РОЗДІЛ 10
ХРЕЩЕННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
Увесь Християнський народ має одне вирозуміння відносно цього, що Новий Завіт навчає про хрещення, хоча тут є велика різниця і замішання відносно його способу і значення.
Велике відступлення від віри, натякуване Апостолами в Новому Завіті, осягнуло такий поступ в другім століттю, що дуже забобонні погляди відносно хрещення зайняли в цьому часі контролю в номінальній церкві. Почалось вважати, що хрещення водою не тільки припроваджує особу до спільноти з Богом через змазання минувших гріхів, але також приносить цій особі певні ласки і чесноти від Бога як членові Церкви Христа, яких не було б можна дістати в інший спосіб. Тому, в цьому ранньому дні, віруючі не тільки старались, щоб самі охрестились, але, щоб охрестити своїх дітей, а тому що немовля не могло вірити, ані прийняти для себе обітниць угоди, то зроблено постанову, через яку якісь інші, а не родичі, могли статись поручителями для таких дітей – духовими родичами. Вони урочисто^обіцяли, що діти будуть вірити в Господа і поступати Його дорогою, і зобов’язались доглядати їх релігійне вишколення. їх називано хресними отцями і хресними мамами.
Так Вчителі як і ті, що вчились в цьому часі, поступали скоро до формалізму і витворення символів та їх значення. Побудовано в третім століттю особливі хрестильниці коло церков; вони складались з приватної кімнати, яка була долучена з верандою на зовні, а ця була відчинена для публики, в присутності якої складано слюби, після чого одиниця була охрещена приватне в хрестильниці. Уповажнений священик екзорцизував кандидата, виганяв з нього біса, дмухаючи три рази в лице, що вказувало на Отця, Сина і Духа Святого. Вода, в якій хрещення відбулося була посвячена, через особливо випрацювану формулу; з води також виганялось бісів. З кандидата знято одіж, показуючи на повне скинення старого чоловіка і він став охрещений три рази, раз в ім’я Отця, раз в ім’я Сина і раз в ім’я Святого Духа. Це все було зроблене осторонь Церкви, показуючи, що кандидат ще не був членом Церкви і не міг бути її членом, поки не став впроваджений через хрещення. Після служби хрещення кандидат на члена Церкви носив білу одіж аж до слідуючої неділі. Ця віддільність хрещення поза Церквою стала пізніше знесена і хрестильниці були побудовані в церквах.
Римські і грецькі католики вдержують дальше в великій мірі складні церемонії третього століття з певними змінами відповідними до наших часів. Оце ці церемонії, хотяй не всі загально виконувані, римської Церкви:
(1) Дитя тримається поза церквою, на знак дійсного відлучення від неба, яке є зображене через церкву.
(2) Священик дмухає три рази в лице дитини, позначуючи тим що диявол може бути усунений тільки через Святого Духа.
(3) Виконується знак хреста на чолі і на грудях дитини.
(4) Священик після єкзорцизації соли вкладає її в уста дитини, вказуючи тим, що мудрість буде стерегти його перед зіпсуттям.
(5) Дитина є екзорцизована (виганяється злого духа з неї).
(6) Священик доторкається слиною його уст і вух і висказує слово „еффата”.
(7) Дитя є розібране на знак скинення старого чоловіка.
(8) Воно є представлене через хресних родичів, які зображують церкву.
(9) Робиться відречення диявола і його чинів.
(10) Воно є помазане олієм.
(11) Робиться визнання віри.
(12) Його питають, чи воно бажає бути охрещене.
(13) Дається йому ім’я якогось святого, який має бути для нього опікуном і взором.
(14) Воно є занурене три рази в воді, або три рази ллється воду на його голову.
(15) Воно одержує поцілунок миру.
(16) Воно є помазане на голові, щоб тим показати, що через це хрещення стається царем і священиком.
(17) Воно одержує засвічену свічку, на знак, що стається дитиною світла.
(18) Є завинене в білу шату на знак чистоти через хрещення.- Згідно з римо-католицьким катехізмом стр.252.
Таке змінене хрещення тривало понад 1200 літ в різних сектанських організаціях. Там, безсумніву, були деякі з Божого народу, які бачили цю справу в дещо яснішому світлі, але можемосказати, що таких було дуже мало, і що про них і про їх віддмінний погляд немає жодних записів, які дійшли б до нас через сторінки історії. Тому це не дивно, що Протестанти 15 і 16 віків, діставши в спадщині ці традиції і їх практику, були в великій мірі під їх впливом, і що хотяй відкинули багато цих зовнішних церемоній, мимо того задержали подібні загальні погляди і звичаї. Навіть сьогодні є деякі інтелігентні люди, які побоюються про долю їх померших дітей, які не були хрещені в дитинстві, бо (як деякі думають) може вони не одержали прощення гріхів і не були членами Церкви. В зв’язку з тим забабоном бачимо, що велике старання є в цих всіх деномінаціях держати усю силу, авторитет і привілеї в руках священиків, чи міністрів, а нічого в руках мирян (світських людей), та помимо того, це є загально визнаним, що в наглому випадку, коли думається, що дитина може померти, і коли нема священика, кожна особа може виконати обряд хрещення, тому що не можна ризикувати відносно вічної долї дитини. Привілей мирян в таких обставинах є виразно признаний навіть в римській і грецькій церкві. В Англії за часу Едварда 6 в Англійській Церквці був наказ такий, „Пастори і куратори нехай часто напоминають людей, що коли нема великої причини, то нехай вони не хрестять своїх дітей в своїх домах, лиш тоді, коли будуть до того змушені великою конечністю.”.
З римо-католицького катехізму 248 ст., цитуємо таке пояснення:
„Першим і найбільш важним сакраментом (тайною) є хрещення, тому що перед хрещенням жодний інший сакрамент не може бути одержаний і тому, що без хрещення, ніхто не може бути спасенний. В хрещенню оригінальний гріх і всі гріхи до цього часу є прощені; Також тимчасова і вічна кара є дарована через хрещення. В хрещенню ми не тільки є очищені з усіх гріхів, але є також перемінені в духовий спосіб, стасмось святими, дітьми Божими і спадкоємцями неба”.
Лютеранська церква держиться подібної заяви про цей предмет.
Церква в Англії, хоча з дещо відмінною церемонією, прив’язує це саме значення до хрещення немовлят. Слідуючий витяг з книжки Загальної Молитви показе це:
„Освяти цю воду для містичного обмиття гріха, і даруй, щоб це дитя, що має бути тепер охрещене, могло одержати повноту Твоєї ласки і завжди перебувало в числі Твоїх вірних і вибраних дітей.”
„Ми принимаємо це дитя до громади Христового стада і позначусмо його знаком Хреста.”
„Бачучи, дорогі брати, що це дитя є відроджене і вщеплене до тіла Христової Церкви, віддаймо хвалу Найвищому Богу за ці добродійства.”
„Ми віддаємо Тобі сердечну подяку, наймилосерніший Отче, що Тобі подобалось відродити це немовля Твоїм Святим Духом.”
Погляд Пресвітеріянів є більше поміркованим. Вестмінсерське Визнання, Apr. 28, говорить: „Хрещення є сакраментом (тайною)… знаком і запечатанням угоди ласки, Його вщепленням до Христа, відродженням і прощенням гріхів, тощо. Воно стосується до дітей, яких родичі, одно або обоє, є Християнами, але не до інших немовлят.” Там додається „Хоча було б великим гріхом погорджувати ним, або занедбувати його, проте ласка і спасення не є так невідлучно пов’язані з ним, так що ніхто не міг бути спасенний без нього, або що всі, які є охрещені є безсумніву відроджені,”
Прив’язуючи меншу важливість до хрещення, правила Пресвітеріян не дозволяють нікому, лиш своїм міністрам (священикам), і через тих міністрів підкреслюють, що хрещення є важним. Видно, що не багато з них знає про те, що самі повище сказали, що хрещення не забезпечує спасення, тому що бояться наслідків того, коли їх дитина помре неохрещеною.
Методисти і Епископальна церква в Америці принимають також цей більш поміркований погляд про конечність хрещення дітей.
За ілюстрацію до цієї справи нехай послужить нам певний анекдот сказаний одним доктором, якого покликано до вмираючої дитини. Він прийшов лиш хвилинку скорше перед міністром, по якого післано в той сам час. Коли стало знаним, що доктор не міг нічого більше зробити для дитини, він відступив на сторону, і тоді міністер скоро взяв миску води покропив кількома кроплями лице дитини, кажучи, „я хрещу тебе в ім’я Отця і Сина, і Духа Святого.” Кілька хвилин після цього дитя померло і коли доктор і міністер полишили дім, то перший сказав до другого „Ви прибули якраз на час; дві хвилині пізніше, і ви прийшли б запізно. Чи можу запитати Вас, які черевики носите? Гамаші (черевики без шнурівок), відповів міністер. О яке щастя, сказав доктор. Коли б Ви носили черевики з шнурівками, то не прийшли б на час, і подумаймо собі, яким нещастям це
було б для дитини? Дійсно, багато з більш освічених Християн, заперечили б таким забобонним думкам, що Бог віддав би нехрещене дитя демонам, щоб його вічно мучити, або чинити шось такого, що було б злим для нього. Все ж таки, багато з тих людей є затурбовані, коли в якийсь спосіб їх діти померли без цього хрещення. І деякі з неписьменних напевно більше вірють в конечність цього обряду і мають більший страх, бо не знають що станеться, коли їх дитина помре неохрещена – таким сильним є вплив ложного навчання, яке прийшло до нас століттями з Темних Віків.
