РОЗДІЛ XI
БИТВА АРМАҐЕДДОНУ
БЛИЗЬКЕ ГОРЕ, ПРЕДСТАВЛЕНЕ ПРОРОКАМИ В РІЗНИХ СИМВОЛАХ -ПРЕДСТАВЛЕНЕ В ЗАНЕПАДІ ІЗРАЇЛЮ В 70 Р. Н.Е. І В ФРАНЦУЗЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ – ЙОГО ЗАГАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР І ПОШИРЕННЯ – ВЕЛИКА АРМІЯ ГОСПОДА – “НАЙЗЛІШІ З НАРОДІВ” – “ЧАС НЕДОЛІ ДЛЯ ЯКОВА” – ЙОГО ВИЗВОЛЕННЯ – ПОРАЗКА ҐОҐА ТА МАҐОҐА
“Бо ось у місті, що там було кликане Ймення Моє [в “хри-стиянстві”, “Вавилоні”], зачинаю чинити лихе, …бо Я кличу меча на всіх мешканців краю, говорить Господь Саваот! …Господь загри-мить з височини, і з мешкання святого Свого Свій голос подасть! Загримить на оселю Свою [номінальне християнство], кликне Він, мов чавильники ті винограду, відповість усім меш¬канцям земним!”
“Дійде гомін до краю землі, бо в Господа пря із народами, – Він буде судити кожне тіло і несправедливих віддасть їхньому мечеві, – говорить Господь”.
“Так говорить Господь Саваот: Ось лихо виходить від люду до люду, і буря велика пробудиться з кінців землі, – і будуть побиті від Господа в день той лежати від краю землі й аж до краю землі: не будуть оплакувані, і не будуть позбирані, і не будуть поховані, – гно-єм стануть вони на поверхні землі!..” (Єр. 25:29-38).
СУТИЧКА цього Дня Помсти буде такою дивовижною і всео-хоплюючою, що жодна образна річ не в змозі її змалювати. В Свя-тому Письмі в стосунку до неї вжито численні пере¬конливі симво-ли, такі як битва, землетрус, вогонь, буря, навала і повінь..
Вона названа “Війною великого дня Вседержителя Бога”, коли Він збере народи і згромадить царства, щоб вилити на них Своє обурення, весь Свій лютий гнів, бо Сам Господь Саваот збиратиме військо на цю битву (Об. 16:14; Соф. 3:8; Іс. 13:4).
Це буде також “велике трясіння землі, якого не було, відколи людина живе на землі… Великий такий землетрус, такий міц¬ний!”, що він “захитає не тільки землею, але й небом” (Об. 16:18;Євр. 12:26).
Це буде “вогонь заздрощів Єгови”, що ним “буде поглинута ціла земля!” Нинішні небеса (церковні влади християнства) і земля (сус-пільний лад під церковним та державним впливом) є збережені для вогню цього дня суду. “…Небеса з шумом пе¬рейдуть, первотини ж [теперішнє церковництво], розпечені розтопляться, і земля [суспі-льство] і діла на ній погорять… і небеса, палаючи, рунуть” (Кул.). Всі пишні та ті, хто чинить безбожне, стануть соломою, і спалить їх цей вогонь. І не позоставить їм кореня ані галузки” (Соф. 3:8; 2 Петр. 3:10,12; Мал. 4:1).
“Господь -у бурі та в вихрі дорога Його”. “Хто встоїть перед гнівом Його, і хто стане у полум’ї люті Його?” (Наум 1:3,6,7).
“Ось потужний та сильний у Господа, – мов злива із градом, мов буря руїнна, мов повінь сильна, зливна, його кине на землю із силою!” “Як загнівається Він на море, то сушить його, і всі ріки висушує. …Гори тремтять перед Ним, а пагірки топніють, перед обличчям Його трясеться земля [символ всього сучас¬ного порядку речей] та вселенна та всі її мешканці. …Але в зливі навальній 529 Він зробить кінця між Його заколотниками, і ворогів зажене у темноту” (Іс. 28:2; Наум 1:4,5,8).
Те, що йдеться не про буквальну повінь та вогонь, які не¬суть шкоду нашій планеті Земля та її мешканцям, зрозуміло випливає з (символічної) мови про те, що на зміну нинішньо¬му порядку речей, коли він буде знищений, прийде новий порядок – “нові [церковні] небеса [прославлена Божа Церква] і нова земля [людське суспільст-во, реорганізоване в умовах Божого Царства на основі любові, а не самолюбства]”. Зверта¬ючись до того нового порядку речей – коли вогонь караючої помсти Бога спалить теперішнє зло, – Бог каже через пророка: “Тоді дам Я знов народам уста чисті [правду], щоб вони призи¬вали Ім’я Господнє й служили Йому однодушно” (Соф. 3:9, Кул.).
Два Знаменні Образи Близької Катастрофи
Оскільки ці різні описи є символічними, а не буквальними, тому нехай ніхто не думає, що вони представляють саме лиш протистояння слів, сцени жаху або звичайну бурю людських пристрастей. І хоч протистояння, а також гнівні слова та дово¬ди будуть і вже є зброєю, вживаною в цій битві – і особливо на її початку, – ними справа не закінчиться. Кожна пророча подробиця вказує, що перш, ніж прийде кінець цієї битви, вона стане найбільш кровопролитним конфліктом, лютою та жахливою бурею. Ми вже простежили (* Розд. З, і Том II, розд. 7) образний характер великого горя, яке прийшло на тілесний Ізраїль в кінці Юдейського віку; так от, сягнувши паралельного періоду часу – жнив Євангельського віку, – бачимо, що все довкола вказує на схоже, хоч набагато більше, горе християнства, на позаобраз. Хоча покарання, які навідали Юдею та Єрусалим, були украй жахливими, 530 вони були незначними в порівнянні з ве¬ликим горем, яке швидко наближається до християнства і охоплює собою весь світ.
Армія римлян та наступна сутичка в кінці Юдейського ві¬ку принесли тільки малу частину горя, проте це горе вважало¬ся найбільш жахливим з усіх, згаданих на сторінках історії, до якого Французька Революція тільки наблизилася. Воно постало внаслідок розпаду країни і внаслідок нехтування за¬коном та порядком, тобто виникло з анархії. Очевидно, що на той час самолюбство вже захопило повний контроль і по¬ставило кожного проти свого ближнього – як завчасу сказано про близьке горе християнства (посеред якого велика духовна святиня, вибрана Божа Церква, буде скомплектованою і про¬славленою). “Бо перед цими днями не було нагороди для людини, ані нагороди для худоби; і для того, хто виходив, і для того, хто входив не було спокою від ворога, і пускав Я всіх людей одного проти одного” (Зах. 8:9-11).
Часи не змінилися настільки, щоб таке лихо вважати сьо¬годні неправдоподібним, неможливим; це є надто очевидне і не потребує доказів. Коли хто має сумніви, нехай пригадає собі Велику Революцію, яка лише трохи більше, ніж століття тому поставила Францію на межу громадської руїни і ство рила загрозу для миру у світі.
Деякі мають помилкову уяву, що світ вже виріс з варварства минулого, і покладаються на вигадану безпеку, думаючи, що такі лиха, які траплялися в давнину, на світ вже не прийдуть. Та факти стверджують, що зовнішній полиск нашого двадця¬того століття значно менш тривкий і легко злущується. До¬статньо здорового глузду і знайомства з фактами недавньої історії та з нинішнім га-рячковим пульсом людства, щоб підтвердити можливість повто-рення минулого – навіть не вжи¬ваючи при цьому надійної пророчої мови, яка говорить нам про час горя, якого не було, відколи існує народ.
В символічній мові Об’явлення Французька Революція була справді “великим землетрусом”, суспільним потрясінням – та¬ким великим, що все “християнство” тремтіло, доки вона не заверши-лась; цей жахливий і несподіваний вибух гніву окре¬мого народу – всього лиш століття тому – може дати деяку уя¬ву про нестямну лють близької бурі, коли гнів всіх розлючених народів поламає обмеження закону та порядку і приведе па¬нування повсюдної ана-рхії. Варто пригадати, що згадане лихо трапилося в країні, яка ра-хувалася самим серцем христи¬янства, і з народом, який вважався одним з найбільш хри¬стиянських у світі, бувши на протязі тисячі років головною опорою папства. Напоєний вином Вавилону – фа-льшивими доктринами церкви та держави, – довгий час зв’язаний забо¬бонністю і втручанням духовенства в світські справи, народ вивергнув цю нечистоту і знесилився в своїй нестямній люті. Мо-жна сказати, що в Своєму Об’явленні ап. Івану на острові Патмос наш Господь згадав Французьку Революцію як пре¬людію та ілюс-трацію великої кризи, що, власне, надходить.
