ЗБЕРЕЖЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ПРИ ВОСКРЕСІННІ
“Але дехто скаже: «Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?» Нерозумний – що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, – пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його”.
Коли без упередження читаємо ці слова, то бачимо, що Біблія погоджується з наукою, яка говорить, що тіло, яке після смерті розкладається, не буде воскресати. Святе Писання ніколи не навчає про воскресіння тіла особи; наступний вірш виразно це заперечує – “Нерозумний, – …І коли сієш то сієш не тіло майбутнє”.
Часто ставиться запитання: Якщо тіло не буде воскрешене, то як при воскресінні буде збережена ідентичність? Чи певна частина старої особи не мусить бути збережена на протязі часу перерви? Чим є те насіння, або голе зерно, яке, як говорить Апостол, засіяне в момент смерті, а дане буде йому таке тіло, яке сподобається Богу? Чи не є це щось нематеріальне, якби ми його не назвали, душа або дух, щось, що Бог переховує і дає йому при воскресінні нове тіло? Відповідаємо: Душа – це ціла чутлива істота. Коли душа, або ж істота, помирає, її свідоме існування припиняється. Бог зберігає пам’ять і характер особи не як щось нематеріальне, але просто як пам’ять. При воскресінні Він поверне ту пам’ять і характер новому тілу, зберігаючи в такий спосіб ідентичність.
Багато кажуть, що не можуть зрозуміти, як розумові, моральні та релігійні риси характеру людини можуть бути збережені без втілення їх на час перерви між смертю і воскресінням в якусь матеріальну або духовну субстанцію. Це відвічна трудність, яка допровадила до поняття про натуральне, вроджене безсмертя душі, а також до теорії про безтілесність духів померлих (обидва погляди небіблійні). Ми згідні з тим, що цей предмет тяжкий до зрозуміння для нашого обмеженого розуму. Ми не можемо повністю його зрозуміти. Коли ж настане досконале, і коли пізнаємо так, як і самі були пізнані, то без сумніву зможемо зрозуміти це ясно. Але ми можемо до певної міри зрозуміти це тепер.
ФОНОГРАФ ЯК ІЛЮСТРАЦІЯ
Цілком достатньою ілюстрацією буде фонограф. Він згадується в 5 Томі Студій Святого Письма стор. 409, 1 і 2 абз.: Але ті, хто сумніваються, можуть запитати: Як може Бог у воскресінні відтворити з землі мільйони істот настільки, що кожен буде знати себе і буде пам’ятати і скористається завдяки пам’яті з теперішніх життєвих досвідів? Ми відповідаємо, що в фонографічнім циліндрі (і магнітофоні) навіть людина може тепер зберегти його власні слова і відтворити їх; тим більше наш великий Творець може відтворити для цілого роду такі органи мозку, які зможуть досконало відтворити кожне почуття, думку і досвід минулого. Здається що Давид говорить про силу Божу в такий спосіб, що це може пророчо стосуватися воскресіння, або також першого народження. Він говорить:
“Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла твої, і душа моя відає вельми про це! І кості мої не сховались від Тебе, я витканий був у глибинах землі. Мого зародка бачили очі Твої і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені коли жодного з них не було” (Пс. 139: 14-16)
Тримаючись деталей ілюстрації з фонографом (магнітофон міг би бути подібно вжитий), бачимо, що награна платівка зображує цілий наш фізичний організм, особливо мозок.
Сила, яка приводить в рух реєстраційний прилад, є механізмом, який зображує наш дух, або ж силу життя. Тепер, коли в приладі є життя, можна робити запис, але тільки за життя ми можемо записувати характер в нашому організмі.
Спрямований до апарату звук зображує наші думки, слова і вчинки; а вібрація голки зображує хімічні та інші зміни, необхідні для створення в нашому організмі вражень.
Коли запис завершений, видно, що він складається з більш-менш постійного ряду дрібних, хвилястих значків на поверхні платівки. Вони відповідають враженням, викарбуваним в нашому організмі, особливо в нашому мозку, що викликані нашими думками, словами і вчинками. Хоча запис у вузькому значенні цього слова є серією хвилястих значків, то, однак, і ціла платівка також називається записом. Подібно є з нами: вся наша істота є душею, хоча душею у вузькому значенні цього слова є характер, основна частина нашої особистості.
Коли в фонограф вкладемо платівку, зробимо відповідні приготування й оживимо прилад через приведення його в рух, мова або мелодія будуть докладно відтворені – ті самі слова, той самий тон, та сама модуляція і т. д. – все ідентичне з тим, що було сказане або заспіване.
Уявімо, що платівка була розбита, ніхто з людей не може зробити іншої, подібної у всьому. Однак, хоча людина не має такої сили, Всемогучий її має. Для Бога є можливим зауважити й запам’ятати знаки оригінальної платівки так докладно, що через роки, а навіть через віки після її знищення, Він може записати їх на новій. Він може так докладно відтворити довжину, ширину, глибину і форму ліній та їх взаємне розташування, що всі слухачі платівки сказали б: Дивіться! Це ж оригінальна платівка!
