Пояснення Ласк Характеру

ЗМІСТ ЦЬОГО НОМЕРА 

    Головне завдання християнина – зростання в ласці. Власне, цьому присвячений цей номер. Перша стаття, “Зростання в оцінюванні досконалого права” (взятий з VI тому, Нове Створіння), є класичним прикладом незрівнянного стилю бр. Рассела. Ця стаття протягом десятиліть допомогла багатьом.

    Як показує обкладинка, ми особливо пам’ятаємо про службу бр. Пола. С. Л. Джонсона, який помер в жовтні 1950 року, але вплив якого витривав донині, між іншими в його виданнях, в нашій другій статті “Вияснення ласк характеру”, в яких представлена будова характеру. Ця стаття, в якій бр. Джонсон проаналізував суть ласк і представив їх науково, коронує численні його праці.

    Розміщені вкінці зміст і рисунки виявляться, сподіваємось, помічними для пам’яті. Ми не наводимо думки, що саме тільки знання ласк та їх складна взаємозалежність витворить Христовий характер. Це є справою Святого Духа, сполученого з посвяченим серцем. Ми молимось, щоб це представлення в розумний спосіб допомогло доповнити наш розвиток.

************************************

ЗРІСТ В ОЦІНЮВАННІ ДОСКОНАЛОГО ПРАВА

[Передруковане з VI тому Викладів Св. Письма, 375-458 стор., написаного пастором Ч. Т. Расселом, з додатком деяких підзаголовків].

     Хоча право любові було основою нашої угоди з Богом, під якою ми стали Новими Створіннями, та, все ж, спочатку ми не розуміли вповні цього права. З тих пір ми є в школі Христа, навчаючись правдивого значення любові в її повноті, зростаючи в ласці і знанні, додаючи да нашої віри різні елементи та риси любові, такі як лагідність, терпеливість, братерську любов і т.п.. Ми випробовуємося на пункті любові, а наш остаточний екзамен буде особливо стосуватися цієї ласки. Гідними бути визнані Новими Створіннями, членами тіла Христа, будуть лише ті, котрі осягнуть досконалу любов – жертовну любов.

БІГ ДО МЕТИ І СТОЯННЯ ПРИ НІЙ

    В іншій ілюстрації Апостол представляє наші теперішні досвіди як біг і нагадує, щоб ми відклали всякий тягар і гріх, який нас обплутує, кожну неміч тіла і кожну земну амбіцію, щоб ми з терпеливістю бігли до мети, представленої в Євангелії – щоб ми могли бігти до визначеної мети інагороди, а виконавши все, стати вірно при цій меті, вповні у Христі (Фил. 3:13, 14; Євр. 12:1; Еф. 6:13). Це насуває нам на думку бігову доріжку, яка поділена на чотири етапи – перший, другий, третій і четвертий, а також оточення, труднощі, перешкоди і спокуси на дорозі, як і нас самих, які розпочинаємо цей біг і прагнемо осягнути мету досконалої Любові, знаючи, що якщо ми її не осягнемо, то не будемо відбитком дорогого Божого Сина, а тим самим не зможемо подобатися Богові в повному значенні цього слова і стати співспадкоємцями Ісуса в Царстві. Цілим цим бігом є Любов – від старту до мети. Коли ми входимо в ворота, то чинимо це з повною вдячності любов’ю до Бога за ласку, проявлену до нас у Христі в прощенні наших гріхів. Це і є та обов’язкова любов, яка спочатку веде нас до віддавання наших тіл як живих жертв. Ми кажемо собі, що якщо Бог учинив так багато для нас, то ми повинні виявити наше оцінення: Христос поклав за нас життя і ми повинні класти наше за братів.

    Ця належна, тобто обов’язкова любов, є вповні властива, розумна, правдива, але не достатня. Вона в свою чергу мусить провадити нас до ще вищого роду любові, і коли ми вже добіжимо до кінця першого етапу, то ми надалі матимемо обов’язкову любов, але окрім неї ми осягнули також оцінюючу любов. Ми вчимося краще оцінювати Божу любов – бачити, що Божа любов не була навіть в найменшій мірі самолюбною, але випливала вона з Його прекрасного, шляхетного характеру. Ми починаємо дещо краще оцінювати Божественну справедливість, мудрість, силу та любов, і в міру як бачимо ці достоїнства нашого Творця, то починаємо їх любити і з цього моменту починаємо практикувати  справедливість не тільки через те, що це наш обов’язок, але тому, що ми її любимо.