Варто також звернути увагу, що мотиви, які спричинили вини-кнення такого великого лиха, сьогодні діють, щоб викли¬кати схожу, однак більш далекосяжну революцію, яка охопить весь світ. Причини цієї жахливої конвульсії коротко є підсумо¬вані істориком, який пише: (* “Campaigns of Napoleon,” стор. 12)
“До безпосередньої та найбільш істотної причини Французької Рево-люції треба віднести страждання народу і труднощі уряду, по¬в’язані з велетенськими видатками на війну, в якій Франція підтри¬мувала незалежність американських колоній. Розбещеність двору, чвари між духовенством, а також розвиток прогресивної думки, поши-рення революційних ідей, започаткованих революційною бо¬ротьбою меш-канців Америки, і, врешті, гноблення, якому люди підлягали тривалий час, привели до сподіваного наслідку… 532 Вичер¬паний гнобленням, розд-ратований всюдисущою бездушною тира¬нією, спонуканий рішучим обу-ренням позбутися власних кривд і, врешті, навчений власних прав, народ Франції пробудився з одним повсюдним духом незадоволення і почуттям образи. Клич Свободи йшов луною від столиці до найвіддаленіших окраїн, і його відгомін було чути від Альп до Піренеїв, від узбережжя Середземного моря до Атлантики. Цей спалах, як і всі несподівані та насильницькі зміни в морально зіпсованих державах, супроводжувався крайнім злом та жорстокістю, перед якими злочини та страждання часів давнього деспотизму видалися малозначними”.
Послухаймо іншого історика: (* “Universal History” (Проф. Фішер, Yale College), стор. 497)
“Однією з перших причин революції у Франції було почуття ворожості до привілейованих класів – до короля, вельмож і духовенства, – що вини-кало з безсилля та тягарів, які закон та звичаї нав’язували нижчим класам”.
“Земля. Близько двох третіх землі у Франції перебувало в руках вельмож та духовенства. Велика її частина дуже погано оброблялася її бездарними власниками. Вельможі вважали за краще повесе¬литись в Парижі, аніж сидіти у власних маєтках. Існувала також велика кількість малих землевласників, але кожен з них мав надто мало землі, щоб забезпечити власний прожиток. Селянина пере¬важно трактували таким чином, що він, споглядаючи на вежі замку свого пана, серцем найпалкіше бажав перетворити цей замок у згарище разом з усіма реєстрами боргів [закладними]. Духовенство володіло неосяжними землями, феодальною владою над тисячами селян і велетенськими прибутками з десятин та з інших джерел. В деяких провінціях справи йшли краще, ніж в інших, але, в загаль¬ному, багаті вели життя в утіхах, а убогі несли всі тягарі”.
“Монополії. Виробники та торговці, хоч заохочувані, були зв’язані деспотизмом монополій і суворими порядками існуючих цехів”.
“‘Зіпсованість уряду: Уряд, який керував справами, був одночасно деспотичним і продажним”.
“Втрата пошани до королівської влади. Втрачено всяку пошану до трону”.
“Невдалі спроби реформ. Зусилля запровадити у Франції та інших країнах політичні та суспільні реформи, які після великих воєн виникали з ініціативи правителів, викликали неспокійні емоції без реального впливу на реорганізацію суспільства”.
“Політичні спекуляції. Погляди, загально, мали революційне спряму-вання. Традиційні релігійні вірування сміливо ставились під сумнів. Набуло поширення політичне вільнодумство. Монтеск’є звернув увагу на свободу, яку гарантувала конституція Англії. Вольтер започаткував поширення поглядів про права людини. Руссо говорив про суверенні права більшості”.
“Приклад Америки. Додайте до цих факторів вплив Амери¬канської Революції, Американську Декларацію Незалежності з проголошеними нею правами людини, а також заснування уряду народної довіри, що взяв на себе певні зобов’язання”.
У всіх цих провідних факторах, які спричинили терор Францу-зької Революції, ми бачимо разючу схожість з такими ж умовами сьогодення, які швидко та впевнено прямують до схожих сподіваних наслідків загальносвітового масштабу. По¬гляньте на зростаючу ворожість між привілейованими класа¬ми (королівськими чинами та аристократією) і класом робітни¬ків, на поширення дискусій над тим, що є доброго і що є злого в середовищі людей, а також на занепад пошанування до цивільної та церковної влади. Зверніть також увагу на рево¬люційні настрої громадської думки та на зовнішній вияв цьо¬го – зростаюче незадоволення людських мас правлячими кола¬ми та урядовими інституціями. Тому, якщо Американська Декларація Незалежності з проголошеними нею правами лю¬дини і створеним урядом згоди, який прийняв на себе певні зобов’язання, надихнула мешканців Франції прагненням сво-боди та незалежності, то не дивно, що успішний в минулому столітті експеримент урядування людьми і через людей, а та¬кож певна свобода і достаток, які існують сьогодні, мають свій суттєвий вплив на мешканців Старого Світу. Тривала хвиля еміграції з довколишніх країн є додатковим підтвер¬дженням того, 534 яке сильне враження справив цей експеримент на людей з інших країн.
Одначе, наявна свобода та достаток ніяк не задовольняють тутешніх мешканців. Вони жадають ще кращих умов і шу¬кають шляхів, аби цього досягнути. Ніде в християнстві ця наполегливість не проявляє себе так рішуче та сміливо як тут. Кожна людина пильно стежить, щоб захистити свої дійсні та уявні права. Тутешній напрям думок, як і всюди, перебуває в руслі революційних ідей, і з дня на день це стає все більш помітним.
Французька Революція була боротьбою часткового світла проти густої темряви; започаткованого духа свободи проти довгот-ривалого гноблення; деякої міри правди проти закоре¬нілих неправд та забобонності, які цивільні та церковні влади довгий час заохочу-вали та підтримували заради власного зве¬личення та поневолення людей. Однак, вона показала також небезпеку свободи, коли свобода не є спрямовувана справед¬ливістю та духом здорового розуму (2 Тим. 1:7). Обмежене знання – справді небезпечна річ.
Одна з повістей Чарльза Діккенса, сюжет якої зачерпнуто з не-спокійних часів Французької Революції, дуже нагадує ни¬нішній час і починається так:
“Це був найкращий і водночас найгірший з усіх часів; це був вік розуму і вік безглуздя; епоха, в якій вірили і в якій не довіряли; пора світла і пора пітьми; це була весна надії і зима розчарувань; перед собою ми мали все і не мали нічого; ми всі йшли мов би пря¬мо до неба і разом з тим йшли зовсім кудись інше; одним словом, цей час був настільки схожий до теперішнього, що деякі найбільш галасливі авторитети наполягали взяти його за критерій доброго або злого – як найвеличніший приклад для порівняння”.
Бачимо, що хоча сьогодні в світі існують такі ж обставини, які приведуть до схожих наслідків, тільки в більш широких межах, 535 однак, ми не можемо втішати себе думками про вигада¬ну безпеку, кажучи при цьому “мир, мир”, коли навколо немає миру – тим більше, що перед нами є пророче застереження. Тому в світлі передбачуваного характеру грядущих подій цієї битви ми можемо говорити про Французьку Революцію, як про гуркіт, відлуння грому, що застерігає про близьку бурю, як про легкий поштовх, що передує загальному трусу землі, як про попереджальний цокіт велетенського годинника сто¬літь, який дає знати тим, хто вже пробудився, що його меха¬нізм запущено в дію, і що незабаром він вдарить північ, яка принесе кі-нець теперішньому порядку речей і проголосить новий порядок – Ювілейний рік з його початковим заколотом та зміною власності. Революція справді пробудила весь світ і запустила в дію могутні сили, які врешті-решт цілком повалять старий порядок речей.
Коли остаточно визріють умови для великої Революції, тоді достатньо буде зовсім випадкових обставин, аби від них, мов від сірника, опинилася в вогні нинішня суспільна будівля цілого світу. Для прикладу, в випадку Французької Революції пе-ршим прилюдним поштовхом, як кажуть, була подія, коли вулицею, калатаючи порожньою каструлею, йшла жінка, діти якої знемагали від голоду. Незабаром ціла армія матерів пря¬мувала до ко-ролівського палацу просити хліба. Опісля, коли їм в цьому було відмовлено, до них приєднались їхні чоловіки, і в швидкому часі народний гнів, спалахнувши, поглинув полу¬м’ям революції усю країну.
