і праведності самолюбне кам’яне серце людини знову стало таким, як тоді, коли Бог назвав його «вельми добрим» – серцем із плоті (Єз. 36:26).
Оглядаючись назад, нам не важко побачити, як відбулася ця зміна з богоподібної любові та доброти до затверділого самолюбства. Обставини, що сприяли розвитку самолюбства, повстали, як тільки людина через свій непослух втратила Божу ласку і була вигнана з Едемського дому, де так рясно заспокоювалась кожна її потреба. Коли наші батьки вийшли і почали боротьбу за життя, намагаючись продовжити існування, наскільки це було можливо, їх чекали тернина, бур’яни, осет та неплідна земля. Боротьба з ними викликала втому та піт на чолі, про які говорив Господь. Поступово розумові та моральні якості почали слабшати через те, що не вживалися, тоді як нижчі якості, які весь час були задіяні, набували все більшого масштабу. Засоби існування ставали головною метою та суттю життя, а їх ціна мірилом, за яким оцінювались усі інші справи. Так мамона став паном людей. Тому чи може дивувати те, що серед таких обставин людство стало самолюбним, жадібним та ненависним, де кожен намагався здобути якнайбільше – спершу
311
найнеобхідніше, а потім честь і розкоші, які дає мамона. Це лише природна схильність, якою в значній мірі скористався сатана.
Під час останнього віку під різними впливами (серед яких неграмотність, расові упередження та національна зарозумілість) багатство світу загалом опинилось в руках небагатьох, – правителів, – яким слухняно служили народні маси як своїм представникам, пишаючись та турбуючись про їх багатство, як про своє власне. Але з наближенням часу, коли Єгова мав намір благословити світ через Реституцію за посередництвом Месії, Він почав підіймати завісу неосвіченості та забобонів, використовуючи сучасні засоби та винаходи. Разом з цим прийшов загальний підйом людей і занепад влади правителів землі. Багатство світу більше не знаходиться в руках його царів, а головним чином перейшло до рук народу.
Хоча багатство спроваджує багато зла, воно також приносить певні благословення: багаті отримують кращу освіту, піднімаючись тим самим інтелектуально вище за бідніших людей, будучи таким чином більше чи менше пов’язані з царськими привілеями. Тому й існує аристократія, яка має і гроші і освіту для підтримки, і це допомагає їм здобути в ненаситній боротьбі все, що тільки можна, і триматись на першій позиції будь-якою ціною.
Але, по мірі того, як поширюється знання і люди користуються широкодоступними можливостями освіти, вони починають думати про себе. І тепер з почуттям власної гідності та самолюбством, підбурюваним малим знанням (яке інколи може бути дуже небезпечним), їм здається, що вони можуть бачити шляхи і засоби, через які інтереси та умови всіх людей, а особливо їх власні, можуть бути забезпечені за рахунок тих небагатьох, в чиїх руках тепер знаходиться багатство. Без сумніву, багато з них щиро вірять, що спірні інтереси шанувальників мамони (себе з одного боку,
312
і багатих – з іншого) можна легко і чесно погодити; без сумніву, їм здається, що якби вони були багатими, то були б дуже великодушними, щиро бажаючи любити своїх ближніх, як самих себе. Але вони очевидно обманюють себе, тому що в теперішньому стані дуже мало насправді виявляють такого духа. А той, хто не може бути вірним у користуванні малими благами світу, не зміг би бути вірним, якби мав більші багатства. І це доказують факти, тому що деякі з найбільш затверділих і самолюбних багатіїв – це ті, котрі раптово піднялися з низького суспільного становища.
З іншого боку, хоча ми в жодному значенні не виправдовуємо, а навпаки, засуджуємо жадібність та скупе самолюбство з боку всіх класів, варто зауважити, що всі заходи, вжиті для хворих, беззахисних і бідних (притулки, лікарні, будинки для бідних, публічні бібліотеки, школи та різні інші заклади для добра та добробуту народних мас, а не багатих), утримуються переважно за рахунок податків та пожертвувань багатих людей. Ці заклади майже завжди завдячують своїм існуванням чуйним та милосердним багатим, тоді як бідні класи ніколи не мають часу, а ні необхідної загальної освіти чи інтересу, щоб досягти успіху в тих справах.
Тим не менше, сьогодні можна зауважити зростаюче протистояння між багатими та робочим класом – зростаюче незадоволення з боку робітників і зростаюче переконання серед багатих, що лише сильна рука закону зможе захистити те, що на їх переконання є їх правами. Отже, багаті все більше тягнуться до уряду, а маси найманих робітників, починаючи думати, що закони та уряди передбачені лише для того, щоб допомагати багатим і стримувати бідних, схиляються до комунізму та анархії, думаючи, що вони краще служитимуть їх інтересам, не розуміючи, що найгірший і найдорожчий уряд є значно кращим, аніж повне безвладдя.
313
Багато біблійних віршів ясно показують, що саме таким буде характер горя, в якому теперішні цивільні, соціальні та релігійні системи зникнуть; що це той шлях, яким зростаюче знання та свобода досягне результату по причині розумової, моральної та фізичної недосконалості людини. Свого часу ми ще звернемося до цих віршів, а тут ми можемо лише звернути увагу на деякі з багатьох, звертаючи увагу наших читачів серед іншого на те, що в багатьох пророцтвах Старого Заповіту, в яких часто виступають Єгипет, Вавилон та Ізраїль, малось на увазі не лише їх буквальне виконання, але також другорядне, або більше. Так, наприклад, передбачення падіння Вавилону і т.п. можна було б вважати вкрай перебільшеними, якби ми не розуміли як буквального, так і символічного та позаобразного значення Вавилону. Книга Об’явлення містить в собі пророцтва, записані через багато років після того, як буквальний Вавилон перетворився на руїни, і тому вони, очевидно, відносяться лише до символічного Вавилону. Однак велика схожість слів пророцтва, що прямо звернені до буквального Вавилону, вказують тим самим, що вони особливо відносяться до символічного Вавилону. В цьому більшому виконанні Єгипет зображує світ; Вавилон зображує номінальну церкву, що називається християнством; а Ізраїль, як уже було показано, часто зображує весь світ у виправданому стані, яким він буде: його славне Царське Священство, святих Левитів і віруючий і прославляючий люд, виправданий через жертву Примирення і припроваджений до стану примирення з Богом. Ізраїлю були обіцяні благословення, Єгипту – кари, а могутньому Вавилону – дивовижне, повне і вічне повалення як «великого каменя, киненого до моря» (Об. 18:21), що ніколи не має бути відновлений, а залишатиметься у вічній ганьбі.
