РОЗДІЛ IX
НЕМИНУЧІСТЬ СУТИЧКИ. СВІДОЦТВА МУДРИХ ЦЬОГО СВІТУ
ЗАГАЛЬНЕ ЗРОСТАННЯ СВІДОМОСТІ, ЯК НОВИЙ ФАКТОР ДЛЯ ВРАХУВАННЯ -ПОГЛЯДИ СЕНАТОРА ІНҐАЛСА – ПОГЛЯДИ ШАН. ЛАЙМЕНА ЕББОТА – ПОГЛЯДИ ЄПИСКОПА НЬЮМЕНА (М.Є.) – ПОГЛЯДИ ВІДОМОГО ПРАВОЗНАВЦЯ – ПОГЛЯДИ ПОЛКОВН. РОБЕРТА ІНҐЕРСОЛА – ШАН. ДЖ. Л. TOMAC ПРО ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО – ПОГЛЯД ВЕНДЕЛ ФІЛІПС – ПЕРЕДБАЧЕННЯ ІСТОРИКА МАКОУЛІ – СПОДІВАННЯ ШАН. ШАНСІ ДІПЮ – ВІДПОВІДЬ ЄПИСКОПА ВОРТІНҐТОНА (П.Є.) – ВІДПОВІДЬ В.ДЖ. БРАЙЯНА – ПОГЛЯДИ В АНГЛІЇ – СИТУАЦІЯ ЗА СЛОВАМИ ЕДВАРДА БЕЛЛЕМІ – ДУМКА ШАН. ДЖ.Т. МАКҐЛІНА – ТОЧКА ЗОРУ ПРОФ. ҐРАХАМА – ПОГЛЯДИ ЧЛЕНА ВЕРХОВНОГО СУДУ – ДУМКА ФРАНЦУЗЬКОГО “SOCIAL MELEE”
“Люди будуть мертвіти від страху й чекання того, що йде на весь світ [суспільство], бо сили небесні [уряд – церковний та цивільний] порушаться” (Лк. 21:26).
РОЗУМНІ люди у всіх закутках світу відчувають, що набли-жається великий соціальний конфлікт, що він неминучий і жодна річ не може його відвернути. Люди займались пошу¬ками засобів проти нього, однак нічого адекватного хворобі не віднайшли і, втративши надію, дійшли до висновку, що припущення теорії ево-люції є правильними – що “Ціла при¬рода підпорядкована закону про виживання сильнішого, як більш здатного, і знищення слаб-шого, як непридатного до життя”. Філософи кажуть їм, що “існуюче сьогодні вже було колись”, що наша цивілізація – це лишень повторення цивілізацій Греції та Риму, і що вона, коли йдеться про людські маси, схожим чином розсиплеться в руїни, натомість багатство та влада знову перейдуть в руки небагатьох, тоді як самі маси 414 лише вестимуть існування – щось на зразок первісних цивілізацій Сходу,.
Вони переважно не беруть до уваги новий елемент в кон¬флікті, який досі ніколи не враховувався, а саме – більш загаль¬не, по всьому світі, і особливо серед християнства, поширення рівня сві-домості. Річ, про яку багато людей забуває, береться під увагу тими, хто достатньо розумний, щоб шукати справж¬ньої мудрості в джерелі – Божому Слові. Їм сказано, що в часі кінця “Багато бігатиме туди-сюди, і побільшає знання… То буде час клопотів, якого не бувало відтоді, як постали люди, і аж до того часу” (Дан. 12:1-4, KJV). Вони бачать, яким вра¬жаючим чином виконується пророцт-во, що люди бігатимуть туди й сюди; вони також бачать загальний ріст знання, тому час горя, передбачений для цих обставин, озна-чає для них не повторення історії, не підпорядкування мас декіль-ком при¬вілейованим особам, а грандіозну історичну переміну, спри¬чинену вже згаданими новими обставинами. Пов’язані з ци¬ми подіями слова пророка, що “повстане того часу Михаїл [Христос]” і візьме свою славну владу та царювання, цілко¬вито погоджуються з думкою, що близьке горе закінчить прав¬ління самолюбства під владою “князя цього світу” [сатани] і запровадить Царство Емма-нуїла з його благословеннями. Але послухаймо декотрих розумних людей цього світу і їхнього погляду на побачене довкола!
Шан. Дж. Дж. Інґалс, колишній сенатор Сполучених Шта¬тів, людина з широким світоглядом, скромного маєтку, досить просто-ро та безсторонньо запропонував для преси своє ба¬чення боротьби за багатство і, як наслідок, остаточного краху нижчих класів. Ми довільно взяли уривки, бо перед нами людина, яка в даному пи-танні дотримується досить по¬міркованих поглядів, а сказане нею наводить на думку, що навіть далекоглядні люди, вбачаючи існуючі труднощі, не знають засобу для лікування хвороби і врятування нещасних.
СЕНАТОР ІНҐАЛС пише:
“Вільність – це щось більше, ніж слово. Той, хто в справах житла, одягу та їжі залежить від волі іншого, не може бути вільною людиною в повному, широкому значенні слова. Людина, чий щоденний хліб для себе та своєї сім’ї узалежнений від платні, яку працедавець може дати або затримати за власним бажанням, не є вільною. Аль¬тернатива між голодом і підпорядкуванням себе певним зобо¬в’язанням є рабством”.
“Свобода – це не саме лише визначення. Декларація про те, що життя, вільність та пошуки щастя є невід’ємним правом кожної людської істоти, ще не чинить людину незалежною. Право бути вільним є тільки пустою насмішкою та ілюзією, якщо для цього не існує можливостей. Свобода – це не тільки уникнення законних обмежень, дозвіл піти чи прийти. Пот-рібно додати ще здібності та можливості, які, однак, в змозі принести лише звільнення від не¬скінченної щоденної праці. Перефразовуючи Ше-кспіра, Вбогість та Вільність – погано підібрана пара. Неможливо поєд-нати свободу та залежність. Скасування злиднів з давніх-давен було сном за¬мріяних і надією філантропів”.
“Неоднакове багатство та відверта несправедливість в розподілі між людьми матеріальних благ завжди збивали з толку філософів. Це нероз-в’язана загадка політекономії. Цивілізація не мала пара¬доксу більш таємничого, ніж існування голоду в часі, коли є над¬лишок їжі – потреби серед достатку. Факт, що одна людина повинна володіти тим, що є край-ністю навіть при марнотратстві, а інша, здібна та сповнена бажання пра-цювати, повинна гинути без іскри вогню, лахміття і крихти хліба, свідчить про моральний розклад суспільства. Це чинить текст хартії прав людини клаптем паперу з незрозумілими знаками. Так довго, як існують згадані умови, ключ до шифру, яким написана доля, залишається таємницею – братерство людей залишається фразою, справедливість – форму¬лою, а Божий кодекс – чимось неможливим для читання”.
“Дратування бідних зухвалими хвастощами багатих привело до пова-лення імперій. 416 Мета людських та Божого уставів полягала в тому, щоб полегшити життя нужденних. Скарги нещасних стали тягарем для історії. Йов був мільйонером. Ні з чим незрівнянний опис, який носить його ім’я – чи є він приповістю, чи біографією, – в кожному випадку ста-новить глибокий інтерес, бо доводить, що патріарх був пройнятий такими ж турботами, якими схвильовані ми сьогодні. Він, мов популіст, описує тих, хто забирає осла в си¬роти і вола у вдови, хто пересуває межі, жне поле і збирає виноград убогих, хто позбавляє одежі інших, кидаючи їх безпритульними в горах на дощ і криївку серед скал”.
“Свої найбільш вишукані прокляття єврейські пророки скеро¬вували проти здирства та розкоші багатих, а Мойсей видав наста¬нови про ска-сування боргів, перерозподіл земель та обмеження особистого багатства. В Римі на протязі століть власність нерухомого майна обмежувалась 300 акрами землі на жителя, а чисельність худоби та рабів залежала від оброблюваної площі. Однак, закони, які Всемогут-ній дав через Мойсея для юдеїв, були такими ж без¬діяльними, як кодекси Лікурґуса та Ліцініуса, спрямовані проти нестримності людських поривань та вроджених станів її істоти”.
“За часів Цезаря 2 000 плутократів практично заволоділи Римсь¬кою Імперією, в той час, як понад 100 000 голів сімей просили ми¬лостиню, утримуючись за рахунок пожертвувань з державної скарб¬ниці. Така бо-ротьба тривала через всі Середні Віки до дев’ятнадця¬того століття. Сьо-годні вже не існує ліку, який не призначався б попередньо для безлічі пацієнтів і не виявився безрезультатним: сьогодні неможливо запропо-нувати якийсь новий, досі не випробу¬ваний фінансовий чи політико-економічний експеримент, який не закінчився б безрезультатно – з осо-бистими розчаруваннями і націо¬нальною руїною”.
“Врешті – після стількох сліпих пошуків та жорстоких, відчайдуш¬них сутичок з царями та династіями, з привілеями, кастами, надзви¬чайними повноваженнями, зі старими пересудами, до неможливос¬ті консерватив-ними порядками, з титулами, класами – була усвідом¬лена ідеальна форма правління, що понад всім цим має стояти людина. Сьогодні правлять вбогі і ті, для кого життя є нескінчен¬ною, непосильною працею. 417 Вони творять закони і будують ін¬ституції. Людовик XIV сказав: “Держава – це я”. Тепер же наймані робітники, фермери, ковалі, рибалки, майстрові твердять: “Держава – це ми”. В минулому залишились конфіскації, пог-рабування, нагро¬мадження багатств придворними улюбленцями. Кожна людина, незалежно від її походження, здібностей, рівня освіти та етики, має однакові можливості для осягнення життєвих цілей. Законо¬давство, яке б добре або погане воно не було, сьогодні затверджуєть¬ся більшіс-тю”.
“Менш, ніж століття тому суспільні відносини в Сполучених Штатах базувались на справжній рівності. В період першого пере¬пису в країні не було ні мільйонерів, ні злидарів, ні волоцюг. Пер¬шим мешканцем Аме-рики, що перетнув межу в один мільйон дола¬рів, був відомий на той час Астор (близько 1806 року), який не так давно емігрував з Німеччини і, будучи сином м’ясника, привіз з собою в’язку виправлених шкір, як за-поруку майбутньої фортуни. Найбільший маєток до нього належав Дж. Вашінґтону і при смерті Вашінґтона, в 1799 році, нараховував близько 650 000 доларів”.
“В переважній більшості мешканці були фермерами та рибал¬ками і в щоденному житті задовольнялися плодами своєї праці. Розвиток конти-ненту завдяки прокладанню залізниць, впровад¬женню сільськогосподар-ської техніки та застосуванню наукових досягнень сучасного життя зро-бив нас найзаможнішим народом на землі. Сукупний продукт країни правдоподібно перевищив 100 000 000 000 дол., половина з яких, як припускається, знаходиться під безпосереднім контролем менш ніж 30 000 осіб та корпорацій. Найбільший капітал у світі, який знахо-диться в руках приватних осіб, нагромаджено за останню половину сто-ліття саме в Сполу¬чених Штатах”.
“Та й наші матеріальні багатства майже недоторкані. Розорано менш, ніж одну четверту частину наших орних земель. Наші шахти приховують скарби, багатші, ніж скарби славнозвісних Офір та IIотосу. Наше виробництво та торгівля переживають пору справжньої юності, хоча і вони вже створили аристократію достатку, яка не вкладає ні орденських підв’язок, ні не коронує себе кінцями і не заявляє про себе вголос, яку, однак, часто радо вітають в дворах князів і королівських палацах”.
“Якщо нерівний розподіл тягарів та здобутків суспільства зале¬жить від законодавства, державних інституцій та уряду, значить в такій сис-темі, як наша, існує невідкладна потреба відновити рівно¬вагу. Якщо ба-гатство – це результат несправедливих законів, а бідність – наслідок дес-потичного законодавства, – то лік знаходиться в руках скривджених. Якщо вони терплять, то лише від ран, завда¬них власноручно. В нас немає ні феодальних законів власності, ні первородства, ні виняткового права на спадщину, ані такої можли¬вості, яка не була б відкритою для всіх. Підвалинами нашої держави с справедливість, рівність, вільність та братерство. Право тримати в своїх руках виборчий бюлетень належиться кожній людині. Школа пропонує освіту для всіх. 418 Преса є вільною, а слово, думка та сумління – позбавлені пут”.
“Загальне виборче право не сталося панацеєю від хвороб суспіль¬ства. Злидні не скасовано. Хоч нагромаджене багатство перевищує всяке уяв-лення про жадібність, нерівність розподілу така ж велика, як за часів Йова, Соломона та Аґіса. Давню проблему не тільки не вирішено, але її умови стали ще більш заплутаними та напружени¬ми. Ширша політична влада зосереджується в руках небагатьох, а дивовижні за своїми розмі-рами багатства набуто окремими особами саме при демократичному правлінні, а не при монархії”.
“Величезна прірва між багатими та бідними з кожним днем про-стягається все ширше та ширше. Сили праці та капіталу, які мали б спів-працювати, допомагати собі та приятелювати, вишикувались один на-впроти одного, мов ворожі війська на укріплених позиціях, готові до облоги або битви. Щорічно мільйони грошей губляться від різного роду виплат, руйнування майна, нищення фабрик, падіння прибутків внаслідок страйків та локаутів, які стали звичними у війні між тими, хто дає роботу і тими, хто наймається”.
“Утопія надалі залишається країною незнаного. Мов пустинне марево, ідеал досконалого суспільства віддаляється від нас з кожним нашим кроком. Людська природа в кожному оточенні залишається незмінною”.
“З розвитком цивілізації незрівнянно покращилися умови життя мас. Сьогодні найубогіший ремісник може вільно користуватись зручностями та вигодами, які п’ять століть тому монархи не могли купити навіть за свої багатства. Однак, Де Токвіль зауважив дивну аномалію, що в міру того, як умови мас покращуються, вони вважа¬ють їх ще більш неприяз-ними, і це викликає ріст незадоволення. Хотіння та бажання намножу-ються швидше, ніж шляхи їхнього задоволення. Освіта, щоденна преса, подорожування, бібліотеки, парки, галереї та вітрини магазинів розширили горизонти зайнятих працею чоловіків та жінок, поглибили їхні можливості здобуття користі з вищезгаданого, зазнайомили з розкошами та перевагами достатку. Ріст політичної грамотності вказав на потребу існування рівних прав і усвідомив могутність виборчого голосу. Однак, фаль¬шиві вчителі змогли їх переконати, що все багатство досягається важкою працею, і що кожна людина, яка має більше, ніж вона в змозі запрацювати власними руками на денний заробіток, є зло¬дієм; що капі-таліст – це неприятель, а мільйонер – ворог суспільства, якого потрібно поставити поза законом і при першій можливості застрелити”.
“Величезні приватні маєтки становлять невід’ємну частку високо-розвинутої цивілізації. На даний час найзаможнішою спіль¬нотою в світі, per capita, є індійське плем’я Осай. Його загальний маєток в десять раз перевищує відповідне багатство Сполучених Штатів і є власністю спіль-ноти. Спільне майно не мусить бути ознакою варварства. В кожній дер-жаві, де існують передумови для соціальної та економічної рівності і де багатство “створено працею” без участі капіталу, як, наприклад, в Індії та Китаї, заробітки є надзвичайно низькі, сам працюючий в значній мірі деградований, а будь-який прогрес є неможливий. Коли б багатство Сполучених Штатів однаково розподілити поміж жителями країни, то, згідно перепису, кожному припала б сума близько 1 000 доларів”.
“Очевидно, що, продовжуючи таке вирівнювання, буде зупинено вся-кий прогрес. Коли б таке становище збереглося від по¬чатку, ми не зро-били б жодного кроку вперед. Можливість підкорити природу, а її сили поставити на службу цивілізації, з’являється лише тоді, коли вдається зосередити багатство. Доки капітал за допомогою техніки не приборкає пару, електрику, силу тяжіння і не звільнить людину від необхідності постійної праці для забезпечення власного існування, все людство туп-цюватиме на місці або ж відступатиме назад. Залізниці, телеграф, морсь-кий транспорт, міські агломерації, бібліотеки, музеї, університети, кафе-дри, лікарні – всі великі починання, які підносять та служать окрасою існування, які полегшують умови буття людей – постали внаслідок зосе-редження коштів в руках декількох осіб”.
“Коли б навіть виникло прагнення обмежити набуття багатств, то суспільство для цього не володіє жодними засобами. Розум виділяєть-ся своєю впертістю. Для людей характерні глибокі, доко¬рінні відмінності. Вони надані декретами Всевишнього і не можуть бути анульовані постановами Конгресу. В суперництві розуму та кількості завжди пере-магав і перемагатиме розум”.
“Суспільна хвороба є поважною та загрозливою, проте, саме захво-рювання не становить такої небезпеки, як ті, хто його лікує та їхні меди-каменти. Політичні зцілителі з їхніми примочками, і пластирями та пі-люлями лікують симптоми, а не хворобу. Вільне карбування срібних монет, ріст валового продукту на душу на¬селення, обмеження імміграції, 420 таємне голосування та голосування кваліфікованою кількістю голосів є важливими питаннями, та всі вони можуть бути впроваджені без найменшого впливу на покра¬щення умов величезних мас заробітчан Сполучених Штатів. Замість того, щоб позбавляти несвідому бідноту приналежних їй прав, краще було б підняти її добробут, підвищити рівень свідомості і вчинити її здібною до голосування. Поставлений поза законом клас неминуче перейде на нелегальне становище. З цього вини-кає, що подбати про власну безпеку вільні інституції можуть лише шля-хом надання освіти, задоволення матеріальних та моральних потреб тих, від кого залежить їхнє існування”.
Це факти; а де ж ліки? Немає жодного. На наш погляд ав¬тор сказаного не надто симпатизує згаданим фактам: при можливості він прагнув би вказати на шлях уникнення того, що на його думку є неминучим. І так вчинили б усі, хто за ви¬глядом та природою гідний називати себе людиною. Що сто¬сується м-ра Інґалса особи-сто, то це видно з наступних урив¬ків його промов у Сенаті Сполу-чених Штатів (5віт роботи Конгресу, том 7, стор. 1054-1055). Ось його слова:
“Ми не можемо приховувати правди, що над нами нависла за¬гроза революції. Заникли давні суперечки. Люди шикуються по обидва боки зловіщо наставлених учасників спору. Один бік займає капітал, міцно укріплений привілеями, зухвалий від постійних трі¬умфів, консервативний, вірний старим теоріям, потребуючий нових концесій, збагачений оподаткуванням власних громадян та прибут¬ками з торгівлі за кордоном, прагнучий підігнати всі цінності під власний золотий стандарт. На дру-гому боці знаходиться праця, зацікавлена новими робочими місцями, сповнена прагнення розвива¬ти вітчизняну промисловість, воююча з си-лами природи і підкоряюча пустині. Голодна і понура серед вулиць ве-ликих міст, вона твердо вирішила для себе повалити систему, при якій багаті стають ще ба¬гатшими, а бідні ще біднішими – систему, яка дає для Вандербільта та Ґулда достаток понад всякі межі переситу, а бідняка засуджує на злидні, від яких єдиною втечею або схованкою є гріб. Прагнення справедливості наштовхуються на байдужість та погорду. 421 Ті в краї¬ні, хто вміє працювати і хто шукає місця роботи, є трактовані як необачні жебраки, що благають шматка хліба”.
Таким чином м-р Інґалс чітко наголошує, що не бачить жодної надії і не знає жодного ліку для такої жахливої хвороби як само-любство.
Шан. Д-р Лаймен Еббот про існуючу ситуацію
В давній підшивці “Literary Digest” знаходимо наступний коро-ткий запис поглядів д-ра Еббота, відомого проповідника, співпра-цівника Теодора Рузвельта та редактора, висказаних на тему взає-мостосунків між Працею та Капіталом:
“Д-р Еббот твердить, що питання про те, чи система з виплатами заробітку є кращою від феодалізму чи рабства, вже знайшло своє вирішення. Однак, проти нинішньої індустріальної системи, яка б вже мала бути остаточною і найбільш реальною, він висуває такі застереження: (1) Для всіх, хто охочий працювати, вона не дає по¬стійної і тривалої зайнятості. (2) Вона також не може дати всім за¬йнятим заробітку, необхідного для утримання нормального рівня життя. (3) Вона є недостатньо освіченою і не може уділити вільного часу для освітянської діяльності. (4) В багатьох випадках бездоган¬ні, гостинні доми є сьогодні річчю неможливою. Д-р Еббот вірить, що настанови Ісуса Христа і принципи розумної політичної еконо¬мії співпадають; він наполягає на думці, що експлуатація чоловіків, жінок та дітей ради дешевизни товарів, є річчю згубною. За його словами праця не є “предметом споживання”. Наведемо уривок:
“‘Я вірю, що система, яка ділить суспільство на два класи – капі-талістів та робітників – не може існувати довго, і що промисловий не-спокій нашого часу – це наслідок сліпого воювання за демократи¬зацію багатства, в якій користувачі засобів виробництва набувають на них право власності, в якій праця наймає капітал, а не навпаки – капітал пра-цю, – і в якій, як сьогодні це відбувається в урядових справах, люди, а не гроші здійснюють контроль над економікою. Однак, теорія, що праця – це товар, – а сам капітал треба купувати на найдешевшому ринку, ані на мить не здається розумною. В економічному плані це фальш, до того ще й етично невиправдана”.
“Немає товару під назвою праця, його просто не існує. Коли в понеді-лок вранці робітник приходить на фабрику, він приходить з порожніми руками – в нього немає нічого для продажу. Він при¬ходить, щоб, прикла-вши зусилля, щось виготовити, і це “щось”, коли є виготовлене, має бути продане, а йому, як тому, хто допома¬гав у виготовленні, повинна належите законна частка вирученого від продажу. І як немає жодної, 422 в сенсі товару, праці для продажу, так і не існує жодного ринку праці для неї. Вільний ринок приймає всіляких продавців з різноманіттям їхніх товарів і всіляких покупців з різними потребами; продавець має повну свободу продавати або ні, а покупець – повну сво-боду купувати або ж не купувати. Такого ринку праці немає. В переваж-ній більшості робітники так міцно пов’язані зі своїм містом різними пе-ресудами, незнанням навколишнього світу та його потреб, домашніми міркуваннями, дрібною власністю – будинком та присадибним наділом, – релігійними узами, що виглядає, мов би вони приросли до землі. Вибір їхніх професій є надзвичайно обмежений; як правило, робітник добре знає як зробити лише якусь одну річ, добре володіє лише одним інстру-ментом, і він мусить знайти власника такого інструменту, котрий, в свою чергу, мав би намір запропонувати йому роботу. В іншому випадку він залишиться безробітним. “Торговець, – говорить Фредерік Ґаріссон, – сидить в своїй конторі і, розсилаючи певну кількість листів або повідом-лень, залагоджує справи цілого міста навіть в межах кількох континентів. В іншому випадку, беручи за приклад власника магазину, бачимо, що, проходячи поряд і відвідуючи його магазин, люди таким чином за-безпечують необхідний рух його товару. В даному випадку товар за до-помогою покупців пересувається в його інтересах. Це і є справжній ри-нок. Конкуренція тут діє швидко, просто, доступно, ефективно. Зовсім інша справа з поденним робітником, в якого немає товару для продажу. Він мусить бути на кожно¬му ринку особисто, а це, як відомо, тягне за собою деякі кошти. Він не в змозі листуватися зі своїм працедавцем, не є в стані передати йому зразок своїх можливостей, ані працедавець не застукає в двері його дому”. Немає ані праці, як товару для продажу, ані ринку праці, щоб цей товар продати. Обидва є видумкою політекономії. Справжні факти виглядають так:
“Більшість товарів сьогодні – а під цю категорію поступово підпадає і продукція сільського господарства – виробляється організо¬ваними гру-пами працюючих, які виконують роботу під наглядом промислових маг-натів”, з використанням дорогого обладнання. Це вимагає співпраці трьох класів: власників обладнання – капіталіс¬тів, тих, хто контролює виконання робіт, а саме – менеджерів, і, врешті, працюючих з обладнанням, тобто робітників. Наслідком є спільний продукт їхнього виробництва, бо сам по собі інструмент є лише збереженим продуктом, а тому належить до всіх. 423 Це вже завдання політичної економії встановити, як порівну розділити вартість між партнерами такого спільного підприємства. Так, в скороченні, виглядає проблема праці. Неправда, що робітник упов-новажений до всього, і неправда, що він такого домагається – як деякі заповзяті захисники його інтересів прагнуть подати замість нього. Керівник має право вимагати своєї частки і при тому значної. Управляти таким виробництвом, знати, яка продукція ко-ристується в світі попитом, знайти покупця, згідного заплатити ціну, що при¬несла б достатній прибуток за вкладену працю, вимагає великого вміння і варте щедрої оплати. Власник засобів виробництва теж заслуго-вує на винагороду. Цілком ймовірно, що він сам, або хтось інший, хто передав йому такі засоби, заощадив трохи грошей, в той час, як його приятелі видали свої гроші на щоденний комфорт або сумнівні задово-лення, і тому за свою економію та бережливість він вартий винагороди, хоч інколи виникає запитання, чи наша сучасна економічна система не занадто щедро винагороджує вмін¬ня придбати і не перетворює це на ваду. Робітник теж вартий вина¬городи. З часу, як знесено невільництво, ніхто не може відмовити йому такого права. Однак, вирішити, як саме розділити продукт спільного виробництва, надзвичайно важко. Проте є певним, що таку річ не повинна робити система, яка домагається від капіталіста виплати якнайменш можливого заробітку за надані послуги, а ро¬бітникові пропонує якнайменше послуг за отриману винагороду. Якщо й існує правильний шлях, то не такий, як вище згаданий”.
Д-р Еббот, як нам здається, має щире, повне симпатії до всіх людей серце і чітко усвідомив ситуацію. За його діагнозом – це політико-соціально-фінансова хвороба, проте ліку від неї він не має. Фактично він натякає на такий лік за умови, що той вдасться здобути, однак, не пропонує жодного шляху для його здобуття, тобто вважає, що той знаходиться на дорозі прогресу, в
“Сліпому воюванні за демократизацію багатства, в якому ко-ристувачі засобів виробництва набувають на них право власності, і в якому праця наймає капітал”.
Сказане звучить так, мов би автор щойно прочитав казку 424 про лампу Алладіна з “Тисяча і однієї ночі” і забажав віднайти та скористатись “чарівною паличкою”. Така річ свідчить, що ця лю-дина або недостатньо орієнтується в питанні фінансів, або ж спо-дівається революції, в якій ті, хто працює з засобами виробництва, заберуть їх силою в капіталу, ламаючи тим всі існуючі в суспільстві закони. Коли б такий перехід засобів ви¬робництва з-під контролю теперішніх власників у власність тих, хто має з ними справу, якимось чином відбувся, то чи не було б для всіх очевидним, що нові власники, внаслідок при¬належності їм згаданих засобів, в швидкому часі теж стануть капіталістами? Чи є для нас якась підс-тава сподіватись, що нові власники засобів виробництва будуть більш щедрими та менш самолюбними, ніж теперішні? Чи є підстава споді¬ватись, що звичайні людські серця тих, хто володіє засобами виробництва, змінились в більшій мірі, ніж тих, хто корис¬тується такими засобами, або що всі працюючі будуть схожим чином запрошені новими власниками до рівного поділу при¬бутків від впровадженої механізації? Весь досвід спіл-кування з людською природою говорить: Ні! Очевидною є і хво-роба і потреба її негайного лікування, проте жодний лік не в змозі вилікувати “стогнуче створіння”. Його стогін і клопоти мають тривати і збільшуватись, як говорить апостол, до часу відкрит¬тя синів Божих – до Божого Царства (Рим. 8:22,19).
Заперечення труднощів не сприятиме лікуванню. Стверд¬ження, що “не існує товару під назвою праця”, в жодній мірі не виправить, ані не змінить сумного факту, що праця є това¬ром і не може бути нічим іншим при теперішніх суспільних умовах та законах. Під пануванням добрих та розсудливих правителів, невільництво, в деякому часі і для деяких народів, могло принести деяку користь. Кріпацтво при напівцивілізованій феодальній системі теж могло мати деякі добрі сторони, що відповідали тодішньому часу та об-ставинам. Так є і з систе¬мою, в якій існує заробітна плата. Праця, як товар, як предмет купівлі-продажу, має свої чудові особливості. Вона багато вчи¬нила для розвитку фізичних та розумових здіб-ностей і, без сумніву, була справжнім добродійством для Праці в минулому. Було б нерозумно навіть сьогодні руйнувати цю харак-терну ознаку товару, бо робітники, які мають і використовують свої розумові здібності, майстерність та зусилля, варті кращого 425 до себе відношення і повинні мати можливість розпоряджа¬тися своєю працею, як більш вартісною від праці невправних та неосвічених. Це також корисно для спонукання безтол¬кових та лінивих. Постає потреба в справедливому, розумно¬му, по-батьківськи дбайливому уряді, що постійно підтриму¬вав би і доповнював розумні обмеження та стимули, водночас захищаючи кожний клас працюючих від зухвальства вищестоящого класу і заслоняючи всіх перед геркулесовою силою сучасного Капіталу з його велетенським, постійно зростаю¬чим військом механізованих невільників. Остаточно, після повних, всеохоплюючих практичних навчань в справедливості, під законом любові, він знищить все, що симпатизує само¬любству та гріху. Такий уряд не згаданий ніде, за винятком Біблії. В ній він детально змальований, знаходить для себе тверді запевнення і очі-кує вибору Божої Церкви – тих, котрі будуть царями та священи-ками, як співнаслідники з Еммануїлом (Об. 5:10; 20:6).
Погляди покійного єпископа Дж.П. Ньюмена
Своє бачення неминучості конфлікту між Капіталом та Працею висказав єпископ методистської єпископальної церкви Ньюмен. Обидві сторони проблеми, на його погляд, мають свої переваги і свої недоліки. В статті, опублікованій в одному з номерів журналу його віросповідання, він пропонує наступні думки та пропозиції:
“Чи є безбожністю бути багатим? Чи вбогість є істотною, щоб осягнути благочестя? Чи всі святі лише жебраки? Чи небо – це притулок для бідних? Як в такому випадку бути з Авраамом, котрий був надзвичайно багатий на худобу, срібло, золото? Як бути з Йовом, в котрого було 7 000 овець, 3 000 верблюдів, 4 000 волів, 500 ослів, котрий мав 30 000 акрів землі та 3 000 домашніх слуг?…”
“Здобуття багатства є даром від Бога. Виробництво та заощад¬ливість є законами заможності. Нагромадження великих маєтків – це справжній талант. Як народжуються поетами, філософами, ора¬торами, так і фінан-сист є генієм збагачення. Він інтуїтивно усві¬домлює закони попиту та пропозиції. На перший погляд здається, що його наділено даром бачити надходячі зміни на ринку, він знає коли купити, коли продати, 426 а коли товар затримати. Він передбачає наплив людей і те, як це відіб’ється на його нерухомому майні. Як поет не може не співати, коли до нього приходить муза, так і фінансист зобов’язаний робити гроші. Цьому нема як зарадити. Про надання такого дару записано в Святому Письмі: “Бо то Він (Бог) дає тобі силу на здобуття цих благ” (5 М. 8:18, Хом.). І всі ці обітниці є проілюстровані в сучасному фінансовому становищі христи-янських народів, які контролюють фінанси цілого світу”.
“Голос піднято саме проти таких природних та законних прав володіти майном і в підтримку розподілу власності між тими, хто не набув її ані в спадщину, ані вмінням, ані працьовитістю. Це – комунізм, що не має опори ані в природі, ані в суспільному порядку людства. Це шалений, позбавлений розуму крик Праці проти Ка¬піталу, між якими – і в економіці природи і в політичній економіці – не повинно бути жодного загальноприйнятого антагонізму”.
Єпископ наголошує, що “той, хто наймає, і той, хто най¬мається, – обидва мають недоторкані права; перший має право наймати, кого він хоче і за будь-яку ціну, натомість другий – дати на це згоду, коли в нього з’явиться бажання”. Єпископ відстоює думку, що заздрість та підозрілість робітничого класу спрямована не проти тих, хто володіє величезними маєтками, а проти крайньої бездія-льності та байдужості багатих. Він продовжує:
“Багатство має найблагороднішу місію. Воно дане не для на-громадження та задоволення потреб і не для прояву пихи та все¬владдя. Багаті послані Всемогутнім, щоб роздавати милостиню. Вони, мов Його агенти по виплаті грошей. Це вартові бідних. Їм належить обов’язок ве-ликих починань, що принесуть масам бла¬гополуччя – не найбільші диві-денди, а найбільше процвітання. Капі¬тал створює для працюючого можливість радіти щасливим очіку¬ванням чесного виробництва. Саме багатому належить обов’язок дбати про доми вбогих, хоча досить часто хлів багатого нагадує палац в порівнянні з житлом чесного та розумного механіка”.
“Якщо багаті патронують громадські реформи, що підносять суспільство, то вони отримають благословення бідних. Їм належить давати законодавцям вказівки, суттєві для захисту всіх прав та інтересів спільноти. Коли з їхньої ініціативи будуються наукові бібліотеки, музеї мистецтва, святині набожності, то за такі вчинки вони вважаються добродіями. Коли багатство Капіталу змикається для спільного добра з багатством інтелекту, силою м’язів та багатством доброчинності, тоді Праця та Капітал рахуються рівноправними елементами в гарантуванні кожній людині життя, вільності та пошуків щастя”.
Єпископ, очевидно, намагався представити безстороннє бачен-ня обох сторін сучасної полеміки та близької су¬тички, однак, зв’язок з багатством та залежність від нього, хоч зовсім несвідомо, взяли верх в його судженнях. Є фактом, що багато людей в давніх часах було надзвичайно заможними, як, наприклад, Авраам. Історія замешкання Авраама, Ісака та Якова в землі Ханаан доводить, що хоч земля перебувала па той час у власності, проте була позба-вленою будь-яких огорож і була вільною для користування. На протязі близько двох століть ці три патріархи разом зі своїми слу-гами, стадами та отарами вільно подорожували землею ханаансь-ких народів, не прагнучи привласнити її собі навіть на стопу (Дії 7:5). Та¬кож в образному Божому царстві, Ізраїлі, кодекс законів дбав про вбогих, народжених серед народу та приходьків. Ніхто не був зобов’язаний голодувати; було заборонено забирати з поля весь врожай, щоб вбога людина могла скористати з поли¬шеного. Голо-дний міг зайти в садок, виноградник чи на поле і на місці наїстися досхочу. І навіть коли землю Палестини розділено між поколіннями та родами Ізраїля, було дане особ¬ливе розпорядження про ска-сування кожного п’ятдесятого року всіх земельних та інших боргів, що, в свою чергу, запо¬бігало загальному зубожінню та прямому поневоленню інших небагатьма заможними особами.
Єпископ, здається, забув, що закони та урядження хри¬стиянства не є кодексом, даним Богом, і цим законам, як усім задумам недо-сконалих розумів та сердець, також властиво помилятись. І хоч свого часу не було можливим придумати щось краще, проте заміна соціальних та фінансових умов принесла в минулому потрібні змі-ни; сьогодні існує потреба в зовсім інших змінах, які свого часу були неможливими з причини егоїзму та запеклого консерватизму. Якщо ж тепе¬рішні наші закони вважати за звичайні людські, які підля-гають помилкам, і в які внесено зміни та поправки в стосунку до щораз нових умов, то чи ж не є непослідовним з боку єпи¬скопа трактувати їх як священні, незаперечні та незмінні і твер¬дити, що один раз надані права є “природними”, “непохитни¬ми” і не підля-гають дискусії, “чи то в природному оточенні, чи в устрої людства”; і чи сама думка модифікувати закони і суспільні регулятори, щоб ті краще пасували до сучасних умов, не є “надуманою” та “ір-раціональною”?
Варто завважити, що єпископ, піднімаючи питання праці як товару, що підлягає умовам попиту та пропозиції, виступає з зо-всім інших позицій, ніж д-р Еббот. Він вбачає в цьому за¬кон нашої теперішньої суспільної системи і говорить, що так повинно тривати далі. Він мав рацію, зауваживши, що Праця постійно повинна бути товаром (купленим настільки дешево, як Капітал в змозі його придбати, і проданим за таку високу ціну, яку Праця може за нього виручити) доки триває нинішня суспільна система. Це, однак, не займе багато років, на що вказують пророцтва і розпізнає кожний здібний розум, який може ближче придивитись до людей та їхнього неспокою.