Однак, королівська сім’я настільки недбало відносилась до ста-новища людей і до такої міри оточила себе достатками та розко-шами, що коли почалися згадані події, королева ніяк не могла зба-гнути того, що діється. Прислухаючись з палацу до схвильованої юрби, вона все ще запитувала, що це означає, і коли їй відповіли, що люди вимагають хліба, вона кинула в відповідь: “Яке безглуздя з “їхнього боку робити стільки галасу заради хліба: якщо немає хліба, нехай купують коржі, вони тепер дешеві”.
Схожість між тодішнім і теперішнім часом настільки ра¬зюча, що з вуст багатьох мислячих людей, які розпізнають знаки часу, злітають тривожні слова; водночас інші ніяк не можуть збагнути істинного становища. Заклики, які передува¬ли Французькій Революції, були нічим в порівнянні до звер¬нень, які сьогодні по всьому світу є керовані з середовища мас до тих, хто має владу та вплив.
Кілька років тому проф. Д.Д. Геррон з Айова Коледж сказав:
“Всюди ми бачимо знаки, які свідчать про загальні зміни. Люд¬ство перебуває в чеканні, стиснене звідусіль, аж звершиться його нове хрещення. Кожен нерв суспільства відчуває перші нестерпні болі великої скрути, яка має випробувати всіх мешканців землі і має завершитись божественним визволенням [хоча особисто він не бачить, яким має бути це визволення і як воно прийде]. Ми зна¬ходимось на початку революції, яка силою полонить всі існуючі релігійні та політичні інституції і випробує розум та героїзм найвідчайдушніших та найубогіших душ на нашій землі… Суспільна рево¬люція, яка вчинить заключні роки нашого століття і початкові роки наступного найбільш вирішальними та творчими від пори розп’яття Людського Сина, є для християнства викликом і шансом врешті стати справді християнським”.
Як не прикро, заклик не почуто; до нього не прислухався ніхто, крім тих, які за своїм становищем є безпомічною мен¬шістю, оскільки надто сильним є галас самолюбства та стри¬муюча сила звички. Зміни прийдуть тільки з труднощами надходячого великого суспільного землетрусу – революції; в його страхітливому перебігу ніщо не буде більш промовистим, ніж ознаки справедливої відпла-ти, яка виявить всім людям факт, що справедливий Суддя всієї землі кладе “право за мі¬рило, а справедливість – вагою” (Іс. 28:17).
Велике горе тілесного Ізраїля в жнивах Юдейського віку мало характер відплати і було дуже знаменним; схоже трапи¬лось під час Французької Революції, і схожого характеру воно буде тепер, коли досягне своєї кульмінації. Примітки м-ра Томаса Г. Джілла, ви-кладені в його праці “The Papal Drama”, 537 про те, що Французька Революція мала характер відплати, пропонують погляд, який стверджує, що близьке горе всього християнства матиме такий самий характер. Він говорить:
“Чим глибше ми розмірковуємо над Французькою Революцією, тим очевиднішим стає факт її верховенства над усіма дивовижними і жахливими речами, що трапились на цій землі… Ще ніколи досі світ не був свідком такої безпосередньої та величної відплати… Якщо вона завдала величезного зла, то також виявила та повалила таке ж величезне зло… Очевидно, що в країні, де всяка древня ін¬ституція і всякий освячений віками звичай зникли за одну мить, де вся суспільна та політична система повалилася від першого ж натиску, де монархія, знать та церква були знесені майже без будь-якого опору, весь скелет держави мав би цілком прогнити, а коро¬лівська верхівка, аристократія та духовенство – тяжко нагрішити. Очевидно, що там, де пристойні речі цього світу – походження, чин, багатство, гарна одіж та вишукані манери – стали небезпекою і навіть шкодою для світу, цими чинами, походженням та багатст¬вом мали б певний час жахливо зловживати”.
“Народ, який скасував християнство і проголосив його поза законом, який розвінчав релігію на користь розуму і посадив на престолі в Нотр-Дам нове божество в особі розпусниці, мав би накоїти лиха власним користям, прийнявши дуже нерозсудливу і дуже зіпсовану форму християнства. Люди, які ринули до бою заради повного вигублення всього утвердженого – з єдиним наміром позбутися загальноприйнятих форм звертання і привітання, загальноприйнятого способу рахування часу, щоб при цьому до слова “ви” відчувати таку ж відразу, як до гріху, і морщитись від слова “мосьє”, як від чогось гидкого, щоб перетворити тижні в декади і не признавати надалі старих назв місяців – безперечно, мали б мати ґрунтовну причину ненавидіти те, що прийшло до них з давніх-давен, і від чого вони, підштовхувані, відійшли таким миттєвим та нісені-тним чином”.
“Поруйновані будинки знаті, пограбовані могильні склепи ко¬ролівської сім’ї, обезглавлені король та королева, жахливо позбавле¬ний життя маленький дофін, жебракуючі князі, убиті священики та вельможі, 538 торжество гільйотини, республіканські шлюби, Мейдонські чинбарні, зв’язані пари, вкинені до Лоари, рукавички зі шкіри чоловіків та жінок: все це надзвичайно жахливо і, крім того, промовисто свідчить про відплату – вказує на тріумфуючу при¬сутність Немезиди, жахливо величний перст мстивої сили. Ці події пригадали огидні гріхи давньої Франції: бідолашних селян, причав¬лених додолу тягарем данини, від якої звільнено багатих та вель¬мож; жорстокий голод, що повертався знов і знов, спричинений надмірними податками, несправедливими війнами та потворними уряда-ми; і, врешті, двадцять або п’ятдесят повішаних чи розстріля¬них за справедливе нарікання на голоднечу. І так на протязі століть! Вони пригадали мільйони протестантів, страчених на вулицях Па¬рижа, роками катованих драгунами в Пуату та Беарн, відданих на полювання замість диких звірів в Савен, вбиваних і знищуваних тисячами і десятками тисяч усіма мученичими способами на протя¬зі усіх багатостраждальних років…”
“В жодному чині Французька Революція не відплатила так від¬верто та тріумфально, як у своєму трактуванні Римської церкви та папської влади. Таке належало тільки Франції – після того, як вона в лютій боротьбі зрек-лась Реформації, чинячи при цьому неймовір¬но жахливі злочини, – повер-нути свою лють проти самої Римської церкви, заради якої гнів сягнув таких меж, …щоб вже більше не поклонятися римському католицизму, щоб на вулицях своїх вели¬ких міст вчинити справжню різню безлічі його священнослужи¬телів, щоб полювати на них углиб і вшир країни, щоб ви-кинути ти¬сячі із них на чужий берег – так як він вбивав, полював і посилав на вигнання сотні тисяч протестантів, – …щоб перенести війну на папські території і скинути усяке нещастя та сором на беззахисне папство… Однак крайності, до яких вдалася революційна Франція, не стали більшим покаранням, ніж прямі наслідки надміру зло¬вживань феодальної, королівської та папської Франції…”
“В певному значенні Революцію можна охарактеризувати як протидію крайностям – духовним та релігійним, – з якими римський католицизм переслідував протестантизм. Стрімкий потік перетво¬рився у навалу лише тоді, коли з силою ударив в Римську церкву та папство… Власність церкви передано державі; французьке духо¬венство перетворилося з власників у верству звичайних заробітчан; монахів та монахинь відправлено назад у світ, а власність їхніх орденів конфісковано; 539 протестантів повернено до повної релігійної вільності та політичного рівноправ’я… Незадовго після цього фор¬мально скасовано саму римо-католицьку релігію”.
“Бонапарт витягнув з піхов меч Франції проти безрадного Пія VI… Понтиф потрапив у залежність… Бертьє вирушив походом на Рим, засну-вав Римську республіку і наклав руку на папу. Найвищу духовну особу відведено до табору безбожників, …далі проваджено з в’язниці до в’язниці, аж врешті забрано в полон до Франції. Тут, в Баланс – де повбивано його священиків, де зламано його владу, де його ім’я та сан були висміяні та сталися приповідкою, і де протя¬гом десяти років брутальні вояки-республіканці давали йому до уст чашу відвертої, ні з чим не зрівняної гіркоти, – він помер… Це була велична, повноцінна відплата, яка при кінці вісімнадцятого століття до краю здивувала світ, – опала Римської церкви в того ж французького народу, що з її наказу скатував незліченну кількість протестантів; плачевний кінець найвищої духовної особи в тій самій Дофіна, яку освячено боротьбою протестантів, і в тих самих низинах Альп, де французькі солдати безжалісно полювали на вальденсів; зміна “Церковної Держави” у “Римську Республіку”. Врешті, це було повалення всюдисущого папства тим самим фран-цузьким народом, який лише тисячу років тому під пануванням Пепіна та Карла Великого передав ці землі папству”.
