Самовизначення

 

— сучасна мантра. Підносить почуття незалежності, демократії та свободи від гнобительських урядів. Насуває хаотичні образи революції та бунту. Є політична і є релігійна.

Християнська Церква протягом багатьох століть є втягнена у філософську битву за незалежність. Не за “само” визначення – тільки Бог і Христос повинні панувати в серці віруючого – але за свободу віддавання честі тим способом, який визначений через Біблію.

Конгрегаціоналізм, церковний відповідник республіканської демократії, є правдоподібно найефективнішим способом, яким Церква може організуватися.

У своїх працях протягом минулих десятиліть Редактор, котрий заснував цей часопис, Пол С. Л. Джонсон, писав багато матеріалів на цю тему, черпаючи аргументи зі свого глибокого знання історії Церкви.

Наступна стаття подає аргументи, що свідчать  про те, що Церква має в собі засади та механізми, які потрібні для її повної, незалежної організації.

Передруковуємо цю презентацію, щоб викликати роздуми над цією темою й допомогти нашим посвяченим християнським братам, розкиданим по цілому світі – не дивлячись на деномінації.  

 

ДОСКОНАЛО ОРГАНІЗОВАНА ЦЕРКВА 

Кол. 1:18; Рим. 12:4-8; 1 Кор. 12:28; Еф. 4:11-13.

 Без організації не можна провести жодного великого заходу. Тому організація в різних формах у великій мірі проявляється в людських улаштуваннях. Світські уряди, державні спілки, релігійні федерації й визнання, капіталістичні комбінації, аристократичні зв’язки, робітничі групи, освітні та доброчинні заклади, братні товариства і товариства взаємної допомоги, громадські, реформаторські й культурні клуби і товариства, а навіть звичайні родини дають докази існування організації і користі, яка з неї випливає.

Кожна організація, щоб виконати завдання, для якого була створена, мусить мати в собі визначений механізм, за допомогою якого напрямок прагнень, які становлять її місію, може бути з успіхом осягнутий і зроблений результативним; в іншому випадку вона абсолютно не готова до своєї місії. Все, що є в організації, але не є потрібним або придатним для осягнення її цілей, є перешкодою, яку розумні організатори й керівники усунуть зі своїх товариств; і лише те, що потрібне й придатне для їх цілей, буде ними впроваджене і застосоване.

В гармонії з цими засадами наш Небесний Отець через Ісуса та Його Апостолів вчинив Церкву в її структурі організацією, і ця організація є настільки досконалою, що може бути названа організмом, частини якого становлять “Тіло СКЛАДЕНЕ й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинності кожного окремого члена” (Еф. 4:16). Ця організація є досконалою сама по собі в Богу для цілей її існування і не потребує нічого організаційного ззовні з метою успішного виконання її місії, оскільки  є в Богу. Це дуже детально доведено в VІ томі “Викладів Святого Письма” (Нове Створіння), V і VІ розділи, до яких ми відсилаємо наших читачів. З цієї точки зору Церква є дещо подібна до інших організацій. Прищеплення до неї чого-небудь, що виходить з відмінного або додаткового до її первісної структури, було б накладанням на неї мертвого тягаря і перешкоди, подібно, як це було б з кожним іншим тілом, організація якого є досконала. Мудрі люди стримуються від таких некорисних додатків.

Тому засновники інституцій, намагаючись будувати організаційний механізм своїх Товариств таким чином, щоб він надавався до результативного провадження цілей даної організації, то вони старанно аналізують ці цілі і постійно їх вживають як стандарти, якими можна визначати кожну частину організаційних елементів. Єгова, коли планував організацію Церкви, очевидно пам’ятав про цю засаду, відкидаючи з її структури безкорисні та шкідливі елементи та запроваджуючи тільки ті, які є практичні й корисні. Якими є ці цілі, Він об’явив Своїй Церкві в Святому Письмі, щоб – окрім інших причин – Церква, знаючи їх, могла співпрацювати з Господом в осягненні цілей її організації через відкинення всіх чужих матеріальних засад і вживання тих, що споріднені з її місією. Тому в Біблії вона знаходить повний опис її організації й місії, до яких вірно обмежує сферу своєї діяльності, відважно чинячи опір усім спробам, які здійснюються з метою їх корупції, подібно як звичайне тіло чинить опір впровадженню хімічних елементів, які чужі тим, з яких воно складається, інстинктивно відчуваючи, що вони є отрутою. 