Докази, що ці мильні погляди про характер, конечність і наслідки хрещення повстали вже в другім століттю, можна знайти В Гаґенбаха Історії про Доктрини 72. Пізніше і в часі Константина і попертий Тертуліяном (Про Хрещення ст,18) повстав погляд, що тому, що хрещення, маючи таку магічну силу очистити з минувших, але не з пізніших гріхів, воно повинно бути відложене, аж майже до часу близько перед смертю. Ще пізніше „останнє помазання” сталось заспокоєнням для вмираючого і були пороблені старання, щоб дістати всіх до церкви так скоро як це е можливим. Це був „Св. Августин”, який приспішив цю доктрину. „Нема спасення поза церквою” і наслідком цього повстала наука, що немовля буде страчене, хіба що стане членом церкви. Дух церковництва від самого початку був такий, щоб усувати все, що є на перешкоді побільшенню його впливу і числа. Характер і уряд нашого Творця стали в той спосіб сплямлені, а свідчення Його Слова стало позбавлене свої сили, а правдиве Християнство, „пшениця”, ушкоджене через ці плодючі зерна „кукілю” засіяні противником.
ХРЕЩЕННЯ НЕМОВЛЯТ ВІДКИНЕНЕ ДЕЯКИМИ
Однак ці, які визнають, що хрещення є накинене віруючим і що одна особа не може ручитися за другу, відкидають таке хрещення і кажуть, що це не має нічого спільного з Св. Письмом. Та більше цього, ці самі люди загально вважають, що хрещення встановлене Господом і Апостолами нічого не встановило, лиш занурення в воді. Вони звертають увагу на факт, що грецьке слово, baptize, має значення занурення, покриття, або заглиблювання, або зробити вповні мокрим і що зовсім інше слово в грецкій мові є вживане на означення покроплення, або поливання. Ці віруючі в занурення в воді загально практикують лиш одно занурення взад, в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, хоча деякі виконюють це три рази лицем вперед, раз в ім’я Отця, раз в ім’я Сина і раз в ім’я Святого Духа. Вони це пояснюють тим, що коли Ісус вмирав то схилив голову наперед і так помер і тому Його послідовники повинні хреститися на подобіє Його смерти, лицем вперед. Тим Християнам не прийде на думку, що Ісус не був похований лицем в низ і що ні Отець, ні Св. Дух не померли і не були поховані взагалі і тому таке символізування є зовсім непослідовним, і що значення слів „в ім’я Отця і Сина і Святого Духа”, в дійсності означає – з авторитету Отця і Сина і Святого Духа – що Отець і Син і Св. Дух співдіють з повелінням Хрещення віруючих.
З тих, які практикують одне занурення головою взад, є дві великі деномінації, а саме, Баптисти і Учні, які помимо того виконюють цю чинність з дуже відмінним поняттям відносно його значення та наслідку. Ці Учні, які називають себе Християни, мають погляд, що хрещення (занурення в воді) є для прощення гріхів і що ті, які не були охрещені в воді, є ще в їх гріхах, „дітьми гніву”. Така думка про цей предмет відлучує великі маси людства, за вийнятком немовлят, (яких оригінальний гріх вони ігнорують) і навіть всіх тих, що називаються Християнами майже з усіх деномінацій -Методистів, Пресвітеріянів, Лютеранів, Конґреціоналістів, Епископалістів, Римо Католиків, Греко Католиків і т.д. . всі вони були б позначені як грішники, неоправдані перед Богом і через те виставлені на гнів Божий, а цей гнів, як майже всі розуміють, включаючи самих Учнів, означає вічні муки. Це с тверда позиція, яку вони зайняли не тільки відносно світу, але відносно маси Християнства, і ми не дивуємось, що вони звичайно уникають говорити про це питання такими скрайними висловами, хоча думають, що це є логічне. Ми не можемо цього прийняти як правильний погляд на хрещення – для нас цей погляд не є ні біблійним, ні розумним. Ми не віримо, що наш Господь зробив вічне добро нашого роду залежним від знання і послуху до якоїнебудь з таких інституцій. Все ж таки, наші приятелі „Учні” закріпили себе певними стихами Писання, яких не можна недоглянути. Напр. проповідування Йоана до жидів про покуту і прощення гріхів; проповідування Апостолів в П’ятидесятниці до жидів, щоб повірили і охрестились на прощення їх гріхів, щоб кликати ім’я Господа, щоб обмити свої гріхи (Мат.3:6; Йоана 4:1,2; Діян.2:38,41). Над цими стихами ми будемо застанавлятись у властивім часі, щоб пізнати чому і як вони відносяться лиш до жидів, а не до поган, і що коли певні погани в церкві з Ефезу сказали, що вони були охрещені Йоановим хрещенням – на покутовання і відпущення гріхів – то Ап. Павло наказав, щоб вони були знова охрещені в ім’я Господа Ісуса.- Діян. 19:3-5.
Наші приятелі Баптисти, хотяй не менше наполегливі в своїм навчанню про занурення в воді як одиноке хрещення, висувають зовсім інше твердження щодо його наслідків. Вони заперечують, що це є для відпущення гріхів, яке, як вони говорять, можна одержати лише через віру в Ісуса Христа, Відкупителя. Однак, вони твердять, що хрещення є дверми до Церкви, і що лиш ті, які є охрещені, дійсно входять до Церкви, а інші не повинні сподіватися, і вони не повинні дістати привілеїв і благословення, що належуть до Церкви, ні в теперішнім, ні в майбутнім життю. В гармонії з цією думкою Баптисти не допускають до Господнього Стола нікого неохрещеного в воді, кажучи, що Господній Стіл не є для світу, лиш тільки для Церкви, і що ніхто не є в Церкві, лиш ті, які перейшли через двері хрещення. Деякі Баптиські церкви, які в останніх роках пом’ягшили це правило, зробили це всупереч їх теорії. Як ілюстрацію цього, цитуємо з недавної статті Дж.Т.Ллойда з журналу Релігійний Геральд, він пише:
„Християнське хрещення є зануренням віруючого в воді в ім’я Отця і Сина і Св. Духа – хрещення не є нічим іншим. Церкви Баптистів є тільки самі Християнськими церквами, що існують. Ті, що хрестять дітей, не мають права до Господньої Вечері. Коли вони беруть участь в Господній Вечері, то беруть недостойно і їдять, і п’ють осуд для себе.”
Якщо теорія Баптистів с правдивою, то всі члени інших деномінацій, що називаються Християнами, а які не були занурені в воді, зводили себе, коли думали, що хотяй в певному значенню вони належуть до Христової Церкви. Бо якщо, як говорять Баптисти, занурення є дверми до Церкви, то кожний незанурений не належить до Церкви Христа. Ми не дивуємось, що приятелі Баптисти, а особливо ці на вищому рівні серця і розуму, не дуже говорять публично про такі заключення їх віри. Коли б так чинили, то стягнули б на себе обурення і зневагу багатьох людей, яких вони зобов’язані шанувати як Християн, помимо їх противної теорії. Але, що це означало б, коли би ця теорія Баптистів була правдивою? Відповідаємо, що згідно з усіма відмінними віруваннями Християнства це означало б, що лиш занурені в воді особи можуть напевно бути спасенні, і що всі інші з усіх деномінацій, і з цілого світу, який є поза цими деномінаціями, були б страчені – бо чи ж це не є теорією всіх деномінацій, що лиш Церква буде спасенна і що всі інші спішуть до знищення, або до вічних мук, або до якоїсь іншої жахливої майбутності – бо така доля є їм призначена після смерти.
Ми є зобов’язані відійти від усіх цих вищезгаданих людських теорій, яких блуд і непослідовність є виразно показані. Сама заява і твердження про них негайно переконює інтелігентні і незабобонні уми, що вони є блудні. Ми не можемо признати, що деномінація так Учнів, як і Баптистів, становить Церкву Бога живого, яких імена е записані на небесах, включаючи їх усіх занурених членів, а виключаючи усіх інших незанурених з усіх інших деномінацій. Ми не можемо признати, що коли Син Чоловічий сіяв на полі добре насіння Євангелії, що уся „пшениця” була поміщена під баптиською загородою, а ввесь „кукіль” знаходився назовні. І ми також не можемо признати, щоб уся „пшениця” і увесь „кукіль” знаходитись між зануреними в воді, так що усі інші деномінації були б виключені з притчи Господа про „пшеницю і кукіль” (Мат. 13). Ми заявляємо, що всі ці суперечні теорії є блудні, непризнані Богом. Ми заявляємо, що всі секти і деномінації є противні до Божої установи – одна Голова, одне Тіло, одна Віра, одне Хрещення. Ми не говоримо, що, Церква Христа, Нове Створіння, має дуже багато членів, але признаємо, що це є „мале стадо”.