Апостол Яків згадує про цей день горя і говорить про те, що він буде наслідком різниці між капіталом і робочим класом. Він каже: «Ану ж тепер ви, багаті, – плачте й ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство
314
згнило [втратило свою вартість], ваші вбрання міль поїла! Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас, і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали собі на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали [збираючи собі в запас] в робітників, які жали на ваших полях, – і голосіння женців досягли вух Господа Саваота» (Як. 5:1-4). Він додає, що клас, на який прийде горе, звик до розкоші, отриманої переважно за рахунок інших, серед яких були й праведні, які не противились, тому з них було вичавлене навіть життя. Апостол заохочує «братів» терпеливо зносити все, що б не трапилось з ними, дивлячись вперед і чекаючи визволення від Господа. Наближення саме такого стану речей можна побачити сьогодні. І в світі, серед тих, хто пробудився, «люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на весь світ». Всі знають, що в наш час відчувається постійна тенденція до зниження заробітної плати для робітників, за винятком, коли ціни штучно утримуються або збільшуються через профспілки, страйки і т.п. Беручи до уваги такі настрої мас, всі можуть побачити, що це лише питання часу, коли терпіння досягне кульмінацї і приведе до бунту. Це стривожить капітал, який буде вилучений з бізнесу і виробничої сфери і нагромаджений в сейфах та скарбницях, щоб проїдати себе витратами на зберігання в бездіяльності – на превеликий жаль своїх власників. Це в свою чергу неодмінно спричинить банкрутство, фінансову паніку та занепад бізнесу, оскільки весь важливий бізнес ведеться тепер переважно за рахунок кредитів. Природним наслідком всього цього буде втрата праці десятками тисяч людей (щоденний хліб яких залежать від заробітної плати), а також поповнення світу волоцюгами і особами, які,
315
через свої потреби, будуть відверто нехтувати будь-яким законом. Тоді буде так, як описав пророк (Єз. 7:10-19): покупець не радітиме, а продавець не буде в жалобі, тому що горе прийде на все людство, і тоді не буде жодного захисту власності. Тоді всі руки ослабнуть і будуть безпорадні, щоб відвернути горе. Вони повикидають на вулицю срібло своє, і за ніщо їхнє золото стане, їхнє срібло та золото їхнє не буде могти врятувати їх у день гніву Господнього.
Не слід забувати, що хоча останні сорок років існування Ізраїля як народу були днем горя, «днем помсти» на цей народ, закінчившись їх повним поваленням як нації, все ж, їх день гніву був лише тінню або образом ще більшого й масштабнішого горя на номінальне християнство – подібно, як історія їх народу під час їх віку ласки була образом Євангельського віку, що буде більш переконливо показано згодом. Тоді всі побачать, чому ці пророцтва щодо Господнього Дня в більшій чи меншій мірі повинні бути, і є, прямо адресовані до Ізраїля і Єрусалима, хоча контекст виразно показує, що його повне виконання включатиме все людство.
Візьмімо до уваги ще одне пророче свідчення (Соф. 1:7-9,14-18). «Жертву Господь приготовив, посвятив Своїх покликаних [порівняйте Об. 19:17]. І станеться в день Господньої жертви, і навіщу Я князів, і синів царя, і всіх, хто зодягає одежу чужинну. І навіщу Я [також] кожного [мародера], хто перескакує поріг того дня, тих, хто наповнює дім свого пана насиллям й оманою [це показує не лише те, що в цьому часі горя прийде великий крах багатства і влади, але також, що кожен, хто буде на якийсь час знаряддям небес в поваленні теперішніх систем, буде також покараний за свої такі ж несправедливі і безбожні поступки, бо майбутнє
316
горе охопить всі класи і принесе лихо всьому людству]».
«Близький день Господній великий, він близький й дуже швидко настане. Ось голос Господнього дня, – тоді гірко кричатиме навіть хоробрий! День гніву цей день, день смутку й насилля, день збурення та зруйнування, день темноти та темряви [невпевненості та поганого передчуття, як і теперішніх нещасть], день хмари [горя] й імли, день сурмлення [сьомої символічної сурми, яка звучить протягом цього дня горя, названої також сурмою Божою, оскільки вона пов’язана з подіями цього Господнього Дня] й окрику проти укріплених міст та проти високих міських заборолів [обурливих та суперечливих обвинувачень проти сильних і добре укріплених урядів]. І буду чинити Я утиск людині, і будуть ходити вони, як сліпі [шукаючи напомацки в непевності, не знаючи, в якому напрямку бігти], бо згрішили вони проти Єгови. І виллється кров їхня, немов той пісок, а їхнє тіло – як гній. Спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє [хоча перед тим багатство могло забезпечити спокій та будь-яку розкіш], – і огнем Його заздрощів буде поїджена ціла земля, бо скінчення тільки приспішене зробить зо всіма [багатими] мешканцями краю цього». Це руйнування знищить значні багатства в тому значенні, що вони перестануть бути багатими, хоча, без сумніву, це також означатиме втрату багатьох життів з усіх класів.
Ми не будемо намагатися прослідити в деталях і з різних точок зору всі пророцтва про горе того дня, а лише стисло розглянемо думку, щойно продану пророком, а саме: поглинення всієї землі вогнем Божої ревності. Цей пророк ще раз говорить про той самий вогонь і т.п. (Соф. 3:8,9), кажучи: «Тому то чекайте Мене,
317
– промовляє Господь, – на той день, коли встану, як свідок, бо право Моє – позбирати народи [людей], згромадити царства, щоб вилити на них [на царства] Свою лють, увесь жар Свого гніву [збирання людей із усіх народів, пов’язаних спільною метою протистояти теперішнім урядам, постійно зростає; наслідком цього буде об’єднання царств заради спільної безпеки, так що горе прийде на всі царства, і всі вони впадуть], бо огнем Моїх заздрощів буде поглинута ціла земля. Бо [тоді, після знищення царств, після знищення теперішнього суспільного порядку у вогні горя] тоді уста чисті [чисте Слово – незабруднене людськими традиціями] народам Я дам, щоб усі вони кликали Ймення Господнє, щоб раменом одним послужили Йому».
Огонь Божих заздрощів є символом, і то досить сильним символом, який зображує інтенсивність горя і руйнування, які охоплять всю землю. Те, що це не буквальний огонь, як деякі вважають, є очевидним з того, що народи залишаться після цього і отримають благословення. Те, що люди, які залишаться, не є святими, як деякі вважають, є очевидно з того факту, що вони тоді повернуться до служби Господу, тоді як святі вже повернулись (навернулись).*
* Ми нагадуємо про це у відповідь на аргументи тих, які вважають цей огонь буквальним і стверджують, що саме буквальна земля має розтопитися і т.п. Щоб підтримати свою теорію, вони стверджують, що згадані тут «народи» є святими, які, після того, як земля розтопиться й охолоне, повернуться на неї і побудують доми та заселять їх, посадять виноградники й споживатимуть їхні плоди, і довго втішатимуться працею своїх рук. Теперішні кілька років вони розглядають як навчання або приготування до спадкоємства, забуваючи, що воно було б цілковито втрачено під час їх неземного життя протягом тисячі або більше років очікування, поки охолоне земля – згідно їх теорії. Це дуже серйозна помилка і вона є результатом буквального пояснення образів, притч, символів та незрозумілих висловів нашого Господа, апостолів і пророків. Тримаючись тієї ж помилки, вони стверджують, що після цього огню не залишиться ні гір ні морів, не будучи в стані побачити, що все це, як і сам огонь, є символами.
318
Скрізь у Святому Письмі земля, коли вживається символічно, зображує суспільство; гори зображують царства; небеса – сили духовного контролю; моря – неспокійні, бурхливі й незадоволені маси людства. Огонь зображує знищення всього, що горить – куколю, сміття, землі (організованого суспільства), чи що б це не було. А коли у символі до огню додається сірка, то це посилює думку про знищення, оскільки ніщо не є настільки смертельним для будь-якої форми життя, як випари сірки.