Бог, власне, має такий намір зробити це з кожною особою, як з Церкви, так і з світу. Кожен записує в своєму організмі, особливо в своєму мозку, власний характер. Кожна думка, а особливо кожне слово і вчинок, залишають слід в організмі. Думка залишає милкий слід, слово глибший, а вчинок ще глибший, тому що “вчинки голосніше говорять за слова”. Всі вони призводять до формування характеру. Якщо думка часто повертається, то швидше може проявитися через слово або вчинок. Чим частіше повторюються думки, слова і вчинки, тим глибшими стають в нашому організмі, особливо в мозку, лінії характеру. З бігом часу ці сліди стають настільки глибокими, що ми їх називаємо звичками.
ЗВИЧКИ ФОРМУЮТЬ ХАРАКТЕР
Характер людини можна визначити як суму його звичок. Коли формуються звички, сліди з’являються не тільки на мозку, але часто і у всьому організмі. Більше чи менше помітні вони на обличчі, в манері ходи, тоні голосу, потиску долоні. Коли ми з кимось знайомимось, то більш-менш свідомо формуємо собі приблизну оцінку його характеру. Якщо він має щирий, чесний вираз очей, цілого обличчя і спосіб поведінки, якщо має радісний тон голосу, якщо щиро потискає долоню, то знаємо, що ми зустріли когось, кому можемо довіряти. З іншого боку, коли його очі злосливі й хитрі, посмішка цинічна, ходить він крадькома, а потиск долоні холодний, ми переконані, що не слід мати справи з такою людиною. Немає потреби вникати в подробиці. Достатньо було сказано, щоб пригадати нам, що характер людини часто виявляється, принаймні до певної міри, в загальному її вигляді.
Але, хоча ці зовнішні ознаки є доказами відповідних змін в мозку, то принаймні до певної міри вони є також наслідком успадкування, а також впливом оточення і не завжди є точним відображенням того, що діється всередині. Тому ми не завжди можемо оцінювати характер людини по її зовнішності. Бог не стільки дивиться на зовнішній вигляд (1Сам. 16:17), як на розум і серце, розумові й моральні риси, які стали причиною змін в мозку. Він зауважує ці зміни і, як поетично про це висловлюється пророк Малахія (3:16), “записує їх до Своєї пам’ятної книги” – тобто, поміщає їх в свою пам’ять. Та коли прийде час воскресіння померлих, то, не дивлячись на довжину перерви, хоч би вона тривала багато століть, Він відтворить, викарбує ті риси характеру в новому тілі, так як міг це зробити з хвилястими значками розбитої платівки на новому диску. Без сумніву, Бог міг би це зробити на початку, не вимагаючи від нас формування нашого особистого характеру, але Він бажає поступати з нами як з вільними і розумними особами.
Отож, ідентичність кожної особи на світі буде при воскресінні збережена. Кожен буде пам’ятати своє минуле життя, так як пам’ятає його тепер. Його звички, добрі чи погані, будуть ті ж самі. Кожне почуття, думка і досвід будуть досконало відтворені. В такий спосіб він себе розпізнає. Розпізнають його також його друзі, не так по його зовнішньому вигляду, як по його звичках. Пригадуєте собі, як послідовники нашого Господа не могли Його розпізнати після Його воскресіння, аж поки Він не об’явився тією чи іншою Своєю звичкою. Марія вважала Його за садівника, аж до часу, коли Він ніжно промовив до неї так добре знаним їй тоном: “Маріє!” Тоді вона відразу впізнала Його, повернулася і сказала: “Учителю!” Двоє учнів, які того ж самого дня йшли разом з Ним в Емаус, не впізнали Його по вигляду і голосу, хоча їхні серця палали всередині, коли вони розмовляли з Ним в дорозі, але коли пізніше, “…взяв хліб, поблагословив, і ламаючи їм подав”, вони відразу ж впізнали Його, і тоді “…Він став для них невидимий”.
Часом хтось заперечує, що твердження про те, що Бог накопичує в своїй пам’яті всі злі вчинки, є для Нього принизливим. Це очевидне непорозуміння! Чи той, хто так заперечує, вважає, що Бог якимось чином опоганить себе? Пам’ятання поганих вчинків не опоганює Бога. Ми знаємо що ні, тому що Бог є святим і не може бути спокушений злом. Бог є Суддя, і неможливим було б для Нього властиво засуджувати без знання добра і зла і пам’ятання характеру як праведних, так і не неправедних. “Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне чи добре воно, чи лихе!” (Екл. 12:14).
ПОХОДЖЕННЯ СЛОВА «ХАРАКТЕР»
З точки зору етимології слово «Характер» є дуже відповідним. Це грецьке слово, що означає згідно Ліддела і Скотта: 1) прилад для позначання або карбування; також того, хто карбує ; 2) просто знак, викарбуваний або витиснений, відтиск або штамп на монетах і печатках; також знак або відтиск відбитий деякою мірою на особі або ж речі, за допомогою якого інші її пізнають; знак розрізнення, характерна риса, характер.
