«СТЕРЕЖІТЬСЯ ІДОЛІВ»
Вихід 32
В 32 розділі Книги Вихід представлений образ надзвичайної непослідовності. Ізраїльтяни (які після того, як досвідчили багато проявів Божої ласки та сили, що діяли для їх користі, прийшли до гори Синай, уклали угоду з Єговою, в якій були коротко підсумовані їхні обов’язки у вигляді десяти заповідей) показані в цьому розділі як ідолопоклонники, що порушували другу заповідь і духа першої заповіді. Мойсей, після того, як повідомив народові Божі заповіді, будучи бачений людьми, зійшов на гору Синай, де зустрівся з Богом, аби отримати заповіді, написані на кам’яних таблицях. Минав день за днем, а Мойсей не повертався.
Його сорокаденна відсутність біля гори Синай повинна була здаватися довгим періодом часу для народу, який очікував і тужив за входом в обіцяні володіння Ханаану. Та, однак, як це не дивно, ізраїльтяни могли забути страшне видовище та голоси, що мали місце перед тим, як Мойсей зійшов, коли гора затряслася, а з хмар і темряви серед палаючого вогню і голосу сурм Бог відкрив їм Самого Себе. Тільки Мойсей та Ісус Навин, його слуга, були в стані наблизитися до гори. Дивно, що про все це забулися через сорок днів. Яке свідоцтво непостійності людських почуттів тут показане! Та ми повинні пам’ятати, що ті ізраїльтяни народились в неволі.
Під час відсутності Мойсея вони прийшли до Аарона, його брата, зовсім іншого чоловіка, який не був вождем в такому самому розумінні цього слова, ані настільки ж відважним та принциповим, як Мойсей. Народ зібрався до нього, кажучи: Устань! Ми повинні іти далі нашою дорогою до обіцяної землі. Ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який був нашим вождем. Він міг нас тут залишити. Ми хочемо, аби Бог був нашим вождем, але хочемо чогось, що б представляло Його, чогось, що ми могли б бачити. Мойсей поступав дуже добре, коли був з нами, але він пішов, і міг би піти іншим разом. Зроби нам образ Бога, щоб Бог завжди був нашим вождем; зроби щось, що допоможе нам, коли ми будемо старатися шанувати Того, з Ким склали угоду і Який обіцяв вести нас до ханаанської землі. Народ не був безбожним. Насправді лише небагато хто з людського роду є безбожними. Віддавання честі Богові випливає з самої будови людини. Власне, найвищі органи мозку дають можливість підживлювати це побожне почуття і схиляють людину до шанування когось чи чогось.
Те, що було правдою стосовно ізраїльтян, є правдою загалом щодо всього людства аж до наших часів. Звідси й потреба розвивати здібність розпізнавання об’єктів, які потрібно було б шанувати, поважати та якнайбільше цінувати. Ізраїльтяни вчились цьому уроку. Подібно й ми повинні це робити, щоб мати не лише чітке уявлення правди, але щоб її важливість та переконання про неї були привиті нам через певні особливі уроки.
Заповідь говорила, що ізраїльтяни не повинні робити ніякої подоби чи різьби, які б представляли Бога. Те, що вони зробили, було лише непрямим порушенням цієї заповіді, оскільки золоте теля, зроблене для них Аароном, не було вирізьблене чи витесане, а вилите в заливній формі і не представляло Бога, але, правдоподібно (як візерунки, які вони бачили в Єгипті), було чимось невизначеним, що лише представляло Божественні риси; тіло теляти з золотою головою і з крилами символізує силу, розум, всевладдя. Подібно багато християн, не бажаючи порушувати Божі закони, схиляються до того, щоб чинити недозволені речі і в багатьох випадках втілювати власне розуміння поклоніння Богові – без достатнього прив’язування ваги до дотримування наук Божественного послання. Це завжди є помилкою, незалежно від того, хто це вчинив.