    Біжачи далі в цих змаганнях, ми осягаємо другий етап і переконуємося, що до цього часу ми навчилися не тільки любити справедливість, але відповідно вчимося ненавидіти гріх і в наших серцях відкриваємо зростаючу симпатію до Божественного плану відвернення великої хвилі гріха, яка залила світ, принісши з собою кару смерті. Цей другий етап збуджує в нас енергію, “оживлення”, чинність в напрямку справедливості та проти гріха.

 ТРЕТІЙ ЕТАП 

     Наша любов зростає і ми біжимо далі до третього етапу. Коли ми його досягнемо, наша обов’язкова любов, а також любов до принципів справедливості осягне не тільки Божественний характер і спрямує себе супроти кожної злої речі, яка приносить шкоду людству і суперечить Божому характеру й плану, але на цьому етапі ми осягаємо стан глибшого співчуття до інших – ми починаємо більше поділяти Божественні почуття не тільки в протистоянні гріхові, але також в любові і взаєморозумінні з усіма тими, котрі шукають дороги справедливості та святості. Тепер ми в стані бачити братів в дещо іншому світлі, аніж раніше. Ми можемо побачити їх як Нові Створіння і зауважити різницю між ними та їх смертними тілами, недосконалості яких для нас явні. Ми вчимося любити братів як Нові Створіння і співчувати з ними в різних їхніх слабостях, невластивих судженнях їхнього тіла і т. п.. Наша любов до них стає настільки палкою, що нам приємно віддавати за них наше життя – щодня, щогодини посвячуючи наші земні інтереси, приємності і вигоди, віддаємо наш власний час, впливи і все інше, щоб їм служити й допомагати. 

ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП 

    But still we press along the line and toward the mark, тому що є ще вища любов, яку ми мусимо осягнути – четвертий і останній етап – мету й нагороду. Яка це любов? Чи може вона бути більшою від жертовної любові до братів з повною відданістю Богові, засадам справедливості та любові? Відповідаємо, що ще більшою любов’ю є той рід любові, на яку вказав наш Господь, коли сказав, що ми мусимо навчитися любити також наших ворогів. “Так бо Бог полюбив світ”, коли ми по причині наших поганих вчинків були ще ворогами та чужими для Бога. Він дав за нас свого Єдинородного Сина, коли ми ще були грішниками. Такий, власне, критерій досконалої любові і нам не може її забракнути. Кожен, хто хотів би бути прийнятий Господом як член класу Нових Створінь в славі, мусить осягнути цю любов до ворогів.

    Це не означає, що він повинен любити ворогів так, як любить братів, тому що нам поданий не такий взірець – Бог не любить своїх ворогів так,як своїх синів і друзів; Ісус теж не любив своїх ворогів так, як своїх учнів. Але Бог любив своїх ворогів так, що був готовий і схильний зробити для них те, що справедливо могло бути зроблене; Ісус теж любив своїх ворогів так, що дуже охоче вчинив їм добре; Він не живить ані ворожості, ані образи за їхню ненависть, але готовий у свій час вилити на них благословення Тисячоліття, аби вони могли дійти до пізнання правди, і щоб навіть ті, що Його прокололи, могли споглянути на Нього й заплакати, коли Бог у свій час виллє на них духа милості та молитви (Зах. 12:10). Ми повинні мати таку любов до ворогів, яку описує наш Господь, кажучи: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує (Мат. 5:44). Не дозвольмо на те, щоб яка-небудь гіркість, ворожість чи образа поселилися в наших серцях. Вони мусять бути настільки переповнені любов’ю, щоб навіть ворог не міг збудити в них поганих та злісних почуттів.

===========

Яка ж довготерпеливість і братерська приязнь міститься в так розвиненому характері, який не знаходить нічого, навіть у ворога, що могло б підштовхнути його до злобливості, ненависті і боротьби!