“Багато-хто прийшов до висновку, що папство перебуває на межі смерті, запитуючи при цьому, чи справді Пій VI мав би бути ос¬таннім папою, а кінець вісімнадцятого століття мав би позначитись падінням папської династії? Як виявилось, Французька Революція була початком, а не кінцем суду; Франція лише почала виконувати вирок – певний та неминучий, але тривалий та виснажливий, уріз¬номанітнений багатьма дивними подіями, зовні схожий до втечі і сповільнений відчутним болем та ганьбою”.
Належить сподіватися, що надходяче горе буде, 540 як по¬казано в цих двох ілюстраціях, не лише більш лютим та жор¬стоким, але й більш жахливим та повсюдним, бо (1) умови сьогодення чинять кожного члена суспільної будівлі не тільки більш залежним, ніж досі, від нових та постійно зростаючих вигод та розкошів, але й від найнеобхідніших життєвих по¬треб. Навіть тижнева зупинка заліз-ничного руху була б при¬чиною голодування великих міст, а зага-льна анархія означала б параліч кожної галузі промисловості, за-лежної від комерції та взаємної довіри. (2) Господь особливим чи-ном наголошує, що близьке горе буде таке, “якого не було від існування люду аж до цього часу”, і якого вже не буде в майбут-ньому (Дан. 12:1; Йоіл 2:2; Мт. 24:21).
Хоч немає жодної надії, що цьому горю можна запобігти, однак, в Святому Письмі є повчання для тих, котрі б мали за¬хиститися від надходячої бурі.
(1) Вірним з числа Церкви обіцяно визволення ще перед тим, як буря здійметься з усією силою. (2) Всі, хто полюбив праведність та шукає миру, повинні дбайливо влаштувати по¬рядок у своєму домі, як на це вказує Слово Господа, котре го¬ворить: “Докіль не настигло ще те, що призначено, – час бо пролітає, мов полова – докіль іще не прийшов на вас палаючий гнів Господень, не наспів на вас день досади Господньої Шу¬кайте Господа, всі покірні з землі, що повните закони Його; шукайте справедливості, шукайте смирення; може хоч ви уцілієте в день гніву Господнього!” (Соф. 2:2,3, Кул.).
Щоб всі збудилися до свідомості істинного становища, пророк Йоіл звертається до тих, хто бачить ці речі, щоб вони сурмили на сполох, кажучи: “Засурміть на Сіоні в сурму, здій¬міть крик на святій горі Моїй [в християнстві, яке за власним визнанням є святою го-рою, царством Господа]! Затремтіть, всі мешканці землі, бо при-йшов день Господній, бо близько вже він” (Йоіл 2:1). “На безбож-них, – каже Псалмист, – Бог спустить дощем… горюче вугілля, огонь і сірку [символи горя та знищення], і вітер гарячий, – це частка їхньої чаші, 541 бо Гос¬подь справедливий, кохає Він правду” (Пс. 11:3-7).
Битва цього великого дня Всемогутнього Бога буде найбіль¬шою революцією, яку знав світ, бо в неї буде вплутаний всякий несправедливий принцип; тому немає сумніву, що під час су¬ду народів, так само як під час суду кожної людини, не буде “нічого прихованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться” (Мт. 10:26). Погляньте, як вже сьогодні проникаюче світло загального знання виявляє лабіринти по¬літичних інтриг, фінансових хитрувань, релігійних заяв і т.д.; як усі є приведені до суддівської лави; як людь-ми і, передусім, Богом є проголошено на основі вчень Слова Божого про те, що є правильне і що неправильне – на основі золотого пра¬вила, закону любові, численних прикладів Христа і т.п., які здобувають для себе важливе місце в дискусіях цього часу.
Битва великого дня, як і кожний інший революційний кон¬флікт, має свої етапи послідовного розвитку. За кожним симптомом сутички стоїть впливовий чинник – справжня або наду¬мана громадська або особиста фальш; наступно приходить гостре усві-домлення цієї фальші з боку тих, хто терпить від неї; і, врешті, при-ходять різні намагання запровадити рефор¬ми, які, виявившись нев-далими, ведуть до значних проти¬стоянь, словесних лайок, поділень, боротьби поглядів і, оста¬точно, до реваншу та збройної боротьби. Таким є порядок Битви Великого Дня Всемогутнього Бога. Її загальний харак¬тер полягає в сутичці світла та темряви, свободи та гноблення, правди та обману. Вона простягатиметься як широкий світ – селяни протистоятимуть великим підприємцям, стільці – кафедрам, праця – капіталу: пригноблені зі зброєю в руках виступлять проти несправедливості та всякої тиранії, а озброєні гнобителі стануть на захист усього, що на їхню думку належить їм по праву, навіть якщо при цьому доведеться за¬зіхати на права інших.
Велика армія Господа
В попередніх розділах ми звернули увагу на працю приготу¬вання до сутички цього злого дня – на організацію, оснащення та бойову виправку велетенських армій, будівництво великих військових флотилій, створення нових дивовижних військо¬вих машин, винайдення нових потужних вибухових речовин і, врешті, вичерпання національних ресурсів кожної країни заради поповнення запасів військової зброї. Ми спостерегли незадоволене бурчання розлютованих народів, що стоять озброєні до зубів, скоса позираючи один на одного.
Дивлячись на ці мільйони озброєних і вправних військо¬вих, за-питуємо, котре з цих могутніх військ є армією, пророчо названою великою армією Господа? Чи може пророцтво сто¬суватись тієї чи іншої з них? Якщо так, яким чином їх можна вважати Господньою армією, якщо жодна з них не є спону¬кувана Його духом? А може це стосується Божого народу, воїнів хреста, чия зброя, як пише апос-тол Павло, не є ті¬лесною, але міцною, на зруйнування твердинь? (2 Кор. 10:3-5). А може велику працю повалення всіх царств цього світу і передання їх Христу у вічне володіння здійснить “духовний меч, яким є Слово Боже” (Еф. 6:17), що є в руках Божого народу, сповненого Його духа?
Коли б так справді було! Що так не трапиться, ми вже спо-стерегли з пророчих передбачень та зі знаків часу. Навпаки, світ постійно ігнорує справедливі протести і застереження, в той час як самі народи ходять в темряві. Остаточно захита¬ються всі основи землі (нинішньої суспільної будівлі), що стане надзвичайно загро-зливим для усієї суспільної надбудо¬ви, яка сьогодні жахливим чи-ном трясеться (Пс. 82:5). “Вавилон лікували, – каже пророк, – та він не був вилікуваний, – покиньте його 543 [“Вийдіть із нього, люди мої” – Об. 18:4], …бо присуд його досягнув до небес і дійшов аж до хмар” (Єр. 51:9).
Очевидно, що згадана пророком велика армія Господа, яка має повалити царства цього світу, не складатиметься зі святих, і для цього недостатньо зброї їхнього воювання. Їхня зброя, як каже апостол, є справді могутньою між тими, на кого вона має вплив. Між правдивим Божим народом, який дбайливо нахиляє своє сер-це до настанов Його Слова, вона є гострішою від обосічного меча, що справді “руйнує задуми [людські мір¬кування] і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонить всяке знання на послух Христові” (2 Кор. 10:4,5). Зовсім по-іншому діє зброя цього воювання на світ. Щобільше, армія святих не є “великою армією”, а є “малим стадком” – як назвав її Господь (Порівняй Лк. 12:32; Йоіл 2:11).
Послухаймо пророчий опис цієї армії:
“Народ цей великий і міцний. Такого, як він, не бувало відвіку, і по ньому не буде вже більше аж до літ з роду в рід! Перед ним пожирає огонь, і палахкотить за ним полум’я! Земля перед ним, як еденський садок, а за ним – опустіла пустиня, і рятунку від того нема! Його вигляд – ніби коні, гарцюють вони, наче ті верхівці! Як гуркіт військових возів, вони скачуть гірськими верхів’ями [царств], як вереск огнистого полум’я, що солому жере, наче потужний народ, що до бою поставлений”.