Отже, маючи це на увазі, коли повертаємось до символічного пророцтва ап. Петра про День Гніву, ми бачимо, що це є в досконалій згоді з вище згаданим свідченням пророків. Він говорить: «Тому тодішній світ, водою потоплений, згинув [не буквальні земля та небеса перестали існувати, а проминула епоха, порядок речей, що існував перед потопом]. А теперішні небо й земля [теперішня епоха] заховані тим самим словом [Божим авторитетом], і зберігаються для огню». Той факт, що вона була буквальною, змушує декого вірити, що огонь також повинен бути буквальним, але це не так. Божий храм був колись збудований з буквального каміння, але це не відкидає того факту, що Церква, яка є правдивим храмом, будується в духовний дім, святий храм, не з земних матеріалів. Ноїв ковчег також був буквальним, та він зображує Христа і Його силу, яка відновить та реорганізує суспільство.
«День же Господній прибуде, як злодій вночі [непомітно], коли з гуркотом [зі свистом] небо [теперішні сили в атмосфері, вождем або князем яких є сатана] мине, а стихії,
319
розпечені, рунуть, а земля [суспільний лад] та діла, що на ній [гордість, становища, аристократія, царські привілеї] погорять… Небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться. Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового [нової духовної влади – Христового Царства] й нової землі [земного суспільства, організованого на новій основі – на основі любові та справедливості, а не на силі та гніті]» (2 Пет. 3:6,7,10-13).
Слід пам’ятати, що деякі апостоли були ще й пророками – особливо Петро, Іван і Павло. І хоча вони, як апостоли, були Божими речниками, щоб для користі Церкви роз’яснювати висловлювання раніших пророків, Бог також вживав їх для того, щоб провістити речі майбутні, які, коли прийде відповідний час, щоб їх зрозуміти, мали стати своєчасною поживою для дому віри, для розподілу якої Бог в своєму часі підіймає відповідних слуг або тлумачів (дивись, що про це говорить Господь – Мат. 24:45,46). Як пророки апостоли були керовані писати про речі, яких вони не могли досконало оцінити, тому що вони не були на часі за їх днів, так само, як це було з пророками Старого Заповіту (1 Пет. 1:12,13). Хоча, як і у випадку пророків, їх слова були так скеровані і спрямовані, щоб мати глибоке значення, про яке вони не знали, хоча і вживали їх. Таким чином, безперечно, Церкву провадить і годує сам Бог, хто б не був Його речниками або засобами комунікації. Зрозуміння цього повинно провадити до більшого довір’я та впевненості в Божому Слові, незважаючи на недосконалість деяких з Його речників.
Пророк Малахія (4:1), коли говорить про День Господа, вживає такий самий символ. Він каже: «Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою – і спалить їх
320
день той… який не позоставить їм кореня, ані галузки». Пиха та все інше, що могло б стати причиною зарозумілості та гноблення, буде цілковито знищене великим горем Дня Господнього і наступники покараннями Тисячолітнього віку – останнє з них описане в Об. 20:9.
Та хоча гордість (у всіх її грішних та огидних формах) має бути повністю викорінена, а всі горді і злі мають бути повністю знищені, це не означає, що для цих класів немає надії на реформування. Дякувати Богові, це не так. І коли палатиме цей огонь справедливого Божого обурення, Суддя дасть можливість витягти декого з цього нищівного полум’я (Юди 23). І лише ті, котрі відмовляться від допомоги, загинуть у своїй гордості, тому що вони зробили її частиною свого характеру і відмовляться реформуватися.
Цей самий пророк подає інший опис цього дня (Мал. 3:1-3), у якому, використовуючи образ огню, показує, як Господні діти будуть очищені та благословенні та як наблизяться до Нього, усунувши бруд помилок: «Ангол заповіту, якого жадаєте, ось іде Він, говорить Господь Саваот! І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть [у пробі], коли Він з’явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря… і Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія [які зображують віруючих, головними з яких є Царське Священство], і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в правді».
Ап. Павло також говорить по цей огонь і процес очищення віруючих в цей День Господа (1 Кор. 3:12-15). Він робить це в такий спосіб, що не залишає питань щодо того, що цей символічний огонь знищить усі блуди, наслідком чого буде очищення віри. Давши зрозуміти, що він має на увазі лише тих, котрі будують свою віру на єдиній визнаній основі,
321
довершеному ділі відкуплення Христа Ісуса, він каже: «А коли хто на цій основі будує [характер] з золота, срібла, дорогоцінного каміння [божественні правди і відповідний характер, або] із дерева, сіна, соломи [традиційні блуди і відповідно не утверджені характери], то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об’явиться, і огонь діло кожного [2 Пет. 1:5-11] випробує, яке воно є». Безперечно, навіть найбільш упереджені визнають, що цей огонь, який випробовує духовну працю, не є буквальним. Огонь є відповідним символом, щоб зображувати повне знищення тих обставин, які представлені у дереві, сіні й соломі. Цей огонь буде безсилим, аби знищити структуру віри й характеру, збудованих із золота, срібла і дорогоцінного каміння Божої правди і основаних на скелі викупної жертви Христа.
Апостол показує це, кажучи: «Коли чиє діло, яке збудував [на Христі] хто, устоїть, той нагороду одержить [його нагорода буде пропорційною до його вірності в будівництві і використанні правди для розвитку правильного характеру – в одяганні повної зброї Божої]; коли ж діло згорить, той матиме шкоду [втратить нагороду через невірність], та сам він спасеться, але так, як через огонь» – обгорілий, обпалений і стривожений. Усі, хто будує на твердій основі викупу Христа, мають запевнення: ніхто з тих, хто покладається на Його праведність як своє прикриття, не зазнає розчарування. Натомість, ті, хто добровільно відрікаються від Нього та Його справи (після того, як отримали ясне і повне знання про це), будуть піддані другій смерті (Євр. 6:4-8; 10:26-31).
Це горе Господнього Дня символічно описане ще по-іншому. Апостол показує (Євр. 12:26-29), що інавгурація Угоди Закону на Синаї була образом впровадження Нової Угоди для світу на початку Тисячолітнього віку, або панування
322
Христового Царства. Він каже, що в образі Божий голос захитав буквальну землю, тоді як тепер Він обіцяє, кажучи: «Ще раз [остаточно] захитаю не тільки землею, але й небом». Пояснюючи це, апостол говорить: «А [вираз] “ще раз” визначає заміну захитаного, як створеного [фальшивого, вигаданого, неправдивого], щоб зосталось непохитне [лише все правдиве і правильне]. Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом. Бо [як написано] наш Бог – то “палючий вогонь!”» Отже ми бачимо, що апостол вживає бурю, щоб зобразити горе цього Господнього Дня, про яке він та інші згадують під символом огню. Тут можна зауважити ті ж події, що були представлені в символі огню, а саме: усунення всякої неправди, як з-поміж віруючих, так і зі світу – блудів щодо Божого плану, характеру і Слова, а також щодо суспільних та цивільних справ у світі. Це справді буде доброю річчю для кожного позбутися цих вигадок, які з’явились в людині здебільшого через її власні розбещені бажання і через підступну діяльність сатани, хитрого ворога праведності. Але їх усунення буде дорого коштувати усім, кого це стосується. Це буде жахливий палючий огонь, страшна буря, темна ніч горя, яка передуватиме славному сяєву Царства Праведності, яке ніколи не захитається; тому славному Тисячолітньому дню, коли Сонце Праведності засяє в славі і силі, благословляючи та зціляючи хворий і вмираючий, але відкуплений світ (Порівняй Мал. 4:2 і Мат. 13:43).