ЗНАКИ НА МОЗКУ
Мозок складається з двох півкуль білої маси взаємно з’єднаних в основі і покритих тонким шаром сірої маси. Поверхня мозку, глибокими й милкими борознами поскручувана в долі і витки. Поверхня сірої маси на поверхні мозку є дуже великою. Якщо дуже тонку частину цієї сірої маси дослідимо під сильним мікроскопом, то побачимо там з’єднані між собою незлічені маленькі частинки, звані нейронами або нервовими клітинами. Між собою і з усіма частинами тіла вони з’єднані делікатними нервовими волокнами, які утворюють білу масу мозку. Фізіологи припускають що, нейрони керують нашими думками, словами і вчинками, а також вони є складом нашої пам’яті. Тому можливо, що нейрони, а точніше зміни, які в них відбуваються, відповідають хвилястим значкам на поверхні платівки фонографа.
Якщо це так, то Бог при воскресінні відтворить подібний уклад нейронів в мозку нового тіла, і в результаті давні звички, слова і вчинки будуть привернені.
“КОЖНОМУ ЗЕРНЯТІ ТІЛО ЙОГО”.
Наш Бог безмежно люблячий і мудрий. “…а Його милосердя – на всі Його творива”. (Пс. 145:9). Кожного, хто буде того гідний, Він наділить правдивим і відповідним прагненням серця. Нові Створіння повинні витривало спрямовувати свої почуття до речей, що в горі, а не до тих, що на землі (Кол. 3: 2), бо якщо вони так будуть робити, то при воскресінні отримають небесне, духовне тіло, таке, яке має другий Адам, великий провідник і небесний Господь. Але є також “інші” зерна (2 Кор. 15:37). Якщо будуть того гідні, то також і вони отримають властиве прагнення серця.
Багато є таких, які говорять про небо, і кажуть, що мають надію піти до неба, але там немає їхнього серця. Їхні почуття є не духовними, а земними. Такі особи будуть більше ніж задоволені відновленим раєм. Він перевищить великі найсолодші бажання їхніх сердець і найсміливіші мрії їхньої уяви.
Дорога сестра в Правді одного разу пішла за покупками і випадково почула частину розмови між священиком і жінкою, яка стояла біля неї в одній черзі. Виявилось що та жінка була серйозно хвора, а священик співчував їй. В ході розмови жінка сказала: “Так, я справді була дуже хвора; але дякуючи милосердю Божому я ще не на небі”. Зрозуміло, що вона не бажала піти до неба. ЇЇ почуття були сконцентровані на земних речах.
Ті люди, які мають земні, тілесні прагнення, в Тисячолітті, якщо будуть послушними великому Посереднику, встануть в подобі, яку мав перший Адам, як досконалі людські істоти, які посідають повну владу над досконалою землею. Коли будуть пробуджені з гробу, стану смерті, в їхніх тілах буде викарбуваний такий же самий характер, який вони мали в момент смерті, тому що “Очі Господні на кожному місці, – позирають на злих та на добрих. ” (Пр. 15: 3) і Бог занотовує характер кожного, як з Церкви, так і з світу – “Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне” (Гал. 6:7). В такий спосіб буде збережена при воскресінні ідентичність кожного окремо і кожен буде відповідальний за вчинки, що були скоєні в тілі.
“Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам – то дух оживляючий. Та не перше духовне, але звичайне [тобто природне] а потім духовне. Перша людина – з землі, земна [земного походження], друга людина – із неба Господь [небесного, духовного походження]. Який земний, такі й земні і Який небесний, такі й небесні. І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити. І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде” (1Кор. 15:45–50).
Нові Створіння, які вже не є в тілі, але в дусі, якщо живе в них Дух Божий, при воскресінні отримають духовні тіла, небесні. “А людина тілесна[не посвячена Богу] не приймає речей, що від Божого Духа” (1Кор. 2:14). ЇЇ розум не духовний, але земний, тому при воскресінні отримає земне тіло, таке, яке мав перший Адам (1Кор. 15:47, 48). “Що вродилося з тіла – є тіло, що ж уродилося з Духа – є Дух” (Іван. 3:6).
У випадку Церкви характер Нового Створіння відповідає прагненням серця і старанням, які з них випливають. Недосконалі думки, слова і вчинки, які не є навмисними, але є наслідком недосконалості нашого організму, спричиненої занепадом, є прикриті приписаною нам Христовою справедливістю. При воскресінні зміни нейронів, які були наслідком недосконалості тіла, не будуть відтворені, а в досконалому духовному тілі, яке Бог створить, будуть викарбувані такі, які є наслідком намірів серця. В такий спосіб буде збережена ідентичність Нового Створіння, а не ідентичність старої людської природи.
