[309]
ПІДТВЕРДЖУЮЧЕ СВІДОЦТВО
БОЖОГО КАМ’ЯНОГО СВІДКА
ТА
ПРОРОКА
ВЕЛИКА ПІРАМІДА В ЄГИПТІ
[311]
ПЕРЕДМОВА ДО РОЗДІЛУ Х
ПРИХИЛЬНИЙ КОМЕНТАР ДО РУКОПИСУ ЦЬОГО РОЗДІЛУ,
ЩО ВИЙШОВ З-ПІД ПЕРА ШАНОВНОГО
ПРОФ. С. ПІАЦЦІ СМІТА, ДІЙСНОГО ЧЛЕНА КОРОЛІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЕДІНБУРГА, ДІЙСНОГО ЧЛЕНА КОРОЛІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА АСТРОНОМІВ, КОЛИШНЬОГО
КОРОЛІВСЬКОГО АСТРОНОМА ШОТЛАНДІЇ
Брат Вільям М. Райт, дізнавшись про написання цього розділу про Велику Піраміду, висловив бажання прочитати його ще до того, як він буде відданий в друк, оскільки він володів значними знаннями про Піраміду. Ми на це радо погодились, запевняючи його в нашому бажанні прийняти всі можливі критичні зауваження. Прочитавши рукопис, брат Райт прийшов до висновку, що, оскільки ми виразили бажання мати критичну оцінку, то чим вища буде репутація критика, тим краще. Тому він зробив друковану копію рукопису і, одержавши дозвіл, відіслав її проф. С. Піацці Сміту (який здобув значно більші знання про будову та розміри Великої Піраміди, ніж будь-яка інша людина в світі), попросивши його старанно вивчити рукопис і дати, для користі правди, будь-які критичні зауваження. Відповідь професора на цей лист, разом з відісланою йому копією рукопису, які містили його критичні зауваження, були відіслані автору. Ми дякуємо брату Райту і проф. Сміту за їхню люб’язність і врахували вказані поправки. Їх було лише три, і нам було приємно зауважити, що вони були не такі вже й важливі. Лише одне критичне зауваження стосувалось вимірів, показуючи різницю тільки на один дюйм, що ми з готовністю виправили.
[312] Думаємо, що нашим читачам буде цікаво прочитати нижче приведений
Лист проф. С. Піацці Сміта
Клова, Ріпон, Англія, 21 грудня 1890 року
Шан. М. Райту, есквайру.
Дорогий сер, для перегляду рукопису вашого друга Ч. Т. Рассела з Алехейні, Пенсільванія, мені знадобилось більше часу, ніж як думав, але вже зараз я закінчив досить детальний його перегляд, слово за словом. І це було найменше, що я зміг зробити у відповідь на люб’язно докладені вами зусилля вислати мені, як цінну посилку, цей рукопис, так дбайливо укладений між палітурками, що жодна сторінка не погнулась, до того ж видрукуваний на друкарській машинці, а не писаний вручну.
Спершу я міг помічати лише друкарські помилки, але, продовжуючи листати сторінку за сторінкою, я щораз більше захоплювався здібністю, особливістю та оригінальністю Автора. До того ж я виявив чимало місць, які би я з радістю скопіював, щоб процитувати їх, посилаючись на ім’я автора, в наступному виданні моєї книги про Піраміду, яке передбачається. Але, звичайно, я цього не зробив, а з величезним нетерпінням і вдячністю серця чекатиму на час, коли автор “Викладів Святого Письма” вибере час для публікації. Отже, я лише зазначу тут, що в багатьох своїх висновках стосовно хронології на основі різних частин Піраміди, він не лише точний, але й оригінальний – особливо щодо Першого Висхідного Коридору з його гранітним затвором; Великої Галереї, яка ілюструє життя Господа; паралелізму між Палатою Царя з її гранітом та Наметом з його золотом; а також щодо загальних доказів або тісної узгодженості між Святим Письмом та Великою Пірамідою, що досить добре пояснено.
До речі, здається, що я перед вами в боргу за ваш люб’язний подарунок, зроблений мені вже давно – за перші два томи “Викладів Святого Письма”. У той час мені не вдалось дійти далі, ніж до половини першого тому, не знайшовши, як я вирішив, в його змісті чогось достатньо нового, як цього можна було сподіватися. Але тепер, почерпнувши, надіюсь, так багато корисного з прочитаного в запропонованому мені розділі третього тому, присвяченому піраміді, я мушу взятись за перші два томи ще раз, denovo.
Рукопис буде відправлений назад так само надійно запакованим і як цінна посилка. Залишаюсь з великою вдячністю,
З пошаною до вас,
С. Піацці Сміт.
[313]
РОЗДІЛ Х
СВІДОЦТВО БОЖОГО КАМ’ЯНОГО СВІДКА І ПРОРОКА, ВЕЛИКА ПІРАМІДА В ЄГИПТІ
Загальний опис Великої Піраміди – Чому вона особливо цікавить християн – Велика Піраміда – це скарбниця правди: наукової, історичної та пророчої – Біблійні згадки про неї – Чому, коли і ким вона була побудована – Важливість її розташування – Її уроки наукового характеру – Її свідчення щодо плану відкуплення – План віків – Показані в ній смерть і воскресіння Христа – Низхідний шлях світу, який закінчиться у великому Часі Утиску – Позначення великого реформаторського руху – Вказана тут довжина Юдейського віку – Показаний тут “високий поклик” євангельської Церкви – Шлях посвячення Церкви – Позначення кінця високого поклику – Дата другого приходу Христа – Як показані реституційні благословення для світу? – Шлях світу під час Тисячолітнього віку – Його кінець – Відмінність двох станів, людського і духовного, показаних в Піраміді – Піраміда заперечує атеїзм, невір’я і всі еволюційні теорії, підтверджуючи як план Біблії, так і вказані в ній часи та пори
“Того дня серед краю єгипетського буде жертівник Господу, і стовп при границі його Господеві. І він буде в єгипетськім краї ознакою й свідком для Господа Саваота, – коли будуть взивати до Господа перед гнобителями, то пошле їм спасителя та оборонця, який їх спасе” (Іс. 19: 19, 20).
ЛЮДИ в старовину нараховували сім чудес світу, і на чолі списку ставили велику Піраміда Ґізи. Вона розташована в Єгипті недалеко від нинішнього міста Каїр. Жодна будівля у світі не зрівняється з нею за розмірами. Один відомий в цій країні знавець граніту, який особисто оглядав Велику Піраміду, каже: “Піраміда має камінні блоки, які важать в три або чотири рази більше одного з обелісків. Я бачив камінь, приблизна вага якого [314] 880 тон. Там є каміння тридцять футів завдовжки, які так тісно припасовані один до одного, що коли ви проведете по поверхні складаним ножем, то не помітите між ними щілин. Вони також з’єднані без будь-якого розчину. Тепер немає такої досконалої техніки, щоб створити дві площини по тридцять футів довжиною, які б могли так з’єднатись разом, як з’єднались ці чудові камені Великої Піраміди”. Вона займає площу понад тринадцять акрів (1 акр має 4 047 кв. м.). Її висота 486 футів, а ширина при основі – 764 фути. Підраховано, що Велика Піраміда важить шість мільйонів тон. А щоб її пересунути, потрібно шість тисяч парових машин, щоб кожна тягла тисячу тон. Фактично забракло би багатства Єгипту, щоб заплатити робітникам за її знесення. З цих фактів видно, що ким би не був її великий проектувальник, він хотів, щоб це був тривалий монумент.
З якої б точки зору ми не розглядали Велику Піраміду, вона, безсумнівно, є найбільш знаною будівлею у світі. Але в світлі наукових досліджень, які проводились протягом останніх тридцяти двох років, вона пробуджує новий інтерес в кожного християнина, зайнятого дослідженням Божого Слова, бо вона дивовижним способом вчить, до того ж у згоді зі всіма пророцтвами, про обриси Божого плану – минулого. теперішнього і майбутнього.
Варто пам’ятати, що крім Великої Піраміди, про яку йде мова, є й інші піраміди – деякі з каміння, а деякі з цегли. Але всі вони є лише спробою відтворити її і в усіх відношеннях поступаються їй – розміром, точністю і внутрішнім влаштуванням. Виявилось також, що на відміну від Великої Піраміди вони не мають жодних символічних ознак, а, швидше всього, призначалися і використовувалися як гробниці для царських сімей Єгипту.
Проте Велика Піраміда доводить, що вона є скарбницею важливих істин – наукових, історичних та пророчих, – і її свідоцтво досконало узгоджується з Біблією, [315]відображаючи знаменні риси її правди в чудових та відповідних символах. Вона в жодному разі не є додатком до написаного об’явлення: це об’явлення є повним й досконалим й не потребує жодного доповнення. Але вона є могутнім підтверджувальним свідком Божого плану. І мало хто з дослідників, старанно вивчаючи її і помічаючи єдність її свідоцтва з написаним Словом, здатний уникнути відчуття, що її будова була запланована і керована тією ж божественною мудрістю, і що вона є стовпом свідоцтва, згаданим пророком у процитованому вище уривку.
Якщо Піраміда була збудована під Божим керівництвом, щоб стати одним з Його свідків для людей, можемо розсудливо сподіватись якоїсь згадки про неї в написаному Божому Слові. А оскільки частиною Божого наміру було, очевидно, тримати до Часу Кінця в таємниці риси плану, про які вона свідчить, ми повинні сподіватися, що будь-яка згадка про неї у Святому Письмі буде певною мірою прихована – щоб побачити її лише у властивому для зрозуміння часі.
Ісая, як ми цитували вище, говорить про жертовник та стовп у землі Єгипетській, який “буде в Єгипетськім краї ознакою та свідком для Господа Саваота”. Контекст показує, що він буде свідком того дня, коли великий Спаситель та Визволитель прийде, щоб розірвати пута гніту і випустити на свободу в’язнів Гріха – про що наш Господь проповідував у Своєму першому приході (Лк. 4: 18). Але рамки цього пророцтва туманно видимі лише доти, доки Єгипет не буде розпізнаний як символ, як образ світу людства, повного марної філософії, яка лише затьмарює його зрозуміння, і він зовсім не знає правдивого світла. Як Ізраїль символізував світ, який буде визволений з рабства Гріха великим позаобразним Мойсеєм, і жертву за гріх якого склав позаобразний Аарон, так Єгипет представляє імперію Гріха, владу смерті (Євр. 2: 14), яка довго тримала в путах рабства тих багатьох, хто буде радий [316] йти служити Господу під проводом Того, Хто подібний до Мойсея, але набагато більший від нього (Дії 3: 22, 23).
Символічний характер Єгипту показаний у багатьох місцях Писання, наприклад, в Ос. 11: 1 і Мт. 2: 13-15. Тут, крім факту, що наш Господь дитиною якийсь час дійсно був у Єгипті, і що Ізраїль також якийсь час був у Єгипті, існує, безумовно, і образне значення. Божий Син перебував певний час у світі заради тих, кого Він прийшов викупити й звільнити. Але Він був покликаний з нього – з Єгипту – до вищої, божественної природи. Подібно і ті, хто покликаний бути Його братами та співспадкоємцями, “членами Його Тіла”, правдивим Божим Ізраїлем, покликані з Єгипту, про що свідчить Учитель: “Не від світу вони, як і Я не від світу”.
Відносно великого утиску, яке тепер насувається, Ісая (31: 1, 3) говорить так: “Горе тим, що в Єгипет [в світ] по поміч [за мирськими ідеями та планами, а також за порадою, як їм поступати під час кризи цього великого дня] ідуть, що на коней спираються [намагаються далі об’їжджати старі фальшиві доктринальні уподобання], і на колесниці [світські організації] надію свою покладають, – вони бо численні! та на верхівців [великих провідників фальшивих доктрин], – бо вони дуже сильні! але на Святого Ізраїлевого не дивляться, і до Господа не звертаються [безпека та перемога в цей день утиску не буде на боці більшості]!.. А Єгипет – не Бог, а людина, а коні їхні – тіло, не дух: як простягне Господь Свою руку [Свою силу – силу правди та інші засоби, як Він це зробить невдовзі], то спіткнеться помагач, впаде і підпомаганий [силами Єгипту – ідеями світу], – і разом вони всі погинуть!”
Коли всі людські плани та задуми зазнають невдачі, і коли люди усвідомлять свою гріховність та безпомічність, вони почнуть кликати до [317] Господа по допомогу. Тоді Єгова виявить Себе великим Спасителем, і Він вже приготував Велику Піраміду як один із Своїх засобів, щоб переконати світу у Своїй мудрості, передбаченні та благодаті. “І він буде в єгипетськім краї ознакою й свідком для Господа Саваота [свідком Його передбачення і Його милосердного плану спасіння, як ми зараз побачимо], – коли [єгиптяни – бідний світ під час грядущого великого часу утиску] будуть взивати до Господа перед гнобителями, то пошле їм спасителя та оборонця, який їх спасе. І стане знаний Господь для Єгипту [світу], і того дня [Тисячолітнього дня – при кінці часу утиску] познають єгиптяни Господа, і будуть служити жертвою й жертвою хлібною, і присягнуть обітницю Господеві, і виповнять. І вразить єгиптян [світ – у великому часі утиску, який вже близько] Господь, буде бити їх та лікувати, і до Господа звернуться, і Він дасться їм ублагати себе, і їх вилікує” (Іс. 19: 19-22).
Хоч додатковий, підтверджуючий доказ, наданий Великою Пірамідою для написаного Божого Слова, буде ще однією причиною для радості святих, все ж є очевидним, що її свідоцтво в основному призначене для світу людства під час Тисячолітнього віку. Свідоцтво цього особливого й визначного свідка дасть людству свіжий ґрунт для віри, любові та запалу, коли свого часу їхні серця будуть приготовані для правди. Дивовижним є й те, що цей камінний “Свідок” (подібно до Плану Віків в написаному Слові) мовчав аж дотепер, коли його свідоцтво незабаром буде представлене (Єгипту) світу. Але святі, друзі Бога, від яких Він нічого не приховує, мають привілей чути свідоцтво цього свідка вже зараз, перш ніж світський розум буде готовий оцінити його свідчення. Лише той, хто готовий слухатися Господа, може оцінити Його свідоцтво.