Єдиний мудрий, правильний спосіб поступування полягає в особливому звертанні уваги на Боже слово і обмеженому користуванні (якщо взагалі користуванні) свободою, яка виходить за межі букви цього Слова. В такий спосіб в релігійних служіннях різних деномінацій сьогодні ми бачимо, як поступово зникає простота апостольського зразка для церкви і її способу поклоніння. Деякі в малій, а багато у великій мірі допустили недозволені практики. Результатом цього є мале відступництво одних і велике інших від Божественного зразка, зразка Біблії – і це завжди приносить їм шкоду. Слова: «І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі» повинні бути уроком для духовних ізраїльтян. Потребуючи Божої науки у всьому щодо цього, нам потрібно також обережно і виразно йти за прикладом тих наук. Ми повинні пам’ятати, що не можемо їх покращити, і що кожна зміна означає шкоду для нас.
НЕБЕЗПЕКА ПРИСТОСУВАНСТВА
Не варто припускати, що Аарон вповні розділяв з народом шанування золотого теляти. Ми скоріше повинні припустити, що він знав краще за народ і мав кращі наміри, і що це було лише спритним засобом з його боку, щоб утримати під контролем збунтований народ, чиє незадоволення було виявлене в даному вимаганні. Слід вважати, що Аарон, на перший погляд погоджуючись на це вимагання, намагався виграти час до повернення Мойсея. Також можливо, що його вимога, аби народ віддав свої сережки та інші прикраси із золота, була лише своєрідним підходом. Можливо, він вимагав цього, сподіваючись, що ізраїльтяни відмовляться від своєї вимоги і відмовляться розлучитися зі своїми прикрасами, і тоді він зможе сказати: Бачите, я не можу зробити вам річ, яка б представляла Бога, з чогось іншого, аніж золота, а золота для цього я не маю, тому що ви не хочете віддати ваші ювелірні вироби. Та хоч би якими добрими були його наміри, для нас тут є урок, що його поступування не було правильним.
Духовні ізраїльтяни ніколи не повинні займати такого становища, ніколи не повинні казати: Зробімо зло, щоб отримати добрий результат, відмовмося від деяких принципів заради злагоди та добра справи. Нажаль, здається, це було важким для вождів Божого люду у всіх віках. Людський страх, який виявляється пасткою, конфліктує зі страхом (честю) Божим, що є початком мудрості (Пс. 111:10). Усі духовні ізраїльтяни повинні навчитися й утвердити в своєму серці, що хоча поміркованість та схильність до ввічливості, корисності та зважання на побажання інших це величні елементи християнського достоїнства, і що вони повинні розвиватися, тим не менше, засади Божого права ніколи не повинні порушуватися і не повинно бути жодного компромісу заради користі інших.
Пам’ятаймо, що коли несподівано виникають дуже критичні ситуації, Бог стоїть над кожною з них і вони не можуть бути прийняті як Його голос, що каже нам порушувати засади праведності, які Він нам подав. Ми повинні виконувати свої обов’язки у згоді з Його правом настільки ввічливо, лагідно і розумно, як тільки можливо, а результати залишати Йому – Всемогутньому. Незалежно від того, що можуть чинити інші, що можуть думати чи на який компроміс іти, ми повинні обрати точку зору Апостола і сказати: «Бо нічого не можемо ми проти правди, а за правду» (2 Кор. 13:8). Наше сумління не дозволить нам на компроміс там, де йдеться про принципи, хоча більше за будь-кого ми будемо готові до компромісу там, де не йдеться про принципи.
ЦІНА НЕПРАВИЛЬНИХ ПОСТУПКІВ
Практикування зла зазвичай притягує людей через те, що вони думають, ніби таким чином вони уникнуть труднощів і страждань, або що отримають користі та благословення. Та це тільки теорія. Насправді все навпаки. За кожний переступ потрібно платити. Ізраїльтяни зняли з себе свої коштовності, аби заспокоїти нерозважні релігійні почуття. А як часто ми помічаємо це серед духовних ізраїльтян! Скільки, шануючи секту чи деномінацію, знімають з себе деякі найцінніші речі, які вони мають! Як багато посвячують тим божкам, чого Бог не казав їм робити, божкам, які створюються всупереч наукам Його слова, віддаючи їм час, вплив, гроші; час, який повинен бути посвячений на чисте шанування Бога, основане на дослідженні і кращому розумінні Його Слова; вплив, який повинен бути вжитий в цілком іншому напрямку, аби зберегти свободу, якою Христос зробив нас вільними і аби осягнути єдність з тими, які стараються твердо стояти у цій свободі; гроші, які повинні бути видані, щоб зміцняти в найсвятішій вірі уже звільнених, аби вони були святі, а також аби покласти край золотому теляті неправди, неосвіченості та забобонів!