Це можна порівняти до досвідченого вокаліста, що записував свій спів на фонограф, в якому була платівка з дефектом. Отриманий запис був би негармонійним. Але Бог може знищити платівку з дефектом, зробити нову з нового матеріалу вищої якості, відтворити на ній хвилясті значки, спричинені голосом співака, не звертаючи при тому уваги на інші значки, залежні від дефектної платівки. Наслідком був би досконалий запис, який видасть прекрасну мелодію докладно так, як вона була заспівана.
Але у випадку з світом різні зміни нейронів будуть відтворені в людському тілі. Вони будуть створені точно такими, якими були в старому організмі. Наслідком буде докладне відтворення характеру особи, який вона посідала в час смерті. Малі діти, які померли, перш ніж мали час сформувати характер, не потребуватимуть після воскресіння відучуватись від жодних поганих звичок. Це буде до певної міри корисним для них, але з іншого боку ця користь буде вирівняна нестачею лекцій, здобутих через попередній досвід зі злом. Вони будуть змушені здобути цей досвід в час Тисячоліття.
ЗНАЧЕННЯ ХАРАКТЕРУ
Ми розуміємо велике значення теперішнього формування відповідного характеру. Це єдина річ, яку ми тепер посідаємо і яка буде привернена нам у воскресінні. Якщо це зрозуміємо, тоді ми усвідомимо собі, наскільки інші речі є нічого не варті і скороминущі. Наша увага не буде так сильно зосереджена на тому, що ми будемо їсти або пити, у що будемо зодягнені, скільки заробимо, які засоби будуть застосовані на різні тілесні потреби і т. д. Хоча ці речі є необхідними для збереження нашого здоров’я й сили, а також виконання ефективнішої служби для Господа, правди і братів, та, однак, головною метою є формування характеру на Христову подобу. Наш час, сили і т. д. повинні бути зужиті передусім в реалізації цієї мети, тому що Божа воля така, щоб Його діти “були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами” (Рим. 8: 29).
Тому Ісус сказав: “Шукайте найперше Царства Божого й правди Його” (Мат. 6:33). Тому й Апостол написав: “Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа” (Фил. 3: 8). Всі речі, які світ вважає прекрасними і пожаданими, ми маємо вважати за втрату й сміття, аби тільки здобути визнання Христа.
Чи домашні або професійні справи переповнюють наш розум? Чи журимось ми про наш баланс? Якщо так, то маймо на увазі той факт, що ці, а також всі інші земні речі є тільки другорядними. Виконуймо наш обов’язок стосовно них, але не дозволяймо їм заполонити наш розум і серце. Скажімо з Апостолом “я женусь до мети” (Фил. 3:14).
РІЗНИЦЯ МІЖ ФОНОГРАФОМ ТА ЛЮДИНОЮ
В такий спосіб фонограф служить за добру ілюстрацію методу, який Бог використає, аби зберегти при воскресінні ідентичність кожної особи. Між людиною та фонографом є значна і важлива різниця. Цей останній – це просто механічний прилад, однак цей перший є живою душею, істотою, яка наділена чуттям.
Фонограф в цілому є витвором свого середовища. Він не має ані сумління, ані морального почуття, а це означає, що він не має здібності відрізнити добро від зла; немає він теж волі. Якщо хтось співає, він не може собі сказати: ця пісня мені не подобається. Я не погоджуюсь з таким способом вираження. Не може встати і вийти, щоб знайти собі більш відповідне товариство. Словом, не може свідомо змінити свого оточення. Скільки крутиться платівка, він мусить записувати все, що буде говорене або заспіване.
Хоча на людину, подібно як і на фонограф, впливає оточення, однак він, якщо захоче в меншій або більшій мірі може його змінити. Зазвичай він може собі вибирати кращих, або гірших колег, кращі або гірші книжки, кращий або гірший стиль життя і т. д. Є багато правди в старій приказці: “Свій тягне до свого”. Якщо ти матимеш побожну схильність, то люди зі світським почуттям не будуть прагнути твого товариства, ані ти їхнього. Якщо постійно перебуваєш зі світовими людьми, хоча навіть можеш від них відлучитись, в більшій чи меншій мірі ти будеш занечищений. Приймеш деякі з їхніх світових почуттів, бо так говорить Апостол: “товариство лихе псує добрі звичаї” (1Кор. 15:33).
Припустімо, що ти є членом однієї з сектантських деномінацій християнства і що усвідомив той факт, що в тому визнанні навчають поважних блудів, таких як доктрина про вічні муки. Знаючи, що маєш справу з людьми, призвичаєними до дочасного світу, ти повинен відректися спільноти з ними. Бог нам нагадує: “Вийдіть тому з-поміж них”; “ очистіться ви, що носите посуд (науки) Господній” (2Кор. 6: 17; Ісая. 52:11). А Апостол рекомендує, щоб ми не залишали спільного зібрання (Євр. 10:25). Чи це є протиріччям? Ні. Апостол звертається до тих, хто старається бути таким, як Христос і нагадує їм, щоб часто взаємно зустрічалися, спонукуючи один одного до любові і добрих вчинків, і то тим частіше, як будуть бачити, що той день наближається, день Господа – день помсти для християнства, день визволення Церкви. Якщо ми прислухаємось до поради Апостола, то можемо сказати, що вплив на наші розуми і серця, що з цього виникає, буде добрим.