Згідно точки зору єпископа, єдиною надією мирного врегу-лювання розбіжностей між Працею та Капіталом є: (1) навер¬нення всіх власників багатств до сповнених любов’ю та сердеч¬ністю від-носин, які були детально висвітлені в обох наведе¬них абзацах; і (2) навернення всіх з-посеред бідного та серед¬нього класів до такої набожності та вдоволення, де вони мог¬ли б з 429 подякою прийня-ти все, що багаті дозволять їм мати на землі, і все, чим вона здатна їх наділити, і могли б з радістю вигукувати: “Ми, бідні, благосло-венні!” Зі свого боку визна¬ємо, що така річ розв’язала б Проблему Праці швидко і цілко¬вито, проте жодна здорово мисляча людина не покладає надії на таке вирішення в близькому майбутньому, ані Святе Пись¬мо не наштовхує на подібну думку. Не можемо також допусти¬ти, щоб цей освічений єпископ справді пропонував свої міркування, як лік. Швидше вважатимемо, що він не бачить жод-ного іншого крім цього нереального розв’язання, а отже, цивілізація незабаром буде захоплена прокляттям Анархії. Не¬хай би ця людина змогла побачити Божий засіб, про який наш Господь вчив нас надіятись та молитись – “Нехай прийде Царство Твоє,” – і шлях, яким Царство має бути утверджене в силі та пануванні (Дан. 2:44,45; 7:22,27; Об. 2:27).
Погляди Відомого Юриста
Як подає “Journal”, Канзас Сіті, адресуючи свої слова студен-там-випускникам відділу права відомого в Сполучених Штатах коледжу, один зі знаменитих у всьому світі право¬знавців вислови-вся так:
“Історія зарозумілого та ненаситного роду, до якого ми нале¬жимо, є нотуванням безперервних та кривавих сутичок за особисту свободу. Військові баталії, повалення династій та обезглавлення монархів не велись для перемог, амбіцій та слави, а для того, щоб людина могла бути вільною. На протязі кривавих століть привілеї та виключне право вперто і без будь-якого бажання відступали перед наполегливим прагненням до особистої свободи. Між Вели¬кою Хартією [1215 року] та Appomattox проіснував довжелезний шлях, проте за всі пройдені 652 роки наш рід ані на хвилину не зупинився і не завагався в своїй рішучості та непохитній боротьбі за рівність людей перед законом. Саме з цієї причини барони виступили з погрозами на адресу короля Джона; з цієї ж причини згорів Латимер, втратив владу Гемпден, підписано угоду в домі Мейф-лауера, проголошено декларацію незалежності, віддав життя Джон Браун з 430 Осеветомі; з цієї ж причини йшли та здобували пе¬ремогу легіони Ґранта і Шерідана, вважаючи за краще віддати життя та маєтки, ніж позбутися привілеїв свободи”.
“Чого варті життя та земля,
Орний плуг та стерно корабля,
Якщо волі для серця немає?”
“Та врешті здійснилася мрія століть. З брутального та кривавого су-м’яття історії повстала, як господар власної долі, людина. Проте, зали-шилась незрозумілою загадка віри. Люди є рівні, а рівності немає. Право голосу належить всім, а політичну владу творять оди¬ниці. Злидні не ска-совано. Тягарі та привілеї в суспільстві розподіле¬ні неоднаково. Багатст-во деяких не вкладається в рамки крайнього марнотратства, тоді як інші даремно молять шматка щоденного хліба. Збиті з пуття та заплутані такими недоречностями, роздрато¬вані стражданнями та недостатком, розчаровані наслідками впливу політичної свободи на особисте щастя та добробут, численні люди піддалися такому глибокому та проникливому неспокою, що це вказує на потребу активного єднання консервативних сил нашого суспільства”.
“Еволюційний рух, в якому знайшлося суспільство Сполучених Шта-тів, не має історичних аналогів, оскільки умови тут є аномаль¬ними і не підлягають жодному науковому обґрунтуванню. Хоч су¬спільний прогрес, застосування науки в виробництві і винайдення новітньої техніки незрівнянно покращили становище людей в ціло¬му, то, однак, не підлягає сумніву, що бідність є набагато більш не¬приязною для суспільства і небезпечною для інституцій самовряду¬вання та особистої, здобутої після стількох вікових конфліктів сво¬боди, ніж коли-небудь досі. Причини цього очевидні. Робітник є вільним, йому належить право голосу, зростає почуття його власної гідності, загострилась пильність, його потреби намножились наба¬гато швидше, ніж засоби їх вдоволення, а освіта під-несла робітника понад рівень звичної чорнової роботи. Щоденна преса познайоми¬ла його з вигодами, які багатство дає своїм власникам. Його навче¬но, що всіх людей створено рівними, і зараз він вірить, що хоч права людей справді стали рівними, проте можливості – ще ні. Су¬часна наука дала йому в руки грізну зброю, і коли надходить голод, немає для нього речі більш священної, ніж потреби його дружини та дітей”.
“Суспільна криза, яка охопила всі цивілізовані країни, а осо¬бливо нашу, стає щораз важчою для подолання. З години на го¬дину, мов відлуння далекої громовиці, зростає зловіще незадо¬волення. І хоч я вірю, що спокійний та непорушний геній роду англосаксів проявить в цьому випадку стриманість, як чинив це в кожній іншій крайності, і не посту-питься набутими ціною неймо¬вірних жертв володіннями, однак, є очеви-дним, що битву ще не завершено; що людина більше не вдоволена рівні-стю прав та рівністю можливостей, але домагатиметься також рівності умов, як закону ідеальної державної структури”.
“Очевидно також, що соціальна деградація суперечить само-врядуванню, що безнадійні і безпорадні злидні не погоджуються з осо-бистою вільністю. Людина, яка в пошуках засобів існування для себе та своєї сім’ї цілком сполягає на іншу людину, і в якої ці засоби, при бажанні працедавця, можуть бути відібрані, в жодному сенсі не є вільною. На протязі ста років ми стали найбагатшим зі всіх народів. Наші запаси велетенські. Статистика наших прибутків і нагромаджень вражає навіть легковірних. Грошей є в надлишку, їжі – під достатком, фабрики та праця мають широке забезпечення, однак, не дивлячись на весь цей достаток, в нашій цивілізації про¬довжує існувати парадокс: більшість людей бореться за існування, а частина з них пробуває в нужденному, жалюгід-ному убозтві”.
“Якщо такі умови мали бути обов’язковими, то це, на наш по¬гляд, кидає тінь на Всевишню Мудрість. Коли нестатки, бідність та неуцтво вважати неминучою спадщиною, то братні стосунки між людьми стають глузливою іронією, а кодекс людської моралі чимось малозрозумілим. Породжене цим розчарування поглиб¬люється в напрямку недовір’я до принципів, на яких побудоване суспільство, і веде до перегляду самих його основ. Вашим найбільш важливим завданням є послабити таке розчарування, а найбільш важливим обов’язком – перешкодити можливості вибуху революції”.
“Популярні заходи, запропоновані для реформування вад, недоліків та слабкості сучасного суспільства загально можна класифікувати у дві групи, перша з яких пропонує усунення всяких причин незадоволення шляхом заміни політичних інституцій. Такий метод неминуче буде помилковий і приречений на невдачу, бо основується на хибному при-пущенні, що матеріальний добробут є наслідком свободи, тоді як істина полягає в тому, що політична вільність виводиться з матеріального про-гресу, а не передує йому. Поети та фантасти доволі розхвалювали бід-ність, а любов до грошей засуджувалась ними, як корінь всякого зла; проте, залишається фактом, що коли вони є набуті чесно та вжиті розум-но, то немає іншої форми влади, такої суттєвої, певної та відчутної, як влада, що стимулює таке надбання грошей”.
“Немає стану більш плачевного, більш прикрого та згубного для всьо-го найблагороднішого в людині, для всього, що підтримує її в домаш-ньому оточенні та заохочує в житті, ніж безнадія, опущеність, беззахисна вбогість, нестатки, голод, мізерні гроші за працю в поті чола, ледь тліючий вогонь в печі, лахміття та крихти хліба. Якщо ваш вихова-ний інтелект є спрямований на вивчення проблем сьогодення, то ви на-певно не зможете не зауважити, що цей еле¬мент життя нашого суспільс-тва продовжує посилюватись”.
Перед нами чітке та вміле викладення фактів, з якими всі, бідні чи багаті, мусять погодитись. Проте, воно не містить жодного ліку, ані навіть натяку, що нове покоління правознав¬ців та політологів повинно такий лік шукати. Єдиною радою для них є позбавити невіри інших, якою б великою не була їхня власна, і протистояти всякій зміні теперішньої системи, навіть боячись самим потрапити між її жорна.
Для чого така рада? Чи тому, що ця здібна людина цу¬рається свого більш приниженого брата? Зовсім ні. Але тому, що зауважує неминуче насліддя свободи – “індивідуалізм”, самолюбство – з за-кладеним в ньому простором для конкурен¬ції і намаганням кожного чинити те, що для нього особисто є найкращим. Дивлячись в минуле, така людина скаже: “Що було, те і буде”. Він не бачить, що ми знаходимось при закін¬ченні теперішнього віку – на зорінні Тисячоліття; і що тільки влада помазаного Господом Царя всієї 433 землі є в змозі навести лад серед всього цього замішання; що через Боже провидіння людина сьогодні зіткнулася лицем до лиця з такими турбую¬чими проблемами, які жодна людська мудрість не може ви¬рішити, і з такими розпачливими умовами, які жодна люд-ська завбачливість або політика не в змозі відвернути або яких не в змозі позбутися. Тому у належному часі в своєму відчаї та без-вихідному становищі люди будуть раді розгледіти божест¬венне втручання і, підпорядкувавшись йому, залишити власні вчинки, щоб бути навченими від Бога. Той, Кому поправу належить Царс-тво, повинен незабаром “взяти для себе велику владу та царюван-ня”, щоб навести лад серед хаосу, прослави¬ти свою Церкву, як Свою “невісту”, щоб разом з нею та через неї покласти край лихам обтяженого гріхом, стогнучого ство¬ріння і благословити всі роди землі. Тільки ті, котрі мають “справжнє світло”, можуть побачити повний слави наслідок теперішнього часу темряви, що приводить в замішання ро¬зумних людей.
М-р Роберт Ґ. Інґерсол, як і решта, зауважив стан речей, зрозумів його жалюгідність, проте не запропонував жодного ліку
Полковника Інгерсола знають як розумну людину за му¬дрістю цього світу. Відвертий недовірок, він був особою винят¬кових здіб-ностей та непересічного вміння розсуджувати спра¬ви, за винятком релігійних справ, де жодні людські погляди не є правильними, хіба що вони є наповнені і керовані Словом та Господнім Духом. По-ради м-ра Інгерсола, як знавця права, цінилися настільки високо, що, кажуть, він одержував за кожні тридцять хвилин консультацій 250 доларів. Його активний розум теж був зайнятий великими та складними для розв’язан¬ня проблемами цього неспокійного часу, проте, і в нього не знайшлося жодної пропозиції ліку. Свої погляди на ситуацію він подав в просторій статті на сторінках “Twentieth Century’, з якої візьмемо короткий уривок. Він пише:
“Винахідництво наповнило світ конкурентами, при тому не ли¬ше ро-бітниками, але й тими, хто трудиться біля машин – працівни¬ками найви-щої кваліфікації. Сьогодні звичайний робітник є всього лиш зубом шес-терні. Він працює невтомно і кормить ненаситний механізм. Коли цей монстр зупиняється, 434 людина залишається без заняття – без хліба. Вона нічого не заощадила. Машина, яку кормив робітник, не накормила його самого – винахід виявився не на його користь. Іншого дня мені до-велось почути, як одна особа сказала, що для тисяч добрих механіків майже неможливо знайти заняття, і що на його думку роботу для цих людей повинен знайти уряд. Кілька хвилин згодом довелось почути ін-шого, що продавав патент на розкрій сукна; за його словами одна з ма-шин може виконувати роботу двадцяти швей, і лише тиждень тому він продав дві таких машини для великої фірми в Нью-Йорку, що призвело до звіль¬нення сорока розкрійників. Капіталіст йде вперед найбільш вигід-ним для себе шляхом. Він говорить працюючому, що зобов’язаний до-тримуватись економії, однак, при сучасній системі така економія лише зменшує заробіток. Під великим законом попиту та пропо¬зиції кожний економний, ощадний, самовідданий робітник несвідо¬мо чинить те мале, що він в силі зробити для зменшення власної та своїх товаришів винаго-роди. Водночас ощадний механік є мов би сертифікатом достатньо висо-ких заробітків”.
“Капітал завжди твердив і далі твердить про своє право об’єд-нуватись. Промисловці, збираючись разом, встановлюють свої ціни, нех-туючи при цьому великим законом попиту та пропозиції. Та чи мають робітники таке саме право радитись та об’єднуватись? Багаті зустрічаються в банках, ділових клубах, кабінетах. Робітники, щоб об’єд-натись, збираються на вулиці. Навпроти них виступають всі організовані сили суспільства. Капітал має армію, військово-морський флот, законо-давство, суддівські та виконавчі органи. Коли об’єднуються багаті, то це робиться для “обміну думками”. Коли об’єднуються бідні, то це назива-ють “конспірацією”. Якщо останні діють дружно, якщо взагалі мають щось на меті, їх нази¬вають “натовпом”. Коли ж вони захищаються, то це зветься “зра¬дою”. Як це так, що багаті контролюють всі підрозділи уря-ду? Бу¬вають часи, коли жебраки стають революціонерами, – коли лах-міття стає прапором, під яким найблагородніші та найвідважніші воюють за свої права”.
“Як нам врегулювати цю нерівну сутичку між людиною та маши¬ною? Чи машини врешті стануть партнерами робітників? Чи мо¬жливо контро-лювати сили природи 435 з користю для її терплячих дітей? Чи екстрава-гантність може йти крок у крок з простодушні¬стю? Чи зможуть робітни-ки бути настільки кмітливими та енергій¬ними, щоб стати власниками машин? Чи може людина набути до¬статньо інтелігенції, щоб стати доб-рою і справедливою; чи, можливо, нею керує той самий закон та обста-вини, що керують рослинним або тваринним світом? В часах канібалізму сильний поїдав слабшого – тобто з’їдав його тіло. Нехтуючи всіма ство-реними людиною законами, нехтуючи всіма науковими досягненнями силь¬ний та безсердечний далі наживається за рахунок слабшого, невда¬хи та безпорадного. Коли я починаю задумуватись над агонією цивілізова-ного життя – над невдачами, неспокоєм, сльозами, загуб¬леними надіями, гіркими реаліями, голодом, злочинністю, прини¬женням, соромом, – то майже змушений сказати, що канібалізм, попри все, є найбільш співчут-ливою формою серед усіх будь-коли наявних форм співіснування людини з своїм ближнім”.
“Для людини з добрим серцем неможливо задовольнитись тим світом, який сьогодні існує. Жодна людина навіть не може по-справжньому бути задоволена своїм заробітком – хоч знає, що він їй належиться, – пам’ята-ючи, що мільйони її ближніх знаходяться в злиднях та нестатку. Коли думаємо про знеможених голодом, то відчуваємо, що їда – це майже без-сердечність. Хтось гарно і тепло зодягнений напевно засоромиться, зу-стрівши закутану в лахміття та тремтячу від холоду людину – відчувши власне серце таким же холодним, як тіло цього вбогого”.
“Чи ж не потрібно жодної зміни? Чи повинні “закони попиту та про-позиції”, винаходи та наука, монополія та конкуренція, капітал та зако-нодавство завжди бути ворогами тих, хто важко працює? Чи завжди ро-бітники будуть настільки несвідомими і настільки недоладними, щоб витрачати свої заробітки на безвартісні речі? Чи завжди вони піддержу-ватимуть мільйони солдат ради вбивства дітей інших робітників? Чи завжди вони будуватимуть храми, а самі мешкатимуть в халупах та притулках? Чи назавжди вони дозволять, щоб всілякі паразити та вампіри наживались на їхній крові? Чи залишаться вони невільниками жебраків, котрих самі утримують? Чи перестануть врешті чесні люди знімати ка-пелюх перед вдалим шахрайством? Чи завжди в присутності коронова-ного ледарства промисловість падатиме на коліна? Чи врешті вони зро-зуміють, що жебраки не можуть бути великодушними, і що кожна пов-ноцінна людина 436 повинна заслу¬жити собі на право жити? Чи скажуть вони врешті, що людина, яка має однакові зі всіма привілеї, не має права скаржитися, чи підуть за прикладом, який їм виставили їхні гнобителі? Чи навчаться вони, що сила, для того щоб осягнути мету, повинна мати за собою розум, і все, що є чинене і мало б тривати довгий час, повинно спиратися на наріжний камінь справедливості?”
Наведений аргумент є вбогий, кволий і позбавлений всякої надії та ради. Походячи від розумної, добре мислячої людини, він доводить просту річ, що розумні люди цього світу вба¬чають хво-робу, та не вбачають жодного ліку. Цей вчений джентльмен доста-тньо чітко усвідомлює причини труднощів та їхню неминучість, звертаючись до робітників приблизно так: “Не дозвольте їм (вина-ходам, науці, конкуренції і т.д.) утискувати вас та вам шкодити!” Проте, він не пропонує жод¬ного шляху визволення, за винятком, коли б той знаходився в запитанні: “Чи зможуть робітники бути настільки кміт¬ливими та енергійними, щоб стати власниками ма-шин?”
Та, припустимо, що в них є машини і достатньо капіталу для їхнього обслуговування! Чи такі фабрики та машини бу¬дуть функ-ціонувати більш вдало, ніж інші? Як довго з успіхом працюватимуть вони на добродійні цілі, а не для прибутку? Чи не докладуть вони своєї частки до збільшення “надпродукції” і не стануть причетними до “закриття” підприємств, позбавляючи роботи своїх власних та інших працівників? Хіба ми не знаємо, що в випадку, коли фабрика або магазин діяти¬муть на засадах рівної платні для всіх зайнятих, то в короткому часі вони або збанкрутують, бо видаватимуть забагато грошей на оплату праці, або більш кваліфіковані з-посеред робітників використають пропозицію кращої платні і перейдуть на нове місце роботи, чи займуться власним підприємництвом, сполягаючи тільки на себе? Одним словом, самолюбство, вищість особистих інтересів настільки міцно вкоренилися в упавшій люд-ській природі і перетворились в частку нинішнього суспільного устрою, що кожен, хто з цим не рахується, швидко усвідомлює свою помилку.
Заключне речення виглядає дуже принадливо, однак, в нашому крайньому становищі його суть цілком непридатна. Воно, мов під-кинуте в гніздо для приманки скляне яйце, ви¬глядає як справжнє, доки його не розбити і не спробувати з’їсти. “Чи навчаться вони [робітники], що сила, для того щоб осягнути мету, повинна мати за собою розум?” 437 Звичайно, про це знають всі; знають, що для думок потрібен мозок, і що мозок має бути належного складу та властивостей. Всі можуть спостерегти, що коли б побудова людсь-кого мозку та його можливості були у всіх однакові, то боротьба людини з людиною була б такою рівною, що швидко привела б до згоди і подбала про інтереси та права один одного; або, що більш ймовірно, сутичка спалахнула б ще швидше і була б ще за¬пеклішою. Проте, ніхто не може знати краще, ніж м-р Інґерсол, що жодна влада на землі не є здібною подбати про такі умови для розумової рівності.
Найбільше честі для цієї великої людини робить процитований нами четвертий параграф. Він, немов луна, знаходить відгук в ко-жній шляхетній душі, яких, віримо, є багато. Проте, інші, в більш поміркованих умовах і навіть в достатках, як, скажемо, м-р Інґер-сол, вирішують, як вирішив він, що, навіть вкладаючи власні гроші та вплив, в них зовсім мало сил спро¬стувати або змінити наявну, задіяну через морально упавшу людську природу, суспільну тенденцію, і що це нагадуватиме спробу зупинити Ніагарський водоспад, кидаючись у його глибини. В одному і в другому випадку це викликало б лише бризки та легке хвилювання води.
Шан. Дж. Л. Томас про трудове законодавство
Часто висувається твердження, що Працю поставлено в невигі-дне становище саме законодавством, прихильним до багатих і об-разливим до інтересів бідних, і що зворотний по¬рядок був би ліком від всіх хвороб. Немає речі більш далекої від правди, і ми раді, що в нас є під руками короткий виклад тру-дового законодавства Сполучених Штатів, написаний такою ква-ліфікованою людиною, як колишній заступник мі¬ністра юстиції Сполучених Штатів м-р Томас, та опублікова¬ний 17 жовтня 1896 р. виданням “Tribune”, Нью-Йорк. Читаємо:
“Написання історії законодавства останніх п’ятдесяти років, спрямо-ваного на покращення умов найбіднішого та працюючого класів, вима-гало б цілих томів, проте стисло її можна представити так:
“Скасовано ув’язнення за несплату боргів”.
“Прийнято закони про увільнення поселенців та значної частини їх-нього особистого майна від виконання судових розпоряджень за умови, що боржниками є голови сімей, вдови після чоловіків та сироти”.
“Для робітників та працюючих біля машин законом впро¬ваджено застави на землю та всяку іншу річ, в яку вони вклали працю заради отримання заробітку”.
“Бідним особам дозволено звертатися за захистом в місцеві судові органи, в суди окремих штатів та державний суд безплатно або з надан-ням їм гарантій”.
“Бідним особам при розгляді кримінальних, а в деяких випадках і цивільних справ, місцеві суди, суди штатів та державний суд безплатно визначають адвокатів для захисту”.
“В багатьох випадках судам дається вказівка вирішувати справу на користь робітника, який змушений був внести позов для понов¬лення розміру заробітку або ж має намір скористатися правом зму¬сити корпо-рацію виплатити відшкодування для покриття коштів найму адвоката”.
“Для громадської служби та громадських робіт законом визначено в одних випадках сім годин, а в інших вісім чи навіть дев’ять годин робо-чого дня”.
“При розгляді маєткових справ в випадку банкрутства беруться до уваги претензії робітника щодо заробітку, а в деяких випадках такі пре-тензії взагалі мають першість”.
“Прийнято закони, які регулюють вартість пасажирських та вантаж-них перевезень залізницею та іншими транспортними лініями, а також користування громадськими складськими при¬міщеннями та елеватора-ми. Створено державну комісію та комісії штатів по нагляду за рухом залізничного транспорту, в результаті чого ціни зменшилися на дві треті або й більше”.
“Майже у всіх штатах прийнято закони, які понижують процентні ставки, і продовжено термін виплати по закладних та актах довіреної власності”.
“Від залізниць вимагають будівництва огорож для її колій, або ж, при їх відсутності, сплати подвійної вартості відшкодувань при нещасних випадках; від неї також вимагають надання для своїх працівників безпе-чних місць, обладнаних для виробничих потреб”.
“Від фабрикантів та власників шахт вимагають надання від¬повідної кількості місць та обладнання для безпеки та вигод най¬нятих ними робі-тників”.
“Робітничим організаціям надано законне право об’єднуватись”.
“День Праці визнано національним святом”.
“Повноважні представники Праці – на рівні штатів та держави – мають за завдання збирати статистичні дані і по мірі можливостей дбати про покращення умов робітничого класу”.
“Засновано департамент сільського господарства, а його керуючий увійшов до складу уряду”.
“Щорічно людям безплатно роздається насіннєвий матеріал на суму 150 000 доларів”.
“Закони багатьох штатів переслідують занесення в чорний спи¬сок тих бідняків, яких звільнено з роботи або які неспроможні сплатити власні борги; переслідується також висилка на адресу боржника поштових лис-тів з погрозами судової розправи або ж всякий інший злий намір очорнити іншу особу”.
“Для захисту необачних та надто довірливих відмовлено в ко-ристуванні такою поштою тим особам, які б через неї займались всякого роду обманом та шахрайством”.
“Зменшено платню за поштові послуги, внаслідок чого уряд щороку несе збитки в розмірі 8 000 000 дол., безплатно надсилаючи газети жите-лям сільських місцевостей; найпопулярніші журнали та іншу періодику зроблено настільки дешевими, що вони стали доступними навіть бідним”.
“У випадку несплати в визначений час страхових премій або членсь-ких внесків, поліси для страхування життя та акції буді¬вельних та пози-кових компаній не втрачають своєї вартості”.
“Банки окремих штатів та державний банк підлягають гро¬мадському нагляду, а їхні рахунки – громадській інспекції”.
“Зайнятим в громадській сфері в деяких випадках надається платна відпустка тривалістю тридцять днів і п’ятнадцять днів – в інших випадках, а також додатково тридцять днів у випадку хвороби працівника або когось з його сім’ї”.
“Законом заборонено: наймати вуличних робітників з країн Азії, кон-трактну доставку робітників з-за кордону, найми засуджених за законами Сполучених Штатів, подальшу імміграцію з Китаю, імпорт товарів, виготовлених підпільно, примусова праця”.
“Створено державний арбітражний суд та арбітражні суди окремих штатів для вирішення трудових спорів”.
“Зайнятим на громадській службі оплачуються дні державних свят – 1січня, 22 лютого, День Пам’яті, 4 липня, День Праці, День Вдячності та 25 грудня”.
“Тим, хто бажає оселитися, запропоновано фермерські наділи; ще інші наділи дано тим, хто насаджуватиме та вирощуватиме на них дерева”.
“Прийнято закон про таємне голосування, а також закон про захист права людини голосувати без будь-яких побоювань та тиску на неї”.
“Звільнено чотири мільйони невільників, що спричинило зубожіння сотень тисяч власників”.
“На громадські кошти створено публічні бібліотеки”.
“Збільшено кількість громадських лікарень для надання допомоги хворим та бідним”.
“Сто сорок мільйонів доларів виплачується щороку з державної скар-бниці ветеранам воєн, вдовам та сиротам”.
“Останньою, хоч немаловажною річчю, є відкриття безплатних дер-жавних шкіл, щорічні видатки на навчання в яких становлять понад 160 000 000 дол., а утримання будівель, виплата процентів з позик та інші витрати потребують подальшої квоти в розмірі 40 000 000 дол. або й більше”.
“Конгресом та законодавчими органами різних штатів прийнято масу інших, менш значущих законів, які покликані діяти в тому ж напрямку і враховувати найменші деталі взаємовідносин між працедавцями – кор-пораціями, компаніями та окремими особами – і працівниками”.
“Всі ці закони та доброчинні міри приймалися одночасно бага¬тими і бідними. Справді, історія цієї держави за останню чверть століття пока-зує, що жінки та чоловіки з-посеред усіх класів перш за все спрямовували свою винахідливість, щоб збудувати закони для користі, освічення та піднесення мас людей. Цей процес сягнув так далеко, що численні мис-лячі люди бачать в збереженні існуючо¬го становища небезпеку його переростання в державний соціалізм. Немає сумніву, що протягом дов-гого часу загальна тенденція гро¬мадської думки нашого народу керува-лася саме в такому напрямку”.
Отже, якщо законодавство зробило все від нього залежне, і не-спокій далі зростає, то, очевидно, є безнадійною річчю 441 спо-глядати в цей бік за якимось ліком. Судячи зі сказаного, м-р Томас теж дійшов висновку, що конфлікту не уникнути.
Зауважте слова, якими така здібна та шанована людина, як Вендел Філіпс, висловлює свою думку
“Жодна моральна чи інтелектуальна реформа не вийшла від вищих класів суспільства. Кожна зокрема і всі разом вони виникли з протесту жертв та потерпілих. Емансипація робітничих мас повинна стати над-банням самих робітників”.
Дуже правильно; дуже розумно, проте, навіть м-р Філіпс не дає жодної практичної ради, яким чином робітничі маси мають увіль-нити себе від неминучого наслідку егоїстичних проявів закону попиту та пропозиції (підкріпленого розу¬мовою та фізичною нері-вністю) – невблаганного, мов закон гравітації. Він просто не знає, що радити. Як всім відомо, ре¬волюція може спричинити локальні, тимчасові зміни – ко¬рисні, або ж ні; але що може вдіяти революція проти скрізь існуючих умов та конкуренції? Це те саме, що кинути виклик морському припливу, намагаючись віником позмітати воду, а надмір позбирати в посуд.
Передбачення Макоулі
Паризька “Figaro” наводить наступні уривки з листа, на-писаного в 1857 році відомим англійським істориком м-ром Мако-улі до свого приятеля в Сполучених Штатах:
“Для мене є ясним, як день, що ваш уряд ніколи не буде в змозі утри-мати під контролем терплячу, розгнівану більшість, бо у вашій державі уряд перебуває в руках мас, і багаті, які є меншістю, абсо¬лютно узалене-ні від їхньої милості. Одного дня в штаті Нью-Йорк між сніданком та очікуваним обідом маси оберуть вам законо¬давців. 442 Чи можна мати якісь сумніви щодо прикмет обраних?”
“Ви будете зобов’язані чинити речі, які зроблять неможливим пода-льший добробут. Одного дня якийсь Цезар чи Наполеон прибе¬ре до рук уряд. Ваша республіка буде грабованою та пустошеною в двадцятому столітті так, як Римська імперія – варварами в п’ятому столітті, з тією лише різницею, що нищителі Римської імперії – гунни та вандали – при-йшли з-поза її меж, а ваші варвари постануть у вашій власній країні, будуть породженням ваших власних інституцій”.
Ця людина, добре знайома з вдачею бідних та багатих, не під-далася ілюзіям, мов би багаті можуть погодитися несамолюбно підтримувати прагнення більшості і мовчки дати згоду на впрова-дження великих та доброчинних уставів, які посту¬пово піднімуть рівень свідомості мас і вчинять неможливим для будь-кого нагро-мадити більше половини мільйона доларів маєтку. Ні, м-р Макоулі знає, що така пропозиція не варта уваги, і звідси його передбачен-ня, яке є в руслі Божих свідчень щодо наслідків самолюбства – часу великого горя.
Більше того, коли він писав це, краяни м-ра Макоулі – британська громадськість – домагалися виборчого права і добили¬ся своїх вимог. Такого ж домагалися мешканці Бельгії та Ні¬меччини, і цю можливість їм надано. Такого домагалися і си¬лою здобули мешканці Франції. Така річ була предметом ви¬мог в Австро-Угорщині, і незабаром схожого можна очікувати від мешканців Італії. Отже, катастрофа, якої так упевнено сподівалися для Спо-лучених Штатів, поволі нависає над усім “християнством”. Макоулі не живить надії і не має що запро¬понувати, за винятком вже запропонованого іншими – щоб впливові та багаті силою захопили контроль і можливо якнай¬довше осілись на запобіжній засувці – доки не трапиться вибух.
Сподівання м-ра Шансі М. Діпю
Між здібними та широко мислячими людьми сучасної доби знаходить своє місце також шан. Шансі М. Діпю, доктор правоз-навства. Розумна людина, він часто дає добрі поради, і ми раді скористатися з його поглядів на сьогоднішню си¬туацію. Звертаю-чись до випускників університету в Чікаґо та всіх присутніх, він, як один з промовців університетської Ради десятого скликання, сказав:
“Освіта не тільки зробила можливим всебічний розвиток нашої країни і надала чудову можливість влаштування на роботу та здобут¬тя багатст-ва, але теж підняла наш народ з звичаїв та навиків минулого, і ми не мо-жемо далі жити так, як жили наші батьки”.
“Загальна та вища школа з усіма її перевагами прищепила нам думку, що вишуканість у житті чинить чоловіків більш інтелігент¬ними та широко мислячими, а жінок – більш великодушними, спов¬неними внутрішньої краси та світла. Вона підняла їх понад загаль¬ний рівень сільського населення Європи. Вчинивши американців надзвичайним народом, освіта та вільність у великій мірі підняли рівень життя та потреб в більш старих країнах Європи. Робітник-індієць може жити під солом’яним дахом одинокої кімнатки в ка¬зенному лахмітті замість одягу і з мискою рису. В той самий час грамотний американський робітник вимагає для себе житла з кіль¬кома кімнатами. Він та його діти навчились цінувати твори мистец¬тва. Вони познайомились з кращою їжею, кращим одягом і, взагалі, з кращим життям, яке містить в собі не розкіш, а вигоди, і яке ви¬ховує і надалі повинно виховувати громадян нашої Республіки”.
“Владні особи з притаманною їм завбачливістю та відвагою скористали з доступних в Америці можливостей нагромадити ве¬личезні багатства. Решта мас, яким не поталанило в такій мірі, споглядають на них і говорять: “Наша частка в цих можливостях не є однаковою”. В мене немає часу та й тут не місце пропонувати розв’язання цих трудно-щів та вирішення цих проблем. Напевне, ніхто не сумнівається, що між нами є генії, які, при потребі, 444 можуть добитися цього – чи то з допо-могою законодавства, чи якимось іншим шляхом. Сьогодні ми потребу-ємо ширшої освіти, більшого числа студентів коледжів та більших мож-ливостей для них. Кожна молода людина, яка робить кроки в світ саме з таких позицій, вважа¬тиметься місіонером світла та знання. На кожному місці в суспільс¬тві вона займатиме міцну позицію завдяки розумному, ясному та патріотичному зрозумінню ситуації в країні та за її межами. Випус¬кники чотирьохсот університетів країни є лейтенантами, капітана-ми, полковниками, бригадними генералами та генерал-майорами армії американського прогресу, до якої всі ми належимо”.
“Світ, в який сьогодні ступає наша молода людина, у великій мірі різниться від того, про який мав уяву її батько, дід або ще хтось з предків столітньої давності. Ще п’ятдесят років тому така людина закінчила б коледж, утримуваний одним з віровизнань, відвідувала б церкву своїх батьків і займалась своїми уподобаннями. П’ятдесят років тому така особа приєдналась би до партії, членом якої був її батько. Від сільського пастора вона перейняла б для се¬бе релігійні погляди, а від національної платформи партії, до якої належав її батько, – політичні настрої. Нато-мість сьогодні така люди¬на, закінчивши коледж без певного релігійного напрямку, зауважує для себе, що члени її сім’ї відвідують різні церкви і визнають відмін¬ні віровчення. Для себе вона змушена обрати якусь одну церкву, де знайшла б свій дім, і якесь одне вчення, щоб оперти на ньому свою віру. Вона зауважує, що через фальшивих та некомпетентних ліде-рів, як також внаслідок безпорадності партійних осередків пе¬ред лицем гострих державних проблем та приголомшливого розвит¬ку подій, внут-ріпартійні зв’язки втратили свою міць. Ті, котрі б ма¬ли стати її дорадни-ками, кажуть: “Сину, думай про себе та про свою країну”. Отже, така людина з самого початку потребує речей, яких її батько не потребував ані для виконання своїх громадських обов’язків, ані для утвердження власної віри та переконань. Під кінець вартого подиву дев’ятнадцятого століття вона вирушає в життя, щоб почути з трибун, підмостків, щоден-ної преси, 445 щоб заува¬жити з особистих спостережень, що в політич-ному, фінансовому та промисловому світі постають революційні умови, які загрожують стабільності держави, позиції церкви, основам суспільс-тва та без¬печному збереженню власності. І хоча всілякі припущення та про¬рокування нагадують їй про лихо, вона не повинна впадати у відчай. Кожна молода людина повинна бути оптимістом. Кожна молода людина повинна вірити, що завтра буде кра-ще, ніж сьогодні, і, сумлінно виконуючи обов’язки, з непохитною надією споглядати в завтрашній день”.
“Ми всі розуміємо, що проблеми є важкими і ситуація стоїть надзви-чайно гостро. Але ж саме освіта повинна розв’язувати про¬блеми та усу-вати гострі відносини. Наш період часу – парадокс ци¬вілізації. Досі наш шлях був справою довільного трактування і спо¬кійного плавання під стерном книг минулого. Але від двадцятого століття нас ділить лише п’ять років і ми зійшлися лицем до лиця з обставинами, які чимось схожі на новелу, мов би гігантське по¬трясіння жбурнуло нас крізь простір, і ми побачили себе сидячими на узбіччі одного з марсіанських кратерів”.