Давид, пророк, через чиї Псалми Богові зволилося провістити так багато всього, що стосується нашого Господа в Його першому приході, дає кілька яскравих ілюстрацій цього Дня Горя, через який буде впроваджене Його славне царювання. Він використовує
323
у своїх описах ті різні символи: огонь, буря і темрява, чергуючи та змінюючи їх. Так, наприклад, він каже (Пс. 50:3): «Приходить наш Бог, – і не буде мовчати: палючий огонь перед Ним, а круг Нього все буриться сильно!» Псалом 97:2-6: «Хмара та морок круг Нього, справедливість та право – підстава престолу Його. Огонь іде перед лицем Його, і ворогів Його палить навколо. Освітили вселенну Його блискавиці, – те бачить земля та тремтить. Гори, як віск, розтопилися перед обличчям Господнім, перед обличчям Господа всієї землі. [Нове] небо [тоді] розповідає про правду Його, й бачать славу Його всі народи». Псалом 46:7: «Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій – і земля розпливлася». Псалом 110:2-6: «Пануй Ти поміж ворогами Своїми… По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого. Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову [правителів] в краї великім». Псалом 46:2-6: «Бог для нас – охорона… тому не лякаємось ми, як трясеться земля [суспільство], і коли гори [царства] зсуваються в серце морів [поглинуті бунтівничими масами]. Шумлять і киплять його води [розлючені], через велич Його тремтять гори… Бог поможе йому [Нареченій, вірному «малому стаду»], коли ранок настане». І в цьому самому Псалмі (вірші 7-11) ця ж історія переказана іншими символами: «Шуміли народи, хиталися царства, а Він голос подав Свій – і земля [суспільство] розпливлася. З нами Господь Саваот, наша твердиня – Бог Яковів». А тоді, дивлячись на наслідки цього часу горя по його завершенні, він додає: «Ідіть, оглядайте Господні діла, – які руйнування вчинив на землі… Вгамуйтесь [від ваших попередніх доріг, о люди] та
324
знайте [пізнайте], що Бог Я, піднесусь між народами, піднесусь на землі». «Нова земля» або новий порядок і організація суспільства буде величати Бога і Його закон, що буде над усіма і на чолі всього.
Ще одне свідоцтво на доказ того, що цей День Господа буде великим днем горя і руйнування всякої форми зла (а не часом буквального спалення землі), дане нам в останньому символічному пророцтві Біблії. В описі того часу, коли Господь візьме Свою велику владу і панування, буря і вогонь описані наступним чином: «А погани розлютились, та гнів Твій прийшов» (Об. 11:17,18). Далі: «А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх жезлом залізним, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя… І я побачив звірину [символічну], і земних царів, і війська їхні, зібрані, щоб учинити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з військом Його. І схоплена була та звірина, а з нею неправдивий пророк… Обоє вони були вкинені живими до огняного озера, що сіркою горіло» (Об. 19:15,19,20).
Ми не можемо тут відхилятись від теми, щоб розглядати ці символи – «звірини», «неправдивого пророка», «образу», «огняного озера», «коня» і т.д. і т.п. Для цього відсилаємо читача до наступного тому. Тепер, ми хотіли б звернути вашу увагу на те, що велика символічна битва і збирання земного винограду, про яке тут описується як закінчення теперішнього віку і відкриття Тисячолітнього (Об. 20:1-3), є лише додатковим символом тих самих великих і тривожних подій, які в інших місцях символічно названі огнем, бурею, хитанням і т.п. Звертаючись до образів Об’явлення, таких як битва і чавило, зауважте вражаючу згоду між пророцтвами Йоіла 2:9-16 та Ісаї 13:1-11 в описі тих самих подій подібними образами. Різноманіття символічних
325
образів допомагає нам краще оцінити всі обриси цього великого і визначного Господнього Дня.
Теперішня ситуація
Ми залишаємо пророчі висловлювання щодо цього дня, щоб більш детально розглянути теперішній стан справ у світі. Ми бачимо, як вони сьогодні формуються для швидко наростаючого конфлікту – конфлікту, який, досягши своєї жахливої кульмінації, неодмінно мусить бути коротким, інакше людство було б винищене. Уже видно дві ворогуючі групи цієї битви. З одного боку – багатство, зверхність і гордість, а з іншого – широко розповсюджена бідність, неграмотність, фанатизм та загострене почуття несправедливості. Спонукані самолюбними мотивами, обидві сторони зосереджують тепер свої сили по всьому цивілізованому світу. Маючи очі, помазані правдою, куди б ми не глянули, всюди можемо побачити, що море і хвилі вже ревуть, б’ються і піняться проти гір – про це свідчать погрози і спроби анархістів та невдоволених, число яких постійно зростає. Ми також можемо бачити, що тертя між різними фракціями або елементами суспільства швидкими темпами наближає той момент, який описали пророки, коли землю (суспільство) охопить огонь, а її елементи розтопляться й розпадуться від жару, який вони спільно розпалюють.
Звичайно, людям важко (по якому боці цього конфлікту вони б не були) бачити те, що суперечить їх власним інтересам, звичкам і освіті. Багатим здається, що вони мають право на більшу частку в багатстві світу: право купувати робочу силу і товари за якнайнижчою ціною; право користуватися плодами своїх зусиль; право використовувати свій розумовий потенціал так, щоб успішно вести для себе свій бізнес і збільшувати свій накопичений капітал, не дивлячись на те, що хтось інший,
326
змушений обставинами, міг би вести своє життя з небагатьма зручностями та всіма потребами. Вони думають так: Це неминуче; всім має управляти закон попиту і пропозиції; багаті і бідні завжди були в світі; і якби вранці багатство було розділене порівну, то підвечір деякі, через марнотратство на непередбачливість, стали б бідними, тоді як інші, більш дбайливі та розважні, стали б багаті. Крім того, вони будуть переконливо доводити: Чи можна очікувати, щоб люди з більшими розумовими здібностями бралися за великі справи, даючи працю для тисяч людей, ризикуючи понести великі збитки, не сподіваючись при тому на зиск і певні користі?