“Народи тремтять перед ним, всі обличчя поблідли. Як лицарі, мчаться вони, немов вояки вибігають на мур, і кожен своєю до¬рогою йдуть, і з стежок своїх не позбиваються, – 544 не пхають вони один одного, ходять своєю дорогою битою, а коли на списа упадуть, то не зраняться. По місті хурчать, по мурі біжать, увіходять в доми, через вікна пролазять, як злодій. Трясеться земля [теперішній суспільний лад] перед ним, тремтить небо [церковні влади], сонце та місяць [роз’яснюючий вплив Євангелії та Закону Мойсея] темніють [загальне невір’я, яке поширилось довкола], а зорі [апос-тольські світла (Об. 12:1), які будуть затьмарені] загублюють сяйво своє [прийде темна ніч, де жодна людина не зможе працювати – Ів. 9:4; Іс. 21:9,11,12]. І голос Свій видасть Господь перед військом Своїм, бо табір Його величезний, бо міцний виконавець слова Його, бо великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?” (Йоіл 2:2-11).
Коли жахливі елементи, які готують себе до конфлікту – вогню, – досягнуть найвищої готовності, армія Господа обов’язково зітк-неться лицем до лиця з нестерпними умовами цього злого дня. Ця армія, ведена Господнім провидінням, повалить трони царств і знищить силу царств народів (Ог. 2:22). Але де є така армія? Чи це буде німецька армія, або ар¬мія Франції, Англії, Росії чи Сполучених Штатів? Отже, опи¬сана тут пророком велика армія, що має сповнити такі дивні речі, та ще й, як відомо, на протязі кількох років, що позостали з цього знаменного періоду жнив, очевидно існує вже сьогод¬ні і перебуває на певному етапі приготування до близької кривавої розправи. Пророк не описує якогось безладного на¬товпу, що з ним легко можуть впоратись досвідчені військові, але могутнє військо з високим рівнем дисципліни.
Отже, питаємо, де сьогодні є така армія – вправна і навчена – перед якою буде трястися земля [суспільство] і тремтітимуть небеса [церковництво] (Йоіл 2:10); яка відважно виступить проти кон-сервативних сил цивільного та церковного хри¬стиянства і навіть надіятиметься подолати його теперішню міць? Де є така армія, яка в найближчому майбутньому відва¬житься ступити наперекір від-давна шанованим доктринам християнства, його спритному ве-денню державних та церков¬них справ; яка зловісно зігнорує всі його анафеми, зневажливо відмовиться від його наказів і жбурне назад громовиці, які воно кидало завдяки своєму авторитету та організованій владі; яка не лякатиметься гуркоту його везувіанської артилерії, ки¬не виклик його кулям та снарядам, силоміць про-дереться крізь збройний захист його морських флотилій і, зриваючи діадеми з коронованих голів, повалить царства у серце морів; яка запалить небеса вогнем, розтопить землю розпеченим жаром, чинячи старий порядок речей однією велетенською руїною – як це передбачали пророки?
Що така армія вже з’являється і проходить приготування до цієї відчайдушної сутички, ми переконуємось зі знаків часу не менше, аніж з “певного слова пророчого”. Усвідомлення цього факту (без будь-якого посилання на пророчі слова і їх¬ній зміст) наповнює сер-ця християнства страхітливими спо¬діваннями, примушуючи дер-жавних мужів приймати над¬звичайні кроки для захисту та безпеки.
Однак, ці заходи самозбереження, придумані “існуючими влада-ми”, містять в собі пастку, про яку вони навіть не здога¬дуються. Треба пам’ятати, що війська, на які вони покладають надії безпеки, складаються зі звичайних людей: ці мільйони вишколених солдат мають дружин, синів, дочок, братів, сес¬тер, рідню та приятелів з числа простих людей, інтереси кот¬рих тісно пов’язані природними узами з їхніми власними інте¬ресами, 546 а їхня служба престолам і царствам проходить лише в наказовому порядку, за сталу платню, яка, за міцніючим переконанням, є незадовільною винагородою за тяжку працю та нестатки, що їх зносять вони та їхні сім’ї, – не кажучи вже про небезпеку для життя, здоров’я, а також про можливість каліцтва та зубожіння. З року в рік ці багатолюдні маси озброє¬них військових все менше зваблюються військовими “доблестями”, натомість все гостріше проймаються стражданнями та нуждами жертв війни, і все менше є віддані своїм зверхникам, які здійснюють над ними керівництво, в той час як армії трудівників, простих людей-господарів все більше є роз¬дратовані власною долею і побоюються майбутнього.
Всі ці речі вказують щонайменше на можливість того, що в над-ходячій кризі могутньо озброєне і навчене порядку війсь¬ко християнства замість підтримувати і оберігати власті, які його створили, може повернути свою силу проти них. Те, що правлячі кола не виключають такої можливості, свідчить хоча б факт, що коли в Росії запанував голод, який викликав бунти серед простого населення, ці події ретельно приховувалися від приятелів та братів, які перебували в армії, натомість сол¬дати, яким наказано придушити бунт, були вихідцями з найвіддаленіших регіонів.
Сьогодні ми, мабуть, не зуміємо чітко передбачити, які са¬ме умо-ви та обставини будуть вжиті Господом, як Його наказовий “голос” цій могутній армії шикуватись, але ми живемо в днях, які квапливо творять хід історії; тому, спираючись на певні загальні принципи, ми не бачимо нічого нерозсудливо¬го в тому, щоб в будь-який час сподіватись подій в цьому на¬прямку. Однак, в наших попередніх лекціях (томи II і III) ми спостерегли, що Бог визначив час для кожної риси Свого плану, і навіть тепер ми знаходимось в цьому “Дні Помсти”, який є періодом сорока років, що почався в жовтні 1874 року і незадовго закінчиться. Немає сумніву, що зловісні роки 547 цьо¬го “дня”, які вже відійшли в минуле, створили в церкві, в дер¬жаві, в економіці, в настроях людей та в суспільних умовах всебічну основу для великих подій, передбачених в Святому Письмі. Ці події вже нависають над світом і обов’язково прий¬дуть саме так, як вони є провіщені. Очевидно, кілька років буде достатньо для їхнього повного довершення (*Про більш поступове позбавлення народів влади та встановлення Царства автор пише у своїй передмові (1916 р.) до книги “Надійшов Час,” стор. 1). Люди вже “мертвіють від страху й чекання того, що йде [в майбутньому] на ввесь світ”.
Здійснення пророцтв, запропонованих нашій увазі і пу¬блічно проголошених від початку цього “Дня Помсти”, при¬ходить до своєї кульмінації; всі люди, як показано в поперед¬ніх розділах, здатні спо-стерегти певні понурі контури утиску, який поволі насувається, і сьогодні суспільство нагадує порохівницю, усю готову спалахнути, – пороховий погріб, що може вибухнути кожної миті, зорганізоване військо, готове до штурму на одне слово наказу. Вірно писав Шек-спір:
“Боже провидіння творить наші мрії,
Витісує їх, як нам це до вподоби”.
Людство переважно є несвідоме інтересів Господа в цій битві: майже всі супротивні сторони підперізують себе зброєю заради особистих та самолюбних інтересів, в яких Господь, як вони справедливо вважають, не може мати частки; отже, хоч на кожному кроці всі готові кликати до Господа про бла¬гословення, однак розраховують на них лише деякі, оскільки всі інші, здається, сполягають тільки на себе – на свою ор¬ганізацію, чисельність і т.п. Мабуть, ніхто не буде так здиво¬ваний, як “сили небесні” – зверхники теперішніх церковних властей, які, нав’язуючи Господу власні плани, знехтували Його Планом, відкритим в Його Слові. Протягом кількох на¬ступних років Господній чин буде для них справді “предивним чином”. По-слухаймо Господнє Слово:
“Бо повстане Господь, немов на горі Перацім: затремтить Він у гніві, немов у долині в Гів’оні, щоб Свій чин учинити, предивний Свій чин, щоб зробити роботу Свою, незвичайну роботу Свою… бо призначене знищення [повний кінець, завершення] чув я від Господа, Бога Саваота, про всю землю” (Іс. 28:21,22).
Суспільний лад, “земля”, “первотини”, “круг життя” не мо¬жуть опинитися в полум’ї, доки Господь не дозволить спалах¬нути сір-никові: велика вирішальна битва не може початися, доки великий “Михаїл”, “Вождь нашого спасіння” не повста¬не і не дасть слова наказу (Дан. 12:1) – хоч попередньо в цьому напрямку можливі часті дрібні сутички. Цей великий Вождь дає знати Своєму царсь-кому легіону, Церкві, що катастрофа – навіть якщо вона неминуча – не може трапитися, доки “царсь¬ка власність”, “мале стадко”, “ви-брані” не будуть “запечатані” і “зібрані”.
Водночас пам’ятаймо натхнений опис апостола, що це го¬ре буде схоже до пологових болів вагітної – в спазмах та муках клопотів зі щораз коротшими інтервалами. Так було досі, і кожний наступний спазм буде ще важчий – аж прийде оста¬точна скрута, в якій новий порядок народиться в смертельній агонії теперішніх інституцій.
