3 Том, 5 Розділ – Час Жнив

Але в той час, як світ під час цілого періоду, буде в повній несвідомості про його характер, однак буде в страсі і боязні щодо наслідків його дивних подій (Ісаї 28:21), мале стадо посвячених Господніх послідовників, які жиють тепер, втішаються більшим просвіченням, чим це було привілеєм кого-небуть з тих, які були їх попередниками, тому що в тому періоді всі проміння пророцьких свідчень дійшли до великого осередку, освічуючи для очей віри Божий план, включаючи його минулий, теперішній і майбутній розвиток.

Від початку (1799) Часу Кінця, Бог приготовував свій посвячений „святий народ”, свою „Святиню”, до великого благословення, яке Він замірив вилляти на них під час тих сорока літ Жнив; і ці благословення с замірені, як особливе приготовлення для їх входу з Христом до повної радости і співнасліддя з Ним, як Його невісти. В точно „означеному часі”, в 1799 р., в кінці 1260 днів, сила Чоловіка Гріха, великого гнобителя Церкви, була зламана, і його власть відібрана. Одним ударом Його міцної руки, Бог там порвав пута Сіону і випустив пригнічених на волю. І наперед вийшла, і дальше виходить кляса „Святині”, „святий народ”, слабий і притомлений, і кульгавий, і майже голий і сліпий, з темної тюрми і бруду, і лиха папської неволі. Бідні душі! вони пробували служити Богові вірно в самій середині страшного полум’я переслідувань, тримаючись Христового хреста тоді, коли майже кожна правда була усунена і стараючись відважно звільнити Божих „Двох Свідків” (Старий і Новий Завіти), які так довго були зв’язані, і які пророкували тільки в веретищах чужих мов.- Об’яв. 11:3

Бог в своій мудрості не пересилював їх великою повеню світла, яке с тепер дароване святим. Він обережно провадив їх, крок за кроком, очищуючи їх насамперед з папських занечищень, які ще дальше прилягали до них. І як Бог в такий спосіб їх притягав, кляса Святині йшла за Ним, бо розпізнала голос Доброго Пастиря в звуках правди, яка викривала старі блуди, аж до 1846 р., який пророчо позначус як дату, коли громада „святого народу”, або Святині, станеться вільною з блудів папства, очищена з брудів і готова замінити нечисті теорії людей, чистими і гарними принципами правди, на яких Господь і Апостоли заснували Церкву. Постепенно їх приведено до місця, де вони могли сподіватись найбільшого благословення, коли сам Господь прийде в жнивах цього віку, їх пильне досліджування Божого Слова і велике бажання знати те, на що навіть Ангели бажали дивитися (1 Пе^ра 1:12), було дуже благословенне, хоча їх бажання не були вповні заспокоєні.

Таким чином члени тої громади вірних були навчені в Слові, були наповнені духом, очищені і більш вповні відлучені від світу, очищені з пихи і через досвід розчаровання 1844 р. стали приведені до більш покірного сполягання на Бога. Провіщене забарення тридцяти літ розвинуло у святих терпеливість, покору і миле підкорення, аж при кінці „1335 днів” (1874, час жнив) вартівники одержали веселу новину і були післані, щоб її проголосити, а саме: „Ось Жених!” і всі з тої кляси, коли це чули і розпізнали його важливість, піднесли свої голоси також, кажучи: „Ось, Жених!” І це післанництво жнив для святих дальше поступає, і буде йти, аж воно досягне всіх посвячених і вірних. Це знання не с для світу, лиш для майбутньої невісти Христа. Наш Господь не с Женихом для жодної іншої кляси. Знання про Його присутність прийде для світу в інший спосіб і в пізнішому часі. Ніхто не є приготований тепер прийняти цю правду, за вийнятком посвячених, кляси Святині. Для „війська” номінальних Християн, як і для світу, це с глупотою; і вони не будуть схильні просліджувати докази виложені в томах тої серії.