МІСІЯ ЦЕРКВИ ВІКУ ЄВАНГЕЛІЇ 

Якою є місія Церкви Віку Євангелії? Щоб дати правильну відповідь на це питання, потрібно вияснити багато речей: (1) Церква має місію по відношенню до Бога й Христа, тобто славити їх у всьому (1 Кор. 10:31). (2) Вона має потрійну місію по відношенню до самої себе і, (3) подвійну місію по відношенню до людського роду.

Першим елементом (2) місії Церкви по відношенню до себе самої є (А) вдосконалення в кожному доброму слові та ділі (Еф. 4:11-13; 2; Об. 19:7, 8). Це охоплює три речі: (а) щоб Церква в своїх членах як Божий представник збирала тих осіб зо світу, які відповідають на Боже запрошення стати Його власністю, а як такі – членами Церкви (Пс. 45:10, 11; Дії 15:14); (в) очищується з усякої нечистоти тіла і духа (Еф. 5:25-27; Кол. 3:5-9); і (с) щоб стала в характері подібною до Христа (Рим. 8:29; Кол. 3:10-17; Еф. 4:23, 24; 5:9).

Другим елементом цієї (2) місії Церкви по відношенню до себе є (В) відлучення від таких членів, які потрапляють в гріх і (або) в тяжкі блуди й не хочуть каятись. Церква робила це інколи (а) через конгрегаційний акт (1 Кор. 5:1-5, 13), а інколи (в) через особистий акт (1 Кор. 5:9-11) або (с) загальний (2 Ів. 7-11). Таке відлучення відбувалося протягом цілого віку, особливо під час жнив, охоплюючи перш за все ті класи, котрі стали членами класу Другої Смерті, а потім тих, котрі належатимуть до Великої Громади (1 Кор. 5:5). Тепер в Епіфанії воно охоплює обидва класи як такі. Воно охоплювало також деяких осіб, котрі втратили свої становища перед Господом як члени Тіла Христового. Подібно це відлучення охоплювало також тих, котрі були лише виправдані, і лицемірів, які були більше чи менше зв’язані з Церквою.

Третьою частиною (2) місії Церкви по відношенню до себе є (С) започаткування і провадження таких інтересів, які є необхідними для виконання її місії. Сфера й форми цих інтересів є описані  в Біблії, як, наприклад: вибір служителів місцевих зборів та призначення їх до служби (Дії 6:1-6; 13:1-3; 14:23; Тит 1:5); утримування чистоти доктрини і життя (Дії 15:1-31; 1 Кор. 5:1-13); підтримка слуг Правди та надання допомоги тим святим, які того потребують (Гал. 6:6; 1 Кор. 9:14; Фил. 4:15-18; 2 Кор. 8:18-24); і запровадження зібрань і дисципліни (Мат. 18:15-17, 19, 20; Євр. 10:25). Ці три речі – власний розвиток, відлучення від нерозкаяних членів і провадження вказаних інтересів – вичерпують внутрішню місію Церкви щодо самих себе.

Далі (3) Церква має місію по відношенню до світу. Це охоплює два види діяльності: (А) свідчення світові про гріх, справедливість і наступаючий суд, тобто Царство, яке наближається (Мат. 5:13-16; 24:14); (В) докоряння світові з причини гріха, справедливості і наступаючого суду (Ів. 16:8-11). Ці дві речі вичерпують її місію по відношенню до світу. Під час посередницького панування Церква буде виконувати щодо себе і світу зовсім відмінну від теперішньої місію. Щоб ясно зрозуміти організацію Церкви Віку Євангелії, потрібно пам’ятати про цю потрійну місію, як вона була вище описана. Не звертання уваги на ці цілі Церкви стало причиною Великої Апостазії (Відступництва) та інших відступництв протягом цілого Віку, подібно, як їх пильнування призвело до вибору Малого Стада. Згубною річчю є занедбування, а спасенним є дотримування Божих улаштувань по відношенню до місії Церкви і у всіх інших відношеннях. 

БІБЛІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЦЕРКВИ

Коли ми вже побачили, якою є місія Церкви, то знаходимося в кращому положенні, бажаючи досліджувати її організацію і зрозуміти, чи вона є відповідною до реалізації цієї місії.

 В таких текстах, як: Кол. 1:18; 1 Кор. 12:12-30; Еф. 4:4-16 і Рим. 12:4-8 організація Церкви описана в образі людського тіла, організму, а не довільно розвинутого товариства чи клубу. Наведені уривки Святого Письма запевняють нас, що є лише одне Тіло, один Організм – Христос, що має багато членів, з Ісусом як Членом – Головою. Ми бачимо, що в звичайному тілі члени відрізняються один від одного своїми функціями, при чому одні здійснюють більш важливі, а інші менш важливі функції, і не дивлячись на цю різноманітність вони є гармонійно поєднані між собою взаємною залежністю, взаємодопомогою, оціненням та симпатією. Так само є з Тілом Христа, де “все Тіло [є] складене й зв’язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена”.

Це Тіло, – подібно до звичайного, – маючи багато членів, є одним цілим, оскільки має одного духа, одну надію, одну працю, одного Господа, одну віру, одне хрещення і одного Бога (Еф. 4:4-6). Його одна Голова, залежна від Бога, займається мисленням, плануванням, чуттям, прагненням і керуванням, а оскільки Богові сподобалося розмістити ці різноманітні члени кожен на властивому місці Тіла, то Голова керує ними, вживаючи їх відповідно до конкретних функцій в Тілі. Подібно, як і в звичайному тілі, яке має лише одну голову, жоден член не має особливої і окремої голови від інших членів, так і в цьому Тілі. Ісус, головою якого є Бог (1 Кор. 11:3), здійснює функцію голови для кожного члена, а всі члени отримують своє місце в Тілі через дотримування умови, на якій до нього ввійшли, тобто прийняття Христа як своєї Голови.

В образі одного Тіла, Господь Ісус, що має виключно одну Голову і багато різноманітно функціонуючих, але взаємно між собою сполучених членів, представлений як найдосконаліша організація, яка будь-коли була створена, хоча вона не має багатьох речей, які люди вважають за необхідні для організації, і тому-то багато не розуміють, що це духовна організація, вважаючи, що вона взагалі не є якоюсь організацією.

 

ЯК ОБ’ЯВЛЯЄТЬСЯ ЦЯ ОРГАНІЗАЦІЯ

 

Ця організація об’являється: (1) в особливий спосіб, тобто як духовний, невидимий і внутрішній зв’язок святих між місцевими, зовнішніми і видимими зборами з їх місцевими слугами, працею, улаштуваннями і зібраннями, а також (2) в загальний спосіб, тобто як духовний, невидимий і внутрішній зв’язок без будь-якого зовнішнього вияву чи видимості: (а) окрім від його загальних слуг – Ісуса й Апостолів, які тепер є невидимі – і “другорядних пророків”, які служать і співпрацюють із загальною Церквою в окремих зборах, або в кільканадцяти з них, на конвенціях словом і працею, або біль-менш в своїх особистих представниках через працю, розмови, листи і друковане слово, як також (б) окремо від її місцевих слуг, які служать святим в кожному зборі.

Все Тіло представлене в кожному окремому зборі по тій причині, що має святих серед своїх членів. Внутрішніми узами, тобто зв’язком між святими в даній місцевості і між ними та всіма іншими є духовна єдність в одному дусі, одній надії, одній праці, однім Господі, одній вірі, одному хрещенні і однім Богу. Зовнішніми узами, тобто точкою зіткнення між місцевим зібранням та членами Тіла в тому зборі є його праця, його зібрання і його служителі, тобто пастори, вчителі (повчальні служителі), помічники (диякони та диякониці) і управління (головуючі, комітети управлінь, які провадять різні справи і т. д.), а також ситуативні слуги і співпраця слуг загальної Церкви (Рим. 12:4-8, порівняй з останніми віршами 1 Кор. 12:28; Еф. 4:11); а також зовнішніми узами або точкою зіткнення між святими в кожному зборі і святими всюди є їхні конвенції і праця зі слугами загальної Церкви.