[318] Єремія (32: 20), говорячи про Божі могутні діла, каже, що “знаки та чуда чинив Ти в єгипетськім краї, і чиниш їх аж по цей день”. Бог показав знаки та чуда в Єгипті, коли з тріумфом вивів Ізраїль. Але Він також “знаки та чуда чинив” там, які залишились “аж по цей [наш] день”. Велика Піраміда, віримо, є основним з цих знаків та чудес. І сьогодні вона починає промовляти до вчених на їхній власній мові, а через них – до всіх людей.
Питання та відповіді Господа Йову (38: 3-7) стосовно Землі знаходять дивовижну ілюстрацію у Великій Піраміді, яка, як вважають, сама по собі і своїми вимірами представляє Землю і Божий план для неї. Вжита ілюстрація говорить про певну споруду, і ми віримо, що вона підходить до будівлі форми піраміди. Хоча мова стосується передусім Землі, але вона побудована так, що підходить до ілюстрації, поданій у Великій Піраміді. По-перше, мова йде про приготування основи, скелі, на якій збудована Велика Піраміда. По-друге, йдеться про влаштування її вимірів – особливості, надзвичайно яскраво показаної у Великій Піраміді, багатої на важливі виміри. “Хто розтягнув по ній шнура?” Досконалість форми Великої Піраміди і її точність у кожному відношенні доказує, що її будівництво відбувалось під керівництвом якогось великого архітектора. “У що підстави її позапущувані?” Велика Піраміда має чотири кутові цокольні камені, заглиблені в монолітну скелю. “Хто поклав камінь наріжний її?” Піраміда має п’ять кутових каменів, але тут мова йде про один особливий кутовий (наріжний) камінь – камінь-верхівку. Чотири заглиблених в скелю цокольних камені вже згадувались; той камінь, що залишився, це верхній кутовий камінь. Це найбільш визначний камінь в будівлі, який сам по собі є досконалою пірамідою, і йому відповідають лінії усієї будівлі. Тому питання щодо нього є дуже [319] важливим; воно звертає увагу на його особливу відповідність, а також на мудрість й майстерність, які приготували і помістили його як верхній камінь.
Оскільки на цю древню будівлю є неодноразові посилання у Святому Письмі, можемо не сумніватись, що у випадку заперечень, цей “Свідок” Господа в Єгипетському краю дасть таке свідоцтво, яке звеличить Єгову і повністю відповідатиме Його написаному Слову. Ось так ми представляємо цього “Свідка”, бо, безсумнівно, його натхненне свідоцтво буде так само оспорюватись (як і свідоцтво Святого Письма) князем темряви, богом цього світу, і тими, кого він засліпив щодо правди.
ЧОМУ, КОЛИ І КИМ БУЛА ЗБУДОВАНА ВЕЛИКА ПІРАМІДА?
Це питання в останні роки викликало багато дискусій як з наукової, так і з біблійної точки зору. Протягом тисячоліть ніхто не міг дати на це питання задовільної відповіді. Стара теорія, що її збудували як усипальницю чи гробницю для єгипетського царя, не заслуговує довір’я. Як ми побачимо, для того, щоб спроектувати таку будівлю, потрібна була мудрість, набагато більша від мудрості наших днів, не кажучи вже про мудрість Єгипту чотири тисячі років тому. Крім того, вона не містить нічого на зразок саркофага, мумії чи напису. Таємниці Великої Піраміди почали ставати зрозумілими, і наші запитання почали одержувати розсудливу відповідь не раніше, ніж ми досягли часу, названого пророком Даниїлом “Часом Кінця”, коли мало збільшитись знання, а мудрі мали зрозуміти Божий план (Дан. 12: 4, 9, 10).
Перший важливий крок з метою доказати, що Велика Піраміда містить у собі наукові дані, зробив м-р Джон Тейлор з Англії у 1859 році. З того часу багато здібних розумів приділили свою увагу дальшому вивченню свідоцтва цього чудового “Свідка” – [320] особливо, коли її відвідав проф. Піацці Сміт, королівський астроном Шотландії, і протягом декількох місяців докладно вивчав її особливості, представивши світу дивовижні факти її будови та розмірів, а також зроблені ним висновки. За ті дані, які використані в цьому розділі, ми великою мірою зобов’язані саме його старанній науковій праці “Наш спадок у Великій Піраміді”. Наші ілюстрації – це копії декількох з двадцяти п’яти малюнків, якими прикрашене останнє видання цієї праці.
Через декілька років після повернення проф. Сміта, з’явилось припущення, що Велика Піраміда є “Свідком” Єгови, і що вона є важливим свідком як для божественної правди, так і для природничих наук. Для проф. Сміта та для інших це було новиною. Припущення пролунало від молодого шотландця Роберта Мензіса (Robert Menzies), який, вивчаючи наукові твердження Великої Піраміди, виявив, що в ній співіснують пророчі та хронологічні лекції.
Невдовзі стало очевидним, що метою її побудови було надати в ній запис божественного плану спасіння – як і запис божественної мудрості стосовно астрономічних, хронологічних, геометричних та інших важливих істин. Проте, не розпізнавши масштабу та повноти плану спасіння, об’явленого у Святому Письмі, ці джентльмени досі не змогли помітити дивовижних й чудових особливостей свідчення Великої Піраміди в цьому напрямку, які, як ми нині бачимо, є найбільш повним і завершеним підтвердженням плану віків і пов’язаних з ним часів та пір, як про це навчає Святе Письмо і як представлено у цьому і попередніх томах серії “Виклади Святого Письма”. Далі, бачимо, що ця скарбниця знань, як і більша частина скарбниці Біблії, навмисно трималась запечатаною доти, доки її свідоцтво не мало бути необхідним і належно оціненим. Чи це означає, що її великий Архітектор знав, що прийде час, коли [321] буде потрібне її свідоцтво, або, іншими словами, що прийде час, коли будуть легковажити Божим написаним Словом і навіть піддаватимуть сумніву саме Його існування; коли прославлятиметься, під назвою науки, людська філософія, а її випробуванню піддаватиметься кожне твердження? А може Бог вирішив заявити про Себе і Свою мудрість саме такими випробуваннями? Так воно виглядає. Ця будівля, як “Свідок” Бога Саваота, ще засоромить мудрість мудрих – “того дня”, який вже почався.
Проф. Сміт прийшов до висновку, що Велика Піраміда була збудована в 2170 р. до н. е., роблячи такий висновок перш за все з астрономічних спостережень. Помітивши, що розміщений під кутом висхідний Коридор є немовби телескопом, а “Вхідний Коридор” – “указкою” астронома, він вирішив дослідити, на яку особливу зірку він міг вказувати свого часу в минулому. Підрахунки показали, що Draconis, зірка-дракон, займала на небі положення, з якого вона дивилась прямо в отвір входу опівночі осіннього рівнодення 2170 р. до н. е. Тоді, уявивши себе астрономом під час цієї дати, з указкою, спрямованою на зірку Draconis, і розглядаючи висхідні коридори як телескоп, на який вони були дуже подібні, він вирахував, яке сузір’я або відома зірка могли знаходитись перед його телескопом, спрямованим таким чином, під час конкретної дати, на яку вказувала його указка, і відкрив, що це, мабуть, повинні бути Плеяди. Такий чудовий збіг переконав його, що дата будови Великої Піраміди була вказана саме таким чином, тому що Draconis є настільки ж символом гріха та сатани, що й Плеяди символом Бога і центром Вселеної. Отже, Велика Піраміда показує, що її Архітектор знав про переважання зла та його панування над низхідною дорогою людства, а також показує те, що лежить за межами людського зору – що єдина надія людського роду перебуває в Єгові.
[322] Пізніше цей висновок проф. Сміта щодо часу будівництва Великої Піраміди був повною мірою підтверджений деякими вимірами, з допомогою яких Велика Піраміда вказує на дату свого спорудження. Усвідомлення того, що Велика Піраміда виявляє мудрість задуму, якою єгиптяни не моли володіти – божественну мудрість, яку належало втілити під доглядом певного натхненного слуги Бога, – привело до здогадки, що її будівничим був Мелхиседек. “Він був царем Салима [тобто царем миру] і священиком Бога Всевишнього”, і як особистість та образ займав становище настільки високе, що поблагословив Авраама, який у свою чергу заплатив йому десятину. Про все це нам мало відомо, за винятком того, що Мелхиседек був великим і мирним царем, і що він жив приблизно у той час і недалеко від того місця, де знаходиться Велика Піраміда.
Існує припущення, що Мелхиседек, хоч сам не був єгиптянином, використовував працю єгиптян для спорудження Великої Піраміди. До певної міри перекази Єгипту підтверджують таку теорію. Вони виявляють факт, що приблизно у той час Єгипет пережив особливе вторгнення народу, який перекази називають просто Гиксос (тобто Царі Пастухів, або Мирні Царі). Ці захоплювачі, очевидно, не намагались вмішуватися в загальне правління Єгиптом, і, залишаючись якийсь час для певних намірів, не виявлених переказами, залишили Єгипет так само мирно, як і прийшли. До цих Гиксос, або Мирних Царів, належав, як припускають, Мелхиседек, і вони, як вважають, були будівельниками Великої Піраміди – Жертовника Богу і “Свідка” в землі Єгипту.
Манетон, єгипетський жрець і писець, якого цитував Йосиф Флавій та інші, говорить: “Досі ми мали царя, ім’я якого було Тімаус. За його днів трапилось, не знаю як, що божество було незадоволене нами; і тоді зі Сходу дивним чиним до нас прийшли люди незнатного [323]
[325] роду [не воїни], Гиксос, які мали сміливість напасти на нашу країну і легко завоювати її своєю силою без битви. І коли наші правителі опинились в їхніх руках, вони зруйнували храми богів”.
ЇЇ ОСОБЛИВЕ МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ
Велика Піраміда розташована на скелястій височині з видом на ріку Ніл, недалеко від міста Каїр у Єгипті. Знаменною річчю, пов’язаною з її розташуванням, є те, що дельта Нілу формує морський берег у формі точної чверті кола, створюючи з Великою Пірамідою внутрішній кут.
Такий зв’язок Великої Піраміди з узбережжям був відкритий містером Генрі Мітчеллом, головним гідрографом Берегової Топографічної Служби Сполучених Штатів, який відвідав Єгипет у 1868 році, щоб доповісти про просування будови Суецького каналу. Вивчення ним рівномірності кривизни всього північного узбережжя Єгипту привело його до висновку, що тут вказаний якийсь центральний пункт фізичного походження. Розшукуючи цей великий центр, він виявив, що той позначений Великою Пірамідою. Це заставило його вигукнути: “Цей пам’ятник стоїть в важливішому природному місці, ніж будь-яка будівля, зведена людьми!”
Лінія, проведена від вхідного коридору прямо на північ, пересікла би найбільш північну точку єгипетського узбережжя, а лінії, що є продовженням північно-східної та північно-західної діагоналей будівлі, оточили би дельту з двох сторін, таким чином охоплюючи віялоподібної форми країну Нижнього Єгипту (див. ілюстрацію, стор. 323). Збудована на найбільш північному виступі скелі Гіза і піднята над цією ділянкою, тобто відкрита для всієї віялоподібної землі Нижнього Єгипту, Велика Піраміда, правду кажучи, дійсно стоїть на самій його границі, як і в його умовнім центрі, описаному пророком Ісаєю: “Того дня серед краю [326] єгипетського буде жертівник Господу, і стовп [піраміда] при границі його Господеві. І він буде в єгипетськім краї ознакою й свідком для Господа Саваота”. Існує ще один факт, гідний уваги, а саме: Велика Піраміда розташована в географічному центрі земної поверхні світу – включаючи Північну та Південну Америку, які після визначення місця й будови Великої Піраміди ще століттями залишались невідомими.
ЇЇ НАУКОВІ УРОКИ
Велика Піраміда говорить з нами не ієрогліфами й не малюнками, а лише своїм розташуванням, своєю будовою і своїми вимірами. Єдині справжні знаки, тобто зображення, були знайдені в “Будівельних кімнатах”, розташованих над “Кімнатою Царя”, але їх немає ніде ні в коридорах, ні в кімнатах самої Піраміди. Наукові уроки Великої Піраміди ми оминемо для економії місця, бо навряд чи навіть один зі ста простих читачів зрозумів би наукові терміни, щоб зуміти оцінити їхню аргументацію, і особливо тому, що вони не є частиною Євангелія представляти яке є нашою місією. Тому буде достатнім, що ми лише запропонуємо спосіб, яким вона навчає науковців. Наприклад, склавши докупи розміри основи чотирьох сторін на рівні “цокольних каменів”, ми знайдемо стільки ліктів піраміди, скільки днів у чотирьох роках – навіть до дробу, враховуючи високосний рік. Виміривши основу по діагоналі з північно-східної сторони до південно-західної і з північно-західної до південно-східної, і додавши, ми одержимо стільки дюймів, скільки років в прецесійному циклі. Цей цикл астрономи визначили як 25 827 років, і Велика Піраміда підтверджує їхні висновки. Як стверджують, в ній показана відстань до Сонця, яка визначається висотою та кутом Піраміди. Вона дорівнює 91 840 270 миль, що майже точно відповідає останнім цифрам, одержаним астрономами. Астрономи донедавна вважали, що ця відстань складає від дев’яносто до дев’яносто шести мільйонів миль, [327] але їхні останні підрахунки та висновки кажуть про дев’яносто два мільйони. Велика Піраміда також має свій власний спосіб вираження найбільш точного стандарту всіх ваг та мір, основаному на розмірі та вазі Землі, які, як стверджують, також тут показані.