Господь не тільки приготовив у такий спосіб серця свого народу і провадив їх дорогою, якої вони не знали, але на цей особливо потрібний час, Він приготовив чудові помічники для досліджування Біблії, так як конкорданції і різні цінні переклади Св. Письма, як також чудові засоби для друковання, видавання і посилання правди почтою; також с велика користь з загального вишколення, так що всі можуть читати і самі досліджувати, і переконуватися для свого вдоволення щодо різних поступових доктрин; і це с в мирних обставинах, так що ніхто не буде їх переслідувати, або страшити, щоб не вживали свої повної свободи сумління, це роблячи.

Після пильного розглянення попередніх розділів цього і попереднього тому (2), думаючий читач завважить, що в той час, як кожне пророцтво часу виконує окреме і відмінне завдання, центральною ціллю їх злучених і гармонійних свідчень було, щоб позначити докладно і точно, прямим, або посередним доказом, або іншим підтверджуючим свідченням, дату другого приходу нашого Господа, і про заложення Його Царства на землі, і також позначити різні стадії і способи його заложення, під час періоду жнив.

Для того, щоб ми могли зрозуміти силу тих різних ліній пророцтва, які відносяться до тих центральних правд, стараймось зібрати їх до осередку і помітити як проміння тих свідчень спільно і гармонійно лучаться, об’являючи виразно цей блаженний факт, не що Господь приходить, не що Він незабаром прийде, але, що Він прийшов, що Він с тепер присутній, духовий цар, закладаючи духову імперію, в жнивах, тобто, в кінці віку Євангелії, який заходить на свитаючий тепер Тисячолітний вік. Ми бачили, що мають прийти „Часи Реституції” – „Часи Відсвіження” (Діян. 3:19); ми бачили також, що Бог Єгова „призначив день (Тисячолітний вік), в якому хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказ всім, із мертвих Його воскресивши” (Діян. 17:31). Ми бачили, що вік Євангелії був часом пробовання, або днем суду для Церкви і що він кінчиться жнивами, і прославленням тих, які мають жити і царювати з Христом тисячу літ – під час судного дня світу, Часів Реституції; і ми також бачили, що царства цього світу під князем цього світу, сатаною, мусять віддати місце для Божого Царства, яке буде під Царем слави. Усі ці великі події мусили чекати аж на другий прихід нашого Господа, Царя, Жениха, Женця, Якого присутність і праця мас це довершити гак, як було провіщено.

Цикль типічного Ювілею вказує на 1874 р., як на дату повороту нашого Господа, і ця дата була так майстерно закрита, що аж до „Часу Кінця” було неможливо її відкрити. І це свідчення було зроблене подвійно сильним через доказ з подвійної точки погляду – Закону і Пророків – ці два є зовсім незалежні один від другого, однак нарівні виразні і переконуючі.

Чудова паралеля Євреського і Євангельського віків навчила нас тої самої правди з додатковими рисами. Другий прихід нашого Господа при кінці, або в жниві віку Євангелії, який стався в осені 1874, доказує, що він с в пункті часу, що є точно паралельна до часу першого приходу, при кінці єврейського віку. (Гляду на Таблицю „Оба Доми Ізраїля” в 2 томі). Як кожна важна риса віку Євангелії с позначена відповідною паралелією в типічному віці, то ми пізнаємо, що цей найбільш помітний випадок научуваний ювілеєм, має свою відповідну паралелю. Присутність нашого Господа, як Жениха, Женця і Царя, є показана в обох віках. Навіть рух дів, що вийшли Його стрічати, їх розчарування і тридцять літне очікування знаходить свою паралелю так в часах, як і обставинах. І паралеля продовжується до повного кінця жнив цього віку- аж до повалення номінальних Християнських царств, дійсних „царств цього світу”, і повного заложоження Царства Божого після 1914 р., коли скінчуться Часи Поган. (Гляди том 2 роз. 4) Це майбутнє горе і повалення, як ми бачили, мас свою паралелю в знищенні Єрусалиму і повнім поваленні єврейської держави 70 р. по Хр. – інша паралеля, відповідаючи в часі, і в обставин.