Отже, ми бачимо, що правдива Церква є невидимою, як локально так і в загальному, хоча об’являється через свою працю, улаштування, зібрання, а також видимих слуг, незалежно від того, чи це є в одному місці чи всюди. Іншими словами, немає загальної видимої організаціїЦеркви Бога Живого, яка робить різноманітні збори чи осіб органічно частинами загального видимого Тіла, але існує відкриття місцевої частини видимої Церкви в постаті місцевих зовнішньо організованих зборів, як було описано вище і як таких, що вживають для своїх цілей духовних слуг Церкви загалом: Ісуса й Апостолів, а також “другорядних пророків”. А ціла Церква, яка є невидимою, знаходить своє зовнішнє виявлення в праці, улаштуваннях, зібраннях та слугах Церкви загалом: Ісусі, Апостолах, “другорядних пророках” так загалом, як і локально; в євангелістах – інколи в загальному, інколи локально, а також тільки локально в пасторах і вчителях (старших), помічниках (дияконах і дияконицях), а також управліннях (головуючі, комітети улаштувань і т. д., які керують інтересами). 

ПРАВДИВА  ЦЕРКВА  НЕВИДИМА 

Тому ми бачимо, що правдива Церква є невидимою так локально, як і в загальному, хоча об’являється  зовні через свою діяльність, влаштування, зібрання та слуг чи то буде на одному місці чи по всіх. Іншими словами, немає жодної видимої вселенської організації Церкви живого Бога (Євр. 12:23), яка призводить до виникнення різних конгрегацій, чи різних одиниць як органічних частин одного видимого тіла. Але існує маніфестація локальних частини невидимої Церкви в формі локальних зборів, що зовнішньо організовані, і були описані вище, яка додатково для своїх цілей користується  з послуг служителів загальної Церкви – Ісуса, Апостолів та “другорядних пророків”. Натомість, ціла Церква, що є невидимою, є видною назовні в діяльності, влаштуваннях, зібраннях та служителях загальної Церкви – в Ісусі, Апостолах та “другорядних пророках”, так загалом, як і локально; в євангелістах, інколи загально, інколи локально, і тільки локально в пасторах та вчителях (старшишх), помічниках (дияконах та дияконицях), а також у владах (головуючих, комітетах, що видають розпорядження ітп., котрі керують різними справами.

Таким чином, ми можемо бачити, що жодне визнання окремо, ані всі визнання разом не є тілом Христа, Церквою Бога Живого, але, що Церква складається виключно з Посвячених в Христі Ісусі (1 Кор. 1:2), не дивлячись на те, ким вони є чи де вони є. Отже, жодна зовнішня, видима організація не є Церквою.

Організація Тіла Христового, як описано вище, є незмінною, доки ціла Церква не перейде поза Завісу, хоча існували тимчасові риси, додані через дари Духа, тобто чуда, дари уздоровлення, розмаїття мов і т. д. (1 Кор. 12:28), доки не проминули (1 Кор. 13:8-12) зі смертю останнього з Апостолів (котрі єдині мали [за винятком особливих проявів  в день П’ятидесятниці і в домі Корнилія,  коли по черзі Євреї та погани вперше були введені в Тіло Христове] силу давання дарів Духа іншим – Дії 19:1-6), а також смертю тих, котрі одержали ці дари через їх послугу (див. нашу брошуру про “Мови”).

 Про тривалість вищеописаної організації Св. Павло дає нам ясне свідоцтво в Еф. 4:11-16, а особливо в 13 в., де каже, що ці улаштування Церкви залишаться з Тілом “аж поки ми всі не досягнемо з’єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого [одного Нового Чоловіка, якого Бог чинить з  двох – Євреїв і поган – Еф. 2:15], у міру зросту Христової повноти”. Зрозуміло, що було очевидно лише дванадцять Апостолів (Об. 2:2” 12:1; 21:14) і що вони не могли жити цілий вік, тому пробували з Церквою через свої писання.