Без сумніву, багато пасторів і багато розумних з-поміж Господнього люду з усіх деномінацій усвідомлюють собі, що церковництво (не варто змішувати з християнізмом!) насправді є золотим телям, що не заслуговує на прославлення і честь, які йому віддають. Безперечно, багато з цього більш розумного класу, представленого в Аароні, неохоче єднаються з різними сектантськими практиками та звичаями, що мають вигляд побожності, заперечуючи її результати (2 Тим. 3:5). Якщо вони хочуть перемогти, то повинні бути більш відважними. Вони повинні навчитися цього уроку і залишити нечисті речі, залишаючись відлученими від них і не торкаючись їх (2 Кор. 6:17) у згоді з словами: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:4).
БАГАТО БОЖКІВ У ХРИСТИЯНСТВІ
Хоча церковництво є божком, що найбільше відповідає золотому теляті в наш час, та їх є значно більше, і перед ними конфесійні християни схиляють коліна своїх сердець. Головним з них є мамона, бог багатства, грошей. О, як багато забувають науки Слова, яке каже, що ми повинні найперше шукати Царства Божого і правди Його, задовольняючись тим, що нам дасть Боже провидіння в цьому відношенні! Скільки ж прагнуть мати щось краще у цьому світі, аніж те, на що їм дозволило Боже провидіння! Як багато мають любов до грошей, про яку Апостол говорив, коли жив, що вона є коренем усякого зла. Деякі, прагнучи грошей, поблудили і перетерпіли багато болів (1 Тим. 6:10).
Так, справді, цей божок має тепер багато шанувальників, може навіть більше, аніж будь-коли раніше, а культ мамони підтримується з усіх сторін – бідними він майже нехтує, багатих шанує. Тих шанувальників мамони, яким пощастило, які завдяки успіху отримали докази схвалення, завжди раді бачити в товаристві і церковництві. Ми не засуджуємо багатства або ж когось багатого, але докоряємо любов, ідолопоклонство перед багатством, яке виставляється як приклад людських стремлінь – мало того, майже як приклад християнських стремлінь. Бог, всупереч цьому, каже, що небагато великих, небагато мудрих, небагато вчених, небагато шляхетного роду і небагато сильних осягнуть Царство. Тому небагато багатих пов’язані з правдивим Божим Ізраїлем.
Є також інші божки – репутації, слави і пихи, які домагаються жертв від своїх шанувальників. Кожен з цих божків вимагає, щоб його активісти позривали свої символічні сережки – свої користі, багатства, час, вплив і т.п. – йому на служіння. Чи не є відповідним для кожного правдивого ізраїльтянина переглянути своє серце, щоб зрозуміти, в якій мірі в ньому живе якийсь божок, і викинути його, щоб у щирості віддавати честь тільки Господу? Це плекання божка може по суті охоплювати ідолопоклонство щодо осіб, чи то були б Лютер, Кальвін чи Нокс в минулому, чи також земні вожді тепер. Апостол Іван Богослов представлений як той, хто упав, щоб віддати честь ангелу, коли той показав йому певні речі, що стосувалися Божого Плану. Ангел докорив йому за це, кажучи: «Таж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх… Богові вклонися» (Об. 22:9).