Ми не можемо повністю уникнути контактування зі злом, яке є в світі, і Бог від нас цього не очікує. Наші пращури, багато з яких були побожними людьми, зауважуючи науку Біблії, яка говорить, що Церква не є зі світу, але від нього відлучена, замикались в монастирях, але даремно. Вони не могли уникнути зла світу. Не є Божою волею, щоб Його діти в такий спосіб відлучались від світу. Злу, якого не можемо уникнути, ми повинні протидіяти в тому значенні, що нам неможна піддаватись під його вплив, щоб думати чи робити зло. Навпаки, ми мусимо добром перемагати зло, тому що переможцям Ісус обіцяв уділ у своєму Царстві. Це означає, що поганий вплив ззовні повинен бути ужитий як можливість, що дозволяє з Божої ласки формувати добрі звички, думки, слова і вчинки; звички віри, терпеливості, тихості і любові. Уявімо, якби ми не мали нагоди випробування нашої терпеливості, то в який спосіб могли б розвинути ту сильну прикмету? Послуху ми навчаємося через терпіння, як це робив Ісус, наш великий Провідник (Євр. 5:8).
Отже, тоді як фонограф, поки крутиться платівка, мусить записувати всі звуки, які приходять з зовні, то ми навпаки, якщо не приймемо як своїх думок, слів і вчинків інших, то записуємо в організмі свої власні. Бог кожному з нас дозволяє мати вільну волю, пильнуючи одночасно, щоб усі речі разом допомагали на добро тим, хто любить Його, хто покликаний Його постановою (Рим. 8:28).
Отже, однією великою різницею між фонографом та людиною є факт, що людина посідає сумління, здібність розпізнавати, що є добре, і що є зле, маючи вільну волю у виборі того, що з них відкинути. Іншою великою різницею є факт, що значки, які вже записані на платівку, машина не може із власної волі стерти або поглибити. Люди навпаки, в більшій чи меншій мірі можуть це зробити. Щоб це зрозуміти, давайте зупинимось над тим, що таке жива душа.
ЖИВА ДУША
Боже слово говорить: “І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Бут. 2:7). Коли людина була створена з пороху землі, елементів землі, вона посідала всі здібності: слуху, мови, мислення і діяльності, але жодна з них не могла бути вжита без життєвої сили. Тоді вдихнув Бог в її ніздрі дихання життя – дух, життєву силу. Тільки тоді, не раніше, стала людина живою душею. Отже бачимо, що душею не є ані тіло ані дух життя, але нею є ціла чутлива істота, істота, наділена здібністю спостереження.
Домінуючою частиною душі є воля. Вона є тим “я” (его), правдивою особою, а тіло в певному значенні є знаряддям волі. Однак не може бути волі без тіла. Людина з ушкодженим мозком після одужання не може сказати, що відбувалося тоді, коли вона була в непритомна. Це звичайно є незаперечним доказом, що її розум і воля не є незалежними від організму. Як ми вже згадували, органом волі і розуму є сіра маса мозку. Її можна поділити на три ділянки: 1) лобова ділянка, що займається мисленням і волею; 2) рухова ділянка, або інакше уявно–рухова посередині, вище вух; і 3) ділянка почуттів з тильної сторони. Однак цей Розподіл не є абсолютним.
Нейрони, нервові клітини, знаходяться в тих ділянках, будучи упорядковані в групи. Нервові клітини, що керують правою стороною тіла, наприклад, розміщені в лівій частині мозку; ділянка ноги знаходиться в сірій масі на самому верху мозку; а ділянка руки трохи нижче з тієї ж сторони (лівої) мозку; ділянка шиї й обличчя, а також мови, ще нижче. Те, що відноситься до людини, відноситься також, хоча в меншій мірі, до всіх ссавців. Вони також мають мозок, що складається з сірої і білої маси, разом з нейронами й нервовими волокнами. Вони також реагують на подразники, мають свідомість, в певній мірі можуть також мислити. Докази стосовно природи людської душі та її уявного вродженого безсмертя, що загально представляється на підтримку цієї небіблійної доктрини, відносилися б також до нижчих тварин.
Проф. Девід Феррер, шотландський невролог, показав різні частини мозку, проводячи досліди з використанням батареї на відкритому мозку мавпи. (Мозок нечутливий до болю). Після здобуття практики через почерговий дотик до різних місць ділянки, яка відповідає за рух, він міг змусити мавпу виконувати різні дії, міг змусити простягнути руку, взяти яблуко, піднести його до рота і вкусити. Ці досліди дали цінне знання, яке дає можливість хірургам локалізувати в людей частину мозку, заражену в багатьох випадках раком і т. п.