“Пара та електрика позбавили значення всю дотеперішню еру христи-янства з усіма її століттями. Вони об’єднали виробництво та ринки збуту, чим перекреслили всі попередні обрахунки та мето¬ди діяльності. Вони об’єднали весь світ в єдиний комунікаційний вузол, який повалив усілякі обмеження, досі контрольовані часом та відстанню, або стережені зако-нодавством. Ранкові ціни бавовни¬ку на берегах Гангу та Амазонки, ціни пшениці на Гімалайських плато, в дельті Нілу чи в Аргентині – з усіма факторами грошового обігу, клімату та рівня заробітної платні, від яких залежать кошти продукції, – того ж вечора позначаються на ситуації в Ліверпулі, Новому Орлеані, в Саванах, Мобіле, Чікаґо та Нью-Йорку. З ними летять вістки, що кидають у розпач або холодять думки працюю-чих на плантаціях Півдня та в фермерських господарствах Заходу. Фер-мери Європи та Америки справедливо нарікають на своє станови¬ще. Сільське населення поривається до міст, 446 чим створює нескін¬ченні труднощі для муніципальних властей. Капіталісти прагнуть створити таку форму об’єднань, яка дозволила б їм утриматись і за течією і проти неї; також робітничі організації, хоч з обмеженим успіхом, намагаються створити ситуацію, яка б, на їхню думку, була для них найкращою. Ве-личезний прогрес останніх п’ятдесяти років, революційні зміни за участю пари, електрики та інших винаходів, співвідношення між силами, які важко працюють на одному боці земної кулі і добиваються швидких результатів на іншому, настільки змінили відносини між людиною та виробництвом, що світ досі не може до цього звикнути. Зв’язок між те-перішнім та майбутнім має ґрунтуватися на освіті, щоб вища інтелігенція могла навести лад серед хаосу посталого в дев’ятнадцятому столітті землетрусу можливостей та реальних нагод”.
“Кризи у світі були завжди. Зусилля і прагнення людства здо¬бути щось краще та більш високе остаточно знаходили свій вияв у котромусь з грандіозних визвольних рухів. Ці революції супро¬воджувались немож-ливими для опису стражданнями, вбивством міль¬йонів людей, спусто-шенням провінцій і навіть цілих королівств.
Хрестові походи підняли Європу з неволі феодалізму, а французька ре-волюція зірвала кастові пута. Наполеон був правителем і вмілим, хоч і трохи самолюбним, творцем нинішнього загального виборчо¬го права та парламентського устрою. Через всі століття єдиним прагненням була свобода і ще свобода. Всі сподівались, що, здобув¬ши таку свободу, люди здобудуть загальне щастя та мир. В найбільш повному значенні свободу здобуто в англомовних країнах, тобто свободу, при якій люди є для себе правителями, законодавцями і панами. Але весь парадокс цього в тому, що разом зі свободою, яку всі ми вважаємо найбільшим благословенням, прийшло най¬більше з усіх відомих світу проявів незадоволення. Соціалі-стичний рух в Німеччині виріс зі ста тисяч голосів десять років тому до де¬кількох мільйонів у 1894 році. У Франції республіканські елементи стали ще більш радикальними, і небезпека з їхнього боку зростає з міся-ця на місяць. Посталі в аграрному та 447 виробничому секторах Велико-британії труднощі є понад можливості її державних мужів, за винятком, коли б з дня на день застосовувати паліативні засоби. В Чікаґо виник анархістичний бунт, і лише невеликий корпус дис¬циплінованих та від-важних поліцейських зміг врятувати місто від страхіття грабежів та плюндрування. За декілька місяців одна люди¬на створила таку міцну організацію працівників залізниці, що, ке¬руючи нею, паралізувала два-дцять мільйонів задіяних в виробничій сфері та просто переїжджих лю-дей, змусивши тимчасово зупинити всі підрозділи, відповідальні за утримання процесів життєдіяль¬ності. Заколот був настільки могутній, що двоє губернаторів відразу ж подали у відставку, а управляючий Західної метрополії навіть приймав розпорядження від заводія бунту. Неможливих для підра¬хунку виробничих та торговельних збитків вдалось запобігти лише міцною рукою федерального уряду”.
“Інший парадокс нашої чверті століття полягає в тому, що сьо¬годні кожен ремісник, механік та працівник будь-якої галузі, пра¬цюючи меншу кількість годин, отримує на двадцять п’ять, а в бага¬тьох випадках і на п’ятдесят відсотків більше, ніж отримував би тридцять років тому. Отримуючи на третину більше, ніж тридцять років назад, він за свій до-лар здатний купити вдвічі більше їди та одягу, ніж колись. Хтось поду-має, що робітник повинен відчувати приплив щастя, порівнюючи день минулий з днем сьогоднішнім, а щоденний надлишок він повинен класти до банку, щоб той швид¬ко зробив його капіталістом. Однак, робітник відчуває незадоволен¬ня, якого не знав його батько, хоч тридцять років тому той мав лише третину нинішньої платні і за свого долара міг купити вдвічі менше. Отже, все це прийшло зі знанням!”
[М-р Діпю зовсім випустив з уваги факт, що тридцять років тому роботи було під достатком. Пропозиція вмілих та силь¬них людських рук була набагато меншою, ніж потреба в них;
на залізниці, на заводах та фабриках людей вмовляли працю¬вати “у дві зміни”; іммігранти, які приїжджали мільйонами, швидко знаходили для себе роботу. Сьогодні в кожному на¬прямку пропо-зиція праці значно перевищує існуючі потреби, бо самих робітників замінено машинами. Хоча нинішні заро¬бітки не є поганими, однак люди, маси, не здатні подбати про сталий попит і зайнятість для своїх навиків, а тому платня неминуче падає.]
“Ми ведемо не тільки бій сьогодення, але й бій на всі часи; ми дбаємо про розвиток країни не тільки у власних інтересах, але й в інтересах на-щадків. Ми перемогли невільництво, викорінили багатошлюбність, і нашим єдиним ворогом є неуцтво”.
[Якщо неможливе для перерахунку зло і усіляке незадово¬лення виникло внаслідок часткового знесення освітою безгра¬мотності, то якої анархії та страшного горя коштуватиме повна освіта! М-р Діпю відверто заявляє, що він зовсім не дискутує над ліком від усіх цих нещасть та незадоволень, однак, без сумніву, був би радий таку річ вчинити, коли б знав про такий лік; він лише згадує, що все можна вилікувати “тим, чи іншим шляхом”, тобто мовчки визнає, що не може запропонувати нічого особливого.]
“Невдоволені – це ті, хто сьогодні рядить та панує, і їм самим нале-жить розв’язати власні проблеми. Для себе можна обрати власні конгре-си та власних президентів, та неможливо збунтуватися проти себе, ані підрізати собі горло. Рано чи пізно, тим, чи іншим шляхом, вони вирі-шать власні проблеми і зроблять це згідно закону і з допомогою закону. Станеться це або деструктивним або конструктивним методом”.
“Природно виникає запитання: “Чому разом з добробутом та світовим прогресом існує незадоволення?” За останні двадцять п’ять років швидкі темпи винахідництва та можливості, запропо¬новані використанням елек-трики та пари, знищили шістдесят відсотків загальносвітового капіталу і позбавили роботи сорок відсотків зайнятих. Збільшення втроє потужності двигуна, ство¬рення нових видів машин, подвоєння можливостей внаслідок застосування новітньої техніки чинить все старе непридатним. Більше того, це змушує кваліфікованого ремісника, що втрачає знаряддя, якими він заробляв на прожиття і які тепер стали непо¬трібними, назад повернутися до численного загону звичайних робітників. Одночасно згадані сили, які вже отак зруйнували більшість того, що становить вар-тість, і позбавили зайнятості стількох людей, створили нові умови, які понад всяку можливість підра-хунку намножили для світу багатства, а для його мешканців – сприятливі умови для задоволення щоденних потреб, здобуття вигод та почуття щасливості. Та щоб скористати з таких можли¬востей, таких розкошів та щастя, потрібен кращий рівень освіти”.
Цілком очевидно, що м-р Ділю добре познайомлений з питан-нями праці і ретельно дослідив обставини, які привели до існую-чого у світі становища конфронтації. Та що за лік він пропонує? Очевидно, що цей джентльмен керувався лише чемністю та пев-ною долею ввічливості, бо, адресуючи свої слова до випускників коледжу, він підсунув думку, що неосві¬ченість є тим “ворогом”, який спричиняє нинішнє лихо і загрожує майбутньому. Однак, хто, крім самого м-ра Діпю, повинен краще знати, що освіта такого ліку запропонувати не може? 449 Навіть освіту на рівні коледжу здобула дуже мала кількість сьогоднішніх мільйонерів. Корнеліус Вандербільт був неуком, перевізником на переправі, і лише гостре відчуття бізнесу привело його до багатства. Передбачивши ріст подо¬рожування, він інвестував кошти в будівництво пароплавів та залізниць. Знаменитий Джон Джейкоб Астор теж був не¬уком, тор-говцем хутром та шкірами. Передбачивши розши¬рення меж Нью-Йорк Сіті, він вклав кошти в нерухоме майно і таким чином заклав основу для маєтків нинішнього роду Асторів.
Сторінки преси обійшов наведений нижче перелік аме-риканських мільйонерів, які передали коледжам мільйон та більше доларів, з приміткою, що жоден з цих заможних та розумних людей ніколи не вчився в коледжі:
“Стефан Жірард передав для Жірард Коледж – 8 000 000 дол.; Джон Д. Рокфеллер для Університету в Чікаґо – 7 000 000 дол.; Джордж Пібоді на різні фундації – 6 000 000 дол.; Лейленд Стенфорд для Університету Стенфорд – 5 000 000 дол.; Ейзе Паркер для Універ¬ситету Легай – 3 500 000 дол.; Поль Тюлейн для Університету Тюлейн, Новий Орлеан – 2 500 000 дол.; Айзіек Річ для Університету в Бостон – 2000000 дол.; Джоунес Дж. Кларк Для Університету Кларка, Уочестер, Масс. – 2 000 000 дол.; родина Вандербільтів для Уні¬верситету Вандербільт – щонайменше 1 775 000 дол.; Джеймс Лік для Університету Каліфорнії 1 600 000 дол.; Джон К. Ґрін для Прінстон – 1 500 000 дол.; Вільям С. Де Пайв для Уні-верситету Осбюрі, сьогодні Де Пайв – 1 500 000 дол.; А.Дж. Дрексел для Промислової Школи Дрексела – 1 500 000 дол.; Леонард Кейз для Школи приклад¬них наук в Клівленд – 1 500 000 дол.; Пітер Купер для Спілки Купера – 1 200 000 дол.; Езра Корнел і Генрі В. Сейдж для Університету Корнел – кожен 1 000 000 дол.; Чарльз Пратт для Інституту Пратта в Брукліні – 2 700 000 дол”.
Мов би на доказ, що в цьому правилі існує виняток, м-р Сет Лоу, випускник коледжу та його президент, свого часу пожертву-вав мільйон доларів для бібліотеки Коламбія Коледж.
Хоч здобуття освіти в коледжі є вартісною річчю, 450 однак в жодному випадку воно не становить ліку для нинішніх умов. Справді, коли б сьогодні кожна людина в Європі та Америці воло-діла дипломом коледжу, то умови були б не кращі, а ще гірші, ніж тепер. М-р Діпю згадує про це в наведеній цитаті, де говорить, що “в механіку панує незадоволення, якого не знав його батько, хоч тридцять років тому він мав лише тре¬тину нинішньої платні і за свого долара міг купити вдвічі мен¬ше. І все це прийшло з освітою”. Так, справді, чим загально-доступнішою стає освіта, тим ширшим стає незадоволення. Освіта – це чудово, її потрібно дуже прагнути, проте вона не є ліком. Хоча відомо, що деякі справедливі, шановані люди бу¬ли багатими, проте, відомо також, що деякі з найбільш зіпсутих людей були особами освіченими, а деякі з найбільш свя¬тих людей були “неграмотними”, як, наприклад, апостоли. Чим більша освіта, тим більше незадоволення виявляє зіпсута людина і більший її потяг до зла. Світ потребує нових сердець -“Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови!” (Пс. 51:12). Ось так пророчо накреслено потре¬бу світу. Щораз ближче до нас є докази, а остаточно це зрозуміють всі, що для миру та щастя потрібно щось більше, ніж просто освіта та розумові здібності. “Побожність з вдово¬ленням – великий здобуток”; і тільки коли закласти такий фун¬дамент, можна бути певним, що освіченість стане великим благословенням. Самолюбні серця та дух цього світу є у не¬згоді з духом любові, і тут не зарадить жоден компроміс. Освіта, “побільшене знання” мас тягнуть за собою соціальну кризу з її остаточним наслідком – анархією.
Висловлювання Єпископа Вортінґтона
Присутній на зборах Протестантської Єпископальної Церкви в Нью-Йорк Сіті єпископ Вортінґтон висловив свої думки щодо існуючого соціального замішання. Вони відразу ж були занотовані кореспондентом і 25 жовтня 1896 року опубліковані в газеті. 451 Він сказав:
“На мою думку весь клопіт з фермерами виникає з того, що ми занад-то далеко зайшли з нашою вільною системою навчання. Зви¬чайно, я знаю, що моя думка вважатиметься за певний прояв єресі, проте я в це вірю. Діти фермерів – принаймні більшість з них, – які не мають абсолю-тно жодної можливості для росту, скуштувавши освіти, вже не переста-ють тягнутися за нею. Вони ніколи не осяг¬нуть чогось вартісного – при-наймні більшість з них, – і знеохочені йти в своєму житті дорогою, якою Бог мав намір, щоб вони йшли, неминуче переїдуть до міст. Саме над-лишок освіти серед тих, хто не має здібностей її засвоїти, є причиною перенаселення наших міст, в той час, як фермерські господарства стоять без ужитку”.
Єпископ займає цілком протилежну позицію до тієї, яку захищав м-р Діпю. Можна сказати, що його думки співпа¬дають з поглядами головного директора до справ освіти в Роси, звернення котрого про недопустимість надання освіти більш вбогим класам ми вже згадували. Ми погоджуємось з обома щодо факту, що освіта загально загострила амбіції та невгамовне незадоволення. Безперечно, єпископ повинен ви¬знати, що в цій країні вільності та освіти справи зайшли надто далеко, щоб надіятись позбутися пос-таючого незадоволення лише згасивши світильника знань. Добре це чи погано, однак, освіта та незадоволення є присутні, і вони не можуть і не будуть зігноровані.
Відповідь Шан. В.Дж. Браяна
Що стосується справедливості тверджень єпископа, то да¬мо відповісти на це м-ру В.Дж. Браяну, процитувавши слова його ін-терв’ю:
“На мою думку говорити про надто велику освіченість дітей фермерів і приписувати труднощі, які нас оточують, лише такому надмірному знанню, є однією з найбільш жорстоких речей, коли-небудь сказаних людиною. Що це за ідея казати, що діти фермерів, які не можуть в житті твердо піднятись на ноги, закуштувавши освіти, радіють нею, наполег-ливо її шукають і, водночас, цілковито розчарувавшись в фермерстві, переселяються до міст?! Що за думка про надмір осві-ченості дітей наших фермерів?! Друзі, чи знаєте ви, про що свідчить така мова?! Це означає регрес цивілізації і кроки знову в темні часи серед-ньовіччя”.
“Як ви можете сказати, яка дитина фермера стане в своєму часі вели-кою людиною, наперед не давши цим дітям освіти? А може потрібно створити комісію, щоб розглянутись навколо і вибрати тих, кого варто наділити знанням?”
“Друзі, існує зовсім інша причина, чому люди йдуть до міст і зали-шають землю. Діється це тому, що ваше законодавство позбави¬ло мож-ливості викупу прострочених закладних на фермерів та їхні господарства. Діється так, бо ваше законодавство вчинило для фер¬мера його фер-мерське життя нестерпним; діється це тому, що існу¬ють класи, які за-мість виробництва займаються творенням законів, придатних більше для ризикованого підприємництва з наявними плодами фермерської праці, ніж для створення таких плодів”.
“Що за ідея звалювати вину за існуючі умови на фермера?! Звідки ця думка лікувати людське незадоволення замиканням шкіл?! Що вам ска-зати? Невдоволення існуватиме так довго, як існуватиме для нього при-чина. Замість намагань відвернути людей від усвідомлення їхнього ста-ну, чи не варто було б таким критикам подбати про покращення в цій країні умов для фермерів?”
Англійський журнал “The Rock”, шукаючи відповіді, не знайшов жодної. Цитуємо:
“Весь світ охоплений неспокоєм, конфліктами інтересів, а різні пере-хресні течії розвитку подій утримують цивілізоване людство у постійному хвилюванні. Майже з кожним тижнем побільшується нервове та розумове напруження; через короткі проміжки часу ті чи інші приголо-мшливі події з нечуваною силою потрясають світом політики та еконо-міки, і люди починають усвідомлювати собі розміри нагромаджених та прихованих під поверхнею суспільства елементів лиха. Намагаючись модифікувати напрям цих сил, по¬літики відверто визнають, що їм не під силу утримати їх під повним контролем або ж принаймні передбачити наслідки”.
“В круговерті нескінченних теорій, пропозицій, експериментів та пе-редбачень великі мислителі погоджуються у двох речах. По один бік перед ними вимальовується загрозливих розмірів катастрофа, яка захи-тає цілим світом і перетворить в руїни сучасну будівлю 453 політичного та суспільного життя; при цьому деструктивні сили вичерпають самих себе ще перш ніж творчі елементи зможуть реконструювати суспільний лад на більш міцному фундаменті. З другого боку, вони погоджуються, що ніколи досі народи так не прагнули миру, ані так виразно не відчували обов’язку і привілеїв культивування єдності та братньої згоди, як в даний момент”.
Так діється у всьому цивілізованому світі. Всі розумні люди більш-менш чітко усвідомлюють собі існуючу дилему, проте, дуже мало з них можуть запропонувати лікуючий засіб. Однак, не всі: деякі добре думаючі особи вважають, що вони здатні розв’язати проблему, та в дійсності їм не під силу чітко оці¬нити ситуацію, що вимальовується перед їхнім розумом. Про них ми поговоримо в наступному розділі.
Погляд на ситуацію м-ра Беллемі
Думаємо, буде цікаво прочитати уривки з виголошеної в Бостоні промови м-ра Едварда Беллемі. Він сказав:
“Якщо ви маєте намір сформулювати чітке поняття про еко¬номічне безглуздя конкурентної системи в промисловості, то звер¬ніть всього-на-всього увагу на факт, що єдиним шляхом покращен¬ня якості та змен-шення цін на товари є їхнє надвиробництво. Інши¬ми словами, дешевизна в умовах конкуренції походить з кількісного подвоєння продукції та надлишку вкладених зусиль. Однак, речі, створені з надміром вкладених зусиль, насправді вартують дорого, незалежно від того, як ми їх назвемо. Тому товари, вироблені в умовах конкуренції, стають дешевими лише внаслідок високих кош¬тів продукції. Ось таке reductio ad absurdum сис-теми. Є фактом, притому достатньо справдженим, що товари, за які ми платимо найменше, в кінцевому рахунку, внаслідок марнотної конкуренції, яка утримує низькі ціни, обходяться державі найдорожче. Всяке зайве зусилля остаточно свідчить про збитковість, і принаймні один раз на сім років держава змушена опинитися на грані банкрутства, що є наслідком системи, яка штовхає трьох людей боротися за одне робоче місце”.
“Говорити про моральну несправедливість конкуренції означало б ввійти в тему, на даний час надто широку, 454 тому, згадуючи про неї, я звертаюсь лише до однієї з ознак нашої сучасної індустріаль¬ної системи, про яку навіть важко сказати, чи в ній взяла верх не¬людяність, чи еконо-мічне безглуздя, і говорю про абсурдність, з якою ведеться розподіл тягаря обов’язків. Загін промислових вербу¬вальників не гребує ні старим, ні малим, забираючи від сімейного вогнища матерів та дружин, позбав-ляючи старечих віком їхнього затишного домашнього закутка, в той час як сотні тисяч сповнених енергії чоловіків заполонили країну вимогами дати їм можливість працювати. Жінки та діти переходять під нагляд працедавців, тоді як чоловіки не в змозі підшукати для себе заняття. Для батьків роботи немає, зате для малих дітей її знаходиться під достатком”.
“Отже, в чому таємниця цього сполоху над близьким засуджен¬ням системи, в якій ніщо не можна зробити як слід, якщо цього не зробити двічі; в якій жодний бізнес є неможливий без надлишку вкладених зусиль; в якій ніщо не постає без надпродукції; при якій в державі, сповненій потреб, неможливо знайти зайнятості для сильних та енергійних рук, і яка, зрештою, існує лише коштом загального занепаду кожних кілька років, за котрими йде період повільного видужування?”
“Коли люди оплакують свого поганого царя, то це значить, що насту-пник його трону ще гірший. На факті це може бути пояснен¬ням ниніш-нього занепокоєння розкладом існуючої системи конку¬ренції. Існує страх потрапити з поганого в ще гірше, де мізинець комбінаторства стане більшим за кулак конкурентності; і якщо попередня система шмагала людей батогом, то нинішні трести каратимуть їх скорпіонами. Ця нова, незвичайна небезпека змушує полохливих із зітханням згадувати, як згадували діти Ізраїля в пусти¬ні, навіть залізну палицю фараона. Погля-ньмо, чи й тут немає обіцяної землі, краєвид якої потішив би боязкі сер-ця”.
“Перш за все запитаймо, чи можливо повернутися до старого порядку речей, до системи вільної конкуренції. Короткий перегляд причин, які привели до нинішнього всесвітнього руху з метою замі¬ни об’єднавчої тенденції в бізнесі на конкурентність, 455 безперечно переконає всякого, що з усіх революцій, ця найменш схожа на та¬ку, яка б повернула назад. Все це є наслідком зростання рентабель¬ності обігу великих сум капіталу і випливає з рівня технічного про¬гресу попереднього та нинішнього по-колінь. В минулі епохи мас¬штаби та межі підприємництва підлягали природним обмеженням. Існували обмеження для суми капіталу, які суб’єкт міг використати для одержання прибутку. Сьогодні для масшта-бів ведення підпри¬ємницької діяльності не існує жодних обмежень – крім величини земельних ділянок; немає не лише обмежень для величини капіта¬лу, що може бути вжитий для якоїсь однієї справи, але ріст ефектив¬ності та надійності вкладень є пропорційним величині задіяного капіталу. Економність управління, яка виникає з консолідації, а також контроль за ринком внаслідок монополії на основні предме¬ти торгівлі, також є вагомими причинами появи трестів. Однак, не треба думати, що тенденція об’єднання поширилась лише на ті види підприємництва, які називають себе трестами. Це було б вели¬кою недооцінкою руху. Існує багато форм об’єднань менш закри¬того типу, ніж трести, і зовсім мало справ сьогодні ведеться без то¬го чи іншого зрозуміння потреби співпраці зі своїми попередніми конкурентами – тобто тенденція співпраці стає щораз тіснішою”.
“Від того часу, як почали переважати нові умови, малі інтереси пос-тупилися місцем більшим; цей процес не був таким швидким, як його собі уявляли люди, увагу яких було звернено до цього лише нещодавно. На протязі останніх двадцяти років великі корпорації вели нищівну війну проти зграйки малих промислових підпри¬ємств, які є чер-воними кров’яними тільцями системи вільної конку¬ренції, і зі знищенням яких все відмирає. В той час, як економісти з розумним виглядом дебатували про те, чи в бізнесі ми можемо обійтися без особистої ініціа-тиви, цей принцип своє віджив і тепер належить історії. За винятком кількох темних закутків світу бізнесу, сьогодні не існує жодної можли-вості особистої ділової ініціативи, хіба що за нею стоїть великий капітал; а розміри потрібного капіта¬лу швидко зростають. Водночас це загальне зростання активності капіталу, який знищив малі підприємства, змусило гігантів, які зруй¬нували ці підприємства, визнати необхідність пошуків 456 обопільної згоди. Як в фантастичному оповіданні Бульвера Луттона про прий¬дешнє покоління, де люди з Уріл-Я змушені були відмовитись від війни, бо їхня зброя стала такою нищівною, що загрожувала взаєм¬ному знищенню, так і сучасний світ бізнесу починає розуміти, що зростання розмірів та могутності структур капіталу вимагає, ради власного збереження, занехаяння взаємної конкуренції”.
“Перша група суб’єктів бізнесу, що прийняла принцип об’єднан¬ня замість конкуренції, вчинила для кожної іншої групи необхідним рано чи пізно зробити те ж саме, або загинути. Бо так само як кор¬порація є більш могутньою, ніж окрема особа, так і синдикат має перевагу над корпорацією. Спроби урядів зупинити таку продикто¬вану логікою необ-хідність економічної еволюції, творять не більше, ніж водоверті посеред течії, якої ніщо вже не може зупинити. Ко¬жен тиждень відкриває якийсь новий пейзаж того, що свого часу було великим відкритим морем конку-ренції, в якому авантюристи від торгівлі, рушаючи уплав, мали, крім власної хоробрості, лише малий капітал і повертались додому з набитими кишенями. Отже, кожен тиждень відкриває новий краєвид на колись просторе море, яке тепер є обгороджене, запруджене і перетворене в приватний рибний ставок синдикату. Твердження, що з огляду на сього-дніш¬ній стан речей існує можливість в найближчі п’ятнадцять років (1889-1905) реально консолідувати різні групи виробництва в країні у деяке обмежене число синдикатів, не треба вважати цілком непродума-ним”.
“Така шалена економічна зміна, як позбавлення народу права керува-ти державними галузями промисловості і концентрація тако¬го керівниц-тва в руках декількох великих трестів, безперечно, не може залишитись без поважної реакції з боку суспільства, і, напев¬не, найбільше торкнеться тих, кого звуть класом середняків. Як бути з зайнятістю сьогодні, турбує не лише бідних та неосвічених, але також навчених та процвітаючих, тобто існує проблема де знай¬ти для себе вигідну справу і куди вкладати інвестиції. В міру того, як один за одним краєвиди досі вільного поля конкуренції є оточені загородою нового синдикату, згадані труднощі не можуть не зроста¬ти. Середній клас, клас ділових людей поступово перетворюється у клас пролетарів”.
“Якщо все відбуватиметься у вказаних тепер напрямках, то не важко передбачити остаточний наслідок концентрації вироб¬ництва. Врешті, в недалекому часі, суспільство має поділитись: на одному боці буде кіль-касот сімей з величезними маєтками, а на другому 457 – клас тих, хто досконало володіє своїм фахом, але узалежнений від їхньої милості, поз-бавлений можливості рівного з ними поділу і приведений до стану ла-кейства. Під ними знаходитимуться широкі верстви працюючих чоловіків та жінок, позбавлених будь-якої надії покращення власних умов і рік за роком все безнадійніше потрапляючих в рабство. Це – неприваблива картина, однак, вірю, що мої слова не є аж надто великим перебільшен-ням соціальних наслідків існування системи, в якій домінують синдика-ти”.
Для лікування всього зла м-р Беллемі пропонує націоналізм. Про це ми поговоримо пізніше.
Погляд Шан. Д-ра Едварда Макґліна
Варто пригадати, що декілька років тому д-р Макґлін, за¬хищаючи трудову реформу, і особливо концепцію окремого оподаткування, потрапив у конфлікт зі своїми зверхниками з римсько-католицької церкви. Навіть примирившись з като¬лицькою церквою, він, однак, залишився прихильником та¬кого оподаткування. Наступні уривки статті, що вийшла з-під його пера, надруковано в “Donahoe’s Magazine” (Бостон, липень 1895 року). Висвітлюючи предмет “Запобігання зро¬станню великих особистих нагромаджень і підняття жит¬тєвого рівня працюючих”, він сказав:
“Маючи на увазі сьогоднішнє прагнення у світі вести порядний бізнес, для людини цілком можливо надбати чесним шляхом маєт¬ки, які надбали Вандербільти чи Астори і які нараховують сотні мільйонів до-ларів. Їхні маєтки зростають не тому, що вони є непо¬рядними людьми, а тому, що людські проводирі перебувають або в незнанні, або їм байдуже, якими шляхами багатство пливе від окремого працюючого і потрапляє у спільну скарбницю. Непра¬вильним є сам механізм розподілу. Отже, коли праця зробила свій денний внесок у загальносвітове нагромадження засобів існування, то при дбайливому вивченні процесів такого нагромадження – з моменту, коли працівник бере в руки сировину, яку він має пере¬творити у частинку багатства, і до часу, коли готовий продукт віддано в руки його користувача, – можна зауважити, що творці коло¬сальних достатків набувають свій маєток під покровом законів та звичаїв на кожному більш-менш важливому етапі загального про¬цесу, і перетво-рюють майно, 458 яке б мало наповнити скарбницю мільйонів людей, у своє власне”.
Д-р Макґлін прагне переконати нас, що в пошуках причин існу-вання великих маєтків та низьких заробітків потрібно уважно дос-лідити три принципові речі: (1) землю та інші природні багатства, на яких людина виконує свою діяльність; (2) засоби транспорту-вання; (3) гроші, як засіб, що полегшує обмін виробами. При цьому стане зрозуміло, говорить він, що люди стали байдужими саме до тих речей, до яких усі, хто вміє робити гроші, проявили надзви-чайну увагу. Цитуємо:
“Від самого початку метою кожного, хто вміє робити гроші, було заволодіти цими природними багатствами, монополізувати їх під прик-риттям законів та звичаїв і змусити всіх людей, котрі б ними користува-лися, платити наперед за такий привілей. Надзвичайно легко осягнути фортуну в сотню мільйонів доларів, коли ти можеш на протязі двох, трьох десятиліть брати податок з мільйонів людей, котрі повинні купувати хліб та м’ясо, ліс та вугілля, бавовник та вовну, тобто все, що зросло на землі. Саме так трапилося в країнах Європи, де, як скажемо, у Великобританії та Ірландії, мільйони акрів були під прикриттям закону захоплені кількома особами, і людей змушувано насамперед платити за дозвіл набути цю землю, а пізніше за право продовжувати на ній працювати”.
“Те саме посередньо трапилося також в цій країні, де мільйони акрів віддано під будівництво великих залізниць, а мільйони інших дозволено, шляхом різних махінацій, захопити капіталістам. Все це міцно утриму-валось в руках, доки хвиля імміграції не надала цим об’єктам власності нечуваної вартості, коли їх розпродувано за ціну, яка зробила мільйонерів у цій країні та в країнах Європи таким же звичним явищем, як рицарів в Англії. Читачі газет добре озна¬йомлені з кар’єрою та методами дія-льності вугільних магнатів Пенсільванії та інших місць, які під прикрит-тям закону заволоділи великими та багатими на вугілля районами і на протязі сорока років збирали однакову данину зі споживачів та з самих шахтарів, вигадуючи при цьому все, на що тільки була здатна людська вина¬хідливість без огляду на почуття справедливості…” 459
“Згадані особи здобули не тільки майже повний контроль над приро-дними багатствами, але й почали контролювати транспортні засоби кра-їни. Зміст цього найкраще зрозуміти зі слів, що суспільс¬тво не робить поступу, якщо не проводить належного обміну това¬рами. Щоб цивілізація у всіх відношеннях рухалась вперед, люди повинні мати найкращі можливості для обміну того, що створено їхніми руками. …Тому зручність транспортних перевезень є для працівника так само життєво необхідною, як доступність при¬родних багатств; і як всі люди є трудівниками в повному значенні цього слова, так і нечисленні особи, котрі взяли на себе відповідаль¬ність за транспортне забезпечення народу, в дуже короткому часі набули неймовірні багатства, бо вони більш ретельно та докладно, ніж це робить уряд, оподатковують кожну людську істоту, що потрапляє в сферу їхнього впливу”.
“Припускається, що сьогодні маєток Вандербільтів вартий третину мільярда. Яким чином вони його здобули? Важкою пра¬цею? Ні. Вони використали привілеї, які необдумано віддали їм нерозсудливі люди: право контролювати проїзд територією шта¬ту Нью-Йорк, право встанов-лювати розміри оплати вантажних перевезень та кошти, які громадяни держави повинні платити за користування своїми власними дорогами, право утримувати вели¬чезні державні володіння, створені немов своїми власними руками. …Жодна особа чи корпорація не повинна мати права брати мільярди з того, що становить громадське майно…”
“Те саме можна сказати про посередника обміну – гроші. Щодо еле-ментарних сторін цієї проблеми, то світ, мабуть, знову опинив¬ся в повній розгубленості; і тільки лихварі мають чіткі, корисні для них самих принципи, що дають змогу оподатковувати кожну людську істоту, яка користується грішми, – задля свого теперіш¬нього і подальшого вжитку. Вони розташувались між людьми та посередником обміну так само, як інші розташувалися між людьми та природними багатствами, між людь-ми та зручним заняттям постачати товари на ринок. Як можуть вони, за прикладом Ротшільдів, допомогти згромадити мільйони, які повинні в переважній більшості потрапити до скарбниці суспільства?”
Свої висновки д-р Макґлін підсумовує наступним чином:
“Організація має ту добру сторону, що вона підтримує тверду ціну на працю, гарантує здорове законодавство, змушує працедав¬ців дбати про влаштування побутових умов робітників, а власників – перш ніж здавати житлові приміщення внайми, – дбати про їхній добрий стан і т.д. Проте, корінь всіх наших труднощів, усвідомлен¬ня наших нерівних соціальних умов і причин появи величезних маєтків та вбогих заробітків потрібно шукати в загальній байдужос¬ті до цих трьох вимог суспільного, цивілі-зованого життя. Перш ніж ми прийдемо до тривалого підвищення платні і зробимо ба¬гатства Вандербільта та Карнеґі такими ж неможливими, як вони є сьогодні непотрібними, ми повинні навчитись того, яким шляхом зберегти природні багатства, засоби обміну та посередника обміну віль-ними від спекулятивного оподаткування, від його втручань та його тира-нії”.
Лікуючим засобом з точки зору д-ра Макґліна є “Окреме опода-ткування”, про яке ми поговоримо в наступному розділі. Тут буде властивим звернути увагу на факт, що Астори та Вандербільти здобули свої багатства під тими самими закона¬ми, які контролюють життя їхніх співвітчизників, і про які досі згадувалось, як про найбільш справедливі і гарантуючі найбільшу рівноправність, що її коли-небудь знав світ. Варто зазначити, що мільйонні нагрома-дження Вандербільтів є по¬в’язані з великими послугами та великою користю для су¬спільства, хоча їхнім інспіруючим мотивом були особисті ін¬тереси, а не турбота про громадський добробут. Важлива річ, яку варто взяти до уваги, полягає в тому, що наука та винахід¬ництво вчинили у суспільній рівновазі справжню револю-цію, яка через надбання землі, техніки та багатства знецінила розум та мускульну силу. Потрібен новий, чітко відрегу¬льований кодекс законів, що відповідатиме новим умовам. Однак, тут лежить істотна трудність: задовільне врегулювання неможливе з причини суперечливих інтересів сторін – Праці та Капіталу, – жодна з яких не спроможна помірковано та логічно глянути на ситуацію. Справді, можна сказати, що жодна сторона не в змозі глянути на дану річ справедливо, бо обидві вони є керовані самолюбством, яке загально є цілком сліпе до рівності, аж доки обставини не змусять звернути на неї увагу. Нові умови вимагають перегляду справ на фун¬даменті любові; та оскільки ця властивість притаманна лише незначній меншості кожної з полемізуючих сторін, 461 то повинні прийти труднощі, які не тільки перетворять в руїну нинішній утверджений на самолюбстві суспільний порядок, але й, через досвідчення, приготують всі класи до визнання нового су¬спільного ладу, “нових небес і нової землі”, що будуть вста¬новлені під пану-ванням Месії.
Погляд професора В. Ґрахама
Інший автор, проф. В. Ґрахам, в журналі “The Nineteenth Century’ (лютий, 1895 p.) провів дискусію над важливою соціальною проблемою, відомою в Англії як “колективізм” – над вченням, згідно якого люди загально повинні перейняти
або хоча б утримувати контроль над сировиною та засобами виро-бництва – на відміну від індивідуалізму. Проф. Ґрахам зробив ви-сновок, що, оскільки важко сподіватися переміни людських серць, метод можна впровадити лише до певної міри і після тривалого часу. Він сказав:
“Це, зрештою, неможливо, за винятком, коли б людська природа в своїй фундаментальній суті та прагненнях – закладених одвічно, чи гли-боко вкорінених в результаті тисячоліть повільної соціальної еволюції, що мала намір їх зміцнити, – була в якийсь чудовий спосіб змінена одночасно у більшості людей. Далі, я вірю, що коли б в країні була спроба утвердити щось схоже до колективізму в його найповнішому значенні – навіть з допомогою уявної більшості в якомусь новому, “несамовитому” Парламенті з його представницт¬вом переважної більшості виборців, – то це викликало б відвертий опір з боку меншості, яка, при найсміливіших припущеннях, ніколи не була б такою вже й малою. Це був би опір проти неминучої конфіскації, а також проти політичної, економічної та суспільної революції. Коли б, зрештою, таке трапилось через надзвичайне, у відповідний момент, поєднання випадковостей, як, уявімо собі, це мож-ливо у такій країні як Франція – з наявними в неї передумо¬вами та існу-ючими колективістськими настроями, – цей опір, гадаю, не тривав би довго. Його неможливо було б навіть впровадити в чин, хіба що умовно, посилаючись на притаманну йому непрак¬тичність, хоча за весь час свого існування – чи частково, чи умовно, – він, після першого ж великого та загального поділу, складові якого б швидко розпорошились, призвів би, 462 в додатку, до загального суспільного хаосу, до згубних наслідків, включаючи зубожіння всіх класів, та більш крайньої, ніж тепер, бідності”.