Тому бачимо, що тут немає зовнішньої організації, членство в якій робило б людину учасником Тіла Христового, ані в постаті визнань, ієрархій, загальних рад, синодів, конференцій, зібрань, пресвітерів, контрольних комітетів, “організованих каналів” чи контрольних корпорацій. Всі ці речі є чужими для організації Церкви, ворожими для її структури, і такими, що підкопують зверхність Ісуса, єдність Церкви, різноманітність членів та їх взаємний стосунок в Тілі. Церква повинна виступати з постійною опозицією проти кожної спроби поєднання її організації з такими організаційними формами як такими, що походять не від Господа, але від ворога. Всілякі ж зусилля, спрямовані на те, щоб виправдати їх існування в “Церкві, [що вона] Тіло Його”, як нібито необхідні для її місії, повинні бути відкинені, оскільки така потреба не виникає з даної Богом місії, але з сатанинських перекручень.

Опис Тіла Христового як організму поданий з різноманітних точок погляду в чотирьох текстах, приведених під заголовком цієї статті.

Кол. 1:18 містить дуже узагальнюючий опис, який показує дві частини Христа в їх стосунках – Ісуса як Голову, Церкву як Тіло – без виразної вказівки на урядовий стосунок інших членів Тіла окрім Ісуса.

Рим. 12:4-8 пояснює про єдність Тіла, а також про різноманітність і гармонію його членів, згадуючи різноманітні функції службових членів Тіла в місцевому зборі без згадування їх службових назв і назв служителів загальної (вселенської) Церкви.

Еф. 4:11-13 відноситься до повчальних слуг Церкви, так місцевих, як і загальних, як також і до тих слуг, праця яких носить місіонерський характер, до євангелістів.

 1 Кор. 12:28, пропускаючи в переліку євангелістів, згадує всіх інших урядових слуг Церкви, так загальних, як і місцевих. Тому, як бачимо, охоплює все, що стосується слуг Церкви лише з одним винятком, тобто євангелістів. 

ЦЕРКВА НЕ БУЛА ОРГАНІЗОВАНА ДЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ВСІХ ЦІЛЕЙ 

Коли ми кажемо, Церква є досконало організованою для виконання її місії, то це не означає, що вона організована для всіх місій. Фактично вона не є організована для політики, оскільки мало членів Церкви надаються до неї; спроби з боку деяких залучити і політику до її місії принесло зло як Церкві, так і державі. Вона не є організована для бізнес-інтересів, за винятком тих, які є необхідними для ведення вищеописаної праці, а дуже небагато її членів мають добру здібність до ведення бізнес-інтересів. Вона не була організована для вирішення соціальних питань, оскільки мало її членів мають час, талант і дух, потрібні для вирішення тих питань. Світське виховання також не є полем праці для організації Церкви, оскільки її члени як правило не є “мудрими” цього світу.

Церква не організована для клерикалізму, оскільки її членам бракує духу, надії, цілей та клерикальних якостей. Отже, ми бачимо, що Церква, що є Тілом Його, абсолютно не організована до реалізації всього, але через посідання Божого Духа, Слова і провидіння, і свою зовнішню форму організації, а також локальну та вселенську маніфестацію, є досконало організована до виконання своєї Богом встановленої місії. Факти підтверджують, що так є, оскільки вона успішно функціонує від апостольських часів в реалізації усіх згаданих елементів місії, що була передбачена Богом.

Ми звичайно ж не стверджуємо, що Церква неповинна послуговуватися земними засобами для допомоги в своїй місії. Цілком слушним є вживання Церквою такої людської допомоги в формі: пошти, залізниці, телеграфу, телефону, друку і господарчих систем; користується також будинками, винаходами, літературними творами на тему археології, історією ітп., а також такими працями, як: конкордації, біблійні словники, енциклопедії, грецькі словники ітп. Церква не вживає тих речей як організацій під своїм контролем, а тому не вживає їх організаційно. Без викривлення своєї власної організації Церква не може перехопити для цілей своєї місії контроль над жодною організацією поза собою, оскільки була встановлена Богом, і не може дозволити, щоб якийсь зовнішній орган мав над ними контроль. Тому Церква не може створювати ділових корпорацій чи компаній для провадження своєї місії на користь Бога та людини.