Зважаючи на те, що протягом минулих шести тисяч років Гос-подь загально дозволяв світу йти власним шляхом – крім Ізраїля, – Його нинішнє втручання здаватиметься, для тих, котрі не розуміють епохальних змін, виникаючих з запро¬вадження сьомого тися-чоліття, чимось особливим та “див¬ним”. Однак в цій “битві” Гос-подь вчинить, що і людський гнів (амбіції та егоїзм) славитиме Його та служитиме Йому, а решту Він стримає. З великою терпеливістю Господь до¬зволив на тривале царювання гріха, самолюбства та смерті, щоб ними можна було випробувати Його вибрану Церкву, а також дати всім людям свідомість “великої гріховності гріха”. Дивлячись, як світ загально нехтує Його законом любові, прав¬дою та справедливістю, Господь передбачив загальне картання – ще перед наступним уроком, який стане практичною ілюстрацією користей справедливості під правлінням Тися-чолітнього Царства Його дорогого Сина.
Хоча Господь не дозволяє Своєму народу воювати тілес¬ною зброєю і проголошує Себе Богом миру, Богом порядку та любові, Він також іменує Себе Богом справедливості і по¬казує, що гріх не завжди торжествуватиме у світі, але буде по¬караний. “Мені помста належить, Я відплачу, говорить Гос¬подь” (Рим. 12:19; 5 М. 32:35). І коли Він повстає чинити суд проти народів, віддаючи помсту всім нечестивим, Він іменує Себе “Мужем війни”, “потужним в бою”, володарем “великої армії”, готової слухати Його наказу. Хто може запевнити, що маси людей, з яких сьогодні складаються вишикувані війська християнства, не становитимуть великої армії, яка з усією силою кинеться проти твердинь теперішнього суспільного ладу (2 М. 15:3; Пс. 24:8; 45:4; Об. 19:11; Іс. 11:4; Йоіл 2:11).
“Господь вийде, як лицар, розбудить завзяття Своє, як вояк, пі-дійме Він окрик та буде кричати, переможе Своїх ворогів!” Цей окрик та гучний голос Його великої армії, а також успішне довер-шення нею Його задуму революції, Господь стосує до Себе, бо ця армія несвідомо виконує Його справу знищення. Він каже: “Довго Я мовчав, терпів, здержувавсь; тепер же буду кричати, немов породілля; буду валити і все поглину!” (Іс. 42:13,14, Кул.).
Святе Письмо наводить на думку, що крім бунтівних військ християнства будуть ще інші сторони, які творитимуть частину великої армії Господа. Отож, Господь, стосуючись до того часу і близьких клопотів християнства, говорить через пророка Єзекії-ла:.550
“…І видам його чужим на здобич, і нечестивим, що в країні, на грабування: вони осквернять його… Зроби ланцюг [зв’яжи, з’єднай їх, нехай ідуть разом], бо земля сповнилась вироками проливати кров, а в місті [Вавилоні, християнстві] скрізь насильство. Я при¬веду щонайлютіші з народів, і вони посядуть їхні доми. Я покладу край гордощам потужних, і святині їхні [священні місця, релігійні святилища] будуть осквернені!” (Єз. 7:13-24, Хом.).
З цього можна зробити висновок, що заворушення мас христи-янства в пору анархії – під час панування беззаконня – буде таким нечувано брутальним та диким, що перевершить варварство всіх язичницьких вторгнень, – про що відомо з прикладу Французької Революції. Це також може означати повс-тання проти християнства народів Індії, Китаю та Афри¬ки. В громадській пресі вже є згадки про відродження Туреч¬чини і про неспокій серед мільйонів мусульман. На нашу дум¬ку “щонайлютіші з народів” – це ті з-посеред християнства, котрі є “без Бога” і без християнських почуттів та надій, ко¬трих досі стримувано і обмежувано в їхньому неуцтві, забо¬бонності та страху, і котрі на світанні двадцятого століття швидко звільняються від цих обмежуючих впливів.
Господь через Своє провидіння матиме загальний догляд над цією великою армією незадоволених – усілякими патріота¬ми, реформаторами, соціалістами, моралістами, анархістами, неуками та тими, хто позбавлений надії – і вживе їхні побою¬вання, сподівання, примхи і самолюбство, щоб згідно Своєї божественної мудрості здійснити власні величні задуми пова¬лення нинішніх інституцій заради приготування людини до Царства Справедливості. Саме звідси її назва “Велика армія Господа”. Жоден зо святих Господа – з тих, які є ведені Божим духом як Божі сини – не повинен мати нічого спільного з цією частиною “битви”.
Безпрецедентні умови цієї битви
Згідно передбачень пророків умови цієї битви не матимуть історичних прецедентів. Як вже згадувалося, ця кінцева бо¬ротьба образно змальована в символах сорок шостого Псалму (Порівняй також Пс. 97:2-6; Іс. 24:19-21; 2 Петр. 3:10). Пагірки (менш високі, менш деспотичні уряди) вже топляться, мов віск; вони все ще зберігають свій вигляд, але в міру, як земля (суспільство) стає гарячою, вони підпорядковуються її вимо¬гам, трохи-потроху спускаючись до рівня громадських вимог. Добрим прикладом цього класу може бути Великобританія. Високі гори (що представляють владні уряди) будуть “по¬трясені” революціями і остаточно будуть “перенесені в се¬редину моря” – зникнуть в анархії. Вже “шумлять і киплять його води” проти твердинь теперішньої суспільної системи, і незабаром земля (нинішня суспільна будівля) буде хитатися та паморочитися, мов п’яна людина, марно намагаючись ви¬прямитися, втриматися на ногах і повернутися до попереднього стану; поступово вона цілком “зсунеться”, поступаючись місцем “новій землі” (новому суспільному порядку), в якій панува-тиме праведність, справедливість.
Повернути теперішній порядок буде неможливо, тому що (1) він став відверто непридатним і втратив в теперішніх умо¬вах свою без-сторонність; (2) загального поширення набуло світське знання; (3) сталося явним, що духовенство довгий час осліплювало і зв’язувало маси неправдою та острахом, і це, в свою чергу, принесе загальну неповагу до всіх релігійних звернень та вчень, оскільки в них вияв-лено ту чи іншу міру обману; (4) релігійні люди, загально не бачачи, що в Бога прийшов час для зміни епох, і захищаючи теперішній поря¬док речей, ігноруватимуть розум, логіку, справедливість і Свя¬те Письмо.
Те, що церковні небеса (релігійні власті – папські та про-тестантські) згорнуться разом, немов сувій пергаменту, вже не ма-тиме суттєвого значення (Іс. 34:4; Об. 6:14). Коли надійте кризовий стан, об’єднана релігійна влада християнства вия¬виться цілком без-силою перед наростаючою хвилею анархії. 552 Перед цією великою армією позникають усі “небесні світила [номінальної церкви], а небо, як звій книжковий, буде звинене [дві великі складові, які становлять церковні небеса, – папст¬во та протестантизм – сьогодні швидко наближаються, як два протилежні кінці звою, один до одного, і, як ми вже показали, згортаються докупи], і всі його зорі попадають [поспадають, позникають – не всі одразу, але поступово, проте швидко], як спадає оте виноградне листя, й як спадає з фіговниці плід недозрілий!” (Іс. 34:4); і остаточно це “небо, палючися, зник¬не, а розпалені стихії [з яких воно складається] розтопляться” (2 Петр. 3:12).
“Бо вони переплутані, наче той терен [протестантизм та папство ніколи не зуміють повністю увібрати одне одного, залишаючись колючкою в боці одне одного], і повпивались, немов би вином [напоєні духом світу], – вони будуть пожерті зовсім [поглинуті великим утиском і цілком знищені як релігійні системи], мов солома суха!”; бо Господь “зробить кінця, – не постане два рази насильство”. Яка благословенна обітниця! “Бо ось наступає той день, що палає як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, – і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот. І не позоставить їм кореня, ані галузки [для подальшого росту]” (Наум 1:9,10; Мал. 4:1).
“Час недолі для Якова”
Хоча горе і клопоти цього дня Господа прийдуть передусім та найбільше на християнство, і остаточно на всі народи, однак, як нам розповідає пророк Єзекіїл (38:8-12), останнім цього зазнає народ Ізраїля, зібраний назад до Палестини. Про¬рок, мабуть, звер-тає увагу, що в цьому часі жнив до Палестини має бути зібрано значно більше Ізраїля, ніж досі. 553 Він показує їх зібраними у великій кількості з усіх народів, з великим ба¬гатством, замешкую-чими донедавна пустинні місця. Всі вони перебуватимуть безпеч-но, натомість решта світу опиниться в несамовитому безладді (Єз. 38:11,12).