Професор намагався представити доказ правильності таких по-глядів і тому запитав: “Чи колективізм діяв би так само успішно, коли б його якось запровадити і ввести в дію?” І, заперечуючи, каже:
“Коли б не існувало стимулів у вигляді високих винагород для заохо-чення до найбільших та найкращих зусиль, то усюди – серед винахідни-ків, організаторів, майстрів і навіть серед передового класу працюючих, – наступила б млявість зусиль; одним словом, якщо усунути, або в значній мірі зменшити нинішні величезні та далекосяжні стимули приватної ініціативи, то неминучим наслід¬ком буде значно менша кількісно та гірша якісно продукція. Принаймні мали б бути виділені кошти для “сти-мулювання якісної праці”, і так довго, як люди є такими, якими вони є, а такими вони, напевне, будуть ще довгий час, ці стимули мали б коливатись у довільних межах – тобто, що стосується найвищих катего¬рій пра-цівників, то, скажемо так, було б потрібно відійти від однакової винаго-роди. В іншому випадку постануть злидні, в яких всі матимуть однакову частку, і в яких убогі робітники зможуть виставити проти власної бідно-сті лише примітивне задоволення тим, що попередньо багаті класи також змушені розділити з ними виниклі труднощі”.
Щоб запобігти занепаду цивілізації та сповзанню в епоху вар-варства, продовжує професор, необхідно в короткому часі наново запровадити нерівність в оплаті та приватному під¬приємництві. Поступово треба дозволити конкуренцію, при¬ватні позики, обмін, відсотки, і в кінці кінців виявиться, що нова система в дуже малій мірі різниться від сучасного стану речей. На завершення він сказав:
“Речі щораз більше та більше змінювалися б в попередньому напрям-ку, аж остаточно неминуче постала б контрреволюція, хоча, мабуть, без нової громадянської війни, до якої керуючий клас, перед лицем скоро-чення числа власних прихильників та їх слабнучого фанатизму, просто кажучи, не мав би бажання. Постало б гран¬діозне відродження – не дина-стії, 463 але Суспільної Системи; стара система, уґрунтована на приват-ній власності та контрактних відносинах, що прийшла до нас через пові-льну еволюцію на протязі існування всіх цивілізацій, є системою, що найбільш відповідає людській природі в її цілісності, і яка все ще є най-більш відповідною і найбільш потрібною в соціальних та фізичних умовах нашої складної сучасної цивілізації”.
Віримо, що колективізм зробив для людей багато, як, на¬приклад, в системі громадських шкіл Сполучених Штатів, у всесвітній системі поштового зв’язку, в муніципальній влас¬ності на системи водопостачання і т.д., і що в згаданих на¬прямках можна зробити ще більше. Проте, всі розсудливі лю¬ди змушені визнати аргумент, що коли б перерізати мускули егоїзму, які маніпулюють сьогодні світом, ставлячи всіх людей на одному рівні, то виникла б потреба впровадити на їхнє місце нову рушійну силу (Любов), або ж світовий бізнес рап¬том опинився б у стані бездіяльності: місце виробництва зай¬няли б лінощі, а добробут та багатство замінили б злидні та нужда.
Ми вказуємо на ці труднощі не тому, що маємо власну теорію-“патент”, яку думаємо захищати, а тому, що кожен, хто споглядає за мудрістю згори, може, завдяки Біблії, більш ясно побачити безпорадність людства в нинішній кризі, і з більшим довір’ям та більшою впевненістю сполягати вірою на Господа і на ті лікуючі засоби, які Він застосує у властивому часі.
Погляди члена верховного суду
Суддя Генрі Б. Браун, звертаючись до колишніх вихованців Відділу Права “Yale College”, обрав собі тему під назвою “Двад¬цяте століття”. В своєму виступі він наголосив, що зміни в двадцятому столітті обіцяють набути швидше соціального, ніж політичного та правового характеру, і трохи далі назвав три найбільш характерні небезпеки, які в найближчому май¬бутньому загрожують Сполученим Штатам: (1) корупція на муніципальному рівні, (2) ненаситність корпорацій і (3) 464 ти¬ранія Праці. Щодо решти, він сказав:
“Можливо в жодній країні світу вплив багатства не є більш мо¬гутнім, ніж у цій, і в жодному періоді нашої історії він не був сильні¬шим, ніж тепер. Натовп ніколи не керується логікою, а тому, вилива¬ючи свою помсту на всі класи суспільства, він схильний швидше задовольнитись зачіпкою, аніж безпосередньою причиною. Напевно ніколи не було більш пустої відмовки щодо велетенських розрух, ніж вартий співчуття страйк останнього літа [ 1895], за яким стояли істотні кривди. Якщо багатство, користаючи зі своєї влади, не респектуватиме правил загальноприйнятої порядності, то воно не матиме підстави надіятись на помірковане та розважливе ставлення з боку тих, хто чинитиме опір його насильному вторгненню”.
“Я згадав ненаситність корпорацій, як ще одне джерело небезпеки для держави. Простота, з якою можна одержати концесію, породила значні зловживання. Корпорації створюються на за¬конних підставах в одному штаті з єдиною метою, щоб займатися бізнесом в зовсім іншому, а тому залізниці в Каліфорнії будува¬лися при підтримці концесій, наданих шта-тами, що лежать на схід від Міссісіпі, – з метою уникнення позову феде-рального суду. Найбільші шахрайства при будівництві таких доріг роб-лять самі ж директори з відома будівельної компанії або інших корпора-цій, до яких повертаються всі боргові зобов’язання, закладні та інші цінні папери, незалежно від дійсних коштів будівництва залізниці. Схоже постачає обладнання корпорація, сформована з директорів, які закупо-вують рухомий парк, орендують його залізниці, натомість в момент не-минучого позбавлення прав викупу прострочених закладних виявляється, що користувачі парком є обмануті на ко¬ристь кредиторів, а ті, в свою чергу, на користь директорів. Отже, власність, здобута всупереч поняттю про порядність та моральність, опиняється в несприятливому становищі, коли потрібно вжити закон для її захисту”.
“Ще гіршим є об’єднання корпорацій у так звані трести – з метою об-межити виробництво, придушити конкуренцію та монополізува¬ти все те, що найбільш життєво необхідне. Межа, якої це сягнуло, є тривожною; а якої ще може сягнути опісля, – 465 справді революцій¬ною. Правда поля-гає в тому, що всі законодавчі документи, які стосуються корпорацій, вимагають докладного перегляду, однак, труднощі подолання одночасної протидії з боку сорока чотирьох штатів є, мабуть, непереборними”.
“Цілком з іншого боку постає третя, найбільш пряма небезпе¬ка, на яку мені вже доводилось звертати вашу увагу – тиранія праці. Вона виникає з очевидної неспроможності працюючої людини усвідомити собі, що правами, яких вона так домагалася, також потрібно поступитися. Робітники можуть знехтувати законами держави, можуть зруйнувати дах над власною головою і над головою тих, хто дає їм роботу, проте вони безсилі контролювати закони природи – великий закон попиту та пропо-зиції, слухаючись якого виникають різні галузі промисловості, деякий час пере¬бувають у стані розквіту і остаточно занепадають, а капітал та праця одержують свою відповідну винагороду”.
Суддя Браун не бачить жодної надії на примирення між Капіта-лом та Працею, бо володіє надто логічним мисленням, щоб припу-скати, що два тіла, які рухаються в протилежних напрямках, могли коли-небудь зійтися разом. Він говорить:
“Конфлікт між ними триває і набирає гіркоти вже на протязі декількох тисяч років, а до розв’язання здасться далі, ніж коли-небудь досі. Термін “примусове вирішення” є терміном неправиль¬ним – є мовним протиріччям. З таким самим успіхом можна згадати про доброзичливе вбивство або приязну війну. Цілком ймовірно, що в кінцевому наслідку є можливість прийти до компромісу на основі кооперації чи розподілу прибутків, при яких кожен працюю¬чий стане до певної міри капіталістом. Можливо навіть, що разом із більшою освіченістю, ширшим досвідом та масштабнішим мисленням працююча людина двадцятого століття зможе сягнути вершини своїх амбіцій та можливості розпоряджатися всіма здобутками своєї праці”.
Говорячи про соціальне занепокоєння, постаюче з поєд¬нання згаданих вже корпоративних лих, він пропонує, як паліатив, але не як лікуючий засіб, громадську власність нате, що звуть “природними монополіями”. На його думку такі при-вілеї мали б належати штатам 466 або безпосередньо му-ніципальним владам, замість того, щоб корпорації вели кон-курентну боротьбу або суперечки за потрібні їм полегшення шляхом підкупу. Він говорить:
“Здається немає жодного розсудливого доказу, чому б згадані приві-леї, які, як вважається, є користю для громадськості, не мали б спрямо-вуватись безпосередньо зусиллями громадськості. Такою, принаймні, є сучасна тенденція в законодавстві майже всіх високоцивілізованих країн, за винятком нашої власної. В ній великі корпоративні інтереси, ви-ставляючи напоказ уявну небезпеку надмірної батьківської опіки або соціалізму, встигли подбати про привілеї, що властиво належаться гро-мадськості”.
Цей джентльмен без побоювань виражає свої щирі переко¬нання, адже членство в Верховному Суді Сполучених Штатів є довічним. Тому він міг і, гадаємо, висловив все відоме йому про природу оздоровчого ліку для умов, що викликають в нього заклопотаність. Що пропонується для тимчасового по¬легшення? Лише соціалізм (громадська власність на “природ¬ні монополії”), про який усі, крім банкірів та власників основ¬них фондів корпорацій, думають, як про тимчасову користь -і не більше; і навіть це, визнає він зі сумнівом, навряд чи вдасться здійснити, бо настільки владно утвердився Капітал.
“Social Melee” М-ра М. Клеменсо
Редактор “La Justice”, Париж, недавно опублікував книгу “La Melee Sociale”, яка, завдяки популярності її автора – знавця права та редактора видання, – привернула до себе значну увагу. Звертаю-чись з належною серйозністю до згаданого соціаль¬ного питання, автор обстоює погляд, що жорстока, безжаліс¬на боротьба за існу-вання є характерною однаково для людсь¬кого суспільства і для мешканців тваринного та рослинного світу, і що так звана цивілі-зація є лише тонким полиском, що приховує справжню людську брутальність. Всю історію су¬спільства він бачить представленою в Каїні, першому злочин¬цеві, і переконує, що хоч сучасний Каїн не вбиває свого брата безпосередньо, однак, він постійно намагається його роз¬трощити, шляхом підступу здобувши над ним зверхність влади. Пропонуємо кілька вартих наголошення уривків з цієї книги, а саме:
“Мені здається знаменним, що людству треба було б задуматись над перебігом століть та дослідити з допомогою своїх найбільших умів про-стий, очевидний факт, що людина завжди протистояла людині, і що така сутичка триває від започаткування людського роду. Навряд чи фантазії під силу викликати в уяві такий жахливий образ – криваву, повсюдну різанину, що ходить по землі відтоді, коли вона зринула з хаосу”.
“Обоє – важкий труд закованих у кайдани невільників і вільна праця платних робітників – ґрунтуються на спільному фундаменті краху слаб-шого і його експлуатації сильнішим. Еволюція змінила умови сутички, та за цією достатньо спокійною зовнішністю продовжується смертельна боротьба. Заволодіти тілом та душею других і вжити їх для власних пот-реб – ось мета і постійне пра¬гнення більшості людей, починаючи від дикуна-людожера, магната-феодала, рабовласника і до сьогоднішнього працедавця”.
Тому основна проблема цивілізації з позиції М. Клеменсо ви-глядає так:
“Голод є ворогом людського роду. Так довго, як людина не поборе цього жорстокого та руйнівного ворога, наукові досягнення будуть тільки іронією над її сумною долею. Це так, мов би дати людині предмети розкоші, коли їй одночасно недостає найбільш життєво необхідного. Так виглядає закон природи – найбільш жорстокий зі всіх законів. Природа змушує людину йти на хитрощі, знущатися над собою, руйнувати себе, щоб якоюсь ціною зберегти те найвище добро, або й зло, яке звуть жит-тям”.
“Над правом людини до життя ведуть дискусії інші. Вона захи-щається, організовуючись в спільноти. До першої причини її поразки – фізичних слабостей – сьогодні приєдналась ще соціальна незахищеність. Можна поставити питання: “Чи ми вже прийшли до такого рівня цивілі-зації, що можемо собі уявити і реально засну¬вати суспільний лад, де не буде можливою смерть від злиднів та голоду?” 468 Економісти не вага-ються з відповіддю і відверто заявляють, що ні”.
На думку М. Клеменсо обов’язком держави та заможних членів суспільства є знесення голоду і визнання “права на життя”. Суспі-льство повинно, не лише з точки зору правиль¬ності, але й з позиції доцільності, подбати про невдах та без¬порадних. Цитуємо далі:
“Чи не є обов’язком багатих підтримувати невдах? Надійде день, коли видовище [голодної] смерті – в той час, коли хтось не знає, що робити з нагромадженими власноруч мільйонами, – стане і нестерп-ним для всякого цивілізованого суспільства, як, фактично, були б несте-рпними для нинішнього суспільства інституції рабства. Проблеми про-летаріату в жодному випадку не обмежуються лише Європою. Вони такі ж кепські у “вільній” Америці, де по другий бік Атлантики знаходиться рай для кожного бідолахи”.
Вищезгаданий погляд належить французам. Можна лише гадати, чи це означає, що у Франції справи є гіршими, ніж у Сполучених Штатах. Принаймні за одну річ ми є вдячні – що тут, внаслідок ліберального оподаткування та щедрих внесків, смерть від голоду-вання не є обов’язковою. Предметом бажань є щось більше, ніж просто формальне існування. Та щоб існу¬вання вчинити бажаним, потрібне щастя.
М. Клеменсо бачить і засуджує помилки сучасної суспіль¬ної системи, та не пропонує для них жодного розумного ви¬рішення, від чого його книга стає мов би запаленою головеш¬кою і бунтівним кличем. Адже так легко позбавити себе самого та інших почуття спокою та вдоволення; тому всілякі книги чи статті, що не приносять з собою ані цілющого бальзаму, ані теорії, ані надії уникнення труднощів, є найкращими лише тоді, коли їх не напи-сано і не надруковано. Дякуючи Богу, Святе Письмо дає не лише втішаючий бальзам, але володіє також єдиним та бездоганним лі-ком від хвороби світу, від гріха, від самолюбної розбещеності, від смерті, який знаходиться в руках великого Посередника, Доброго Лікаря та Життєдавця. Цей том, власне, має намір звернути увагу на згадані небесні вказівки. Одночасно ми розкриваємо розпачли-вий характер захворювання та безпорадність всіх доступних в світі засобів.
* * *
Господи, буря лютує,
Здіймаються хвилі вверх,
Все небо покрила темрява
Й притулку нема ніде.
Як це Тебе не турбує?
Як спати можеш Ти,
Коли буря у кожну хвилину
Нас може поглинути?
Та волі Твоїй підкориться все
Й стихне вже, Буря й бурхливого моря гнів,
І духи, і люди, і решта усі,
Не можуть поглинути хвилі ці
Човен, де є Господь небес й землі
І підкориться Тобі усе
Й стихне вже, стихне вже,
І підкориться Тобі усе
І стихне вже.
Господи, з болем у серці
Впадаю в журбу свою,
А в грудях зростає неспокій,
Збудися й спаси, молю.
Зливи гріху, муки й болю
Ллються зі всіх сторін,
І я гину, о Господи, гину,
Скоріш поможи мені.
Господи, страх проминув вже,
Скрізь спокій і тишина,
Купається в озері сонце,
А в грудях моїх весна.
О мій Спасителю, й далі
Допомагай мені,
Бо я бачу блаженний той берег,
Де є відпочинок мій.
Сьогоднішня манна
Приготування до встановлення нової угоди законуПРИГОТУВАННЯ ДО ВСТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УГОДИ ЗАКОНУ
«І до Посередника Нового Заповіту – до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева» Євр. 12:24.
Ми починаємо цю тему з розгляду нашого підставового тексту. План Єгови вимагає встановлення Нової Угоди Закону, подібної до Старої Угода Закону, але на вищому рівні і через більшого посередника, Ісуса і Його укомплектовану Церкву. Мойсей, як посередник Угоди Закону, був образом на Ісуса, Посередника Нової Угоди. Ми мусимо визнати потребу угоди, інакше не було б в чому посередничати. Ми також мусимо визнати, що Ісус не діє тепер як Посередник (в Своїй функції Посередника); що це буде відбуватися протягом віку Тисячоліття. Тепер ці слова потребують деяких пояснень. Ми повинні відокремити час віку Тисячоліття (1874-2874) від особливостей праці теперішнього Віку, що призначений для вибирання Божих Вибранців, включаючи перед-тисячолітнє насіння Авраама.
Бог зробить усі п’ять перед-реституційних класів (Малу Черідку, Старожитніх Гідних, Велику Громаду, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, відповідно зображених в Сіоні, Морії, Акрі, Безеті та Офелі) особливими помічниками для невибраних на Святій Дорозі. Порівняймо Пс. 72:3: «Нехай гори приносять народові мир, а пагірки правду». Саме для цього Бог вивищить ці п’ять перед-реституційних класів. Невибрані будуть приходити з різних частин землі, щоб прийняти благословення, що буде під управлінням Христа і при допомозі п’яти перед-тисячолітніх посвячених класів. Цією працею протягом Тисячоліття буде навчання, освічення і піднесення з деградації до людської досконалості (РТ 77ʼ38).
Нова Угода – це влаштування, завдяки якому світ прийме її благословення протягом Тисячоліття. Про цю Нову Угоду для світу під пануванням Посередника Бог каже: «Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!» (Євр. 8:12). Світ не ввійде у відносини Нової Угоди індивідуально раніше кінця Тисячоліття, яке в даному випадку включає також 40-річний День Суду (2874-2914).
Єгова покаже тоді Свою люблячу доброту через «покроплення кров’ю», якa представляє Боже милосердя, покроплене на серця п’яти перед-реституційних посвячених класів. Також прийде час, щоб застосувати кров покроплення за всіх людей – це буде під час Тисячолітнього Посередницького Панування Христа. Ця кров «покроплення, що краще промовляє», звершує примирення або задоволення. Вона промовляє на користь прощення світу і звільнення його від неволі гріха і смерті. Так, вона промовляє краще, ніж Авелева, смерть якого взивала про помсту. Кров Христа, натомість, взиває про милосердя. Це дає порівняння, яке, здається, вказує, що Авель був в певній мірі прообразом Христа, в якому він приніс прийнятну жертву і був убитий.
Святе Письмо показує, що тілесний Ізраїль і світ отримають обіцяне Богом благословення у вигляді можливості отримати вічне життя в Тисячолітньому Віці під Новою Угодою (Єр. 31:34; 32:40; Єзек. 16:60-63), в той час як Церква, Тіло Христа, велике духовне Насіння Авраама, має свою пробу до життя у розширеному Євангельському Віці, під найвищою і найкращою Угодою, скріпленою Присягою, вчиненою з Авраамом (зображеною в Сарі), а не під Угодою Закону (зображеною в Агар), ні під Новою Угодою, зображеною в Кетурі (Бут. 25:1-6).
Апостол Павло заявляє, що Бог проповідував Євангелію наперед Авраамові, кажучи: «Благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 28:14; Гал. 3:8). Він показує, що оригінальна Угода Авраама містить дві частини або два насіння. Вони вміщені в Угоду, скріплену Присягою як (1) «зорі небесні» і (2) як «пісок на березі моря» (Бут. 22:16-18). Перше насіння, небесне, відноситься, в першу чергу, до Христа – Ісуса (Голови), і Церкви (Його Тіла). Апостол оголошує і підкреслює це в Гал. 3:16,29. Духовне насіння Авраама, як зорі небесні і світила небозводу (Дан. 12:3), є каналом через який другорядне насіння, земне насіння, отримає благословення. Це другорядне насіння Авраама, порівняне до піску на березі моря, зображує, в першу чергу, Старожитніх і Молодих Гідних у Тисячолітньому Віці і, в другу чергу, всі роди землі, які остаточно прийдуть до гармонії з Богом протягом Тисячолітнього Віку. Оскільки Авраам зображує Бога, то цей образ показує два класи Божих дітей, розвинених як Авраамове насіння – (1) клас Христа і Велику Громаду в духовній сфері, а також (2) Старожитніх Гідних, Молодих Гідних і Посвячених Табірників Епіфанії разом з досконалим реституційним класом людства у земній частині.
Нова Угода і її Посередник, Христос, є зображені в Угоді Закону та її посереднику, Мойсеєві, який так і не привів нікого до досконалості. Апостол каже так: «Через це [Угоду, скріплену присягою, яка прикриває вибраних] з віри, щоб було з милости, щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки тому, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама, що отець усім нам» – як Єгова свого часу буде Батьком усіх спасенних, не лише вибраних, але також невибраних, відновленого світу людства. «Як написано: Отцем багатьох народів Я поставив тебе» (Рим. 4:16,17). Всі родини землі, всі, що будуть благословенні Тисячоліттям, для кого це благословення буде дієвим і хто буде властиво відповідати, стануть таким чином дітьми Бога, котрого зображував Авраам. Отож, слід сподіватися, що ми всі зможемо побачити, що ця оригінальна і всеохоплююча Угода, вчинена з Авраамом (Бут. 12:1-3), включає все, що Бог обіцяв дати вибраним, як також через них тим зі світу, які візьмуть Божу ласку не надаремно. Зауважте, що жодних додаткових угод не потрібно було (хоча Авраамова Угода була підтверджена і розвинена) – все містилося в оригінальній, всеохоплюючій Угоді Авраама.
Якщо оригінальна Угода з Авраамом містила Божі обітниці для всіх, як для вибраних, так і для всього людського роду, який буде благословенний через вибраних протягом Тисячоліття, то чому Бог приготував дві інші угоди, а саме: (1) Угоду Закону, встановлену на горі Синай з ізраїльським народом та з Мойсеєм як її посередником, і (2) Нову Угоду, яка слідує за нею і служить, щоб благословити Ізраїль та світ? Ми відповідаємо, що ці дві угоди були додані з доброї і достатньої причини, тобто для глибшого вияснення Божих цілей, і при правильному зрозумінні вони допомагають нам оцінити прояви Божої любові і справедливості в минулому, теперішньому і майбутньому.
Якою була ціль Угоди Закону? Писання відповідає, що вона була додана до Угоди Авраама, щоб заповнити час, аж доки прийде обіцяне Насіння, до якого відносилась оригінальна Угода, і що з причини гріха було необхідно, щоб міг бути показаний високий Божий стандарт для Насіння (Гал. 3:17-19). Звичайно, це факт, що Угода Закону з ізраїльським народом виконала цю місію. Вона схвалила стандарт, який затвердив Ісус, та засудила всі інші. Вона допомагала розвинути єврейський народ в стосунку до Бога і справедливості. Угода була для того, щоб пристосувати й приготувати їх до славного «високого поклику» Євангелії, який зрештою дійшов до них, запрошуючи їх до Божої ласки і співспадкоємства з Месією у славному Тисячолітньому Царстві за умови вірності і крокування в сліди їх Спасителя. Вона мала корисний результат в тому, що під Божим провидінням єврейський народ став найбільш розвиненим у справедливості з-поміж усіх народів землі під час першої присутності нашого Господа, так що кілька тисяч з-поміж них виявилися придатними для того, щоб перевести їх з-під Мойсея до Христа. Більше того, розпорядження Угоди Закону передбачали деякі образні дії і через передбачення, які були дуже помічними для духовного Ізраїлю протягом Віку Євангелії, ілюстрували нам в образах і тінях Закону, а також в проголошені через пророцтва, різні справи стосовно благословення вибраних протягом Євангельського Віку і благословення світу протягом Тисячоліття.
Це поєднання справ, що пов’язані з обома віками в образах Угоди Закону, заплутало зрозуміння в деяких розумах. Господь іноді приховує від нас деякі речі, щоб розвинути в нас необхідність вишукування їх. Божі діти зростають сильнішими через Правду з причини труднощів, які вони мають, пережовуючи їх, так як це є з буквальною їжею; ті, хто ретельно пережовують, отримують більшу користь з їжі.
Коли ми маємо ясну думку в нашому розумі, що Угода Закону «нікого не зробила досконалим» і не додала ні йоти до оригінальної Угоди Авраама, хоча дала певні типічні провіщення, пов’язані з загальним планом. Те, що Угода Закону ніколи не була призначена зайняти місце оригінальної Угоди, є аргументом Апостола. Він широко розвиває цю думку в Гал. 4:21-31. Апостол звертається до віруючих Християн, які, коли розпізнали Христа, як справжнього спадкоємця Угоди Авраама, якимось чином відчули, що вони досі перебувають під Угодою Закону, так само і ми, коли розпізнали Христа і повноту Угоди Авраама, все ще якось вважали, без авторитету Писання, що ми додатково потребуємо Нової Угоди і ніби ми були під нею. Тепер ми бачимо, що Церква, Тіло Христа, не розвивалася ні під старою Угодою Закону, ні під Новою Угодою (Закону), яка ще навіть не була встановлена. Малій Черідці була дана вища частка, спів-спадкоємство з Христом під обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, що є зображене в Сарі, як Апостол виразно заявляє у Гал. 3:29: «А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці». Бог вивищить як спеціальних помічників також решту з трьох передреституційних класів.
Світ має отримати всі реституційні ласки і благословення через Нову Угоду (Закону), другий додаток до оригінальної угоди вчиненої з Авраамом. Ця Нова Угода (Закону) ще не була впроваджена, тому що її Посередник, Христос – Голова і Тіло, які повинні впровадити її за допомогою Великої Громади, Молодих Гідних та Посвячених Табірників Епіфанії, ще до кінця не готові, щоб розпочати цю працю, наслідком якої буде благословення всього людства під час Тисячолітнього Віку. Вона буде інавгурована у своєму відповідному часі, в самому кінці цього Розширеного Євангельського Віку, і після цього буде посередницькою впродовж цілого
позосталого періоду Тисячолітнього Царювання. Коли Стара Угода Закону була впроваджена, Мойсей спустився з гори, виставив таблиці Закону і покропив їх кров’ю, запечатуючи в певному значенні цю Угоду; потім він взяв кров і покропив усіх людей (Вих. 24:5-8; Євр. 9:17-23). Це було образом того, що має відбутися у свій час. Антитипічний Мойсей, Христос (Ісус, Голова і Церква, Його Тіло) незабаром спуститься з гори, вкритий покривалом, прихований, тому що людство не може знести славу Його сяючої присутності.
Божа Угода з Авраамом стосується, перш за все, Насіння обітниці і віри. Обітниці, які розвивали це Насіння, були зображені в Сарі, яка народила Ісаака – дійсне образне насіння. Угода Закону, зображена в Агарі, не народила цього Насіння; їй не вдалося нічого вдосконалити. Нова Угода (Закону) в свою чергу вимагала смерті всіх з духовно-сплодженого Насіння, щоб звільнити приписану заслугу викупу і передати назад земні права природньому Ізраїлю (це ще відноситься до майбутнього) і через них світу людства. І так є не тому, що Бог не міг би зробити цього іншим чином, але тому, що Його План передбачив, що цей шлях був би найбільш ефективний!
Добре заявив Апостол, що є якась «таємниця», пов’язана з особливими відносинами Христа і «Церкви, яка є Його Тілом». Ця Таємниця була настільки затьмарена, що євреї не могли її взагалі побачити; за винятком кількох, які були дійсно ізраїльтянами, і вони це зрозуміли аж після того, як були наповнені Святим Духом в день П’ятидесятниці. Навіть після цього, як показує Святий Павло, їм було важко зрозуміти Таємницю, що погани також були співспадкоємцями з ними в тих особливих благословеннях, які відносилися до Месії і небагатьох вірних, вибраних (Еф. 3:6).
Кожен, хто усвідомлює, що Церква є співспадкоємицею зі своїм Господом, не повинен мати труднощів, аби побачити, що смерть Церкви, як заявляє Апостол, «доповнює недостачу скорботи Христової», і лише той, хто бере участь в стражданні Христа, матиме участь в майбутній славі. Щоб чітко зрозуміти цей предмет, нам потрібне таке освічення очей нашого розуміння, яке зробить нас здібними розпізнати «Божі глибини». Але Писання нас запевняє, що ці «глибини» тієї «таємниці» були під час Високого Поклику лише для сплоджених від Духа (1 Кор. 2:10-14). І навіть тепер ця «таємниця» може бути ясно зрозуміла
лише посвяченими: «Таємниця Господня з тими, хто боїться Його; і Він покаже їм Свій заповіт» (Пс. 25:14,
KJV), бо лише вони мають освічення, розігріті серця і оживлення Святим Духом. Цей Святий Дух належить тим, хто має покірне, вірне і слухняне серце, і наскільки це є можливим є такими в слові і в ділі. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають більш рясну Божу благодать, благословення і освічення.
Перша або початкова риса інавгурації Нової Угоди це запечатання її кров’ю. Чітко зрозуміймо інше замішання, що турбує деяких посвячених Божих дітей. Це запечатання Нової Угоди (Закону) взагалі не має відношення до Викупу або до виправдання. Ми не є виправдані жодною угодою, але вірою в дорогоцінну кров Ісуса. «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1). Виправдання світу має два значення: довести, що щось є справедливе, або зробити справедливим щось, що не є справедливим. Ми не виправдані молитвами чи вчинками. Віра – це підстава або основа виправдання.
Коли прийде час (Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа), щоб людство прийшло під Нову Угоду (Закону), виправдання буде швидше через вчинки, аніж через віру. Ця угода не є розпорядженнями для «нової» віри, але для «нових» вчинків. Стара Угода Закону (вчинків) зазнала невдачі лише тому, що її посередник (Мойсей) не міг дати необхідну допомогу. Нова Угода (Закону) (вчинків) буде успішною тому, що вона має «кращого Посередника», здатного дати всьому людству,
хто захоче, досконалість і здатність робити досконалі діла.
Авраам мав трьох жінок: Сару, його справжню (першу) дружину, а потім Агар і Кетуру. Сара залишалася безплідною багато років. Агар була закликана до Авраама, вважаючи це допомогою Богові у виконанні Угоди, щоб мати дитину від Агар. Від першої дружини і від служниці Авраам мав лише по одній дитині від кожної. Після смерті Сари Авраам узяв за дружину Кетуру, від якої він мав багато дітей.
Слова Апостола підтримують нас у міркуваннях над цими справами як алегоричними або образними. Він нам каже, що Сара зображує сутність оригінальної Угоди, і що Агар зображує Угоду Закону. Він пояснює, що тілесний Ізраїль був в рабстві їх Угоди Закону, і тому був антитипічним Ізмаїлом, сином Агар, і що вони були відкинені від Божої ласки, як Агар і її син були відкинені від сім’ї Авраама через Божі інструкції, щоб завершити образ. Апостол представляє цю лекцію, щоб показати нам, що Угода Ласки, під якою розвивалася Євангельська Церква, не має нічого спільного з Угодою Закону; що ці дві угоди є окремими і різними. Сара зображує оригінальну Угоду Авраама, Агар – Угоду Закону, а Кетура – Нову Угоду.
Дитина Агарі могла справді деякий час здаватися дитиною Сари, але так не було, як і дитя Сари, Ісаак, в жодному значенні не був сином Агарі. Аргументи Апостола показують, що Церква «як Ісаак є дитиною обітниці» – первісної Угоди. Агар зображувала Угоду Закону. Я
кби Апостол писав протягом Жнива Віку Євангелії до тих, які претендували бути під Новою Угодою, яка є представлена в образі Кетури, Він сказав би їм прямо – «Ви не можете бути дітьми двох угод, дітьми двох мам». Якщо ви в будь-якому значенні чи мірі є дітьми Угоди Кетури, то ви не можете бути дітьми Угоди Сари; і якщо ви є дітьми Угоди Сари, тоді ви в жодному значенні чи в жодній мірі не можете бути дітьми Угоди Кетури або Нової Угоди – яка
ще не діє.
Обриси оригінальної Угоди з Авраамом, які розвивали Христа, були зображені в його дружині, Сарі. Пізніше Бог зв’язав цю Угоду присягою. Апостол описує це в Євр. 6:13-20 і називає надію співспадкоємства з Христом, «надію, що лежить перед нами» у Євангелії, якорем (котвицею) «міцним та безпечним», що входить до середини «поза заслону». В такому разі святі є дітьми Божої присяги, дітьми «обітниці». Завдяки обітниці Христа, що Він їх сплодить до нової природи, цілком відрізняються від обітниць, якими Євреї були народжені як дім слуг, і цілком відрізняються також від обітниць, якими відновлений Ізраїль і всі племена землі будуть народжені до людської природи через процеси реституції, як діти Угоди Кетури.
Яка є різниця між обітницями, через які Церква приходила до Божої родини та обітницями, через які інші зможуть приходити до Божої родини під Тисячолітнім Посередницьким Царюванням Христа? Відповідаємо: різниця насправді величезна. Протягом Тисячолітнього Посередницького Царювання Бог не матиме справ напряму зі світом. Він доручив усі справи Своєму Синові, і Його Син, у згоді з Божим планом, протягом Розширеного Євангельського Віку приймав як Своїх «членів» тих, яких Отець «притягнув» до Нього, даруючи їм духа синівства і приводячи їх до нового духовного зв’язку. Не такі обітниці будуть переважати у народженні інших Божих дітей, «інших овець … які не з цієї кошари» (Ів. 10:16). Ці діти присяги або діти обітниць Бога є особливою «малою черідкою», яким Божа доброта вподобала дати Царство, як Учитель заявляє в Лук. 12:32: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам Царство».
На підставі чого класи віри прийняті Богом інакше, ніж світ? Ми відповідаємо, що світ буде прийнятий лише тоді, коли досягне дійсної досконалості в процесах реституції, при закінченні Віку Тисячоліття. Отець не буде мати справи зі світом до того часу, доки людство не стане досконалим, при закінченні Тисячоліття, коли Христос передасть Царство Отцеві (1 Кор. 15:24-26). Тоді люди впадуть в руки Бога живого, але будуть в цілковитій безпеці завдяки своїй досконалості, якщо вони з серця будуть лояльними до Бога і принципів Його уряду. Ісус Христос (а також Його Наречена, співспадкоємці) виступатиме «посередником між Богом і людьми» впродовж Його Тисячолітнього Посередницького Царювання. Всі людські зв’язки і відносини з Богом мусять бути через Месію, а всі Божі справи і відносини з людством будуть в Месії та через Месію.
Якими відмінними від тих є справи Бога з Церквою цього Віку – «Авраамовим насінням, і за обітницею спадкоємцями». Вони є «притягнені» Отцем, як говорить Ісус: «Ніхто бо не може до Мене прийти [тепер], як Отець, що послав Мене, не притягне його», і «того, хто до Мене приходить [притягнутий Отцем], Я не вижену геть [не відкину]» (Ів. 6:37,44). Деякі послідовники нашого Господа були притягнені до Нього Отцем перед тим, як Він довершив жертву за гріх на Голгофі, а інші були притягнені протягом Євангельського Віку; як говорить Апостол: «кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:39). Тут є зміна руху в Божому замірі. Євангельська Церква, під зарядженнями Угоди Авраама, притягнена до Сина Отцем, що дав її Йому (Ів. 17:6,12).
Ці зарядження для світу в наступному Віці (Тисячолітнього Посередницького Царювання) будуть дуже відрізнятися; Отець не буде притягувати, але Господь Ісус буде притягувати їх до Себе Сам. «І як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну» (Ів. 12:32). І навіть після того, як Син притягне їх Сам до Себе, Він, як Посередник, повинен тримати їх під Своїм наглядом доти, доки не навчить їх, не дисциплінує їх, не зробить так, щоб їхні коліна схилилися і їх уста визнали. Посередник повинен їх навчити необхідних уроків і повернути усім те, що було втрачене, перш ніж Отець матиме справу з ними – при закінченні Віку Тисячоліття.
Ми приготували наш розум до подальших думок з Пр. 4:18: «А путь праведних – ніби те світло ясне, що світить все більше та більше аж до повного дня». Розширений Євангельський Вік продовжує розширятися (уже 140 років). Це створює потребу донести до нашої уваги теперішню Правду або поступальну Правду для нашого зрозуміння.