===========

ЛЮБІТЬ ВОРОГІВ СВОЇХ

    Яка ж довготерпеливість і братерська приязнь міститься в так розвиненому характері, який не знаходить нічого, навіть у ворога, що могло б підштовхнути його до злобливості, ненависті і боротьби! Це, власне, та мета, до якої як Нові створіння ми повинні бігти. Ми визнали наше оцінення цього духа любові, визнали відданість для нього; згідно з його засадами ми посвятили наше життя, а тепер ми випробовувані, щоб переконатися, наскільки наші визнання були правдиві. Господь ласкаво дає нам час, щоб ми бігли в цьому змаганні й розвинули характер.“……..”. Але не менш важливим є підпорядкування тим розпорядженням, якщо ми хочемо бути як Нові Створіння співспадкоємцями з дорогим Сином Бога.

    Наш Господь Ісус, провідник нашого спасіння, не потребував брати участі в цьому бігу; не потребував розвивання тих різних рис любові, тому що будучи досконалим Він мав їх досконалі вже на початку своєї життєвої дороги. Його проби полягали на тому, чи витривало Він буде триматися тих засад, чи надалі найвищою любов’ю любитиме Бога і справедливість, чи надалі любитиме браті так, так щоб покласти за них життя, і чи надалі буде так любити своїх ворогів, щоб з радістю чинити їм добро – чи не відступить від стандарту досконалої любові. Ми знаємо, яким чином Він виявив вірність любові у всіх її ступенях, кладучи життя не лише за друзів, але також за своїх ворогів, які Його розіп’яли. Це досвідчення мусить стосуватися також і нас. В серці ми мусимо осягнути рівень досконалої любові, хоча в наших тілах ми не завжди можемо бути здібні до повного вираження почуттів нашого серця.

    Декотрі можуть пройти цю дорогу дуже швидко і, минаючи по порядку окремі її етапи, швидко осягають стан досконалої любові. Інші, менш ревні чи такі, що з меншою увагою дивляться на Засновника нашої віри, роблять менший поступ в цьому бігу і роками задовольняються обов’язковою любов’ю або, можливо, керуються трохи більшою любов’ю до Божого характеру та принципів справедливості. Підкреслення заслуговує той факт, що тільки небагато хто зробили більше, щоб осягнути подальшу любов до братів, що дозволяє їм радіти в самозреченні, якщо вони тим самим можуть служити домочадцям віри. Ще менше число осягнуло стан досконалої любові – любові до ворогів, яка не тільки стримується від завдавання їм кривди словом чи ділом, але крім того радіє їхнім благословенням. Якщо Господь був дуже терпеливий до нас, даючи нам численні можливості осягнення цієї “мети”, то ми повинні тішитись Його співчуттям і тим більш енергійно намагатися бігти до “мети нагороди”, пам’ятаючи, що час короткий, і що тільки такий рід досконалої любові в Новому Створінні буде прийнятий Богом.

    Так як наш Господь був випробуваний при “меті” досконалої любові, так і всі ми будемо випробувані після її осягнення. Тому ми не повинні зволікати з осягненням цієї мети до останньої хвилини нашого життя, але зробити це так швидко, як тільки можливо. Швидкість осягнення цієї мети буде перед Богом і братами мірою нашої ревності та любові. 

“ВСЕ ВИКОНАВШИ, ВИТРИМАТИ” 

    Слова Апостола: “все виконавши, витримати” (Еф. 6:13) означають, що коли ми вже осягнемо “мету” досконалої любові, тог й надалі будемо проходити багато проб – проб віри, терпеливості та різних елементів любові. Світ не є приятелем цієї ласки, не допомагає нам на дорозі у правильному напрямку. Сатана й надалі є нашим противником, будучи в стані ставити різні перешкоди, щоб зіштовхнути нас з осягнутого становища. Це і є наша проба. Ми мусимо міцно тримати все те, що здобули; ми мусимо “бігти до мети”, аж заплатимо ціну нашого життя, складаючи його в Божій службі для братів і чиненні добра всім людям в міру наших можливостей. “Вірний Той, Хто вас кличе”, Хто обіцяє нам підтримку і всю необхідну допомогу на цій дорозі. Його ласка для нас є достатньою (1 Сол. 5:24; 2 Кор. 12:9).