Всі люди є свідками факту, що зібрання Ізраїля до Палес¬тини вже почалося, та цілком очевидно, що в призначеному часі – щоб виконалося згадане пророцтво – їхній вихід з інших земель мав би отримати певний раптовий та могутній по¬штовх. Щоб побачити, яким буде цей поштовх, нам дове¬деться почекати, але він обов’яз-ково станеться, і про це нам свідчать слова пророка Єремії 16:14-17,21.
“Тому наступають ось дні, – говорить Господь, – і не будуть уже говорити: “Як живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю Єгипетського”, а тільки: “Як живий Господь, що вивів синів Із¬раїлевих із північного краю [Росії?], і зо всіх тих країв, куди був розігнав їх”. Та Я їх верну на їхню землю, яку Я був дав батькам їх¬нім. Оце Я пошлю по численних рибалок, – говорить Господь, – і виловлять їх немов рибу, а потому пошлю по численних мисливців, і повиловлюють їх з усіх гір, і з усякого взгір’я, і зо скельних розщі¬лин. Бо очі Мої – на всі їхні дороги: вони не сховалися з-перед Мого лиця, і з-перед ока Мого не закрилася їхня провина… Учиню, що пізнають вони Мою руку та силу Мою, і пізнають, що Ймення Моє – це Господь (Єгова)!”
Ми ніяк не сумніваємось, що Господь може це вчинити з доста-тком. Питання “Що буде з юдеями?” турбує кожен на¬род, і коли в певному кризовому становищі в недалекому май¬бутньому воно, завдяки керуючому Господньому провидінню, несподівано постане на порядку денному, то, не сумні¬ваємось, приведе, як вказує пророк, до деякої узгодженої дії з боку народів, щоб швидко переправити юдеїв до обіцяної землі. 554 І як юдеї поспіхом виходили з худобою та майном з Єгипту при сприянні єгиптян, які казали: “Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого,… і дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьміть, як ви казали, та й ідіть”, і Господь дав народу милість в очах єгиптян, і ті повіддавали їм все, що вони казали, зі срібла, золота та одежі (2М. 12:31-36), так і наступний їхній вихід, як провістили пророки, теж буде не з пустими руками, але, очевидно, на народи буде вчинений певний несподіваний натиск, який в результаті стане сприятливим для Ізраїля і приведе до виконання вищезгаданого пророцтва Єзекіїла.
Цей заповзятливий рід, знову утверджений на землі обіт¬ниці і відділений, принаймні, на певний час, від заколоту народів, що пануватиме повсюди, швидко звикне до нових умов, і досі пустинні місця знову будуть заселені.
Однак, над цим караним народом повинна перейти ще одна хвиля страждань, бо, згідно пророцтва, кінцева сутичка битви ве-ликого дня станеться в землі Палестини. Відносний спокій і доста-ток наново згромадженого Ізраїля при кінці цього дня горя, а також їхнє видиме беззахисне становище поступово викличе в інших народах заздрість і бажання їх пограбувати. Коли зникне всяка законність та порядок, Ізраїль буде оточений військами безжалісних грабіжників, названих пророком відділами Ґоґа і Маґоґа (Єз. 38), і страждання без¬захисного Ізраїля стане справді великим. “Ой горе, – каже пророк Єремія – бо це день великий, – немає такого як він! А це час недолі для Якова, та з нього він буде врятований!” (Єр. 30:7).
Війська Ґоґа і Маґоґа є представлені мов одна людина, котра говорить собі: “Піду на неукріплений край, знайду спокійних, що безпечно сидять, 555 усі вони сидять в осадах без муру, і нема в них засува та воріт”. “Ти підеш, – каже пророк – щоб набрати здобичі і чинити грабунок, щоб повернути свою руку на заселені руїни, і на народ, зібраний з народів, що набувають добуток та маєток, що сидять посеред землі” (Єз. 38:11-13). Пророк, провіщаючи ці події, мов би звертається до військ, кажучи: “І прийдеш із свого місця, із північних кінців [на північ від Палестини розташована Європа та Азія], ти та численні народи з тобою, – всі вони гарцюють на конях, зборище велике і військо численне! І здіймешся на народ Мій Ізраїлів, як хмара, щоб покрити землю. Буде це на кінці днів [очевидно буде заключною подією дня горя], і виведу тебе на Мій Край, щоб народи пізнали Мене, коли Я покажу Свою святість тобі [буду виявлений, розпізнаний як твій завойов¬ник], Ґоґу, на їхніх очах” (Єз. 38:15,16).
Посеред цього горя Бог виявить Себе захисником Ізраїля – як у давні часи, коли Його ласка була з ними, як з народом, їхня скрута буде Його нагодою, і того часу буде усунуто їхнє засліплення. Чита-ємо: “І зберу всі народи [представлені в відділах Ґоґа і Маґоґа] до Єрусалиму на бій, і буде здобуте це місто, і пограбовані будуть доми, а жінки побезчещені. І вийде пів міста в полон на вигнання, а решта народу не буде по¬гублена з міста. І вийде Господь, – і стане на прю із народами цими, як дня боротьби Його, за дня бою” (Зах. 14:2,3). Ісая (28:21), говорячи про те ж саме, наводить приклад визволення Ізраїля від филистимлян в Перацім та від амореян в Гів’оні, кажучи: “Бо повстане Господь, немов на горі Перацім; затрем¬тить Він у гніві, немов у долині в Гів’оні…” В 2 Сам. 5:19-25; 1 Хр. 14:10-17; Єг. 10:10-15 показано, як Бог не сполягав на людське вміння та військову виучку, а воював в цих битвах Своїм шляхом. 556 Так і в цій битві Бог принесе визволення в належному часі і Своїм шляхом.
В пророцтві Єзекіїла (38:1-13) Господь перераховує голов¬них дійових осіб цієї битви в Палестині; та може трапитись, що ми не будемо надто певні, щоб їх розпізнати. Маґоґ, Мешех, Тувал, Ґомер, Тоґарма, Яван і Таршіш були дітьми Ноєвого сина Яфета – правдоподібно вони були першими поселен¬цями Європи. Шева та Дедан були потомками Ноєвого сина Хама і, як вважається, першими заселили Північну Африку. Авраам та його потомки (Ізраїль) були потомками Ноєвого сина Сима і, як гадають, заселили Вірменію – Західну Азію (Див. 1 М. 10:2-7). Це вказувало б, що в загальному напад прийде з Європи – “з кінців північних” – з усякими союзними народами.
Нищівна поразка ворогів Ізраїля (яка приведе кінець часу горя і буде порою встановлення Божого Царства) наочно змальована пророком Єзекіїлом (38:18 до 39:20). її можна порів¬няти лише з жахливим поваленням фараона та його військ, що намага-лися знову заволодіти Ізраїлем, якого Бог на той час визволяв. В цьому відношенні визволення Ізраїля також має бути “як за днів [схоже до] виходу з краю єгипетського” – має бути “дивом” (Мих. 7:15).
Показавши, що прихід цієї армії з кінців північних проти Ізраїля, (знову зібраного до Палестини “останнього дня”, з “набутим маєт-ком”, що “сидітиме безпечно”), трапиться зне¬нацька, “як хмара, щоб покрити землю” (Єз. 38:1-17), далі мовиться: “Так говорить Господь Бог: Чи ти той, що про нього говорив Я за давніх днів через Моїх рабів, Ізраїлевих пророків, що пророкували за тих днів про роки, щоб привести тебе на них?” Далі Господь засвідчує Свій намір знищити зле військо; опис, здається, вказує, що це станеться 557 через спалах підозрі¬лості, через революцію та анархію між різними елементами, що становитимуть це велике мішане військо, – через револю¬цію та розбрат, які втягнуть усе, що позостанеться від домаш¬ніх урядів цих різних народів, і завершать повсюдний заколот та анархію – великий землетрус з Об’явлення 16:18-21.
Свідчення всіх пророків мають на меті показати, що в виз-воленні Ізраїля дивовижним чином буде виявлена міць Бога, коли Він воюватиме за них (і посередньо за всіх) зброєю, яку жодна людська сила не в змозі контролювати – в тому числі пошестю і різними лихами, – вилитою на нечестивців (ворогів Ізраїля і противників Бога), аж швидко весь світ дізнається, що Господь знову прийняв Ізраїль до милості і став їхнім Ца¬рем як у давнину. Незабаром вони, а також Ізраїль, навчаться цінити Боже Царство, яке в короткому часі стане бажанням всіх народів.