Коментуючи наукові свідчення та місцезнаходження цього величного “Свідка”, шановний Джозеф Сайсс, доктор теології, говорить:
“У цій чудовій будівлі втілений ще величніший задум. З п’яти її виступів один особливо важливий, бо в ньому сходяться всі сторони та зовнішні лінії піраміди. Це кут-вершина, який піднімає свій величний вказівний палець до сонця в полудень і своєю віддаллю від основи показує середню відстань від Землі до Сонця. І якщо ми вернемось назад до дати, наданої самою Пірамідою, і глянемо, куди вказує цей палець опівночі, ми виявимо ще більш величну вказівку. Наука зрештою відкрила, що сонце не є нерухомим центром з планетами, що обертаються довкола нього, який би не змінював свого місцеперебування. Тепер з’ясовано, що Сонце також перебуває в русі, ведучи за собою пишний почет комет, планет, своїх та їхніх супутників довкола іншого, набагато могутнішого центру. Астрономи ще не прийшли до єдиної думки, що є тим центром і де він знаходиться. Проте деякі вірять, що вони знайшли його напрям, і що це Плеяди, і, перш за все, Алкіон, центральна із відомих зірок Плеяд. Честь зробити це відкриття належить відомому німецькому астроному проф. Й. Г. Мейдлеру (J. H. Maedler). Отже, Алкіон, наскільки це вдалось з’ясувати науці, мабуть, є тим “північним троном”, в якому вся система гравітації має своє центральне місце і з якого Всемогутній керує Своїм Всесвітом. Відповідно, тут знаходимо дивовижний факт, що в пору будівництва Великої Піраміди, опівночі осіннього рівнодення, а, значить, справжнього початку року* (як це все збереглось в переданнях багатьох народів), Плеяди [328] знаходилися над зенітом Піраміди, а зірка Алкіон (? Таурі) – точно на одній лінії з ним. Отже, перед нами вказівка найвизначнішого і найвеличнішого характеру, на яку звичайна людська наука змогла зробити натяк, і яка, напевно, вдихнула в Божі слова до Йова несподіваний і могутній зміст, коли Бог запитав: “Чи зв’язав би ти вузол у Плеяди?” (Кул.).
————–
*Початок Юдейського року, який починався Днем Примирення, як це показано у “Викладах Святого Письма”, том ІІ.
————-
ЇЇ СВІДОЦТВО ВІДНОСНО ПЛАНУ ВІДКУПЛЕННЯ
Хоча кожна риса лекцій Великої Піраміди є важливою і цікавою, наша найбільша зацікавленість зосереджена в мовчазнім й одночасно промовистім символізмі Божого плану – Плану Віків. Але було би неможливо зрозуміти проілюстрований нею Божий план, якби ми спершу не відкрили цей план у Біблії. Втім, бачачи, що він зображений у Біблії, наша віра ще більше міцніє від того, що вона ще раз бачить, як він чудово тут накреслений, а також помічає, як правди Природи та правди Об’явлення визнані й засвідчені тим самим великим Автором в цьому чудовому кам’яному “Свідку”.
В аспекті власних уроків Велика Піраміда, якщо її розглядати зовні, має дивовижне значення, представляючи завершений план Бога, яким він буде в кінці Тисячолітнього віку. Його увінчаною ознакою буде Христос, визнаний Голова над усім. І кожний інший камінь буде точно вставлений у цю славну будівлю, завершену і досконалу. Весь цей процес обробки, полірування і припасування буде тоді завершений, і всі будуть зв’язані і скріплені разом любов’ю один до одного і до Голови. Якщо Велика Піраміда, як одне ціле, представляє завершений план Бога, то її верхній кутовий камінь повинен представляти Христа, Якого Бог високо звеличив, щоб стати Головою над усім. І те, що цей камінь дійсно представляє Христа, показано не тільки в його точній відповідності символу Христа*, але й у численних відсилках [329] на цей символ пророками, апостолами і Самим нашим Господом Ісусом.
————-
*Дивіться том І, розд. v, а також “План Віків”, том І, х, у, z, W.
————-
Ісая (28: 16) говорить про Христа, як про “камінь наріжний, дорогий”. Захарія (4: 7) з великою радістю згадує про його встановлення на верху завершеної будівлі, говорячи: “Він винесе наріжного каменя при криках: «Милість, милість йому!»” Немає сумніву, що коли був покладений головний камінь Великої Піраміди, будівельників та всіх, хто був у цьому зацікавлений, охопила велика радість при вигляді цього увінчуючого штриха завершеної праці. Йов (38: 6, 7) також говорить про радість, коли був покладений головний наріжний камінь, і має на увазі головний, увінчуючий, кутовий камінь, згадуючи спершу чотири інші кутові камені: “У що підстави [камені] її позапущувані, або хто поклав камінь наріжний її, коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?” Пророк Давид також посилається на нашого Господа, вживаючи образний вираз, який точно відповідає сказаному про цього кам’яного “Свідка” в Єгипті. Він говорить пророчо з точки зору майбутнього: “Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, – від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших! Це день [Тисячолітній день Христової слави як Голови та Правителя світу], що його створив Господь, – радіймо та тішмося в нім!” (Пс. 118: 22-24). Тілесний Ізраїль не зумів прийняти Христа як свій головний камінь, тому був відкинений, переставши бути особливим домом Бога, і замість нього Духовний Ізраїль будується в Христі, Голові. Пам’ятаємо, що наш Господь застосував це пророцтво до Себе й показав, що Він був тим відкиненим каменем, і що Ізраїль через своїх будівничих – священиків та фарисеїв – був тим, хто Його відкинув (Мт. 21: 42, 44; Дії 4: 11).
Як це все досконало ілюструє головний камінь Великої Піраміди! Завершений першим, цей головний камінь мав слугувати робітникам взірцем, моделлю всієї [330] споруди, всі кути й пропорції якої мусили відповідати йому. Але ми можемо легко собі уявити, що перш ніж цей верхній камінь визнали взірцем для усієї споруди, він мав бути відкинений будівельниками як непридатний. Деякі з них могли подумати, що для нього немає відповідного місця, оскільки його п’ять сторін, п’ять вершин та шістнадцять різних кутів робили його непридатним для споруди – аж врешті цей верхній камінь виявився потрібним, і жодний інший камінь не підходив. Протягом всіх років будівництва цей Головний Наріжний камінь був “каменем спотикання” і “скелею спокуси” для тих, хто не був знайомий з його використанням та місцем, подібно як Христос є і буде таким для багатьох, доки вони не побачать Його звеличеним як Головний Наріжний Камінь Божого плану.
Фігура піраміди представляє досконалість та завершеність і символічно говорить нам про Божий план, показуючи, що “в епоху повноти часів Він збере разом [в одну дружну сім’ю, хоча на різних рівнях існування], під одного Голову, все на небесах та на землі, під Христа”, – а всі, які не підкоряться, будуть відтяті (Еф. 1: 10; 2: 20-22) (Diaglott).
ЯК ВНУТРІШНЯ БУДОВА ВЕЛИКОЇ ПІРАМІДИ НАКРЕСЛЮЄ ПЛАН ВИКУПУ?
Якщо зовнішнє свідоцтво цієї великої споруди настільки завершене і знаходиться в згоді з Божим писаним об’явленням, то внутрішня її будова ще більш чудова. Якщо її зовнішня форма ілюструє кінцеві результати Божого Плану Відкуплення*, то внутрішня будова позначає та ілюструє кожну знаменну рису цього плану по мірі його розвитку вік за віком, аж до славного й повного здійснення. Камені на різних рівнях представляють досконалість всіх тих, хто [331] (під Христом Ісусом, нашим Головою) підпорядкується Божій досконалій волі, що ми вже бачили зі свідоцтва Святого Письма. Деякі будуть удосконалені на людському рівні, а деякі – на духовному та божественному рівні, природі. Так от, підлога “Кімнати Царя”, як подає опис, знаходиться на рівні п’ятдесятого ряду кладки, підлога “Кімнати Цариці” – на рівні двадцяти п’ятого ряду, а нижній кінець “Першого Висхідного Коридору”, якщо продовжити його за рахунок “Затвора” (як буде показано далі), досягне лінії основи Піраміди. Ось так Велика Піраміда, від лінії основи і вище, очевидно, є символом Божого плану спасіння, тобто підняття з гріха та смерті, передбаченого для всього людства. Отже, лінія основи відповідає даті підтвердження Божої обітниці образному Ізраїлю, – початку процесу підняття, спасіння.
Пропонуємо пильно вивчити супровідний малюнок, що зображує внутрішнє влаштування цієї чудової споруди. Велика Піраміда має лише один відповідний “Вхідний Коридор”. Цей коридор рівномірний, хоч низький і похилий; і він веде вниз до малої кімнати, або “Підземної Кімнати”, висіченої в скелі. Ця кімната має особливу будову: її стеля повністю закінчена, тоді як стіни – тільки початі, а низ – нерівний і недокінчений. Декому це нагадало “безодню”, вираз вжитий в Святому Письмі, що представляє лихо, забуття і зникнення. Цей “Вхідний Коридор” відповідним чином представляє теперішній низхідний шлях людства до знищення, тоді як “Підземна Кімната”, судячи з її особливої побудови, ілюструє великий утиск, нещастя, знищення, “плату за гріх”, до якої – куди й веде низхідний шлях.
“Перший Висхідний Коридор” має приблизно такі ж розміри, що і “Вхідний Коридор”, від якого він відгалужується. Він вузький, низький і важкий для підйому, але у верхньому кінці переходить у великий просторий вестибюль, названий “Великою Галереєю”, [332] стеля якої в сім разів вища від коридорів, що ведуть до неї. Припускається, що низький “Висхідний Коридор” представляє епоху Закону, а також Ізраїль як народ з часу виходу з Єгипту. Там він залишив народи світу та їхній шлях униз, щоб бути святим Божим народом і знаходитись під Його Законом, маючи намір відтоді йти висхідною стежкою, важчою від тої, якою йде язичницький світ, тобто триматись Закону. “Велика Галерея”, зрозуміло, представляє період Євангельського поклику – далі стрімкий і важкий, але не такий утруднений, як той, що позаду. Високість та більша ширина цього переходу чудово представляє величніші надії і більші свободи Християнської епохи.
На рівні з підлогою “Великої Галереї” в її нижньому кінці починається “Горизонтальний Коридор”, що є під нею, який веде до малої кімнати, зазвичай названої “Кімнатою Цариці”. У верхньому кінці “Великої Галереї” є ще інший низький перехід, який веде до малої кімнати, названої “Передпокій”. Він має особливу будову, яка декому нагадує школу – місце навчання й випробування.
Але головна кімната Великої Піраміди, завдяки своєму розміру та важливості розташування, знаходиться дещо далі і відокремлена від “Передпокою” ще одним низьким переходом. Ця кімната відома як “Кімнати Царя”. Над нею є кілька малих приміщень, названих “Будівельними кімнатами”. Їхнє значення, якщо вони мають якесь значення, пов’язане не з людиною чи якимось іншим створінням, яке може ходити, а з духовними істотами. Як можна бачити на малюнку, їхні сторони і верх вирівняні й закінчені, але жодне з них не має поверхні підлоги. “Кімната Царя” містить “Скриню”, камінний ящик – єдиний предмет опорядження, знайдений у Великій Піраміді. Вентиляцію в “Кімнаті Царя” забезпечують [333]
[335] два повітряні канали, що проходять крізь стіни протилежних сторін і виходять назовні, залишені для цього будівельниками. Дехто гадав, що там є ще інші кімнати та коридори, які мають бути відкриті в майбутньому, але ми не поділяємо цієї думки. Нам здається, що вже відкриті коридори та кімнати повністю служать божественно визначеному наміру свідчити про весь план Бога.
Зі західного боку нижнього, або північного, кінця “Великої Галереї” знаходиться, простягаючись вниз, коридор неправильної форми, названий “Колодязем”, який веде до низхідного “Вхідного Коридору”. Його шлях проходить через грот в природній скелі. З’єднання цього коридору з “Великою Галереєю” дуже хаотичне. Створюється враження, що на початку перехід до “Кімнати Цариці” був прихований, закритий плитами підлоги “Великої Галереї”, і що вхід в “Колодязь” був також закритий кам’яною плитою. Але зараз весь нижній кінець “Великої Галереї” вирваний, відкриваючи коридор до “Кімнати Цариці” і залишаючи “Колодязь” відкритим. Ті, хто був тут і вивчав це місце, кажуть, що воно виглядає так, ніби в отворі “Колодязя” стався вибух, прориваючи його знизу. Проте, на нашу думку, ніякого такого вибуху ніколи не було, і все це так залишили свідомо будівельники – з наміром показати, як виглядало б це місце, коли б дійсно стався вибух, про що говоритимемо пізніше. Насправді жодного з цих каменів там не виявлено, та й прибрати їх звідти було би дуже важко.
У верхньому, тобто південному, кінці “Великої Галереї” лінія підлоги “Передпокою” і “Кімнати Царя” переходить у “Велику Галерею”, утворюючи раптовий бар’єр, або високий поріг, у її верхньому кінці. Цей поріг виступає від південної стіни на шістдесят один дюйм. Південна кінцева стіна “Великої Галереї” має також особливість: вона не вертикальна, а нахиляється [336] на північ – уверху на 20 дюймів*, – а в самому верху є отвір, перехід, що з’єднує її з так званими “Будівельними Кімнатами” над “Кімнатою Царя”.
—————-
*Звіт док. Дж. Едгара.
—————
Переходи й підлоги Піраміди, як і вся будівля, зроблені з вапняку – за винятком “Кімнати Царя”, “Передпокою” та коридору між ними, де підлоги і стелі зроблені з граніту. Єдиною гранітною частиною всієї решти будівлі є гранітний “Затвор”, який щільно вставлений клином у нижній кінець “Першого Висхідного Коридору”. “Перший Висхідний Коридор”, у такому вигляді, як його будівельники залишили на початку, був запечатаний тісно припасованим кутастим каменем у його нижньому кінці, де він з’єднується з “Вхідним Коридором”. І це було зроблено так акуратно, що “Перший Висхідний Коридор” був незнаний, доки свого часу камінь не випав. Поблизу нижнього кінця цього “Першого Висхідного Коридору”, відразу за закриваючим каменем, знаходився гранітний “Затвор”, зроблений дещо клиноподібно і, очевидно, з наміром залишатися тут, адже досі він протистояв усім спробам його усунути.