    Як ми вже зауважили, це право любові є також правом ангельських синів Бога, а їх послух Божій волі і їх взаємна гармонія основані на ньому. Хоча у віці Тисячоліття на людство будуть накладені права та закони, правила й накази, щоб привести його до благословенних умов царства Тисячоліття, то, однак, ті, котрі при кінці віку будуть визнані за гідних вічного життя, напевно дійдуть до чогось більшого, як тільки послух правам і вимогам: на своїх серцях вони матимуть написане первісне право Бога, послух, і право любові, яке є частиною Божественного характеру. Ці реституційні сини Бога на земному рівні існування, які будуть тоді прийняті Ним, матимуть також того духа любові, без якого вони не могли б подобатися Богові, тому що Він шукає таких, які б поклонялись Йому в дусі і в правді. Отже, ми бачимо, що хоча небо й земля мусять підлягати якомусь праву і бути йому підданими, то, однак, Божественний стандарт послуху настільки перевищує наші земні недосконалі поняття та взірці, що одне слово, Любов, виражає ціле Божественне право, якому будуть піддані всі Його сини на кожному рівні існування. Який прекрасний і славний характер і план нашого Бога! Виконанням цього права є любов, і ми не можемо собі уявити жодного іншого прекраснішого права.

––––––––––––––––––––––––––––––––––

ПОЯСНЕННЯ ЛАСК ХАРАКТЕРУ

    Оскільки розвивання характеру є тим єдиним найважливішим завданням на дорозі християнина, то вказано, щоб ми відкрили на якому взірцю ми повинні основувати наше щоденне поступування. Досконалим взірцем є звичайно Христос. Але ми не можемо почати розвивати Христової подоби до такої міри,  до якої б ми хотіли; Але тим не менш ми заохочені до уподібнення наших характерів, так близько, як це тільки можливо, до прикладу, який Він нам подав.

    Пастор Рассел присвятив багато місця й уваги християнським ласкам, заохочуючи всіх братів до їх розвивання. Брат Джонсон, під час майже п’ятдесятирічної служби братам в правді, зробив детальний аналіз ласк християнського характеру, оскільки ця тема була дуже близька і дорога його серцю. Його статті можуть допомогти нам у розвиванні характеру шляхом більш виразного представлення багатьох елементів, що формують характер, який подобається Богові, а також шляхом вказування того, як достоїнства характеру об’являються, як поєднуються разом і як можуть бути практиковані аж до кристалізації.

    В період пароусії на різних конвенціях бр. Джонсон виголосив серію з тринадцяти викладів на тему розвивання характеру на Христову подобу. Перші десять викладів були опубліковані в Конвенційних Звітах за 1912 рік під назвою “Методи розвивання подібності Христового характеру”. Кожного з трьох наступних років з’являвся новий виклад на тему різних аспектів Христової подібності. Ці три виклади були видані окремо в Конвенційних Звітах в 1913, 1914 і 1915 рр..

    Крім того брат Джонсон широко описав тему християнських ласк, напр. В Е 1 – Бог, Е 12 – Біблія і Е 15 – Христос-Дух-Угоди. Він також писав окремі статті на тему прикмет Божественного характеру, вищих першорядних ласк, всіх самолюбних нижчих першорядних ласк, більшості відповідних їм другорядних ласк і більшості третьорядних ласк. Його розважання на тему ласк характеру заповнили б дві чи три книжки; це докладно і добре осмислені описи. Багато з тих статей, крім того, що з’являлись вони у вищезгаданих книжках, можна також знайти в РТ за допомогою тематичних списків. 

ВИЯСНЕННЯ СЛОВА “ЛАСКИ”

    Деякі вияснення на тему ласк були б тут потрібні. Це слово виражає поняття про притягуючі, привабливі, приємні і помітні достоїнства серця і розуму. Біблія вживає різні визначення для того, щоб передати задумане значення слова “ласки”. Множина в Біблії не виступає, що може багатьох здивувати, тому що ми так часто її вживаємо для того, щоб передати біблійну думку. Однак в Біблії з’являється в однині іменник “ласка”, який містить в собі значення ласк (Еф. 4:29; Кол. 3:16; 4:6; Євр. 12:28; 13:9; 2 Пет. 3:18; Юди 4).