Ми тепер знайомі з передтисячолітнім насінням Авраама, яке ми називаємо квазі-вибраними (ніби-вибраними), яке складається з трьох загальних груп. Найвищий клас серед них – це Посвячені Табірники Епіфанії, який складається з тих, котрі посвятились після жовтня 1954 року, частково в період Епіфанії, і займають своє місце в Епіфанічному Таборі, тому що вже запізно посвячуватися, щоб стати Молодими Гідними. Їхній стан перед Господом, в той час як гріх переважає, дає їм більші проби в супроводі з більшими привілеями. Другий клас серед квазі-вибраних складається з тих поган і деяких євреїв, які «дійсно покаялися і вірять» у Христа як Спасителя, тих, хто не посвятився, але хто залишається вірними щодо Викупу і праведності. Третій клас складається з тих євреїв, які через віру та практику приходять до гармонії з Угодою Авраама і Мойсея і залишаються вірними в практикуванні праведності, але які не прийняли Ісуса як Спасителя.
Квазі-вибрані складають передтисячолітнє насіння Авраама і зображені в Маріям (Вих. 15:20; Е 11, 293), сестрі Аарона, який тут зображує Старожитніх і Молодих Гідних як речників Христа серед людей. Такий близький зв'язок показаний між квазі-вибраними і Гідними. Квазі-вибрані, особливо Посвячені Табірники Епіфанії, будуть спеціальними помічниками Гідних у праці благословення всіх родин землі під Новою Угодою, коли буде встановлена земна фаза Царства. Вони входять в Епіфанічний Табір, особливо від Жовтня 1954 року і далі. Ми радіємо з квазі-вибраними в багатьох благословеннях, які належать їм. Ми заохочуємо їх поглиблювати свій зв’язок з Богом і рости у знанні Правди та в Христовій подібності. Всі, хто вірить в Ісуса, повинні заохочуватися до посвячення, тобто присвячення свого життя Богові, і щоденно вірно виконувати це посвячення.
Ці передтисячолітні віруючі євреї і погани є синами з Йоіла 2:28 та Іс. 60:4: «Усі вони зібрані, і до тебе ідуть; сини твої йдуть іздалека».
В Жовтні 1954 року завершився поклик Молодих Гідних (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91,92) і після того розпочалося будування Епіфанічного Табору (Скинії), як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). З того часу і далі почав покликуватися і готуватися інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвячує себе з квазі-вибраних, «п’ята група насіння Авраама» (Е 11, 293; Е 12, 185,188). З того часу, як були повністю забрані Наречена Христа і Велика Громада, ще досі залишаються два класи Божих посвячених людей, які здійснюють свій шлях у цьому житті – Молоді Гідні та Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним. (Цей клас тепер доповнений і піднесений як Нові Створіння). Молоді Гідні є у наступних найближчих відносинах; тому вони показані в наложницях Соломона, які мали наступний найближчий зв’язок з ним. Посвячені Табірники Епіфанії є в наступних найближчих відносинах; тому вони є добре показані в дівах, що мали наступний найближчий стосунок до Соломона, хоча це
ще не подружні стосунки. Їх становище також зображене в ізраїльтянах у Таборі, котрі мають нижче становище, ніж Велика Громада і Молоді Гідні, показані в Левитах на Подвір’ї. І, подібно до Великої Громади та Молодих Гідних, вони є «без числа», бо немає визначеного числа жодного з цих трьох класів. Ми дякуємо Богові і славимо Його та нашого Господа Ісуса, за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, так своєчасно для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії, і за міцне утвердження віри всіх нас в Божому Слові. Ми також можемо сказати, що тепер серед Посвячених Табірників Епіфанії ми бачимо вищу групу, названу Царицею Шеви.
Чому Бог повинен робити таку різницю у Своєму поступуванні? Чому є так багато різних класів? Звичайно, що логічна причина, пов’язана з цією cправою, і ми можемо в цьому упевнитися. Звичайно, це правда, що «не чинить нічого Господь Бог, не виявивши таємниці Своєї Своїм рабам пророкам» (Амос 3:7). Якби все людство було в серці «справжніми ізраїльтянами», не потрібно було б Посередника і Нової Угоди – Угода Авраама була б цілком достатньою. Як показує історія, більшість людства у світі є грішними, відчуженими від Бога, бунтівниками щодо Божого Закону, і такими, що люблять гріх. Це створює необхідність діяльності Посередника для безбожного світу. Великий Посередник (Голова і Тіло), після вчинення «примирення за гріх, за всіх людей», при закінченні цього Віку, візьме всіх людей в Свої руки, і через навчання, покарання і направу в праведності зробить так, що кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, у згоді з Божими розпорядженнями, інакше будуть відтяті до другої смерті.
Всі люди народжені в гріху, всі є дітьми гніву і перебувають під Божим вироком смерті, але
в певному відношенні не всі є однакові. Деякі ненавидять пута гріха, в яких вони знаходяться, та прагнуть свободи і примирення з Богом. Інші люблять гріх, і будуть відокремлені від Бога. Він не є в їхніх думках. Отже, виходячи з цього, ми маємо підставу бачити різницю в Його поступуванні з цими двома групами: (1) гідних (які шанують Бога) і (2) невіруючих. Він зауважує тих, які струджені і обтяжені; тих, чиї серця прагнуть розумового оцінення Бога, і вони можуть Його знайти. Таких гідних Він з задоволенням «притягує» упродовж Розширеного Віку Євангелії до Ісуса через знання Правди, щоб у Його руках вони могли бути виправдані і могли бути приємними для Бога в посвяченні, яке є нашою розумною службою (Рим. 12:1). Невіруючі не «притягуються» і не покликуються до посвячення протягом цього Розширеного Віку Євангелії; вони полишені, щоб їх Спаситель зайнявся ними тоді, коли розпочне служіння Посередника між Богом і людьми – світом.
Неспокійні маси людства є ворогами Бога, не лише в тому значенні, що їхні діла є недосконалими, такими, що Бог не може прийняти, але особливо тому, що їхні серця є відчужені від Нього. Вони люблять беззаконня. Віруючі, навпаки, хоча були колись ворогами через негідні вчинки, більше не є ворогами, хоча досі залишаються недосконалими. Бог читає їхні серця і поступає з ними відповідно; Він веде їх до Христа, щоб заслуга Його жертви могла компенсувати їх вади і недосконалі вчинки, що є результатом гріха.
Так, ми, що були язичниками, були повністю відділені і відчужені від Бога, доки не прийшов Христос і ми одержали доступ до Божої ласки через Нього. «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю» (Еф. 2:13). Євреї все ж мали певну міру Божої ласки і можливості для розвитку перед приходом Христа. Св. Павло каже, що серединна перегородка, що розділяла євреїв і поган, була зруйнована, так що в Божому передбаченні поганин зі щирим серцем більше не був для Бога більшим приходьком і чужинцем, аніж його ближній з євреїв (Еф. 2:12-19).
Є різниця між примиренням за гріх і посередництвом між Богом і грішником. Давайте дослідимо біблійне використання слова «посередник». Біблія говорить про Христа як про Посередника Угоди, а
не як Посередника за гріх. Однак, це правда, що Він здійснює посередництво примирення за гріх світу, хоча це не є біблійний вислів. Віруючі, так само, як і решта світу, потребують примирення за гріхи як основи для примирення з Отцем. Але віруючі є під угодою, яка не потребує посередника, як Святий Павло чітко вказує: «Але посередник не є для одного, Бог же один» (Гал. 3:20). Тобто, якщо в угоді є лише одна сторона, то вона не має і не вимагає посередника. Навпаки, угоди, які мають умови, вимагають посередника, як, наприклад, Мойсей був посередником Угоди Закону, а також Христос є Посередником Нової Угоди. В обох цих угодах є умовна пропозиція – «Якщо ви будете робити те, то Я буду робити це. Якщо ви будете слухняні Моїм законам і будете дотримуватися Моїх постанов, то Я вас благословлю», і т.д.
Добре зауважимо, чому Угода Авраама не потребувала Посередника. Це було тому, що в ній Бог не робив умовних обітниць. Вони всі були безумовними. «В тобі і в твоєму насінні благословляться всі народи землі». В цій обітниці немає умов, тому посереднику немає що виправляти. Сам Бог зобов’язався вибрати тих, хто повинен складати Насіння Авраама. Він вибрав нашого Господа Ісуса бути «Головою над Церквою, яка є Його Тілом»; і Він передбачив і, згідно з цим передбаченням, протягом цього Віку вибирав і покликував таких, яким бажав дати привілей членства в цьому Насінні Авраама. Тут не потрібен був посередник, тому що Бог зробив Свій власний вибір.
В жовтні 1954 поклик до Молодих Гідних закінчився (Е 10, 114; РТ ʼ58, 91-93; РТ ʼ60, 91, 92; РТ ʼ65, 63; РТ ʼ70, 58); і тоді почалося будування Епіфанічного Табору Скинії, як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59, 56). Відтоді інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, починає покликуватися і приготовлятися, це спеціальні помічники Старинних і Молодих Гідних у земній фазі Тисячолітнього Царства. Вони є першими, хто посвятився серед квазі-вибраних, «п’ятої групи Авраамового Насіння» (Е 11, 293; Е 12, 185; РТ ʼ57, 20-27; РТ ʼ70, 59). Відколи була повністю забрана Христова Наречена, є два класи Божих посвячених з трьох, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Велика Громада (цей клас є вже доповнений і допомагає Малій Черідці), Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії. Здається, вони представлені в застосуванні Пісн.П. 6:8 після 1954 р. в трьох групах жінок, які знаходяться в особливих стосунках з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада є Новими Створіннями в духовній фазі Царства. Вони, після Малої Черідки, є наступними в близьких відносинах з антитипічним Соломоном; тому вони є відповідно представлені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп мали найближчі відносини з ним.
Ми дякуємо Богу і славимо Його та нашого Господа Ісуса за подальше розгортання теперішньої Правди щодо цього, а також щодо інших тем, таких своєчасних для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для зміцнення нашої віри в Боже Слово. «Бо ми Його твориво». «Бо Отець любить Сам вас». «Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його» (Еф. 2:10; Ів. 16:27; Ів. 6:44). Ми розуміємо, що Угода Авраама, або Угода Ласки, залишаються в дії доти, доки не почнеться Тисячолітнє Посередницьке Царювання Христа, яке введе Нову Угоду (Закону), яка потребує Посередника.
Ті, хто мають щире серце, «притягуються» Богом упродовж віку Євангелії, насправді є дітьми гніву; і перед тим, як вони можуть бути прийняті Богом як сини, Він відправляє їх до Христа; і Христове прийняття або їх виправдання через віру в Його кров, а не через
віру в угоду, робить їх готовими знову повернутися до Отця, якщо вони цього бажають. Це до таких виправданих Апостол говорить: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1). Якщо їх потрібно було зробити дійсно досконалими, їх треба було б залишити в руках Сина протягом Тисячоліття для такої реституційної праці, яка належить тільки Йому. Натомість вони є виправдані через віру. Їх віра в Христа, в заслугу Його жертви, засвідчена їхньою відмовою від гріха, зараховується їм як праведність. Ісус приписує Свою заслугу на їхній рахунок: «щоб і їм залічено праведність» (Рим. 4:11).
Пізніше, коли вони вчинили повне посвячення себе Божій волі, аж до смерті, їм був даний Святий Дух; вони під Високим Покликом були сплоджені від Святого Духа як Нові Створіння, і стали «членами» Насіння Авраама, членами Посередника Нової Угоди. Тоді вони через віру перейшли на новий рівень, де гріх і недосконалість їм не приписуються так довго, як вони виконують свою обітницю посвячення і «ходять не за тілом, а за духом» (Рим. 8:1).
Є багато посвячених, які живуть в цьому Розширеному Віці Євангелії, і вони мають спеціальне освічення, розігрівання серця, оживлення Святим Духом, але вони є під спеціальним покликом. В наш час є багато таких, які є несплодженими від духа, передтисячолітнім насіння Авраама. Цей святий Дух є духом покори, віри і послуху серця, і на скільки це можливо, духом слова і вчинків. Лише ті, які мають цього Святого Духа, мають ряснішу Божу ласку, благословення і освічення. Бог вивищить їх як спеціальних помічників, несплоджених від Духа, передреституційний клас. Молоді Гідні і Посвячені Табірники Епіфанії під виборчими рисами цього Розширеного Віку Євангелії приготуються для своєї служби благословення невибраних.
Невибрані прийдуть з різних частин землі, щоб отримати благословення, якими буде управляти Христос, і Якому будуть допомагати п’ять передреституційних посвячених класів.
Розглянувши з різних точок зору чудовий поступ в справах Бога і Христа протягом минулих 140 років, ми бачимо, що основані на Біблії передбачення, а також відповідні вчення бр. Рассела, «того вірного і мудрого Раба», підтверджені, захищені і підсилені братом Джонсоном та іншими, виконуються більше і більше протягом ранку Тисячолітнього Віку! Нехай наші серця будуть наповнені славою і честю для Бога і Христа, а також ревним бажанням бути вірними в межах наших можливостей, у нашому відповідному поклику, працюючи разом з Ними в благословенній службі для Правди (2 Кор. 6:1). Нехай Бог благословить пам’ять Посланників Парусії та Епіфанії!
«А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо» (2Кор. 6:1).
РТ №762, ʼ2018, 18; ТР №545, ʼ2018, 18
Теперішня Правда № 81, літо 2023
Порівняння небесних та земних багатствПОРІВНЯННЯ НЕБЕСНИХ ТА ЗЕМНИХ БАГАТСТВ
«Благословення Господнє воно збагачає, і смутку воно не приносить з собою» − (Прип. 10:22).
Наскільки розумним видається те, що ті, хто стає друзями Бога, а особливо ті, хто прийшов до Його сім’ї як діти, повинні бути благословенні Ним в різний спосіб, в який інші люди (які є для Нього приходьками, незнайомцями та чужинцями через злі вчинки, Кол. 1:21) не мають бути благословенними! Ми дивимося в минуле і бачимо батька Адама, дуже багатого, доки він мав ласку в Бога, володаря всього світу, сповненого щедрот. Ми читаємо про отця Авраама, «друга Бога», що він був дуже багатий на худобу та гроші (Бут. 13:2), і що Яків, хоча і втратив усю спадщину в маєтку свого батька, був благословенний Богом, тому що він також став дуже багатим на отари та череди (Бут. 31:30,43). Отже, Ізраїлю як народу (наприклад, у Лев. 26) було обіцяно, що якщо вони будуть слухатися Бога, то будуть благословенні у всіх своїх дочасних справах: їхня земля буде щедро родити; їх не вразить посуха чи шкідники; їхні отари й стада будуть процвітати і надзвичайно розмножуватися, і навіть їхнє фізичне здоров’я буде забезпечене − Єгова гарантував, що, залишаючись у Його ласці вони, як народ, не будуть піддані епідеміям, хворобам тощо; бо Він Сам буде їхнім лікарем, щоб берегти їхнє здоров’я та давати їм усіляке фізичне благополуччя.
Однак із запровадженням Євангельського віку сталася велика зміна − не в Божому плані, а в Божих діяннях; і відтоді тим, які одержали ласку Господа, не було обіцяно ні земного процвітання, ні імунітету від хвороб, болю та переслідувань. Але, навпаки, їх було запевнено, що той, хто прийнятий в Божу сім’ю як майбутній спадкоємець Бога та співспадкоємець з Ісусом, більш ніж інші повинен пройти через досвід страждань і випробування віри, терпеливості та характеру. Їх було навчено, що вони повинні сприймати ці труднощі як ознаки Божої ласки, як доказ того, що Бог
поводився з ними, як із синами, і завдяки цьому досвіду Він пристосовував і приготовляв їх до почесних становищ і невимовних благословень у майбутньому (Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12; Євр. 12:6-8). «Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам Бог відкрив це Своїм Духом» (1 Кор. 2:9,10). Текст манни на 28 квітня заохочує посвячену дитину Бога: «Але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця» (Рим. 5:3-5).
У згоді з цією зміною епохи Новий Заповіт проголошує, що ті, кого прийнято до цієї високої честі синівства (Ів. 1:12), не повинні очікувати земних багатств чи інших дочасних благословень як ознак Божої ласки. Навпаки, Апостол каже: «Послухайте, мої брати любі, чи ж не вибрав Бог [як правило] бідарів цього світу за багатих вірою й за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?» (Як. 2:5). Багатство, яке зазвичай відноситься до грошей, фізичного комфорту та багатства, цілком може бути застосоване до будь-чого цінного, що ми маємо: як, наприклад, можна бути багатим на таланти музики, ораторських здібностей чи мистецтва; або можна було б бути багатим на розумові здібності, які супроводжувалися б вагомим впливом серед людей. І святий Павло також запевняє нас, що серед покликаних і освячених Божих синів можна знайти небагато великих, небагато шляхетних, небагато могутніх, небагато мудрих, на думку цього світу (1 Кор. 1:26-29).
З вищенаведених уривків Святого Письма та багатьох інших ми бачимо не лише те, що ті, хто стають Божими синами, рідко є благословенні земними багатствами, але й те, що цей принцип поширюється ще далі, що небагато тих, хто має земне багатство до того, як почує Правду, правдоподібно посвятить своє життя Богу і буде вірним в цьому віці. Це не тому, що Бог противиться багатству, бо Він Сам є найбагатший за всіх. Це скоріше результат дії природного закону чи принципу, що через гріхопадіння людство є самолюбним. Володіння багатством у поєднанні з самолюбством веде до певної міри задоволення поточними обставинами та умовами, які є несприятливими для віри в Божі обітниці. Багата, самолюбна, задоволена душа каже собі: «Їж, пий і веселись. Насолоджуйся своїми перевагами; отримуй від цього своє задоволення, а не спекулюй щодо майбутніх переваг і майбутніх багатств, які є нематеріальними і які потрібно прийняти вірою». У згоді з цим наш Господь проголосив: «Як тяжко [з якими труднощами] отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» (Мар. 10:23).
Під терміном «Царство Боже» наш Господь, очевидно, не мав на увазі земної, номінальної церкви; адже ми всі знаємо, що багаті не відчувають труднощів у цьому. Очевидно, Він мав на увазі справжнє Царство, прославлене Царство, яке буде встановлене наприкінці Євангельського віку − Небесне Царство. Він мав на увазі, що багатій людині буде важко стати членом прославленого Тіла Христа, якому буде довірена праця Царства. Виникає запитання: чому так?
Ми розуміємо, що причина полягає в тому, що Бог, бажаючи вибрати в цьому Євангельському віці особливий народ, який буде царями, священниками та суддями світу в наступному віці, бажав вибрати правителями та вчителями лише таких, які відповідатимуть певним вимогам характеру та послуху. Однією з цих вимог є жертовність − самопожертва. Відповідно, увесь цей клас у Біблії названо «царським священством», оскільки царство є властивістю їхнього становища, частково як нагорода за їхню вірність як священників у жертвуванні свого земного життя, а частково для того, щоб зробити їх здібними священниками в майбутньому, щоб краще служити та благословляти всі народи землі.
Час не стоїть на місці: розширена робота Жнива Євангельського віку просувається вперед із запрошенням, починаючи з 1954 року, п’ятого перед-реституційного посвяченого класу. В E 12:187, внизу, 188, бр. Джонсон називає
квазі-вибраних „п’ятим вибраним класом“, настільки близькі вони в багатьох випадках до вибраних. Особливо це стосується Посвячених Табірників Епіфанії. Ті, хто відповів на цей заклик, мають багато чудових благословень зараз і матимуть їх в Тисячолітті. Посвячені Табірники Епіфанії матимуть воскресіння праведних: Луки 14:14: «І будеш блаженний… віддасться ж тобі при воскресінні праведних!». Вони також тепер пробно виправдані вірою в Христа і прийняті Богом у посвяченні (Прип. 23:26) як перед-тисячолітнє насіння Авраама під земними обрисами Угоди, зв’язаної Присягою, і вони також мають привілей молитися до Бога і спільність з Ним. Під час проби до життя під Новою Угодою вони не втратять ці зв’язані Присягою зв’язки та ці привілеї (PT ’72:74).
Бог віддасть їм високу честь, бо вони виявляють свою вірність під час більших випробувань, аніж реституціоністи загалом. Вони матимуть привілей бути особливими помічниками Гідних і будуть дуже здібними помічниками для світу людства, коли разом з ними будуть підніматися Святою Дорогою. Посвячений Табірник Епіфанії, що приготовляється ще до відкриття Святої Дороги, має посвятитись до смерті. Факти справи доводять, що всі, хто посвячується перед відкриттям Святої Дороги, посвячуються на смерть, а також потреби справи вимагають цього; оскільки до тих пір, поки сатана зберігає певний контроль, доти неможливо буде повністю здійснити посвячення, не вмираючи щодня, оскільки умови теперішнього злого світу сприяють гріху і не сприяють праведності; і будь-хто, хто в цих умовах хоче бути вірним Господу, повинен бути таким за рахунок своїх людських прав, тобто він повинен посвятитися до смерті. Який чудовий у нас Небесний Батько! Який Він милостивий до всіх нас!
ЧУДОВИЙ ПРИКЛАД ІСУСА
Початок вимог щодо правил чи умов цього віку був з великим Головою Єдиної правдивої Церкви, нашим Господом Ісусом; Він повинен був принести жертву, перш ніж Його можна буде зробити Царем і перш ніж Він зможе мати силу й повноваження благословляти. Його жертва, як відомо, була всеосяжною; вона почалася з принесення в жертву Його багатств і закінчилася принесенням в жертву Його життя. Він був багатим, але заради нас збіднів, щоб ми завдяки Його бідності могли (остаточно у Тисячолітньому Царстві) стати багатими (2 Кор. 8:9). Його багатство, що складається з небесної слави, а згодом і людських талантів і всіляких земних благ, було принесене в жертву, включаючи навіть Його репутацію, тому апостол каже: «Він позбавив Себе репутації». Його воля також була принесена в жертву − найсильніша річ, яку має будь-яка істота. Він сам заявив, що шукає не Своєї волі, а волі Отця, Який послав Його. Його життя (найцінніша річ для будь-якої розумної істоти) було добровільно віддане за нас як жертва, жертва за гріх, згідно з Божественним планом (Фил. 2:7;
KJV, Diaglott).
Проте всі ці жертви привели, згідно з Божественним провидінням і обітницею, до ще більших багатств, почестей і влади. Апостол, оповідаючи про те, як наш Господь упокорив Себе і став слухняним аж до смерті, навіть смерті на хресті, каже: «Тому [як нагороду за цю жертву] й Бог повищив Його і дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я». Він був піднесений набагато вище ангелів, начальств і сил, і кожного імені, яке названо. Йому дано ім’я краще за всі інші, щоб усі люди шанували Сина, як шанують Отця (Фил. 2:9-11; Еф. 1:21). Саме завдяки Його жертві Своїх багатств, почестей, волі та самого життя наш дорогий Відкупитель тепер є великим і славним Царським Первосвященником, з усією владою на небі та на землі, яку наприкінці Віку Він повністю візьме Собі (Мат. 28:18; Об. 11:17). Він застосує її, щоб виконати чудову роботу, яку Він уже розпочав, і для приємності Отця, завершить, а саме: приборкає всі речі, поконає будь-який гріх та бунт проти Божественної влади, визволить усіх тих, хто повернеться до гармонії зі своїм Творцем і Його законами, і знищить вічним знищенням усіх, хто завзято любить і практикує гріх свідомо та навмисно.
Досвід нашого дорогого Відкупителя приводиться в приклад віруючим; і всім бажаючим впродовж цього Євангельського віку дозволено стати Його послідовниками та йти Його слідами (1 Пет. 2:21), щоб зрештою вони могли розділити з Ним славні нагороди. Насправді жоден із цих послідовників не має чогось цінного, щоб пожертвувати. Про них не можна сказати, як про їхнього Відкупителя, що вони були багатими і збідніли; навпаки, всі вони були бідні щодо всього, що можна вважати справжнім багатством. Навіть їхня власна праведність була як брудне ганчір’я (Ісаї 64:6), яке потрібно було прикрити зарахованою одежею праведності Спасителя (виправдання), перш ніж їх можна було запросити стати Його послідовниками.
Але хоча ніхто з покликаних бути учнями Ісуса не має дійсних багатств, кожен володіє чимось, що в його власній оцінці має певну вартість; деякі мають невелику пошану серед людей; деякі володіють невеликою кількістю благ цього світу, які приносять певний комфорт; деякі володіють талантами, які можна використовувати та розвивати; кожен володіє волею, більше чи менше слабкою і недосконалою; і кожен має маленький фрагмент життя, яке ще не згасло. Запрошення до кожного, хто хоче бути учнем Ісуса і мати частку в Його Царстві, полягає в тому, щоб, будучи виправданим вірою через відкуплення в Ісусі Христі, він зрікся самого себе, узяв свій хрест і пішов за Ісусом як своїм Учителем (Мат. 16:24). Він повинен відмовитися від власної волі, прийняти волю Господа й слідувати їй у всьому. Він повинен зректися гріха, помилок, самолюбства та світовості й жити тільки для Господа. Якщо він буде вірним у цьому до смерті, то йому буде даний щедрий вхід у Царство та привілей, як частина Авраамового насіння, приймати участь у благословенні всіх народів землі (Гал. 3:7-9).
ПРАВИЛЬНИЙ ПОГЛЯД НА ЗЕМНІ БАГАТСТВА
З цієї точки зору люд Господа не повинен прагнути земного багатства − багатства грошей, впливу, талантів тощо. Навпаки, їх слід оцінювати не за світським способом, для самолюбних інтересів і цілей, оскільки ті, хто володіє багатством будь-якого виду, мають набагато більше, ніж могли б запропонувати Господу для використання в Його служінні, щоб прославляти Його ім’я, проголошувати Його Правду та благословляти Його люд. Але посвяченим слід завжди пам’ятати, що для них це є єдиною цінністю будь-якого багатства; вони не повинні прагнути зберегти це багатство, але повинні шукати можливості мудро його використовувати − витрачати його якомога мудріше для сприяння інтересам Господа.
Є деякі, хто багатий талантами і хто міг би, якби захотів, перетворити ці таланти на служіння Господу та Правді; і вони роблять велику помилку і втрачають дорогоцінну можливість, якщо самолюбно тримають їх у будь-якій формі чи мірі. Ті, хто має більшу чи меншу частину таланту грошей, земних багатств, роблять велику помилку, якщо накопичують їх; бо їхня єдина цінність щодо Царства, його слави, багатства та честі полягає в тому, щоб використовувати їх зараз. Якщо вони накопичують свої земні багатства, вони ховають свій талант, свої можливості, замість того, щоб використовувати їх; і такі зрештою продемонструють собі значення слів нашого Господа: «Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко [невеликі ворота в стінах стародавніх міст для зручності мандрівників, які запізнилися, бажаючи увійти після заходу сонця, після того, як головні міські ворота були закриті. Ці голчині вушка були настільки низькими, що верблюди могли заходити в них лише на колінах, коли з них зняли тягар], ніж багатому в Божеє Царство ввійти» (Лук. 18:25). Він взагалі не може потрапити в Царство, якщо не позбудеться своїх багатств, не пожертвує їх, не посвятить їх Господу.
Однак позбавлення себе багатств, їх жертвування не означає безрозсудно й марнотратно розпоряджатися ними. Навпаки, всі багатства будь-якого роду слід вважати посвяченими Господу в той момент, коли їхній власник посвячує себе та все своє на службу Богу; і після цього ці багатства слід використовувати не як його власні, а як Господні багатства, Господні таланти. Їх слід використовувати відповідно до розуміння Божої волі управителем. Але, звичайно, не є вірним жоден управитель, який накопичує та зберігає майно, щоб самолюбно передати його власним нащадкам.
Ми не виступаємо проти того, щоб розумно забезпечити сім’ю управителя, як наказує Апостол (1 Тим. 5:8; Рим. 12:7), але ми проти думки, що Бог колись уповноважив Своїх управителів уникати здійснення свого управління або намагатися передати це управління іншим після їхньої смерті. Це одна з помилок, якими багато обманюють себе; бо, як проголошує Святе Письмо, природний розум (серце) є надзвичайно оманливий і часом вводить в оману нове серце, розум і волю (Єр. 17:9). З цієї причини Бог у Своєму Слові дає нам багато вказівок, рядок за рядком, заповідь за заповіддю, щоб ми могли знати умови нашого покликання − умови
самозречення, а не того, хто в багатстві робить себе нещасним через страх бідності в земних речах. Знаючи це, ми можемо зробити наше покликання та наше вибрання певними, відповідаючи йому, стаючи відбитками дорогого Божого Сина, який «був багатий» у всіх значеннях цього слова, далеко за межами нашого розуміння, але заради нас «збіднів», жертвуючи цим усім.
ОБМАНЛИВІСТЬ БАГАТСТВА
Наш Господь говорить про обманливість багатства (Мат. 13:22); і з усіх боків ми є свідками цього обману. Ми часто бачимо, як земне багатство обманює, вводить в оману і псує сили розуму, і як воно відвертає силу Божого Слова від тих, хто володіє таким багатством. Ми часто бачимо те саме щодо багатства впливу − як ті, хто ним володіє, обманюють себе та накопичують його, відмовляючись пожертвувати ним заради Господа, Правди та Його справи. Ми часто бачимо, як той самий обман сильно діє на тих, хто має багатий талант у будь-якому напрямку. Вони відчувають спокусу залишити все для себе, або, якщо не все, то більшу та добірну частку; вони обманюються, думаючи, що це правильний шлях, незважаючи на те, що Святе Письмо так ясно каже, що нашим привілеєм у зв’язку з цим є жертва.
Отже, загалом ми щодня стаємо свідками, як подає Святе Письмо, що ті, хто володіє будь-яким достатком, багатством, талантом чи впливом, рідко є серед жертводавців. Практично можна сказати, що благословенні ті, хто бідний на блага цього світу, на таланти та вплив; бо вони, окрім своєї волі, не мають практично нічого, що могли б пожертвувати Господу, і тому можуть легше виконати ці умови. Отже, ми припускаємо, що більша частина тих, хто через віру успадкує Царство, будуть відповідно з цього бідного класу, багатого лише вірою (Як. 2:5).
Коли ми бачимо благородний приклад, як приклад нашого Господа, Який був багатий усім і віддав усе, ми радіємо цьому й усвідомлюємо, що, оскільки Його жертва була такою великою, Його винагорода також є пропорційно великою. Бачимо також шляхетний приклад Апостола Павла. Він мав значні здібності, талант і вплив, а також, можливо, фінансові кошти; але він поклав усе це, як добровільну жертву, до ніг Господа для радісного використання в служінні Богу, Правді та братам. Це викликає в наших серцях радість, і ми відчуваємо впевненість, що такий багатий, хто так сумлінно витратив свої багатства, буде дуже яскраво сяяти в Царстві, коли воно буде встановлене та об’явлене. І так, безсумнівно, буде з усіма дорогими Божими дітьми − відповідно до того, як вони пожертвували своїм майном. Ті, хто заради Господа і Правди з радістю терплять найбільший сором, найбільшу ганьбу, найбільші випробування, найбільші переслідування в нинішньому житті та мають досвід, найбільш схожий на досвід Учителя та Взірця, ми можемо бути впевнені, що відповідно до їхньої вірності, виявленої в таких жертвах, у майбутньому вони отримають велику нагороду − як сказав Апостол, «зоря від зорі відрізняється славою» (1 Кор. 15:41).
БАГАТСТВА В ЦАРСТВІ
Повнота небесного багатства буде досягнута під час воскресіння, коли Тисячолітнє Царство буде інавгуроване, а вірні переможці через воскресіння будуть щедро обдаровані всіма благословеннями, які Бог приготував для тих, хто любить Його і доводить свою любов через посвячення в теперішній час, жертвування тощо. Але ми повинні зауважити, що вірним в теперішньому житті є даний передсмак цих благословень Царства; про них Апостол говорить як про «багатство благодаті Його [Божої]» (Еф. 1:7,18). Вони включають віру, надію, любов, мир і радість у Святому Дусі, а також здатність бачити й оцінювати очима віри те, що не видно фізичними очима. Апостол каже, що ці скарби мудрості та благодаті, а, відповідно, знання про Божественні блага в резерві та спілкування з Богом, яке дозволяє нам передчувати та певною мірою насолоджуватися цими благословеннями зараз, усі
заховані у Христі, «в Якому всі скарби премудрості та пізнання заховані» (Кол. 2:3). Ми повинні бути повністю посвяченими Богові та прийняти Христа як нашого Голову, перш ніж матимемо можливість шукати ці приховані скарби та знайти будь-який із них. І тоді, коли ми вірно поступаємо вперед як Його вівці, ідучи слідами Доброго Пастиря (Ів. 10:11), ми знаходимо все більше і більше цього справжнього «багатства Його благодаті» день за днем і рік за роком.
Існують особливі багатства, які приходять до нас пропорційно тому, наскільки ми вірні у виконанні нашого самозречення: це багатство Святого Духа. Коли ми відмовляємось від самолюбних інтересів, земних цілей, проєктів тощо в інтересах служіння Господу, Правді та братам, ми все більше й більше стаємо схожими до нашого Небесного Отця та нашого Господа; і плоди Святого Духа [покора, довготерпіння, лагідність, братерська доброта, любов тощо] розвиваються і рясніють в Божих посвячених дітях все більше і більше.
Крім того, ми знаходимо в собі мир і радість, для яких ми раніше були чужинцями і яких світ не може ні дати, ні забрати. Мир і радість приходять до нас через усвідомлення того, що, віддавши все Господу, усі Його надзвичайно великі й дорогоцінні обітниці, які стосуються нас,
справді належать нам. Тепер наша віра може твердо сприймати ці обітниці як свої власні. Ми можемо усвідомити, що, оскільки наше виправдання та покликання були не від нас самих, а від Господа, тож усі наші жертвоприношення, узгоджені з цим покликанням, перебувають під Божественним наглядом і опікою та обов’язково створюють для нас благословення; ми також можемо усвідомити, що якою б мірою наш шлях не спричиняв земні труднощі, випробування та страждання, Бог пропорційно змусить їх виробити для нас славу набагато більшої й вічної ваги в Царстві (2 Кор. 4:17).
З цим Божим миром і впевненістю в тому, що Його керівництво й турбота панує в наших серцях і розумі, ми можемо застосувати до себе ці пророчі слова: «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її» (Пс. 37:23). Ми можемо любити цей шлях, навіть якщо він такий тернистий, вузький і важкий, через нашу впевненість у Божій любові та мудрості, а також через те, що Той, Хто почав у нас добру справу, завершує її і благословляє нас досвідом, який Божественна мудрість бачить, що остаточно стане для нас корисним. Благословення Господнє на нас; і ми справді усвідомлюємо, що «благословення Господнє збагачує, і смутку [жодного горя, розчарування, гіркоти] воно не приносить з собою» (Пр. 10:22). Якими багатими воно робить наші серця в теперішній час! Ми багаті шляхетними почуттями − вірою, любов’ю, радістю, миром тощо − і добрими ділами для всіх людей, коли маємо нагоду, а особливо для домочадців віри (Гал. 6:10). Ми дуже багаті тим, що маємо Божі благословення та турботу провидіння, які, якщо їх правильно прийняти та використати, зроблять нас готовими до великого входу у славетне місце вічного Царства, до якого ми були запрошені (2 Пет. 1:11). «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
ФАЛЬШИВІ БАГАТСТВА ЛАОДИКІЇ
Ми розглядали справжнє багатство, теперішнє та майбутнє, дане для вірного Божого народу Євангельського віку. Але Святе Письмо звертає нашу увагу на той факт, що номінальна церква цього часу, символічна Лаодикія (Об. 3:17,18), також стверджує, що вона дуже багата. «Бо ти кажеш: я багатий, і збагатів, і не потребую нічого». На жаль! це, здається, переважний стан номінальної церковності всюди. Лише кілька правдивих ізраїльтян у ній, хто ще не чув і не послухав голосу, що промовляв у цей час Жнив кажучи: «Вийдіть із неї, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (Об. 18:4) − лише ті, яких так небагато, знають про справжнє багатство; решта обманюють себе фальшивими багатствами. Вони з гордістю дивляться на їх кількість і рахують їх мільйонами: вони радіють цьому багатству, не усвідомлюючи, що майже всі є «куколем», не зачаті добрим Словом [Правдою] Царства. Дійсно, дуже небагато з них взагалі щось знають про Царство, будучи вихованими у світі, переповненому помилками, прийнятими великими масами. Однак наш Господь сказав до церкви в Лаодикійський період, в якому ми живемо: «Кого Я люблю, тому докоряю й караю» (Об. 3:19). Бог любить тих, хто залишається чесним і відданим Йому серцем; хоча Його слова прості й прямі, вони дані в любові з метою тренування та навчання [через докір і карання] єдиної правдивої Церкви зараз. Деякі з нас потребують більше корекції, ніж інші.