Хоча “Вхідний Коридор” був добре відомий древнім, як про це свідчать історики, однак Аль Мамун, арабський халіф, очевидно не знав про його точне розташування (за винятком того, що перекази визначали його на північній стороні Піраміди), коли у 825 році н. е. великим коштом пробив вхід (як показано на малюнку) з надією знайти там небачені скарби. І хоча Піраміда містить великі інтелектуальні скарби, оцінені сьогодні, все ж в ній не було нічого з того, що шукали араби. Проте їхня праця не була цілком даремною, бо під час робіт камінь, що закривав висхідний коридор, зсунувся зі свого місця, впав у “Вхідний Коридор” і оповістив таємницю, тим самим відкриваючи “Перший Висхідний Коридор”. Араби [337] вирішили, що вони врешті знайшли шлях до захованого багатства, але, не в силах усунути гранітний “Затвор”, вони пробили коридор повз нього, набагато легше проходячи більш м’який вапняк.
СВІДЧЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПІРАМІДИ ВІДНОСНО ПЛАНУ ВІКІВ
У своєму листі до проф. Сміта м-р Роберт Мензіс (Robert Menzies), молодий шотландець, який вперше висунув ідею про релігійну, тобто Месіанську, складову лекції Великої Піраміди, сказав:
“З північного краю Великої Галереї (рухаючись вверх) починаються роки життя нашого Спасителя, виражені у відношенні дюйм до року. Тому тридцять три дюйми-роки приводять нас якраз до отвору Колодязя”.
Отже, цей “Колодязь” є, так би мовити, ключем до цілої справи. Він представляє не тільки смерть і поховання нашого Господа, але і Його воскресіння. Останнє показане в раніше поміченій особливості: отвір “Колодязя” та все довкола нього виглядає так, ніби все це було зруйновано вибухом знизу. Саме так наш Господь розірвав пута смерті, виводячи на світло життя та безсмертя – відкриваючи нову дорогу до життя (Євр. 10: 20). Розкидане каміння довкола верхнього отвору цього “Колодязя” ніби говорить, що смерть не могла Його втримати (Дії 2: 24). Як “Колодязь” був єдиним шляхом, щоб дістатися до кожного із цих висхідних коридорів Великої Піраміди, так смерть і воскресіння нашого Відкупителя є для деградованого роду єдиною дорогою до життя на будь-якому рівні. Як “Перший Висхідний Коридор” існував, але був непрохідним, так Юдейська Угода, тобто Угода Закону, існувала як шлях до життя, як пропозиція життя, але була безкорисним, непрохідним шляхом до життя: ніхто з деградованого людського роду ніколи не міг досягти і ніколи не досяг життя, йдучи у вказаному нею напрямку. “Бо жодне тіло ділами Закону не виправдається перед Ним” (Рим. 3: 20). Отже, [338] “Колодязь” символізує те, що викуп є єдиною дорогою, якою будь-який член засудженого роду може досягти того, що так велично передбачено божественним планом, – вічного життя.
За декілька років до появи цієї думки, що “Велика Галерея” представляє християнську епоху, проф. Сміт шляхом астрономічних спостережень встановив дату будівництва Піраміди – 2170 р. до н. е. І коли м-р Мензіс припустив, що дюйми поверхні підлоги “Великої Галереї” представляють роки, то комусь прийшло на думку, що якщо ця теорія правильна, то вимір поверхні підлоги у зворотному напрямі від нижнього краю “Великої Галереї” вниз вздовж “Першого Висхідного Коридору” до його перетину з “Вхідним Коридором” і тоді вверх вздовж “Вхідного Коридору” до входу в Піраміду, повинен відкрити якийсь знак, якусь вказівку в переході, яка б відповідала і тим самим давала підтвердження даті будівництва Піраміди та правильності теорії підрахунку дюйм за рік. Таке рішення, хоч і не позбавлене логіки, було вирішальним випробуванням, і для цього довелося звернутися за послугою до цивільного інженера, щоб знову відвідати Велику Піраміду і провести дуже точні обміри коридорів, кімнат і т. п. Це відбулось в 1872 році, і звіт цього джентльмена дав найповніше підтвердження. Зроблені ним обміри показують, що вже згадана лінія підлоги складає 2170 і ? дюйма до дуже точно визначеної лінії стін “Вхідного Коридору”. Таким чином дата будівництва піраміди засвідчена подвійним чином, тоді як поверхні підлоги її коридорів виявилися скрижалями історії та хронології, про які ще буде чутно скрізь як про “свідка для Господа Саваота в єгипетськім краї”.
Тут, завдяки дуже точним вимірам всіх коридорів, наданим проф. Смітом, ми можемо перейти до того, що для нас є найбільш цікавим із наданих досі свідчень даного “Свідка”.
Вперше оцінивши вже згадане свідоцтво Великої Піраміди, ми відразу сказали: [339]
[341] якщо це дійсно Біблія в камені, якщо вона є записом таємних планів Великого Архітектора Всесвіту, демонструючи Його передбачення і мудрість, то вона повинна бути й буде в повній згоді з Його писаним Словом. Факт, що таємниці Піраміди зберігались аж до закінчення шести тисячоліть світової історії, а тепер вона починає давати своє свідоцтво по мірі наближення Зоріння Тисячоліття, знаходиться в досконалій гармонії з писаним Словом, багате свідчення якого щодо славного плану Бога подібним чином перебувало в таємниці від закладин світу, і лише тепер починає сяяти своєю повнотою та славою.
У попередніх томах і попередніх розділах цього тому ми вже представили виразне свідоцтво писаного Слова, показуючи, що ми стоїмо на порозі нового віку – що Тисячолітній День зоріє, а разом з ним земне правління переходить з рук “князя цього світу” та його вірнопідданих до рук Того, “Хто має право” (куплене), та Його вірних святих. Ми побачили, що хоч наслідком такої зміни буде велике благословення, все ж час передачі, коли теперішній князь, “дужий”, в’яжеться, а його домашні втрачають владу (Мт. 12: 29; Об. 20: 2), буде часом напруженого утиску. Біблійні докази щодо часу, які ми розглянули, показують, що цей утиск мав датуватися з часу другого приходу Христа (жовтень 1874 р.), коли повинен був початись суд над народами під впливами Дня Господа, які несуть світло. Це показано у Великій Піраміді таким чином:
“Низхідний Коридор”, від входу у Велику Піраміду, який веде до “Безодні”, або “Підземної Кімнати”, представляє шлях світу в цілому (під владою князя цього світу) до великого часу утиску (“Безодні”), де злу прийде кінець. [342] Вимірювання цього періоду і визначення, коли буде досягнута безодня утиску, достатньо просте, якщо ми маємо конкретну дату – пункт в Піраміді, від якого треба вести відлік. Ми маємо цю дату-знак в місці з’єднання “Першого Висхідного Коридору” з “Великою Галереєю”. Цей пункт позначає народження нашого Господа Ісуса – так само як “Колодязь”, 33 дюйми дальше, вказує на Його смерть. Отже, якщо ми виміряємо у зворотному напрямку вниз “Перший Висхідний Коридор” до його з’єднання з “Вхідним Коридором”, то матимемо точну дату, позначену в низхідному коридорі. Ця міра – 1542 дюйми – вказує на 1542 рік до н. е. як на дату в цьому місці. Тоді, вимірюючи вниз від цього пункту “Вхідний Коридор”, – щоб визначити відстань до входу в “Безодню”, яка представляє великий утиск та знищення, якими має закінчитись цей вік, коли зло буде позбавлене влади, – ми одержуємо 3457 дюймів, які символізують 3457 років від попередньої дати – 1542 р. до н. е. Цей підрахунок показує, що 1915 рік н. е. є початком періоду утиску, бо якщо до 1542 років до н. е. додати 1915 років н. е., це буде 3457 років. Отже, Піраміда свідчить, що кінець 1914 року буде початком часу утиску, якого не було з часу існування народу і ніколи не буде пізніше. Таким чином, ми зауважуємо, що цей “Свідок” повністю підтверджує Біблійне свідоцтво на дану тему, як показано в розділі “Паралельні епохи” “Викладів Святого Письма”, том ІІ, розділ vii.
Ніхто не повинен піддавати сумніву факт початку сорока років “жнив”1 восени 1874 року лише на тій основі, що утиск ще не досяг своєї зловісної й нестерпної стадії, і що в деяких відношеннях період “жнив” відтоді був періодом великого поступу в знанні. Пам’ятайте також, що цифри та ілюстрації Великої Піраміди, включаючи малюнок “Безодні”, були складені проф. Смітом без жодної згадки про таке застосування.
—————-
1Дивіться “Передмову автора” (1916 р.), стор. і.
—————
Крім того, варто пам’ятати, що Слово Господа [343] виразно показує, що суди цього часу утиску почнуться з номінальної церкви, як підготовчий процес для її скинення, а також в самолюбній боротьбі між працею та капіталом, де обидві сторони організовуються нині до кульмінації утиску.
Вигляд і доведення до кінця цієї найнижчої кімнати, або “Безодні”, особливо значимі. Якщо її верх та частина стін ще правильні, то підлоги в ній немає зовсім – її нерівна, незакінчена нижня частина опускається все нижче й нижче до східної сторони, даючи обґрунтування назві “Бездонна Безодня”, яку інколи до неї застосовують. Ця кімната говорить про свободу та волю, а також про утиск, про вивищення та занепад. Коли відвідувач доходить до неї, закляклий і втомлений від зігнутої пози, до якої його змушує вузькість “Вхідного Коридору”, він знаходить не тільки сходинку нижче до більшої впадини і “незручної підлоги”, дуже нерівної і горбкуватої, але й велике підвищення, бо частина цієї кімнати набагато вища від коридору до неї, що створює враження значно більшого простору для його розумового сприйняття.
Наскільки це також співпадає з фактами! Хіба ми не бачимо, як дух свободи заволодів масами цивілізованих народів? Не будемо зупинятись тут, щоб обговорювати послідовність чи непослідовність свобод, які відчувають маси і яких вони домагаються – про одне й друге в цій кімнаті свідчить підняття верху й зниження рівня днища. Ми лише зауважуємо факт, що світло нашого дня – Дня Господа – стимулює дух свободи. А дух свободи, стикаючись з гордістю, багатством та силою тих, хто ще перебуває при владі, стане причиною утиску, який, як запевняє Святе Письмо, буде остаточно дуже великим. Хоч він ще майже не почався, царі й імператори, державні мужі й капіталісти, а також всі люди бачать його наближення, і “люди мертвіють від страху й чекання того, що йде на весь світ”, бо сили небесні порушилися і остаточно будуть усунені. Злі системи – цивільні, громадські та релігійні – “теперішнього злого світу” [344] кануть в небуття, будуть знищені, що також символізує підземна кімната, або “Безодня”, бо ми вважаємо “Безодню” не тільки символом всепоглинаючого утиску, який приведе теперішній порядок речей до повалення та знищення (через їхню невідповідність кращому порядку речей, який буде встановлений у Божому Царстві), але й символом неминучого кінця кожної істоти, яка продовжує йти шляхом вниз і яка, при повному просвітленні Тисячолітнього віку, відмовиться порвати зі своїми гріхами і дотримуватись праведності.
У зв’язку з цим зауважте ще одну річ: “Вхідний Коридор” має постійний нахил вниз, аж поблизу “Безодні” він переходить з похилого в горизонтальний. Відмірявши назад відстань від входу в підземну кімнату, або “Безодню”, до з’єднання горизонтальної частини коридору з похилою, ми бачимо, що відстань становить 324 дюйми. Відповідно, початок горизонтальної частини коридору позначує дату, що була на 324 роки раніше від 1915 року, тобто вказує на 1590 рік. Це, здається, говорить, що в той час (1591 р. н. е.) відбувалося щось таке, що мало великий вплив на хід цивілізації і до певної міри призупинило її низхідну тенденцію. Що ж трапилось у той час? Який великий рух, позначений цією датою, мав такий вплив?
На жаль, ми не маємо точних вимірів цієї частини низхідного коридору, і переконані, що діаграми проф. Сміта недостатньо точні, щоб побудовані на них “паперові виміри” заслуговували довір’я. Непідтверджений вимір – це 324 дюйми піраміди, які, якщо міряти назад, вказують приблизно на 1590 рік н. е., тобто на “Часи Шекспіра”. Але цій вказівці ми не надаємо жодної ваги.
Одне є певним – нижній низхідний коридор представляє шлях світу, тоді як висхідний – шлях “покликаної” Церкви. Зміна шляху з похилого на горизонтальний, напевно, свідчить про моральне або політичне просвітлення, тобто успішне стримування від низхідного напряму.
[345] Безумовно, протестантська Реформація шістнадцятого століття зробила багато для підняття світу в кожному напрямку, хоч і непрямо. Вона очистила моральну атмосферу від багатьох її забобонів та неуцтва і, як признають римо-католики, а також протестанти, позначила нову еру всесвітнього прогресу.
Ми не твердимо, як це роблять деякі, що все в наші дні йде вгору, а не вниз. Навпаки, в наші дні ми бачимо багато речей, які нам важко назвати цивілізованими, не кажучи вже про їхню узгодженість з божественною волею. Ми бачимо, що в світі переважає більш широке поняття “гуманізму”, а сам світ, хоч і далекий від релігії нашого Господа Ісуса, набагато випереджує неуцькі забобони минулого.
Саме це суспільне покращення в світі дало початок “Теорії еволюції” і привело багатьох до переконання, що світ стрімко стає кращим, що він не потребував жодного Спасителя та Його викупної праці, ані не потребує жодного грядущого Царства з реституційною діяльністю. Дуже скоро нещасний світ збагне, що зростання відвертого самолюбства і наявність його підґрунтя означають посилення незадоволення і, в кінцевому результаті, анархію. Тільки Господній народ, ведений Його Словом, може бачити ці речі в їх справжньому світлі.