Ми мусимо включити наших приятелів Баптистів і приятелів Учнів з нашими приятелями Пресвітеріянами, Методистами, Лютеранами, Римо Католиками та іншими, як частину загального Християнства, яке Писання називає „Вавилоном”. Син Чоловічий і Його вірні послідовники засіяли добре насіння, яке принесло овоч в Християнстві, яке можна вважати як пшеничне поле цього віку Євангелії. Противник засіяв „кукіль” так успішно, що „пшениця” стала заглушена, і в певному значенню поле може бути більше назване полем кукілю, чим полем пшениці. Але тепер, нарешті, згідно з обітницею Господа, настав час „жнив” цього віку Євангелії і Він посилає женців, щоб зібрали Його „пшеницю” – кожне її зерно – до своєї клуні; і показується, що Він знаходить ці зерна правдивої пшениці, не всі між Баптистами чи Учнями, але також між Методистами, Лютеранами, Пресвітеріянами, Римо і Греко Католиками і іншими деномінаціями. Це також є в гармонії з тим, що післанництво розійшлося до Господнього народу всюди через цілий Вавилон: „Упав, упав Вавилон (Божий осуд став виданий на цю систему, вона є відкинена від Господа)… вийди з неї народи мій, щоб не мати вам спілки в гріхах її і щоб не прийняли її кари”.- Об’яв.18:2,4.
Коли це є правдою, то стає очевидним, що Учні і Баптисти, як також інші, зробили велику помилку відносно того, чим вдійсності є хрещення і відносно того, які воно приносить благословення і привілеї. Ми вкоротці зробили перегляд цілоі справи аж до теперішнього часу в тій цілі, щоб цим виказати всім, що там є щось дуже невластиве, що е велика помилка в цих різних теоріях відносно хрещення, і що ми всі повинні з повагою і з побожністю відвернутись від людських теорій, і звернутись до Слова Божого, до наук Його надхнених Апостолів відносно цього предмету, який є важним і який є Божою установою. Лиш тоді, коли ми добре бачимо замішання в цих різних теоріях Християнства, ми є приготовані оцінювати чіткість і простоту Божого повідомлення відносно цього предмету.
СВІДЧЕННЯ СВ.ПИСАННЯ ПРО ХРЕЩЕННЯ
В жидівських ритуалах (звичаях) були різні формули щодо чищення начиння і миття, і скроплювання нечистих осіб тощо, але нічого про хрещення (баптізо, занурення), таке як Йоан^ проповідував при кінці жидівського віку. Хрещення Йоана було тільки для жидів, які вже були визнані як типічно очищені через жертви Дня Поєднання. Для них Йоанове хрещення символізувало покаяння за визнані гріхи, переступи Угоди Закону, і типічне очищення з них – поворот до стану праведносте серця, або бажання. Таким чином жиди, каючись за гріхи і символічно обмиті і очищені, вважалися як привернені до стану гармонії з Богом, якою скорше втішались під Угодою Закону. Ціллю научування і хрещення Йоана було для приготовлення народу до Царства Божого і до об’явлення Месії, про яке Йоан говорив, що скоро настане і для якого була потреба, щоб люди були приготовані, щоб були в відповіднім стані серця, щоб одержати приналежні благословення. Кожний жид під Угодою Закону був зарахований у члени дому Мойсея, „вони всі в Мойсея хрестились у хмарі та в морі” (1Мойс.10:2). Дім Мойсея був домом слуг, так як написано, „Мойсей був вірний у всьому дому своїм” (Жид.3:5). Згідно з Божою постановою, кожний хто буде вірний як член типічного Ізраїля, або дому слуг під Мойсесм, посередником топічної Угоди Закону, був би в такому стані і готовості серця, що коли позаобразовий Мойсей, тобто Месія, Христос, появиться, то вони будуть готові прийняти Його як позаобразового Мойсея. Як вони були хрещені в Мойсея, в морі і хмарі, то прийняття Христа місто Мойсея вказувало б, що вони були в Христі як члени Його тіла, і під Ним як їх головою, і через сполуку з Ним, слугами Нової Угоди, якої повний, прославлений Христос, Голова і Тіло, буде Посередником.
Тому Йоан не хрестив своїх віруючих в Христа, лиш тільки до покаяння, припроваджуючи їх назад до стану спільноти з Мойсеєм, в якім то стані, як природне галуззя оливного дерева (Рим.11:16-21), вони не потребують вщеплення до Христа, тому що Христос займе для них місце Мойсея, який через певний час представляв Христа. Отже пам’ятаймо також, що цей названий „хрест Йоана”, який мав бути до покути і відпущення гріхів, і „обмиттям гріхів”, не відносився до нікого іншого, лиш до жидів -тому що погане, не будучи охрещені в Мойсея, і, не будучи з типічного дому слуг в жодному часі, не могли через покуту за гріхи прийти назад до стану, якого ніколи не занимали. Погане, які повірили в Христа, мусять бути припроваджені до Його дому синів в інший спосіб. Вони, як Апостол пояснює, були дикими оливними галузками, „з природи дітьми гніву”, відлучені і відчужені від спільноти Ізраїля. Жодна міра покути і реформи не зробить тих чужинців членами типічного дому слуг, до яких одиноко приходять привілеї переходу, через віру в Христа, від дому слуг до позаобразового дому синів. Якщо інші хочуть статися галузками в оливнім дереві (Христі), корінем якого була обітниця Авраама (Гал.3:16,29), вони мусять бути вщеплені на місця, що стали порожні через відломання „природних галузок” оригінального оливного дерева – дому слуг, яких серця не були у властивім стані до прийняття Месії, і які через те не могли бути прийняті Ним як члени Його дому синів. „До своїх прийшов (до дому Ізраїля), та свої не прийняли Його, але тим, що прийняли Його, дав право (привілей) дітьми Божими зватися, всім тим, що вірять в ім’я Його, які не з крови, ані від хотіння тілесне, ані з волі людини, а від Бога народились (стали сплоджені)” – і які в той спосіб стались членами Нового Створіння – духово.- Йоана 1:11-13.
Типічний Ізраїль залишив Єгипет (що зображує світ) і пішли за Мойсесм, і коли вони прийшли до великої проби коло Червоного Моря, яке могло бути для них знищенням, але через Божу інтервенцію через Мойсея, вони всі були типічно охрещені в Мойсееві, у хмарі та в морі – море по обох сторонах, а хмара над ними – і сталися його домом, або родиною, зображені ним як їх головою. Коли вийшли з моря то віддались Мойсееві, обіцюючи йти за ним і його слухати. Пізніше вони були більше зобов’язані для нього як Посередника Угоди Закону при Горі Синай і всі їх надії були зв’язані з ним, який заявив, „Пророка з посеред тебе, з братів твоїх, такого як я, поставить тобі Господь, Бог твій, Його будете слухати” (5Мойс.18:15; Діян.3:22). Для кожного „дійсного Ізраїліти”, так посвяченого і зв’язаного з Мойсеєм аж до смерти, і з усіма їх надіями життя, що були закріплені в нім, то для них це було малим кроком перейти і прийняти Христа замість нього (Мойсея), як Його позаобразу і до зрозуміння, що їх зобов’язання під Угодою Закону стали перенесені через Божу постанову до Христа, Який стався запорукою Нової Угоди, якій вони віддались служити.- 2Кор.З:6.
З поганами справа була зовсім відмінна і їх прийняття Христа мало правильно означати прийняття цього всього, що було приречене жидами Мойсееві і пізніше перенесене до Христа. Тому нас не здивує, коли знайдемо в навчанню Св. Писма багато ширше і глибше значення хрещення пристосованого до тих віруючих, які не були жидами, не були під Законом, ні під Мойсеем і тому не були перенесені від Мойсея до Христа. Для них хрещення означало радикальну зміну, яка є зображена в словах Апостола Павла (Рим.И) через прищеплення дикої оливної галузки до доброго оливного дерева. Це означало повну переміну.
ХРЕЩЕННЯ В СМЕРТЬ ХРИСТА
„Чи ви не ^знаєте, що ми всі, які хрестились в Христа Ісуса, у смерть Його хрестились?
„Тому ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес з мертвих славою Отця, так щоб і ми ходили в новості життя.
„Бо коли ми з’єднались подобою Його смерти, то з’єднаємось і подобою воскресення.” – Рим.6:3-5.