Брат Рассел писав про те, що Лаодикійська Церква включає номінальний народ Божий, наприклад: „Ми знаходимося в часі останнього або Лаодикійського періоду великої номінальної євангельської церкви пшениці та куколю. (Об. 3:14-22). Вона докорена за її теплість, гордість, духовну вбогість, сліпоту та наготу, і їй дано пораду швидко покинути свої злі шляхи, поки не пізно” (P 4:41); “Ми не маємо жодного натяку в Святому Письмі, що вона [Лаодикійська Церква] прислухається до цієї поради; навпаки, натякає на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними та фінансовими системами цього теперішнього віку у великий час горя, яким цей вік закінчиться” (R 2763, 6 абз.).
Що стосується закінчення Лаодикійського періоду, бр. Джонсон вказав, що «Лаодикійський період був періодом збору врожаю з 1874 по 1954 рр. − перші 40 років з яких (Парусія) припадали на зжинання, а наступні 40 років (Епіфанія) припадали на інші процеси жнива» (E 6:377; див. також ст. 383). Таким чином, що стосується Божого народу, остання частина Лаодикійського періоду та Епіфанії, „останній особливий період Євангельського віку“ (E 4:65, 2 абз.), здається, закінчуються в той самий час. Зібрання до Царства останнього члена Малої Черідки 22 жовтня 1950 року, за кілька років до 1954 року, завершило Лаодикійський період для Тіла Христа у плоті, але не для інших вище згаданих частин Лаодикійської Церкви. Для них 1954 р. позначує кінець, у вузькому значенні, як Лаодикійського періоду, так і періоду Епіфанії, оскільки тут Вибранці Євангельського віку в цілому, включаючи Молодих Гідних, вперше є повними в їх членстві, і відкривається перша праця Базилеї (РТ ’54:41,42,51-59).
Однак період Епіфанії, який закінчився в обмеженому значенні в 1954 році, продовжується в інших значеннях після 1954 і 1956 років (див. PT ’54:51-54); отже, Лаодикійський період Церкви, останньою частиною якого є Епіфанія, також триває після 1954 і 1956 років. Крім того, Велика Громада (частина правдивої Церкви – E 8:238,239) і Молоді Гідні будуть тут впродовж невизначеної кількісті років після 1954-56 (E 11:493). Отже, для них Лаодикійський період триває на невизначений час після 1954-56 р. (Велика Громада завершила свій біг 14 лютого 1979 року).
Період Епіфанії як час утиску для номінальної церкви та світу також здається синхронним з останньою частиною Лаодикійського періоду. Брат Джонсон стверджує, що „з 1914 року почалися епіфанічні обриси Лаодикії… зі світовою війною як першим великим фізичним покаранням Християнства для направи людей, за чим слідували інші прояви гніву, які не закінчаться аж до завершення епіфанічної частини Лаодикії“ (E 6:379; див. також E 11:417). З цієї точки зору Лаодикійський період, очевидно, також триває після 1954-56 років, оскільки Епіфанія, його остання частина, продовжується після 1954-56 років (PT ’54:79).
Символічні жителі Лаодикії дивляться на своє матеріальне процвітання та кількість заможних людей, пов’язаних із їхніми конфедеративними деномінаціями, і рахують свої гроші та свої пожертви мільйонами, і кажуть, що ми багаті, як ніколи раніше. Як шкода! Вони не усвідомлюють, що земні багатства такого роду, які, як заявляє наш Господь, не є доказом Його прихильності протягом цього Євангельського віку, а радше навпаки. І вони не бачать справжніх багатств, якими захоплюється Господь, які є передсмаком Його ласки під час майбутнього багатства в Царстві.
Отже, Господь говорить до символічної Лаодикії: «А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!». Вона бідна, оскільки в ній так мало Духа Учителя, так мало Правди та Духа Правди. Єдині багатства, які Бог може визнати в цей час, це ті, які Він обіцяв Своєму народові і дарує їм. Лаодикія сліпа в тому сенсі, що бог цього світу засліпив її сприйняття Божого характеру та плану і все далі й далі відводить її від довіри до Його Слова. Вона робить це під керівництвом її обраних і добре оплачуваних панів та вчителів, духовенства, вищої критики, еволюції, революціонізму та соціалізму, які швидко забирають у неї все хороше майно, яке було б цінним в очах Господа. Такі оголюють її, роблячи її нагою, забирають з неї одяг Христової праведності та спонукають довіряти не дорогоцінній крові відкуплення, смерті Відкупителя, а еволюційному процесу, який заперечує потребу Спасителя. Вона заперечує примирення за гріх; вона навіть заперечує, що існує чи існував якийсь гріх, за який потрібне примирення. Навпаки, вона стверджує, що людство має підстави для гордості за власний прогрес, якого в кінцевому результаті буде цілком достатньо, щоб принести їм усі бажані благословення, без жодного Спасителя і без Його Царства, яке Бог обіцяв як надію всього стогнучого створіння (Рим. 8:19-23).
БУТИ ПРАВДИВИМ І ВІРНИМ Є НЕОБХІДНІСТЮ
Слово «лаодикія» перекладається як випробуваний або засуджений народ. Опис показує нам, що їх судили та визнали недостатніми. Якщо ми розуміємо, що Христос мав на увазі в цьому посланні, то воно спрямоване особливо до тих, хто визнає Його ім’я, але заперечує Правду, яку Він Сам тут представляє. Нехай ті, хто читає це особливе послання, роблять це з особливою уважністю.
Послання до Лаодикійського періоду Церкви описує номінальну Церкву сьогодні такою, якою її бачить наш Господь. В якомусь значенні вона не холодна. У неї багато завзяття, але не відповідного знанню. Вона організувала свої армії, розвинула свою техніку та примножила свої запаси; але, все ж, ворог не впав перед нею. Вона стверджує, що її головна мета − навертати грішників, народжувати духовних дітей. Пророк вкладає ці слова в уста номінальних християн, коли вони пробуджуються до зрозуміння цієї ситуації: «Ми були вагітними та корчилися з болю, немов би родили ми вітер, ми спасіння землі не вчинили, і мешканці всесвіту не народились» (Іс. 26:16-18). Це сказано після того, як вони усвідомили присутність Господа (R 5993).
Лаодикії справді радили купувати справжнє золото (справжнє багатство Господа), використовувати мазь для очей, щоб вона могла бачити, і зодягнутися в шату Христової праведності, щоб вона не була осоромлена. Але в Святому Письмі немає натяку, що вона прислухається до цієї поради. Навпаки, є натяк на те, що вона все більше й більше ставатиме Вавилоном замішання, і що вона піде разом із політичними, фінансовими та соціальними системами цього теперішнього періоду у час великого горя, яким ця Епоха закінчується. Це горе підготує людство до Царства дорогого Божого Сина та його правління праведності. Коли на землі будуть Господні суди, то мешканці світу навчаться правди (Іс. 26:9).
Впродовж Тисячолітнього віку, у визначений Єговою час, настане новий порядок речей, і благословення Господа більше не вимагатиме жертви та такого самозречення, як зараз. Тоді Господнє благословення прийде до невибраних (як це було у випадку євреїв), у вигляді земних благ і земних благословень, пропорційне тому, як вони будуть слухняні законам Царства та духу цих законів. Того дня «процвітатиме праведний» (Пс. 72:7) − в усьому матеріальному процвітанні, а також у розумовому, фізичному, моральному та релігійному зростанні, вище і вище Святою Дорогою. Того дня злочинець отримає покарання, і буде в невигідному становищі; і, якщо він продовжуватиме чинити зло, зрештою, він буде вилучений з-поміж людей − у другій смерті (Іс. 35:8; Пс. 37:9; 145:20; Дії 3:23; Об. 21: 8).
Ми завершуємо це дослідження словами з 1 Тим. 6:17-19, як наведено в Diaglott: «Наказуй ТИМ БАГАТИМ за віку ТЕПЕРІШНЬОГО, щоб не неслися високо, і щоб надії не клали на багатство непевне, а на Бога Живого, що щедро ДАЄ нам УСЕ на спожиток, щоб робили добро, багатилися в добрих ділах, були щедрі та пильні, щоб збирали собі скарб, як добру основу в МАЙБУТНЬОМУ, щоб прийняти ПРАВДИВЕ Життя».
PT №780, ʼ2022:55; ТР № 563 , ʼ2022:55
Теперішня Правда № 81, літо 2023
Досконалий мир для тих, хто надіється на Бога (девіз 2023)ДОСКОНАЛИЙ МИР ДЛЯ ТИХ, ХТО НАДІЄТЬСЯ НА БОГА
«Ти бережеш в досконалому мирі того, чий розум опертий на Тебе» (Іс. 26:3, KJV).
Як минають роки під час великого горя, яке розпочалося восени 1914 року з початком великої світової війни і яке є «великою скорботою, якої не було з первопочину світу аж досі й не буде» (Мат. 24:21), ми з усіх боків бачимо, як хмари збираються й темніють, як провісники ще більшого горя попереду, яке, як показує Святе Письмо, має прийти перед початком обіцяних благословень усіх народів землі.
Протягом останніх ста років Бог обсипав людство дивовижними благословеннями у вигляді сучасних зручностей, наукових відкриттів, винаходів тощо, на багато з яких натрапили ніби випадково. І протягом одного покоління ми пройшли шлях від часів «коней і карети» до парового двигуна, найважливішого технологічного стрибка в промисловій революції, до днів атомної енергії та реактивного двигуна.
За останнє десятиліття науковий світ дав нам GPS і соціальні мережі, що дозволяє нам спілкуватися з будь-ким у будь-якій частині світу. Лазерна хірургія: тепер ми можемо оперувати людину за допомогою робота, лазера та навіть через віртуальну реальність! Штучний інтелект можна знайти всюди! Ми всі знаємо про роботів і роботів-помічників, але чи думали ви про свій пристрій Alexa чи навіть про пристрій Google як про елемент штучного інтелекту? В даний час розробляються і випробовуються безпілотні автомобілі. Можна назвати ще інші: 3-D друк, штучні органи, рентген, КТ, МРТ тощо.
Звичайно, ми перебуваємо в «часі кінця», про який було пророковано (Дан. 12:4), що «багато хто буде бігати туди-сюди, і так розмножиться знання». Цей раптовий приплив нових знань, винаходів і відкриттів є попереднім і підготовчим до встановлення Христового Тисячолітнього правління миру та процвітання на землі, «часів відновлення всього», коли кожен, «хто захоче» з людства, буде відновлений до едемської досконалості та отримає вічне життя на землі (Дії 3:19-23; Об. 22:17; Мат. 25:31-40). Втрачений рай стане відновленим раєм, тобто «новою землею, що правда на ній пробуває» (2 Пет. 3:13).
Що ж саме настільки загострило розум людства, так що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Що ж, у Божому плані віків є запланований час горя. «І буде час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу» (Дан. 12:1). Цитуємо ще два тексти, щоб допомогти нам замислитися над цим: Мат. 10:34: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча». Також Луки 12:51: «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ». Єгова дав нам дуже інформативну картину Свого плану в 1 Царів 19:11-12: «Вийди, і станеш на горі перед Господнім лицем. Аж ось переходитиме Господь, а перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні тихий лагідний голос». Ці три природні явища зображують відповідно, як ми вважаємо, всесвітню війну, всесвітню революцію та всесвітню анархію (див. також коментар брата Рассела в R 5649).
Досліджуючи світову війну в її двох фазах, що мала місце протягом останнього століття, ми дізналися про причини та жахливу природу символічного «вітру». Ми також бачили достатньо насильницьких революцій у різних країнах, щоб отримати деяке уявлення про справді жахливу серйозність революції, яка поширюється по всьому світу, як це зображено символічним «землетрусом».
Бог має кілька цілей, дозволяючи кожній із цих трьох фаз часу горя відігравати значну роль у Його Плані. Помітним серед них є Його бажання навчити людство в дуже практичний і тривалий спосіб, що їхня віра в різноманітні людські схеми миру та процвітання є марною.
Проте уроки будуть тривати. Згідно з 1 Царів 19:11, 12 після землетрусу спалахнув огонь. Це символічний огонь анархії. Не обмежені, експериментальні форми анархії, які виникали в історії, ані локальна чи початкова анархія, яка присутня в некерованих подіях сьогодення. Цей особливий «огонь» стосується скоріше періоду
всесвітньої анархії.
Зі Святого Письма ми знаємо, що в якийсь момент старі наглядачі гріха, омани та самолюбства, які тепер значною мірою стримуються державними урядами, збунтуються у світі без вождів і закону, і цей період швидко переросте в найгіршу анархію, хаос і розруху. Це великий «огонь» з 1 Царів 19:12, руйнівник, який змітає в історію будь-які залишки імперії сатани, які залишилися незруйнованими всесвітньою війною та революцією. Це буде катастрофа неймовірних масштабів для народів світу.
Мир та єдність є дуже бажаними; але це не завжди можливо і не завжди вигідно. Якби все було досконалим, то мир і єдність, безперечно, були б єдиною належною умовою, але поки існують недосконалості, помилки тощо, повинні існувати відмінності. У згоді з цим наш Господь проголосив, що Його послання принесе не мир, а меч у нинішніх умовах (Мат. 10:34). Він стане Князем миру поступово, аж поки мир не буде встановлений на праведній основі. А доти Він буде тим Царем, який зі Своєю Церквою царюватиме в праведності, і розіб’є злі системи та речі на кавалки, як гончарський посуд, залізною палицею (Євр. 7:2; Пс. 2:9; Об. 2:26, 27).
Є такі, що кажуть мир, мир, коли миру немає і коли мир є неможливий, та народ Господній не повинен бути серед них. Це не означає, що народ Господа має провокувати чвари. Навпаки, скрізь у Святому Письмі вони закликаються до того, щоб були миролюбними та миротворцями. Але з усіма зусиллями, спрямованими на мир, їх любов’ю до миру та їх миротворчими якостями, які постійно зростають, послання, яке дав їм наш Господь, породить заворушення. Чому? – Тому що між світлом і темрявою немає нічого спільного, між ними не може бути ні миру, ні примирення – наскільки один отримує контроль, настільки відповідно інший виключений (2 Кор. 6:14).
У згоді з цим ми бачимо в цій лекції, що через Ісусові слова серед людей відбувся розкол − одні їх схвалювали, а інші заперечували. Так повинно бути і з нами, коли ми піднімаємо прапор праведності: якщо ми дозволимо світлу Правди світити, то ті, хто любить Правду, будуть більшою чи меншою мірою приваблені нею в міру того, наскільки їхні серця щирі, правдолюбні. Ті, хто любить оману, повстануть з запереченнями пропорційно до браку щирості. Якщо так було з нашим Господом, то чи можемо ми думати, що з Його учнями могло б бути інакше?! Звісно ні. Ми повинні бути взуті в готовність Євангелії миру. Наша Євангелія − це Євангелія миру, але ми побачимо, що коли несемо її іншим, наш шлях поступу буде важким, і нам знадобиться весь захист, який Господь передбачив у Своєму провидінні, чого ми повинні сподіватися, а також знадобляться Його обітниці благословення і слави для переможців.
МИР ПРОТИ МЕЧА
Але чи Святе Письмо суперечить саме собі? Що мав на увазі Великий Учитель, коли сказав: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Мат. 10:34). О, Він пророчо говорив про
наслідок, до якого Його благодатне послання любові та ласки призведе
у світі під час панування гріха! Він добре знав, що сатана, князь темряви, буде протистояти не тільки Йому, але і Його послідовникам. Він провістив, що кожен, хто буде жити побожно, зазнає переслідувань (Мат. 24:9,10; 2 Тим. 3:12), і так воно й було. Дев’ятнадцять століть це довели! Він посилав Своїх послідовників, як і Він Сам, неозброєних, щоб вони були миротворцями, щоб були помічниками, щоб «пильнувати про мир
з усіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євр. 12:14). Він застерігав Своїх послідовників: «Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Мат. 26:52).
Тоді настане царювання Князя миру і, як подають пророки, Він буде подібний до Соломона, у якого не було воєн, але перед яким схилялося кожне коліно і визнавав кожен язик (Іс. 9:6,7; Лук. 11:31). Христове Царство праведності буде Царством миру, побудованим на руїнах, що залишаться в результаті цього горя.
Але послання миру й любові та добра новина про Царство, яке наближається − те Царство, яке має благословити весь світ і виконати ангельське пророцтво − за іронією долі, здається, розлютили світ, не лише невіруючих, безбожних, але, як не прикро це казати, багатьох з тих, хто вважає себе християнами, що мають власні схеми, плани та теорії, багато з яких суперечать посланню Євангелії. Темрява, змішана з самолюбством, ненавидить світло, Правду і любов Бога. Вона також не прийде до світла, щоб не об’явилися її вчинки темряви, самолюбства, амбіцій та лицемірства.
Учитель знав, якими будуть наслідки Його євангельського послання. Тільки через компроміс зі світом Його послідовники можуть жити в повному мирі з цим світом. І навпаки, усі хто був відданим і вірним Йому, були лихословлені, очорнювані та переслідувані. Таким чином, Його слова були пророцтвом про випробування, яких могли очікувати всі Його послідовники. Та більше того, Його слова були пророцтвом про
народи. Що привело нас до нинішнього рівня „цивілізованої дикості“? Що, наприклад, змушує стільки транснаціональних, так би мовити, „піратських“ корпорацій, агресивно прагнути поглинути своїх конкурентів? Що так загострило розум людства, що багатьом важко бути чесними, використовуючи будь-яку можливість отримати прибуток в нечесний спосіб? Для законодавців неможливо приймати нові закони достатнього обсягу та з достатньою швидкістю, щоб зберегти мир із розумними та інноваційними методами обходу, особливо в цю епоху всесвітнього Інтернету та різноманітних форм електронної комерції.
ПРОСВІЧЕННЯ ВИХОВУЄ НЕЧЕСНІСТЬ
Дивним чином за все це в певному сенсі відповідають закони, доктрини Христа. Як?
Свобода, якою Христос робить вільними Своїх послідовників, і світло, якому Він і вони дозволили світити на затемнений світ,
частково отримані неосвяченими серцями і розумами, можуть породити мудрість, яка, будучи неправильно застосована, перетворюється на
хитрість, самолюбний вид кмітливості. Пропорційно до того, як християнські народи відкидали біблійні істини, які вони мали, вони назавжди втрачали їх добрий вплив. Тепер ми бачимо, як інші, нехристиянські народи, будучи колись на задньому плані, стають світовими наддержавами.
Великий Учитель, Ісус, на запитання Пилата відповів, що Він був народжений, щоб бути Царем − Царем Юдеїв. Але Він також додав: «Царство Моє не від світу цього» (Ів. 18:36) − теперішнього порядку речей. Як правдиво! У багатьох із нас склалося хибне враження − що наш Відкупитель, як Великий Цар Слави, протягом століть вів
безуспішну війну проти сатани, гріха та смерті. Але тут ми дізнаємося з вуст Великого Учителя, що Його Царство належить до прийдешнього світу − світу, який складається з багатьох славних грядущих віків. Таке розуміння породжує запитання: Хто тоді правив цим світом? Ми відповідаємо − сатана!
Відповідь Господа Ісуса полягає в тому, що сатана є князем цього світу (Ів. 12:31; 14:30; 16:11; Еф. 2:2). Його також називають «богом цього світу» (2 Кор. 4:3,4). Але він узурпатор. Влада над землею спочатку була дана людині. Але сатана, обманувши наш рід, представляючи темряву за світло, став узурпаторським правителем, використовуючи людство лише як своє знаряддя. Коли ми розмірковуємо про те, скільки людей неслухняні євангельському світлу, то бачимо величезну імперію, яку контролює цей князь темряви. І коли ми бачимо порівняно небагатьох, хто є воїнами хреста та послідовниками Агнця, ми розуміємо, що, як сказав наш Господь Ісус, протягом довгих століть Євангельського віку за Ним йшла лише «мала черідка» (Луки 12:32).
Усе, що стосується цього великого Плану спасіння, викладеного в Божому Слові, є розумним. Вирішальне випробування вибраної Церкви було необхідним для того, щоб як вірні й милосердні священники Бога і Христа, об’єднані з Ним у Його царській славі, вони могли бути Божим знаряддям у допомозі людству. Вони піднімуть людину з упадку, який став наслідком шести тисяч або більше років гріха та злого впливу князя темряви. Це буде здійснено впродовж «тисячі років», які Біблія визначає як період правління Месії (Об. 20:1-15) − період не надто довгий і не надто короткий, аби здійснити велику працю спасіння світу.
Але хтось може запитати: Якщо дев’ятнадцять століть знадобилося для розвитку єдиної істинної Церкви, меншої громади, скільки ще часу потрібно буде для піднесення всього світу? Ми відповідаємо: Божественна мета не полягає в тому, щоб піднести світ до становища
духовної природи та слави вищого вивищення, яке було запропоновано сплодженим від Духа, щоб від них вимагалося таке вирішальне випробування жертовного послуху навіть аж до смерті. Для реституціоністів Бог пообіцяв
земні реституційні благословення та умови. Коли князь темряви буде зв’язаний, а Сонце Праведності зійде з лікуванням у своєму промінні, тоді темрява гріха й смутку втече у визначений Богом час. Лише
одне століття такого благословенного впливу на світ, безумовно, творило б чудеса. Хто знає, які чудові винаходи та благословення чекають на нас (1 Кор. 2:9)!?
Далі відбудеться поступове пробудження всіх, хто заснув смертю. Вони вийдуть із в’язниці смерті − вийдуть, як подає Святе Письмо, щоб познайомитися з правдивим Богом і Його славним Сином, Відкупителем, а також з принципами праведності в протиставленні до принципів гріха.
ШВИДКИЙ ПОСТУП ДО РЕСТИТУЦІЇ
Ми не можемо припустити, що за таких умов більшість людей потребуватиме довго сидіти, підраховуючи цінність запропонованих їм благословень вічного життя та реституції.
Висхідний поступ − воскресіння, піднесення, відродження − буде швидким. Так покоління за поколінням буде виходити з гробу і насолоджуватися подібним досвідом, доки всі мертві в Адамі не вийдуть. Бог передбачив це через смерть нашого Відкупителя. Оскільки Ісус з задоволенням виконував волю Отця, Він був славно нагороджений високим піднесенням до Божественного рівня слави, честі та безсмертя.
Досягнення стану доброї волі між людьми означатиме досягнення людської досконалості. Бог є любов. І коли наші прабатьки були створені на земний образ Бога, любов, мабуть, була домінуючою рисою їхніх характерів. Те, що ми бачимо в самолюбстві, значною мірою є справою спадковості, і всі життєві звички відповідають їй, постійно посилюючи свою вагу та тримаючи нас. Але з новим Царем і новим правлінням праведності прийде славетне піднесення і перетворення. Поступово, протягом тисячі років правління Месії над світом, зло самолюбства стане очевидним, а краса святості та любові буде показана на контрасті.
Винагорода за реституцію підніме всіх бажаючих і слухняних з гріха і самолюбства до святості й любові. Тоді, завдяки любові, яка є самою сутністю людського буття, добра воля щодо людей пануватиме всюди, тому що Божий закон, майже стертий під час панування гріха, буде перезаписаний у людському єстві (Прип. 3:3; 7:1-4; Єр. 31:33). Закон, як ми знаємо, наступний: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом; і ближнього твого, як самого себе» (Луки 10:27). Які ми раді, що це є правдою! Як же ми раді, що жахливий обман, підкинутий людству в темні віки щодо Бога жорстокості та пекла вічних мук, це фальшивка!
ВСЕМОГУТНІЙ ТВОРЕЦЬ
В нашому сучасному світі владу дуже цінують, хоча й бояться. Двома показниками сили, за якими оцінюються країни, є економічний та військовий. Як правило, головні народи будь-якої епохи мають один або (зазвичай) обидва ці показники, щоб через їх використання впливати на формування світу таким чином, що це було на їхню користь.
Панівна влада є нагородою для будь-якого народу, хоча часто виявляється непідйомним тягарем, і імперії то з’являлись, то зникали під таким тягарем. У період після Другої світової війни протистояння між радянським блоком і заходом було небезпечним через можливість ядерної війни. Потужність вимірювалася кілотоннами та радіусом дії боєголовок − сила миттєво знищити цілі громади була причиною страху і, якимось дивним чином, гарантією того, що розумні правителі не зможуть ініціювати таких жахливих наслідків.
В основі цього аспекту людської сили лежить елемент, створений силою Бога. Це не означає, що Його слід звинувачувати в гріховних нахилах людини. Святе Письмо говорить нам, що Бог створив людину досконалою, але вона розробила схеми, що суперечать Божій волі (і завдають шкоди самому собі). Бог не винний у тому, що люди проявляють свою вільну волю (Екл. 7:29). Людина часто зловживає знаннями через своє прагнення панувати над іншими. Сила атома не є винятком. Людина століттями прагнула зрозуміти цю силу, і сьогодні народи живуть у страху перед її можливостями. Зараз ми стикаємось із занепокоєнням ядерного тероризму та необхідністю захистити суспільство від нападу за допомогою складних і дорогих протиракетних щитів.
Сила крихітного атома вражає й дає нам деяке уявлення про природну могутність Творця. Ісус творив Свої чудеса «перстом» Божим (Луки 11:20). Про силу, яку Бог тримає в резерві, ми можемо лише здогадуватися. Як християни, ми можемо знайти втіху в цьому: Він ніколи не дозволить людству знищити себе, але стримає його надмірності та визволить Своїх (Пс. 76:10; Мат. 24:21,22).
PT №780, 2022:61; ТР № 563, ʼ2022:61
Теперішня Правда № 81, Літо 2023
Велика Пасха царя ЄзекіїВЕЛИКА ПАСХА ЦАРЯ ЄЗЕКІЇ
(2 Хронік 30:1-13)
«Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його».
Видіння пророка Ісаї та дання йому доручення оголошувати занепад Ізраїлю мало місце «року смерти царя Озії» (Іс. 6:1). Безбожний цар Ахаз посів трон Юдеї після Озії та Йотама і безбожно правив, нехтуючи Богом та Його правом впродовж шістнадцяти років (2 Хр. 28:1). Та як виявилося, Азах мав прекрасну дружину Авійю (2 Хр. 29:1), яка старанно виховувала свого сина Єзекію, приготовляючи його до царювання, і в результаті з багатьох точок зору він став правителем, гідним наслідування, та вірним Божим слугою.
Є навіть припущення, що Ісая, який був родинно пов’язаний з царською сім’єю, виховував Єзекію і допомагав в належному спрямуванні процесів його мислення та поступування.
Той факт, що добрий син міг походити від настільки злого батька, слугує доказом того, що завдяки Божественному провидінню ми необов’язково мусимо успадкувати погані риси своїх предків. Хоча ми не в стані здолати їх до кінця (і ніхто з роду Адама не може мати надії, що через власні зусилля та виховання осягне досконалість), тим не менше, ми бачимо, що сприятливі умови, релігійне виховання і т.д., ведуть до величезної направи тих, котрі належно ними виховуються.
І тут ми маємо певний натяк думок щодо методів, які застосує Єгова, благословляючи світ і підносячи його в часі розвитку земної частини Царства в Тисячолітті. Людський рід не в стані сам піднятися з занепаду, в якому опинився, по причині короткого життя і повсюдно пануючого зла, тому також і сила, яка підійме людство, мусить походити ззовні, і не має підлягати тлінню через упадок Адама. Більше того, в умовах Божественного вироку, кара за гріх людини – смерть – мусить бути усунена, мусить бути заплачена за людину, перш ніж вона могла б бути цілком звільнена від її осуду і слабостей. Відкуплення людства Ісусом уже було доконане. Визволення з гріха та його наслідків релігійної, розумової, моральної та фізичної деградації – це завдання на майбутнє, яке буде можливо здійснити завдяки великій викупній жертві Христа.
Яка прекрасна думка, що, власне, Ісус, який відкупив людський рід і був високо піднесений в силі і великій славі, невдовзі використає цю силу для добра людини – для піднесення до праведності і досконалості кожного, хто з усіх народів землі захоче прийняти Його ласку (Об. 22:17). Підношення з занепаду буде відбуватися згідно з певними визначеними засадами, а саме: навчання, випробування, карання за провини і направа згідно вимог праведності, в чому кожна особа буде зобов’язана співпрацювати, аби могла усвідомити собі повне «відновлення [реституцію] всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх» (Дії 3:19-21).
ПРИВЕРНЕННЯ ШАНУВАННЯ ЄГОВИ
Про те, що Єзекія був вже добре поінформований і вповні посвячений Богові, коли помер його батько, а сам він почав правити, свідчить той факт, що негайно, в перший місяць свого правління (2 Хр. 29:3), він розпочав впровадження реформ, які дуже подібні за характером до тих, що були описані в нашій темі – тобто відновлення звичаю віддавати честь Єгові як утвердженого самим Богом. Якби Єзекія не був посвячений Господу, а мав лише належний підхід у своєму серці, то прихід до влади мав би на нього протилежний вплив і привів би його до самовдоволеності та марнославства.
Першим публічним актом Єзекії було відкриття та приготування Господнього храму, який вже роками був замкнений і занедбаний, і в якому назбиралося багато сміття і т.п. Цар покликав собі на допомогу відповідних для цієї праці помічників – вибране Богом покоління Левія. Очищення храму відбувалося за законом Мойсея, і першою чинністю після завершення роботи було принесення великої жертви за гріх.
Цар Єзекія мав широку перспективу; він видав спеціальні розпорядження, щоб Пасху святкували не лише на користь двох поколінь Юдеї, але також на користь їх відлучених братів «по всьому Ізраїлю» (2 Хр. 30:1,5). Він добре розумів, що всі покоління Ізраїлю становили ще й доти в певних відношеннях одне ціле, а саме, в тому значенні, що Божі обітниці були дані цілому насінню Авраама; тому кожен, хто з усіх поколінь визнав би Єгову і шукав би Його милості, був би визнаний братом ізраїльтянином.
Це був час свята Пасхи, яке відмічалося для пригадування Господнього визволення Ізраїлю з Єгипту, що було типом визволення духовного Ізраїлю з неволі гріха і сатани, а також остаточного порятунку з неволі сатани усіх тих, які люблять праведність і прагнуть служити Господу, в час цілковитого повалення сатани в малому періоді. Було постановлено, що в тому році свято Пасхи буде святкуватися правильно. Бо хоча, як ми знаємо з опису, його святкувало, очевидно, невелике число ізраїльтян, однак загальний релігійний безлад призвів до того, що це свято не святкував увесь народ та ніхто не дотримувався всіх деталей, пов’язаних з цим святом.
Цього разу цар вирішив, що потрібно відродити його правильне святкування, якому б передували усі необхідні приготування, вказані в Законі, які стосувалися очищення народу (Вих. 12:15-20) та викидання з домів усякої закваски (символу гріха). Таким чином, принаймні в образі, типічно, народ був освячений, щоб міг відповідно святкувати своє свято. Але все це вимагало часу – потрібно було видати декрети, викликати ревність в народу, який мав виконати усю цю працю, символізуючи святість Господу та відлучення від гріха.
Оскільки народ був опоганений, то залишалося надто мало часу, щоб усі встигли приготуватися до святкування Пасхи у властивий день, тобто чотирнадцятого дня першого місяця (Вих. 12:6), і тому свято було святковане чотирнадцятого дня другого місяця – на що дозволив Господь (Чис. 9:10,11).
ЗАКЛИК ДО ЦІЛОГО ІЗРАЇЛЮ
Той самий настрій розуму й серця, який характеризував розпорядження Єзекії щодо Пасхи та її застосування щодо цілого Ізраїлю, оволодів ним і допровадив до того, що він прагнув реформації не лише двох поколінь, знаних як Юдея, але також десяти поколінь відлучених братів, знаних як Ізраїль. Відповідно, спеціальні посланці були вислані до Беер-Шеви, міста, що було висунуте найбільше на південь ізраїльської землі, щоб публічно запросити усіх ізраїльтян з кожного покоління, аби вони відновили звичай віддавання шани Єгові, а особливо, щоб з нагоди цього свята вони прийшли до Єрусалима. Поштова система в той час ще не існувала, як це є сьогодні, тому було зроблено спеціальні кроки і скликано посланців, щоб вони рознесли запрошення.
Запрошення царя Єзекії на свято Пасхи прийшло в найбільш відповідний час, оскільки пророцтво Ісаї, яке говорило про забрання Ізраїлю до неволі, уже було в процесі. В той час, власне, десять поколінь платили данину Асирії і очевидно розпочалося переселення багатьох людей. Таким чином, приготоване влаштування Єгови служило зверненню уваги кожного, хто був «правдивим ізраїльтянином», на той факт, що неволя Ізраїлю була карою за відкинення Єгови, а одночасно це запрошення мало заохотити тих, котрі мали віру і ревність до відновлення звичаю віддавання шани Богові.
Коротко кажучи, листи царя Єзекії були нагадуванням, щоб вони не забували про минуле і навернулися до Єгови: «І не будьте такі, як ваші батьки та як ваші брати, що спроневірилися Господеві, Богові їхніх батьків, і Він дав їх на спустошення, як ви бачите… Покоріться Господеві, і ввійдіть до святині Його… і Він відверне від вас жар гніву Свого» (2 Хр. 30:7,8).
Це нагадування містило думку не лише про теперішнє визволення, але також про повернення їхніх братів, які вже були депортовані. Але в північній частині царства було висміяно посланців, які розносили ці листи (10 в.). Чим більше хтось віддалився від Бога, тим більше був гордим і марнославним, як зазвичай буває. Без сумніву, це, власне, та пиха в значній мірі допровадила їх до знищення як народу.
Всі, хто є в гармонії з Богом, є покірними, і лише такі отримують славне Господнє послання з визнанням та любов’ю; вони також добре ставляться до слуг, які його приносять. Ми також помічаємо, що їх післанництво в таких умовах свідчить про велику віру і посвячення Єгові, тому що, як вони самі, так і посланці, які їх запрошують, знаходяться в погорді і стають предметом насмішок невіруючих мас.
ВІДПОВІДЬ НА ЗАПРОШЕННЯ
Хоча небагато, та, як подає опис, досить значне число ізраїльтян впокорилися і прийшли з поколінь Асира, Манасії та Завулона (11 в.) і, очевидно, отримали благословення, якими Бог обдаровує тих, які впокоряються і залишаються слухняними. Разом з цією згадкою знаходимо ще одну, що також прийшли «багато» з поколінь Єфрема, Манасії, Іссахара та Завулона (18 в.). Таким чином, принаймні п’ять з десяти поколінь були представлені більш-менш чисельно, а з позосталих два вже були в неволі – Рувим та Ґад. Крім того, ми пам’ятаємо, що деякі ізраїльтяни з десяти поколінь раніше поєдналися з царством Юди, з огляду на пануюче в їх власному краї ідолопоклонство і кращі релігійні можливості в царстві Юди (2 Хр. 15:9).
Здається, що в цілій Юдеї запрошення прийняти участь в святі Переходу було добре прийняте: «Також в Юдеї була Божа рука, щоб дати їм одне серце для виконання наказу царя та зверхників за Господнім словом» (12 в.). В результаті, того року зібралося незвично велике зібрання в Єрусалимі. Опис подає, що з часів Соломона, тобто впродовж двохсот п’ятдесяти років, не святкувалося свято Пасхи так, як тоді. Свято обходилося з великою радістю і задоволенням, зо співом і прославлянням Бога. Народ був настільки захоплений в своєму релігійному запалі, що на його пропозицію тижневе віддавання честі і слави святим речам в час Пасхи було продовжено на наступний тиждень (21-26 в.).
В цьому місці відійдемо на хвилинку від нашої теми, щоб звернути увагу на той факт, що в той ранній період правдиві, вірні ізраїльтяни з царства десяти поколінь зібралися в царство двох поколінь. Пізніше, коли покоління Юди опинилося в неволі, більше не було можливості прослідковувати подальший поділ Ізраїлю. Виданий Кіром декрет, який дозволяв на повернення з неволі, оминув усі поділи і відносився до цілого Ізраїлю (Езд. 1). Вірні з усіх поколінь, які повернулися, були разом визнані Ізраїлем, і так до них відноситься Біблія. (Подивися симфонію і перевір записи Нового Заповіту, які говорять про Ізраїль). Це, власне, залишки Ізраїлю, а не лише Юди, були зібрані завдяки особливій ласці Божої угоди в Євангельському віці, тоді як всі інші були «засліплені» і відкинені від обітниць цієї угоди аж до моменту завершення збирання «вибраних» віку Євангелії, тобто духовного Ізраїлю (див. Рим. 11:7,25-32).