Кожен правдивий вождь, який має хоч якусь міру впливу, повинен пильнувати, щоб та пошана, яку йому віддають, не залишилась без його догани. Незалежно від того, з яких добрих намірів могла б випливати честь, вона повинна бути докорена, оскільки для люду Господнього існує єдиний властивий об’єкт визнання – сам Бог – «Богові вклонися». До ближніх можна виявляти честь, повагу та пошану, як вчить Святе Письмо: «Кому податок податок… кому честь честь». Але Бог повинен бути визнаний джерелом усіх наших благословень, радості, користей і потіхи. Якщо Богові було приємно вжити будь-кого зі своїх дітей для благословення інших, то для нас не буде невластивим тішитися Господнім провидінням і виражати те саме, але в кожному випадку Господь повинен бути визнаний Дарувальником кожного доброго і досконалого дару (Як. 1:17). І якщо Він не надає цієї допомоги в один спосіб чи через одного слугу, то може зробити в інший. Тому Йому належить слава за прекрасний план Спасіння, а також за нашу участь в цьому плані, як також за наше пізнання цього плану.
«і збудував жертівника перед ним»
Практикування зла прогресує: одне зло провадить до іншого. Таким чином, після того, як було зроблене золоте теля, була вчинена ще одна річ, тобто був зроблений золотий жертівник перед телям для приношення йому жертв. Так є і у випадку з божками духовного Ізраїлю. Жертівник завжди вказує на жертвоприношення, і це природно, коли ми приносимо жертви тому, що зробили в нашому серці божком (ідолом). Як ми вже вказали, деякі серця мають багато божків, інші – небагато, і це не так важко визначити, яким ідолам вони вклоняються. На це поклоніння буде вказувати їхнє жертвоприношення. Покажіть нам те, чому чоловік чи жінка жертвує свої найкращі думки, найкращий час, головний вплив, і ми з легкістю зможемо сказати, яким божкам вони вклоняються найбільше і перед якими вони поставили найбільший жертівник і приносять найбільше жертв.
Кожен повинен бути якнайбільше зацікавлений в тому, щоб дати відповіді на ці питання з точки зору свого власного серця; кожен повинен сказати собі: “Кому призначене жертвоприношення мого серця? До чого я маю найбільшу прихильність? Кому чи чому я приношу в жертву найцінніші речі, які маю?” Закони природи вимагають певної частини часу для сну; значна його частина необхідна для земної праці, для покупки потрібних і необхідних речей для задоволення потреб теперішнього життя. Певна частина також потрібна для особистих зручностей, споживання їжі і догляду за своїм тілом. Це легко могло б зайняти всі 24 години, тому що тенденція нашого часу все більше і більше схиляється до марнотратства в кожному напрямку і, на відміну від минулого, вважається необхідністю сьогодення. Тому кожна з цих 24 годин, яку ми відриваємо від справ дочасного життя, може розглядатися в певному значенні слова як пожертвувана.
Деякі розділяють свої жертви, віддаючи частину на жертівники для різних божків; але правдивий Християнин, освічений Господнім Словом, повинен відмовитися від усіх цих божків і зрозуміти, що він має не так багато чого, щоб представити це як живу жертву для Господа. Якщо він може зберегти або відкупити одну годину на день чи більше, це повинно вважатися частиною його розумної служби для Єгови і повинно посвячуватися день за днем, якщо він хотів би одержати Божу ласку і благословення життя теперішнього і майбутнього. Як управитель свого дару для Господа він повинен використовувати частину часу і впливу для свого духовного розвитку відповідно до Божого Слова. Іншу частину він може посвятити на допомогу братам, щоб будувати їх у найсвятішій вірі і таким чином скріплювати при тому свою власну віру. Іншу частину їх пожертвуваного часу і маєтку він може використати для хворих і для допомоги в земних справах, роблячи добро усім, наскільки це можливо, а найбільш одновірним (Гал. 6:10). Але його жертви не повинні бути зроблені для осіб, речей чи відступних церковних систем, а тільки для Бога, і повинні бути належно вжиті згідно з найкращими можливостями розуміння Божої волі через науки Божого Слова.