І знову, ми знаходимо, що другий прихід нашого Господа с вказаний прор. Даниїлом (12:1), однак в такий спосіб немов під покриттям, і не скорше аж випадки провіщені, які мають їх попереджувати, відбулись і перейшли до історії, коли ми прийшли до зрозуміння, що той, закритий під іменем Михаїла, с дійсно той, якого ім’я вказує – Божий представник – „Великий Князь.” Так, ми розпізнали Його: „Князь Угоди”, „Сильний Бог (Володар)”, „Отець Вічности (життєдавець)” (Дан. 11:22; Ісаї 9:6), Який має „станути” з силою і авторитетом, щоб завершити велику реституцію всіх речей і представити вічне життя для померших і вмираючих мільйонів з людства, які стали відкуплені Його власною дорогою кров’ю. І, прослідивши 1335 днів з Дан. 12 роз. аж до їх закінчення при тій самій даті, ми тепер можемо розуміти, чому Ангел, який в такий спосіб вказав на дату, яка відноситься до того, в таких тріюмфуючих словах – „Благословенний той, хто чекає (який є в очікуючім, або пильнуючім стані), і досягне до тисячі трьох сотень тридцяти і п’яти днів!” – 1874 р. по Хр. І щоб ми не забули доглянути, що в нашому численні символічних часів, що є тут нам дані, ми вживаємо того самого ключа даного нам через спосіб, в якому перший прихід був показаний – де символічний день представляв літеральний рік. Отже, в такий спосіб ми пізнали, що це виразно потверджує, що час другого приходу нашого Господа є в 1874 – в жовтні цього року, як це показано в 2 томі роз. 6.

Але це не все. Певні розумні перепони для віри в присутність Христа можуть ще повстати в умах пильних дослідників, і ми бажаємо, щоб вони були усунені. Напр. зовсім властиво хтось може запитати, Як це с, що точна Біблійна Хронологія вказує на жовтень 1872 р., як на початок сьомої тисячі літ, тобто Тисячоліття, а Цикль Ювілею вказує на жовтень 1874 р., як на дату повороту нашого Господа і початок часів реституції?

Ця мнима негармонійність дати другого приходу з початком сьомої тисячі літ здавалась на перший погляд вказувати, що десь у хроногологічнім численні с „там щось не в порядку” і заставляло нас переглянути цю справу знову, але вислід був все такий самий. Однак, коли ми глибше роздумаємо над тим, то це нам доказує, що Бог точно обчислює час і що тут немає вийнятку в Його математичній точності. Слід пам’ятати, що хронологічне числення почалось від створення Адама, і що Адам і Єва жили якийсь час, перш ніж гріх увійшов. Як довго це було, то нам не сказано, але вважаємо, що це могло бути два роки. Перед створенням Єви, Адамові було дозволено жити так довго, коли він зрозумів, що йому брак товариства (1 Мойс. 2:20); він запізнався і дав ім’я всім звірятам; він запізнався з різними деревами і рослинами в Едені. Тоді наступило створення Єви і після того мусив проминути певний час, в якому вони спільно втішались гарним оточенням, перш ніж наступив гріх.

Пригадуючи собі всі ті обставини, ми ледви можемо собі уявити, що час, який тривав у цьому безгрішному стані міг бути коротший від двох літ; і проміжок між закінченням шести тисяча літ і початком часів Реституції провадить до висновку, що проміжок між створенням Адама і поповненням гріха, під час якого Царство Боже представлене в Адамі було в світі, не рахується як частина шести днів злого. Шість тисяч літ, в яких Бог дозволив, щоб зло панувало на світі, перед розпочаттям великого сьомого, або субітної тисячі, або Часів Реституції, датується від часу, коли гріх увійшов у світ. І відколи Часи Реституції почались з жовтнем 1874 р. то це мусить бути кінцем шести тисяча літ панування Гріху; і різниця між тим і датою показаною в хронології від створення Адама, вказує на період часу безгрішного перебування в Едені, який в дійсності належить до царювання справедливости.