Одночасно відновлення правдивої релігії, започаткованої Єзекією, не завершилося святкуванням цієї Пасхи. Воно наповнило народ ревністю у віддаванні честі Господу, ревністю в щедрій підтримці священників та Левитів, в утримуванні жертв і т.д., але також призвело до сильного руху проти будь-якої форми ідолопоклонства по всій Юдеї, поширюючись навіть на край, що належав десяти поколінням. В результаті наступило загальне знищення ідолів того краю, а також знищення пагорбів непристойності, посвячених розпущеному шануванню Ваала і т.п. Результат такого властивого навернення народу до Бога приніс йому та його цареві багато дочасних благословенств, згідно з Божою угодою, вчиненою з цим народом. Цар і народ стали дуже багаті, а їх десятина і жертви для Господа були не лише достатніми для утримання священників і Левитів, але ще багато поза тим залишалося, і потрібно було побудувати склади для його зберігання (2 Хр. 31).
АНАЛОГІЇ В ДУХОВНОМУ ІЗРАЇЛІ
Розгляньмо наступні аналогії, які мають місце в духовному Ізраїлі:
- Будь-яка правдива релігія асоціюється з порядком і чистотою, про що каже нам Апостол: «Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог» (1 Кор. 3:17). У згоді з цим ми можемо сказати, що кожен, хто намагається очистити Божий Храм і допровадити його до гармонії з Божим порядком, буде тепер благословенний, як Єзекія та його царство. Однак ми повинні пам’ятати, що нагороди, які були обіцяні духовному Ізраїлю, є духовними, а не дочасними благословенствами.
Як ми вже раніше зазначили, Господнє зібрання в теперішній час може вважатися Його символічним Храмом, хоча правдивим Храмом є переможна Церква. Тим не менше, буде властивим застосувати цей урок також до серця кожного з нас, оскільки, як зазначає Апостол, кожен християнин є Храмом Духа. По цій же причині Церква зазвичай може бути належно трактована як Храм Духа, посвячений і відданий Господу.
Таким чином, кожен окремий християнин, виправданий та освячений через велику жертву примирення нашого Первосвященника, повинен зберегти себе (і, наскільки це можливо, усіх інших, пов’язаних з ним і пронизаних тим самим духом) від будь-якого опоганення світовістю, щоб в такий спосіб отримати очищення з нечистоти світовості, щоб таким чином отримати Господнє благословення в духовних справах. Увесь Господній люд повинен пам’ятати про потребу очищення з бруду світовості, і не лише минулого, але також від того, який тепер є в світі. Ми пам’ятаємо слова Апостола: «Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху» (2 Кор. 7:1).
Однак недостатньо доконати саме очищення, його потрібно ще провести згідно з Божественними розпорядженнями. Як Єзекія, священники та Левити були очищені і посвячені «за законом Мойсея», посередника угоди між Богом та Ізраїлем, так і ми, які належимо до дому синів, маємо також старатися очищуватися та освячуватися в точній згоді з законом Христа, Посередника Нового Завіту.
Як під Угодою Закону потрібно було дотримуватися формального ритуалу, так у Євангельському віці потрібно дотримуватися певних форм віри, слухати «здорової науки» і бути слухняним. Наше очищення не відбувається через кров бичків і козлів, але через заслугу дорогоцінної крові Христа, який не вимагає помсти на нас за Його смерть, але, навпаки, кличе про милосердя, прощення і милість для всіх, які через Нього приходять до Отця.
- Для нас також є урок в широкій концепції Єзекії про загальне святкування свята Пасхи всіма ізраїльтянами. Ті ж, котрі виявили бажання взяти участь у вшануванні Господа, мають вважатися братами і заохочуватися до цього. Посідання Єзекією широкого, багатого біблійного знання, яке стосувалося описаних подій, не було достатнім. Його обов’язком і привілеєм було упевнитися, чи між правдивим Господнім народом та зарядженнями, які стосувалися шанування Бога в Його домі, храмі, не було жодних розділяючих бар’єрів.
Подібно духовні ізраїльтяни повинні усвідомити собі, що всі «правдиві ізраїльтяни» становлять одне у Христі Ісусі, і всі мають буди оцінювані і трактовані як правдиві ізраїльтяни, які довіряють дорогоцінній крові Христа як великій викупній жертві за гріхи і посвячуються Господу на службу. Таке загальне визнання характеру християнина, у що ми з задоволенням віримо, посилюється в останньому столітті. Але є ще багато роботи в цьому відношенні: потрібно знайти усі сектантські перешкоди, знищити сектантські назви та віровчення, а правдиві християни (усі, які вірять в дорогоцінну кров Христа і є цілком посвяченими Господу, повинні бути слухняні вказівкам Його Слова, найкраще, як тільки можуть його зрозуміти) повинні перебувати разом і бути одним людом без інших різниць, крім того, що одні осягнули більше знання і вищий рівень посвячення, аніж інші – але всі повинні старатися дійти до повного зросту в Ісусі Христі (Еф. 4:13).
- Ми повинні також взяти урок з того, що таке післанництво про правдиву спільність правдивих ізраїльтян, а згідно з Божими обітницями усіх, не дивлячись на вірування і погляди, не завоювало б тепер популярності, як воно не було популярним серед багатьох і в ті часи. Тепер, як і тоді, більшість схильна висміювати і трактувати тих, котрі пропагують простоту, яка виявляється в Ісусі Христі, про що вчить Святе Письмо і було на початку практиковане в ранній Церкві, як фанатиків та мрійників. Не дивлячись на це, тепер, як і колись, деякі притягуються, як вони це собі усвідомлюють, властивим посланням – Правдою. Ми не сумніваємося, що багато інших почують цю новину, але не матимуть відваги поступати згідно її вказівок, як це, без сумніву, мало місце з деким в Ізраїлі. Однак певна частина з майже всіх сект, вірувань і груп буде притягнута. І виявиться, що це будуть люди лагідні, готові і охочі впокоритися. Горді натомість будуть підтримувати сектантство, дбаючи про пов’язані з тим почесті і становища, але вони не отримають спеціальних Божих благословенств. «Блаженні лагідні».
- Правдиве відродження релігійних почуттів щодо Бога, вшанування Його з «оздобою святості» і згідно з вказівками Його Слова, асоціюється тепер, як і в часи Єзекії, з загальним знищенням ідолів. О, як багато довкола нас ідолів, які Господній народ ревно повинен знищити! Ці ідоли мають багато різних форм і характеристик, але один спільний характер. Одним з тих ідолів, через які тисячі за тисячами падають ниць на землю, є Сектантство, ще іншим є Гроші, далі Жадоба, потім Самолюбна Амбіція, ще іншим Пиха, далі Вигода і, загалом, існує цілий легіон зі спільною родинною назвою – Самолюбство.
Кожен, хто через відкуплення дійшов до стану виправдання через віру і повного посвячення Господу через відкуплення в Ісусі Христі, кожен, хто шанує Господа в «оздобі святості», легко собі усвідомить огидний характер тих ідолів, які великий противник посилає кожному через гріх, щоб ми їм вклонялися і їх шанували. А пропорційно до нашої ревності в служінні Господу, пропорційно до міри Його Духа в наших серцях, ми самі будемо з запалом триматися здалеку від тих ідолів, підкоряючи не лише слова наших уст і вчинки нашого життя, але також усі наші думки під волю Бога в Ісусі Христі (1 Ів. 5:21; 2 Кор. 10:5).
BS №528 ’80:20; TP №391, ’88:117.
Теперішня Правда № 81, Весна 2023
Опубліковане Світло (Як Бог подавав правду для Свого люду протягом віків?)ОПУБЛІКОВАНЕ СВІТЛО
«Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» − Пс. 119:105.
Розпочнімо нашу подорож за допомогою світла, опублікованого 178 років тому, яке стосується періоду, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями Темних Віків (часу, коли світ переходив стан стагнації або занепаду) приблизно між 500 і 1500 роками нашої ери. Час релігійних забобонів, хрестових походів – час, коли релігійні війни між християнами та мусульманами розпочиналися головним чином з метою забезпечення контролю над святими місцями (серед яких був Єрусалим), які вважалися такими серед обох груп. В сумі вісім головних хрестових походів мали місце між 1096 та 1291 роками.
Давайте ознайомимося з історією виникнення, розповсюдження та впливу книг перед Жнивом Євангельського Віку, під час цього Жнива й після нього. Ми, як посвячені Божі діти, маємо добру причину для радості, коли бачимо Божественне керівництво в наших працях від моменту початкового зрозуміння, коли проповідники та видавці почали відокремлювати світло від темряви, й аж до народження повного світла, коли воно було вже на часі − Прип. 4:18: «А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня», а також Іс.60:2: «Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється».
Розпочинаємо з одного із вибраних Божих знарядь, який народився 15 лютого 1782 р., Вільяма Міллера. Він отримав лише 18 місяців формальної освіти, але його прагнення знання допровадило його до такого рівня самоосвіти, який дозволив йому зрозуміти просте, пряме свідоцтво Святого Письма. В 1844 р. брат Вільям Міллер у віці 62 роки розпізнав термін Вавилон як такий, що означає замішання. Цей термін застосовується у Святому Письмі до різних форм фальшивої релігії, які колись були чисті, а тепер стали піддані зіпсуттю. Ми вибрали кілька уривків Святого Письма, які допоможуть нам зосередитися на цьому питанні.
В Івана 15:8 наш Господь каже нам: «Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої». Така віра мусить бути сповнена енергійності та активна: «Віра, що чинна любов’ю» (Гал. 5:6). Якщо ми маємо правдиву віру і любов, то матимемо ревність, яка виявляється в добрих учинках і в радості від служіння нашому Небесному Отцю. Так, Мат. 7:19 каже: «Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається». Ці думки також відносяться до наших часів! Тепер повертаємося до нашого аналізу опублікованого світла. Вільям Міллер не поділяв впливів, які привели до фанатизму. Він заявив, що кожен дух повинен бути випробуваний Божим Словом, щоб ми знали, якого роду цей дух: «Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мат. 7:20).
Тепер придивімся до приятеля Вільяма Міллера, проповідника Джозефа Марша; завдяки впливу Вільяма Міллера і зв’язкам з ним у 1851 році він опублікував книжку про славну реституцію під назвою
The Age to Come (
Наступаючий Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа і представляє думку на тему поган, що живуть в час повернення Христа. Також британський педагог, Генрі Данн, написав наступні чотири книжки, одна з яких містила 700 сторінок і навчала, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Ще інший, Яків Блейн, був зацікавлений працею Генрі Данна і цитував її. Яків Блейн в 1871 р. написав і опублікував книжку
Hope for our race and God’s government Vindicated (Надія для нашого роду і Божий уряд підтверджені).
Тепер звернімо нашу увагу на братів Джорджа Сторса і Джорджа Стетсона, які були сучасниками тих братів, про яких ми згадали вище. Мої дорогі брати, якщо ви колись застановлялися над цінністю релігійного навчання матері, то уважно прочитайте подані нижче думки. Мати Джорджа Сторса збирала своїх дітей навколо себе, щоб навчати їх про справи, що стосувалися Бога та Ісуса. Оскільки кальвінізм був єдиним доступним навчанням, то вона старалася, як тільки могла, протидіяти цьому фаталістичному богохульству і передати їм, що коли вони шукатимугь Господа, то знайдуть Його. Це призвело до того, що в розумі молодого Джорджа повстало глибоке прагнення стати християнином. «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мат. 6:33).
У віці 18 років Джордж Сторс під час роздумів був настільки вражений почуттям доброти, яка походила від Бога, що постановив шукати Господа, аж доки не знайде Його. Одного разу під час розмови зі своєю матір’ю він згадав, що любить слухати когось, хто з почуттями говорить про Ісуса. Його матір запитала тоді: «Чи ти вважаєш себе християнином?». На це він відповів, що дуже зацікавлений цим питанням. Мама сказала, що вже давно про це думала, і з того часу вони обоє проводили часті розмови і разом молилися. Вона була для нього матір’ю у багатьох значеннях цього слова, й тому він ніколи не переставав дякувати Богові за неї. Потім він одружився і вступив в Конгрегаційну Церкву, а через шість з половиною років померла його дружина. Тоді він вперше почув методистського проповідника. Про це він сказав: «Їхнє пекло було гарячим, але їх вільна ласка намагалася злагодити деякі з їхніх богохульств». Джордж знову одружився і приступив до методистського служіння. Він швидко переконався, що не може віддати своїх переконань в руки єпископів. Після шістнадцяти років він відмовився від цього служіння!
В 1837 р. на підлозі вагону потяга він знайшов брошуру, яка говорила про знищення як остаточну долю безбожних. Після довгих досліджень він зробив Біблію і тільки Біблію підставою своїх поглядів. У 1841 р. він ввійшов до групи лідерів, які підтримували брата Вільяма Міллера та його вчення про другий прихід. Наступний важливий крок в житті брата Сторса настав тоді, коли він несподівано був запрошений зайняти становище пастора в м. Олбані в штаті Нью-Йорк, де вже були знані його погляди на тему умовного безсмертя. В 1842 р. він відчув, що мусить чітко пояснити своє розуміння. Тоді вперше церква була заповнена вщерть. Свої роздуми він виклав у шести проповідях, які пізніше були опубліковані.
Ціль шести проповідей брата Сторса була виражена в підзаголовку: Чи існує безсмертя в гріху і стражданні? (1) Безсмертя тягне за собою вічні страждання. Тут він заявив, що такі вчення походять від Платона, а уявне безсмертя душі є чистим припущенням. (2) Смерть є цілковитим позбавленням життя. В цій проповіді він підкреслює, що загинути означає перестати існувати, як вчив Ісус, а загибель означає смерть, а не життя в нещасті. (3) Смерть є знищенням свідомого існування. Він додає, що грішні люди були уражені смертельною хворобою (гріхом) цілковитого знищення свідомого існування. (4) Отці церкви поєднували філософію з Біблією. Він цитує Енфілда, який стверджує, що деякі Отці Церкви намагалися поєднати поганську філософію з християнством. Чому вчить Святе Письмо? «Усе досліджуючи, тримайтеся доброго» (1 Сол. 5:21). (5) Безсмертна душа походить з платонізму. Ясне і правильне розуміння цього вчення братом Сторсом було прийняте ним з трактату, написаного Генрі Ґрю, який він знайшов на підлозі потяга в 1837 р.. Брат Сторс стверджує, що вчення про безсмертя душі походить від філософів-платоністів, а не з доктрини Святого Письма. (6) Відсутні біблійні докази існування вічного гріха і страждання. В проповіді під номером 6 брат Сторс підкреслює, що навернені − ті, котрі прийшли з язичництва, найімовірніше мали намір поєднати поганську філософію з християнством. Свою проповідь він завершує закликом: Прийдіть до Дарувальника Життя – вхопіться за життя вічне! 1843 р. брат Сторс розпочав працю редактора
The Bible Examiner (Дослідник Біблії) і невдовзі почав здобувати успіх на цьому полі.
Розгляньмо тепер деякі доктрини, яким навчав брат Джордж Стетсон, який народився в 1814 р. в Огайо і був начальником пошти в місцевості Олена. Наступна згадка говорить про нього як про лікаря Стетсона, який практикував в 1851-1855 роках. Наступна історична згадка стосується Джорджа Стетсона і Джонаса Вендела, який впродовж кількох років служив у зібранні в Норволк, Огайо. Читаємо про це у виданні
The World Crisis (Світова Криза), написаному в 1873 р. Джонасом Венделом. Брат Стетсон помер у своєму домі в Едінборо, в Пенсильванії, в 1879 р.. Похоронне богослужіння відбулося в звичайному залі, оскільки він був більшим за будь-яку іншу з місцевих церков. Воно відбулося в неділю і з огляду на взаємоповагу усі церкви були замкнені, а пастори взяли участь у цьому богослужінні.
Останнім проханням брата Стетсона було, щоб пастор Ч.Т. Рассел виголосив проповідь на його похороні. В похоронних урочистостях приймали участь близько 1200 осіб, що є доказом великої поваги, якою користувався брат Стетсон. Наш Пастор, а також вірний і мудрий раб Господа, брат Рассел, завершив похоронну промову такими словами: «Правда коштувала йому дуже дорого, але він купив її з радістю!». Також подано, що дім брата Стетсона знаходився в Едінборо, Пенсильванія, і він був одним з тих, хто став особливим слугою Бога. У віці шести років Пол. С. Л. Джонсон приймав участь в похороні брата Стетсона і вперше побачив там пастора Рассела. Брат Джонсон сказав, що добре пам’ятає атмосферу честі і сповненої жалю пошани, які були виявлені під час цього жалобного богослужіння. Приблизно через два місяці помер брат Сторс. Пастор Рассел під час похоронної промови сказав: „Наш брат тільки ввійшов в 84 рік життя і часто хворів. Він був вірним слугою і невдовзі ввійде в радощі Господа. Оплакуємо втрату приятеля і брата у Христі“.
Ця інформація породжує питання: Як брат Рассел пізнав і зрозумів Боже Слово? У 1870 р., після дворічного дослідження похмурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки служінню Джонаса Вендела, проповідника групи Другого Адвенту. Це був той самий чоловік, який служив разом з братом Стетсоном. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки. Брат Рассел зустрівся з братами Стетсоном і Сторсом, коли отримав публікацію
The Bible Examiner. Брат Сторс впродовж років стверджував, що Адам спровадив на людство гріх і смерть, а не вічні муки, а Ісус, з Божої ласки, дав Себе на викуп за всіх. Будучи наповнений такими ученнями,
The Bible Examiner справив на бр. Рассела найбільш корисний вплив. Потреби бр. Рассела, пов’язані з його розвитком і приготуванням до служіння були задоволені в особливий спосіб, не стільки завдяки усним переказам, скільки через статті і листи, які містилися в
The Bible Examiner.
Цей журнал і листи читали інші члени зібрання, як також сам брат Рассел. Члени цього біблійного зібрання бачили, як брат Рассел зростав у знанні, яке брати Стетсон і Сторс виливали на нього. Жоден з них не знав тоді, ані не усвідомлював, що брат Рассел був тоді приготовлюваний до уряду домоправителя над Господньою челяддю, як спеціальний представник Ісуса, бо це, власне, означало таке помазання! Це було показано в його управлінні жнивом, як також в провадженні дискусій в той час.
Брати Стетсон і Сторс, які працювали з пастором Расселом, усвідомлювали собі цей факт. А через кілька років після помазання антитипічного Давида, помираючи, вони завершили своє служіння. Як антитипічний Самуїл, брати Стетсон і Сторс розпізнали, що тим, що залишився, − тим, котрий мав пасти вівці, − був пастор Ч.Т. Рассел.
Продовжуємо нашу подорож, обговорюючи світло, опубліковане 136 років тому, коли релігійний світ був просякнутий віровченнями (основами віри) з Темних Віків, з періоду між 500 і 1500 роками нашої ери. Тому це було небачено, щоб молодий чоловік – Ч.Т. Рассел, який мав 34 роки − розглядав різні погляди і написав та опублікував книжку, яка їх пояснювала. Вивчаючи ці погляди, ми помічаємо в цих досягненнях відвагу і запал духа автора, не дивлячись на гнітючі перешкоди, а також бачимо багату спадщину, яку він нам залишив. Ми прагнемо разом з Вами заглибитися в історію розвитку, поширення і впливу цієї книжки в період Жнива і аж до наших часів. Правди, які містяться в книжці
Божий План Віків (Р1), стали зрозумілі впродовж 16 років, 1869-1885, при чому значна частина процесу написання мала місце в 1882-1886 роках. Нашим бажанням є, щоб Ви зрозуміли, як Божа рука супроводжувала появу цієї книжки, а також, щоб ми побачили вплив іншого опублікованого світла, написаного вибраними Богом авторами. Ми хочемо поділитися з Вами прізвищами деяких із них!
Джозеф Марш, співпрацівник Вільяма Міллера, написав книжку, опубліковану в 1851 р. (за 34 роки до 1 Тому), під назвою
The Age to Come (Майбутній Вік). В ній він обговорює земне передтисячолітнє Царство Христа. Він вірив, що під час повернення Христа житимуть погани. Генрі Данн написав принаймні чотири книжки, в яких він навчав, що неспасенні померлі будуть пробуджені на пробу до вічного життя. Яків Блейн у 1871 р. опублікував книжку
Hope for our Race (Надія для нашого Роду), а також
God’s Government Vindicated (Божий Уряд Підтверджений). Джордж Сторс в 1871 р. опублікував книжку під назвою:
Promise and Oath of God to Abraham (Обітниця і Присяга Бога для Авраама). Брат Сторс заявив, що майбутня проба щодо життя є запевнена обітницею, даною Авраамові. В 1873 р. він видав наступну книжку
The Divine Plan in the Government of our Race (Божий План в Управлінні нашим Родом), в якій він накреслив епохи Божого плану, як їх тоді розуміли. У значній мірі успіх 1 тому виникав з того, що він був побудований на успіхах або поразках тих попередніх книжок – опубліковане світло на часі!
В 1880 р. один зі співпрацівників пастора Рассела, Джон Г. Патон, написав
Day Dawn (Світанок Дня), представляючи дві теми, реституцію і пророцтво часу, а опублікована вона була А.Д. Джонесом, який також розпочав публікацію під назвою
Zion’s Day Star (Зоря Дня Сіону).
В 1877 р. Н.Г. Барбур і Ч.Т. Рассел видали свою книжку
The Three Worlds (Три Світи). Вважається, що стаття з
Трьох Світів була першою, яка поєднувала ідею реституції з пророцтвами часу – пізніше ці теми розглядалися в 1, 2 й 3 парусійних томах. Це була велика кількість опублікованого світла, однак це ще не була вся правда.
Тепер дозвольмо нашому розуму повернутися в часі на якихось 3100 років до останнього судді і першого пророка. Самуїл був посвячений Богові в момент народження сповненою вдячності матір’ю і вихований в святині в Шіло священником Ілієм. Самуїл, найбільший патріот Ізраїлю і речник Бога, з гнівом засудив Саула і таємно помазав Давида на царя. 1 Сам. 16:1 каже: «І сказав Господь до Самуїла: Аж доки ти сумуватимеш за Саулом? Таж Я відкинув його, щоб не царював над Ізраїлем. Наповни рога свого оливою, та й іди, пошлю тебе до віфлеємлянина Єссея, бо Я наглянув Собі царя між синами його». Знову перенесемося до часу, коли Бог наказав антитипічному Самуїлові, щоб той наповнив свій розум (ріг з 1 в.) відповідними правдами і знайшов вибранця з-поміж номінального люду (Єссея), який любить і досліджує Біблію.
Бог через засади Свого Слова, через Свого духа і провидіння почав у 1846 р. промовляти до Вільяма Міллера, який зауважив, що видатні лідери номінальної церкви були відкинені Господом. Він також визнав, що, подібно до Самуїла, був занадто старий і змучений, щоб бути лідером, і тому шукав когось вибраного Богом. В 1846-1871 роках брати Джордж Сторс і Джордж Стетсон як члени антитипічного Самуїла шукали лідера для Господнього люду. Антитипічним наймолодшим сином Єссея був Ч. Т. Рассел.
Як Ч.Т. Рассел пізнав і зрозумів Слово Боже? В 1868-1870 роках, після дворічного дослідження понурих пустель поганства, брат Рассел піднявся майже зі стану розпачі, приходячи до релігійної правди завдяки услузі вибраного Богом знаряддя Джонаса Вендела, проповідника Другого Адвенту, який переконав його, що Біблія є Божим об’явленням. Перебуваючи під впливом служіння Джонаса Вендела, пастор Рассел дійшов до такого розумового настрою, що готовий був досліджувати Біблію як Божественне Об’явлення. Читання пастором Расселом журналу
Дослідник Біблії було найбільш корисним для майбутнього визначення пастора Рассела як антитипічного Давида. Брати Стетсон і Сторс, як члени антитипічного Самуїла, мали привілей помазати пастора Рассела на антитипічного Давида в 1871-1874 роках. Пастор Рассел мав 19 років, коли розпочалося це помазання. Завдяки опублікованому світлу тих всіх Божих слуг пастор Рассел переконався, що Біблія є правдивим Божим об’явленням для людства, і що вона не вчить ні про безсмертя людини, ні про вічні муки.
Як посвячені діти Всемогутнього Бога ми знаходимося під враженням біблійної правди, що Бог є за стерном і вибирає тих, котрі будуть Йому служити! Тепер проаналізуймо біблійну історію Самуїла. В 1 Сам. 1:13,15,20,27,28 читаємо: «А Анна вона говорила в серці своїм: тільки губи її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п’яну». 15 в.: «А Анна відповіла та й сказала: Ні, пане мій, я жінка скорбна духом, а вина та п’янкого напою не пила я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем». 20 в.: «І сталося по році, і завагітніла Анна, та й сина породила. І назвала вона ім’я йому: Самуїл, бо від Господа жадала його». 27 в.: «Я молилася за дитину цю, і Господь дав мені жадання моє, що я просила від Нього». 28 в.: «А тепер я віддаю його Господеві на всі дні, скільки він жаданий для Господа. І вклонилася там Господеві». Ми всі знаємо, як Бог послужився Самуїлом.
Як сильно ця історія нагадує нам історію матері брата Джорджа Сторса, коли вона зібрала своїх дітей, щоб вчити їх про Бога, Ісуса і розказати про посвячення Джорджа Господу. Пані Сторс сказала до Джорджа: Ти шукатимеш Господа і знайдеш Його. О, мої любі посвячені брати, ми можемо мати докладно таку ж довіру до тих, котрих Бог вибрав як антитип Самуїла! Через тих Божих слуг пастор Рассел був вибраний на становище домоправителя над Господньою челяддю як спеціальний представник Ісуса, про що ані він сам, ані інші не знали. Пастор Рассел одержав дуже солідний фундамент, на якому міг будувати. В 1878 р. пастор Рассел виголосив серію проповідей, які пізніше були опубліковані в газетах Пітсбурга і у
Вартовій Башті Сіону. Вони були наступними: (1) Ціль повернення нашого Господа, (2) День суду, (3) Спосіб другого приходу, (4) День Господній, (5) Коли прийде Христос. В тих назвах ми можемо зауважити вплив брата Вільяма Міллера як прихильника Другого Адвенту.
Пастор Рассел опублікував також трактати, які пізніше поєднав у 164-сторінкову брошуру під назвою: «
Пожива для Думаючих Християн». Вона сягала тиражу в півтора мільйона екземплярів. Пастор Рассел мав також серію шести проповідей, які вияснювали Божий план віків. Згадка про це є подана в R 0347 (1882 р.), але ми не знаємо деталей, які містилися в тих проповідях.
Пастор Рассел почав розуміти Левит 16 і написав статтю в R 0072 (1880 р.) під назвою «Тіні Закону», в якій заявляв, що Закон Мойсея був поданий в найдрібніших деталях і його слід було дотримуватися зі скрупульозною точністю. Якщо це правда, то наскільки ж ми повинні старатися докладно відчитати значення тих образів, виконання яких тривало роками і які детально представляють усі різноманітні риси праці примирення між Богом і людиною.
Восени 1879 р. вперше під час Жнива Євангельського Віку два спасіння, як вони були представлені в типах Скинії, стали більш ясні для пастора Рассела. В
Тінях Закону він написав про посвячення священства. Пастор Рассел, молячись і досліджуючи впродовж трьох днів, намагався одержати світло на тему Лев. 16. Через кілька тижнів після того, як воно прийшло, він зібрав своїх головних співпрацівників на восьмиденний семінар, де представив їм своє занепокоєння, боротьбу і молитви до Бога про освічення. Він пояснив їм свої відкриття і вони разом обговорили нове світло щодо Скинії. Це було під кінець листопада і на початку грудня 1879 р. Ці вибрані Божі знаряддя наповнили житницю правди поживою на часі так, щоб Ч.Т. Рассел став домоправителем над усім Божим маєтком (Мат. 24:45-47).
В січні 1880 р. пастор Рассел написав для лютневого видання
Вартової Башти свою першу статтю на тему нового світла, яке походило зі Скинії. Більше як через рік він опублікував книжку
Тіні Скинії, яка багатьма вважалася його найкращим опублікованим світлом. Пояснення, які стосувалися реституції, друкувалися ще перед виданням 1 Тому
Досліджень Святого Письма. Ми розуміємо, що частина успіху цього тому виникала з того, що він з’явився, основуючись на успіху тих раніших пояснень або відсутності такого успіху. Хоча велика частина 1 Тому походила з існуючого раніше матеріалу, також було трохи таких пояснень, які були написані наново в період приблизно чотирьох років. Старі і нові праці були вміло поєднані, щоб творили узгоджену цілісність.
В квітні 1882 р. в R 0335 пастор Рассел накреслив попередній план книжки:
Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня). Він сказав, що вона буде містити декларацію того, що ми розуміємо як Божий план, і що це буде книжка, яку ми захочемо досліджувати самі і позичати іншим зацікавленим. Назва
Millennial Day Dawn (Світанок Тисячолітнього Дня) була вибрана, щоб відрізнити її від публікації
Day Dawn (Світанок Дня) авторства Джона Г. Пейтона, а крім того люди могли її ототожнювати з тим опублікованим світлом на тему реституції і часових пророцтв. До часу публікації назва була змінена на
Millennial Dawn (Світанок Тисячоліття) і описувала виключно план віків. Як же ми за це вдячні!
Існують різні видання 1 Тому з певними змінами в передмові і тексті, які були необхідні; напр., коли назва серії була змінена на Дослідження Святого Письма. У виданні за 1937 р. поміщена також передмова пастора Джонсона, як і авторська передмова пастора Рассела. Сума всього, чим ми з вами поділилися, принесла плід на 350 сторінок опублікованого світла. Шануймо цей багатий дар, який ми одержали!
РТ № 778, ʼ2022:18; ТР № 561, ʼ2022:18
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Молодість Даниїла та його друзів у ВавилоніМолодість Даниїла та його друзів у Вавилоні
Даниїл 1
«І поклав Даниїл собі на серце, що він не оскверниться» (8 в.).
Святе Письмо представляє нам Даниїла як одного з тих, кого полюбив Господь. Його вірність Всевишньому вражаюче показує пророк Єзекіїль, через якого Господь, говорячи про незмінність Своїх присудів, які невдовзі мали торкнутися юдейської землі, сказав: «А коли б серед неї були три мужі: Ной, Даниїл та Йов, вони в своїй справедливості врятували б лише свою власну душу» (Єз. 14:14). Ці слова були сказані Єзекіїлем незадовго перед спустошенням Єрусалиму, коли Даниїл перебував у Вавилоні, в якому досяг дуже визначного становища і, без сумніву, його слава дійшла до його рідного дому.
Даниїл, разом з Йоякимом, юдейським царем, а також з багатьма визначними людьми з ізраїльської землі, був узятий до неволі, перш ніж настала остаточна неволя за днів Седекії, коли була спустошена земля, залишившись без мешканця, і коли розпочався сімдесятилітній період спустошення. Даниїлу було близько чотирнадцяти років, коли він потрапив до вавилонської неволі, в якій дожив до пізньої старості, досягши віку понад сто років (Дан. 1:21).
Книга Даниїла є однією з тих, проти яких так звані «вищі критики» витрачають багато зусиль; тоді як одні схильні називати її фікцією, інші заявляють, що вона є історією, яка описує панування Антіоха Епіфанія (який жив приблизно через сто років після смерті Даниїла), і що вона була написана якимсь невідомим автором, який для маскування вжив ім’я Даниїл. Сучасна наука та вищі критики залишаються в значній опозиції до всього, що має характер правдивого пророцтва – до всього, що могло б вказувати на пряме Божественне натхнення і намагалося б в якому-небудь значенні цього слова провіщати майбутнє. Книга Даниїла, перевершуючи всі інші, наділена тими характеристиками, і тому більше, аніж будь-яка інша книга Старого Заповіту, засуджується тими людьми. Та Господь заздалегідь попередив нас через апостолів і пророків про цих людей, чия мудрість стане для них самих пасткою й сіткою, так, що «загине мудрість премудрих його, а розум розумних його заховається [затьмариться]» (Іс. 29:14; 1 Кор. 1:26-29).
Також наш Господь звернув увагу на те, що ці речі приховані від мудрих і розумних, а об’явлені немовлятам – зрозумілі для тих, хто не вихваляється мудрістю, яка вважається такою в світі (Мат. 11:25). Яким же правдивим стосовно фактів виявляється це твердження! Тоді як багато великих та вчених спотикаються на твердженнях вищого критицизму та інших формах невірства, Господні «малі», тихі й покірні, що надаються до навчання через Слово Отця, є поінформовані і зростають в ласці і знанні Правди.
Тим, які добре тримають у своїй пам’яті образи і пояснення пророцтв Даниїла (подані у
Студіях Святого Письма, 1-3 Томи), немає потреби представляти детальні аргументи, щоб довести, що прекрасна Книга Даниїла не є фікцією, але книгою, що прекрасніша за будь-яку написану фантазію. Також буде зайвим казати їм про те, що це історія подій, які мали місце в 167 р. до н.е., і які помилково подаються як особисте пророцтво самого Даниїла, тому що вони бачать його виконання в минулому, теперішньому і майбутньому в ширших, прекрасніших і більш дивовижних масштабах, аніж усе те, що сталося в згаданому вище році. В етапах виконання цього пророцтва вони помічають незаперечні докази діяльності надлюдського розуму, а також те, як заявив Даниїл, що Всевишній Бог об’явив в ньому таємниці Свого Плану, які ще відносяться до майбутнього.
НАВЧАННЯ ДАНИЇЛА ТА ЙОГО ТОВАРИШІВ
З нашої лекції виникає, що Даниїл та інші єврейські полонені опинились у Вавилоні, де, згідно зі звичаєм, цар обрав певне число найбільш багатообіцяючих молодих бранців, які повинні були пройти трирічний курс навчання. На той час Вавилон був науковим центром. Без сумніву, це мало подвійну мету: вавилонський монарх намагався таким чином пов’язати свою імперію з наукою і знанням світу, а також розвинути дружню атмосферу між Вавилоном та іншими державами, над якими він мав владу, щоб чужі народи відчували більшу зацікавленість Вавилоном, як центром світової імперії і були більш задоволені правами та постановами, які від нього походили, знаючи, що представники їхніх народів служили у царя радниками, тобто секретарями – магами, астрологами та мудрецями, як їх тоді називали.
Вибір чотирьох молодих ізраїльтян, без сумніву, був справою Божественного провидіння, і зі значення їхніх імен ми можемо зробити висновок, що всі вони були дітьми релігійних батьків. Значення їхніх імен є наступним: Даниїл – «
Бог мій суддя»; Ананія – «
Бог милосердний» ; Мисаїл – «
Такий, як Бог»; Азарія – «
Бог помічник». Таким чином, Єгова, допроваджуючи до занепаду народ по причині його гріховності, зробив спеціальні приготування для тих з народу, які були Йому вірні, не дивлячись на те, що сам народ перебував в неволі. Вибираючи цих чотирьох євреїв для навчання у вавилонській школі, начальник євнухів за звичаєм дав їм нові імена, щоб перервати їх почуття ідентичності з рідним домом і прищепити почуття спільності з царством Вавилону, тому він дав їм імена: Валтасар, Шадрах, Мешах та Авед-Неґо.
Здається, що вже з самого початку Даниїл особливо виділявся в цій четвірці – це було наслідком Господньої ласки, і хоча всі четверо користувалися спеціальними благословенствами, його часткою були видіння та об’явлення. Даниїл користувався особливою прихильністю з боку начальника євнухів, який взяв юнаків під свою опіку, як читаємо про це: «І дав Бог Даниїлові ласку та милість перед начальником евнухів» (9 в.). Ми не повинні думати, що ласка, як з боку Бога, так і людини, була чимось цілком незалежним від самого Даниїла, навпаки, правильно поступимо, якщо зробимо висновок, що з народження (спадково), а також в результаті виховання побожними батьками Даниїл мав благородний, приємний і визначний характер, який не лише краще його підготував, щоб стати речником Господа, але також призвів до того, що всім, з ким він зустрічався, Даниїл здавався скромним, стриманим і привітним.
Яка чудова лекція не лише для молодих людей, але також для батьків! Наскільки необхідно, щоб ті, котрі стараються виконувати Божу службу, доклали зусиль в здобутті таких рис характеру, які б подобалися Богові! А якщо хтось збагне, що зовсім не має друзів, то правильним буде, якщо він припустить, що частина провини лежить на ньому самому. Було б правильним, якби всі такі старалися розвивати чемність і лагідність за всяку ціну, окрім принципів! Тільки Ізмаїл повинен був пережити те, що рука всіх обернеться проти нього, а його рука – проти всіх (Бут. 16:11,12). Натомість ті, котрі переживають досвідчення Ізмаїла, повинні побоюватися, що мають його характер, і тому вони повинні пильно дбати про милість перед престолом милосердя, через яку могли б перемогти ганебні риси та звички.