Пророк Єзекіїл (39:21-29) – Господній вісник – розповідає про славний наслідок цієї перемоги і про все, що ця перемога принесе Ізраїлю і цілому світу, кажучи:
“І дам Свою славу між народами, і побачать усі народи Мій суд, що зроблю Я, та Мою руку, що на них покладу. І пізнає Ізраїлів дім, що Я – Господь, їхній Бог, від цього дня і далі. І пізнають народи, що Ізраїлів дім пішов на вигнання за провини свої, за те, що спроневірилися Мені [відкидаючи Христа – Рим. 2:29-33], а Я сховав був від них лице Своє і віддав їх у руку їхніх неприятелів [на всі віки християнської епохи], і всі вони попадали від меча. За їхньою нечистістю та за їхнє беззаконня зробив Я це з ними і сховав від них лице Своє”.
“Тому [тепер, коли це покарання довершилось] так говорить Господь Бог: Тепер поверну долю Якова і змилуюся над усім Ізраїлевим домом [живими і мертвими, 558 оскільки прийшли “часи ре¬ституції” – Дії 3:19-21], і буду ревний за Своє Святе Ймення. І від¬чують вони [тоді] свою ганьбу та все своє спроневірення, яким спроневірилися Мені, коли сядуть безпечно на своїй землі, і не бу¬де вже нікого, хто б їх страшив, коли поверну їх з народів, і позби¬раю їх із країв їхніх ворогів, і покажу Свою святість у них на очах численних народів. І пізнають вони, що Я – Господь, Бог їхній, ко¬ли вижену їх у полон до народів, а потому позбираю їх на їхню землю, і більш не позоставлю там нікого з них. І не сховаю вже від них Свого лиця, бо виллю Духа Свого на Ізраїлів дім, говорить Го¬сподь Бог!” “І будуть боятись Ймення Господнього з заходу, а слави Його – зо схід сонця, бо прийде (ворог), як річка рвучка, вітер (дух) Господній [через весь Євангельський вік – з рук духовного Ізраїля]її пожене [підніме проти неї прапор], – і прийде Викупитель Сіонові [Церкві, “тілу Христа” ] й тим, хто вернувся із прогріху в Якові, каже Господь” (Іс. 59:19,20. Порівняй Рим. 11:25-32).
“Добрий Господь, пристановище Він у день утиску, і знає Він тих, хто на Нього надіється!” Але “хто встоїть перед гнівом Його, і хто стане у по-лум’ї люті Його?… Бо Він зробить кінця [беззаконню], – не постане два рази насильство” (Наум 1:7,6,9).
Ось так битва великого дня Всемогутнього Бога приготує весь світ до нового дня і його великої справи реституції. Хоч година пробудження є повною хмар та густої темряви, однак дяка Богу за Його благословенне запевнення, що праця руй¬нування буде “вко-роченою” (Мт. 24:22), і що відразу услід славне Сонце Праведності почне нести своє світло. “Земля [теперішня стара суспільна бу-дівля]… буде рухатись, мов ночліжний курінь” (Іс. 24:19,20), щоб звільнити місце для нової будівлі Бога – нових небес і нової землі, в яких мешкає правед¬ність (2 Петр. 3:13; Іс. 65:17).
Оскільки вищезгадане є образом, варто згадати одну дореч¬ну статтю з давньої “N.Y. Tribune” (26 червня 1897 p.), яка по¬трапила до нашої уваги. В ній ми знаходимо цілковите під¬твердження на-ших припущень стосовно “великої армії Госпо¬да”, яка проходить своє приготування. Пропонуємо наступний витяг:
“Корона чи народ?
Що буде запропоновано вибрати деяким арміям Європи
в близькому майбутньому?”
“Неповних сорок років тому війська, послушні наказам своїх зверхни-ків, повернули зброю проти народу, стріляючи і направ¬ляючи багнети в чоловіків, жінок і навіть у дітей, так що кров, мов вода, текла вулицями Берліна, Відня і багатьох інших столичних міст Старого Світу. Це не була проста ватага бродяг та хуліганів, з якими мало мати справу військо, але заможні, високоосвічені грома¬дяни – фахівці, торговці, виробники, політики та законодавці, – фак¬тично усі елементи, які поповнюють ряди тих, кого в Старому Світі знають як “буржуазію”, середній клас, і котрі вже намагались доби¬тись політичних прав, урочисто обіцяних їм статтями конституції, ухваленої їхніми шанованими правителями, котрі погодились ввес¬ти цю конституцію в дію лише тоді, коли їх змусили до цього люди”.
“Інтерес до цього в Італії”
“Чи війська, коли їх закликатимуть сьогодні відкривати вогонь до своїх співвітчизників, виявлять схожу послушність повелінню “Господнього Помазанника”? Ось в чому полягає питання, яке в даний час набагато більше, ніж схильні вважати люди в цій країні, займає увагу коронованих осіб Європи, і яке на протязі кількох останніх днів доведено до відома громадськості у вигляді переданої на розгляд італійського парламенту резолюції про заміну офіційної назви армії з “королівської” на “національну”. Аргументи, висунуті прихильниками такої пропозиції, 560 і відкинуті, в кінцевому ре¬зультаті, правлячою партією, яка має більшість в законодавчому органі, були не тільки логічними, але й переконливими, і не могли не промовити до народу Італії і до всякого іншого цивілізованому народу, даючи поважний грунт для роздумів королю Гумберту і його брату та сестрі з королівської сім’ї”.
[Стаття стверджує, що на протязі останніх трьох років ко-мандування англійською армією без особливих заперечень було передано парламенту в особі міністра війни, тоді як по¬передньо армія безпосередньо підлягала коронованій особі – її командуючий був титулованою особою королівської крові і займав це становище, як представник королеви. Нічого дивного, що деякий час королева намагалася зберегти за со¬бою цю підпору своєї верховної влади, проте даремно. Також у Франції недовір’я з боку народу до керівництва армії вия¬вилась в тому, що не дано згоди на призна-чення головнокомандуючого. В даний час керівництво знаходиться в руках Сек-ретаря війни, що перебуває на цій посаді тимчасово і представляє партію, яка прийшла до влади шляхом всена¬родного голосування. Далі стаття пише:]
“Неминучість конфлікту в Німеччині”
“В Італії такий конфлікт вже не вважається неминучим. Без су¬мніву, чогось такого вже побоюються і в Німеччині, і перш за все в Пруссії, де монарх і народ все більше віддаляються один від одного. Те, що імпера-тор Вільгельм сподівається такої боротьби, стає оче¬видним з його неда-вніх звернень до армії, які він виголошує при кожній нагоді і передусім зі сказаного ним минулого тижня в Білефелд. Його улюблена тема – це обов’язок солдатів бути завжди гото¬вими захистити ціною власної крові їхню владу і його престол – не від іноземного ворога, а від ворогів на внутрішніх фронтах імперії та королівства. Коли йому доводиться голо-вувати на церемоніях складання присяги рекрутами, 561 він ніколи не обминає пригадати, що їхній перший обов’язок є особисто перед ним і лише наступно перед народом, який за це платить, і йому ніколи не на-бридає розво¬дитися про так званий “королівський одяг” або, інакше ка-жучи, про уніформу, яку він звик, на зразок інших володарів, вважати лівреєю, що її зодягають не для Держави або Народу, але для мо¬нарха, а, отже, той, хто її одягає, є зв’язаний особливими узами відданості, лояль-ності і сліпого безумовного послуху. Не треба забувати, що в усіх супе-речках між цивільними та військовими ім¬ператор завжди підтримував останніх – навіть тоді, коли вони пово¬дились відверто агресивно, дома-гаючись відміни або пом’якшення поблажливих покарань для офіцерів, які в стані сп’яніння серйозно ранили, а в деяких випадках навіть убили беззбройних, беззахисних громадян”.
“Становище в німецькій армії”
“Яке становище займе армія, коли трапиться сподіваний конфлікт між короною і людьми? При дворі та в офіційних колах в Берліні вірять, що імператор може сполягати на свої війська. Цієї думки жодним чином не поділяють ані самі люди, ані провідні німецькі політики нинішньої доби. Армійські лави та ряди вже більш не складаються, як в минулому, з про-стакуватих, неотесаних парубків, не здатних ані читати, ані писати, ані навіть думати за себе, але з мислячих, добре освічених хлопців, яких ще в школі навчено прав та конституційних привілеїв, що за них марно бо-ролися їхні діди та батьки. Вони також достатньо добре знають історію аби оцінити факт, що в кожній сутичці між Короною та людьми новий день завжди належав до останніх”.