Волокна, які з’єднують нервові клітини між собою та з іншими частинами тіла, зібрані в тонкі або товсті шнури, утворюючи різні нерви. Вони діляться на чутливі, рухові нерви і т. д. Чутливі нерви передають відповідним клітинам в чутливому центрі враження, отримані через око вухо, вуста, шкіру та інші частини тіла. Звідти нервові волокна передають ці враження найперше до вищих розумових центрів, а потім, звичайно, до нервових клітин в руховий центр. А вони в свою чергу дають початок імпульсам, переданим руховими нервами до відповідних м’язів щоки, гортані, руки, ноги і т. д.
Наприклад, хтось піднімає перед тобою палицю. Твої очі сприймають враження і в ту ж мить імпульс передається до зорового центру в задній частині мозку, що дозволяє тобі побачити, що відбувається. Далі інформація передається в розумовий центр, ти усвідомлюєш, що ця людина хоче тебе вдарити. В цей час розумові центри стають дуже активними. Вони блискавично передають інформацію обом центрам рук, вони в свою чергу передають імпульси м’язам рук, після чого ліва рука піднімається щоб захистити себе, а твоя права рука старається схопити руку противника або палицю. Одночасно інформація передається до центру мови, а він передає імпульси м’язам гортані і вуст, після чого ти кричиш: Стій! Складний процес, але все це відбувається на протязі секунди. Ми дійсно надзвичайно створені! (“Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої”).
ЯК ФОРМУЮТЬСЯ ЗВИЧКИ
Спочатку перерва між отриманням якогось конкретного враження та вчинком, який став його наслідком, дуже довга. Однак чим частіше ті самі думки, слова і вчинки повторюються після отримання певного враження, або серії вражень, тим коротшою стає та перерва, аж з часом стає незначною. І вже непотрібне свідоме зусилля волі; дії стають більш-менш автоматичними, з’являється звичка.
Як це можна пояснити? Можливо, подібно до електричного струму, який легше проходить через грубий провідник, аніж через тонкий; так і волокна, які з’єднують чутливі клітини з деякими розумовими руховими клітинами, через часте вживання можуть стати грубими і активнішими, також і самі клітини можуть стати справнішими, так що вже стає непотрібним свідоме зусилля.
ФІЗИЧНІ ЗВИЧКИ
Це можна проілюструвати, представляючи як формуються фізичні звички. Коли хтось починає вчитися їздити на велосипеді, та йому кажуть, що коли велосипед хилиться в один бік, то щоб уникнути падіння, йому негайно потрібно переднє колесо скерувати в ту ж саму сторону. Та коли він тільки сяде на велосипед, залишений своїм власним здібностям, зараз обов’язково лежить на землі. Чому? Його чутливі клітини відповідно його остерегли, що велосипед хилиться в одну сторону, та на цьому етапі навчання, аби передати інформацію руховим клітинам, які керують м’язами рук, необхідно прикласти великі зусилля. Він опинився на землі, перш ніж зумів подумати про те, що колесо треба повернути у відповідну сторону.
Та після декількох падінь болісний досвід вчить його думати швидше і більш рішуче. Коли він знову сідає на велосипед і бачить, що хилиться в одну сторону, то негайно повертає в ту ж сторону переднє колесо. Але він ще не знає, як сильно його повернути. В результаті робить це за сильно і знову падає. Якщо далі наполегливо тренується на протязі декількох днів, то навчиться їздити на велосипеді, хоча буде займати при цьому всю ширину дороги. Через деякий час його нервові клітини втомляться і він знову впаде. При більшій терпеливості, більшій витривалості, він скоро переконається, що може проїхати цілі кілометри, хитаючись тільки випадково.
Коли він стає здібним велосипедистом, то як змінюється тоді ця чинність! Як гарно він мчить на велосипеді! З якою досконалою рівновагою. Як справно знаходить дорогу між камінням і ямами! І зовсім не думає про те, що робить! Він може жваво розмовляти з товаришем по дорозі або насолоджуватись краєвидом, який оточує його, без найменшого хитання. Чому? Тому що чутливі й рухові ділянки, які займаються втриманням рівноваги на велосипеді, є настільки активними і так добре між собою пов’язані волокнами, які їх з’єднують, що зусилля волі є рідко, або зовсім непотрібне. Дія стала автоматичною, виробилась звичка.