Тільки тоді, коли ми будемо зненавиджені по причині нашої лояльності до Правди (прямо чи посередньо), ми зможемо відчувати задоволення або бути переконані, що терпимо в ім’я справедливості. Як зауважує Апостол, деякі страждають як злочинці і як ті, хто втручається в чужі справи, або по причині грубості, невихованості чи браку мудрої поміркованості, які дораджує Господнє Слово (1 Пет. 4:14-16, Хом.; Фил. 4:5; Як. 1:5). Але не забуваймо, що нечемність, яка є частиною самолюбства, набагато швидше може бути витіснена з серця, аніж з життя. Всі повинні черпати заохочення з думки, що Бог та Його народ, який дивиться на все з Божої точки зору, судить Божих синів не по тілу, а по духу, тобто по намірах їх розумів, їх сердець, і вони терпеливі до слабостей тіла, якщо існують докази, що новий розум старається підпорядкувати тіло під свій контроль.
Серед тих чотирьох єврейських юнаків Даниїл від початку виявився лідером, а його лідерство провадило у правильному напрямку. В новому краї і нових умовах слабкий характер, правдоподібно, був би повністю знищений. По-перше, сам факт обрання, навіть в пробному значенні, на радника царя, безперечно, був великою честю. Неглибокий розум був би схильний до марнославства, пихатості, гордості, зарозумілості і т.п., тобто до рис, які уповільнили б справжній прогрес у навчанні, і тим самим він зменшив би свої шанси бути остаточно вибраним царем царем на його радника. Та більш важливим був би факт відокремлення від Бога, тому що Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать (1 Пет. 5:5).
Даниїл міг сказати собі, як сказали б деякі: Я тепер далеко від ізраїльського краю і тісно пов’язаний з вавилонським двором, тому для мене було б корисним забути і залишити Божі закони та їх практикування, тому що вони стосувалися мене лише у моєму власному краї, а тут, далеко від обіцяної землі, я тепер можу в кожній ситуації поступати так, як це роблять кращі з вавилонян. Але Даниїл, навпаки, зробив дуже мудру постанову в своєму серці щодо того, що його народ був відірваний від обіцяної землі по причині свого непослуху щодо Бога, і він буде більш старанним в чиненні тих речей, які подобаються Всевишньому, і тому швидко знайшов можливість реалізувати свої постанови.
ТВЕРДЕ РІШЕННЯ ДАНИЇЛА ТА ІНШИХ
Завдяки царському указу ці студенти мали добрі порції їжі, – правдоподібно, значно кращі, аніж ті, до яких вони раніше звикли, – а застереження, що виникли в розумі Даниїла, не були викликані самозреченням, але виникали виключно з релігійного обов’язку. Ізраїльтянам, які були під угодою Закону, було заборонено споживати певні продукти, які зазвичай споживали інші народи, наприклад, м’ясо свині, кроля, вугрів, устриць і т.п., і, по-суті, будь-яке м’ясо, яке не було отримане через забиття, що полягало у знекровленні тварини аж до настання смерті, тому що Закон особливо забороняв вживання крові за будь-яких обставин чи умов. Їжа царського дому не була приготована згідно з тими принципами, і молодий єврей усвідомив собі, що не може мати надії на якусь зміну в цьому відношенні, і був занадто мудрий, щоб когось обвинувачувати. Він досить добре знав, що Божий Закон, якому він був підданий як єврей, не мав відношення до поган, тому Даниїл не намагався робити будь-яких спроб втручатися в загальні розпорядження.
Тож прохання Даниїла було дуже простим, бо він просив дозволити йому дуже просту, недорогу дієту з ярини, яка, без сумніву, готувалась як частина загальної їжі домочадців. Якби це прохання було виконане, то це б нікому не завдало ніяких клопотів, а Даниїл зберіг би себе від «скверни» під умовами єврейського Закону. Здається, що товариші Даниїла під впливом його рішення долучилися до його прохання. Начальник євнухів, який був прихильний до Даниїла, боявся за своє становище, якби така проста дієта, як він підозрював, виявилась недостатньою і хлопці підупали на здоров’ї під час навчання. Врешті-решт, було узгоджено зі слугою (або підчашним), що питання дієти буде піддане десятиденній пробі.
Так виявилась віра Даниїла в Бога. Даниїл пересвідчився, що навіть якщо така дієта не може бути у всіх відношеннях найкращою, то, все ж, це був єдиний можливий для них спосіб поступування, за допомогою якого вони могли уберегтися від порушення Божого Закону, тому Даниїл вірив, що Бог підтримає його в певній потрібній мірі і, як бачимо, він тут не розчарувався. Тут міститься лекція для всіх представників Господнього люду. Нашим обов’язком є не лише дослідження Господньої волі, але також глибоке роздумування над обставинами та умовами, які нас оточують, а також старання про таке помірковане поступування в житті, яке, перш за все, усім дало б Боже визнання і також принесло б якнайменше клопоту, незручностей і незадоволення іншим. Врешті-решт, обов’язок, який лежить на нас, передбачає довірливе сполягання на наглядаючу мудрість і провидіння Господа.
«А ці четверо юнаків, дав їм Бог пізнання та розуміння в кожній книжці та мудрості, а Даниїл розумівся на всякому видінні та снах» (17 в.). Коли читаємо ці слова, то не повинні розуміти, що це пізнання та розуміння були чимось цілком чудесним, як було з розумінням видінь та снів, які були дані лише Даниїлові. Скоріше, ми повинні думати, що підлягаючи впливу, так би мовити, законів природи, четверо юнаків, які мали досить сильні характери, щоб ходити дорогою самопожертви в ім’я справедливості, мали також відвагу і силу характеру в стосунку до всіх своїх справ та навчання. Ми можемо припустити, що їх характеризує рішучість в питанні їжі, яка наказувала їм краще зректися самих себе, аніж порушити Боже Право, що означало для них розумову і моральну дисциплінованість, яка могла бути корисною тим чотирьом юнакам в кожній справі щоденного життя.
Тут є наука для кожного християнина. Багато хто схильні думати, що дрібні справи життя є маловартісними, але кожен, хто досягає певного рівня в якійсь галузі життя, той, звичайно, дізнається, що ці досягнення в значній мірі були насідком рішучої сили волі, і що майже неможливо мати сильну волю в стосунку до важливих речей, якщо людина є безвідповідальною і податливою на будь-які впливи, навіть, якщо вони менш важливі. Звичка – це чудова сила, як у випадку зла, так і добра, а хлопець чи дівчина, чоловік чи жінка, які не навчилися самоконтролю в стосунку ДО малих, а в дійсності до всіх речей, не можуть очікувати, що будуть в стані ВИявити самоконтроль, коли матимуть справу лише з найбільшими і найважливішими справами.
«МАЙ ВІДВАГУ БУТИ ДАНИЇЛОМ»
Іншими словами, стосуючи обговорюване тут питання до християн, ми могли б сказати, що кожен, хто взагалі хоче стати «переможцем», повинен прикладати зусилля в даному напрямку, – великі і малі, – коли сумління та принципи їх вимагають. Лише той, хто є вірним в найменших справах, може очікувати, що виявиться вірним також в більш значних справах, і такою, беззаперечно, є Господня точка зору в даній справі. З Господньої точки зору всі справи, що мають місце в теперішньому житті, є малими у порівнянні з майбутніми речами. У зв’язку з цим Господь покликує «переможців», яких характеризує загальна вірність принципам, навіть у малих справах, а ця вірність виявить нахили або характер, якому можна буде довірити велику відповідальність, пов’язану з Царством (Лук. 16:10; Мат. 25:23).
Наприкінці трирічного періоду навчання, коли Даниїл мав близько сімнадцяти років, прийшов час екзамену перед царем, і, як можна було сподіватися, Даниїл, разом зі своїми товаришами, зберігши вірність Господу і стараючись в першу чергу чинити Його волю, показали, що є більш розвиненими, аніж їхні товариші, і вони були прийняті до складу царської ради. Ми могли б взяти з цього урок, навіть оминаючи образне значення тих подій, хоча ми так не робимо. Ми могли б сказати, що є певна відповідність між позицією Даниїла і його товаришів та позицією тих, які були покликані Отцем до царювання в Царстві разом з Ісусом, нашим Господом. Не всі, котрі були покликані, не всі, котрі стали на шлях навчання, отримали обітницю прийняття. Навпаки, багато було покликаних, але небагато буде вибраних. Та характер тих, які будуть вибрані, буде в багатьох відношеннях відповідати характеру Даниїла і його товаришів. Не всі мають лідерського духа, як Даниїл, і не всі мають видіння, об’явлення та здібність пояснення, як було з ним, але всі мають того самого духа посвяти принципам праведності, і ця посвята буде крок за кроком випробувана під впливом Господнього провидіння на вузькій дорозі, якщо ми будемо йти в сліди Того, Хто є для нас прикладом – нашого Даниїла, нашого Вождя, нашого Господа Ісуса. Тому нехай усі, котрі вимовили ім’я Христа, відвернуться від беззаконня. Нехай усі такі залишаться вірними: «Май відвагу бути Даниїлом*».
Ще інша думка вказує на те, що чиста духовна їжа є дуже важливою для Господньої черідки, і що ті, котрі осягнули знання Правди, повинні стримувати себе від будь-якої духовної їжі, яка є опоганена. Якби здавалося, що таке поступування обмежить духовне меню, а також можливості єднання з вавилонянами (християнськими групами, що вчать помилковим вченням) при їх столі, але принесе компенсуючі користі, тому що навіть найменші духовні благословенства і можливості, які Господь зішле своїм вірним, обернуться їм на духовне добре. Проведімо дослід, подібний до того, який пройшли Даниїл і його товариші, і побачмо, чи ті, котрі будуть кормитися чистим харчем Господнього Слова і котрі відкинуть пишну показність і опоганену їжу вавилонян, матимуть ясніше духовне обличчя чи не матимуть – навіть після короткої спроби. Але не думаймо, що досягнемо будь-чого лише через стримування себе від вавилонських порцій і доведення себе до духовного голоду. Кожен, хто стримується від популярних та опоганених продуктів, повинен шукати і вживати просту і не опоганену їжу, яку в своєму провидінні дасть нам Господь, бо в іншому випадку кінцевий стан, спричинений духовним голодуванням, буде гіршим від першого.
* Слова віршу і пісні Ф. Бліса, «
Dare to be a Daniel» (рос
. «Смелым будь, как Даниил»)
BS №596,’85,82; TP №371, ’86,182
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
На що Бог не зважає?ДЕВІЗ 2023 – ДІЇ 17:30,31
НА ЩО БОГ НЕ ЗВАЖАЄ?
«Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши».
Згідно зі Словом Єгови, ми уважно проаналізуємо наш текст! Давайте розглянемо період часу, коли Бог не зважає на часи несвідомості, які тривали від Адама до смерті нашого Відкупителя. В цей період часу Бог залишив людину в несвідомості; Він також не втручався, не дорікав, але продовжував Свою власну працю. Також ми тут бачимо виражене твердження з натхненого джерела, яке інформує нас, що мільйони, які жили й померли в умовах язичницької темноти до приходу Христа, не несуть відповідальності і не будуть покарані за цю несвідомість. Тим не менше, з того моменту, як помер Ісус, Бог пропонує прощення і примирення тим, які увірують в Ісуса. Він не міг зробити цього, доки Викуп не був заплачений на Голгофі, а «тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися» (звіщає –
ХОМ,
п.п.). Тепер Бог приготував Відкупителя: «Того дня відкриється… для жертви за гріх і за нечистоту» (Зах. 13:1); так, той, хто змінив серце, може очистити себе в той день [в Тисячолітньому Віці]!
Єгова, Який «визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ», передбачив період часу, «день» тривалістю тисячу років, «в Господа один день немов тисяча років» (2 Пет. 3:8). Цілий Тисячолітній Вік має бути 1000-літнім Днем Суду, коли весь світ має бути припроваджений до пізнання правди. Ми вже живемо 148 років в цьому Дні Христа, Тисячолітньому дні, що триватиме 1000 років, коли світ матиме свою пробу, свою перевірку, коли Христос і Церква будуть їх суддями. День проби світу, їх особистого випробування, має місце в «часи Відновлення всього» (Дії 3:21); Моє Слово останнього дня буде судити вас (Ів. 12:48). Не може бути суду без випробування, а також не може бути випробування без знання; тому всі повинні бути виведені зі стану смерті для того, щоб могли мати пробу до життя, і це буде в умовах Нової Угоди. Об’явлення 11:18 каже: «Час настав мертвих судити».
Після того, як буде ознайомлене з Божим Словом, в умовах повного знання і можливостей, людство одержить справедливе випробування, що братиме до уваги їхні слабкості та недомагання. Івана 5:22 каже: «Бо Отець і не судить нікого, а ввесь суд віддав Синові». Наш біблійний текст каже: «Через Мужа [Ісуса Христа], що Його наперед Він поставив». «Бо гряде Він, бо землю судити гряде, Він за справедливістю буде судити вселенну, і народи по правді Своїй!» (Пс. 96:13). Ісус, Голова і Тіло: «Святі світ судитимуть» (1 Кор. 6:2).
Слова «не зважаючи» вжиті тут в образному значенні, щоб вказати на те, що Бог
не фіксує,
не бере до уваги. Під час довгого періоду приблизно в 2500 років з часу потопу до першого приходу нашого Відкупителя, Ісуса Христа, людство лежить в незнанні, слабкостях і вадах (1 Ів. 5:19), але, як заявляє наш текст, Бог не звертає на нього уваги в цілому. Він звернув усю Свою увагу на кількох патріархів і невеликий народ Ізраїлю (Амос 3:2), нащадків Авраама, з якими Він склав особливу Угоду Закону.
Ізраїль увійшов у великий період навчання: спочатку, в стані неволі в Єгипті, а пізніше, під проводом Мойсея, виходячи з Єгипту до Ханаану, блукаючи впродовж сорока років по пустині; ще пізніше, під проводом суддів, а потім царів і т.д., Бог зважав на гріхи серед ізраїльтян, яких Він прийняв як «особливий люд» під Угодою Закону при посередництві Мойсея.
Ми читаємо, що кожен непослух одержить «справедливу заплату» (Євр. 2:2). Биття, карання і неволя, під Божим провидінням і з передбачення Пророків, були часткою вибраного Господнього люду. Послух приніс частині з них благословення, а непослух та ідолопоклонство принесли кари (Лев. 26) – але Бог не брав їх до уваги в стосунках зі Своїм вибраним людом.
На перший погляд це викликає здивування. Якщо ми не зрозуміємо Божественного Плану, то будемо схильні очікувати, що вибраний народ мав би бути прощений більше, аніж інші – а
це означало б, що це був би народ, чиї недосконалості не бралися б до уваги. Але це не так: Ізраїль був вибраний для якоїсь цілі. І в порядку їх приготування до їхньої місії, щоб вони могли її виконати, Господь карав і бив їх за їхні гріхи, і таким чином вчив і допомагав їм вийти з деградації більше, аніж іншим. І, як результат, коли наш Господь прийшов на світ, щоб стати Відкупителем, Ізраїль, будучи караний, битий, навчений досвіду впродовж багатьох століть, був значно більше розвиненим народом у світі в релігійному напрямі (Рим. 3:1,2).
Таким чином, коли Відкупитель представив Себе, деякі, «останок», були «справжніми ізраїльтянами» і були готові прийняти Його (Ів. 1:12) – п’ятсот осіб під час Його раннього служіння і ще кілька тисяч впродовж наступного П’ятидесятничного періоду. Це розумно припустити, що жоден інший народ на світі не мав стільки приготованих сердець, готових прийняти Месію і цілком Йому посвятитися. Зауважмо, наприклад, що проповідь Св. Павла до афінян на Марсовому Полі, мабуть, торкнулася дуже небагатьох (Дії 17:34). «А деякі мужі пристали до нього й увірували». Петро передбачив питання своїх слухачів – Навіщо ти прийшов говорити нам про цього Бога? Якщо він наш Творець і ми його діти, то чому він так довго не надсилає нам послання? І хіба ми не маємо причини не наслідувати його, якщо він не дасть себе пізнати! Відповідь Апостола: Ви не несете відповідальності до цього часу. Таку несвідомість або ідолопоклонство Бог не брав до уваги або залишав непоміченими, тому що до цього часу Його великий план не досяг того етапу розвитку, який дозволив би надіслати повідомлення для вас. Тепер це послання прийшло до вас. Бог надіслав його. Він наказує усім людям, щоб скрізь каялися – в гріхах, усіх беззаконнях − і прийшли назад до згоди з Ним.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ БОЖОГО НЕЗВАЖАННЯ
Всемогутній інформує нас, що Справедливість є головною підставою всіх Його дій: «Справедливість та право підстава престолу Твого, милість та правда обличчя Твоє випереджують» (Пс. 89:15). Він не може бути менше, ніж справедливим, хоча через Христа Він зробив так, що може бути більше, ніж справедливим – тобто люблячим і милосердним. В цьому незважанні, згаданому Апостолом, мусила бути справедливість. В чому вона полягала?
Апостол пояснює, що внаслідок вироку смерті, який тяжів над світом в загальному, а також через те, що ще не було забезпечене відкуплення з цієї кари смерті і визволення у воскресінні, це було нелогічним з боку Бога дати людству закони, які б наказували каятися і т.п.. Чому? Тому що вони вже були засуджені до смерті, найвищої кари Божого Права. Для них не могло бути зроблено нічого більше, як їх знищення, оскільки вони жили безбожно; і нічого з того, що вони чинили, не робило їх гідними вічного життя. Так довго, як це прокляття смерті лежало на них і не було запропоновано жодної перспективи визволення з нього, Бог залишав їх у спокої і достатньо справедливо «не зважав» на їхні недосконалості і не зараховував це спеціально на їх рахунок.
З євреями було по-іншому. Бог поінформував цей народ через Закон і Пророків, а також через карання за їхні переступи, і таким чином приготував серед них групу «справжніх ізраїльтян», готових до духовних речей. Додатково, Він бажав вжити їх та їхні досвіди як типи або уроки для Духовного Ізраїлю на майбутнє. Ці типи, під керівництвом Святого Духа, завдяки Новому Заповіту, давали дуже корисні уроки для Єдиної Правдивої Церкви цього Євангельського Віку – Духовного Ізраїлю, – тому що Угода Закону мала «тінь майбутнього добра» (Євр. 10:1; 8:5).
Але перед тим, як розпочати таке поступування з Ізраїлем, Бог учинив угоду з ними, обіцяючи їм вічне життя, якщо вони будуть слухняні (Неем. 9:29; Гал. 3:12). Вони радісно прийняли цю пропозицію і намагалися жити праведно, намагалися дотримуватися Закону. Вони не одержали вічного життя під Законом, оскільки не могли його дотримати; не через те, що Закон був недосконалий, але вони, подібно, як і всі представники грішного Адамового роду, були недосконалі. Бог знав про їхні слабкості і дозволив їм розчаруватися результатами їх Угоди, але, тим не менше, Він учинив це великим благословенням для них − засобом навчання, який, як ми побачили, остаточно приготував кілька тисяч, щоб вони мали такий дозрілий стан серця, аби були готові прийняти Спасителя і стати Його учнями.
Отже, єврей мав наступну перевагу над поганином на той час: він мав Божі обітниці. Він знав Божий Закон. Він мав користь від того, що намагався зробити неможливе – досконало його дотримуватися. Якби Бог не вибрав народу Ізраїлю, щоб допровадити їх під повчальними процесами Угоди Закону (Гал. 3:24), Він би «не зважав» на їхнє незнання, тобто так само, як Він зробив з переступами інших народів на той час.
ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися
В чому полягає таємниця такої зміни зі сторони Бога – з незважання на гріхи та недосконалості світу до наказу їм каятися? Якщо це було справедливо не зважати на їхні гріхи впродовж тисяч років, то чому Бог не продовжує не зважати на них? Апостол відповідає на це питання, кажучи нам, що ця зміна в Божій діяльності, Який надсилає послання, що світ повинен каятися, була основана на тому факті, що Його вічна мета на той час досягла того ступеня розвитку, який виправдовує надіслання такого послання.
Божий Син залишив славу Отця, яку Він мав перед тим, як повстав світ: Він упокорив Себе, щоб стати людиною. Як Людина Ісус Христос Він був слухняний волі Небесного Отця і віддав Своє життя на жертву – по-перше, це може принести користь посвяченим віруючим під час цього Євангельського Віку; по-друге, це може благословити людство під час Месіанського панування (1 Тим. 2:6; 1 Ів. 2:2).
Певний час ці добрі новини були обмежені до єврейського народу (Мат. 10:5,6), але через 3,5 років після розп’яття обмеження особливої ласки для Ізраїлю щодо цього послання прийшли до кінця, і тоді добрим новинам великої радості було дозволено іти до всіх поган на тих же умовах, що й для євреїв.
Євангелія або «добрі новини» складаються з інформації, що Бог у Своєму милосерді так попровадив, що прокляття смерті на Адама та весь його рід не буде вічним, що буде воскресіння з мертвих, праведних і неправедних (Дії 24:15), і що для них уже було зроблене приготування у Відкупителі і через Нього. Виникає запитання: яка буде користь з пробудження мертвих у воскресінні, якщо при тому всі опиняться там же, де вони є зараз?
Відповідь звучить, що в такому пробудженні у воскресінні не було б користі. Якщо євреї не змогли дотриматися Закону, і якщо найкращі з поган побачили, що є недосконалими і всі їхні зусилля бути визнаними Богом в теперішньому житті зазнали невдачі, то чи може бути якийсь добрий результат з простого пробудження їх зі сну смерті? Чи не було б мудрішим і кращим з будь-якого боку дозволити їм загинути як звірині?
Ми відповідаємо, що Боже Слово об’являє дуже славний результат Його Плану Спасіння. Слово воскресіння, у біблійному вживанні, означає значно більше, аніж оживлення. Воно означає пробудження, а навіть більше − підняття з усякого гріха та стану смерті вище, вище і вище до досконалості (Луки 20:35,36) – до всього, що було втрачене батьком Адамом і відкуплене через жертву Ісуса.
«БОГ ВИЗНАЧИВ ДЕНЬ»
Отже, таке значення має аргумент Апостола. Приготувавши Господа Ісуса Христа як Відкупителя Церкви і світу, Бог уможливив нову пробу або суд для Адама та його роду. Перший суд або проба Адама була в Едемі. Тоді він втратив усе через свій непослух і стягнув на себе і весь свій рід Божий осуд смерті. Христос заявив, що Він може відкупити Адама і його рід задля великої мети, щоб дати їм ще одну особисту повну, справедливу пробу або суд до вічного життя або вічної смерті.
Загальний День Суду, згаданий св. Павлом в нашому тексті, не є ані днем осуду, ані 24-годинним днем. Це тисячолітній день Христа – період Його Посередницького Панування, коли сатана буде цілком зв’язаний і злі впливи будуть усунені, а світло пізнання Божої слави наповнить цілу землю. Св. Петро нагадує нам: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день» (2 Пет. 3:8). Це ключ до виразів «День Христа», «День Суду» і т.п.
Посередницьке панування буде Днем Суду або проби в тому значенні, що людство, живі й померлі, будуть тоді припроваджені до повного пізнання Бога і до повної можливості здобути через процес воскресіння повне підняття з усіх слабкостей, недосконалостей і т.п., які стали наслідком нашого успадкування гріха Адама і наших власних слабкостей та незнання. Гріхи будуть покарані та одержать «справедливу заплату» настільки ж, наскільки вони були добровільні (Євр. 2:2). Кожне добре старання буде нагороджене, а кожен переступ буде покараний.
З цієї точки зору ми бачимо силу аргументу Апостола, що це Божий намір – наділити кожного представника Адамового роду пробою, яка буде складатися з чотирьох частин:
- Навчання в праведності;
- Випробування після детального навчання;
- Виправлення після детального навчання та випробування;
- Вирок після одержання повного знання та розуміння Божого Плану Спасіння.
Це ще один прояв Божої милості, «ліпша бо милість Твоя над життя, й мої уста Тебе прославляють» (Пс. 63:3), щоб заново та індивідуально визначити, гідний чи не гідний кожен одержати вічне життя. Але чому це повинно мати якесь значення для світу тепер? Чому Бог не чекав до Месіанського Віку, щоб зробити їм усім цю несподіванку? Чому Він дав їм послання Його любові і об’явлення цього знання про його майбутні чини? Хіба Він не знав, що пройде 19 століть, тобто що небагато з людства будуть мати «вуха до слухання», а ще менше, після того, як почують, розкаються в гріху, і настільки полюблять праведність і ненавидітимуть беззаконня, що пожертвують вигодами теперішнього життя, поширюючи послання Євангелії і намагаючись жити праведно, чинячи опір усякій неправедності?
Ми відповідаємо так, як написано: «Господеві відвіку відомі всі вчинки Його» (Дії 15:18). Бог звичайно знав, що послання Його ласки в загальному потрапить до вух, які не чують. Ми побачили, що Він наказав написати це заздалегідь в пророцтвах, щоб його почули небагато людей, які мають вуха, щоб почути Його послання любові і милості. Чому ж Він дав це послання? Ми відповідаємо, що для цього було дві причини.
Він мав на меті дати таке свідчення, щоб ті, хто розуміє, мали стимул до реформування життя. Він бажав, щоб всі пізнали, що їхня відповідальність в житті буде пропорційною до їхнього знання про відкуплення. Ця засада була поміщена в Святому Письмі нашим Господом. Він каже, що той, хто не знав і був неслухняний, буде караний порівняно менше, тоді як той, хто більше знав і грішив самовільно, буде караний значно більше – під час цієї Нової Епохи (Луки 12:47,48).
Ще одна причина проголошення цього доброго послання про День Суду Господа є та, що Бог бажає використати це послання як перший урок, щоб виконати першочергову працю інформування для особливого класу, названого «Посвяченими Табірниками Епіфанії», який Він пошукує в теперішній час, перед інавгурацією Його Посередницького Царства.
Цей клас спеціально покликаний зі світу тепер, ще перед настанням Тисячолітнього Посередницького Панування Христа, щоб вони могли стати перспективним насінням Авраама, яке буде благословляти усі народи землі (Гал. 3:8,16,29). Вони, згідно Святого Письма, мають бути допоміжними суддями світу з Христом. Св. Павло запитує: «Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?» (1 Кор. 6:2). Ми знаємо це, дякувати Богові! І ми знаємо, що вони будуть достатньо компетентні для цієї праці. Їхній досвід в їх земному житті, в боротьбі проти світу, тіла і диявола, а також переможний вихід при допомозі великого Первосвященника зроблять їх компетентними суддями світу, компетентними, щоб допомагати і благословляти світ, компетентними слугами, щоб допомагати Гідним в праці, яка буде керована на духовному рівні.
БУДУЙТЕСЯ
Ми раді закликати всіх людей скрізь до покаяння, а також раді представити їм поважну причину, чому вони повинні каятися – вказати їм на визначений Богом час, Месіанську Епоху, в якій всі будуть мати повну можливість досягнути вічного життя через Христа. Ми раді запевнити їх, що кожне старання в напрямі праведності тепер дасть їм можливість досягти значних результатів у розвитку характеру та досягти кращого становища. Ми повідомляємо їм, через послання Правди, що кожен добровільний переступ, будь-яка добровільна байдужість, буде служити не на користь їм і принесе їм сором і вічну ганьбу під славним промінням цього Нового Дня. Воно буде знаходити та виявляти перед усім людством їхні слабкості, гріхи, наскільки вони були розпізнані, стали визнані чи не були відкинені.
Є певне число вибраних, чий суд або проба відбувається тепер. Ми певні, що вони прагнуть усіма силами і в першу чергу учинити своє покликання й вибір певними через віру в жертву Відкупителя і послух Його праву духа життя – праву любові. Тепер є їх День Суду, їх день перевірки або випробування (1 Пет. 4:17). Не буде так, що ми встоїмо або впадемо як зібрання, деномінації, ложі, товариства чи родини. Наше випробування є тільки індивідуальним, і ніщо окрім прихильності серця до Господа, до Його Правди і братів не приготує нас до Царства. Нехай Бог кожному з нас додасть милості й терпеливості, щоб ми могли вистояти в пробі, так щоб могли бути досконалі та бездоганні, і недостачі ні в чому не мали (Як. 1:4).
Як Дослідники Біблії, які вивчають часи і пори Божого Плану Віків, ми тепер усвідомлюємо, що праця покликання особливо вибраних уже була завершена. Тепер, у 2022 році, ми бачимо табір, який формується після 1954 року. Тепер є значно більше братів, які посвячуються від осені 1954 року і займають своє місце в Таборі як Посвячені Табірники Епіфанії. Посвячені Табірники Епіфанії в Правді є найвищим класом з-поміж антитипічних Нетинеїв, які служать спільно з їх братами з Молодих Гідних, які є антитипічними Левитами на Подвір’ї. Також вони дуже тісно пов’язані з тими братами з Молодих Гідних, які є з того самого антитипічного покоління Манасії. Ми хочемо звернути нашу увагу на поступальний перехід, щоб уважно розглянути Боже Слово, як воно вжите до періоду перед 1954 роком, і порівняти ті самі біблійні тексти в застосуванні після 1954 року. Ми розуміємо, що це той метод, який Бог вживав упродовж всіх віків аж до цього дня. Так, впродовж цієї розширеної праці Жнива Євангельського Віку Бог знаходить вибрані посудини, щоб подавати Свою теперішню Правду.
В Е 11:340 ми читаємо: «Бог дав Ісусові розуміння Правди щодо цих етапів в свій час. Ісус свого часу дав це зрозуміти посланникам Парусії та Епіфанії, коли вони досліджували відповідні теми; вони, в свою чергу, передали це Священству, від якого це перейшло до Левитів, які, разом зі Священниками, передали це Табірникам». Наш Великий Єгова застосував
прогресивні заходи для розповсюдження Його Слова. В РТ 1983:79 читаємо: «Церква Перворідних Євангельського Віку залишила землю; посвячені нашого часу, “Ті, Що Посвячуються Між Віками”, є місцем перебування, зустрічі Бога з людьми і їх благословення. На них спочиває антитипічний стовп вогню і хмари − Правда на часі та її Дух, і вони є її розпорядниками». Тепер давайте розглянемо деякі думки щодо перехідного періоду.
Біблія вживає дівчат, щоб зобразити посвячений люд (Пс. 45:14,15; Об. 14:4; Пісн. 1:3; 6:8; порівняй Об. 7:9; 2 Кор. 11:2; див. Е 17:284). В Е 6:575, стосовно «жінок, що проголошували новини» (Пс. 68:11, ARV), бр. Джонсон пише так: «Ми розуміємо цю (перед 1954 р.) думку наступним чином: жінки тут є символічними. Вони відносяться до посвячених, які складають, або остаточно будуть складати, Малу Черідку як одну символічну жінку, Велику Громаду як 60 символічних жінок і Молодих Гідних як 80 символічних жінок. Про всіх цих символічних жінок згадується в Пісн. 6:8,9, тоді як індивідуально вони є дівчатами без числа з 8 в.». Це, очевидно, відноситься до часу Епіфанії, коли Мала Черідка була ще в тілі. Щодо Малої Черідки в цей період, то бр. Джонсон каже так (Е 11:708): «Однією зі сфер її [Малої Черідки] діяльності є 60 груп Великої Громади (шістдесят цариць) і 80 груп Молодих Гідних (вісімдесят наложниць) та посвячених осіб в обох класах, яких ніхто не може порахувати (без числа; Об. 7:9)».
Під час перебування Малої Черідки в тілі в період Епіфанії [1914-1954] було лише два інші класи посвяченого Господнього люду – Велика Громада і Молоді Гідні. В поясненні Пісн. 6:9 в Е 11:709 бр. Джонсон стверджує: «Велика Громада як окремі особи і як дочки Бога (2 Кор. 6:18) розпізнали (Малу Черідку) дочок (
як бачили дочки її) і дуже добре про неї відгукувалися (
щасливою звали її), що зробили також 60 груп Великої Громади (цариці), як також 80 груп Молодих Гідних як такі (наложниці); вони дуже добре про неї говорили (
вихваляли)» (порівняй Е 10:274). Ми маємо три класи посвяченого Божого люду, що здійснюють свій шлях в цьому житті – Малу Черідку, Велику Громаду і Молодих Гідних, до яких відноситься Пісн. 6:8,9. Це застосування відносилося до періоду перед 1954 роком.
В жовтні 1954 року поклик Молодих Гідних завершився (Е 10:114; РТ ʼ58:91-93), і тоді розпочалося будування Епіфанічного Табору Скинії як окремого від Подвір’я (РТ ʼ59:56). З того часу й далі інший клас, Посвячені Табірники Епіфанії, почав покликатися і приготовлятися як спеціальні помічники Старожитніх і Молодих Гідних в земній частині Тисячолітнього Царства. Вони є першими посвяченими з
квазі-вибраних, «п’ятим рядом насіння Авраама» (E 11:293; E 12:185,188; PT ʼ57:20-27; PT ʼ70:59). Далі, після повного залишення землі (ми залишаємо наступне твердження, щоб показати поступальну зміну) існувало три класи посвяченого Божого люду, які здійснювали свій шлях в цьому житті – Велика Громада [яка тепер уже завершена], Молоді Гідні та Посвячені Табірники періоду Епіфанії.
Це, здається, в застосуванні Пісн. 6:8 на період після 1954 р., показано в трьох групах жінок в особливій спорідненості з антитипічним Соломоном – нашим Господом. Велика Громада, яка є Новими Створіннями, в духовній частині Царства, є (наступною після Малої Черідки) в найближчій спорідненості з антитипічним Соломоном; отже, вони є влучно зображені в царицях Соломона, які серед цих трьох груп були найбільше споріднені з ним. Молоді Гідні є в наступній близькій спорідненості; отже, вони зображені в наложницях Соломона, які мають наступну близьку спорідненість з ним. І Посвячені Табірники Епіфанії є в наступній близькій спорідненості; отже, вони добре зображені в дівчатах, які мали наступну близьку спорідненість з Соломоном, хоча не були в подружньому зв’язку.
Їх стан ще з іншої точки зору показаний в Ізраїльтянах в Таборі, які стоять далі, аніж Велика Громада і Молоді Гідні, які були зображені в Левитах на Подвір’ї. Подібно, як Велика Громада і Молоді Гідні, ПТЕ «не мають числа», тому що немає визначеного конкретного числа будь-якого з цих трьох класів. Ми дякуємо і славимо Бога і нашого Господа Ісуса за це та інші подальші відкриття пов’язаної з цим теперішньої Правди, такої своєчасної для зміцнення Посвячених Табірників Епіфанії і для утвердження віри всіх нас в Боже Слово.
Наскільки це чудово жити під час великого
перехідного періоду, при завершенні Євангельського Віку і входження в Тисячолітній Вік, бути свідками величних кроків нашого Царя Праведності, що тепер присутній у Своєму Другому Приході! Єгова тепер в першу чергу діє з Посвяченими Табірниками Епіфанії в умовах Тисячолітнього Табору. Яку радість і мир приносить в Теперішній Час цей поступ посвяченим Божим дітям – Його перспективним синам (Йоіл 3:1; Іс. 60:4).
Наскільки важливо, щоб Посвячені Табірники Епіфанії, як і Молоді Гідні, старанно записали свої імена, вписали свої характери, в книгу життя у згоді з засадами правди, праведності і святості, втіленими у земних рисах Угоди скріпленої Присягою, до яких цілковита вірність та послух будуть вимагатися під Новою Угодою, що незабаром буде впроваджена! Ті, які успішно перейдуть тяжкі випробування теперішнього часу, поза сумнівом доведуть також в легших випробуваннях під Новою Угодою, що є переможцями, і одержать вічне життя. Але важливо, щоб вони довели свою вірність під особливими випробуваннями, якими Бог їх привілеював тепер, щоб Він їм сказав: «Добре», і тримати свій стан та зайняти особливе місце ласки, яке він приготував для них у Його Царстві.
Ми можемо бути певні, що Бог не «не зважав» на необхідну працю, яка вимагалася для розвитку Посвячених Табірників Епіфанії; швидше Він був глибоко зосереджений на представленні всієї поступальної Правди, необхідної для розвитку цього п’ятого ряду Авраамового насіння.
BS № 934, ʼ23:2; SB № 264, ʼ23:2
Теперішня Правда № 80, січень-лютий 2022
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?