    Є в Біблії й інші вирази, які охоплюють те, що ми розуміємо під словом “ласки”. Одним з них є слово “плід” (Мат. 7:17; 13:8, 23; Ів. 15:2, 8; Гал. 5:22; Євр. 12:11; Як. 3:18; Об. 22:2), яке є вжите в множині в значенні ласк (2 Кор. 9:10; Фил. 1:11; Як. 3:17). Біблія вживає слово хвала (а також хвали) також в цьому значенні; Фил. 4:8 [тут слово “чеснота” більше стосується достоїнств справедливості, а слово “похвала” – ласк безкорисливої любові]; Євр. 13:15; 1 Пет. 1:7; Іс. 60:6; 63:7; 1 Пет. 2:9). Подібно в Біблії вжите слово “чеснота” (Фил. 4:8; 2 Пет. 1:3, 5). Прислівник чеснотно також виражає цю думку (Прип. 31:29). Так і слово хвала теж вживається в значенні ласк – зміцнених, зрівноважених і скристалізованих в досконалому характері (Рим. 2:7, 10; 3:23; 5:2; 6:4; 1 Кор. 11:7; 2 Кор. 3:18; 4:6; 1 Сол. 2:12; 2 Сол. 1:9; Євр. 1:3; 2:7, 9; 9:5; 1 Пет. 1:7; 4:14; 2 Пет. 1:3).

    Ласки є достоїнствами характеру й поступування, які їх приоздоблюють, додаючи їм краси, привабливості і чарівності. Вони не тільки проявляються в нашому зовнішньому поступуванні, але також мають сферу діяльності в наших мотивах, які зумовлюють те, що ми робимо. Тому вони проникають зміст, мотиви та спосіб вираження нашого поступування. Вони є найважливішим елементом Христової подоби. Щоб отримати вічне життя, вся людська родина буде змушена розвинути в собі ці ласки або тепер, в цьому житті, або при кінці Посередницького Панування (хоча невибрані не будуть так суворо випробовувані, як вибрані класи, які, як ми сподіваємось, отримають небесний спадок).

    Головна з ласк (згідно з заявою св. Павла в 1 Кор. 13:13) це Любов; з місця, яке він приписує любові в цьому розділі, чітко виникає, що її слід вважати великим сховищем, з якого випливають мало не всі інші ласки. Той, хто сподівається розвинути характер без любові, будує з поганих матеріалів. Таким чином, в серці насамперед мусить бути присутня любов, а потім ми зможемо розвинути з неї мало не кожну іншу ласку. Всі інші вищі першорядні ласки можуть бути розвинуті незалежно від безкорисливої любові, і згідно з заявою св. Петра (2 Пет. 1:5-7) насправді попереджують розвинення любові. Любов вимагає тренування і в різноманітних ситуаціях різними способами виявляється назовні, а ми мусимо опинитися в тих ситуаціях, щоб любов могла властиво виявитися в різних своїх діяннях. 

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛАСК

Вищі Першорядні Ласки

    Вищі першорядні ласки – це риси характеру, розвинуті через властиве тренування релігійних органів нашого мозку: духовності, оптимізму, рішучості, постійності, сумлінності, доброзичливості і пошани. Діючи окремо або в поєднанні ці достоїнства народжують віру, надію, самоконтроль, терпеливість, побожність, братерську любов і безкорисливу любов. Біблійна підстава такого підходу семи вищих першорядних ласк міститься в 1 Пет. 1:5-7.

    Першорядна прикмета, або ласка характеру, є наслідком безпосередньої діяльності одного або двох чуттєвих органів. Кілька з вищих першорядних ласк (напр. Побожність, братерська та безкорислива любов) є безпосереднім результатом діяльності кількох вищих чуттєвих органів. Тому побожність є прямим наслідком сумлінності і пошани, а братерська любов – сумлінності й доброзичливості, тоді як безкорислива любов до Бога і Христа є з одного боку прямим результатом оцінення та симпатії, а з іншого – наслідком доброзичливості; безкорислива любов до людини з одного боку є результатом оцінення та симпатії, а з іншого – доброзичливості.

    Єдиними чуттєвими органами, які діють у формуванні вищих першорядних ласк, є вищі чуттєві органи. Деякі з вищих першорядних ласк є ефектом безпосередньої діяльності більше, ніж одного чуттєвого органа; нижчі першорядні ласки є в кожному випадку наслідком діяльності лише одного нижчого першорядного чуттєвого органа. Отже, ми бачимо, що тренування вищих чуттєвих органів витворює вищі першорядні ласки, а нижчі чуттєві органи – нижчі першорядні ласки. 