Ми, які з природи є поганами, не можемо чинити нічого кращого, чим прийняти це повне пояснення правдивого хрещення, що було звернене Ап. Павлом до віруючих в Римі – багато, якщо не всі з них, були поганами, з природи „дітьми гніву”. Тут в трьох стихах Апостол дуже в подробицях пояснює предмет хрещення, що відноситься до нас. Ці стихи є загально вживані, щоб потверджувати різні доктрини про хрещення, але цитовані особливо нашими братами, які визнають, що хрещення означає занурення в воді. Однак треба пильно звернути увагу на те, що Апостол тут не подає ні одного слова відносно хрещення водою. Хрещення водою є лиш символом, або образом дійсного хрещення, і Апостол в цих стихах пояснює з різних точок, правдиве, основне хрещення, без якого нікого не можна вважати за члена тіла, або Церкви Христової, в той час як усі, які одержали це хрещення, без огляду яке мають імено, або звідки є і якого кольору чи статі, мають бути зараховані як члени Церкви, члени Нового Створіння. Апостол звертається до тих, які є вже членами Христа. він говорить, „Хиба не знаєте, що всі ми, які у Ісуса Христа охрестились” – ми тут затримаємось, щоб звернути увагу, що він не каже, Що всі ми, які були скроплені водою, або, які були занурені в воді, але „Всі ми, які у Христа Ісуса охрестились (занурились)” Що це означає бути охрещеним в Ісусі Христі? Він тут напевно продовжує цю саму думку, яку розбирає^в 1Кор.12:27 „Ви тіло Христове і кожний зосібна є член Його тіла”. Як ми входимо до тіла Христа? Апостол відповідає, що ми є охрещені в нього, і тому є тепер почислені як члени нашого Господа, членами під Ним як нашої Голови, членами Церкви, яка є Його тілом.
Але стараймось досліджувати особливо, яким був процес, через який ми прийшли до членства в Христі Ісусі? На це питання Апостол відповідає в слідуючім вислові, „всі ми, які в Ісуса Христа охрестились, в смерть Його охрестились”. Тут немає жодного слова, що ми були охрещені в Нім через схрещення в воді. Зовсім ні. Отже як очевидним це є, що коли б ми були охрещені тисячу разів в воді, то це не привело б нас до членства в тілі Христа. Але принимаючи заяву Апостола, ми розумієм, що наша сполука з Христом, наше членство в Його Церкві, імена яких є записані в небі, рахується від часу, коли ми були охрещені в Його смерть. Але коли і як ми стали охрещені в Його смерть? Ми відповідаємо, що це хрещення в смерть з Господом, це опановання, або погребання себе, нашого тіла, вислідом якого було те, що Він включує нас до членства свого тіла, як Нові Створіння, відбулося тоді, коли ми вповні віддали нашу волю Йому – посвячуючи наше все, щоб іти в Його сліди і слухати Його аж до смерти.
Воля представляє цілу особу і все, що він має. Воля має контролю над тілом, руками, ногами, очима, устами і розумом. Вона також має контролю над нашими грішми, нашим майном, нашим часом, нашими талантами та впливами. Немає жодної вартісної речі, які ми маємо, які не підлягають контролі нашої волі; тому коли ми піддаємо нашу волю Христові, або як Писання часом говорить „наше серце”, то ми віддаємо Йому наше все, і це погребання нашої людської волі у волю Христа, є нашою смертю як людських істот, 'Би ж бо вмерли, і життя ваше сховане з Христом в Бозі” (Кол.3:3). Ця смерть, це погребання, є нашим хрещенням в Його смерть. Тому, з Божого становища, ми не маємо числити себе як людські істоти, людської природи, з землі земними, що мають земні цілі, стремління надії тощо, але як Нові Створіння в Христі Ісусі.
Скоро після цього погребання, або занурення нашої волі у волю Христа, слідує сплодження до нового життя -нової природи. Як наш Господь посвятив свою людську природу аж до смерти, щоб чинити волю Отця, та проте не залишився в смерті, але був піднесений з смерти до нової природи, так і ми, які в цей спосіб через посвячення стаємось „мертвими в Нім”, беручи участь в Його посвяченню, не є полишені в стані смерти, але можемо негайно піднестись вірою до зрозуміння нашого споріднення з Господом як Нові Створіння. Тож Апостол говорить, „Ви ж не в тілі, а в Дусі, якщо дух Божий живе в вас” (Рим.8:9). Для світу це все є „закритою таємницею”. Люди в світі не оцінюють нашого оправдання вірою перед лицем Отця, але вважають нас так як інших людей, які ще є в гріхах. Подібно, вони не бачуть причини, чому ми повинні жертвувати, або посвячувати нашу волю для Господа – бути мертвими як людські істоти, щоб могли мати участь з Ним як Нові Створіння. Вони також не бачуть нашого посвячення і його прийняття, ані не оцінюють нашого образового воскресення до нового життя, нових надій, нових амбіцій, нового споріднення з Богом через Христа. Ми дійсно віримо, що вони можуть бачити певні овочі в нашому житті, але не можемо сподіватися, що ці овочі будуть їм виглядати добрими і мудрими, і корисними під теперішними обставинами. „Світ не знає нас (як Нових Створінь) бо і Його не пізнав.”- ІЙоана 3:1. У всьому цьому віруючі наслідують Ісуса – взявши свій хрест, щоб іти слідом за Ним. Будучи святим, непорочним і відлученим від грішників, Ісус не потребував ждати за якоюсь жертвою за гріхи, тому що Він „не знав гріха”, але негайно, дійшовши до повного мужеського віку згідно з Законом (тридцять літ), Він поспішив учинити повне посвячення себе самого, повне жертвування усіх Його земних справ, надій, амбіцій і стремлінь – щоб Він міг чинити волю Божу; Почуття Його серця, коли Він прийшов до Йоана в Йордані, було так виражене пророком, „Ось я йду – у звої книги написано про мене – чинити волю Твою, Боже, це моя радість і Закон Твій є у мойому серці” (Пс.40:7,8; Жид. 10:7). В такий спосіб наш Господь посвятив себе чинити волю Отця і Він розумів, що Його зовнішнє хрещення символізувало віддання Його земного життя і природи, вже зануреної і погребаної під волю Отця – аж до смерти. Його водяне хрещення було лиш символічним представленням занурення і погребання Його волі, яке це попередило. З цієї точки погляду Хрещення мало для Нього повне значення, хоча не для Йоана, який дуже дивувався, що Той, Який не знав гріха, повинен бути охрещеним, тому що хрещення Йоана було хрещенням лиш для переступників Божого Закону – для відпущення гріхів.
Ніхто під цей час, лиш наш Господь розумів вповні, чому „так було потрібно” для Нього виповнити всяку праведність. Ніхто, лиш Він розумів, що хоча таке хрещення (образове очищення з гріхів) не було потрібне для Нього, бо Він не був грішником, однак було потрібно для Нього, Який був майбутньою Головою майбутнього тіла, щоб показати приклад на собі, що буде відповідною наукою і матиме відповідне значення для всіх Його послідовників – не тільки для тих з членів тіла, які були з дому Ізраїля по тілу, але й для тих, які ще були чужинці і відлучені. Йому треба було дати символ повного посвячення Його волі і усього того, що Він мав, аж до смерти, щоб ми, приходячи опісля, могли йти в Його сліди. Що наш Господь не одержав водяного хрещення з рук Йоана як дійсного хрещення, але тільки як символ, або образ, то це може бути виразно показане. Зверніть особливу увагу на Його слова сказані в часі недалеко від Останньої Вечері. „Хрещенням же я маю хреститись, і як важко мені, поки воно здійсниться” (Луки 12:50). Тут наш Господь показує, що Його хрещення не було водяним хрещенням, але хрещенням смерти – хрещенням аж до смерти в згоді з Божою постановою – як ціна викупу чоловіка, або жертва за гріх.
Він посвятив себе до цього хрещення в смерть в якнайскоршім часі, коли дійшов до тридцяти літ і, сповняючи підчас цих три і пів років вимоги посвячення, вмирав щоденно – виливаючи на смерть свою душу, видаючи своє життя, свою енергію, свою силу в службі для Отця, в службі для свуїх послідовників і, у великому значенні, в службі для Його ворогів. Остаточно, розуміючи, що Він вже близько кінця цього хрещення в смерть, коли воно буде вповні довершене, і відчуваючи, що тягар, проби і різні труднощі стають тяжчими кожної хвилини, і не маючи нікого, щоб співчував з Ним – „Ніхто з людей не був з Ним” – нікого, щоб розумів обставини і міг ділити з Ним Його горе і виявити співчуття, заохочення і потішення – Він, палко бажаючи кінця проб, сказав, „і як важко мені, поки воно (це моє хрещення в смерть) скінчиться” (Луки 12:50). Його хрещення виповнилось незадовго після того, коли Він помер, кажучи „Скінчилося.”
Цілий світ вмирає, не тільки Господь і Церква, але світ не бере участи в смерти Христа, так як це чинить Церква, Його тіло, і тут є велика ріниця. Цілий світ вмирає, так як отець Адам з причину осуду смерти, але наш Господь Ісус не був з світу, не був одним з тих, що вмер в Адамі. Ми вже бачили, що Його життя було святе і відлучене від усіх грішників, помимо Його земної матері, Він не знаходився під вироком. Отже, чому Він помер? Святе Писання виразно говорить, що Він „помер за гріхи наші”, – що Його смерть була жертвенною смертю. І так само є з Церквою,
ХРЕІІЩННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
Його тілом, охрещеною в Нім через хрещення в Його жертвенну смерть. З природи дїти Адама, „діти гріха так як інші”, вони є насамперед оправдані з Адамової смерти до життя, через віру в Ісуса Христа і Його примирююче діло; а головною ціллю їх оправдання до життя з Адомового осуду смерти є те, щоб вони могли мати привілей бути охрещеними в Ісуса Христа (щоб стались членами Його тіла – Церкви) через схрещення в Його смерть – поділяючи з Ним смерть як такі, що спільно з Ним жертвуються. Отже бачимо, яка велика різниця є тут між вмерлим в Адамі, а вмерлим в Христі.