Ремісник і робітник, навпаки, скаже: ми усвідомлюємо, що хоча робочий клас одержує сьогодні більше користі, аніж будь-коли раніше, хоча отримує кращу платню, і тому може забезпечувати себе більшими вигодами, все ж, єдиним задоволенням в цьому є лише це його право, якого він до певної міри був довго позбавлений; отже він справедливо одержує частину тих переваг, які дають сучасні винаходи, відкриття, зріст знання і т.п. Ми вважаємо працю почесною; коли її супроводжують здоровий глузд, освіта, чесність і принциповість, то вона є настільки ж почесною і має стільки ж прав, як і будь-який інший рід занять. І, навпаки, неробство ми вважаємо ганьбою та безчестям для всіх людей, не дивлячись на їх талант чи те, чим вони займаються в житті. Всі, для того, щоб їх поважали й цінували, повинні бути чимось корисними для інших. Але, усвідомивши наше теперішнє покращення і прогрес (інтелектуальний, соціальний та фінансовий), ми розуміємо, що вони є швидше наслідком обставин, аніж людського задуму, чи то з нашого боку, чи з боку наших роботодавців. Ми розуміємо, що покращення наших умов, як і умов усіє людей, є наслідком значного збільшення інтелекту, винахідливості і т.п., особливо за останні п’ятдесят років. Це сталося так швидко, що робочий клас і капітал піднялися на хвилі припливу і винесені на
327
вищий рівень; і якби ми побачили, що в перспективі води припливу продовжуватимуть підійматись і приноситимуть користь усім, то ми почувалися б задоволеними; але сьогодні ми стурбовані й занепокоєні, тому що бачимо, що це не так. Ми бачимо, що води припливу починають повертатись, і хоч багато людей були високо підняті ним в багатстві, міцно й безпечно осівши на березі безтурботності, розкоші та достатку, однак народні маси не є на такому сталому та безпечному становищі; існує небезпека, що підводна течія цього відпливу опустить їх на той самий низький рівень, або й нижчий. І тому ми хочемо втримати щось, щоб забезпечити наш теперішній стан і наш розвиток у майбутньому, поки ще не запізно.
Іншими словами, ми (ремісники і робітники) бачимо, що хоча все людство має велику частку в благословеннях нашого часу, однак ті, котрі через більший талант до підприємництва, або ж завдяки спадку, чи через обман і нечесність стали власниками десятків тисяч мільйонів доларів, мають не лише цю перевагу над усіма іншими, але за допомогою технічних винаходів і т.п. вони в стані утримувати коефіцієнт збільшення їхнього багатства пропорційно до зменшення зарплатні робітників. Ми бачимо, що якщо нами не будуть зроблені певні кроки для захисту зростаючого числа ремісників від зростаючої влади монополій, поєднаної з працезаощаджувальною технікою і т.п., то безжальний закон попиту і пропозиції поглине нас повністю. Власне, скоріше саме проти цієї загрози, а не проти теперішніх умов, ми організовуємося і шукаємо запобіжних заходів. Кожен день наше число збільшується через природний приріст і через імміграцію, і з кожним днем з’являється все більше працезаощаджувальної техніки. Тому кожен день збільшує число тих, хто шукає роботу, і зменшує попит на їх послуги. Отже, якщо дозволити природному закону попиту і пропозиції іти своїм ходом, то він дуже скоро поверне працю туди,
328
де вона була сто років тому, і залишить всі переваги нашого часу в руках капіталу. Це, власне те, чому ми намагаємося запобігти.
Вже давно помічена тенденція, що багато справжніх благословень приносять шкоду, якщо їх не стримати мудрими і безсторонніми законами. Але швидкість, з якою один винахід наступав за іншим і, відповідно, подальше зростання попиту на робочу силу, що виробляє цю працезаощаджувальну техніку, були настільки великими, що остаточний результат був затриманий. Замість того світ охопив «бум» – інфляція цін, зарплат, багатства, кредитів (боргів) та ідей – на що сьогодні поступово починає з’являтися реакція.
За останні кілька років було виготовлено величезну кількість сільськогосподарського знаряддя різного роду, що дало можливість одній людині зробити стільки ж, як раніше могли робили п’ятеро. Це має подвійний ефект: по-перше, обробляється втричі більше акрів землі, даючи заняття трьом з п’яти робітників, змушуючи двох інших шукати іншу працю; по-друге, ці троє, які залишились, за допомогою техніки одержують такий врожай, який без неї отримали б п’ятнадцять. Такі ж або подібні зміни відбулися в інших галузях завдяки подібним чинникам, наприклад, у виробництві заліза і сталі. Його зростання було настільки надзвичайним, що різко зросло число працюючих, не дивлячись на те, що це дало можливість одній людині тепер зробити майже стільки ж, як раніше робили дванадцятеро. Одним з наслідків цього буде те, що дуже скоро продуктивність цієї об’ємної праці більш ніж задовольнить теперішні надзвичайні потреби, які, замість того, щоб продовжувати зростати, будуть зменшуватись. Адже світ дуже швидко заполоняють залізниці, які перевищують теперішні потреби, а для їх щорічного ремонту напевно вистачило б половини існуючих на сьогодні підприємств.
Отже ми зіткнулись з надзвичайною ситуацією,
329
в якій має місце надвиробництво, яке час-від-часу спричиняє незайнятість як капіталу, так і робочого класу, тоді як в той же час хтось не може знайти роботи, яка б давала йому можливість забезпечити свої потреби і вигоди, і тим самим частково вилікувати надвиробництво. І ця тенденція, як до надвиробництва, так і до безробіття зростає, вимагаючи певного роду ліків, яких шукають лікарі суспільства, але з яких пацієнт не скористається.
Отже (продовжує робітник), ми розуміємо, що коли пропозиція починає перевищувати попит, конкуренція дуже знижує прибутки капіталу і техніки і завдає шкоди багатим по всьому світу, зменшуючи їхні прибутки, а часом і приносячи їм лише збитки замість прибутку. Однак, ми віримо, що від зворотної реакції повинен найбільше постраждати клас, який отримав найбільшу користь від цього «буму» та інфляції, а не народні маси. З цією метою і з цих причин робітники намагаються добитись наступних результатів (законами, якщо це можливо, або силою та беззаконням в тих країнах, де з якихось причин не прислуховуються до голосу мас і не дбають про їхні інтереси:
Пропонується скоротити робочі години відповідно до кваліфікації та складності праці, не знижуючи при цьому платні, аби таким чином задіяти більшу кількість людей без збільшення виробництва і врегулювати зростаюче надвиробництво, збільшивши число осіб з купівельною спроможністю. Пропонується визначити й обмежити відсоткову ставку на значно нижчому рівні, аніж сьогодні, щоб таким чином змусити позикодавців до поблажливості по відношенню до позичальників чи до біднішого класу, аби уникнути бездіяльності або застою їх капіталу. Пропонується зробити залізниці власністю народу, якою управляли б його службовці, урядові чиновники, або щоб законодавство обмежило
330
їх права, ціни і т.п., змусивши їх діяти таким чином, щоб краще служити інтересам народу. Насправді, залізниці, побудовані в період інфляції цін, замість того, щоб скоротити свій капітал відповідно до загального зниження вартості в усіх інших галузях промисловості, збільшивши свої і так великі фонди вдвічі або втричі (що в загальному називають розводненням акцій), нічого не добавляючи до їх реальної вартості. Таким чином, великі залізничні компанії намагаються платити відсотки і дивіденди по акціях та боргових зобов’язаннях, які в середньому в чотири рази більші, ніж ці залізниці реально коштували б сьогодні, якби були побудовані заново. Як наслідок страждає суспільство. Фермерам виставляють непомірні ціни за перевезення вантажів, і часом вони вважають за краще спалювати своє збіжжя замість палива. Тому вартість їжі для людей є більшою, не дивлячись на те, що фермерам це не приносить ніякої вигоди. Для виправлення даної ситуації пропонується, щоб залізниці платили своїм акціонерам близько чотирьох відсотків від їх теперішньої реальної вартості, а не чотири-вісім відсотків від їх в три-чотири рази завищеної на сьогодні вартості, як багато з них сьогодні роблять, запобігаючи конкуренції шляхом об’єднань.