Нижчі Першорядні Ласки

    Людина була спочатку образом Бога і не дивлячись на упадок, людський рід надалі має всі з первісних чуттєвих органів, хоча значно викривлені. Людина має головним чином два роди нижчих чуттєвих органів:  (1) самолюбні та (2) суспільні, якими послугуються нижчі першорядні ласки. Безпосередня діяльність нижчих чуттєвих органів розвиває нижчі першорядні достоїнства, ласки чи прикмети. Мова про розвивання таких достоїнств стосується, очевидно, Божественних створінь, які є морально вільними істотами – ангелами і людьми.

    Творець “вбудував” ці схильності в природний досконалий розум Адама і Єви (а також Ісуса). Внаслідок упадку всі ми, як їх нащадки, народжуємося з недосконалими здібностями в цьому аспекті. Але, тим-не-менш, такі ласки, основані на цих природних схильностях, під керівництвом домінуючих ласк і Святого Духа можуть бути розвинуті в життя людини (сплоджені він Духа в цьому житті повинні були розвивати досконалі характери, аж до їх кристалізації).

    Самолюбні нижчі першорядні ласки були названі “самолюбними” не тому, що вони грішні, але в значенні їх зацікавлення собою і по причині, що діють, щоб підтримувати життя, безпеку й добре самопочуття. Вони були присутні в досконалому, безгрішному стані. Вони властиво можуть бути названі самолюбними, але ми не можемо дозволити їм на повну свободу, тому що, якби ми ними зловживали, викривили, то вони стали б невластиво самолюбними. Таким чином, інколи ми змушені обмежувати їх тенденції до керування нами. Подібно є і з суспільними нижчими першорядними ласками; вони стосуються інших осіб як їх предметів, напр. любові до чоловіка чи дружини, протилежної статі, батьків, братів і сестер і т. п..

Другорядні Ласки

    Другорядні ласки розвиваються внаслідок гамування вищими першорядними ласками зусиль нижчих першорядних чуттєвих органів впливу на наше поступування. Ці ласки також діляться на два роди, подібно як відповідні їм нижчі першорядні ласки, тобто самолюбні й суспільні. Тому, якщо наша віра, надія, самоконтроль, терпеливість, побожність, братерська і безкорислива любов – вищі першорядні ласки – гамують зусилля, напр., любові до спокою, яка прагне панувати над нами, тоді наслідком є працьовитість (другорядна ласка); якщо гамують зусилля схвалення, щоб панувати над нами, тоді наслідком є скромність (другорядна ласка).

    Так само покора в’яжеться з самооцінкою, тому що якщо наші вищі першорядні ласки гамують зусилля самооцінки до влади над нами, то наслідком є покора, яка не є результатом діяльності самооцінки, але ефектом гамування (вищими першорядними ласками) зусиль самооцінки до панування над нами.

    Таким чином, вищі та нижчі першорядні ласки в своїй суті є позитивними (тобто прямим вираженням діяльності вищих і нижчих чуттєвих органів), натомість другорядні ласки є негативними (тобто посереднім виразом вищих першорядних ласк, які гамують зусилля нижчих чуттєвих органів до панування над нами).

Третьорядні (Складені Ласки)

    Поділ ласк на першорядні, другорядні й третьорядні не є біблійним поділом. Він оснований скоріше на будові і функції органу нашого мозку. Мине повинні на підставі цих визначень розуміти, що третьорядні ласки менш важливі від другорядних. Хоча вищі першорядні ласки найважливіші, то помилково було б стверджувати, що другорядні ласки важливіші від третьорядних. За винятком вищих першорядних ласк, порядку числових поділів не слід ототожнювати із значенням відповідних ласк. Третьорядні ласки розвиваються, як правило, останніми (хоча існують винятки).

    Третьорядні ласки (інакше кажучи складені) є або наслідком (а) поєднання вищих першорядних ласк з другорядними, або (б) поєднання вищих першорядних ласк з нижчими першорядними та другорядними ласками. Розвиток третьорядної ласки завжди тягне за собою діяльність, однієї чи кількох, вищих першорядних ласк.