Якщо попередні виміри давали гармонійні свідчення, то ще один вимір, здається, зовсім не співпадає з записом Біблії, а саме: розмір “Першого Висхідного Коридору”, що представляє, швидше за все, період від часу виходу Ізраїлю з Єгипту до народження нашого Господа Ісуса.* Наведений попередньо** біблійний запис про цей час, не сумніваємось, з різних сторін продемонстрував свою правильність. Він показав, що час від виходу з Єгипту до 1 року н. е. становив рівно 1614 років, [346] тоді як лінія підлоги “Першого Висхідного Коридору” має тільки 1542 дюйми. Далі, зі слів нашого Господа й пророків знаємо, без сумніву, що вік Закону і “милість” для Ізраїлю по плоті припинились не з народженням Ісуса, а через три з половиною роки після Його смерті, в кінці його сімдесяти тижнів милості – у 36 р. н. е.* Це означало б, що період від виходу до повного кінця милості (1614 плюс 36) дорівнює 1650 років. І хоча, в певному сенсі, велич та благословення нової епохи почались з народженням Ісуса (Лк. 2: 10-14, 25-38), тим не менше, Велика Піраміда повинна якимось чином показати повну тривалість милості для Ізраїлю. Це, як ми зрештою виявили, показано дуже майстерно. Гранітний “Затвор”, як виявилось, має точно таку довжину, яка потрібна, щоб заповнити цей період до краю. Ось так ми дізнались, чому “Затвор” був так надійно закріплений, щоб ніхто не зміг його змістити. Великий Майстер-Будівельник залишив його там, щоб ми могли чути, як його свідоцтво сьогодні підтверджує Біблію – її план та її хронологію.
—————
*Цей період не є тим самим, якому ми в ІІ томі, розд. vii, дали назву і який описали як Юдейський вік. Останній почався за 198 років до Виходу, при смерті Якова, і не закінчився, доки Господь, Якого ізраїльтяни відкинули, не залишив їхній дім порожнім, за п’ять днів до Свого розп’яття.
**Том ІІ, стор. 230-232.
*Див. Том ІІ, стор. vii.
—————
Вимірюючи цей коридор разом з його “Затвором”, ми повинні розглядати його наче телескоп, в якому “Затвор” висунений настільки, що верхній кінець сягає місця, яке початково займав його нижній кінець. Відстань вниз від північного входу у “Велику Галерею” до нижнього кінця гранітного “Затвора” складає 1470 дюймів. Якщо до них додати довжину “Затвора”, 179 дюймів, то одержимо в підсумку 1649 дюймів. Один дюйм-рік різниці між цим і 1650 роками, представленими Біблійною хронологією того періоду, легко пояснити, якщо згадати, що кінець гранітного “Затвора” був значно надщерблений тими, хто намагався силоміць змістити його з постійного положення в переході.
[347] Таким чином кам’яний “Свідок” точно підтверджує свідоцтво Біблії і показує, що період від виходу Ізраїлю з Єгипту до повного закінчення їх милості як народу,* в 36 р. н. е., склав 1650 років. Але нехай ніхто не плутає цього періоду з періодом, показаним в паралелях Юдейської та Християнської епох, які показують, що обидва віки мали довжину 1845 років кожен – один від смерті Якова до 33 р. н. е., а другий від 33 р. н. е. до 1878 року н .е.
————-
*Див. Том ІІ, розд. ііі.
————-
Це був не тільки чудовий спосіб заховати, але при цьому показати довжину періоду від виходу до народження нашого Господа (щоб свого часу стати підтвердженням біблійного свідоцтва), але уважний читач легко зрозуміє, що зробити це можна було саме таким чином, до того ж з двох причин: по-перше, тому що Юдейська епоха і милість не тільки почалися зі смертю Якова, перед виходом з Єгипту, але також перейшли у Християнську епоху й були паралельними до неї протягом всіх тридцяти трьох років земного життя нашого Господа Ісуса; по-друге, щоб зробити “Перший Висхідний Коридор” достатньо довгим і представити повною мірою Юдейський вік в роках-дюймах, потрібно було би зробити Піраміду більш продовгуватою, а це, в свою чергу, зруйнувало б її наукові особливості та лекції.
Давайте тепер вивчимо “Велику Галерею” в кінці “Першого Висхідного Коридору”, взявши до уваги її символічне свідоцтво. Вона в сім раз вища від “Першого Висхідного Коридору”. Її стіни складені зі семи рядів каменів (що перекривають один одного) з гладкого, добре відполірованого і колись чудового вапняку кремового кольору. Вона має двадцять вісім футів висоти, хоча дуже вузька, маючи скрізь заледве шість футів ширини, до того ж звужуючись до трьох футів на рівні підлоги і менше біля стелі. Проф. Грівс (Greaves) з Оксфорда ще в п’ятнадцятому столітті писав про неї:
[348] “Це надзвичайно величний виріб, що не поступається дивовижністю мистецтва, ані багатством матеріалів найбільш розкішним та величним будівлям… Ця галерея, чи коридор (чи як би ще я її не назвав) збудована з білого полірованого мармуру (вапняку), надзвичайно рівно розпиляного на великі прямокутники або плити. З цього матеріалу викладена підлога, а також стеля і бічні стіни; шпарування цих з’єднань настільки щільне, що їх важко помітити навіть прискіпливим оком. Але тим, що додає вишуканості цілій будівлі, хоч і робить коридор дуже ковзким й важко прохідним, є узвіз і його крутизна… В укладці та розміщенні мармуру (вапняку) обох бокових стін є, на мій погляд, одна дуже витончена архітектурна деталь, а саме: всі ряди, тобто рівні, яких лише сім (настільки великі ці камені), укладені і нависають один над одним приблизно на три дюйми, тобто низ верхнього шару нависає над верхом попереднього, і так решту шарів по порядку донизу”.
Проф. Сміт говорить, що це неможливо представити в вигляді малюнка:
“Дійсність перевищує можливості звичайних художніх засобів з причини незначної ширини, чималої стрімкої висоти і надзвичайно своєрідного кута нахилу довгої підлоги. Підлога, якщо дивитись з її північного кінця на південь, піднімається щораз більше крізь темряву, немов у вічність. І це відбувається з такою стрімкістю, що жодне художнє її зображення, намальоване на вертикальній площині, навряд чи зможе показати щось більше, окрім малої частини підлоги, що здіймається вгору через все полотно і зникає на його краю. Якщо ж дивитись з південного кінця Галереї на північ, підлога губиться миттєво, і на рівні очей ви бачите на певній відстані лише частину стелі, яка стрімко йде вниз. Величні перекривання високих темних стін минають вас з обох сторін, і все в цьому незручному схилі говорить про важкі зусилля в одному напрямку і про небезпеку – в другому, і про непереборну міць довкола”.
Яка чудова ілюстрація представлена в цій “Великій Галереї”, зображуючи шлях правдивої Християнської Церкви і [349] стежку Малої Черідки переможців під час довгого періоду Євангельського віку. Її колись чудові кремово-білі стіни і стеля, складені з рівномірно перекриваючих один одного каменів, що похило піднімаються вверх, не відображають історію номінальної церкви, як дехто вважав, – адже тоді вони навряд чи були б так рівномірно укладені і направлені вгору. Вони говорять про велику милість Бога, даровану під час Євангельського віку, про “високий поклик” до певних свобод та привілеїв, запропонованих на певних умовах всім виправданим під час Євангельського віку і відкритих через “Колодязь” – викуп.
Велика висота цієї “Великої Галереї” – в сім разів вище від коридору, який зображує Юдейську епоху (цифра сім – символ завершеності або повноти), – представляє повноту благословення, що містилася в Авраамовій обітниці, дійсно представленій Євангельській Церкві. “Кімната Царя” в кінці “Великої Галереї” представляє кінець бігу, до якого нинішній високий поклик веде всіх вірних. І ця “Кімната Царя”, як ми невдовзі побачимо, є найбільш відповідним символом остаточної долі Церкви. “Колодязь”, який представляє викуп, при самому вході в цю Галерею, і який повинні бачити всі, хто входить на цю дорогу, чудово символізує наше виправдання. Отож, Велика Піраміда говорить нам: “Тому нині немає жодного осуду тим, хто в Христі Ісусі”.
На вигляд безконечна довжина “Великої Галереї” показує, яким довгим виглядає Євангельський вік для окремих членів Церкви, тоді як її вузькість добре представляє “вузький шлях до життя”, а стрімкість – труднощі просування по цьому шляху і постійну небезпеку посковзнутись для тих, кому не вдається пильно стерегти свої кроки. Все ж в межах цих стін божественної милості існує безпека й захист для всіх, хто продовжує творити добро, хто продовжує зростати в благодаті, хто продовжує підніматись важким шляхом і “ходити не по тілу, а по духу”.
[350] Дивлячись вгору вздовж “Великої Галереї”, бачимо, що вона має кінець, так само як початок. Тим самим нам сказано, що надзвичайно великі й дорогоцінні привілеї, дані під час цього Євангельського віку, за якийсь час припиняться – чудовий високий поклик до співспадкоємства з Хистом в якості Його “Нареченої” закінчиться, коли достатнє число для укомплектування “Малої Черідки” прийме поклик. Те, на що вказує цей кам’яний “Свідок” в ілюстрації, писане Слово робить дуже ясним, показуючи (як ми вже бачили), що привілей бігти по велику нагороду “високого поклику” належить виключно до Євангельського віку. До цього вона не була представлена нікому: наш Вождь, Ісус, був першим, Кому її запропоновано, був першим, Хто прийняв її умови жертвування, і першим, Хто одержав її нагороду. Як південний кінець “Великої Галереї” безумовно позначує кінець, або межу, поклику до божественної природи, так її північний кінець позначує початок пропонування цієї великої милості.
Та оскільки “Велика Галерея” представляє наш “високий поклик” від Бога, гляньмо далі і зауважмо, куди веде цей поклик у випадку кожного. Ми вже дізнались зі Святого Письма, що ми покликані страждати з Христом, стати мертвими з Ним і потім увійти в Його славу. Все це, бачимо, дивовижно показано символічно у тому, як особливим чином можна було дістатися до “Кімнати Царя” в кінці “Великої Галереї”. Дорога, якою ті, хто приймає “високий поклик”, можуть увійти до небесної слави, представленої “Кімнатою Царя”, не є прямою. Їх спершу треба випробувати у всьому і побачити, чи вони слухняні Божій волі, інакше вони не зможуть увійти у відпочинок, що ще залишається. Це вчення Святого Письма, і досвід всіх, хто біжить по велику нагороду, досить переконливо проілюстровані у Великій Піраміді. Як поклик веде до посвячення і уроків жертвування, так “Велика Галерея” веде до низьких коридорів, які їх символізують. [351] Досягши її верхнього кінця, подорожній мусить дуже низько нахилитися в дверному отворі, тобто коридорі, який веде до “Передпокою”. Це схиляння представляє посвячення, смерть людської волі, початок самопожертви, до якої покликані всі, хто має здобути божественну природу. Що означає це самопожертвування, знають лише ті, які прийняли поклик і дійсно зреклися людської волі.
Минувши цей низький коридор, що представляє посвячення, ми потрапляємо до так званого “Передпокою”. Тут підлога з вапняку закінчується: звідси потрібно далі ступати по твердому граніту, який можна інтерпретувати як нове становище, тобто становище “нових створінь”. Та коли нога ступає на гранітну підлогу, щоб перейти до нового становища як нових створінь, на перешкоді стає велика гранітна перепона, знана як “Гранітні Двері”. Вона, немов нависаючі двері, частково загороджує шлях, залишаючи лише низький прохід, схожий на щойно пройдений, сорока чотирьох дюймів висоти, так що ми мусимо знову нахилитись, перш ніж зможемо повністю радіти привілеями, представленими у “Передпокої”. Ці “Гранітні Двері” представляють божественну волю і немовби кажуть до того, хто щойно минув низький перехід, який представляє відречення від власної волі: “Недостатньо пожертвувати своєю волею, планами та намірами; ти можеш все це зробити, а тоді прийняти волю та план іншого; однак ти мусиш не тільки пожертвувати власною волею, але й мусиш схилитися перед божественною волею і прийняти її замість своєї власної та стати діяльним у Божій службі – перш ніж зможеш вважатися новим створінням та спадкоємцем божественної природи”.
Минувши “Гранітні Двері”, ми вільно стоїмо на гранітній підлозі в “Передпокої” (Див. ілюстрацію). Це особлива кімната: її стіни відрізняються одна від одної; здається, що місцями вони мають вигляд панельної обшивки; а на деяких її стінах висічені виїмки. Вона, безперечно, здається [352] наповненою численними лекціями, ще повністю не розшифрованими. Але думка тих, хто її відвідав – що вона нагадує шкільний клас, – здається є у повній згоді з тим, чого ми повинні сподіватися, тобто що вона символічно представляє випробування освячених осіб, зачатих Правдою. Цей “Передпокій” символізує школу Христа, а також навчання – випробування віри, терпеливості, стійкості і т. п., – якому піддані всі, хто повністю посвятився виконанню Божої Волі, і яке дає їм нагоди перемагати і доводити, що вони гідні, як переможці, місця з Христом у Його майбутньому царюванні слави. Якщо ми будемо позбавлені таких уроків та випробувань, тоді ми не сини і не спадкоємці на цьому божественному рівні (Євр. 12: 8). У теперішньому житті, після нашого посвячення Йому на службу, Бог виховує й навчає нас, і, тим самим, не лише випробовує нашу вірність Йому (відповідно до нашого угоди), але й приготовляє до того, щоб співчувати у випробуванні та горі тим, над ким Він хоче незабаром зробити нас правителями і суддями (1 Кор. 6: 2, 3).