Ця тайна нашого споріднення з Христом в жертві, в хрещенню в Його смерть тепер, і наступаючого з цього споріднення і сполуки з Ним в славі, яка має наступити, є неможливою до зрозуміння для світу. Однак, це повинно бути добре зрозумілим і оціненим вірними Господа, бо є часто згадуване в Писанню. „Коли терпимо з Ним, то щоб з Ним царювати”, „Коли вмираємо з Ним, щоб з Ним жити”. Ми є „спадкоємці Божі і співспадкоємці з Христом, якщо ми страждаємо разом з Ним, щоб разом з Ним і прославитися”.- 2Тим.2:12; Рим.6:8;8:17.
В четвертому стиху ми бачимо, що Апостол повторює цю саму думку з іншої сторони, кажучи, „Отож ми поховані з Ним через хрещення у смерть.” Тут дальше немає згадки про водяне хрещення, але найбільш позитивне твердження про хрещення в смерть, наше посвячення аж до смерти. Апостол дальше виставляє образ, подаючи причину нашого хрещення в смерть Христа, кажучи: „щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми ходили в обновленні життя.” Апостол лиш посередньо, не прямо, відноситься тут до нашої участи в Першім Воскресенню, коли ділитимемо славу нашого Господа в Його Царстві; він тут відноситься головно до теперішнього часу. Усі, які чинять повне посвячення свого життя для Господа, щоб бути вмерлими з Ним, щоб бути співжертвуючими себе з Ним в службі для Правди, хоча живуть в цім світі, мають вважати себе як відлучені і відмінні від інших довкруги них. Вони згодились вмерти для земних річей, які так обгортають інших, і можуть через те вживати їх як слуг для Нового Створіння, яке стає живим через Відкупителя до небесних річей і надій, яких світ довкруги нас не бачить і не розуміє. Згідно з тим, наше життя в світі повинно бути нове, відмінне, відлучене від тих інших довкруги нас, тому що ми є надхнені новим духом, новими надіями, новими ціллями, які є небесними.
Приступаючи до п’ятого стиха, Апостол дальше зовсім не згадує про водяне хрещення, хоча деякі можуть думати інакше з^ його слів, „Коли бо ми з’єднались з Ним подобою смерти Його, то й подобою воскресення будем з’єднані.” Якщо це з’єднання з Ним на подобу Його смерти розуміється, що це означає хрещення в воді, то це ставило б справу хрещення в воді так високо, що жодний вчитель в світі не хотів би цього признати. Що це є, чого ми як Християне найбільше надіємось? Чи це не те, щоб ми могли мати участь в воскресенню Господа, в першому Воскресенню? Ап. Павло про це говорить, як про великий ідеал і надію перед собою, кажучи: „Щоб я міг знати Його і силу Його воскресення (як член Його тіла, Його^Церкви) і спільність у муках Його, уподібнюючись смерті Його, щоб тільки якось досягнути воскресення з мертвих” (Фил.3:10,11). Отже розуміти, що Рим.6:5 означає, що участь в Христовім воскресенню буде певним наслідком занурення в воді, було б чиненням цього стиха таким, що противиться всім іншим стихам і проти здорового розуму. Чому з’єднання, або погребання в воді має бути причиною до участи в Першім Воскресенню? Можемо з певністю заявити, що тисячі були з’єднані, або занурені, або погребані в воді, які ніколи не будуть мати участи в Першім Воскресенню – Христовім Воскресенню.
Але коли ми розуміємо цей стих згідно з двома попередніми, що він відноситься до хрещення в смерть, вщеплення в смерть, в подобіє Христової смерти, тоді все стає ясним і мудрим. Будучи покликані Господом до співнасліддя з Його Сином і терпіти з Ним, і бути вмерлим з Ним, щоб жити і царювати з Ним, як певними можемо почуватись, знаючи, що коли будемо вірні до цього поклику, коли будемо вщеплені, або погребані в Його смерть, так як Він був погребаний в смерті, то яко вірні для Бога і Його Правди, одержимо остаточно повну нагороду, яку Бог обіцяв для таких, одержимо участь в Першім Воскресенню, в славі честі і безсмерті.
Хрещення в смерть є дійсним хрещенням Церкви, так як він був дійсним хрещенням для Господа; хрещення в воді є лиш символом, або образом того для нас, так як був для Нього. Це є виразно показане через слова нашого Господа до двох Його послідовників, Якова і Йоана, які просили, щоб Він їм обіцяв, що в Його Царстві вони будуть сидіти коло Нього, один по правій, а другий по лівій стороні. Наш Господь відповів їм, що „Ви не знаєте чого просите, чи можете хреститись хрестом, яким я хрещуся?” На їх висказ, що годяться мати участь в Його хрещенню, Господь сказав „Чашу, яку я п’ю, ви питимете, і хрещенням, яким я хрещусь, хреститиметеся” (Марка 10:35-39). Кожному з Його покликаних, який є радий в серцю переходити такі досвідчення, Господь дасть привілей і також буде помагати. Такий буде дійсно занурений в Смерть Христа і наслідком цього матиме участь в Першім Воскресенню і в славі Царства. Що наш Господь не згадував тут про хрещення в воді, є очевидним, тому що ці два учні були з Ним від початку Його місії і як Його представники хрестили народ в воді ” на покаяння і відпущення гріхів” – Йоановим хрещенням (Йоана 3:22,23; 4:1,2; Марка 1:4). Питання нашого Господа відносно того, чи вони бажають мати участь в Його хрещенню, не було незрозуміле для Апостолів. Вони не думали, щоб Він хотів, щоб вони були знову охрещені в воді; вони добре розуміли, що це було хрещення їх волі в Його волю і волю Отця, і відповідно їх участь з Ним в Його жертві – вмираючи щоденно, складаючи своє життя за братів до кінця, аж до смерти. одним ДУХОМ ми ва ХРЕСТИЛИСЬ в одно тіло 1 Кор.12:12
Нехай ніхто не зрозумє мильно Апостола, коли він відноситься до нашого хрещення в смерть з нашим Господом – „в Його смерть” – щоб це означало хрещення Святим Духом. Смерть і Святий Дух то два відмінні поняття, і також ці два хрещення різняться між собою. Хрещення в смерть е справою особистою, в якому кожний, хто хоче статись членом тіла Христового мусить особисто посвятитися і жертвувати свою волю. Коли його жертва є прийнята, то Господь через свого Духа помагає кожному складати своє життя в службі для Правди і для братів -навіть аж до смерти. Хрещення, або хрест, Святого Духа був хрещенням для цілої Церкви. Ця подія відбулась в горішній кімнаті в дні П’ятидесятниці і не потребує бути повторювана, тому що воно не перестало перебувати з Церквою від тоді, аж до тепер. Повторення певної зовнішної маніфестації було дане в справі Корнелія, але тільки як доказ для Ап. Петра і для інших віруючих жидів, і для Корнелія, і для всіх віруючих поган відтоді, що Бог тепер не робить різниці, не робить розділення між жидами і поганами. Нам є сказано, що занурення П’ятидесятниці було довершене через наповнення горішньої кімнати Святим Духом, так що 120 присутних братів „сповнились усі Духом Святим” , а Апостоли одержали додатковий символ Божої ласки в тім, що над їх головами появились „поділені наче б вогняні язики”.
Це помазання Святим Духом відповідало помазанню в Ізраїлю найвищих священиків і царів святим олієм помазання. Олій був виллятий на голову і спливав вниз на тіло. Позаобраз цього виливання на голову було наділення Святого духа нашому Господу в часі Його посвячення в тридцяти роках, коли Отець дав Йому духа „без міри” (Йоана 3:34). Коли прийшла П’ятидесятниця і наш прославлений Голова появився в присутності Отця і зробив задоволення (вирівнання) за гріхи Його народу, Йому було дозволено „злити те” -занурити Святим Духом П’ятидесятниці свою Церкву, показуючи тим, що Він і Отець прийняли їх як членів Його Церкви, Його тіла -членів Нового Створіння. Його Церква, Його тіло, відтоді продовжується і Святий Дух продовжує бути в ній і над нею, і коли кожний індивідуальний член є доданий до Церкви, то кожний стається учасником в цьому одному хрещенню Духа, який належить і проникає тіло, Церкву.