Ми добре знаємо, говорять ремісники, що в очах тих, хто володіє розводненими залізничними фондами, як і іншими фондами, таке скорочення доходів від інвестованого ними капіталу виглядатиме жахливим і болісним, як виривання зубів. Вони відчувають, що їх права (?) використовувати свої привілеї, надані народом, щоб витискати з нього величезні прибутки, які полягають на фіктивній вартості, грубо порушуються, і вони чинитимуть опір всіма знаними їм способами. Але нам здається, що вони повинні бути вдячними громадськості за її поблажливість, за те, що від них не вимагається повернення мільйонів доларів, які вони здобули в такий спосіб. Ми відчуваємо, що для мас настав час більш рівномірно розділити блага цього дня благословенств. А щоб це зробити, необхідно законодавчим шляхом вгамувати всі ці ненаситні корпорації, зажирілі від
331
грошей та влади, отриманих від населення, і змусити їх законом служити народові за помірковану плату. В жодний інший спосіб ці провіденціальні благословення не можуть бути гарантовані масам. Отже, хоч великі корпорації, що представляють капітал, в значній мірі є благословенням і користю, ми кожного дня бачимо, що вони переступили межу цієї користі і стають панами над людьми. І якщо їх не зупинити, то вони скоро перетворять робітників на злидарів та рабів. Корпорації, до яких входять люди більше або менш багаті, швидко починають займати таку ж позицію до загальних мас Америки, як лорди у Великобританії та по всій Європі займають щодо свого народу, за тим лише винятком, що корпорації є сильнішими.
Щоб втілити нашу мету, – продовжують наймані робітники, – нам потрібна організація. Ми повинні заручитися підтримкою народних мас, інакше ми нічого не зможемо вдіяти проти такої могутньої сили і впливу. І хоча ми зорганізувалися в спілки і т.п., не варто робити висновків, що нашою метою є анархія чи несправедливість щодо якихось класів. Ми, народні маси, лише прагнемо захистити свої власні права і права наших дітей, накладаючи розумні обмеження на тих, чиє багатство і влада в іншому разі могли б розчавити нас, і чиє багатство і сила, правильно вжиті та обмежені, можуть бути більш загальними благословеннями для всіх. Одним словом, – підсумовують вони, – ми б хотіли запровадити золоте правило: «Робіть іншим те, що б ви хотіли, щоб вони робили вам».
Це було б щастям для всіх зацікавлених в цьому, якби мали місце такі помірковані та розумні заходи; якби багаті могли задовольнятися своїми теперішніми здобутками і співпрацювати з широкими масами людей для загального і постійного покращення становища всіх класів; якби наймані робітники задовольнялись розумними вимогами; якби золоте правило любові і справедливості могло таким чином бути застосоване на практиці. Та люди в своєму теперішньому стані не
232
дотримуватимуться цього правила без примушування. Хоча серед ремісників в світі знайдуться помірковані і справедливі в своїх ідеях, більшість не є такою – вона впадатиме в крайність, буде несправедливою і зухвалою в своїх ідеях та вимогах, виходячи за межі здорового глузду. Кожна поступка з боку капіталістів лише збільшить ці вимоги та ідеї. Кожен, хто має досвід, знає, що зухвальство та влада неосвіченого бідняка є подвійно небезпечними. Так само й серед багатих – деякі з них сповнені співчуття до робочого класу і були б раді якось реалізувати своє співчуття, вживаючи таких заходів, які поступово втілили б необхідні реформи. Але таких переважна меншість і вони безсилі вплинути на діяльність корпорацій, та й в значній мірі на свій приватний бізнес. Якщо вони торговці та виробники, то вони не можуть скоротити годин праці або збільшити зарплатню своїм працівникам, оскільки конкуренти продавали б тоді дешевше від них, що привело б до фінансового краху їх, а також їхніх кредиторів і працівників.
Отже бачимо природну причину великого горя цього «Дня Єгови». Самолюбство та сліпота до всього, окрім власних інтересів, керуватимуть більшістю по обидва боки конфлікту. Наймані робітники організовуватимуться та об’єднуватимуть свої інтереси, але самолюбство зруйнує цей союз, і кожен, керуючись, головним чином, цими засадами, снуватиме інтриги і змови в цьому напрямку. Владу захопить більшість, неосвічена та зухвала, а кращий клас буде безсилим контролювати те, що створив його інтелект. Капіталісти переконаються, що чим більше поступок, тим більше вимог, і вони швидко приймуть рішення відкинути усі вимоги. Наслідком буде повстання. І серед загального неспокою та непевності капітал буде вилучений з громадських та приватних підприємств, і тоді наступить економічна депресія і фінансова паніка. Тисячі людей, залишившись в такий спосіб без
333
роботи, врешті-решт будуть доведені до відчаю. Тоді закон і порядок будуть знищені – гори будуть поглинуті цим бурхливим морем. Таким чином суспільна земля розтопиться, правлячі небеса (церква і держава) проминуть, а всі горді і ті, що чинять беззаконня, стануть, як солома. Тоді сильні гірко ридатимуть, багаті стогнатимуть, а страх і горе обгорне всіх людей. Навіть тепер в мудрих і далекоглядних людей завмирає серце, коли вони дивляться на те, що приходить на світ, як і провістив наш Господь (Лук. 21:26). Писання показує нам, що в цьому загальному розладі номінальна церква (включаючи всі деномінації) поступово все більше і більше схилятиметься на бік урядів і багатих, у великій мірі втрачаючи свій вплив на народ, і остаточно впаде разом з тими урядами. Таким чином, небеса (церковна влада), потрапивши в огонь, проминуть з великим шумом.
Все це горе лише приготує світ до усвідомлення, що хоча люди можуть так добре і мудро все планувати і влаштовувати, однак усі їхні плани виявляться даремними, доки правитиме і керуватиме неуцтво і самолюбство. Це переконає всіх, що єдиний реальний спосіб розв’язати цю проблему, це встановити сильний і справедливий уряд, який підкорить усі класи і запровадить принципи праведності, доки жорстокосердість людей серед сприятливих впливів не поступиться місцем початковому образу Бога. І це саме те, що Бог обіцяв зробити для всіх завдяки і протягом Тисячолітнього царювання Христа, яке Єгова запроваджує шляхом покарань і уроків цього дня горя (Єз. 11:19; 36:25, 36; Єр. 31:29-34; Соф. 3:9; Пс. 46:9-11).
Хоча цей день горя приходить як природний і неминучий наслідок грішного та самолюбного стану людини, і був
334
цілком передбачений і провіщений Господом, який передбачив, що Його закони та настанови будуть нехтуватися всіма, окрім небагатьох, аж поки досвід і примушування не приведуть до послуху, то, все ж, ті, котрі усвідомлюють наступаючий стан речей, повинні відповідно привести себе і свої справи в порядок. Отож, ми звертаємось до всіх лагідних – всіх покірних світу, як і до Тіла Христа: Шукайте Господа, всі покірні землі, хто виконує право Його [Його волю]; шукайте правди; шукайте смирення – може ви будете сховані в день Господнього гніву! (Соф. 2:3). Ніхто не зможе повністю уникнути цього горя, але ті, які шукають справедливості і тішаться лагідністю, матимуть багато переваг над іншими. Їх спосіб життя, їх звичка думати і діяти, так само, як і їх прихильність до праведності, що дозволить їм збагнути стан справ – і все це разом дозволить їм страждати менше від інших, особливо від виснажливих страхів та передчуттів.