Знову те, що з першого погляду могло виглядати суперечністю – що Господь буде присутній при кінці 1874 р., та проте Часи Поган не закінчаться, аж в 1914 р. – є, противно, в повній гармонії з розкриваючимся Божим планом, для приготовлення до Боротьби Великого Дня, і

точно так, як було провіщено Даниїлом (2:44), який сказав, „А за днів тих царів, Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується. Воно потовче й покінчить усі ті інші царства.” Тому це мусить бути так, як ми пізнали: наш Господь мусить бути присутній, і Він мусить випробовувати жиючі члени Його Церкви, мусить їх вивищити, прославити і злучити з собою в силі і авторитеті, які будуть вживані під час Тисячоліття (Об’яв. 5:10; 20:6), і мусить пустити в рух ті чинники і середники, які (хоча несвідомі того) проводитимуть Його накази – і в такий спосіб виконувати свою частину в „боротьбі великого дня Всемогучого Бога” підриваючи і остаточно повалюючи усі теперішні, так звані „Християнські Держави.” Царства цього світу” будуть несвідомі, яка є причина того, навіть тоді, коли будуть ламані через Царство Боже – поки при кінці того „дня гніву” не відчиняться очі їх розуміння так, щоб побачити, що новий вік починається (свитас) і зрозуміти, що Іммануїл взяв велику власть і розпочав своє славне і справедливе царювання.

В той час, коли пророцтва часу вказують і гармонізуються з 1874 р. як датою другої присутности нашого Господа, запевнюючи нас про те з матиматичною точністю, ми є захоплені іншого роду доказом; бо певні особливі знаки, провіщені Господом і Апостолами і Пророками, які мали попередити Його прихід, є тепер виразно розпізнані, що вони дійсно сповнилися. Ми бачимо, що приобіцяний Ілія дійсно прийшов, що його навчання стало відкинене, як було предвіщено, і що з тої причини час великого горя мусить наступити. Предвіщений Чоловік Гріха, Антихрист, також показався і виконав своє довге і жорстоке панування, і що в точно „призначеному часі” (1799) його посілість була відібрана від нього. І як було провіщено, очищення Святині також стало виконане, і в часі підхожім перед 1874 p., щоб „приготовити народ для Господа” – народ очікуючий з запалом Його приходу – так само, як подібна праця перед першим приходом приготовила народ, щоб тоді Його прийняти.

Пізнаємо, що дата 1874 р. с також в гармонії з пророцтвом Даниїла (12:1), яке поміщус другий прихід Михаїла в „Часі Кінця” – тобто, десь між 1799 р. 1 1914 р. -і як причина і провісник часу великого горя. Коли сімдесять п’ять літ цього „Дня Приготовлення” створили відповідні обставини до розпочаття Його великої праці, тоді Господь вийшов на сцену – „тихо”, „без зовнішної появи” – „в подібний спосіб”, як Він відійшов. І останні сорок літ цього „Дня Приготовлення”, шістнадцять літ з яких вже минуло (цей том був писаний в 1890 р.- Ред.) довершить заложення Його Царства в великій силі і славі.

Зосередження пророцтв часу на жнива і справи пов’язані з присутністю Господа і встановленням Царства, краще вириються на умі, через пильне досліджування супровідних діаграм, з яких одна показує паралелі, або відповідності між віком Євангелії і його типом, Єврейським віком, і як різні важні риси в цьому жниві с позначені великими пророцтвами, тоді як інша коротко показує історію світу, що відноситься до Божих типічних і дійсних церков (єврейскої і євангельської) і вказує на пророчі виміри, що відносяться до них.

В такий спосіб всі проміння пророцтв сходяться на цьому „Часі Кінця”, центральною точкою якого с „Жниво” -час присутности нашого Господа і встановлення Його давно приобіцяного Царства. І коли ми беремо під увагу велике значення тих подій, величезні вікові зміни, які вони впроваджують, і велич і характер цього пророцького свідчення, яке їх позначує: і коли ми бачимо, як обережно нас поінформовано в який спосіб Він покажеться, так щоб на шляху нашого розпізнання Його присутности не було каменів ображення для нашої віри, наші серця втішаються невимовною радістю. Свідоцтво дане тепер про другу присутність, є десять разів більше, чим було дане ученикам при першому приході нашого Господа, хоча це було вистарчаючим тоді для „правдивих Ізраїлітів”, які очікували потіхи для Ізраїля.