Та перш ніж ми ввійдемо повністю й фактично в стан нашої “нової”, “божественної природи”, необхідно пройти не тільки смерть волі, але й дійсну смерть. Це також показано в кам’яному “Свідкові”: у віддаленому кінці “Передпокою” знаходиться дуже низький перехід, що веде до входу в “Кімнату Царя”. Отже, “Кімната Царя”, найвеличніше і найвище приміщення Піраміди, стає символом досконалості божественної природи, яку має осягнути “мала черідка”, нечисленні переможці, вибрані з “багатьох покликаних” (чий поклик символізує “Велика Галерея”), які пройшли крізь самопожертву та випробування (символічно показані в “Передпокої” та в низьких коридорах, що ведуть до нього і з нього). Поклик до “божественної природи” був звернений спершу до нашого Господа Ісуса, Чия місія на землі мала подвійну мету: (1) спасти грішників, заплативши викупну ціну за Адама, а в ньому – за всіх, і (2) щоб через послух до смерті Він міг виявитись гідним божественної природи та [353]
[355] слави. Ось чому початок “Великої Галереї” показаний в народженні нашого Господа. Тому вона не символізує Євангельський вік, бо він не почався, доки Ісус Своєю жертвою на хресті (через тридцять три роки після Свого народження), не поклав кінець віку Закону. Зате вона символізує високий, небесний поклик (через жертву) до божественної природи – “Кімнати Царя”. Отже, наш Господь був покликаний від миті Свого народження, а від П’ятидесятниці всі виправдані віруючі покликані до того ж високого привілею, проте небагато хто приймає поклик жертвувати собою, і небагато хто чинить свій поклик та вибір певним через згоду всім серцем з запропонованими умовами – йти слідами Учителя. Тривалість часу, в якому продовжується цей “високий поклик” до божественної природи, і його закінчення показані в довжині і закінченні цієї “Великої Галереї”, про що вже було сказано.
“Кімната Царя”, в яку можна потрапити лише через “Велику Галерею” та “Передпокій”, у всіх відношеннях є найвищим та найвеличнішим приміщенням у Великій Піраміді і належним чином символізує божественну природу. Мр. Генрі Ф. Гордон, описуючи його, каже:
“Це надзвичайно величне приміщення (34 фути довжини, 17 футів ширини і 19 футів висоти) є усе з полірованого червоного граніту; стіни, підлога і стеля викладені правильними квадратними блоками, з’єднаними з такою дивовижною майстерністю, що жоден імператор-самодержавець теперішніх часів не міг би бажати чогось більш величного і витонченого. Єдиним предметом, що знаходиться у цій кімнаті, є порожня [гранітна] скриня [камінний ящик] без віка. Варто звернути увагу на те, що місткістю ця скриня відповідає священному ковчегу з Намету Мойсея”.
У Великій Піраміді граніт використаний для того, щоб символізувати божественні речі, або божественну природу, так само як золото символізувало ці речі в ізраїльському образному Наметі та Храмі: низькі коридори, що ведуть до “Передпокою” та “Кімнати Царя”, відповідають завісам перед Святинею і Святеє Святих; а гранітна скриня, єдиний предмет у “Кімнаті Царя”, відповідає Ковчегу Завіту, який був єдиним предметом у Святеє Святих Намету та Храму. Те, що в одному випадку було зі золота, в другому випадку було з граніту і мало те саме символічне значення.
[356] Та це ще не все. Бачимо, що ті самі великі правди, символічно представлені в двох приміщеннях Намету і Храму – Святині та Святеє Святих, – а також в завісах, що їх розділяли, точно відповідають тому, чого навчають два приміщення Великої Піраміди – “Передпокій” і “Кімната Царя” з їхніми вузькими відділяючими коридорами. “Передпокій”, на зразок Святині Намету, представляє стан єдності з Богом того, хто вважається Новим Створінням і співспадкоємцем з Христом у божественній природі та славі. Віруючий входить туди, коли, прийнявши прощення гріхів і примирення з Богом через викуп, представляє себе, виправданого, живою жертвою для Божої служби. Як перша завіса в Наметі представляла посвячення, тобто відречення, смерть нашої волі і повне підкорення Божій волі, так низький вхід у “Передпокій” символізує цю саму велику подію, яка дає початок новому життю у всіх, котрі стануть колись членами царського священства.
Пройшовши це випробування, яке представляє покладення всього, що ми маємо, на вівтар, віруючий більше не вважається людською істотою, а “новим створінням”, “учасником божественної природи”. Та фактично він не стане дійсним учасником божественної природи доти, доки вірно не засвоїть уроку слухняності божественній волі в реальних випробуваннях, в щоденнім жертвуванні та в школі повсякденного життя (що показано в особливому вигляді стін “Передпокою”, а також у Столі Покладних Хлібів, у Золотому Свічнику і Кадильному Жертовнику в Святині Намету); доки не перейде через смерть (представлену другою завісою Намету і другим низьким коридором, що веде в “Кімнату Царя” Піраміди); і доки не ввійде з Христом, через участь у Першому Воскресінні, у повноту обіцяної божественної природи та слави – до вічного наділу, символічно зображеного “Кімнатою Царя”.
Отже, Велика Піраміда свідчить не лише про низхідний шлях людини до гріха, але й про різні кроки в божественному плані, за допомогою яких зроблено приготування для її повного повернення з гріхопадіння шляхом життя, відкритим смертю та воскресінням нашого Господа Ісуса.
[357] З ілюстрації помітно, що гранітна підлога не доходить повністю до передньої частини “Передпокою”, тоді як граніт стелі покриває кімнату на всю довжину. У цьому, здається, знаходиться лекція, яка є в згоді з відомою нам рисою божественного плану відносно тих покликаних, які прагнуть увійти в божественну природу. Перший низький коридор символізує посвячення людської волі віруючого, що в дійсності дозволяє йому ввійти в “Святиню”, або стан освячення, майбутнього спадкоємця слави та безсмертя, представлений “Передпокоєм”, гранітна стеля якого тепер покриває його. Але про таку особу не можна сказати, що вона повністю ввійшла в нову природу, доки вона не буде “оживлена” до активної діяльності та новизни життя. Тому це випробування представлене “Гранітними Дверима”, які, повиснувши в своєму особливому положенні, наче готові впасти і перекрити весь дальший поступ, немовби кажуть: “Пілігриме, хоч ти і зайшов так далеко й посвятив себе Богу, але якщо ти не будеш оживлений духом правди до активної діяльності в Його Службі, ти не матимеш дійсного становища в божественній природі, до якої був покликаний, тобто запрошений”. Як у Великій Піраміді, так і у Святому Письмі позначені три кроки, якими покликані Євангельського віку мають увійти в славу свого Господа. Ось вони: (1) Посвячення, або зачаття Духом, через Слово Правди, символічно показане в низькому коридорі до “Передпокою”; (2) Оживлення до активної служби та жертвування через освячення Духом і віру в Правду, символічно показане в низькому проході під “Гранітними Дверима”; (3) Народження від Духа до досконалої подоби нашого Господа через участь у Першому воскресінні, символічно показане в низькому переході до “Кімнати Царя”.
ЗОБРАЖЕННЯ ЗЕМНОЇ ТА ДУХОВНОЇ ПРИРОД
Звертаючись до ілюстрації на стор. 333, можна помітити, що умовна лінія, проведена вздовж вертикальної осі Великої Піраміди, залишає “Кімнату Цариці” та її “Горизонтальний Коридор”, “Вхідний Коридор”, “Перший Висхідний Коридор” і “Велику Галерею” з північного боку цієї лінії, тобто осі, і тільки “Передпокій” та “Кімната Царя” – з південного боку. [358] Таким розміщення Дизайнер Великої Піраміди (Єгова) вказує нам на відмінність природи (що було розглянуто в Томі І, розд. х).
“Кімната Цариці”, представляючи досконалість людства після того, як Тисячолітній вік відновить всіх слухняних та гідних до моральної подоби Творця, вчить (на основі того факту, що її задня, або найдальша, стіна знаходиться на одній лінії з віссю піраміди), що людство, відновлене до Божого образу та подоби, буде, далі маючи людську природу, досить близьким до божественної природи – настільки близьким, наскільки одна природа може бути близькою до іншої, подобою якої вона є. Всі верхні коридори, які ведуть в напрямку цієї осі, навчають, що всі бажання і зусилля Божого народу повинні бути звернені до людської досконалості, тоді як приналежні до покликаної Церкви Євангельського віку повинні ступити за межі людської досконалості. Вони, як співспадкоємці з Христом, повинні увійти в повноту божественної природи.
Той факт, що “Підземна Кімната”, або “Безодня”, яка представляє утиск та смерть, не знаходиться повністю на тому самому боці вертикальної осі, що й “Кімната Цариці” з її коридором, не суперечить такій інтерпретації; адже вона, строго кажучи, зовсім не є частиною будівлі Піраміди. Вона лежить під Пірамідою, набагато нижче лінії її основи. Але вона може надати ще іншу лекцію. Вертикальна лінія від її найвіддаленішої стіни проходить точно вздовж найвіддаленішої стіни “Передпокою”. З цього можна взяти урок, в згоді з пересторогою Святого Письма, що для деяких, хто ввійшов в “Святиню”, або в стан освячення (хто був зачатий Словом Правди і оживлений ним), є можливимвчинити гріх на смерть – другу смерть.
Тому, якщо розташування “Безодні” відносно осі має якесь значення, пов’язане з влаштуванням Піраміди, розташованої над нею, то воно, швидше всього, вказує на те, що друга смерть – нескінченне, безнадійне знищення – буде покаранням не тільки для добровільних грішників з числа людей, які під час благословенної можливості Тисячолітнього віку відмовляться йти вперед до людської досконалості, але й для будь-кого з освячених Євангельського віку, хто добровільно відкидає запропоновану Христом і попередньо прийняту одежу приписаної праведності.
[359]
[361] Є ще інша річ, гідна уваги, яка має зв’язок з вертикальною віссю будівлі Великої Піраміди вище лінії її основи: перший прихід нашого Господа та Його смерть, позначена отвором “Колодязя”, знаходяться на тому ж боці від осі Піраміди, який представляє людську природу. Гідне уваги також його розташування на тому самому рівні, що й коридор, який веде до “Кімнати Цариці”, яка представляє людську досконалість. Велика Піраміда неначе говорить: “Він став плоттю” – людина Христос Ісус віддав Себе “на викуп за всіх”. Однак Він не знав гріха, був святий, невинний, відлучений від грішників і не мав жодної участі в низхідному, грішному шляху Адамового роду (символічно представленого коридором до “Безодні”). Більше того, розташування “Гроту” і той факт, що він мав природне походження, а не був висічений, має велике значення. Він, очевидно, символізує смерть нашого Господа Ісуса. Факт, що він був природним, навчає того, що жертвування Господом Себе не було вимогою поточного моменту, але заздалегідь визначеною і приготовленою справою плану Єгови – ще до того, як почав здійснюватись план, символічно представлений Пірамідою. Той факт, що він розташований над, а не під лінією основи Піраміди, здається вчить іншої лекції, яка є в згоді з Святим Письмом, – що хоча наш Господь помер як викуп за грішників, Він не понизився до гріха й деградації, але навіть у Своїй смерті знаходився в межах і рамках божественного плану, як символічно показано в будівлі Піраміди вище лінії її основи.
Тепер виникає дуже важливе питання: Чи підтверджуватиме свідчення Піраміди щодо часу закриття високого поклику свідчення Святого Письма на цю тему? Чи воно покаже кінець “Великої Галереї” докладно в тому часі, в якому, як нас запевнює Святе Письмо, Божий поклик до цієї милості припиниться? А може воно суперечитиме тому, чого ми навчились із Писання, і покаже період поклику до божественної природи довшим або коротшим?
Це буде ще одним “ключовим випробуванням”, але не випробуванням Божого Слова та його дивовижного свідоцтва, яке є вищим від усіх інших, а випробуванням цього кам’яного “Свідка”. Чи воно й далі підтвердить божественність своєї архітектури, підтримуючи свідоцтво Святого Письма? Чи виявить ту чи іншу невідповідність? Якщо ж воно підтвердить описи Біблії детально і скрупульозно, то дійсно заслуговуватиме на назву, дану йому д-ром Сайссом (Dr. Seiss) – “Чудо в камені”.
[362] Що ж, менше про Піраміду ми сказати не можемо, адже її свідчення повністю і в кожній подробиці погоджуються з цілим планом Бога, так як ми зрозуміли його зі Святого Письма. Її дивовижні відповідності з Біблією не залишають місця для сумніву, що той самий божественний Натхненник пророків та апостолів надихнув і цього “Свідка”. Давайте дослідімо деякі з цих відповідностей більш детально.
Пригадаймо собі те, що показало нам Святе Письмо: що повний кінець влади поган у світі, а також час утиску, який принесе її повалення, настане після закінчення 1914 року н. е., і що близько тієї дати останні члени Церкви Христа будуть “перемінені”, прославлені.2 Пам’ятаймо також, що Святе Письмо доказало нам різноманітним чином – через Ювілейні цикли, через 1335 днів пророка Даниїла, через паралельні епохи і т. п., – що “жниво”, тобто кінець цього віку, мало початися в жовтні 1874 року, і що Великий Жнець мав бути тоді присутнім; що сім років згодом – в жовтні 1881 року – “високий поклик” припинився, хоч деякі опісля будуть допущені до цих самих милостей без загального поклику, щоб зайняти місця деяких покликаних, які, будучи випробувані, виявляться негідними. Давайте подивимось, яким чином цей камінний “Свідок” свідчить про ті самі дати і ілюструє ті самі лекції. Отже:
—————-
2Дивіться “Передмову автора” (1916 р.), “Час наблизився”, стор. ііі-іv, яка представляє поступове завершення влади язичників і укомплектування Церкви.
—————-
За останні роки лінія підлоги “Великої Галереї” від північної до південної стіни була двічі дуже старанно виміряна, і одержано три конкретних виміри. Перший вимір (а) від стіни в північному кінці до “Порога” і далі (минаючи його підйом, або лицеву сторону) вздовж верхньої поверхні, пішохідної поверхні підлоги “Великої Галереї”; інший вимір (б) показує довжину, одержану через “Поріг” – начебто його там не було; ще інший вимір (в) включає всю поверхню підлоги, далі вгору по лицевій стороні, тобто підйому, “Порога” і вздовж його верхньої поверхні. Проф. Сміт визначив перший з цих вимірів (а) як 1874 дюйми Піраміди, другий (б) як 1881 дюйм Піраміди і третій (в) як 1910 дюймів Піраміди, тоді як м-р Фліндерс Пітрі подає ці виміри на вісім десятих [363] дюйма довше. Тому обґрунтованим підрахунком і, безсумнівно, найбільш близьким до правильного були би наступні цифри: (а) 1875; (б) 1882; (в) 1911 дюймів Піраміди.