Стих, якого розбираємо, лучить це Хрещення Духа П’ятидесятниці з нашим особистим хрещенням в смерть і показує нам на споріднення між ними. Отже, як оправдані люди, ми є охрещені в смерть, і як члени Нового Створіння, можемо бути помазані Святим Духом і встановлені членами Церкви, тіла Христа. Як ми вже бачили, ми мусимо бути оправдані з Адамової смерти, через віру в нашого Відкупителя, перш ніж наша жертва може бути прийнята і ми зараховані як „мертві з Ним” – з нашим Господом, нашою Головою. Так, подібно, ми мусимо насамперед зробити посвячення, або жертвування, з нас самих вже оправданих і (ставши сплоджені з Святого Духа) бути прийняті як члени Нового Створіння, перш ніж вмираючий процес розпічнеться, який доведе, при Божій ласці, до нашого повного хрешення в смерть, до подобія хрещення в смерть нашого Господа і тим запевнить участь в Першім Воскресенню. Це є в згоді з тим, що ми вже бачили, а саме, що це не є наше оправдання, яке робить нас Новим Створінням, але наше хрещення в смерть з Ним, так як Апостол говорить, „Як бо тіло одне, а членів має багато… так і Христос, Бо одним Духом ми всі в одне тіло хрестилися…! ми всі одним Духом напоєні”-1Кор.12:12,13.
Цей вік Євангелії є „прийнятним роком Господа”, під час якого Він радо приймає жертви віруючих, їх повне посвячення аж до смерти. Кожний, хто приймає поклик і жертвується (Рим. 12:1), є негайно прийнятий як член до „Церкви первородних, імена яких є записані в небі”.Але це прийняття, як ми бачили, не закінчує справи; від всіх жертвуючих себе є вимагано, щоб вони вмирали денно -це значить, щоб вони були в цьому стані повного жертвування, в цьому дусі чинити все, що Богу угодно, щоденно, аж вони також зможуть остаточно сказати, „скінчилося”. Від посвяченого вимагається, щоб його ревність і наполегливість в жертвуванню і в чиненні добра постійно проявлялись, щоб він був терпеливий і вірний в цьому аж до смерти, яка в нашому випадку буде, так як була і у випадку Господа, літеральною смертю. Бо є написано „Я сказав, ви боги (елогім – великі), всі ви діти Всевишнього, однак як люди ви помрете, як один з князів, упадете” (Пс.82:6,7). Ця вірність, це щоденне вмирання, є вимогою для того, щоб ми могли запевнити собі наш поклик і вибір; і власне таким, які вірно йдуть в Його сліди, Господь обіцяє славу, честь і безсмертя, заховане для вірних побідників, які становитимуть „Особливий Вибір” членів Нового Створіння. Слова нашого Господа с такі, „Будь вірний аж до смерти, а дам тобі вінець життя” (Об’яв.2:10). Отже бачимо, що з Церквою є так, як було з її Господом, що посвячення приносить перші овочі Духа, щоденна вірність продовжує приносити благословення Духа з збільшеною радістю і овочами, в той час як вірне закінчення угоди в дійсній смерті є конечним для одержання повного приобіцяного насліддя – участи в Першім Воскресенню з його честю і славою.- Ефес.1:12-14; Рим. 8:16,17.
ХРЕЩЕННЯ ВОГНЕМ
Ми вже досить широко звертали увагу на слова Йоана Хрестителя, сказані до жидів відносно Ісуса. „Він вас хреститиме Духом Святим та вогнем” (Мат.3:11). Ми виказали, що блаженства П’ятидесятниці прийшли на правдивих Ізраїлітів, а вогонь Божого гніву, „настиг їх гнів Божий” (ІСол.2:16), прийшов на оставших з цього народу. Хрещення вогнем не є благословенням і це не є мудро, що деякі Християне моляться про те. Так як там спало
ХРЕІЩННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ
хрещення вогнем при кінці жидівського віку на „полову” цього народу, то так само Господь показує, що при кінці цього віку спаде подібний вогонь на клясу „кукілю” Християнства, – хрещення вогняного горя, яке буде страшне, бо це є „Час горя, якого не було відколи народи на землі”.- Дан.12:1.
СИМВОЛІЧНЕ ХРЕЩЕННЯ В ВОДІ
Ми вже звернули увагу на різні хрещення в воді, що є в моді між Християнським народом, і який є загально незрозумілий ними, бо думають що це є дійсним хрещенням. Ми виказали, як ложними і непослідовними є критерії (мірила), які є основані на цім хрещенню в воді, яке не може діяти на серце, і яке є лиш символом, але його оборонці не можуть бачити цього символу, тому що вони не можуть виразно розпінати правдивого хрещення в смерть з Христом. Як простою, однак як точною, стається проба дійсного хрещення відносно Христової Церкви, імена яких є записані в небі, і не є залежні від земних записів. Це правдиве хрещення є дійсно правдивими дверми до правдивої Церкви, тому що ніхто не може увійти, ні записатися як член Церкви, член тіла Христового, і мати своє імено записане в небі, коли він скорше не досвідчить хрещення свої волі, свого серця в смерть з Христом, і бути в такий спосіб впроваджений до членства Його Церкви, яка „доповнює недостачу скорботи (терпіння) Христової в тілі своїм” (Кол,1:24). Так, такі віруючі, що чинять таке посвячення, таке хрещення в смерть з Господом, мусять усі бути правдивою „пшеницею”, ні один з них не с „кукілем”. Хрещення водою може впустити багато „кукілю”, як і дещо „пшениці” до баптиської церкви, але хрещення в смерть с дверми, що впускають тільки клясу пшениці до правдивої Церкви тому, що ніхто інший не буде старатись прийняти його вимоги, хоча дехто старається імітувати їх в певній мірі, так як кукіль є імітацією пшениці. З цієї точки погляду можна помітити, що члени правдивої Церкви -охрещені в смерть Христа – можуть бути між Пресвітеріянами, Методистами, Лютеранами, Римо і Греко-Католиками, Учнями і Баптистами. З другої сторони, безсумніву, що велика більшість в усіх деномінаціях (включаючи Учнів і Баптистів, що занурують в воді) не має жодної частки, жодного уділу в тілі Христа, в правдивій Екклезії, тому що вони не перейшли через правдиві Двері, що провадять до правдивої Церкви через дійсне хрещення „в смерть Христа”. Ця пропозиція є незмінна і про те немає сумніву.
Підкресливши таким чином важливість, так як це Апостол робить, правдивого хрещення, звернім нашу увагу на його символ, хрещення в воді, і дослідім, поперше, Чи символ є властивий і потрібний для тих, які мають правдиве хрещення? Друге, якщо так, то який є властивий символ?
ЧИ СИМВОЛ ХРЕЩЕННЯ Є ПОТРІБНИЙ?
Свідчення нашого Господа і Апостолів виразно вказують на властивість символічного, тобто водяного хрещення, тому що не тільки вони самі були охрещені в воді, але теж навчали про хрещення в воді відносно інших – не тільки навернених з жидів, але й навернених з поган. Ми вже показали, що хрещення нашого Господа Ісуса було відмінне і окреме від хрещення Йоана, яке було для жидів в загальному, що це хрещення (Ісуса) не було для покаяння і відпущення гріхів (бо Ісус не мав гріха), що Иоан не розумів цієї справи (чому Ісус прийшов хреститися до нього), і що наш Господь встановив символ своєї власної смерти і не старався пояснити Йоанові ні іншим в цьому часі, – вони не могли б цього зрозуміти тому, що Св. Дух ще не був їм даний, тому що Ісус ще не довершив своєї жертви за наші гріхи, і не був прославлений так, щоб представити заслугу Його жертви на нашу користь. Ми бачимо, яке доручення було дане нашим Господом для Апостолів і через них для нас, а що є записане в Мат.28:19,20, „Отож ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я (з авторитету) Отця і Сина, і Святого Духа.” Це доручення відносилось до цілого віку Євангелії і під ним усі слуги Правди працюють сьогодні. Тут Господь не відноситься до хрещення Духом в дні П’ятидесятниці, тому що це не було в силі Апостолів хрестити когось в такий спосіб. Господь сам мав цей авторитет і Він його задержує. Однак, Апостолам і для всіх вірних учителів Слова Божого було дано повеління навчати народ відносно Божої ласки в Христі – відносно їх оправдання, відносно їх посвячення і освячення, і хрещення в ^смерть з Христом, якщо вони мають бути учасниками Його нової природи і майбутньої слави; і це хрещення включало також символічне, тобто водяне хрещення, яке мало бути зовнішним знаком, через який інші віруючі будуть знати, що дана особа посвятилася в серцю чинити Божу волю, так як наш Господь насамперед учинив посвячення в серцю для Отця і тоді учинив символ цього в воді.