Через близько дві тисячі літ терплячі, переслідувані, саможертвуючі, посвячені, стурбовано очікували на прихід Господа. Вірний Павло, ревний Петро, люблячий Иоан, відданий Степан, лагідна Марія і мила Марта, довга лінія подібних відважних визнавців правди, рискуючи тортурами і смертю, і терплячих мучеників, і деякі з вірних отців, і матерей, і братів, і сестер в Ізраїлі, які ходили покірно з Богом в менш бурхливих часах, не встидалися і не боялися визнати Христа і нести Його наругу, ні бути спільниками тих, яких зневажали задля правди (Євр. 10:33) – ці, після ведення доброї боротьби віри, зложили свою зброю, щоб очікувати їх приобіцяної нагороди при появі Господа.- 2 Тим. 4:8.

І тепер Він прийшов! Господь є дійсно присутній! І час е близький для заложення Його Царства, і для вивищення і прославлення Його вірної невісти, або молодої. Дні очікування на Його прихід належуть до минувшини, і давно провіщені блаженства для очікуючих, є наші. Для очей віри, Він є об’явлений через пророчий світильник (2 Пет. 1:19); занім жниво вповні закінчиться. („Кінець” жнив правдоподібно буде включати спалення кукілю). Віра, і теперішня радість з віри, буде замінена негайною радістю повного здійснення наших надій, коли ці, зараховані за вірних, стануть подібними до Нього і будуть бачити Його таким, як Він с, лицем до лиця.

Як є показано в притчі (Мат. 25:14-30), що першу річ, яку Господь зробив при свойому приході, було скликання своїх слуг і з ними розчислитися. У розчисленні з слугами, які вірно вживали свої таланти, стараючись знати і чинити Божу волю, то притча показує, що кожний, так скоро як став провірений, випробуваний, міг „увійти до радости свого Господа”, перш ніж він дістає приобіцяну посілість. Ми тепер бачимо, що ця притча здійснюється, і це перед тим, перш ніж наша участь в царюванні розпічнеться. Навіть перед тим як вороги є поконані, кожному вірному с дозволено одержати виразний вид надходячого Царства і слави, і великої праці світаючого Тисячолітнього дня; і цей славний вид великої реституції, який буде внедовзі здійснений для людства через Христа і Його прославлену Церкву, с тою радістю в Господі, в якій ім дозволено участвувати.

Коли ми так стоїмо, немов на горі Пізга, і дивимося на велику панораму перед нами, наші серця тішаться задля великого плану Господа і с наповнені невимовною радістю, і хоча ми розуміємо, що Церква є ще дальше в пустині її пониження, що ще не прийшла година її дійсного тріумфу, однак, бачучи докази його скорого наближення, і розпізнаючи вже вірою присутність Жениха, ми підносимо наші голови і радуємося, знаючи, що наше визволення наближується. О, яку повноту благословення і причину до радости і вдячности ця правда містить в собі! Дійсно, Господь вложив у наші уста нову пісню. Це є той великим і славний спів, перші рядки якого були співані Ангельським хором при народженні дитини Ісуса – „Ось благовіщу вам велику радість, яка буде для всіх людей.” Дякувати Богові, що цей гармонійни тон внедовзі наповнить небо і землю вічною мелодією, в той час як благословенна праця спасення – реституції – яку Він прийшов здійснити, поступає до її славного завершення.

ЖНИВО ГОСПОДА – (пісня 123)

На своє жниво кличе нас Спас, Послушні будьмо на Його глас; В жниві зайняті все бути нам, Зібрати каміння в Божий Храм. II: Вже час настав на жниво :ІІ

Приспів:

Обіжнім ниву, зберім колос ввесь, Бо на Царство Боже час настав днесь. Правда, як серп, жне всо ниву – світ. Збирає пшеницю, кукіль геть палить.

На жниво своє кличе Спас нас, Дожніть останнє, поки ще час, Нагороду дасть Бог тим, що жнуть, І на престол з Ісусом засядуть. II: Ах! Як любо буде там! :ІІ

Жнім поки день ще, зближаєсь ніч, З слугами робить вже перелік; Над світом зависнув Божий гнів, Спас з’оре серця на будучий сів. II: По тім Бог царство введе. :ІІ