Тепер запитаймо: “Якщо дюйми лінії підлоги цих переходів представляють роки, як визнають і стверджують дослідники Піраміди, то на яку дату ці виміри “Великої Галереї” повинні вказувати як на кінець високого поклику до божественної природи, який символізує “Велика Галерея”?” Відповідаємо, що, застосовуючи ці дюйми-роки до нашого теперішнього підрахунку часу, ми повинні пам’ятати, що наша дата Н. Е. відстає на один рік і три місяці від справжньої дати, як показано в Томі ІІ, стор. 54-62. І хоча немає різниці, чи рахувати період від конкретної дати до н. е., чи від конкретної дати н. е., проте в нашому випадку це треба брати до уваги. Де така подія, як народження Ісуса, є відправним пунктом, для отримання правильних результатів мусить бути врахована помилка в загальноприйнятій даті Н. Е. Для спрощення візьмемо нашу помилкову дату Н. Е. за основу і, відповідно, зменшимо цифри вимірів Піраміди, віднявши від них один дюйм з четвертю, щоб вони відповідали загальноприйнятому способу підрахунку. Зменшені, вони складатимуть: (а) 1875 мінус 1? дорівнює 1873?; (б) 1882 мінус 1? дорівнює 1880?; (в) 1911 мінус 1? дорівнює 1909?. І ми одержимо такі дати: (а) жовтень 1874 року, (б) жовтень 1881 року і (в) жовтень 1910 року н. е.
Це потрійне закінчення перебуває у повній згоді з тим, що ми встановили як вчення Святого Письма: що “жнива – кінець віку” настали в жовтні 1874 року, і що “поклик”, властиво, закінчився в жовтні 1881 року. Тоді настав період часу, під час якого (хоча загальний поклик припинився) ті самі привілеї поширились на деяких достойних осіб, щоб вони зайняли місця тих, які вже були серед покликаних, але у випробуванні виявились негідними вінців, призначених їм під час прийняття поклику. Як довго триватиме це пересівання посвячених, коли деякі отримають вінці визнаних негідними, і їхні імена будуть записані замість тих, чиї імена будуть витерті (Об. 3: 5, 11), Святе Письмо, наскільки нам відомо, не вказує. Але ця дата, 1910 р., вказана Пірамідою, здається, добре гармоніює з датами, запропонованими Біблією. Залишилось всього кілька раків до повного завершення часу утиску, який закінчує Часи Поган. І коли ми пригадуємо Господні слова – що переможці вважатимуться [364] гідними уникнути найсуворішого утиску, який приходить на світ, – ми можемо зрозуміти, що мова йде про утиск, повний анархії, який настане після жовтня 1914 року. Але утиск на Церкву можна сподіватись приблизно в 1910 р. н. е.
Хіба це не найбільш дивовижна узгодженість між цим кам’яним “Свідком” та Біблією? Ці дати – жовтень 1874 року і жовтень 1881 року – є точними, тоді як дата 1910 р. (хоч і не надана Святим Письмом) виглядає більш ніж обґрунтованою для якоїсь важливої події в справах Церкви та її кінцевому випробуванні, тоді як 1914 рік н. е., безсумнівно, цілком певно вказує на його закінчення, після чого для світу має настати найбільший утиск, в якому дехто з “великої громади” можуть мати участь. У зв’язку з цим пам’ятаймо, що ця межа часу – 1914 рік н. е. – може бути свідком не тільки завершення вибору, випробування та прославлення всього тіла Христа3, але й може бути свідком очищення декого зі значно більшої громади посвячених віруючих, які через страх та малодушність не зуміли принести задовільних жертв Богу, тому так чи інакше осквернилися ідеями та шляхами світу. Деякі з них перед закінченням цього періоду, можуть вийти з великого утиску (Об. 7: 14). Багато таких сьогодні міцно зв’язані разом з різними снопами куколю для спалення; і доки вогняний утиск самого кінця жнивного періоду не спалить перевесел Вавилонського рабства, вони не зможуть здійснити своєї втечі – “спастись так, як через вогонь”. Вони мусять побачити повний крах Великого Вавилону й одержати деяку міру його покарань (Об. 18: 4). Чотири роки, від 1910 року до кінця 1914 року, позначені у Великій Піраміді таким чином, безсумнівно будуть часом “вогняних випробувань” для Церкви (1 Кор. 3: 15), попереджаючи анархію світу, яка не може тривати довго – “І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б ніяка людина” (Мт. 24: 22).
———–
3Дивіться там же.
———–
Але це ще не весь чудовий символізм Великої Піраміди. Її дивовижна гармонія з божественним планом показана ще в одній знаменній рисі. Ми повинні сподіватися, що дати двох великих подій, пов’язаних з закінченням цього віку, а саме: (1) другого приходу нашого Господа і (2) початку жнив, мають бути якимось чином [365] позначені у верхньому кінці “Великої Галереї”, так як Його смерть та воскресіння позначені “Колодязем” в її нижньому кінці. І в цьому ми не розчарувались. У верхньому, тобто південному, кінці східної стіни, на самому її верху, високо над порогом, знаходиться отвір, з’єднаний з незавершеним простором над “Кімнатою Царя”, як показано на малюнку. На символічній мові Піраміди цей отвір говорить: “Сюди ввійшов Небесний – Той, Хто не потребує жодної підлоги, щоб ходити по ній, але може входити й виходити, як вітер”. І старанні виміри цієї південної стіни “Великої Галереї”, зроблені проф. Смітом, інформують нас, що вона не строго перпендикулярна, а нависає зверху на сім дюймів.* Тим самим Піраміда каже нам: “Сім років перед закриттям високого поклику (перед жовтнем 1881 року) з небес зійде Великий”. Далі це показує, що з того часу – з жовтня 1874 року – поступово, як про це свідчить нахил південної стіни, поклик буде наближатися до завершення і повністю закінчиться в жовтні 1881 року. Це, варто зауважити, знаходиться в точній відповідності зі свідоцтвом Біблії – як представлено в цьому і попередніх томах “Студій Святого Письма”.
————-
*Звіт проф. Піацці Сміта.
————-
Варто також пам’ятати, що ми, котрі зрозуміли представлені Святим Письмом часи та пори, не мали нічого спільного з проведенням вимірів Великої Піраміди; і ті, хто робив ці виміри, нічого не знали про наше застосування пророцтва в той час, коли проводилися виміри, і, наскільки нам відомо, не знають досі. Тому ми запитуємо: чи могла така точність в справах, що стосуються шести тисяч років історії з одного боку і тисяч дюймів вимірів Піраміди з другого, бути всього лише випадковим збігом? Ні. Правда дійсно дивовижна й набагато чудовіша, аніж видумка. “Це діло Господнє, воно дивне в наших очах”.
Далі, там, де особлива милість загального Євангельського поклику припиняється (жовтень 1881 року), виглядає, що пора початись благословенню для світу. “Колодязь”, який у своєму верхньому кінці позначає викуп, який гарантує майбутні благословення, очевидно, повинен у своєму нижньому кінці (де він з’єднується з низхідним коридором) позначати дату, коли реституційні благословення почнуть приходити на світ. Він наче говорить: Тут блага викупу [366] почнуть благословити всі роди землі, коли закінчиться відбір, тобто вибір, Юдейського та Євангельського віків.
Тепер, якщо ми приймемо виразно позначене закінчення особливого поклику та милості Євангельського віку, 1881 рік, як дату, від якої мав розпочатись поклик до реституційних благ, і якщо розглянемо нижню кінцеву точку “Колодязя”, як позначення цієї дати (1881 рік), то, виміряючи у зворотному напрямку вздовж “Вхідного Коридору” до початкового входу в Піраміду, виявимо дещо цікаве. Ця відстань складає 3826 дюймів Піраміди, які представляють 3826 років. І якщо наше припущення обґрунтоване, то за 3826 років до 1881 року н. е. мала відбутись якась знаменна подія. І пошукавши в історичних записах Божого Слова, чи в той час не трапилась якась знаменна подія, ми знаходимо чудове підтвердження нашого припущення, бо саме за 3826 років до 1881 р. н. е. (що відповідає 1945 р. до н. е.) Ісак, образне насіння обітниці, став спадкоємцем всіх багатств свого батька Авраама і був у змозі благословити всіх своїх братів – Ізмаїла, сина Агари (образ тілесного Ізраїлю), та багатьох синів і дочок Кетури, другої дружини Авраама (образ світу в загальному).
Таким чином, “Вхідний Коридор”, від зовнішнього краю вниз до найближчого краю коридору, що зв’язує з “Колодязем”, позначує в роках-дюймах період часу від дня, коли образний Ісак (в якому образно зосереджена обітниця благословення світу) став спадкоємцем всього у 1945 р. до н. е., до 1881 р. н. е., коли дійсно настав час благословити світ через позаобразного Ісака – Христа, спадкоємця всього (Гал. 3: 16, 29).
Виміряємо час від дати одержання Ісаком спадщини і відповідного привілею благословити своїх братів, до 1881 року н. е. Отже: Ісак вступив у володіння своїм спадком при смерті свого батька Авраама, що відбулося через 100 років після укладання Угоди з Авраамом (Аврааму було 75 років, коли була укладена Угода, а помер він у віці 175 років). Отже, від Угоди до смерті Якова, сина Ісака, минуло 232 роки;* і від часу вступу Ісаком у володіння спадком (100 років після укладення Угоди) до смерті Якова було би 132 роки (232 роки мінус 100 років). До цього додаємо 1813 років від [367] смерті Якова до Нашої Ери і одержимо дату 1945 до н. е. – дату, коли образний Ісак вступив у володіння всім, що мав Авраам (1 М. 25: 5). І ці 1945 років до н. е., додані до 1881 років н. е., складають 3826 років, показаних в дюймах Піраміди як довжина часу, яка мала пройти між образним благословенням своїх братів образним насінням, Ісаком, і благословенням всього світу позаобразним Ісаком, Христом.
————-
*Том II, стор. 231, 232.
————-
Та чи не виникає в когось запитання: який початок реституційної діяльності позначив жовтень 1881 року? Ми відповідаємо: не трапилось нічого такого, що світ міг би зауважити. Ми далі ходимо вірою, а не видінням. Всі підготовчі кроки до великої реституційної праці від дати 1881 року повинні вважатися як каплі великої зливи благословення, яке невдовзі відсвіжить цілу землю. Те, що відбулося у 1881 році, як і те, що відбулося у 1874 році, можна розпізнати тільки очима віри в світлі Божого Слова. Це була дата закриття високого поклику,4 а, отже, дата початку проголошення реституції – Ювілейного сурмлення. Приблизно в той час автор – і, наскільки йому відомо, ніхто більше – помітив різницю між покликом до божественної природи, відкритим протягом Євангельського віку, і нагодою реституції людської досконалості і всього того, що було втрачене в Адамі, що має мати місце при закритті Євангельського високого поклику.*
—————
4Дивіться стор. 205, “Кінець високого поклику не є закриттям дверей”.
—————
*Хоч досі в нас не було думки про збіг обставин (коли писався цей розділ), немаловажним є те, що саме під час останніх шести місяців 1881 року була видана книга “харч для думаючих християн», на 166 сторінках, і роздана в кількості 1 мільйона 400 тисяч екземплярів по всіх Сполучених Штатах і Великобританії.
Три моменти, пов’язані з цією книгою, а також з її широким і раптовим поширенням, дозволяють назвати її, щонайменше, особливою: (1) Мабуть, жодна інша книга не досягла такого розповсюдження за такий короткий відрізок часу або саме таким чином. Хлопці-рознощики із District Messenger Service роздавали її даром біля дверей церков всіх найбільших міст Сполучених Штатів і Великобританії три неділі підряд, а в менші міста висилали поштою. (2) Гроші на покриття видатків (42 000 дол.) були дані для цієї мети добровільно, без клопотання. (3) Наскільки нам відомо, це була перша книга з будь-коли опублікованих, яка вказувала на різницю між високим покликом Євангельської Церкви і благами Реституції для всього світу. Вона також вказувала на дату закриття цього високого поклику – жовтень 1881 року.
—————
Варто відмітити ще один пункт – дорогу, на яку [368] світ буде запрошений увійти і одержати вічне життя в Тисячолітньому віці.
Як верхнє приміщення, відоме як “Кімната Царя”, представляє божественну природу, а “Велика Галерея” представляє поклик до неї, так кімната під нею (“Кімната Цариці”) представляє досконалу людську природу, а шлях до неї ілюструє стежку до життя, по якій світ мусить йти, щоб досягти людської досконалості протягом Тисячоліття. Обидва ці шляхи були відкриті, а, отже, обидва ці остаточні результати стали можливими завдяки викупній жертві, яку Посередник дав за всіх. Все це яскраво показано в Піраміді у “вигляді вибуху”, який відкрив отвір “Колодязя” і дав доступ до двох переходів (які мали символізувати нинішній поклик Церкви, що веде до божественної природи, і поклик світу під час Тисячоліття, що веде до реституції людської досконалості).
Ось так Велика Піраміда (в згоді зі Святим Письмом) проголошує, що Христос “вивів на світло життя [реституцію до людського життя, представлену в так званій “Кімнаті Цариці”] та нетління [божественну природу, представлену в так званій “Кімнаті Царя”] Євангелією” – доброю новиною про відкуплення (2 Тим. 1: 10).