    Вищі першорядні ласки не є наслідком діяльності нижчих першорядних чуттєвих органів. Подібно нижчі першорядні ласки не є результатом діяльності вищих чуттєвих органів. Завжди, коли ефекти – ласки –  одного чи двох таких органів поєднуються з однією чи кількома другорядними ласками, повстає третьорядна ласка, тому складена.

    Наприклад, лагідність є третьорядною ласкою, а розвиваючись по відношенню до Бога становить поєднання (1) вищих ласк віри, самоконтролю, терпеливості, побожності та безкорисливої любові (з одного боку) з (2) другорядними ласками покори, довготерпеливості та поблажливості (з іншого боку), разом з лагідною покірністю серця і розуму, оскільки в практиці лагідність по відношенню до Бога поєднує 8 вищезгаданих ласк, 5 з яких вищі першорядні здобувають перевагу над 3 другорядними в лагідній покірності серця і розуму (що, власне, в Біблії означає лагідність). По відношенню до людини лагідність є поєднанням самоконтролю, терпеливості, братерської те безкорисливої братерської любові з вищезгаданими 3 другорядними ласками і лагідною піддатливістю.

Артистичні Та Розумові Здібності

    Мистецькі та інтелектуальні почуття (чи здібності) були обговорені в працях бр. Джонсона. Вони є тепер в природному розумі і після посвячення приймаються як допоміжні для майбутнього розвитку. Але брат Джонсон не присвятив так багато місця цим нижчим здібностям, як вищим моральним та релігійним достоїнствам; однак, він вказав, що всі почуття мають бути керовані і піддані вищими першорядними та домінуючими ласками.

    В статті під назвою “Керування людськими почуттями в їх природному застосування” (Р.Т., 119-125 стор.) бр. Джонсон подав певні приклади: Не один Божий слуга для того, щоб зняти напруження, був змушений вдаватися до веселості (гумору), так пояснюючи своє поступування: “Якби я взагалі не користувався добрим гумором, то не зміг би виконати моєї праці; я мушу мати якийсь вихід; натиск мого тягаря такий великий, що якби я не мав якогось способу полегшення для себе, то був би переможений; я б не міг зберегти відповідного характеру у виконування моєї праці”. Таким чином, коли напруга стає до неможливості важкою, розрядкою може бути добрий гумор або якесь інше артистичне відчуття.

    Наша любов до природи та мистецтва може спричинитися до підняття природного почуття краси наших родин. Почуття гумору і злагідний характер в багатьох випадках спричиняється до сімейної любові та миру. Приємна музика, вокальна чи інструментальна, може бути способом покращення домашнього життя в багатьох відношеннях.  Наша любов до природи та мистецтва може також може також служити нашим працедавцям, зробивши для нас можливим виконування нашої праці з більшою вправністю, яка принесе їм більші прибутки, а якщо ми є працедавцями, які послугуємося різними елементами природи та мистецтва, то щоб допомогти нашим працівникам, ми проявляємо до них більше справедливості, аніж якби ми знехтували таким поступуванням. Скільки працедавців завдяки ввічливості до своїх працівників виробляють в них відповідні почуття, наскільки завдяки цьому працівники підтримують інтереси працедавців, наприклад, керівники завдяки ввічливості по відношенню до клієнтів можуть виявитися набагато більш придатними для працедавців. Інколи завдяки почуттю гумору працедавець може стримати незадоволення працівників, а властиво вжитий дотеп працівника часто може служити інтересам працедавця. Людське знання, особливо професійне, може приносити прекрасні результати так працівникові, як і працедавцеві.

    Таким чином, кожен з нас завдяки артистичним відчуттям, найбільш відповідним для даного випадку, може зменшити силу напруження. З власного досвіду кожен зрозуміє, які переживання найбільш відповідають їхнім потребам. Таке звертання до артистичних відчуттів інколи визволить нас від гріха, коли спокуса може перевищувати наші сили. “Місця дияволові не давайте” (Еф. 4:27). Нашою метою повинно бути вживання артистичних та інтелектуальних почуттів в службі найвищого Бога!

––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––

РИСУНКИ ЛАСК…

дивись далі журнал в форматі pdf