Твердження, що Церква не може осягнути свого завдання без корпорації, означало б, що Бог був недбалий у справі її структури, що не навчив її через Своїх натхнених письменників, усно, ані в Святому Письмі, щоб користати з привілеїв корпорацій чи торгових фірм, санкціонованих Римською Імперією в часи Ісуса й Апостолів; що таким чином Він не дав їй досконалої організації для виконання її місії. Таке твердження означало б, що всі номінальні християни були праві, роблячи додатки до первісної структури Церкви; що правдива Церква помилялась, протестуючи проти таких додатків; а також, що люди є мудрішими від Бога у практичних справах.

Звичайно, Божі вірні не погодяться на те, що Церкві потрібні лубки, пов’язки, пряжки, підпори, протези чи палиці людських організаторів, щоб вона могла виконувати свою місію! Чи ж таке поступування, що є необхідністю для будь-якої іншої організація, не є чимось чужим для місії, даної Церкві від Бога?  Біблія, розум та історія – так світська, як і релігійна – разом відповідають на це питання стверджувальним чином (F 241, 1 абз., F 249, 2 абз.).

У згоді з цим, Старий і Новий Заповіти ігнорують усілякі організації, за винятком власної структури Церкви, необхідної для провадження її праці. Це упущення зовсім не перебільшення. Це скоріше промовисте, разом з тим фактом, що Бог, описуючи досконало цілу організацію Церкви, цілеспрямовано проминув згадки про інше тіло, товариство, компанію чи корпорацію в Церкві і хотів, щоб стало зрозуміло, що жодна з них не була потрібна Церкві для виконання цілей її існування. Таким чином, ми бачимо, що Церква через своїх загальних слуг, підтримувана святими в загальному, є досконало організована для успішного провадження загальних справ своєї місії. Через тих самих загальних слуг і слуг локальних зборів, а також через усіх святих з тих зборів і поза ними вона досконало організована – для успішного виконання локальних справ своєї місії. Тому Церква повинна відмовити у прийнятті послуги будь-яких ієрархій, загальних рад, синодів, загальних зібрань, конференцій, парафій, управлінь, корпорацій, комітетів і т. п., які намагаються контролювати її працю і які не є під її контролем, як додатки до Божественного улаштування Церкви  і як непотрібні та шкідливі для її місії.

Всі уважні дослідники Святого Письма погодяться, що – наскільки це стосується біблійних уривків і фактів – справа є так, як ми її описали. Ті з них, які були згадані вище, твердо це доводять це понад усі сумніви. Неменше однозначними є факти з історії Церкви.

Початок підкопування вищеописаної організації Церкви почався з того, що єпископи стали окремим орденом від старших тобто пресвітерів в Церкві, а “клір” – окремим від “мирян”. Кожна Церква мала багатьох єпископів, тобто пресвітерів – старших збору (Дії 20:17, 28; Фил. 1:1; Тит. 1:4-6), а в ІІ столітті став з’являтися лише один єпископ, поставлений над єпископами (тобто старшими) та дияконами – таким чином єпископи а диякони є двома родами локальних слуг збору, згаданими в 1 Тим. 3:1-15. Ці єпископи для користі своєї влади почали скликати синоди, тобто законодавчі ради, для нібито спільного добра – не Церкви, яка є Його Тілом, але Церков цілих округів і провінцій. Перший з тих синодів відбувся в Сирії в 166 н.е., а ці синоди доводять, що Церкви були зовнішньо організовані одна з одною, що не було знане в апостольські часи. Над тими “провінціями Церкви”, перш ніж пройшли десятки років, стали архієпископи, влада яких надалі зростала. Всі ці архієпископи, розпорошені по трьох територіях Римської Імперії, стали в ІІІ столітті підлеглі патріархам, яких тоді було три: один в Римі, один в Антіохії і один в Олександрії.

 Вони запровадили в “Церкві” свою організацію, чужу і викручену для первісної структури “Церкви… що вона… Тіло Його”.