Єдиний вхід у “Кімнату Цариці” чи у “Велику Галерею” був через “Колодязь”, адже “Перший Висхідний Коридор” спочатку був непрохідним через наявність гранітного “Затвора”. Тим самим кам’яний “Свідок” свідчить, що через Поклик Закону, або Угоду Закону, ніхто з деградованого роду не міг досягти чи то життя (людського життя), чи безсмертя (божественної природи). Хоч “Перший Висхідний Коридор” був дорогою, та ніхто не міг іти нею. Так само Угода Закону була дорогою до життя, але через слабкість плоті ніхто не міг йти нею так, щоб здобути запропоноване життя (Рим. 3: 20). Хрест, жертва, викуп – ось що особливо позначене цим кам’яним “Свідком” (так само, як у Святому Письмі це позначене більш виразно, ніж будь-яка інша риса плану). “Ніхто не може прийти до Отця, як тільки через Мене”, – сказав Ісус. “Бо я передав вам найперш, що й прийняв, – що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням” (1 Кор. 15: 3). “Колодязь” [який представляє Христову жертву й воскресіння] є [369] єдиним шляхом до життя та безсмертя” – говорить Велика Піраміда.
Коридор у “Кімнату Цариці” низький, і подорожній мусить покірно схилити свою голову перед його вимогами. Стежка правильних вчинків завжди була стежкою покори, і так буде в Тисячолітті, коли від усіх буде вимагатися схилитися перед строгими уставами Христового Царства. Він буде пасти жезлом залізним (Об. 2: 27) і покладе право за мірило, а справедливість – вагою. Його велич та силу мусить визнати кожний язик, і кожне коліно мусить схилитись перед Його правлінням та законом, так що за Його днів будуть процвітати покірні й справедливі, і тільки вони (Іс. 28: 17; Рим. 14: 11; Пс. 92: 12, 13).
“Кімната Цариці” символізує кінець реституційної праці – людську досконалість. Вона має сім сторін, враховуючи підлогу як одну зі сторін, і дві сторони стелі, як це показано на малюнку. Шлях до неї говорить про те саме – про повноту числа сім, тобто про досконалість, бо її підлога понижена на сьому частину її довжини. Число сім не тільки є символом досконалості й повноти, але й саме по собі наводить на роздуми, оскільки Тисячолітній вік є сьомою тисячею років земної історії і віком, в якому охочі та слухняні з числа людства мають здобути досконалість.
Проф. Сміт відмічає особливість підлоги цієї “Кімнати Цариці” і переходу, що веде до неї. Він нерівний і незавершений, чим відрізняється від інших коридорів, які на початку були дуже гладкими і, можливо, полірованими. Він припускає, що це, мабуть, вказує на те, що її підлогу не треба міряти в дюймах-роках, як інші коридори, – немовби Піраміда говорить про нерівні місця: “Тут міра часу не записана”.
Та хоч дюйми-роки ми не знаходимо в коридорі, що веде в “Кімнату Цариці”, ані в її підлозі, інша річ вимагає звернути на себе увагу, а саме: шлях реституції до досконалого життя і досконалого людського організму. Отож, якщо ця досконалість людської природи проілюстрована в “Кімнаті Цариці”, то шлях до неї представляє сім тисяч років труднощів та вправлянь, крізь які деградований людський рід мусить пройти, перш ніж зможе досягти повної реституції до досконалості. Оскільки перші шість сьомих коридору до “Кімнати Цариці” надзвичайно низькі, це [370] представляє минулі шість тисяч років, ілюструючи надзвичайні труднощі та покору, потрібні для того, щоб вести виправдане життя навіть для тих, хто намагався так іти протягом цих шести тисяч років панування гріха та смерті, – патріархів, пророків та інших виправданих вірою. І навпаки, остання сьома частина шляху представляє Тисячолітній вік, який світає для людей. Майже вдвічі більша її висота вказує на те, що під час грядущих тисячі років благодаті та миру на землі люди зможуть успішно та легко робити поступ до повної досконалості.
Стоїть питання: Чи йшов хто-небудь цим шляхом протягом минулих шести тисяч років? Ми відповідаємо: Так, деякі йшли ним вірою. Це шлях виправдання людської природи, але він повністю відрізняється від шляху та поклику Євангельської Церкви, який (хоч і через виправдання) веде до нової, божественної природи. Авраам, Ісак, Яків та вірні пророки йшли цим шляхом (входячи через “Колодязь”) вірою у викуп-жертву Христа, яку вони представляли образними жертвами ще до смерті нашого Господа і до того, як камінний “Свідок” вказав на неї, бо у Божому намірі та об’явленні Христос був Агнцем примирення, заколеним ще перед закладенням світу.
І цей шлях до “Кімнати Цариці” добре узгоджується з Біблійним записом про шлях до досконалої людської природи та життя під час Тисячоліття. Довжина часу, потрібного для досягнення досконалості, відрізнятиметься в кожному окремому випадку – в залежності від швидкого чи повільного підкорення особи у своєму серці та житті умовам Нової Угоди. Це вже не буде боротьба, щоб йти вверх, постійно натрапляючи на опір низхідних тенденцій всередині та назовні, як було під час епох Закону та Євангелія. Це буде шлях, на якому все сприятиме подорожньому, полегшуючи йому швидкий поступ до повної досконалості реституції-життя зі всіма благословеннями, що випливають з неї.
Як “Кімната Царя” своїми вентиляційними каналами вказує на те, що вона символізує постійне перебування, вічний стан, так “Кімната Цариці” символізує факт, що досягнутий стан людської досконалості може стати вічно триваючим станом, тому що вона також забезпечена подібними вентиляційними каналами, тобто повітропроводами. В одному випадку ми можемо сказати, що це символізує незмінний стан, тоді як в [371]
[373] іншому – що це може стати незмінним, або вічним, станом, бо йдеться про факт, на який звертає увагу Святе Письмо і свідоцтво кам’яного “Свідка”. Писання говорить що ті, які досягають стану, представленого “Кімнатою Царя”, стають учасниками божественної природи, безсмертними, тобто непідвладними смерті – не можуть померти. Одночасно воно показує, що іншим, – які досягнуть повної реституції і витримають останнє випробування відданості, в кінці Тисячолітнього віку (хоча вони не будуть володіти прикметою, званою Безсмертям, яка є невід’ємною прикметою тільки божественної природи), – буде дане вічно триваюче життя на умовах, вже встановлених Великим Архітектором плану спасіння. Якщо вони перебуватимуть в злагоді з Богом та будуть слухняні Його волі, то житимуть вічно.
Велика Піраміда розповідає ті самі правди. Бо якщо “Кімната Царя” мала відкриті вентиляційні прорізи, то в “Кімнаті Цариці” вентилятори зі самого початку були по-особливому закриті. Повітряні канали були виконані ззовні Великої Піраміди до середини, не доходячи п’ять дюймів до поверхні внутрішніх стін “Кімнати Цариці”. Камені з обох боків “Кімнати Цариці”, за винятком вже згаданих (товщиною п’ять дюймів), були витесані, показуючи задум Архітектора Великої Піраміди, як про це свідчить кожна інша риса. М-р Вейнмен Діксон (Waynman Dixon) зробив це відкриття, обстежуючи стіни “Кімнати Цариці”. Він помітив, що в одному місці стіна віддавала глухим звуком, тому, пробивши поверхню, він виявив вентиляційний канал. Тоді, зробивши так само, він знайшов схожий на нього канал у протилежній стіні. Ось так Піраміда, в згоді зі Святим Письмом, наводить достатнє підтвердження того, що досконалий людський стан, представлений “Кімнатою Цариці”, може бути вічно триваючим станом д ля кожного, хто підкориться його правилам та законам.
І тепер, чуючи його мову, що ми думаємо про цього кам’яного “Свідка” та його свідоцтво? Це дійсно незвичайне і вражаюче свідоцтво, навіть коли б не вдалося знайти жодного біблійного вірша по суті справи, яку ми розглядаємо. Та коли Святе Письмо виразно і переконливо сповістило нам про ті самі обставини та дати – ще до того, [374] як було почуте свідоцтво Піраміди, – то чудова погодженість з ними і підтвердження їх стають удвічі більш важливими та вражаючими. Тепер, коли мудрі світу цього відкидають Боже Слово як “застаріле” і “ненаукове”, наявність кам’яного “Свідка”, який промовляє і підтверджує свідоцтво Біблії, є воістину дивовижним. Знаменна річ чути його свідоцтво про гріхопадіння людини саме тоді, коли мудрі цього світу твердять, що людина ніколи не була досконалою, ніколи не була на образ Бога і, відповідно, ніколи відпала від нього. Відповідно, у той самий час, як багато хто проповідує, що Закон Мойсея – єдиний шлях до життя, – приємно чути його свідоцтво, що ніхто не може увійти в Євангельський високий поклик до божественної природи чи до стану людського оправдання і життя через Угоду Закону, тобто коридор. Безсумнівно, у Великій Піраміді “Його невидиме [плани] від створення світу, Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме” (Рим. 1: 20).
Дехто може насміхатися зі свідоцтва цього кам’яного “Свідка”, як насміхаються з Божого писаного Слова. На їхні насмішки ми відповідаємо: “Поясність цей особливий збіг речей, або ж ризикніть пророкувати про майбутнє і побачте, який буде наслідок ваших пророцтв. Докажіть, що провіщення майбутніх подій не вимагає натхнення. Покажіть нам приклад світської мудрості“. “Принесіть свою справу, – говорить Господь, – припровадьте Мені свої докази, – каже Цар Яковів. Хай підійдуть і хай нам розкажуть, що трапиться! Виясніть справи минулі, що вони є, а ми серце наше на те покладемо й пізнаємо їхній кінець, або сповістіть про майбутнє. Розкажіть наперед про майбутнє, і пізнаємо ми, що ви боги [могутні]” (Іс. 41: 21-23).
Велика Піраміда не тільки заганяє в безвихідь учених-атеїстів, але й цілковито спростовує їхню модерністську та антибіблійну теорію “Еволюції”. Щодо цього, то найкраще процитувати слова д-ра Джозефа Сайса з його чудової праці про Велику Піраміду під заголовком “Чудо в камені”. Він каже:
“Якщо первісна людина була нічим іншим, тільки горилою чи троглодитом, то як, в ці доісторичні часи, будівничі цієї могутньої будівлі могли знати про речі, які наші [375]найбільш ерудовані вчені, після двох десятків століть спостережень та експериментів, змогли дізнатись тільки частково? Як могли вони знати про те, як виготовити і застосувати інструменти, машини та засоби, незамінимі для побудови споруди таких велетенських розмірів, такої масивної (судячи з використаних матеріалів), такої велично високої і досконало збудованої, що дотепер їй немає рівних на землі? Як могли вони знати про сферичність землі, про її обертання, діаметр, щільність, географічну широту, полюси, про розподіл її поверхні та температуру, про астрономічні відповідності? Як могли вони вирішити проблему квадратури кола, вирахувати пропорції чи визначити чотири головні точки? Як могли вони зробити креслення історії та окремих епох, які відповідають фактам в кожній подробиці на період чотирьох тисяч років відтоді і аж до остаточного завершення? Як могли вони знати, коли розпочнеться система Мойсея, скільки вона триватиме і як закінчиться? Як могли вони знати, коли буде введене християнство, якими значними фактами і рисами воно позначиться і якими будуть характеристики, життєвий шлях і кінець Церкви Христа? Як могли вони знати про великий прецесійний цикл, його тривалість, кількість днів у дійсному році, про середню відстань від Землі до Сонця і про точне розташування зір на час будови Великої Піраміди? Як могли вони винайти стандарт і систему мір та ваг, так взаємно збалансованих і вдало пристосованих до звичайних потреб людини, а також досконало гармонізованих зі всіма фактами в природі? Як вони могли знати, як саме увіковічнити всі ці речі в одній будівлі з каменю без єдиного словесного чи ілюстрованого надпису, однак стійкій до всіх спустошень та змін часу, яку можна читати та розуміти до самого кінця?
Люди можуть глузувати, але вони не можуть засміяти цю могутню споруду, ані поглумитися з її кутів, пропорцій, вимірів, природних аналогій та священних співвідношень, наданих їй Творцем. У всій своїй виразистій значимості вони уперто і незламно протистоять усім спробам утаїти їх”.
Голос цього чудового “Свідка” переконливо приводить на розум слова нашого Господа під час пам’ятної події Його [376] тріумфального в’їзду в Єрусалим, коли Він образно представив Себе Ізраїлю як його Цар посеред вигуків натовпу Його учнів, котрі голосно славили Бога за вчинені Ним величні діла, кажучи: “Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім’я! Мир на небесах і слава на висоті!” А коли фарисеї наполягали, щоб Він докорив їм, Він відповів: “Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!” (Лк. 19: 37-40) Так і сьогодні: коли Цар слави дійсно прийшов, і значна більшість Його живих свідків, які визнають Його і мали б голосно радіти, кажучи: “Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господа”, заніміла – дехто від страху бути вигнаним зі синагоги, а дехто через сонливу пасивність або захоплення світськими речами, які тримають їх в незнанні щодо часу нашого відвідання, – саме каміння цієї Великої Піраміди Свідоцтва вигукує голосом, в якому немає невизначеності. Кожний дюйм цієї масивної споруди красномовно проголошує мудрість, силу і благодать нашого Бога.
Міцно управлені в цій масивній кам’яній споруді, поза межами досягання сил природних бур чи безжалісної руки спустошувача, креслення великого Божого плану вистояли протягом чотирьох тисячоліть, готові дати своє свідчення в призначений час, підтверджуючи схожим чином об’явлене, але віками заховане, свідоцтво вірного Слова Пророцтва. Свідчення цього “Свідка Господа в землі Єгипетській”, подібно до писаного Слова, з переконливою і непомильною точністю вказує на остаточне знищення старого ладу в “Безодні” забуття і на славне встановлення нового ладу під правлінням Христа Ісуса, великого Наріжного Каменя вічної будівлі Бога, у відповідності з лініями славного характеру Котрого має будуватися під Ним все гідне вічного існування. Амінь! Нехай прийде Царство Твоє! Нехай буде воля Твоя на землі, як на небі!
Сьогоднішня манна
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 ТравняОтже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти:
R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 ТравняА оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти:
R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 ТравняІ горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти:
R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 ТравняБо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти:
R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 ТравняКоли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти:
R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 ТравняБо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти:
R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 ТравняА страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні
знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти:
R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?