Напрямок розвитку подій цього Дня Господа буде дуже оманливим для тих, хто не знайомий зі Святим Письмом. Він прийде раптово, як огонь, що палить полову (Соф. 2:2), у порівнянні з тривалими віками минулого та їх повільним протіканням, але не настільки раптово, як спалах блискавки серед ясного неба, як деякі помилково очікують, сподіваючись, що все, написане про День Господа, виконається протягом двадцятичотирьохгодинного дня. Він прийде «як злодій вночі», в тому значенні, що його наближення буде безшумним та невидимим для світу в загальному. Горе цього дня проходитиме в спазмах. Це буде ряд приступів, які з часом ставатимуть все частішими і сильнішими, аж поки не настане останній приступ. Апостол звертає на це увагу, коли каже: «як мука тієї, що носить в утробі» (1 Сол. 5:2,3). Полегшення прийде лише з народженням нового порядку речей – нових небес (духовної
335
влади Христа) і нової землі (реорганізованого суспільства), що правда на них пробуває (2 Пет. 3:10,13) – в яких справедливість і любов будуть законом замість сили і самолюбства.
Кожного разу, коли ці родові болі нової ери приходять на теперішній політичний організм, його сила і хоробрість слабнутимуть, а болі ставатимуть сильнішими. Все, що можуть зробити соціальні лікарі (політичні економісти) для його полегшення, це допомогти і мудро покерувати ходом неминучих родів – поступово приготувати дорогу для цієї події. При всьому бажанні, вони не можуть відвернути цього, тому що Бог вирішив, що це станеться. Проте, багато суспільних лікарів нічого не знатимуть про справжню хворобу та необхідність і невідкладність випадку. Вони вживатимуть репресивні заходи. І як тільки кожен приступ горя минатиме, вони використовуватимуть це для зміцнення протидіючих засобів, чим лише посилюватимуть біль. І хоч вони ненадовго відтягнуть роди, їхня злочинна недбалість прискорить смерть їхнього пацієнта, бо старий порядок речей помре в муках народження нового.
Відкладемо набік переконливий образ, поданий Апостолом, і скажемо прямо: зусилля мас, скеровані на визволення з-під влади капіталу і техніки – незрілі, а плани та заходи будуть неповними і недостатніми, коли вони раз-по-раз намагатимуться пробити собі шлях і розірвати пута та обмеження «попиту і пропозиції», які стають для них надто тісними. Кожна невдала спроба збільшуватиме впевненість капіталу в його здатності втримати новий порядок речей в його теперішніх рамках, доки, нарешті, теперішня стримуюча сила організацій та урядів не досягне своєї критичної межі. Окови соціального організму розпадуться, закон і порядок зникнуть, а широко розповсюджена анархія принесе все те, що
336
пророки провістили про горе, «якого не було від існування люду і (дякувати Богу за додаткове запевнення) ніколи не буде» після того.
Визволення Ізраїля з Єгипту і від кар, які прийшли на єгиптян, здається, зображує майбутнє визволення світу руками Того, Хто є більший за Мойсея, Якого той зображував. Це буде визволення від сатани і всіх засобів, які він вигадав, щоб поневолити людину в гріх і блуд. І як кари на Єгипет викликали озлоблення, як тільки відмінялись, так і тимчасові полегшення від болів цього Дня Господа зроблять декого затверділими, і вони скажуть бідним, як єгиптяни сказали ізраїльтянам: «Нероби ви», й тому незадоволені! І можливо, подібно до єгиптян, вони спробують збільшити тягар (Вих. 5:4-23). Але в кінці вони шкодуватимуть, як шкодував фараон опівночі під час своєї останньої кари, що раніше не поступали поблажливіше і мудріше (Вих. 12:30-33). Щоб зауважити більше подібності, пригадаймо, що горе цього Господнього Дня назване «сімома чашами гніву» або «сімома останніми карами», і не раніше останньої з них настане великий землетрус (революція), в якій кожна гора (царство) зникне (Об. 16:17-20).
Про цей День Господній також можна сказати, що він прийшов якраз у відповідний час – Божий відповідний час. В наступному томі цієї праці наведені докази зі свідчень Закону та Пророків Старого Заповіту, як також Ісуса і апостольських пророцтв Нового Заповіту, які ясно і безпомилково показують, що хронологічно цей День Горя знаходиться на початку славного Тисячолітнього царювання Месії. Це необхідне приготування до майбутньої праці реституції в Тисячолітньому віці якраз спричиняє це горе.
Під час проміжного періоду шести тисяч років панування зла, і аж до визначеного часу для встановлення справедливого
337
і могутнього уряду Христа, для грішних людей це було б великою шкодою, якби більш ранній розвиток теперішньої працезаощаджувальної техніки чи ще щось дало їм багато вільного часу. Досвід породив прислів’я: «Лінощі – мати всіх пороків», тим самим схвалюючи мудрість Божого наказу: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю». Як і всі Божі рішення, це є також великодушним і мудрим, і служить для остаточного добра Його створінь. Горе Господнього Дня, яке, як бачимо, вже насувається, підтверджує мудрість Божого влаштування, тому що, як ми вже бачили, воно приходить як наслідок надвиробництва, викликаного працезаощаджувальною технікою і нездатністю різних елементів суспільства пристосуватися до нових умов через самолюбство кожного з них.
Незаперечним аргументом, який доказує, що це Божий властивий час для запровадження нового порядку речей, є те, що він підіймає заслону незнання і поступово дозволяє світлу розуму та відкриттів світити на людство саме так, сам тоді і саме з такими результатами, як це було провіщено (Дан. 12:4,1). Якби знання прийшло раніше, то горе прийшло б швидше. І хоч суспільство могло б реорганізуватись після його бурі та розтоплення, це не була б нова земля (суспільний устрій), де панувала б і мешкала б праведність, але новою землею або устроєм, в якому гріх і зло рясніли б значно більше, аніж тепер. Рівномірний розподіл користі від працезаощаджувальної техніки привів би з часом до все меншої кількості робочих годин. А звільнившись таким чином від цього початкового запобіжного заходу, грішна людина, зі своїми зіпсутими смаками, не використовувала б своєї свободи і часу для розумового, морального та фізичного вдосконалення, але її нахили, як доказує історія минулого, були б до розбещення і зла.
338
Часткове підняття заслони приготовляє тепер для людства тисячі переваг і, таким чином, вже з початку віку реституції дає час для освіти і морального та фізичного розвитку, як також для приготування до годування та вдягання ближніх, які час від часу вставатимуть з гробів. Більше того, час горя матиме місце саме тоді, коли він принесе людству найбільшу користь, давши йому урок власної нездатності керувати собою, якраз на зорінні Тисячоліття, коли (згідно з Господньою постановою) Той, Хто відкупив усіх, почне благословляти їх через міцне правління залізної палиці і повне знання та допомогу, завдяки чому вони зможуть відновитись до первісної досконалості та вічного життя.