Ця ілюстрація вказує на спосіб набуття фізичних звичок, але процес, необхідний для формування розумових, моральних і релігійних звичок (які є набагато важливішими, тому що формують характер, найважливішу частину ідентичності особи), є в загальному подібним. Якщо людина в своїх зусиллях оволодіти мистецтвом їзди на велосипеді готова ставити чоло насмішкам і глузуванням знайомих, якщо помимо тих чи інших знеохочень може витривати аж до коронування своїх зусиль успіхом, то скільки вищий мотив маємо ми для відкинення кожного тягаря і гріха, який так легко нас навідує, щоб ми могли терпеливо (з терпеливою витривалістю) бігти в виставленому перед нами змаганні. В цьому старанні дуже корисними для нас будуть роздуми про віру Старожитніх Гідних і споглядання на Ісуса, Автора й Виконавця віри, який задля радості, що була перед ним, перетерпів хрест, не звертаючи уваги на сором і сів по правиці престолу Божого (Євр. 12:1, 2).
РОЗУМОВІ І МОРАЛЬНІ ЗВИЧКИ
Чим частіше певні думки, слова і вчинки повторюються після певних вражень, або серії вражень, тим легше вони знову приходять. Спочатку потрібне свідоме зусилля, але після другого застосування вони стають більш-менш автоматичними, з’являється інтелектуальна і моральна звичка, добра чи погана. Припустімо, наприклад, що звернувшись до Слова Правди, даного нам Небесним Отцем, знайшовши там приповість, що “Лагідна відповідь гнів відвертає, а слово вразливе гнів підіймає” (Прип. 15:1), а також наказ, що ми повинні благословляти тих, хто нас проклинає, творити добро тим, хто нас ненавидить, молитися за тих, хто нас переслідує (Мат. 5:44) – постановляємо, що при Божій допомозі будемо старатись пристосовуватись до доброї поради, даної нам в такий спосіб. Наша постанова невдовзі буде піддана випробуванню. Можливо, ще того самого дня хтось буде нас проклинати, не так як завжди, в значенні висловлювання супроти нас прокляття, але буде намагатись, свідомо чи ні, зашкодити нашому доброму імені. Ми відразу ж почуваємось дратівливими і збудженими, і перше ніж знайдемо час, щоб подумати, гостро один одному відповідаємо. А потім стає дуже соромно за це! Ми усвідомлюємо, що віддали злом за зло і, визнаючи наш гріх перед Небесним Отцем, молимось про Його прощення через заслугу смерті нашого дорогого Господа, благаємо Його про постійну ласку в наших подальших стремліннях до справедливості. Розуміючи, що наше падіння було наслідком того, що наш мозок протягом всього часу був більше призвичаєний слухати погані думки, аніж добрі і що ми більше думали про самих себе, аніж про Бога, ми стараємось “полонити всяке знання на послух Христові” і думати про речі, які є правдивими, чесними, праведними, чистими, любими, гідними хвали (2Кор. 10:5; Фил. 4:8), а в разі потреби звертатися до Господа, благаючи про ласку і силу.
Якщо не дивлячись на невдачі ми витримаємо, то невдовзі зможемо сказати, що ми здібні терпеливо знести образи і добром платити за зло. Спочатку це в нас виходитиме незручно, так що іноді будемо застановлятись, а чи не було б краще просто не звертати уваги на того, хто робить нам зло, та якщо постійно будемо тренуватись, то переконаємося, що щоразу нам краще вдається бути тихими, лагідними, ввічливими до інших, аж в кінці розвинемо звичку бути милосердними. Тоді без великого, а навіть без жодного свідомого зусилля ми будемо благословляти тих, які нас проклинають, і робити добро тим, хто нас ненавидить.
Нам дуже допоможе в зусиллях любити неприятелів свідомість того, що Бог є великою Першопричиною, а наші вороги, другорядні причини, вони не могли б говорити чи робити будь-що проти нас без Його дозволу. Все, що робить Бог, має велику і мудру ціль. Тому, якщо Бог будь-кому дозволяє ображати нас чи шкодити нашому доброму імені, то це мусить бути для нашого добра. Виникає питання, яке ж добро може принести нам така поведінка? Добром, яке це нам приносить, є допомога в умертвлянні вчинків тіла, відреченні від самого себе і розвитку віри, тихості, самоконтролю, терпеливості, миру і любові.
Старий розум буде домагатися справедливості, але новий розум буде тримати тіло під своїм контролем і в кінці переможе любов. Ті, що говорять чи роблять нам зло, замість шкоди роблять нам послугу. Обітниця співспадкоємства з Христом в Його царстві належить тим, які не тільки увірували в Христа, але також терплять за Нього й добром перемагають зло. Чи можемо ми бути переможцями, якщо наш небесний Отець не дозволить, щоб ми були спокушені? Отже, дорогі брати “…хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість – досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5:3-5).
Це не означає, що ми повинні піддавати інших пробі, щоб вони могли отримати духовні користі. Хіба наш Господь не сказав: “…бо мусять спокуси [причини спотикання] прийти: надто горе людині, що від неї приходить спокуса”? Тому остерігаймось, щоб ми не стали каменями спотикання для будь-кого з цих малих в Христі. Було б краще млинове жорно на шию такому почепити – і його потопити в морській глибині, аніж щоб він став причиною спотикання для одного з тих малих в Христі (Мат. 18:6, 7).