З того часу всі організаційні додатки додавалися до первісної структури Церкви під претекстом, що вони потрібні для провадження праці Церкви. Але не забуваймо, що вони були потрібні лише для місії номінальної Церкви, яка втратила з поля зору місію правдивої Церкви, а встановила своєю власну місію, не уповноважену на Вік Євангелії – навернення світу і панування Церкви над ним перед Другим Приходом Христа. 

ПРАВДИВА ЄДНІСТЬ ЦЕРКВИ 

Єдність правдивої Церкви в одному дусі, одній надії, одній праці, однім Господі, одній вірі, одному хрещенні і в однім Богу була достатньо сильна, аби зробити можливим для окремих осіб (Дії 8:1-7) і окремих зборів (Дії 13:1-4) через представників виконання місії Церкви. Але ніде в Біблії не написано про об’єднання зборів, які організаційно поєднані через комітети, відділи, товариства, корпорації чи в якийсь інший спосіб з метою розголошення післанництва Слова, хоча індивідуально особи і окремі збори як такі складалися на видатки тих, котрі навчали Євангелії, незалежно від того,  чи були вони їхніми представниками чи ні (Дії 13:1-4; Фил. 4:10-18).

Правдою є те, що зв’язок зборів, через обраний комітет, організаційно провадив дияконську працю – збирання грошей і роздавання між потребуючими святими (2 Кор. 8:16-24). Але такий зв’язок ніколи в Новому Заповіті не провадив за допомогою комітету, управління, товариства, корпорації, чи якимось іншим чином, жодної організаційної праці, яка мала на меті поширення Слова. Тому ми приходимо до висновку, що друга метода діяльності є незгідна з організацією Церкви, хоча перша є дияконською працею до виконання в Церкві.

З цілої описаної вище дискусії ми приходимо до висновку, що Церква була досконало організована Богом в час Жнива Єврейського Віку для місії, яку замірив Бог; що її організація є організацією одного Тіла під Ісусом – Головою, з Апостолами як уповноваженими представниками, цілком здібними до непомильного й досконалого зв’язування та розв’язування всіх необхідних справ, як учителями загальної Церкви (Мат. 18:18); з “Другорядними пророками” (такими як Марсилій, Лютер, Веслі та ін.), що мали діяти виключно як видимі, але не натхнені й непомильні чи досконалі вчителі загальної Церкви після смерті Апостолів, чи ті (Варнава, Тимофій, Тит та ін.), що співпрацювали з Апостолами перед Їх смертю; з євангелістами (як учасниками з Апостолами і “другорядними пророками”), що мали служити елементарними правдами Божого Слова для сторонніх і початківців; з обраними пасторами та вчителями, що мали подавати правди місцевим зборам; помічники (диякони та диякониці), що мали прислуговувати без застосовування Слова; з управліннями (головуючими, комітетами і т. д.) для ведення зовнішніх справ місцевих зборів; а також з кожним членом, услуговуючим чи не услуговуючим, що мав співпрацювати в місії Церкви, в залежності від своїх духовних здібностей, людських талантів і ситуацій, що виникають з Божого провидіння. Ця Церква, організована Богом сама в собі, є повністю пристосована до виконування своєї місії в світі, і будь-які спроби навчання іншої організації є незгідні з її принципами, а також ворожими для інтересів її Божественної місії.

Тому ми стоїмо на принципах збереження біблійної організації “Церкви… що вона… Тіло Його”, а також протистояння будь-яких спробам перекручення її організації через впровадження до неї якої-небудь іншої організації, протистоячи їй як мертвому тягарю, перешкоді, рані та раку, який потрібно усунути для добра Церкви та інших. Організація Церкви є для її цілей досконалою, достатньою, духовною, піднесеною й результативною. Заслуговує вона на наше визнання, любов і підтримку, які б активно підтримували й утверджували це Тіло, а також успішно відкидали будь-які спроби стримати, нанести шкоду, викручувати, обмежувати чи додавати до цієї організації щось в її від Бога урядженому існуванні та служінні.

Теперішня Правда №37, 2005 р.