Обов’язки і привілеї святих
Виникає важливе запитання щодо обов’язків святих під час цього горя, а також їх властивого ставлення до двох протидіючих класів, які починають тепер виділятись. Цілком можливо, що деякі святі все ще лишатимуться в тілі, принаймні протягом частини цього палаючого часу. Їх позиція в даному питанні, тим не менше, відрізнятиметься від усіх інших – не тим, що вони будуть в чудесний спосіб збережені (хоча було виразно обіцяно, що хліб і вода будуть їм забезпечені), а тим, що вони, будучи поінформовані з Божого Слова, не відчуватимуть тривоги й безнадійного страху, що охопить весь світ. Вони зрозуміють, що згідно Божого плану це горе є приготуванням до благословення цілого світу, і через те вони будуть підбадьорені й потішені. Це переконливо виражено в Пс. 91 та Іс. 33:2-14,15-24.
Першим обов’язком святих, які мають таку потіху та благословення з божественного запевнення, є дати світові можливість побачити, що серед усього цього переважаючого горя та незадоволення, навіть, якщо вони самі переносять горе й страждання, мають надію,
339
є бадьорими і завжди радіють перспективі славного результату, провіщеного в Божому Слові.
Апостол писав, що «великий же зиск – то благочестя із задоволенням»; і що хоча це завжди було правдою, та воно матиме подвійну силу в цей День Господній, коли незадоволення є головною хворобою усіх світських класів. Святі повинні бути серед них помітним винятком. Ніколи не було такого часу, коли незадоволення було так поширене, хоч і ніколи не було часу, коли люди втішались так багатьма ласками і благословеннями. Куди не глянь, чи на палаци багатих, з усіма їх зручностями та розкошами, яких навіть Соломон у всій своїй славі ніколи майже не знав, чи то на затишний дім ощадного та поміркованого робітника, де є ознаки смаку, комфорту, мистецтва та розкоші, ми бачимо, що у всіх відношеннях сьогодні є набагато більше всього необхідного, аніж у будь-який інший період раніше від створення. Та, все ж, люди є нещасними й незадоволеними. Справа в тім, що бажання самолюбного, зіпсутого серця не має тепер меж. Самолюбство настільки заволоділо всіма, що, оглянувшись, ми побачимо, що весь світ безумно рветься, женеться й хапається за багатство. Тоді як лише деякі осягають успіх, всі інші сповнені заздрості та роздратування, що вони не є щасливцями, і всі є незадоволені та нещасні – ще більше, ніж коли-небудь раніше.
Але святий не повинен брати жодної участі в цій боротьбі. Його обітниця посвячення полягала в тому, що він боротиметься, триматиметься і бігтиме за високою, небесною нагородою; тому він відлучений від земних амбіцій і дбає не про земні речі (за винятком того, що пристойне та необхідне), бо він зважає на шлях і приклад Учителя та апостолів.
Отже вони мають задоволення від свого благочестя, але не тому, що не мають амбіцій, а тому, що їх амбіції скеровані до неба і поглинуті зусиллям збирати
340
скарби на небі і бути багатими в Бозі. З огляду на це, а також на їх знання Божих планів, об’явлених у Його Слові, вони задоволені всім тим земним, що Бог може дати. Вони можуть радісно співати:
«Задоволений я всім, що є,
Бо це Божа рука все дає».
Але, нажаль, не всі Божі діти займають таку позицію. Багато з них впали у незадоволення, поширене в світі, і позбавляють себе радощів життя, оскільки залишили сліди Господа і кидають свій жереб та беруть свою частку зі світом – шукаючи земних речей, незалежно від того, досягають вони їх чи ні, поділяючи невдоволення світу і не будучи в стані зрозуміти того задоволення і миру, яких світ не може ні дати, ні забрати.
Тому ми переконуємо святих полишити змагання жадоби й марнославства і боротись за вищі багатства та мир, який вони дають. Ми хотіли б нагадати їм слова апостола:
«Великий же зиск – то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маємо [необхідну] поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того, а ті, хто хоче багатіти [успішно чи ні], упадуть у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають [штовхають] людей на загладу та погибель. Бо корінь усього лихого – то грошолюбство [багатих чи бідних], якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання. Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю! Змагай добрим змагом віри,
341
ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визнання» (1 Тим. 6:6-12).
Якщо приклад святих – це приклад задоволення і радісного сподівання, охочого підкорення теперішнім випробуванням в твердій надії на прихід кращого часу, то самі такі живі приклади є уроками для світу. В додаток до прикладу, поради святих тим, хто їх оточує, повинні бути у згоді з їх вірою. Це повинно бути як мазь або лікувальний бальзам. Повинна використовуватися кожна нагода, щоб вказати світові на наближення кращого часу, проповідувати їм про наступаюче Боже Царство і показувати їм справжню причину теперішнього горя та єдині ліки (Лук. 3:14; Євр. 13:5; Фил. 4:11).
Бідний світ стогне не лише від своїх справжній хвороб, але й від вигаданих, особливо від незадоволення, що випливає з самолюбства, пихи та амбіцій, що мучать і турбують людей, тому що вони не можуть їх задовольнити. Отже, бачачи обидва боки проблеми, радьмо всім, хто охочий слухати, задовольнятися тим, що вони мають, і терпеливо чекати, поки Бог у відповідний для Нього час і спосіб не дасть їм багато благословенств, які приготувала Його любов і мудрість.
Збуджуючи та подразнюючи як дійсні, так і уявні рани й образи, ми б шкодили тим, для кого мали б бути поміччю та благословенням, збільшуючи їхнє незадоволення, а відтак і їх неспокій. Але, виконуючи нашу місію, проповідуючи добру звістку про викуп, даний за всіх і, відповідно, про майбутні благословення для всіх, ми будемо справжніми вісниками царства – його посланцями миру. Тому написано: «Які гарні на горах [царствах] ноги благовісника [останніх членів тіла Христа], що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає» (Іс. 52:7).
342
Труднощі цього «Дня Єгови» дадуть можливість для проповідування доброї новини про наступаюче добре (а така можливість рідко трапляється), і блаженні ті, які будуть іти в сліди Господа та будуть добрими самарянами, що перев’язуватимуть рани і виливатимуть оливу й вино потіхи та радості. Таким дане запевнення, що їх праця не буде марною, бо коли на землі відбуватимуться суди Господа, мешканці світу навчаться праведності (Іс. 26:9, KJV).
Співчуття Господніх дітей, як і співчуття їх небесного Отця, повинно бути у значній мірі звернене до стогнучого створіння, що намагається якось визволитися з неволі; хоча вони, подібно до Нього, також повинні пам’ятати і співчувати представникам класів, чиї бажання є справедливими й великодушними, але чиї зусилля натрапляють на перешкоди і стримуються не лише слабостями їх занепалої природи, але і їхнім оточенням в житті, а також їхніми зв’язками та залежністю від інших. Та Господні діти не повинні симпатизувати нахабним та ненаситним бажанням і зусиллям будь-якого класу. Їх слова повинні бути спокійними та поміркованими і завжди скеровані до миру, якщо не порушуються принципи. Вони повинні пам’ятати, що це Господня битва, і коли йдеться про політичні та соціальні питання, то в них немає жодного іншого правильного рішення, як тільки передбаченого в Божому Слові. Тому обов’язком посвячених є, перш за все, пильнувати, щоб не перешкоджати колісниці Єгови, а тоді «стояти і бачити спасіння Господа», тобто усвідомлювати, що не їх справа брати участь у цій боротьбі, але що це робить Господь за допомогою інших чинників. Незважаючи на все це, вони повинні й надалі продовжувати свою місію, проголошуючи наближення небесного царства як єдиного ліку для всіх класів і як єдиної їх надії.