Завжди легше присвоїти собі погані, аніж добрі звички. Погані звички приємніші для тіла. Їхньою підставою є самолюбство. З іншого боку підставою добрих звичок є любов до Бога і справедливості, що вимагає самозречення. Іншою причиною, по якій легше сформувати погану звичку, є факт, що наші організми з причини занепаду є цілковито недосконалими. “Нема праведного ані одного” (Рим. 3:10).
Єдиними людьми, що посідали досконалі людські організми, були Адам та Ісус. Адам став непослушним в стосунку до Бога. Коли зрозумів, що особа, яку він дуже кохав, взяла заборонений плід, постановив померти разом з нею і також з’їв його. Він повинен був мати більше віри й любові до Бога. Таким чином він показав не тільки брак віри, але також виявив самоволю і любов до самого себе. Його платівка, так би мовити, зазнала дефектів. Звучання характеру, що доносилось з нього, стало неприємним і негармонійним. Всі Божі діла досконалі, тому Він був змушений через свою любов, не менше, чим через справедливість, знищити Адама і приректи на ту ж саму долю цілий рід, недосконалий через спадковість.
Проте Ісус був послушним Богові у всіх значеннях. Він довів свою віру, тихість, доброту, довготерпеливість, терпеливість, любов і т. д. Здобута платівка посідала досконалу гармонію і довела, що Він має право на вічне життя. Його постійною насолодою було виконання волі Отця. Будучи послушним цій волі, Він упокорився аж до смерті, і то смерті хресної, тому Він був дуже високо піднесений і отримав ім’я понад усяке ім’я. “О як солодко бринить ім’я Ісуса в вухах віруючого”! “Визначніший Він від десяти тисяч інших” “і Він увесь пожадання”.
Як все по-інакшому з нами! Коли як малі діти ми почали думати, говорити і робити, дізналися правду приказки: “Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах!” (Єр. 31:29). Багато звуків, які ми спочатку видавали, були скрипучі, неприємні, негармонійні. Це були звуки пихи, нетерпеливості, гніву, злості, заздрості і т. п. Всі бачили, як малі діти кричать з гнівом, а можливо навіть намагаються вдарити вас, коли ви забираєте в них іграшку. Ці різні риси підкреслюються по мірі того, як ми ростемо, а коли досягнемо зрілого віку, то можемо сказати, що лінії нашого характеру вже глибоко викарбувані в нашому організмі і ми засвоїли багато поганих звичок. Тоді констатуємо, що усунути ці лінії дуже тяжко, а в деяких випадках неможливо. В цьому міститься підказка для батьків: батько й мати можуть багато зробити через розсудне виховання, стримуючи вроджені погані риси, що мають їхні діти, а розвиваючи добрі. З іншого боку, кожна дитина має свій власний, індивідуальний характер і свою власну волю, тому навіть, якщо виховання могло бути розсудним, батьки часто розчаровуються досягнутим результатом.
В основі кожної думки, слова і вчинку лежать дві протилежні схильності: одна схильність або замір – поганий, а інший – добрий. Якщо наші думки, слова і вчинки спричинені злим духом, злою схильністю або наміром, то отримані звуки будуть неприємні і негармонійні, але коли їхнім джерелом буде святий дух, святі наміри, дух правди і любові, тоді видані звуки будуть солодкими й гармонійними. Ці два духи як позитивний та негативний полюси магніту, протилежні між собою. Злий дух є духом сатани, духом пихи, невіри, самолюбства, злості, заздрості, суперечок, обмови, наклепу. Святий Дух є духом Бога і Христа, духом покори, віри, любові, самоконтролю, терпеливості, великодушності, миру, ввічливості і самопожертви. Тільки послідовники Христа можуть отримати Святого Духа. За його допомогою вони поступово стирають лінії гордості і поступово, в болях, замінюють їх лініями покори. Лінії невіри замінюють лініями віри; лінії нетерпеливості, лініями терпеливості; лінії жадібності, лініями щедрості і т. д.
Але ми мусимо пам’ятати, що хоча Бог сподівається поступу, Він не чекає досконалості тіла. Ми прийняті в Улюбленім Христі. Коли б було можливо для будь-кого бути досконалим в тілі, то не було б потреби вмирати за нас Ісусові.
Якщо ми розвинемо в наших організмах відповідні лінії характеру в такій мірі, в якій це тільки можливо, Бог, як ми вже вияснили, дасть нам при воскресінні нове тіло з викарбуваними на ньому тими лініями характеру, які ми розвинули. Однак духовне тіло не буде посідати жодної недосконалості, спричиненої занепадом. В такий спосіб буде збережена наша ідентичність. Ми впізнаємо самих себе та інших. Якби тільки всі ми були вірними нашій угоді посвячення, щоб при воскресінні могли бути удостоєні честі носити образ нашого дорогого Господа й Спасителя на славу нашого дорогого Небесного Отця! Амінь.
ТР ’84, 88-95.
Теперішня Правда №46