Що надхнені Апостоли так розуміли своє і наше припоручення, то це є очевидним з усього їх навчання. Вони насамперед вчили народ відносно ласки Божої в ділі примирення (поєднання), заохочуючи їх повірити в оправдання до життя, (через прийняття Ісуса як свого Відкупителя). Дальше вони заохочували їх до повного посвячення серця (серце представляє все), кажучи, „Тож благаю вас, браття (вже більше не грішниками, ні відчуженими, але оправдані вірою в Ісуса Христа і тому визнані за членів дому віри, як брати), милосердям Божим (частину якого ви вже одержали у вашім оправданню), віддавайте тіла ваші, як жертву живу, святу та приємну Богові, це бо розумне ваше служення” (Рим.12:І). Це було запрошення до посвячення, або жертвування, або „охрещеним в смерть Його.” Ті, що були у властивім стані серця і почули ці слова – були з охотою охрещені, не тільки дійсно охрещені в їх слюбі посвячення, але також символічно охрещені в воді, як їх зовнішнє засвідчення про те.
Завважте слідуюче свідчення, що хрещення було практиковане усіма Апостолами – не тільки з жидами, але також з поганами. Читаємо про людей в Самарії „Коли вони повірили Филипові, що звіщав їм Царство Боже та ім’я Ісуса Христа, хрестились чоловіки і жінки (не діти)” (Діян.8:12). Етіопський скопець (євнух) навернений наукою Филипа, був також охрещений в воді (Діян.8:35-38). Коли Ап. Петро проповідував в домі Корнелія, то „Дух Святий зійшов на них всіх, які слухали (оцінили) промову (отже не немовлята) … і він повелів, щоб їх хрестили в ім’я Ісуса Христа” (Діян. 10:44-48). Дальше читаємо „Багато коринтян, чувши Слово, увірували і хрестились” (Діян.18:8). Читаємо дальше, „А слухала нас одна жінка, ім’я Лідія, яка шанувала Бога, їй же Бог відкрив серце, щоб уважати на те, що говорив Павло,..Коли вона охрестилась і дім її..” (Діян. 16:14,15). В’язничний сторож в Филипах, коли увірував, був охрещений Павлом і Силою в в’язниці (Діян. 16:33). І дальше читаємо, „Охрестив я також дім Степанів..”- 1Кор.1:16.
Це правда, що Апостол в цій останній справі говорить, що він не хрестив багато, але це, безсумніву, було з тої причини, що він мав „колючку в оці”, його пошкоджений зір, і цих небагатьох він правдоподібно охрестив своіми руками тому, що тоді не було нікого відповідного, щоб це виконати. Він дякував Богу, що не багато хрестив, але це не означає, що він змінив думку відносно важливости так дійсного хрещення, як і символічного; але задля того, що в Церкві виникли диспути ідебати – сектанський дух, що провадив до говорення „я є Павлів”, а „я є Петрів”, а ще інші казали „я є Апологів” і т.п. – тому Апостол сказав, що він є радий, що не багато хрестив, щоб йому не закидували, що він робив особистих послідовників, хрестячи їх в його власне ім’я, замість робити їх послідовниками Христа і хрестячи їх в ім’я Христа.
В світлі цієї виразної заяви Писання відносно припису і практики Господа і Апостолів, то це був би дійсно зухвалий чоловік, який говорив би, що символічне, або хрещення в воді не є научуване в Писанню, або, що це було научуване так, що відноситься лиш до жидів, або в тій цілі, щоб бути лиш початковою чинністю. Противно, це було научуване і практиковане від початку віку, аж до теперішнього часу, хоча з різними формами і церемоніями, і з менш більш неправильним розумінням, сплутуючи символ, і стративши зрозуміння правдивого хрещення. Це дійсно є з доброї причини, що всі Християне шанують хрещення водою як Божу постанову. Якщо хтось ще дальше є схильний противитись цьому питанню, то ми не сваримось з такими, але віримо, що коли такий є чесний і зробив в свойому серцю правдиве хрещення свої волі для волі Божої – якщо він стався мертвим для себе і для світу, а живим для Бога через Ісуса Христа, то Бог і цю справу відкриє йому у властивім часі.- Фил.3:15.
В міжчасі ми радуємося з тими, які знайшли, або пізнали правдиве хрещення, і сталися його учасниками, і ми їх поздоровляємо в їх зрозумінню правди, що це є багато краще бачити і втішатись правдивим хрещенням, хотяй не розумієтся символу, чим бачити символ, а не розуміти дійсного хрещення. Отже, хоча ми високо ставимо символічне хрещення, ми не можемо основувати нашоі Християнської спільноти на тім, але тільки на дійснім хрещенню в смерть з Христом. Тому всіх, які визнають Господа як свого Відкупителя, і визнають повне посвячення серця і життя для Нього, ми принимаємо за братів в Христі Ісусі, за членів Церкви, імена яких є записані на небі – Нові Створіння в Христі, чи з уродження жиди, чи погане, вільних і рабів, мужчин і жінок, охрещених водою, чи не охрещених водою.
З другої сторони не забуваймо, що кожна галузь знання, приносить не тільки побільшення привілею і радості, але також побільшення відповідальности. Тому кожний, хто приступає, щоб бачити красу і авторитет водяного символу, приходить в цьому самому часі до іншої проби відносно умертвлений його волі – відносно його дійсного хрещення в смерть з його Господом. Можемо бачити, що в таких обставинах нездібність виказати послух для символу (правильно його оцінити і виконати), може означати, що такий відходить від жертвування і через те вхибляє запевнити собі поклик і вибір.
ВЛАСТИВИЙ СИМВОЛ ХРЕЩЕННЯ
Ми не будемо пробувати розбирати детально про правильність, чи неправильність різних форм хрещення -скроплювання, поливання і занурення, і якого вживали Апостоли, виконюючи символічне хрещення. Однак, подаємо думку, що немовля не може бути в такому стані ума, ні серця, яке дозволить йому зробити посвячення, або хрещення свої волі у волю Христа, так щоб статись мертвим з Ним для себе і для світу. Ми дальше стверджуємо, що символічне хрещення не може бути воконюване перед дійсним хрещенням, щоб воно могло мати якусь вартість; тому що символічне хрещення є в тій цілі, щоб зовнішно виказати, зовнішно засвідчити про те, що наступило в серці, або волі, про зроблену угоду між нами і Господом скорше, сам на сам, в таємниці.
Якщо це є правда, то з того слідує, що велика більшість Християн ніколи не мали дійсно символічного хрещення, тому що вони можуть його одержати лиш тоді, коли інтелігентно зробили свій шлюб, або постанову посвячення. Занурення старших перед їх посвяченням, не матиме значення, не більше чим звичайний купіль, не більше символічне значення, чим кроплення водою немовлят. Тому ми звертаємо увагу усім, щоб пильно досліджували, яке є правдиве хрещення в воді, правдивий символ, призначений нашим Господом, і щоб це негайно виконювали. І кожне посвячене серце „дійсно померший” для свої волі і опінії світу, нехай пильнує, щоб знати і чинити волю Господа в цій, як також і в інших справах. Така пильність є виражена в вислові „живий для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім.”- Рим.6:11.
Припустім, що настало велике замішання відносно способу хрещення, і свідчення ранньої Церкви є так незрозумілі, що ми не маємо нічого, що вказувало б нам як рішити: чи Апостольський спосіб хрещення був через кроплення, чи поливання, чи занурення в воді; то ми тепер, знаючи вже, що становить прадиве хрещення, стали б в місці, з якого могли б бачити виразно, що може становити, а що не може становити символу, або образу цього. Переглядаючи точно кожну практиковану форму хрещення, побачимо, що лиш одна зображує смерть і погребання з Христом. Ми не можемо бачити жодного символу смерти для світу і для себе, і з Христом, у кількох кроплях води на чолі, чи навіть ведра води вилятої на особу. Якщо є якась символічна подібність до смерти в якому-небудь з тих способів, то ми не можемо їх бачити. Але коли ми прийдемо до розбирання занурення в воді, то скоро бачимо чудову, виразну, пасуючу ілюстрацію цього, що мається на думці в правдивім зануренні „в смерть Христа”. Не тільки грецьке слово, баптізо, означає занурення, покриття, погребання, але ціла процедура, сполучена з зануренням когось взад до води в ім’я Христа, є найбільш разючим, або яскравим образом погребання, що пасує до кожного деталю. Адміністратор (зануруючий) в цьому символі представляє нашого Господа.
Так як кандидат приступає до нього, то так і ми в наших серцях приходимо до Господа про хрещення. Визнаючи, що ми не можемо самі статись мертвими для себе і для світу, ми віддаємось^ в руки Господа, благаючи Його, щоб Він погребав нас в Його смерть – щоб Він давав такі посвідчення, проби, допомогу і карання, які найкраще дали б нам змогу виконювати нашу угоду посвячення. Коли кандидат віддав свою волю, адміністратор легко спускає його в долину в воду, і коли він в такий спосіб лежить на плечах безрадний у воді, він в тім дає повну ілюстрацію про нашу нездібність помогти собі самому, будучи в обіймах смерти, і так як адміністратор підносить нас і ставить нас знова на ноги , то ми в цьому бачим те, що наш Господь обіцяв нам – піднести нас в свойому часі з смерти своєю власною силою. Ми не пробуємо змушувати чийогось сумління, що різниться з нами, але нам виглядає, що це є очевидним з підхожості (що так пасує) цього символу, що його автором був Господь. Чи хто інший міг би так упорядкувати і встановити такий повний образ, або символ тої цілої справи? Той, хто вже зробив дійсне хрещення – хто вже віддався в руки Христа, щоб бути вмерлим з Ним, погребаним в подобіє Його смерти, і тоді бачить красу його символічного образу, мусить, як ми думаємо, відчувати велике бажання виповнити це в свойому власному випадку. Мовою його серця напевно є, „Я бажаю чинити волю Твою, мій Боже!”