ПОРУШЕННЯ ПРАВА
Під кінець сорока днів Мойсей зійшов з гори, несучи таблиці закону, записаного на камені. Побачивши ідолопоклонство, він розбив їх на куски, символічно представляючи нездатність Ізраїлю дотриматися угоди Закону і нездатність грішного людського роду отримати коли-небудь виправдання через угоду Закону. Мойсей, після того, як зганив народ і покарав більш свавільних, а також після більш повного вияснення їм їхніх гріхів, знову зійшов на гору до Господа, діючи в ролі їх посередника. В цій події представлена велич характеру Мойсея, його безкорисливість і любов до братів з усіма їхніми слабостями. Господь сказав Мойсеєві, що знищить Ізраїль як народ і зробить з Мойсея і його родини народ, який Він зможе благословити як Авраамове насіння. Однак Мойсей, вірний своїй відповідальності як посередник, який взявся представляти народ перед Богом і Бога перед народом, не прийняв Господньої пропозиції, але захищав інтереси народу як посередник.
Ми можемо бути певні, що все це було задумане як образ, який вказував на те, що Ісус Христос, як кращий Посередник, Посередник нового заповіту, буде лояльним в своїй відповідальності і в тому, що вона означає, вірно представляючи в Тисячолітті цілий людський рід перед Богом, не дивлячись на його грішний стан, відчуження та непослух. Мова Мойсея є тут дуже емоційною: «А тепер, коли б Ти пробачив їм їхній гріх! А як ні, витри мене з книги Своєї, яку Ти написав» (Вих. 32:32). Так як Мойсей ризикує тут своїм вічним існуванням на користь народу, так подібно Христос поставив під ризик Своє життя заради людства, за яке Він помер для відкуплення. Він також представлятиме його як посередник, який на умовах нової угоди дасть Ізраїлеві та всьому людству реституцію і одну повну нагоду повернутися до Божої ласки. Поступування Мойсея подобалося Господу, а як посередник народу він керував ним, щоб провадити його та привести вірних до обіцяного краю. Тим не менше, народ, який приймав участь в чиненні зла, отримав певну міру покарання.
Дух Мойсея не лише був образом характеру Христа, але він також показує духа всіх тих, які будуть правдивими слугами Христа. Ми також повинні мати того духа любові та посвяти, посвяти для місії, праці, до якої в Божому провидінні ми були покликані: «Дивіться бо, браття, на ваших покликаних». Бог покликав нас, щоб ми були Його помічниками у великій праці посередництва під час дії нової угоди, щоб під його благословенними влаштуваннями допомагати піднімати людство і провадити його під час Тисячолітнього віку на святій дорозі до повної досконалості і вічного життя вкінці. Мати духа Мойсея у цьому відношенні, духа Христа, означає настільки, наскільки це можливо, прямувати до висоти славних привілеїв і покликання, які є нашими, а в теперішній час робити все, що в нашій силі, згідно з передбачливим керівництвом Господа для благословення та піднесення людства взагалі, для провадження його у властивий спосіб, а особливо, щоб приготувати самих себе до славної праці в наступному віці.
Головним елементом нашого приготування буде дух співчутливої любові, який дасть нам можливість стати відбитками нашого дорогого Господа, доброго до невдячних, повного милосердя та добрих плодів. Перейдімо на вищий ступінь наших розважань щодо нашої спорідненості зі світом. Наш Учитель сказав: «Не від світу вони, як і Я не від світу» (Ів. 17:16). Ми піддаємося навчанню і приготуванню до великої праці, яка стоїть перед нами – допомагати Христу в провадженні людства до обіцяного краю Божої ласки і вічного життя – відновленого Раю. Якщо ми не навчимося цього необхідного уроку і не станемо відбитками дорогого Божого сина в співчутті, любові, доброчинності для світу, то будемо викинені з класу Царства як ті, що не надаються для цього. Тому будьмо пильними і пам’ятаймо, що великим уроком, якого ми маємо навчитися, є урок любові – до Бога, до братів, до наших ближніх – так, а навіть до наших ворогів! Якщо ця любов буде в нас рясніти, то вона нас зробить не байдужими і не безплідними в очах Бога, а через Христа нам буде даний вхід до вічного Царства як помічників в Його великій праці посередника світу, Посередника Нової Угоди, згідно з постановою, через яку благословляться всі невибрані.
BS №583, ’84,77; SB №14, ’85,118
Біблійний Прапор №7, січень-квітень 2017