Які користі виникнуть з послуху для цього символу? Ми відповідаємо, що до жодної частини з нашого шлюбу посвячення не є прив’язана якась користь, але вона буде виключно нашою, коли постараємось виповнити усі вимоги, так перші як і останні – усе включене в нашім повнім піддані нашої волі під волю Господа, і повне старання поступати в Його сліди. Але, в той час, як повна користь станеться нашим уділом при кінці подорожі, в Першім Воскресенню і його славі, честі і безсмертю, то однак певною мірою його користи можемо втішатися і тепер. Задоволення і мир в умі, зрозуміння того, що ми, так як наш Господь, стараємось „виповнити всяку справедливість”, дає нам радість і мир від Бога, який спливає немов ріка, регулярно, постійно і обильно в життю тих, які є його – „мир Божий, що перевищує всякий розум”, в наших серцях.
Свідчення Апостола є, що тут є „Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх” (Ефес.4:4-6). З того виходить, що тут є лиш одне правдиве хрещення і тому може бути лиш один правдивий символ того ж; і Християне в загальному годяться, що занурення в воді відповідає найблище до значення біблійної мови. Як приклад цієї згоди спогляньмо на слідуючі завваги людей, які, хоча може дійсно охрещені в смерть Христа, стали збаламучені, так що вони не знали, в який спосіб розпізнати і вияснити їх водяний символ і прийшли до заключення, що це не є дуже важне, не істотне.
ДЕЯКІ СВІДЧЕННЯ ВІДНОСНО ЦІЄЇ ТОЧКИ
Йоан Кальвін, пресвітеріян, говорить: „Саме слово „баптізо” означає занурення. Це є певним, що занурення було практиковане в примітивній Церкві” – Інститут BK.IV,Pra.XV,19
Др. Макнаіт, пресвітеріян: „В хрещенню особа хрещена є погребана під водою. Христос піддався бути охрещеним, тобто, бути погребаним під водою”.
Др, Филип Шефф, пресвітеріян, „Занурення, а не кроплення було безперечно ориґінально нормальною формою. Це є показане через саме значення грецьких слів, баптізо, баптізма, баптізмос.” Гіст. АпДеркви стр. 568.
В пізнішім виданні (1885) він дальше пише про ці порівнання, що „вони всі є по стороні занурення, радше чим кропленням водою, так як є вповні визнано найліпшими підручниками до Св.Письма Католиків і Протестантів, Англійців і Німців.”- Наука Дванадцяти Апостолів, стр. 55,56.
Мартин Лютер, лютеранин: „Баптизм є грецьким словом і може бути переложене „Занурення”. Я бажав би, щоб усі, які хочуть бути охрещені, занурувались разом в воді.”- Праці Лютра, Том 1 стр.336.
Йоан Веслей, методист, „Погребаний з Ним через хрещення – натякає на старинну методу хрещення.”
Валл, епископаліст, „Занурення було, найбільш правдоподібно, способом, в який наш Спаситель хрестився і напевно було найбільш вживаним і практикованим способом, в який наші перші Християне принимали хрещення.”- Істор. хрещення дітей, Том 1,стр.571, Оксфорд 1862.
Дін Стенлі, епископаліст, „Через перших тринадцять століть загально практиковоною формою хрещення була ця, про яку читаємо в Новім Завіті, а яку слово, баптізо, добре очеркує, тому що тих, яких хрещено, занурювано, заглиблювано в воду.”- Христіякські Інституції, стр.17.
Бреннер, римо-кат., „Через тринадцять століть хрещення було регулярно і загально виконюване через занурення особи в воду.” Іст. відносно виконювання хрещення стр. 306.
„Ціла особа була занурена в воду.”- Енцикл. Кітло.
„Хрещення є занурення, або заглиблення.”- Енцикл. Американа.
„Хрещення початкове виконювано через занурення.”-Енцикл. Бранде.
„Хрещення означає занурення.”- Біблійний Словар Смита.
„Баптізо, занурити в воду, або під воду.”- Лідден і Скотт Грець. Лексикон.
„Занурити, поринати, заглиблювати.”- Ґрінфілд Лексікон.
ХТО МОЖЕ ПЕРЕПРОВАДИТИ ХРЕЩЕННЯ
Через те, що усі з посвячених, усі охрещені в смерть Христа, становлять Царське Священство, і членство помазаного тіла Господа, з того слідує, що вони не тільки є уповажнені через слова Господа (Мат.28:19). Навчати народ і через те припроваджувати до хрещення, або погребання їх волі у волю Господа, але були б рівнож уповажнені виконювати для них символ цього посвячення, тобто хрещення в воді. І дальше, якщо не можна б знайти посвяченої особи до цієї служби, то ми не противились би, коли б непосвячену особу попросити до виконання цього, тому що це є лиш символ. Однак тут є загальний порядок, якого добре придержуватися в цьому як і в інших випадках в справах Церкви: це вказуватиме, що найбільш відповідною особою для такої служби був би вибраний старший.ФОРМА став „Жодної особливої форми слів не подає нам Писання, і всі можуть добре бачити, що слова тут мають другорядне значення – що хрещення могло б бути вартісним, коли б взагалі не вживано жодних слів; тому що, як скорше сказано, дійсна угода є між охрещеним і Господом і чинність хрещення в воді є відкритою заявою, або висловом того ж. Тому тут не заходить питання, в що адміністратор може вірити, чи невірити, сказати чи оминути якісь слова, але якою є думка і замір серця того, хто є символічно хрещений. Помимо цього, базуючи наше думання на словах Господа в Мат.28:19 і на словах Апостола в Рим.6:3, ми дораджуєм просту форму слів для цієї оказії, так як:
„Брате Іване (або інше Християнське ім’я) в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, з цього авторитету, я хрещу тебе в Христа.”
ПОВТОРЕННЯ СИМВОЛУ
Тому, що правдиве значення хрещення було так довго незнане, ми дістаємо багато питань від тих, які вже були занурені в воді, відносно вартости їх водяного хрещення, і чи було б властиво повторювати символ. Ми відповідаємо, що символ не потребує повторення, але тому, що це не має значення, ні вартости більшої від якого небудь купання чи занурення в воді, хиба що наступає після повного посвячення в смерть Христа, то кожний мусить рішити за себе, чи він поступив згідно з цим свідченням. Але, коли хрещення в воді наступило після посвячення, то це не буде потрібно його повторювати, хотяй знання цього не було повне.
ХРЕЩЕННЯ ЗАРАДИ МЕРТВИХ
„Коли ні, то що робитимуть ті, що хрестяться заради мертвих, якщо мертві зовсім не воскреснуть.”- ІКор. 15:29. Зле зрозуміння цих слів Апостола привело в Темних Віках до заступаючого хрещення; Християне, яких приятелі померли без хрещення, були заступничо хрещені за них. Точний погляд, що становить дійсне хрещення, скоро викаже нам непослідовність таксі процедури. Одна особа не може більше посвяти себе за другу особу, чим не може перенести свого природнього чи духового життя іншій особі. Однак це незрозуміння слів Апостола привело до збаламучення умів багатьох людей, які не знають того, яке велике відступлення наступило незадовго після смерти Апостолів і як дивними, і немудрими були різні теорії і звичаї, що стали постепенно впроваджені.
Темою Апостола було воскресення з мертвих, і тут він піддержує і потверджує цю доктрину. Очевидно, що на Церкву в Коринті зроблено наступ, або атаку відносно воскресення з мертвих. Як частину аргументу Апостла в повищому стиху, він звертає увагу Церкві в Коринті на факт, що вони всі були охрещені і що їх хрещення означало, або символізувало смерть, так як ми це бачили з попереднього досліджування. Він тоді, показуючи непослідовність нового навчання, запитує, чи тут було б мудрим і вартісним робити посвячення до смерти, бо на те їх посвячення вказує, коли б ця нова теорія була правдивою. Вони посвятили себе, щоб бути членами, щоб вмирати один з одним і один за одного в товаристві Христа, і в такий спосіб бути вмерлим з Ним, і як члени Його тіла, члени великої жертви примирення (поєднання) на користь „помершого світу”, тому що вони надіялись обіцяного воскресення.
Аргументом Апостола є, що ціле Християнське становище стоїть, або падає. Якщо немає воскресення з мертвих, то ті, що померли в Христі, загинули, так як і ціле людство; і якщо такою була б справа і коли б не було надії для Церкви, ні для світу через Церкву, то чому ми маємо посвячувати наше життя на смерть? Ми є охрещені в смерть Христа, охрещені за померших, з тим наміром, що зможем незадовго бути злучені з Ним, як Житгєдателем для світу – насінням Авраама.